З моменту повномасштабного вторгнення медійна структура України дуже сильно постраждала. 15% регіональних мовників країни припинили свою роботу на територіях, що опинилися в тимчасовій окупації. Серед них 14 регіональних і 53 місцевих телекомпанії, 18 регіональних і 47 місцевих радіо та 46 провайдерів. А редакції на підконтрольних частинах Донеччині та Луганщині, які вже мали досвід окупації та вимушеного переїзду з 2014 року були дещо краще мобілізовані і готові до такого розвитку подій. Про це експерти говорили під час щопонеділкового онлайн-обговорення ОПОРИ «Окуповані» 4 липня.
Як зазначає старший аналітик ОПОРИ Олександр Клюжев, ключовою темою в інформаційному просторі як російських ЗМІ, так і на окупованих територіях була ситуація з виходом українських збройних сил з Лисичанська.
«Російські пропагандисти і їх поплічники на тимчасово окупованих територіях влаштували велику подію. Власне з цієї ситуації ми знаємо, що міністр оборони російської федерації інформував кремлівського лідера про встановлення контролю над Луганською областю. Ми не будемо аналізувати тут військові аспекти, ми знаємо, що українські Збройні сили зробили все для захисту цих територій і для послаблення противника. Але факт залишається фактом, що для росіян, які ще в лютому анонсували величезну перемогу в Україні, в умовах відсутності цих перемог необхідно подати ситуацію навколо Лисичанська як велику подію, як певний перелом в війні проти України. І тут важливо, щоб наші громадяни, наші лідери публічні не підігравали цим акціям російських пропагандистів і російської держави. Тому що на мою особисту думку певне підігравання не спеціальне, але все ж таки було. І тут я маю на увазі поширення з російських джерел в українському інформаційному просторі відеокадрів з нібито привітанням місцевих жителів підрозділів рамзана кадирова. І це надзвичайно неприємна ситуація, коли український публічний простір стає інструментом для російської пропаганди. І незважаючи на будь-які емоції, переживання, ми завжди повинні пам’ятати, що неприпустимо використовувати пропагандистські ролики російських окупантів у внутрішній суспільно-політичній дискусії. Дуже важкій дискусії, тому що ми розуміємо, що люди переживають за вихід з кожного населеного пункту України. Але в цих емоціях і цих переживаннях важливо дотримуватися стандартів. А стандарти у нас одні – ми не використовуємо ресурси окупантів для того, щоб проводити якісь свої внутрішні дискусії», - Клюжев.
Також важливою подією на окупованих територіях Донецької та Луганської областей стало рішення так званих місцевих адміністрацій про призначення міністрів у псевдоуряді так званих республік. Ці посади зайняті громадянами росії, адже навіть публічно вже озвучувалось, що місцеві не спроможні впоратись із ситуацією. Це – чергове приниження, що люди не можуть впливати на розвиток своїх громад й вихваляння, що розумні експерти з росії їх цьому навчать.
На жаль, продовжується тенденція все більшого залучення окупованих територій до внутрішніх процесів у російській федерації. Фактично лідером цього процесу виступає перший заступник голови адміністрації путіна сєргєй кірієнко. На рівні конкретних бюрократичних механізмів росія все більше захоплює ресурси на окупованих територіях і встановлює там тісні зв’язки та контрольні механізми.
Крім того, держдума росії прийняла рішення щодо спрощення процедури отримання російських паспортів на окупованих територіях – скасували збори за оформлення. Посилення паспортизації має бути сигналом для тих європейських політиків, які досі вірять у можливість домовитися з путіним.
Ще однією тенденцією минулого тижня була діяльність слідчого комітету рф на окупованих територіях, особливо на Донбасі. Продовжується спроба псевдосилових органів створити квазіюридичне обґрунтування до ініціатив грубого порушення прав військовополонених в Україні. Росія дійсно планує провокації проти українських військовополонених, до чого залучила й безпосередньо російські силові органи.
Максим Онопрієнко, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, зазначив, що з початку повномасштабного вторгнення ворог гатив ракетами по об’єктах цивільної інфраструктури, зокрема і телевежах.
«Це, звичайно, не просто так. Хто, хто, а вони розуміють вагу пропаганди – те, чим вони, власне, і займаються понад 20 років. І ми переконалися в тому, що війні реальній передує війна інформаційна», - Онопрієнко.
За його словами, медійна структура України дуже сильно постраждала. Але якщо говорити про тематичну складову та професійність, то це – унікальний період, коли всі мовники об’єднали зусилля, особливо в перші тижні, й стали єдиним інформаційним фронтом.
«Я думаю, що всі зробили висновки з цієї ситуації. Я сподіваюся, що після нашої перемоги, після завершення війни ми не матимемо більше в ефірах різних телеканалів якісь сумнівні меседжі або наративи. А ще більше сподіваюся, що у нас не залишилось вже противників медійної реформи, яка і була на часі, а зараз, абсолютно переконаний, що вона точно нагально потрібна», - Онопрієнко.
На його думку, актуалізація медійної реформи відбулось через дві складові: перша – активні воєнні дії, друга – кандидатство України до ЄС. Це одна з директив, які ми маємо опрацювати і прийняти.
«Медійна реформа, власне, дозволить осучаснити наше медійне законодавство і замінить, якщо не помиляюсь, 5 існуючих абсолютно застарілих прийнятих на початку 90-х медійних законів. Що безпосередньо дозволить більш оперативно реагувати на виклики, які ми бачимо в інформаційному просторі, в першу чергу, й у боротьбі з пропагандою, фейками, які намагаються поширювати у нас, в т.ч. й в онлайн просторі», - Онопрієнко.
Експерт зазначає, що для українських медіа на окупованих територіях ситуація важка і сумна.
«Якщо говорити про телекомпанії регіональні місцеві, то на територіях, які в тимчасовій окупації, припинили мовлення 14 регіональних і 53 місцевих телекомпанії. Радіо – 18 регіональних і 47 місцевих. Провайдери – 46 компаній. Насправді, це сумні цифри. Якщо говорити в цілому, у відсотку до всіх мовників країни, то це 15%, ніби невелика цифра. Але об’єктивно на тимчасово окупованих територіях Херсонська, Луганська, Донецька, частина Запорізької області – не треба забувати, що у нас фактично Запоріжжя і там працюють всі українськи мовники, вся решта області Дніпрорудне, Енергодар, Мелітополь, Бердянськ не має українського мовлення. Об’єкти нашого концерну КРТ, об’єкти оператора послуг «Зеонбуд» або знищені там, де знищені телевежі, або захоплені і використовуються окупантом. Знову ж таки, в Запорізькій та Херсонській областях запустили російський мультиплекс з російськими телеканалами, російськими радіостанціями. Наприклад, в Бердянську була популярна радіостанція «Азовська хвиля», а зараз вона «Свободный Бердянск» і, відповідно, там ведуть мовлення окупанти. Тому в класичному вигляді телемовлення і радіомовлення, на жаль, на окупованих територіях відсутнє. Безперечно, є альтернативні шляхи, це, в першу чергу, інтернет – ютуб канали наших мовників. Додаток «Дія», який продовжує працювати у наших громадян, там є сформований пакет телевізійних каналів і радіостанцій. Супутникове мовлення – з початком війни ми як Національна рада звернулися до всіх національних мовників, аби розкодувати телеканали і сигнал був доступний всім, і він доступний. На жаль, у нас немає можливості мати якийсь конкретний зріз, тобто ці альтернативні шляхи вони є, але наскільки там дивляться і слухають нам дізнатися фактично неможливо. Ми сподіваємося на свідомість наших громадян, ми бачимо якийсь партизанський рух в тій же Запорізькій і Херсонській області, і все таки сподіваємося, що наші люди дивляться наші телеканали і наші радіостанції», - Онопрієнко.
На його думку однозначно треба відновлювати медійну інфраструктуру на деокупованих територіях, наприклад Чернігівщині і Сумщині.
За його словами, з точки зору людських втрат найважча ситуація щодо телевеж була у Рівному, адже там загинула 21 людина. Але протягом буквально двох днів мовлення вдалося відновити у повному обсязі. Також на Рівненщині є ще одна недобудована вежа і військова адміністрація заклала її добудову у список пріоритетних витрат.
«Що стосується територій, які дотичні зараз до зони активних бойових дій, або дотичні до територій тимчасово окупованих, так само по мірі важливості ведеться робота. Назвемо це контрпрограмуванням, коли на тих об’єктах, які підконтрольні нам, встановлюються потужніші передавачі і скеровуються на ті хвилі, на яких мовлять рашистські мультиплекси, таким чином, перебивають той сигнал. В нас є позитивний приклад Запорізької області, коли в Дніпрорудному запустили мультиплекс російський, і через специфіку рельєфу він добивав і до Запорізького району, і навіть до частини Запоріжжя – там мешканці почали бачити російські телеканали. Оперативно на об’єкті концерну було встановлено передавач, який був налаштований на той самий канал, і ми вирішили дві задачі. Ми, по-перше, заглушили сигнал російських телеканалів, який йшов назустріч, але окрім того змогли покрити і частину окупованої території. А зараз ця робота ведеться по всіх об’єктах, по всіх телевежах, які є вздовж лінії або активних бойових дій, або тимчасово окупованої території. Для того, щоб протидіяти, щоб наші люди могли ловити цей сигнал українських телеканалів і радіостанцій», - Онопрієнко.
За його словами, всі прикордонні райони навіть на деокупованих територіях мають проблеми з доступом до українського мовлення – це і громади Чернігівської, Сумської, Харківської областей. Проблеми на них є.
«Ми ще не встигли виконати ті завдання, які ставили перед собою до активної фази 24 лютого щодо проблематики прифронтових територій, як отримали нові втрати і нові проблеми», - Онопрієнко.
Він також відзначає, що втрати мовників відбуваються не лише там, де були пошкоджені вежі та студії, адже ми розуміємо економічну ситуацію в країні – рекламного ринку практично немає, а в регіонах тим більше.
Частина мовників, на жаль, призупиняє мовлення і через фінансові труднощі, які вже виникли внаслідок воєнних дій. Це теж треба враховувати. Треба розробляти механізми, програми, які дозволять підтримати інформаційне мовлення», - Онопрієнко.
Експерт також зазначив, що прикладів розповсюдження фейків та дезінформації українськими мовниками в межах моніторингу не спостерігається. Але цей аспект очевидно перейшов в інтернет. Тому потрібен інструментарій, який зокрема закладений у новому законодавстві про медіа, щоб цю боротьбу можна було перенести і в інтернет також.
«Окрім наших телеканалів ми записуємо, моніторимо і аналізуємо російські пропагандистські канали. Також з першого дня ми займалися тим, щоб їх відключали в Європі і світі. Найбільш поширеніший приклад це заборона «Russia Today» і «Sputnik» відразу в перші дні війни. Але треба розуміти, що тих телеканалів близько 20, а це лише 2. І от зараз, після 4 місяців війни, в шостому санкційному пакеті ще додалося 3 телеканали. Ми пишемо, розшифровуємо, аналізуємо, перекладаємо і надсилаємо весь цей аналіз фейків, дезінформації, погроз Європейським країнам нашим колегам Європейським регуляторам, урядам Європейських країн для того, щоби вони відважились на те, щоб все більше і більше російських телеканалів вимикати на Європейських супутниках», - Онопрієнко.
Валентина Троян, представниця «Інституту масової інформації», зазначає, що помітила тенденцію щодо локальних медіа Донеччини та Луганщини та їх дещо більшої готовності до повномасштабного вторгнення, зокрема, деякі редакції змогли заздалегідь вивезти своє обладнання та працівників на підконтрольну територію. Але були і такі видання, які в силу різних обставин не встигли вивезти обладнання й втратили матеріально-технічну базу.
«Більшість медіа, які не зациклювалися на технічних своїх характеристиках і на техніці, які першочерговим обрали інформування в будь-який спосіб, вони працювали у Telegram, Facebook – те, що найдоступніше і найшвидше, як можна передавати інформацію», - Троян.
Деякі редакції, спираючись на досвід 2014 року, визначили для себе той момент, коли треба діяти, зокрема вивозити обладнання.
«У 2014 році я працювала на Луганській обласній державній телерадіокомпанії. І це була реальна проблема, тому що, до прикладу, 9 травня ми вже були захоплені. Ми ходили на роботу, нам не пояснювало наше керівництво що відбувається. Ми бачили озброєних людей, але наше керівництво не бачило у цьому проблеми. І от цього разу з моїми колегами, які тоді поїхали у 2014 році і відновили це мовлення у Сєвєродонецьку, цього не сталося», - Троян.
Проблемою, за словами експертки, є також те, що працівники деяких редакцій розкидані географічно після вимушеного переїзду. Позитивною тенденцією для тих медіа, які працюють з грантами, була реакція грантодавців, які дали можливість переформатовувати роботу в будь-якому новому форматі, зокрема відкривати на базі редакцій абсолютно нові проєкти з новими напрямками роботи.
«В цілому Луганщина та Донеччина відреагували, я думаю, оперативніше. Давайте погодимося, що Запоріжжя не очікувало, що буде так. І Харківщина мабуть так само. І Херсонщина. Я не знаю, можливо Херсонщина і відчувала якусь загрозу з боку Криму, але, наприклад, до філії Суспільного приходили там, викрадали їхнього інженера. Не можу говорити, що не було евакуації, ми ж люди дорослі – але з різних причин люди не могли евакуюватись. Я просто знаю, що на Луганщині мої колеги цю загрозу відчували, вони знали, що буде, якщо вони опиняться в окупації», - Троян.
За її словами, зараз фізично не присутня жодна редакція на окупованій території. Бо, по-перше, це небезпечно, по-друге, в цьому немає сенсу.
Крім того, окупанти чинили тиск на журналістів ще до моменту окупації. Наприклад, на своїх сайтах-сміттярках публікували персональні дані журналістів, фактично оголошуючи на них полювання. Або спочатку в соціальних мережах масово розсилали погрози журналістам від анонімів, а потім листи від роснагляду про блокування.
«Ми маємо цифри про 8 загиблих журналістів по Україні, це не тільки окуповані території, які загинули саме під час виконання журналістських обов’язків. А ще 25 представників медіа загинули не під час виконання – це або вони воювали, або вони просто загинули як люди як громадяни, в будинках потрапили під обстріли. І окремо станом на 24 червня ми зафіксували 21 випадок, коли представники медіа потрапили під обстріл», - Троян.
За її словами, місцеві медіа окупантам створити або відновити не вдалось. Це пов’язано і зі складною технічною складовою і логістикою, а також із браком кадрів.
«Я хочу наголосити і я цю інформацію перевіряла сьогодні у Служби безпеки України у Луганський та Донецькій областях, чи зафіксували вони факти співпраці медіа або окремих журналістів після 24 лютого – ні. Я перепровірила, тому що я теж не зафіксувала, хоча детально там з людьми спілкуюся і перепитую хоча б про випадки без називання прізвищ – ні, ніхто про це не говорить. Таких випадків поки не було. Це не означає, що так не буде, тому що не всі журналісти, я впевнена, зможуть виїхати. Вони можуть бути змушені. Я знаю людей, з ким я працювала у Луганську у 2014 році, вони не приховували і вони продовжують говорити, що вони проукраїнські, вони не проросійські, але працювали на захопленому телеканалі, коли вже було очевидно, що його захопили колаборанти, що там керують росіяни. Вони йшли працювати через гроші. Я не буду судити, наскільки це етично, чому людина не поїхала, чому вона долучилася, але я припускаю, що такі випадки можуть бути і на тих територіях, які росіяни захопили після 24 лютого», - Троян.
Експертка зазначає, що на тих територіях, що були окуповані з 2014 року, звісно, за 8 років налагодили роботу локальних медіа, але там також бракує кадрів. Це було відчутно як у 2014 року, коли журналісти масово поїхали на підконтрольну територію, так і зараз, коли й представники медіа підпадають під цю незаконну примусову мобілізацію з боку росії. Варто зазначити, що за співпрацю з колаборантами там люди отримують копійки.
На її думку, державі Україна потрібно, по-перше, дізнатися, які журналісти залишаються на окупованих територіях, які не можуть виїхати через те, що у них немає грошей чи сімейні обставини, наприклад, хворі батьки, зв’язатися і фізично допомогти їм виїхати, надати житло. Адже деякі журналісти, зокрема пішли з професії, бо змушені залишатися жити на окупованих територіях. По-друге, варто якось посприяти з технікою. По-третє, треба мати план на час, коли ці території деокупують і як потім не допустити повторної окупації, як випрацювати медійний імунітет, щоб ми знали, як протидіяти російській пропаганді.