Зміст

Методологія

Люди з інвалідністю

Внутрішньо переміщені особи

Російськомовні українці

Українці за кордоном

Ветерани і родини військовослужбовців

Методологія

Дослідження складалося з кількох послідовних етапів. 

На підготовчому етапі було визначено ключові параметри дизайну дослідження: сформульовано основні дослідницькі питання; обрано платформи й канали соціальних медіа як першоджерела даних; встановлено хронологічні рамки аналізу; а також проведено технічну підготовку, зокрема розроблено спеціалізовані програмні засоби для автоматизованого збору й обробки повідомлень.

На основному етапі було сформовано комплексний набір даних. З нього відфільтровано повідомлення, що містили посилання на заздалегідь визначені соціальні групи. На цьому етапі також було проведено попередню обробку даних за допомогою великої мовної моделі (LLM).

На завершальному етапі було проведено контент-аналіз. Він передбачав, з одного боку, дослідження частоти згадувань кожної групи, а з іншого — аналіз наративів і тематичних контекстів, у яких була представлена кожна група

Підготовчий етап

Підготовчий етап передбачав розробку дизайну дослідження, узгодженого із загальною рамкою проєкту, а також налаштування технічної інфраструктури для подальшого збору й аналізу даних.

Це дослідження є частиною ширшого проєкту з вивчення рівня соціальної згуртованості в Україні, тому перелік соціальних груп для аналізу було визначено заздалегідь. Дослідження сфокусоване на п'яти групах, які потенційно більш вразливі до низки упереджень і стереотипів та можуть потребувати особливої уваги в контексті формування державної політики: люди з інвалідністю, ветерани російсько-української війни, внутрішньо переміщені особи, українці за кордоном та російськомовні громадяни України. Ця частина проєкту мала на меті дослідити, наскільки ці групи присутні в інформаційному просторі, в яких контекстах їх згадують та які уявлення формуються навколо них.

Зважаючи на зростання ролі цифрових платформ у поширенні новин та формуванні громадської думки, дослідження зосередилося на соціальних медіа, які мають особливо високе охоплення серед українського населення. Згідно із загальнонаціональним опитуванням, проведеним ОПОРОЮ, соціальні мережі є основним джерелом новин для більшості українців (73,4% респондентів). Серед цих платформ Telegram виявився найпоширенішим месенджером, причому 78,1% користувачів повідомили, що отримують новини через нього.

Саме тому Telegram був обраний як ключова платформа для збору даних. Його специфічні характеристики — відсутність ефективної модерації контенту, поширеність анонімних каналів і широке розповсюдження новинного контенту, який може містити стигматизаційну лексику або маргіналізаційні наративи — роблять його особливо актуальним для вивчення публічного представлення вразливих соціальних груп.

Через брак прозорості в Telegram, зокрема відсутність публічних рейтингів каналів та обмежений доступ до даних про аудиторію й охоплення, вибірка найпопулярніших Telegram-каналів сформована за допомогою відкритої бази даних. Остаточна вибірка містила 25 найпопулярніших новинних, аналітичних і журналістських каналів, орієнтованих на українську аудиторію. Майже всі вони мають понад 750 000 підписників. Хоча більшість каналів у вибірці були публічними, до неї також включені кілька закритих каналів, що вимагають схвалення адміністратора для доступу. Основна мова контенту — українська, хоча деякі канали двомовні або російськомовні. Повний список каналів доступний у Додатку 1.

Для аналізу обрано 140-денний період з 19 листопада 2024 року до 7 квітня 2025 року. Відправна точка визначена ключовою політичною подією — презентацією Президентом Володимиром Зеленським у Верховній Раді Плану внутрішньої стійкості України, що стало першою офіційною згадкою про майбутнє Міністерство національної єдності. Це Міністерство офіційно створене 3 грудня 2024 року на базі реорганізації Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України. Оскільки Міністерство відіграє центральну роль у формуванні політик, пов'язаних із соціальною згуртованістю, терміни дослідження були розроблені для відстеження потенційних змін у представництві вразливих соціальних груп після початку його діяльності. Кінцева дата відповідає завершенню дослідницького проєкту.

Крім того, на підготовчому етапі було адаптовано технічні засоби для автоматизованого збору даних з Telegram. Був розроблений спеціальний скрипт для вилучення повідомлень з обраних каналів, а також підготовлена допоміжна інфраструктура для подальшої обробки даних. Скрипт для збору та аналізу даних доступний за посиланням.

Основний етап

На основному етапі відбувся автоматизований збір повідомлень з обраних каналів і їх первинна класифікація. Повідомлення, опубліковані протягом досліджуваного періоду (19 листопада 2024 – 7 квітня 2025), були вивантажені через Telegram API за допомогою бібліотеки Telethon (Python). До аналізу включалися лише текстові дописи; медіафайли (такі як зображення, відео або аудіо) виключалися. Дані зберігалися у вигляді масиву, що містив текст повідомлення, дату публікації, назву каналу і додаткові технічні параметри, необхідні для подальшої обробки. Загалом з обраних каналів було завантажено 91 245 повідомлень.

У дослідженні застосований комбінований підхід до автоматизованої класифікації повідомлень, що поєднує фільтрацію за ключовими словами і класифікацію за допомогою великої мовної моделі (LLM). LLM була доналаштована з використанням заздалегідь визначених категорій та індивідуальних дескрипторів, що дозволило провести семантичне групування повідомлень незалежно від лексичних варіацій. Результати обох методів були об'єднані для якомога ширшого охоплення контенту, пов'язаного з обраними соціальними групами.

Цей гібридний підхід дав змогу дослідити ширший спектр релевантних повідомлень; однак він не виключає можливості включення деяких нерелевантних випадків. Для оцінки надійності класифікації було проведено ручну валідацію шляхом порівняння автоматизованих результатів із заздалегідь закодованою вибіркою з 1500 випадково відібраних повідомлень із повного набору даних.

Середня точність класифікації становила 89,07% з таким розподілом за категоріями:

  • Українці за кордоном — 88,24% (30 із 34 повідомлень класифіковано правильно)
  • Ветерани та родини військовослужбовців — 73,68% (14 із 19)
  • Внутрішньо переміщені особи — 66,67% (4 із 6)
  • Люди з інвалідністю — 80,00% (12 із 15)
  • Російськомовні українці — 33,33% (2 із 6)
  • Інше — 89,46% (2138 із 2390)

На основі результатів класифікації було сформовано остаточний набір даних для контент-аналізу. Він складався з 92 929 текстових дописів, зібраних із 25 Telegram-каналів.

Завершальний етап 

На завершальному етапі дослідження було проаналізовано зміст попередньо класифікованих повідомлень. Аналіз складався з двох компонентів: кількісного, який полягав у підрахунку частоти згадувань кожної з п'яти соціальних груп, та якісний, що зосереджувався на виявленні основних тем і наративів, через які ці групи були представлені в обраних Telegram-каналах.

У межах кількісного аналізу було визначено загальну кількість згадувань кожної досліджуваної групи для українськомовних та російськомовних Telegram-каналів (Додаток 3). Це дало змогу оцінити, наскільки добре кожна група представлена в інформаційному просторі, а також виявити, чи є серед обраних груп ті, чий досвід, проблеми або погляди залишаються практично невидимими для публічного інформаційного поля в обраних Telegram-каналах.

Якісний аналіз виявив найпоширеніші наративи, пов'язані з кожною з п'яти досліджуваних соціальних груп, а також ключові способи висвітлення їхніх поглядів та викликів. У деяких випадках також було зафіксовано стигматизаційнуц лексику або дискурс, що потенційно міг посилити соціальну напругу або зміцнити упередження проти певної групи.

Також на завершальному етапі дослідження аналітикині Громадянської мережі ОПОРА систематизувати й описали всі результати та висновки у цьому звіті.

Обмеження

У період, охоплений дослідженням, значна частина уваги в українських Telegram-каналах була спрямована на зовнішньополітичні події — зокрема на президентські вибори у США, мирну ініціативу, висунуту новообраним Президентом США Дональдом Трампом, та динаміку розвитку відносин України з ЄС і США. Як наслідок, деякі внутрішні теми, особливо ті, що стосуються досліджуваних соціальних груп, могли отримати відносно менше висвітлення в аналізованих Telegram-каналах.

Ще одним важливим обмеженням є використання автоматизованих моделей для обробки тексту. Хоча великі мовні моделі (LLM) значно спрощують фільтрацію і класифікацію повідомлень, вони не завжди точно розпізнають іронію, сарказм або тонкі подвійні значення. Це обмеження особливо актуальне в середовищі Telegram, де контент часто є суб'єктивним, емоційно забарвленим або навмисно провокаційним. Ці особливості можуть впливати на здатність моделі коректно інтерпретувати повідомлення.

Крім того, необхідно враховувати особливості Telegram-каналів, включених до вибірки. Деякі з обраних каналів є приватними, тобто вимагають схвалення адміністратора для доступу до контенту. У зв'язку з цим не всі проаналізовані повідомлення можуть бути доступні за прямими посиланнями. Для забезпечення прозорості аналітикині Громадянської мережі ОПОРА документували такі випадки у формі скріншотів відповідних дописів.

Люди з інвалідністю

У дослідженні проаналізовано 722 дописи зі згадками людей з інвалідністю. В українськомовному сегменті ми зафіксували 297 дописів (з них 56 пізніше були ідентифіковані як помилкові), у російськомовному сегменті — 423 дописи. Ми проаналізували всі задокументовані випадки, що стосуються теми інвалідності, щоб з'ясувати асоціації й образи, які формуються у читачів найпопулярніших Telegram-каналів щодо цього питання. Таким чином, ми виокремили 4 ключові наративи, що домінують в українському сегменті Telegram. Багато дописів так чи інакше пов'язані між собою, що робить поділ умовним, оскільки один допис може стосуватися кількох тем одночасно.

Ключові висновки

  • Аналіз новинних Telegram-каналів показує, що наратив про інвалідність переважно зосереджується на юридичному аспекті, зокрема державних виплатах і зловживанні статусом. Це особливо помітно в дискусіях про ухилення від військової служби через фальсифікацію інвалідності. Тут інвалідність подається як просто статус, а не як відображення реальних потреб і викликів, з якими стикаються люди з інвалідністю. Такий підхід спотворює суспільне сприйняття інвалідності, перетворюючи її на інструмент для уникнення відповідальності. Як наслідок, це може сприяти пасивному або навіть ворожому ставленню широкої громадськості до осіб, які справді потребують підтримки й захисту, особливо до тих, хто не має явно видимих форм інвалідності.

  • Вплив повномасштабної війни на наратив про інвалідність. Повномасштабне вторгнення суттєво змінило перспективу висвітлення теми інвалідності. Дописи в Telegram-каналах часто зображують сучасну людину з інвалідністю як таку, що постраждала внаслідок бойових дій. Більшість згадок стосуються ветеранів, їхніх вчинків, реінтеграції поранених комбатантів та допомоги в їх лікуванні. Однак навіть ця важлива тема висвітлена менше, ніж випадки зловживання статусом інвалідності.

  • Фокус на фінансових і юридичних аспектах, відсутність цілісного погляду. Навіть згадуючи жертв війни, Telegram-канали значною мірою зосереджуються на фінансових та юридичних аспектах інвалідності. Спостерігається помітний дефіцит інформації про державні й приватні проєкти, соціальні ініціативи або незалежні організації в Україні, які допомагають людям з інвалідністю відновитися після травм, або дописів, що описують їхні ширші потреби. Особливо виражений брак уваги до людей, чия інвалідність не пов'язана з війною. Якщо їхні історії все ж з'являються, людей з інвалідністю часто представляють як частину скандалу (наприклад як жертв побиття чи пограбування), що посилює негативні образи та стереотипи.

  • Політизація й інструменталізація підтримки людей з інвалідністю. Нерідко у новинах, пов'язаних з людьми з інвалідністю, також ідеться про політиків чи культурних діячів. Такі публікації часто зображують політика як центральну фігуру, а люди з інвалідністю слугують лише необхідним “середовищем”, що створює філантропічний імідж промовця та покращує його/її репутацію. Це підтверджує інструменталізацію образу людей з інвалідністю для досягнення цілей, не пов'язаних із їхніми реальними потребами.

  • Відмінності у висвітленні теми інвалідності в російськомовних каналах. В окремій групі дописів російськомовних каналів інвалідність не розглядається як соціальний виклик чи проблема. Натомість її образ послідовно використовують як інструмент для підриву довіри до української влади, посилення деморалізації та поширення паніки. 

  • Російськомовні повідомлення не створюють цілісного образу людей з інвалідністю, оскільки ніколи не описують їхніх історій чи життєвого досвіду. Навпаки, термін “інвалідність” вживається винятково як політичний інструмент для залякування і впливу. Крім того, російськомовні канали частіше використовують неетичну лексику, згадуючи людей з інвалідністю.

Інвалідність та військова служба

Найчастіше інвалідність згадували в контексті військової служби. Здебільшого це дописи про оформлення статусу інвалідності під час військової служби, наприклад після бойового поранення або для отримання відстрочки (для військовозобов'язаних). Особливо вирізняється інформація про надання статусу інвалідності людям, які пережили полон. Новина супроводжувалася цитатою Міністерства охорони здоров'я: “Це важливий крок, який визнає реальні наслідки війни для здоров'я людини й обмеження, які вона залишає”.

Бюрократія під час оформлення інвалідності

Через оформлення статусу інвалідності для військовослужбовців тема інвалідності увійшла до військового дискурсу. Telegram-канали детально висвітлюють правила проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), роль Медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), механізми отримання різних груп інвалідності тощо. Дописи згадують військовозобов'язаних чоловіків, які намагаються отримати відстрочку, а також військовослужбовців, що отримали поранення, але все ще мають проблеми з оформленням документів. Деякі публікації нейтрально висвітлюють бюрократичні аспекти, пов'язані з отриманням статусу інвалідності або відстрочки за станом здоров'я, нововведення в цьому процесі та його діджиталізацію.

Частота згадувань теми інвалідності певною мірою пов'язана не стільки з прямим інтересом до цієї теми, скільки з контекстом згадування відстрочки від військової служби. Оскільки інвалідність людини або члена її сім'ї є однією з підстав для отримання відстрочки, інвалідність часто згадують у дописах про умови (не)придатності до військового призову. Саме тому деякі повідомлення про інвалідність, охоплені дослідженням, згадують інвалідність лише у переліку критеріїв для відстрочки або інформують про те, хто і як має проходити військово-лікарську комісію, а також про всі зміни та нововведення в цьому процесі.

Вразливість людей з інвалідністю в контексті мобілізації

Досить поширеними є емоційні повідомлення із загрозливою тональністю про те, що в ТЦК часто ігнорують наявність офіційно підтвердженої інвалідності в потенційно і фактично військовозобовʼязаних чоловіків. У таких повідомленнях про інвалідність говорять не як про об’єктивну підставу для відстрочки, а як формальність, яку легко оскаржити або яку ігнорують уповноважені органи.

Однією з найпоширеніших форм цього наративу є “лякалки” про те, що у звʼязку з реформуванням МСЕК люди з інвалідністю мають перепройти обстеження, під час якого їх неправомірно визнають придатними до військової служби та мобілізовують. Такі публікації часто мають емоційні клікбейтні заголовки, як-от про те, що держава “примусить” служити “інвалідів”. В одному з таких повідомлень фігурує нібито працівник ТЦК на ім'я Володимир, який стверджує, що “формальна процедура ВЛК” часто визнає придатними навіть людей із пожиттєвою інвалідністю. Цей допис поширили 4 з 18 досліджуваних українськомовних каналів. Також ми зафіксували щонайменше три різні Telegram-канали, які посилалися на слова Володимира у схожих новинах. Ще один приклад цього наративу: публікація стосується хлопця з порушеннями зору, якого буцімто затримали ТЦК під час прогулянки з собакою та відправили служити до штурмового підрозділу, попри його непридатність. У цьому ж повідомленні йдеться про вимогу дати хабар, висловлену його матері. 

Telegram-канали насичують інформаційний простір емоційними, часто суперечливими і неперевіреними новинами про роботу ТЦК, формуючи атмосферу недовіри до роботи військових структур, часто без належного обґрунтування. Також у цих повідомленнях акцентують незахищеність і вразливість людей з інвалідністю перед державою та неможливість захисту своїх прав в умовах війни.

Про військових, які набули інвалідність під час служби, українські Telegram-канали зазвичай публікують дописи двох типів: висвітлення допомоги, реабілітації та підтримки військових з інвалідністю, а також їхні історії успіху.

Найпоширенішим кластером повідомлень є інформування про те, на яку соціальну допомогу мають право військові з інвалідністю та як її отримати: доступ до реабілітаційних центрів і покращення їхньої роботи, державних програм протезування, ініціативи з адаптації ветеранів до цивільного життя тощо. 

Періодично трапляються публікації про історії успіху ветеранів з інвалідністю, переважно про їхні спортивні здобутки. Так, наприклад, Telegram-канали висвітлювали спортивні здобутки ветерана Олександра Міхова у пара-джиу-джитсу, а також історії військових, які на протезах зійшли на Говерлу. У таких повідомленнях успіхи героїв часто фреймують як “подолання обмежень”, які накладає на них інвалідність, а також свідчення їхньої “сили духу”.

Фальшива інвалідність як спосіб уникнути військової служби

Так само часто інвалідність згадують не як особливості стану фізичного чи психічного здоровʼя, а як формальний статус, який підробляють для ухиляння від обовʼязку захищати державу. У фокусі уваги — фальсифікація документів та корупція в системі МСЕК. У більшості публікацій йдеться про скасування фейкових статусів інвалідності серед чиновників і працівників правоохоронних органів. 

Telegram-канали регулярно висвітлюють перевірки законності отримання групи інвалідності серед держслужбовців, найчастіше — у правоохоронній сфері. Тут сфабрикований статус інвалідності фреймують як привілей (переважно для військовозобовʼязаних) не служити у війську. Прикладом є новина про перевірку в Хмельницькому, де лише 3 з 17 прокурорів змогли підтвердити наявність реальної інвалідності — решті статус анулювали після повторного огляду.

Також у межах цього наративу висвітлюють різноманітні варіанти так званих “схем для ухилянтів”, тобто різних способів, якими пересічні чоловіки фабрикують юридичний статус інвалідності для себе чи для близьких родичів для уникнення військової служби або для виїзду за кордон. Активно згадують і проблему хабарництва працівників МСЕК, котріі неправомірно надають чоловікам, які не мають відповідних підстав, статус інвалідності для відстрочки від армії чи виїзду за кордон. Так, один із Telegram-каналів писав, що на Харківщині скасували тисячі таких фальшивих довідок МСЕК. У дописах, схожих на попередній, фейкову інвалідність часто купують не лише собі, а й родичам, зокрема дружинам або дітям, — із тих самих причин. 

В окремих повідомленнях, хоча й значно рідше, звертають увагу на протилежну проблему: МСЕК звинувачують у відмові в наданні статусу інвалідності тим, хто цього справді потребує, наприклад військовим, які отримали поранення. 

Крім того, Telegram-канали висвітлюють випадки укладення фіктивних шлюбів із жінками, які мають інвалідність. Нам траплялися згадки про цілі “шлюбні агентства”, які надають подібні послуги. Також канали публікують дописи про, на перший погляд, абсурдні випадки, коли чоловіків викривають на симулюванні фізичних вад — наприклад, про те, як чоловік вдавав, що має вади слуху та мовлення, але згодом у нього на телефоні знайшли записані ним же голосові повідомлення. 

У всіх каналах, де фігурувала вищезгадана новина про чоловіка-симулянта, людей із порушеннями слуху і мовлення називали термінами “німий” або “глухонімий”. Ці слова є застарілими й стигматизаційними, і в сучасному вжитку вважаються такими, що мають зневажливе або дискримінаційне забарвлення. Вживання подібної лексики свідчить про відсутність чутливого підходу до теми інвалідності в Telegram-дискурсі.

У таких новинах інвалідність замість особливого статусу применшується до бажаного інструменту досягнення цілі — передусім у межах корупційних схем. Хоча інформування громадськості про недоброчесність посадовців і підтримання суспільного тиску задля забезпечення правосуддя є важливою запорукою демократичного суспільства, той факт, що інвалідність висвітлюють у такому контексті, сприяє суспільному скепсису щодо більшості тих, хто має посвідчення особи з інвалідністю. Так Telegram-канали створюють образ “вигаданої інвалідності” та підсилюють недовіру до цієї соціальної категорії, оскільки майже всі згадані повідомлення акцентують винятково на зловживаннях, а не на реальних потребах людей.

Отже, статус інвалідності у Telegram-новинах найчастіше “скочується” до “ухилянтства” — як в індивідуальних випадках, так і в масштабних схемах, до яких залучені працівники держаних установ. У такий спосіб інвалідність спрощується до юридичного статусу, котрий дозволяє уникнути обов’язків або отримати пільги. У таких новинах повністю відсутні згадки про реальних людей з інвалідністю, їхні виклики, історії чи потреби. 

Підтримка людей з інвалідністю 

Окрему тематичну групу, хоча й менш численну, становлять повідомлення про різні види підтримки людей з інвалідністю. Здебільшого йшлося саме про державну підтримку: соціальні виплати, пільги, оновлення у процедурі доступу до послуг тощо. Ці повідомлення мають нейтральний інформативний стиль без помітного емоційного забарвлення. 

Активно обговорювали в Telegram-каналах і потенційне скасування виплат для осіб з ІІ та ІІІ групами інвалідності — ця новина поширилася після заяви народного депутата, хоч і не була офіційно підтверджена. Згодом інший нардеп спростував її, про що також повідомили канали. 

У низці дописів інформують про конкретні види підтримки, які вже діють або запроваджуються: отримання соціальних виплат через “Укрпошту”, зимова одноразова допомога малозабезпеченим родинам та сімʼям ВПО, де є люди з інвалідністю (в досліджуваних каналах цю виплату називали “тисячею Зеленського”), допомога на заняття спортом людям з інвалідністю внаслідок війни тощо. 

Також канали Інформували про спрощення процедур отримання чи продовження інвалідності, наприклад скасування вимоги обовʼязкового стаціонарного лікування, впровадження електронного пенсійного посвідчення в “Дії” та спрощений вступ у ВНЗ для людей з інвалідністю. У кількох публікаціях з’являлася інформація про посилення відповідальності за порушення прав людей з інвалідністю — зокрема про підвищення штрафів за паркування на місцях, призначених для цієї категорії.

Аналіз контенту виявив обмежену кількість дописів, що стосуються недержавної підтримки людей з інвалідністю. Прикметно, що всі ідентифіковані матеріали, які висвітлюють підтримку й ініціативи недержавних організацій, фондів чи політиків, мають виражений промоційний характер. Ці публікації рідко містять конкретну інформацію про безпосередніх отримувачів допомоги, зосереджуючись переважно на діяльності самих організаторів чи меценатів (прикладом може бути допис про відкриття в Миколаєві приватної автошколи для людей з інвалідністю за сприяння місцевої депутатки).

Трапляються також згадки про ініціативи бізнесу. Ми відзначили повідомлення про те, що мережа АЗС “SOCAR” успішно пройшла перевірку на безбар’єрність, та акцію “Кока-Коли”. “Святковий настрій у кожній пляшці: ‘Кока-Кола’ надає підтримку найбільш незахищеним українцям”, — такий заголовок мають новини про дарування новорічних пляшок “Кока-коли” людям з інвалідністю. 

Серед загальної маси повідомлень цієї категорії чітко вирізняється одна персоналія — і знову не людина з інвалідністю, а український політик та бізнесмен Рінат Ахметов. Доволі часто траплялися публікації з історіями дітей, які отримали допомогу в межах програми “Рінат Ахметов — Дітям. Допомога, що дарує завтра”, що супроводжувалися однаковим текстам. Також ці повідомлення містили заклик до батьків дітей із порушеннями слуху звертатися у фонд Ахметова за допомогою. 

Аналіз контенту свідчить, що основний фокус публікацій зосереджений на імені філантропа, політика або бренду, а не на життєвих обставинах, викликах чи досвіді самої людини з інвалідністю. Хоча такий акцент може відповідати цілям корпоративної чи політичної комунікації доброчинців, він обмежує формування суспільної видимості групи людей з інвалідністю в контексті соціального інформування. Такі наративи розчиняються у потоці промоції брендів, що призводить до представлення інклюзивності радше як одиничного акту доброчинності, а не як системної норми, а також зображає людей з інвалідністю лише в ролі отримувачів благодійної допомоги. 

Повсякденне життя, видимість та потреби

Ми зафіксували лише спорадичні випадки висвітлення бодай якихось аспектів життя людей з інвалідністю та викликів, які стоять перед ними, щоб досягти того ж рівня базового повсякденного комфорту та свободи вибору, як і в людей без інвалідності. На контрасті з попереднім наративом про людей з інвалідністю як отримувачів допомоги ми спостерігаємо зміну тональності на висвітлення виняткових здобутків людей “попри” їхню інвалідність — наприклад про виступ маленької гімнастки, яка втратила ногу через російську атаку, — вона отримала титул “Міс Незламність”.

Реальні повсякденні історії людей з інвалідністю — їхня освіта, працевлаштування, соціальна участь, життя в місті — взагалі не висвітлюються. Якщо про інвалідність, не повʼязану з військовою службою, і згадують, то винятково в межах календарних днів, присвячених людям з інвалідністю. Наприклад, новина про День людини з синдромом Дауна підписана як “дата, яка нагадує про рівність, підтримку та прийняття” з переліком фактів про людей, які мають цей синдром. Міжнародний день людей з інвалідністю згадували винятково як один із пунктів у переліку “які свята та події відзначають сьогодні”, поруч із, наприклад міжнародним днем 3D.

Значно частіше ми фіксували згадки людей з інвалідністю як жертв злочинів та експлуатації. Ці дописи повторюються достатньо часто, щоб засвідчити тенденцію до формування образу інвалідності як маркера беззахисності. Значна частина повідомлень у межах цього наративу стосуються шахрайських схем або насильницьких дій, жертвами яких є люди з інвалідністю. Серед найбільш емоційно забарвлених прикладів — новина під заголовком “Труїли людей з інвалідністю заради квартир” або історія про підлітків, які, як стверджується в новині, побили 50-річного чоловіка з інвалідністю та вкрали його пенсію. 

Ще в один широко висвітлюваний інцидент були залучені правоохоронці. У дописі зазначено, що поліціянти кинули на землю чоловіка з протезом. “Під час спілкування водій поводився агресивно та намагався піти з місця події, погрожуючи патрульним фізичною розправою”, — прокоментували в Нацполіції, що нібито мало б виправдати дії правоохоронців.

Також ми виявили кілька схожих дописів, у яких висвітлюють вразливість дітей з інвалідністю. Це історії про те, як військовозобовʼязані чоловіки оформлюють опікунство над дітьми з інвалідністю, щоб отримати право на виїзд за межі України, та залишають їх напризволяще за кордоном.

У повідомленнях про наслідки російських обстрілів українських міст часто окремо акцентують на тому, що постраждалі мають інвалідність. Це згадки про те, що після удару ворожого дрону рятувальники допомогли девʼятьом маломобільним людям в Сумах або про допомогу жінці з інвалідністю в Харкові. Також у новині, яка повідомляла про забезпечення енергонезалежності багатоквартирного будинку наголошено на особливій важливості безперебійної подачі електроенергії для людей з інвалідністю. 

До цієї ж групи можна віднести побоювання щодо нових ініціатив, які можуть створити додаткові ризики для людей з інвалідністю. Наприклад, одна з депутаток Верховної Ради у коментарі, процитованому Telegram-каналом, заявила, що законодавча ініціатива “Укрпошти” щодо створення банків фінансової інклюзії “може полегшити шахраям обманом відбирати кошти у пенсіонерів та людей з інвалідністю”. 

Попри різноманітність контекстів, ці публікації об'єднує спільний наратив: людина з інвалідністю — це часто особа, що перебуває під загрозою або є жертвою байдужості, насильства чи маніпуляцій. З одного боку, такий образ може викликати співчуття та формувати відчуття відповідальності за захист цих осіб. З іншого боку, він підкріплює уявлення про інвалідність як синонім соціальної беззахисності й несуб'єктності, що фактично нівелює можливість для демонстрації самостійного голосу чи агентності самої групи

Специфіка російськомовних Telegram-каналів

Також ми зафіксували суттєві відмінності у висвітленні теми інвалідності між російськомовними й українськомовними каналами. Всього ми зафіксували 423 згадки російською мовою, з яких понад 200 не відповідали критеріям релевантності. У російськомовному сегменті інвалідність часто постає як засіб формування негативного образу держави, армії й мобілізаційної політики. Хоч окремі повідомлення збігаються з українськомовними джерелами за темами, стиль, тональність і вибір акцентів у проросійських публікаціях вирізняються системною критикою влади, емоційним тиском і песимістичним тлом, що посилює недовіру до державних інституцій. Серед ключових відмінностей:

  • більший акцент на критиці держави та мобілізації;
  • частіше вживається зневажливе слово “інваліди” для критики держави,
  • домінує деморалізація та песимістичне бачення майбутнього України.

Інвалідність як спосіб ухилення від мобілізації 

Обидві мовні групи каналів часто висвітлюють випадки фіктивного оформлення інвалідності. Це, як правило, новини про чоловіків призовного віку, яких звинувачують у незаконному отриманні довідок, а також про посадовців чи правоохоронців, які нібито зловживають своїм статусом для оформлення інвалідності. У російськомовних джерелах чіткіше простежується поляризація між "чесними військовими" та "продажними чиновниками". Загалом у цій групі більше повідомлень, спрямованих на викликання сильної емоційної реакції.

Наприклад, в одному з російськомовних каналів депутатів з Бородянки, звинувачених у фіктивному отриманні інвалідності, назвали "новими інвалідами війни". У новині військові глузливо "вручають" чиновникам крісла колісні. Депутатів також називають "паразитами", які "грабують громаду", тоді як інші українці "віддають усе заради перемоги". Цей приклад демонструє використання теми інвалідності для посилення наративу про корупцію і несправедливість в Україні, а також для деморалізації аудиторії. Прикметно, що російськомовні канали частіше використовують зневажливу й емоційно забарвлену лексику типу “інвалід/кульгавий/епілептик” тощо.

На відміну від українськомовних, російськомовні канали активно поширюють наратив про "масову невибіркову мобілізацію людей з інвалідністю" в Україні. Наприклад, повідомлення стверджують, що в Україні "ловлять інвалідів" на вулицях, "мобілізують сліпих, хворих і кульгавих". Деякі дописи детально описують нібито перебіг мобілізації: "Ніч у сирому підвалі, епілептики, інваліди, наркомани у ломці — всі в одному потоці. Медики відмовляються визнати очевидне: у людини стався третій напад — алкоголік. Кульгаєш? Значить піхота чекає."

Ці пости зазвичай містять емоційно забарвлені формулювання і вказують на несправедливе ставлення до людей з інвалідністю переважно в контексті критики мобілізації й ТЦК. Деякі новини навіть містять прямі заклики до спротиву: "У нинішній ситуації громадянам залишається лише одне — захищати себе самостійно. Опір ТЦК стає єдиним способом зберегти свободу і життя. Важливо не залишатися осторонь і підтримувати тих, кого намагаються примусово мобілізувати, адже завтра на їхньому місці може опинитися кожен", — переконує один із каналів.

Проросійські джерела активно просувають ідею про те, що українська мобілізація є не оборонною необхідністю, а деструктивним, корумпованим і безжальним процесом, який руйнує армію. Один із таких постів прямо заявляє, що "зе-мобілізація" (термін, який пропаганда використовує для позначення нібито злочинної невибіркової мобілізації, яку проводить українська влада) "вбиває ЗСУ зсередини". 

Створення атмосфери безнадії та поширення дезінформації

Президента Зеленського в російськомовних каналах часто називають “диктатором” і “людожером”. Крім того, стверджується, що "зе-влада" не лише "ставиться до військових інвалідів як до худоби", а й навмисно затягує війну, щоб приховати реальні масштаби втрат, зокрема кількість тих, хто отримав інвалідність. На думку авторів цих публікацій, після завершення бойових дій суспільство дізнається "страшну правду" про ціну війни. Деякі канали вже оперують "неофіційною статистикою", називаючи цифри у 500 або 600 тисяч осіб. "Скоро українські міста заповнять військові інваліди — жебраки з табличками", — резюмує один із дописів, посилюючи відчуття безнадії та деморалізації.

У повідомленнях висловлено обурення тим, що навіть після поранень військові нібито не можуть звільнитися або отримати належне лікування. Мобілізація часто подається як репресивна кампанія, до якої залучені всі гілки влади, зокрема й судовв, а медична експертиза розглядається як формальність. Такі публікації спростовують легітимність військово-лікарських комісій (ВЛК), натякаючи на централізований наказ ігнорувати медичні показання та визнавати всіх "придатними".

Хоча й нечасто, все ж у цьому контексті трапляються й антизахідні меседжі. Наприклад, допис про те, що війна нібито ведеться заради інтересів Заходу, якому байдуже на долю України, яка залишиться "руїною і тисячами інвалідів", оскільки Європі потрібні лише її ресурси.

Наративи про занепад держави та соціальної системи

Якщо деякі українськомовні канали висвітлюють державні ініціативи щодо покращення становища людей з інвалідністю (як-от подовження відстрочок, пенсійне забезпечення через "Дію"), у російськомовних Telegram-каналах активно поширюють думку про неспроможність України гарантувати соціальні виплати і підтримку людям з інвалідністю. Зокрема, поширюються чутки про нібито заплановане скасування виплат для осіб з інвалідністю II та III груп, яке подають як "черговий акт зради з боку держави". "Влада знову вирішила обманути свій народ", — пише один із Telegram-каналів про виплати.

Також просувають меседжі про те, що Україна незабаром узагалі не зможе виплачувати пенсії чи соціальну допомогу, що посилює образ занепаду держави. Частково в цій проблемі звинувачують Міжнародний валютний фонд (МВФ). "МВФ продовжує знищувати українську державу, а військові, поранені на фронті, можуть залишитися без виплат. Кабмін пропонує скасувати виплати для людей з інвалідністю 2-ї та 3-ї груп, натомість збільшивши їх для 1-ї групи", — стверджується в одному з дописів.

Окрему увагу російськомовні Telegram-канали приділяли історіям несправедливого ставлення до людей, які доглядають за особами з інвалідністю. З одного боку, вони нібито пропагують дбайливе ставлення як до людей з інвалідністю, так і до тих, хто про них піклується, але водночас такі канали критикують або місцеву владу, або байдуже оточення. Зокрема, у публікаціях згадували ситуацію з міським головою Ірпеня, який, як стверджують, попри звернення, звільнив з роботи в міській раді матір дитини з інвалідністю та доглядальницю літньої жінки з інвалідністю. В іншому дописі йшлося про конфлікт навколо пандуса, встановленого за ініціативою пораненого ветерана, — сусіди нібито висловлювали невдоволення його появою. 

Внутрішньо переміщені особи

У межах дослідження було проаналізовано 306 дописів, що містили згадки про внутрішньо переміщених осіб (203 — в українськомовному сегменті, 103 — в російськомовному). Аналіз охопив як новинні, так і емоційно забарвлені повідомлення, що стосуються соціального статусу, умов проживання, державної політики щодо ВПО, а також суспільного ставлення до них. За результатами аналізу сформовано чотири ключові наративи, що домінують у дослідженому інформаційному просторі. Як і у випадку з іншими темами, частина повідомлень перетинаються між категоріями, а поділ на наративи є умовним.

Ключові висновки

  • У новинних Telegram-каналах внутрішньо переміщені особи переважно фігурують як соціально вразлива група, що потребує підтримки. У повідомленнях йдеться про державну, міжнародну та благодійну допомогу, а також залучення бізнесу до розв'язання проблем ВПО. Водночас тема переселенців інколи набуває політичного забарвлення або використовується як інструмент для репутаційного піару бізнесменів і політиків. У результаті формується образ ВПО як важливої, але переважно залежної від соціальної та міжнародної допомоги групи.

  • Житлове питання як головна точка напруги. Найгостріше проблема переселенців проявляється через брак житла та складні умови проживання. Висвітлюються як приклади позитивних рішень — фінансова допомога, будівництво житла за підтримки міжнародних партнерів — так і прояви несправедливості: корупційні скандали, надмірна бюрократія та політична інструменталізація теми житла.

  • Повернення до окупації як наслідок нестачі підтримки. Частина повідомлень фіксують тенденцію зворотної міграції — повернення переселенців у небезпечні регіони через неможливість інтеграції, брак житла, роботи, коштів, соціального включення. Ці фактори подають як наслідок проваленої або недостатньої політики підтримки ВПО.

  • Наративи інтеграції та сили духу. Позитивні приклади інтеграції ВПО в приймаючі громади, розвиток малого бізнесу, культурні ініціативи та історії особистих досягнень формують альтернативний образ переселенця — не лише як отримувача допомоги, а й як активного учасника соціального життя з досвідом, потенціалом і здатністю до дії.

  • Негативне фреймування та стигматизація в меншості. Частина каналів поширюють тривожні повідомлення, де переселенці фігурують як учасники інцидентів, об’єкти підозри або джерело соціального напруження. Інколи їх фреймують як “тягар” для приймаючих громад або маргінальний електорат. Таке висвітлення може закріплювати уявлення про ВПО як групу, що дестабілізує соціальний порядок.

  • Російськомовний Telegram-сегмент: драматизація та дискредитація. У проросійських або критично налаштованих каналах тему ВПО часто використовують для підриву довіри до української влади: через перебільшення масштабів повернення в окупацію, поширення чуток про провал державної політики допомоги та емоційне маніпулювання образом !покинутих і зраджених громадян”.

ВПО як соціально вразлива та залежна група

Найбільше згадок про переселенців пов’язані з темою соціальної допомоги. Telegram-канали регулярно інформують про виплати, субсидії на оренду житла, можливості для перекваліфікації та започаткування бізнесу, а також про підтримку, яку надають ВПО благодійні фонди, міжнародні організації та бізнес. Частими є згадки про діяльність Фонду Ріната Ахметова, проєкту “ЯМаріуполь”, Метінвесту, ООН, уряду Кореї, Favbet, європейських партнерів тощо. Ці згадки охоплюють як інституційну підтримку (облаштування гуртожитків, кухонь, просторів, де живуть переселенці), так і індивідуальну допомогу (передача продуктових наборів, підтримка поранених переселенців або людей, які постраждали під час евакуації). 

Поряд із цим канали публікують повідомлення про адміністративні труднощі та ризики, а сама ситуативну, тимчасову чи недостатню підтримку. Зокрема, згадували втрату коштів із банківських рахунків у разі їх невикористання понад 12 місяців або про недостатню участь місцевої влади, як-от у Торецьку, де, за словами авторів одного з повідомлень, не виділяється достатньо коштів на підтримку переселенців. У деяких повідомленнях ВПО характеризували як групу, яка найбільше постраждала від припинення діяльності USAID. Хоча в межах цього наративу досить активно просувають меседж різносторонньої підтримки переселенців з боку різних акторів — держави, благодійників, міжнародних організацій та держав-партнерів, однак водночас акцентують увагу на вразливість становища переселенців у разі втрати цієї підтримки.

Окремі повідомлення містять політичний підтекст: допомога ВПО використовується для критики уряду, підвищення іміджу опозиційних політиків або брендів, або ж для дискредитації бюджету. У такий спосіб формуються уявлення про ВПО як групу, що не лише потребує, але й постійно конкурує за обмежені ресурси. У цьому контексті бачимо, наприклад, поширення цитат Сергія Притули про те, що “1000 гривень від держави краще було б витратити на ВПО” чи згадки потреб ВПО в контексті критики урядового проєкту держбюджету з боку Юлії Тимошенко. Також більшість досліджених каналів публікували звинувачення в бік місцевих адміністрацій Донецької та Луганської областей у неефективному використанні коштів, призначених на підтримку ВПО. Автори наголошують, що ці області мають значні бюджети, але питання переселенців не є для них пріоритетними.

Житлове питання як головна точка напруги

Найемоційніші дописи про ВПО фіксуємо в контексті втрати житла. Переселенців описують як людей без дому, змушених жити в тісних гуртожитках, модульних містечках, сплачувати завищену оренду або навіть повертатися до небезпечних регіонів поблизу зони бойових дій. Ці повідомлення мають виразно емоційне забарвлення та яскраві заголовки на кшталт “Я не бомжиха, просто так склалося”. У подібних сюжетах критикують надмірну бюрократію, яка, за твердженнями каналів, перешкоджає ВПО отримати житло навіть за наявності права на нього. 

На нагальність житлового питання вказує й заява Президента, яку поширили майже всі Telegram-канали: “Переселенцям потрібно допомогти отримати свої квартири чи будинки: за два тижні має бути чітка програма підтримки”. Водночас, крім висвітлення проблем з житлом як однієї з найгостріших, Telegram-канали повідомляють про спроби держави її вирішити, що дещо збалансовує цей образ незахищеності. Зокрема, часто з’являються новини про фінансову допомогу на оренду житла, а також про компенсації за втрачені домівки.

Час від часу Telegram-канали повідомляли про локальні ініціативи зі створення умов для переселенців у різних регіонах України. Одним із таких став проєкт побудови невеличкої копії Бахмута в селищі Гоща на Рівненщині. За повідомленнями каналів, місцева адміністрація розробила проєкт, який передбачає створення кварталу, що інтуїтивно повторює кордони Бахмута з річкою Бахмутка та розділенням міста на чотири райони.

Проблему житла також супроводжує тема несправедливості — наприклад корупційних скандалів. Нерідко автори повідомлень фреймують імовірні корупційні правопорушення так: на тлі розкрадання чиновниками державних коштів переселенці змушені жити в неприйнятних умовах. Одне із таких повідомлень супроводжувала цитата: “Поки переселенці туляться на 13 квадратних метрах у модульних містечках, а військові роками не можуть отримати житло, ‘правильні люди’ отримують нові квадратні метри без черг”. У повідомленнях такого типу сформульований яскравий контраст між ВПО та представниками політичної й судової еліт — мовляв, держава витрачає значно більше коштів на забезпечення житлом депутатів та інших посадовців, аніж на допомогу переселенцям. 

У межах цього наративу Telegram-канали регулярно порушували тему фінансових викликів, пов’язаних із будівництвом житла для ВПО. Зокрема, неодноразово наголошувалося, що без підтримки міжнародних партнерів Україна не зможе самостійно забезпечити переселенців новим житлом. У зв’язку з цим згадували ініціативи різних держав і міжнародних організацій, які виділяють кошти на житлові проєкти для внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, йшлося про проєкти, реалізовані за участі уряду Франції та Міжнародної організації з міграції, які організували житло в гуртожитках для переселенців із Маріуполя. У межах цього наративу також часто звучить імʼя Ріната Ахметова й благодійні заходи його фонду, зокрема облаштування кухонь та спільних просторів у місцях поселення ВПО.

Брак підтримки та повернення в окупацію

У низці повідомлень Telegram-каналів внутрішньо переміщені особи постають як люди, глибоко прив’язані до свого дому, землі та громади. У цьому контексті висвітлюють проблему складнощів евакуації мешканців прифронтових територій навіть за умов наближення бойових дій до населеного пункту. В одній із новин сказано: “Іноді доводиться переконувати людей залишити домівки вже тоді, коли до лінії фронту залишається лише кілька кілометрів”. А деякі люди, особливо літні, взагалі відмовляються виїжджати. 

Цей мотив емоційної прив’язаності до місця проживання проявляється і в зворотній міграції переселенців. У Telegram-каналах трапляються повідомлення про повернення людей до окупованих або прифронтових населених пунктів, попри відсутність гарантій безпеки. Причини повернення зазвичай не ідеологічні, а практичні — брак житла, роботи або підтримки на новому місці, прагнення зберегти зв’язок із домом, близькими, знайомим середовищем.

Окрім висвітлення масовості цієї проблеми, частина новин фреймує повернення в окупацію й на прифронтові території, по-перше, як тенденцію, а по-друге, як наслідок недостатньої підтримки з боку держави. Деякі канали прямо вказують, що повернення ВПО — вимушене, спричинене відсутністю належної соціальної підтримки, зокрема житлового забезпечення. 

Також згадують, що деякі переселенці не змогли інтегруватися в приймаючі громади, не відчули себе частиною нового середовища — і саме це штовхнуло їх назад. У деяких повідомленнях пищуть і про повторні евакуації — коли люди, спершу повернувшись додому, згодом знову змушені залишати його. Прикладом такої ситуації може слугувати історія сім’ї з Покровська, яка двічі евакуйовувалася через загрозу обстрілів.

Часом у таких новинах звучать емоційні цитати самих переселенців, які підкреслюють безвихідь. "Їдьте, їдьте. Куди їхати? 3 600 пенсія. Куди їхати, покажіть, адресу дайте. Куди їхати з такою пенсією? Де я сяду, що я там буду робить. Здохнуть? Та краще я дома тоді здохну", — цитують жінку, яка вже виїжджала зі свого прифронтового міста, але була змушена повернутися назад.

У деяких випадках Telegram-канали зазначають, що повернення ВПО має наслідки й для громад, що їх прийняли. Наприклад, масовим виїздом переселенців пояснюювали закриття деяких ресторанів у Львові.

Переселенці як джерело розвитку приймаючих громад

У низці досліджуваних Telegram-каналів внутрішньо переміщені особи постають як група, до якої потрібно ставитися з розумінням і підтримкою. У багатьох публікаціях наводять результати соціологічного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, згідно з яким 93% респондентів заявили, що готові приймати переселенців у своє оточення. У деяких дописах ВПО згадують і як економічний ресурс — зокрема в контексті розвитку малого бізнесу.

У низці публікацій Telegram-канали висвітлюють інтеграцію ВПО як важливий напрям розвитку місцевих громад. Зокрема, повідомляють про навчальні ініціативи, в яких участь беруть і самі внутрішньо переміщені особи, і представники громад, що їх приймають. Це тренінги, присвячені адаптації місцевої політики, плануванню локальних проєктів відновлення та методам інтеграції з урахуванням потреб ВПО.

Такі повідомлення формують уявлення, що масовий приїзд переселенців є не лише викликом для приймаючих громад, а й новою реальністю, яка може стати ресурсом для розвитку. Переселенці постають не як тягар, а як активна частина суспільства. Наприклад, у новинах згадують участь переселенців із Маріуполя в акції пам’яті жертв обстрілу драмтеатру як приклад збереження ідентичності та колективної пам’яті навіть після втрати дому.

Образ внутрішньо переміщених осіб у Telegram-каналах формується не лише через новини чи переказ аналітики, а й через особисті історії, які емоційно залучають читача. Ці публікації можуть бути як мотиваційними, що підкреслюють силу духу переселенців, так і трагічними, що акцентують на втраті, небезпеці та вразливості.

Найчастіше ВПО зображають як сильних духом людей, у яких вистачило сміливості почати життя спочатку та вибратися з небезпечних ситуацій. Цей наратив розширює портрет ВПО у Telegram: від тих, які потребують соціальної допомоги, житла та підтримки — до героїв, які щодня долають чимало повсякденних труднощів. Один із прикладів — історія 12-річного Дмитра з Маріуполя, який пережив війну й евакуацію: “Мене звати Діма, мені 12 років. Я народився в Маріуполі, який був моїм домом, але війна змусила мене його покинути. Там я пережив найстрашніше, та зрозумів: справжня сила — не в тому, щоб не падати, а в тому, щоб вставати”. 

Окрему увагу приділено історіям успіху й культурної видимості ВПО. Зокрема, висвітлювали виступ музичного гурту з Маріуполя у нацвідборі на Євробачення. Їхня пісня, як сказано в новині, — це “шанс, щоб тема Маріуполя, окупованих територій та вимушених переселенців була почута на міжнародному рівні”. 

Трапляються у публікаціяїх і трагічні історії. Наприклад, канали повідомляли про загибель переселенців з Оріхова унаслідок ракетного обстрілу в Києві. У новинах також поширюють кадри евакуації, що ілюструють, наскільки складним і небезпечним може бути цей процес: “Члени родини мали різні поранення від ворожих снарядів. Аби вивезти усіх до найближчого медичного закладу в безпечному населеному пункті у копів було лише кілька хвилин.”

Такі публікації формують більш багатовимірне уявлення про переселенців — як про людей не лише з травматичним досвідом, а й із потенціалом, своєю історією, внутрішньою силою та здатністю впливати на суспільство через участь, пам’ять і культуру.

ВПО як фактор дестабілізації життя в громаді 

Втім, не всі згадки про ВПО у досліджених каналах є позитивними. Час від часу з’являються повідомлення, в яких переселенці фігурують у негативному або тривожному контексті — як учасники інцидентів, джерело соціального напруження чи фактор дестабілізації. Наприклад, у деяких повідомленнях про злочини акцентовано на тому факті, що правопорушник нібито був переселенцем або ж прикидався ним: наприклад, новина про викритого агента ГРУ, який діяв під виглядом переселенця, або про переселенця з Маріуполя, який підірвав ТЦК у Бердичеві.

Іноді ВПО окреслюють як джерела протестного і маргінального потенціалу. В одній з новин “експерт” визначив ВПО як “маргінальний електорат”. Також трапляються згадки про дискримінацію переселенців. Так, повідомлялося про побиття переселенки-підлітка, яке, за словами її тітки, сталося на тлі соціальної ізоляції — дівчина намагалася знайти нових друзів, але стала жертвою насильства. Інші повідомлення акцентують на скептичному ставленні роботодавців до ВПО, через що багато переселенців або не можуть знайти роботу, або змушені погоджуватися на низькооплачувану працю.

Специфіка російськомовних Telegram-каналів

Більшість російськомовних каналів інформують про соціальну допомогу для переселенців, проблеми з житлом, кримінальні інциденти за участі ВПО та інші новини, контекстно схожі з україномовними. Втім, вирізняється й пласт значно більш емоційних та критичних повідомлень. 

Одним із поширених образів у таких каналах є допомога для переселенців як простір для незаконного збагачення для посадовців різних рівнів. Тут активно висвітлюють нібито привласнення гуманітарки місцевими депутатами, будівництво житла для ВПО як спосіб “відмивання” коштів Офісом Президента тощо.

Загалом у російськомовному Telegram-сегменті рівень драматизації ситуації з ВПО значно вищий. Окремі повідомлення створюють враження, що державна політика у сфері допомоги переселенцям повністю провалена. Наприклад, в одній з публікацій (без чітких джерел) сказано: “Волонтери, наближені до міжнародних гуманітарних місій, повідомили, що ООН підготувала звіт про критичний стан внутрішньо переміщених осіб в Україні. Згідно з документом, 63% з них потребують допомоги та не можуть забезпечити себе навіть житлом, живуть за межею бідності й зазнають тиску з боку співгромадян, тоді як держава не реагує на ці проблеми.”

Найбільш емоційно маніпулятивними є повідомлення про повернення переселенців на окуповані території, що часто містять неправдиві дані про кількість таких людей. Одні джерела посилаються на начебто офіційні дані про те, що 99% ВПО повертаються в окупацію, інші — на цифру в 150 тисяч осіб, озвучену нардепом Ткаченком (який згодом відмовився від своїх слів). 

У таких повідомленнях повернення інтерпретують як “наслідок безвиході”, викликаної “байдужістю держави”. А спроби держави підтримати переселенців якщо не ігнорують, то називають провальними: мовляв, переселенці повертаються в окупацію, бо держава “не впоралася”. Тут повернення фреймують як відчуття, що держава їх “кинула” ВПО, а оточення їх не прийняло, дискримінуючи в працевлаштуванні і загалом ставлячись упереджено.

Про соціальну ізоляцію переселенців російськомовні новинні Telegram-канали згадують значно частіше, ніж українськомовні. Вони наголошують, що повернення людей в окупацію чи прифронтові території — це спроба виживання в умовах тотальної байдужості. “На цьому тлі навіть життя в окупації починає здаватися людям більш прийнятним. І в цьому — трагедія державної політики”, — робить висновок Telegram-канал. Також канали просувають думку, що хоча держава закликає жителів прифронтових громад евакуйовуватися, місць для них ніхто не підготував. 

У деяких новинах критикують приймаючі громади, які не ставляться до ВПО з належним розумінням. Новину про закриття ресторанів, які українськомовні канали подавали в нейтральному новинному тоні, російськомовні джерела використали для емоційних маніпуляцій темою переселенців і звинувачень у несправедливому ставленні. “Коли всі переселенці поїдуть, не витримавши показної ‘патріотичної підтримки’ та морального тиску, місцеві зможуть здавати одне одному свої занедбані квартири й хати.”, — обурюється автор одного із каналів. 

Публікуючи такі новини, російськомовні Telegram-канали, особливо ті, що не приховують своєї проросійської позиції, створюють образ переселенців як покинутих, забутих та зраджених громадян, про яких не піклується власна держава та яких не приймає населення мирних міст. Через це вони нібито змушені або відмовлятися від евакуації або після невдалого досвіду інтеграції повертатися у свої населені пункти, розташовані біля зони бойових дій, або вже окуповані.

Російськомовні українці

У межах дослідження було проаналізовано 399 релевантних повідомлень, що містили згадки про російськомовних українців. Аналіз охопив як українськомовні, так і російськомовні Telegram-канали, які відображають різні образи російськомовних громадян України: від тих, кого сприймають як жертв російської агресії, до тих, кого звинувачують у симпатіях до “русского мира2 чи розглядають як потенційну загрозу національній єдності. У дослідженні розглянуто не лише прямі саморепрезентації, а й перш за все спосіб фреймування цієї групи іншими акторами. За результатами аналізу виокремлено п’ять основних наративів, які в різних тональностях циркулюють у Telegram-просторі.

Ключові висновки

  • Російськомовних українців у Telegram-каналах зображають як групу з неоднозначним статусом — між жертвою-носієм ризику та політичним подразником. Основна увага сконцентрована не на життєвому досвіді цієї групи, а на інтерпретації мовного питання як маркера ідентичності, лояльності та небезпеки.

  • Російська мова як символ політичного конфлікту. У значній частині дописів російська мова розглядається не як інструмент комунікації, а як прояв “мʼякої сили” російської влади в Україні та індикатор потенційного свідомої чи підсвідомої зниженої лояльності до української держави. 
  • Російськомовні як мовчазні жертви. Частина повідомлень показує російськомовних як жертв російської агресії, які самі зазнали переслідувань, обстрілів чи окупації. 
  • Російськомовні як подразник публічної дискусії. В окремих каналах обговорення теми російської мови використовують для загострення соціальної напруги: від полеміки про доцільність дубляжу фільмів до обурення через “непатріотичну поведінку” окремих людей. 
  • Російськомовний сегмент як простір нормалізації мови ворожнечі. У низці проросійських або деструктивних каналів російськомовних українців зображають як “зраджених своєю державою” або як тих, кого начебто примушують “відмовитися від своєї ідентичності”. Такі повідомлення використовують для поширення дезінформації про утиски і знецінення української державності.
  • Зневага до української мови та мовних активістів в російськомовних каналах. Прояви мови ворожнечі та зневажливого ставлення до людей, котрі в публічному просторі на різних рівнях заявляють про неприйнятгість російської мови, переходять на особисті приниження героїв цих новинних повідомлень.

Російськомовні як жертви

У цьому фреймі російськомовні мешканці Сходу та Півдня України постають як безпосередні жертви російської агресії. Цей наратив активно просувають в офіційній риториці, зокрема в зверненнях президента Володимира Зеленського до міжнародної спільноти: “Росія вбиває тих, кого вона нібито прийшла захищати”. Такі цитати масово поширюють Telegram-канали, часто без додаткового коментаря.

У частині повідомлень російську мову використовують як аргумент для легітимації російського вторгенння й окупації частини територій, зміщуючи фокус уваги зі злочину агресії, який скоює Росія на території України. Окремий фрейм пов'язаний із тим, як російськомовність використовується в пропаганді, — як з боку РФ, так і в західному дискурсі. У Telegram-просторі циркулюють цитати політиків і коментаторів (зокрема Такера Карлсона або Стіва Віткоффа), які посилаються на “права російськомовних” як виправдання окупації Донбасу та Криму. Хоча більшість таких повідомлень іронічні або критичні, сам факт їх відтворення підсилює відчуття, що російська мова — це зброя або привід, який може бути використано проти України.

Також простежуються іронічні цитати мовників російської державної позиції про те, що буцімто “до бандерівців говорили російською”, а нині “російськомовних українців перевиховують”. Автори цих повідомлень переважно висміюють спроби російських посадовців перекласти відповідальність за окупацію частини українських територій військами РФ на пересічних українців. 

Приналежність російської мови до російської культури

Найбільш емоційно забарвленим є фрейм, у якому російськомовні постають як носії чужої культури або потенційної нелояльності. У таких повідомленнях простежується чітка межа між “своїми” та “чужими” залежно від мовної ідентичності, а російськомовних українців називають “носіями російського світу”. Російська мова ототожнюється з радянським минулим, імперськими наративами та навіть колабораціонізмом.

У Telegram-каналах регулярно з’являються заклики “відмовитися від російської культури”, “вбити в собі імперського росіянина”, дописи про те, що використання російської в публічному просторі є проявом неповаги до жертв війни. Публічних осіб, які продовжують говорити російською (навіть попри проукраїнську позицію), критикують. Російськомовні переселенці також фігурують у скаргах на “зарозумілість” чи “відчуженість” у приймаючих громадах. 

Автори каналів також відкрито критикують російськомовних українців, особливо тих, хто публічно захищає прояви російської культури. "Їхні чужі приклади нічого не вчать?" — риторично запитує один із дописів. Найбільше це помітно в повідомленнях про вечірку в київському клубі під час атаки дронами: "Наша країна щодня страждає від Росії, а тим часом у клубі Fifty на Антоновича — вечірка з кацапськими треками". В інших дописах обурення викликає публічна поведінка російськомовних: "Співають 'Я русский', ганяють на люксових автівках, перекривають рух, щоб покурити". Схожі оцінки звучать і, наприклад, у випадку з таксистом, який висадив пасажира після прохання вимкнути російську музику. Водночас українськомовні Telegram-канали часто критикують сам факт того, що багато українців досі слухають російські пісні, навіть під час повномасштабної війни.

Як аргумент про мову спілкування як ознаку зв’язку з ворогом часто згадують українських політиків із проросійською політичною позицією, які активно обстоювали, зокрема, підвищення статусу російської мови в Україні та закріплення її панівного становища. У цьому контексті, наприклад, фігурує міський голова Одеси Геннадій Труханов, якого неодноразово звинувачували у симпатії до російської культури й церкви. Одним із доказів, висвітлених у новинах, стало те, що на 60-річчя йому подарували торт із зображенням російських книжок. Так само за прихильність до російської культури критикують і нардепа Юрія Бойка. В одному із інтервʼю той розповідав про “радикалів” в Україні, які “не дозволяють розмовляти рідною мовою”. У подібному ключі згадували українського бізнесмена, який нібито фінансував проросійського пропагандиста Анатолія Шарія і будівництво російських церков в Україні. 

Часто російськомовних зображають як джерело мовної агресії. Наприклад, у Telegram циркулювала новина про жінку, яка назвала українську мову “свинячою”, коли в закладі її попросили розмовляти державною. Зрідка траплялися також цитати публічних осіб, які критикували російськомовних і звинувачували їх у бажанні вивищуватися над іншими. 

Водночас Telegram-канали публікують історії відомих людей, які виступають проти російської культури та російськомовності. Співак Володимир Дантес і художник Гамлет закликали “вбити в собі російську культуру”, а літератори та співаки перекладають свої колись російськомовні твори українською.

Отже, найчастіше російськомовність в українськомовних каналах постає як маркер нелояльності й ворожості, що послідовно викликає несприйняття і засудження людей, які захищають використання російської в публічному просторі.

Нормалізація російськомовності

Поруч із новинами, які відкрито засуджують російськомовність, з’являються й ті, що її нормалізують. Telegram-канали часом публікують матеріали, що нейтрально висвітлюють ситуативне використання російської мови, без оціночного судження чи емоційної тональності.

Серед таких прикладів — повідомлення про те, що українці частіше читають російську Вікіпедію, ніж українську. Або новина про прохання американського подкастера Лекса Фрідмана до Президента Зеленського дати інтерв’ю російською: “Я вмію вільно розмовляти російською, як і президент Зеленський, як і значна частина українського народу. Це подарунок, який я прошу і на Різдво, і на Хануку”.

Одним із найяскравіших прикладів такого наративу стали повідомлення про результати соціологічного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), згідно з яким “83% українців позитивно ставляться до співгромадян, які використовують російську мову, тоді як 17% висловлюють негативне ставлення.” Згадували і про те, що заборона російської мови, зокрема, в освітніх установах, неможлива, оскільки вважатиметься дискримінацією й ускладнить шлях європейської інтеграції України.

Специфіка російськомовних Telegram-каналів

У російськомовній групі Telegram-каналів людей, які спілкуються російською в Україні, найчастіше зображають як пригноблених або маргіналізованих— тих, кого утискають через мовну ідентичність, висміюють, обмежують у правах або виключають із публічного простору. Частина каналів намагається захистити їх, наголошуючи, що російська мова є частиною культурної спадщини південних і східних регіонів України. Існує і протилежний фрейм, коли російськомовних називають “кращою частиною суспільства” — на контрасті з “неврівноваженими українськомовними”. Утім, частина каналів, хоча і ведуться російською мовою, теж, як і українськомовні, засуджують російськомовних українців чи критикують українських політиків із проросійською позицією.

Дискримінація та цькування російськомовних українців

Перший наратив, що вирізняв російськомовні Telegram-канали, зображає російськомовних українців як жертв дискримінації та цькування через свою мовну ідентичність. Серед прикладів — історія блогера, якому нібито погрожували після того, як він зняв “соціальний експеримент” у Львові, підходячи до перехожих із запитанням, як вони ставляться до російськомовних. Деякі локальні Telegram-канали публікували історії про побутові конфлікти, зокрема про те, що людей ображали за публічне прослуховування російськомовної музики, або про відмови в обслуговуванні російською мовою тощо. 

Протиставлення двох мовних груп

Російськомовні Telegram-канали часто висміюють тих, хто виступає проти використання російської мови в публічному просторі. Вони протиставляють “адекватних” російськомовних українців “неврівноваженим” прихильникам мовної політики, тим самим ділячи суспільство на два табори й підносячи одних над іншими. Наприклад, спробу журналіста апелювати до мовного закону висміювали як абсурд, натякаючи на його психічну нестабільність: мовляв, він “чіплявся до людей, розповідаючи про міфічний закон, що нібито забороняє говорити російською в громадських місцях”. Іншим яскравим прикладом стала ситуація з дітьми, які буцімто поскаржилися адміністрації школи на вчительку за вживання російської мови. “В коментарях під новиною всі дуже радіють, що діти донесли”, — обурюється автор публікації, натякаючи на “радянські практики”. Також один місцевий Telegram-канал висміював той факт, що Одеська область є рекордсменом за кількістю порушень законодавства в сфері мови. 

Ще один наратив, помітний у російськомовних Telegram-каналах, підкреслює недоречність засудження російської мови українцями за кордоном. “Звалила до якогось ухилянта в Париж і там вийшла заміж”, — так описують жінку, яка пропагувала українську мову в Одесі. “Чому це опудало не на фронті?” — запитує один із каналів, коментуючи виступ українця в Європі проти російської мови.

У деяких російськомовних Telegram-каналах простежується тенденція висміювання окремих міжнародних інцидентів, пов’язаних із мовним питанням, з метою дискредитації як європейських політиків, так і самих українців. Так, одна з публікацій розповідає про скандал у Латвії, де міністерка обурилася тим, що таксист — український біженець — говорив із нею російською, а не латиською.

Обстоювання російської мови та культури

Сред деяких дописів прослідковується ідея про те, що, попри українізацію, українці не зможуть відмовитися від російської мови та культури: “А ‘мешканці вільної держави’ (так саркастично називали частину українців автори цього допису — Авт.) все одно будуть обкладати двері подушками, аби послухати Чайковського”. Мовляв українці продовжуватимуть споживати російський культурний продукт, навіть якщо не визнаватимуть цього публічно.

Крім того, деякі російськомовні Telegram-канали намагаються обстоювати легітимність російської мови як частини української культурної й регіональної ідентичності. Так, один із досліджуваних каналів розповідав про одеську блогерку, яка доводить, що одеський говір — це не класична російська мова, а повноцінний діалект. Взагалі російську мову часто зображають як частину одеської ідентичності, стверджуючи, що заборонити російську в Одесі — це нібито “скасувати її культурну ідентичність”. Так само, на думку російськомовних Telegram-каналів, знесення памʼятника Пушкіну, — “це зміна культурного коду Південної Пальміри”.

Також у новинах наводять приклади використання російської мови відомими українцями, що робить російськомовних більш культурно прийнятними. Наприклад, боксер Олександр Усик розмовляє з друзями на рингу російською, як і “половина ЗСУ”. Один Telegram-канал став на бік ректора місцевого університету, коли той дав інтервʼю російському медіа “Дождь”. 

Українці за кордоном

У цьому дослідженні проаналізовано 4974 повідомлення, що стосуються українців, які живуть за кордоном. Аналіз включав як українськомовні, так і російськомовні Telegram-канали, які формують різні уявлення про українських громадян за кордоном — від образу їх як адвокатів України за її межами до ролі зрадників та втікачів. Для більш детального вивчення висвітлення групи було сформовано стратифіковану за датами вибірку з 500 повідомлень: 318 українською та 182 російською мовами. У підсумку виокремлено 6 ключових наративів, що в різних тональностях поширюються в обраних Telegram-каналах.

Ключові висновки

  • Негативний образ чоловіків призовного віку і публічних осіб за кордоном. Telegram-канали активно висвітлюють наратив про те, що українські чоловіки за кордоном — це здебільшого ухилянти, які уникнули мобілізації або правосуддя. Цей образ підкріплюється повідомленнями про нелегальний перетин кордону, справи про корупційні схеми та втечу чиновників, а також епізоди, коли посадовці або їхні діти демонструють надмірну розкіш на тлі війни.

  • Соціально вразлива група, що потребує підтримки. Такі повідомлення акцентують правову невизначеність статусу Українців за кордоном, соціально-економічні виклики, що постають перед ними, та загрозу депортації. 

  • Ризик втрати українцями за кордоном юридичного статусу або соціальної підтримки. Telegram-канали публікують повідомлення про завершення програм захисту, потенційну депортацію українців з-за кордону іноземними державами та критикують ставлення до українців за кордоном з боку урядів західних країн. 

  • Соціально-економічна вразливість українців за кордоном. Telegram-канали наголошують, що країнці за кордоном стикаються з труднощами – від втрати стабільного доходу до обмеженого доступу до соціальної допомоги. Особливо часто згадують проблеми з працевлаштуванням через візові обмеження та скорочення соціальної підтримки. Також наголошують, що українці, які виїхали за межі країни, часто опиняються в ситуаціях соціальної та фізичної вразливості. Telegram-канали згадують випадки, коли українці стають жертвами злочинів або упередженого ставлення у приймаючих країнах, а місцеві правоохоронці, за повідомленнями, не завжди захищають їхні права. 

  • Наміри українців за кордоном щодо повернення. У Telegram-каналах простежується доволі песимістичний наратив про те, що більшість українців не планують повертатися навіть після закінчення війни. Це підтверджується соціологічними опитуваннями і конкретними прикладами (зокрема, дані з Норвегії та звіти про тисячі українців, які так і не повернулися). Також висловлюють прогнози про подальший відтік українців за кордон після завершення бойових дій, особливо серед чоловіків, які прагнутимуть возз’єднатися з родинами.

  • Державні заходи і прагнення повернути українців. Поряд із песимістичними прогнозами, у досліджуваних каналах висвітлюють ініціативи українського уряду, спрямовані на стимулювання повернення: створення центрів повернення, плани фінансової підтримки, одноразові виплати для репатріантів. Водночас підкреслюють побоювання, що уряд може вдаватися до тиску — через обмеження консульських послуг чи соціальної підтримки — аби стимулювати повернення чоловіків призовного віку повертатися в Україну.

  • Формування негативного образу українських біженців. Telegram-канали активно поширюють наратив про те, що українці за кордоном стикаються з недовірою й упередженістю, а також часто зображаються як джерело злочинності чи соціальних проблем у приймаючих країнах. Також Telegram-канали підкреслюють, що українці за кордоном є “небажаними гостями”, які отримують незаслужені соціальні блага.

  • Образ українців як активних і залучених громадян. Попри переважання негативних наративів, Telegram-канали висвітлюють приклади громадської активності українців за кордоном — участь у символічних акціях єдності, мітингах на підтримку України, а також формуванні української політики. Це створює більш збалансований образ українців як тих, хто зберігає зв’язок із Батьківщиною та підтримує її, навіть перебуваючи за межами країни.

  • Російськомовні Telegram-канали часто дублюють інформацію українськомовних, однак подають її з більш вираженим емоційним забарвленням, сарказмом і критикою державної політики України щодо біженців. Вони формують негативний образ українців за кордоном як “ухилянтів”, зрадників чи небажаних чужинців, часто висміюючи їхнє лицемірство або надмірне прагнення до соціальних благ. Паралельно ці канали іронічно описують державні ініціативи з повернення українців, підкреслюючи їхню недієвість та “імітаційність”.

Незаконний виїзд та ухилення від мобілізації

Найчастіший наратив, який трапляється у Telegram-каналах щодо українців за кордоном, стосується негативного ставлення тих, хто залишився в Україні, до військовозобовʼязаних та чиновників, які виїхали з України. В межах цього наративу чоловіків за кордоном найчастіше зображують як зрадників, які ухиляються від військової служби.

Одним із найпоширеніших повідомлень у Telegram-каналах у межах цього наративу є новини про нелегальний перетин кордону чоловіками призовного віку. Такі дописи зазвичай підкреслюють ризикованість або абсурдність цих спроб: перетин кордону через гірські річки, у багажниках фур тощо. Крім того, канали публікують статистичні дані, наприклад про те, що лише на кордоні з Румунією у 2024 році було зафіксовано понад 13 тисяч випадків незаконного перетину. У цьому ж контексті згадують справу народного депутата Бондарєва, якого підозрюють в організації схеми переправлення чоловіків через кордон під виглядом водіїв гуманітарної допомоги. Такі повідомлення підживлюють уявлення про масовість і системність ухилення від мобілізації, а також про можливу причетність до цього місцевих чиновників. Водночас деякі канали публікують новини про поодинокі випадки дезертирства серед українських військових, які виїжджають за кордон на навчання.

Значна частина повідомлень у межах цього наративу стосувалися негативного ставлення до публічних осіб, політиків та чиновників, що виїхали за кордон. Одним із яскравих прикладів такого ставлення є активне обговорення відео, опублікованого з центру реєстрації біженців у Брюсселі мером Покровська Русланом Требушкіним. На це відео різко відреагував відомий волонтер Денис “Голландець” Христов, заявивши: “Я думав, що мер — це той, хто лишається у місті чи хоча б в Україні. Замість реклами закордонного центру допомоги біженцям Руслану Требушкіну варто було б залишити координати місць, куди мешканці міста Покровськ можуть виїхати в межах України — зокрема, люди старшого віку та маломобільні”. Цю реакцію Дениса Христова активно поширювали Telegram-канали, підсилюючи негативне ставлення до чиновника.

Нерідко трапляються й дописи про посадовців, які виїхали за кордон, аби уникнути правосуддя за скоєні злочини. У цьому контексті Telegram-канали згадували, наприклад, ексдепутата Київської міської ради Дениса Комарницького, який, імовірно, незаконно виїхав з України одразу після початку розслідування щодо його причетності до корупції. Також у центрі уваги Telegram-каналів опинився директор Національного музею історії Федір Андрощук, який у відповідь на підозри у втечі з країни заявив про наявність шведського громадянства і постійне проживання за кордоном. Розповідали й про одного з чиновників КМДА, який через звинувачення у викраденні державних коштів намагався виїхати в Європу, однак був затриманий Службою безпеки України. 

У деяких Telegram-каналах поширюють повідомлення про те, що чиновники, які виїжджають з України за таких умов, згодом використовують своє перебування за кордоном для поширення російської пропаганди: “Підозру від СБУ отримав екснардеп та олігарх Новинський… Він розганяє у ЄС релігійну пропаганду РФ, перебуваючи на прямому зв’язку із патріархом РПЦ Кирилом. Сьогодні колишній регіонал та опоблоківець переховується за кордоном та публічно виправдовує збройну агресію РФ”.

Зрідка у публікаціях деяких Telegram-каналів згадують випадки, коли українські громадяни, зокрема представники еліт, вивозять за кордон автомобілі, готівку, коштовності чи інше майно. Такі повідомлення зазвичай емоційно забарвлені й описують такі ситуації як приклади надмірної розкоші на тлі війни та браку ресурсів. Наприклад, у повідомленнях фігурують випадки, коли “українці збирають на дрони по 100 гривень, а ексрегіонал Віталій Хомутиннік спокійно вивозить за кордон Rolls-Royce Spectre 2024 вартістю понад пів мільйона доларів”. У схожому ключі висвітлюють і ексначальника Одеського ТЦК, якому оголошено підозру в перешкоджанні діяльності ЗСУ та видачі підробленого документа, — також його звинувачують у спробі незаконного виїзду до Іспанії, де він, за повідомленнями, має офіс, елітні автомобілі й нерухомість.

Досить часто трапляється критика та спроби дискредитації дітей публічних осіб, які наразі перебувають за кордоном. Це публікації на кшталт: “Хто з політиків та чиновників сховав синів від мобілізації за межами України? Список ВІП-ухилянтів за кордоном”. Також публікують повідомлення про вечірки чи інші заходи, організовані деякими українцями за кордоном, які супроводжуються закликами повернути цих людей в Україну. Поширюють і підозри про те, що діти публічних осіб виїжджають за кордон саме для уникнення мобілізації.

Крім того, у Telegram-каналах періодично лунає критика українських артистів та блогерів, які залишили країну. Найчастіше в такому контексті згадують репера Потапа: він виїхав з України, змінив сценічний псевдонім, позиціонує себе на міжнародній сцені як виконавець зі “Східної Європи” й уникає прямої ідентифікації з Україною. Ще один приклад, який часто наводять канали, стосується одеського блогера Стаса Домбровського: після початку повномасштабного вторгнення він виїхав до Швейцарії, де користувався програмами для українських біженців, попри те, що перебуває в розшуку і має кримінальне минуле. Схожим чином Telegram-канали розповідали про блогера Владислава Олейниченка, якого депортували з Польщі через неодноразові акти вандалізму. Telegram-канали підкреслюють, що під час перебування у Польщі він представлявся білорусом, зневажливо називав поляків “ляльками”, Європу — “загниваючою”, а також зізнавався у бажанні жити в Москві (втім, він не отримав відповідного дозволу від РФ).

Правова невизначеність українських біженців

У досліджуваних Telegram-каналах українців за кордоном здебільшого зображали як доволі вразливу групу. Значна частина дописів підкреслювала, що українські біженці можуть найближчим часом втратити свій юридичний статус або соціальні виплати. Здебільшого в таких дописах ішлося про те, що європейські країни вже почали відмовляти українцям у притулку (переважно тим, хто приїхав із західних областей), а частина західних політиків начебто активно обговорюють шляхи повернення українців додому. Також траплялися згадки про завершення програм тимчасового захисту та вірогідність депортації українців одразу після досягнення перемирʼя між Україною та РФ. В цьому контексті деякі Telegram-канали проводили паралелі між масовими депортаціями мігрантів з США та тим, як різні країни світу повертатимуть українських біженців до України. Натомість в інших каналах траплялися прогнози, що через припинення допомоги США Україні кількість українських біженців за кордоном навпаки зростатиме.

Крім того, Telegram-канали описують обурення українців за кордоном через заяви про припинення підтримки. В одній із публікацій наведена новина про те, що “українська біженка прямо на пляжі у США назвала Трампа ‘свинею’ через ідею депортувати українців додому”. 

Також Telegram-канали висвітлювали ставлення урядів західних країн до українців за кордоном, поширюючи повідомлення про те, що ті начебто розглядають підтримку та захист українських біженців виключно крізь призму економічної доцільності: тих українців за кордоном, які працюють і сплачують податки, будуть залишати, а всіх інших спонукатимуть повертатися до України. У цьому контексті канали часто поширювали цитату президента Володимира Зеленського, в якій той розкритикував таку логіку та підкреслив, що Україна зацікавлена повертати додому всіх, але лише після того, як безпекова ситуація стане більш стабільною та передбачуваною.

Втім, у Telegram-каналах згадували й про позитивні рішення інших країн щодо статусу українських біженців за кордоном. Зокрема, розповідали про скасування Великою Британією обмежень, які раніше забороняли українцям без права на постійне проживання привозити своїх дітей за програмою “Homes for Ukraine”, а також про потенційне включення української мови до шкільних програм у різних країнах світу.

Зрідка в досліджуваних каналах згадували про те, що питання українських біженців часто фігурує в дискусіях між різними країнами. Наприклад, канали наводили цитати одного з представників чеського уряду виданню Le Monde, який висловлював обурення тим, що Чехію не запросили на саміт європейських лідерів у Парижі: “Крім Польщі, немає країни, ближчої до війни, ніж Чехія. Жодна країна не прийняла більше українських біженців на душу населення”.

Соціально-економічна вразливість українських біженців

Крім невпевненості у стабільності правового становища українців за кордоном, Telegram-канали висловлювали занепокоєння щодо їхньої соціально-економічної вразливості. За повідомленнями обраних каналів, все частіше українці за кордоном втрачають джерела стабільного доходу й доступ до соціальної допомоги та загалом почуваються незахищеними.

Однією з найчастіше згадуваних проблем у цьому контексті є складнощі з працевлаштуванням. Telegram-канали повідомляли, що більшість українців у Великій Британії залишаються без роботи через візові обмеження, які унеможливлюють або значно ускладнюють її пошук. Додатковим викликом, який висвітлювали Telegram-канали, є скорочення обсягів соціальної допомоги у різних країнах. Зокрема, розповідали про скорочення підтримки українців норвезьким урядом: у цій країні біженці із західних та центральних областей України більше не матимуть можливості претендувати на притулок та соціальні виплати. Згадували і про вірогідне скасування допомоги для певних груп українців в Австрії, а також призупинку дії програми “United for Ukraine” (U4U) у США. У деяких випадках, за повідомленням Telegram-каналів, це призводить до вторинної міграції: виїзду українських біженців із країн, що припиняють або зменшують підтримку, до інших країн, які пропонують кращі й стабільніші умови перебування.

Скорочення соціальної допомоги та проблеми з працевлаштуванням часто призводять до значного погіршення економічного та фінансового становища українців за кордоном. Зокрема, Telegram-канали поширювали повідомлення Національного банку України про зменшення обсягу приватних грошових переказів з-за кордону в Україну на $376 млн. Більш детально про причини такого зниження переказів Telegram-канали не повідомляють.

Деякі канали повідомляли про приклади успішної економічної адаптації українців за кордоном. Серед іншого, згадували про те, що переважна більшість (78%) українців у Польщі наразі працевлаштовані, а частина з них почала у країні власний бізнес.

Іншим викликом, який Telegram-канали часто підкреслювали, висвітлюючи життя українців за кордоном, є їхня незахищеність від кримінальних правопорушень Зокрема, в одній з публікацій повідомляли про напад на українку на паркінгу у Варшаві, під час якого злочинець вдарив жінку ногою, а вона у відповідь застосувала перцевий балончик. За повідомленнями Telegram-каналів, у цьому випадку поліція заохочувала жінку не подавати заяву щодо нападу, трактуючи її дії як агресію.

Наміри українців за кордоном щодо повернення

Один із ключових наративів про українців за кордоном, який простежується у більшості Telegram-каналів, стосується повернення цієї групи до України. Загалом у публікаціях обраних каналів часто простежується певне протиставлення: з одного боку — держава, яка прагне повернути своїх громадян до України, а з іншого — українці за кордоном, які не мають можливості або не хочуть повертатися.

Більшість досліджуваних Telegram-каналів час від часу публікують соціологічні опитування та прогнози про наміри українців за кордоном повертатися до України. Зокрема, в одній із публікацій зазначалося, що майже половина з 6,8 мільйона українців, які виїхали з України після початку повномасштабного вторгнення, можуть залишитися за кордоном назавжди. Також у дописах часто посилаються на статтю видання The Economist, де стверджується, що українські біженці можуть не повернутися в Україну навіть після завершення бойових дій. На підтвердження цієї тези Telegram-канали наводять результати опитувань з різних країн: наприклад, згадували дані з Норвегії, де 47% українських біженців заявили про відсутність намірів репатріюватися. Досліджувані канали підкріплюють такі повідомлення додатковими прикладами, як-от повідомленнями про 443 тисячі українців, які виїхали протягом минулого року і не повернулися. Деякі прогнози припускають, що після завершення війни відтік українців за кордон лише посилиться — зокрема, чоловіки, що не мають можливості виїхати з країни через дію воєнного стану, після припинення бойових дій прагнутимуть возз’єднатися зі своїми родинами за кордоном. За повідомленнями деяких Telegram-каналів, задля цього ЄС уже зараз готує програми возз’єднання сімей для українців.

Описуючи позицію держави, Telegram-канали цитували очільника Міністерства національної єдності України Олексія Чернишова, який закликав визнати, що “70% українців не повернуться з-за кордону після війни”. У деяких каналах простежувалося значне занепокоєння такою ситуацією: наприклад, там зʼявлялися дописи з цитатою зі статті колишньої речниці президента Юлії Мендель у The Time, у якій та наголошувала, що “у біженцях Україна втрачає свою націю”. 

Водночас Telegram-канали наголошували, що Україна прагне повернути якомога більше своїх громадян. Часто зʼявлялися повідомлення про державні ініціативи, спрямовані на повернення українців додому. Зокрема, розповідали про створення центрів повернення і потенційний запуск програм фінансової підтримки або одноразових виплат для тих, хто готовий повернутися з-за кордону. Також трапляються новини про наміри українського уряду повертати українців з-за кордону через тиск. Серед причин такої зміни підходів, як зазначено в одній із публікацій, є потенціал “залучення в оборонну сферу” українців, які перебувають за межами країни. Зокрема, у деяких публікаціях лунали побоювання, що Київ запропонує європейським урядам тиснути на українців шляхом обмеження доступу до консульських послуг чи соціальної підтримки, стимулюючи повернення чоловіків призовного віку. 

Негативне ставлення до українських біженців за кордоном

Описуючи становище українців за кордоном, Telegram-канали відзначали, що здебільшого іноземні уряди та суспільства не прагнуть приймати чи підтримувати українських біженців, а радше виявляють до них недовіру і знецінення. В межах цього фрейму українці за кордоном зображені як небажані та маргіналізовані в країнах, до яких вони виїхали.

Найяскравішим виявом цього наративу є публікація Telegram-каналами заяв деяких іноземних чиновників про нібито підвищення рівня злочинності в різних країнах через приїзд українців. Найчастішим правопорушенням, як підкреслюють у цих публікаціях, є водіння у стані алкогольного сп’яніння. У деяких дописах наводили навіть прямі заклики європейських політичних діячів заборонити українським військовим вʼїзд до деяких європейських країн: “Військовим ЗСУ слід заборонити в'їзд до Польщі, адже вони можуть організовувати злочинність. Ми не можемо дозволити їм приїжджати, їх не можна впускати до країни, — заявив депутат Польщі Туманович”. 

Втім, негативний образ українців за кордоном формується не лише через асоціації зі злочинністю, а й через зображення їх як марнотратних і корисливих. У цьому контексті Telegram-канали згадують публічні висловлювання американського журналіста Такера Карлсона, в яких той скаржиться на українців за кордоном: мовляв, ті постійно “роблять дорогі покупки в Європі”. Це резонує й з іншими дописами про ставлення до українців за кордоном в інших країнах, яке, за повідомленнями Telegram-каналів, стрімко погіршується, адже українські біженці отримують соціальну підтримку та безкоштовно користуються багатьма соціальними благами, насправді маючи вищий рівень життя, ніж громадяни країн, в яких вони перебувають.

Громадська активність українців за кордоном

Попри загальне домінування доволі критичних наративів та фокусу на проблемах і викликах, з якими стикаються українці за кордоном, у досліджуваних Telegram-каналах також трапляються повідомлення про їхню громадську активність. Зокрема, зʼявляються дописи про акції, які організовують українці за кордоном: наприклад, напередодні Дня Соборності українці влаштували «ланцюги єднання» на знакових європейських локаціях — зокрема на Вестмінстерському мосту в Лондоні й Карловому мосту в Празі. Також висвітлюють політичну активність українців у США, які збиралися на Таймс-сквер у Нью-Йорку на знак підтримки України та засудження заяв деяких американських політиків.

Крім того, Telegram-канали час від часу повідомляють про випадки, коли голос української діаспори враховувався в українській політиці, зокрема у формуванні законодавства. Так, деякі канали поширювали інформацію про те, що в рамках підготовки законопроєкту про множинне громадянство, який Верховна Рада ухвалила у першому читанні, було наголошено на необхідності доопрацювання документа із залученням думки представників діаспори. Це демонструє поступове визнання вагомої ролі українців за кордоном як повноправних суб’єктів політичного процесу в Україні й водночас формує позитивний образ цієї спільноти — активної, залученої, патріотично налаштованої, яка не лише інтегрується у нові суспільства, а й зберігає тісний зв’язок з українським життям.

Специфіка російськомовних Telegram-каналів

Російськомовні Telegram-канали також активно висвітлювали українців за кордоном. Частина таких дописів фактично дублювала повідомлення україномовних каналів, зосереджуючись переважно на новинному контенті, зокрема повідомленнях про можливі обмеження статусу українців за кордоном чи про випадки незаконного перетину кордону. Водночас деякі російськомовні канали, які відверто займають проросійські позиції, демонстрували значно відмінні погляди. Вони часто критикували спроби української влади підтримувати зв’язок з українцями за кордоном, наприклад, через створення Міністерства національної єдності України. Варто також відзначити, що, хоча за змістом російськомовні канали часто не відрізнялися від україномовних, їхні публікації зазвичай відрізнялися значно більш емоційним тоном, значною кількістю критичних дописів та частішим використанням сарказму.

Наміри українців за кордоном щодо повернення

Як і в україномовних Telegram-каналах, у російськомовних каналах також регулярно з’являються публікації щодо намірів українців за кордоном повернутися до України. Водночас ці повідомлення вирізняються більш емоційним забарвленням і критичним ставленням до державної політики України щодо біженців.

Публікації каналів на тему повернення зазвичай супроводжуються песимістичними прогнозами щодо перспектив репатріації, а також твердженнями про невідворотну втрату Україною значної частини людського капіталу. Для підсилення цього наративу канали цитують заяви іноземних політичних діячів, зокрема сенатора США Марко Рубіо: “Мільйони більше не живуть на Батьківщині і можуть ніколи не повернутися”. Також публікують прогнози щодо нових хвиль міграції в разі ескалації бойових дій, зокрема у зв’язку з загрозою ракетних обстрілів, які, на думку авторів дописів, можуть змусити мільйони українців знову залишити країну.

Деякі канали поширюють і більш виважені оцінки. Зокрема, цитують очільника Міністерства національної єдності України Олексія Чернишова, який стверджує, що близько 70% українців за кордоном можуть повернутися за умови створення безпечних та сприятливих умов для життя і роботи. За його словами, приблизно 30% готові повернутися після стабілізації ситуації та за наявності гарантій безпеки, тоді як ще 40% ухвалюватимуть рішення залежно від темпів економічного відновлення та розвитку країни.

Також російськомовні Telegram-канали поширюють різко критичне ставлення до державних ініціатив, спрямованих на повернення українських громадян до України. Зокрема, канали поширювали пропозицію Олексія Чернишова про працевлаштування чоловіків в оборонній сфері з правом на бронювання, називаючи її “імітацією”. Автори підкреслювали: цій заяві не варто довіряти, та й “ніхто не повернеться”, оскільки багато хто “заплатив за виїзд 10–20 тисяч доларів”, а навіть у випадку повернення “бронь анулюється”. 

Критикують і саму інституціалізацію політики повернення. Російськомовні канали називають Міністерство національної єдності України “від самого початку провальним проєктом”. Для критики державної політики часто використовують емоційні метафори: “Українцям пропонують повернутися до палаючого будинку, запевняючи, що тут усе добре. Не розуміючи головного: саме через цю пожежу люди й тікали”.

Негативний образ українців за кордоном

Загалом російськомовні Telegram-канали формують доволі негативний образ українців за кордоном, часто зображаючи їх як лицемірних зрадників або злочинців. У цих каналах час від часу з’являються прямі звинувачення у “зраді”, спрямовані на тих українців, які нібито змінили свою позицію, перебуваючи за межами країни. Такі дописи часто саркастичні й висміюють тих, хто “ще вчора підтримував [Україну] з прапорами”, а сьогодні, після новин про припинення тимчасового захисту, “масово подає запити на притулок” в інших країнах. Автори таких повідомлень намагаються підкреслити, що українці за кордоном корисливі й нещирі: “А тепер просто вдумайтесь: ті самі, що ще вчора стрибали за цю державу — буквально вчора! — загорнуті в прапори, кричали «слава Зеленському», а сьогодні масово подають запити на притулок, удаючи, ніби їх переслідує ця ж держава і той самий Зеленський. Які не дволикі, які ж усе-таки героїчні нащадки козаків. Пишаюсь!”. Також деякі канали ставлять під сумнів справжню потребу українців у захисті, особливо тих, хто виїхав із західних регіонів України.

Крім того, російськомовні Telegram-канали нерідко створюють образ українців за кордоном як конфліктних, інфантильних або навіть небезпечних. Так, повідомляючи про інцидент у Варшаві, коли українка застосувала перцевий балончик для самозахисту, канали подали її дії як безпідставну агресію, а насильство у відповідь — як виправдану реакцію. 

Також канали поширюють новини про правопорушення, шахрайство чи ексцентричну поведінку українців у Європі, як-от історії про “українця, який прикидався деревом і лякав перехожих у Римі”, затримання шахрая з українським паспортом або твердження про те, що “українці в Польщі стали лідерами серед іноземців за кількістю злочинів”. У цьому ж контексті новину про призупинку США розгляду всіх імміграційних заяв українців та мігрантів з Латинської Америки пояснювали тим, що, мовляв, українців у США підозрюють у шахрайстві.

Як і українськомовні, російськомовні Telegram-канали публікують критичні дописи зі згадками про публічних осіб, які перебувають за кордоном, зокрема синів колишнього президента Петра Порошенка або колишніх українських політиків, таких як Олексій Арестович. Приклади іронічного висвітлення стосуються й культурних діячів. Наприклад, канали згадували інтерв’ю музиканта Потапа російському ютуб-каналу “вДудь”, де він нібито заявив про отримання дозволу від генерала Залужного виїхати за кордон, щоб “заробляти для ЗСУ”.

Водночас трапляються поодинокі згадки про економічний внесок українців у розвиток приймаючих країн. Зокрема, деякі канали поширюють думки експертів про те, що успіх країн Східної Європи частково залежить від українських мігрантів, а їхнє повернення в Україну після війни може негативно позначитися на місцевих економіках.

Незаконний виїзд та ухилення від мобілізації

Повідомлення про нелегальний виїзд чиновників або чоловіків призовного віку за кордон у російськомовних Telegram-каналах загалом майже ідентичні до повідомлень українськомовних. Однак у російськомовних джерелах українців за кордоном значно частіше зображають саме як “ухилянтів”, додаючи саркастичні чи зневажливі коментарі — наприклад, що “ймовірно, деяким людям за кордоном варто розвивати військові навички”. Деякі канали стверджують, що українці за кордоном, які беруть участь у мітингах, насправді не є патріотами, оскільки ухиляються від виконання військового обовʼязку. У цьому ж контексті поширюють повідомлення про те, що український уряд нібито працює над поверненням чоловіків призовного віку з-за кордону.

Також у російськомовних каналах трапляються згадки про дезертирство серед українських військових, які прибули на навчання до Польщі. Якщо в україномовних каналах така інформація зазвичай подається нейтрально, тут вона супроводжується доволі емоційними коментарями: “Додамо, що варто розуміти: на західні полігони та навчальні центри відправляють найкращих із тих, кого мобілізували. Адже саме за ними західні куратори й ЗМІ роблять висновки про стан Збройних сил України загалом”.

Ветерани і родини військовослужбовців

“Наші люди билися за це, наші герої гинули. 
Скільки поранених, скільки всього пройшло. 
Тому ніхто не забуде це” 

У межах цього дослідження було проаналізовано вибірку з 500 повідомлень, у яких згадані військові та ветерани. Із них лише 103 повідомлення українською мовою та 29 російською безпосередньо стосувалися ветеранів або членів їхніх родин. Це свідчить про обмежену, хоча й помітну присутність цієї теми у дискурсі Telegram-каналів. Найчастіше ветеранів згадують як поранених або демобілізованих військових, які після служби беруть участь у громадських ініціативах, проєктах із реабілітації чи правозахисту. Значною мірою новини про ветеранів намагаються оцінити масштаби цієї групи та перспективи її збільшення протягом найближчих років. Досвід ветеранів у таких повідомленнях часто подається як ілюстрація ціни війни й аргумент на користь неможливості компромісів із Росією.

До цієї категорії ввійшли всі повідомлення, що стосуються становища військовослужбовців. Через обмеження автоматизованого аналізу не вдалося чітко виокремити публікації, присвячені виняткововетеранам або членам їхніх родин, тому частина аналізу проводилася шляхом ручної обробки даних. Також варто враховувати, що значний обсяг згадок про військових у масиві пояснюється безперервністю бойових дій: часте висвітлення ситуації на фронті підвищувало загальну видимість військових, хоча це не завжди супроводжувалося фокусом на питаннях життя ветеранів, їхньої демобілізації чи реінтеграції. Крім того, образ ветерана часто зливається з образом чинного військовослужбовця, що ускладнює якість автоматизованого аналізу.

Ключові висновки

  • Відсутність системного образу ветерана. У досліджуваних Telegram-каналах образ ветерана фрагментарний і неструктурований: рідко порушуються теми повсякденних проблем демобілізованих військових, таких як доступ до медицини, працевлаштування чи соціальна адаптація. Публікації про несправедливе ставлення до ветеранів трапляються, але переважно як одиничні інциденти без узагальнень та оцінки масштабів проблеми.

  • Ветерани як публічні діячі й символи спротиву. Telegram-канали регулярно висвітлюють участь ветеранів у громадських ініціативах, благодійних проєктах та публічному житті загалом. У таких повідомленнях ветеран постає як моральний авторитет, геройЮ активна фігура, яка після служби трансформується в громадського діяча, експерта чи лідера думок.

  • Багаторівнева система підтримки військових і ветеранів. У Telegram-каналах активно висвітлюється розбудова державної та локальної інфраструктури підтримки ветеранів і родин військових — від законодавчих ініціатив до цифрових сервісів, програм безкоштовного навчання, медичної допомоги й реабілітації. Такий медійний фокус створює уявлення про послідовні зусилля держави у формуванні системного підходу до захисту прав військових.

  • Широка участь бізнесу, благодійників та міжнародних акторів у допомозі захисникам. Поряд з офіційною політикою, Telegram-канали висвітлюють активну роль бізнесу, благодійних фондів, публічних осіб та іноземних структур у підтримці військових. Такі приклади подаються як прояви солідарності та соціальної відповідальності.

  • Публічне висвітлення випадків несправедливого ставлення до військових. Telegram-канали акцентують на вразливості ветеранів і військовослужбовців у мирному житті. У дописах згадують приклади дискримінації, корупції, правопорушень і насильства, які ілюструють брак системного правового захисту для цієї групи. Автори дописів здебільшого послідовно займають позицію підтримки військових та формують суспільний запит на гідне ставлення до тих, хто пройшов війну.

  • Російськомовні Telegram-канали формують образ ветерана як покинутої й знеціненої фігури, використовуючи його досвід для критики державної політики. У цьому дискурсі ветеран постає не як герой, а як жертва — війни, байдужості влади і недосконалої системи підтримки. Через риторику розчарування, сарказм і згадки про “списаних військових” ці канали підсилюють наратив про державну неспроможність забезпечити гідне життя тим, хто пройшов фронт, і попереджають про майбутню соціальну дезадаптацію цієї групи.

Вшанування полеглих військових та героїзація ветеранів

Найпоширенішим наративом щодо ветеранів та родин військових є вшанування полеглих, підтримка родин загиблих і героїзація тих, хто пройшов фронт. Такі повідомлення зазвичай з’являються у святкові чи пам’ятні дні, коли військовим висловлюють повагу та вдячність. Зокрема, у новорічних привітаннях Telegram-канали майже завжди згадують полеглих захисників і висловлюють вдячність тим, хто зараз боронить країну: “Новий рік — це час вдячності та мрій. Тож дякуємо нашим оборонцям — тим, які тримають фронт та небо, — мріємо про перемогу та працюємо для її наближення!”. На Різдво Telegram-канали часто розповідають про участь ветеранів у святкових заходах. Наприклад, згадують історію ветерана й прикордонника Сергія Карпюка, який пройшов полон, отримав поранення та пережив запеклі бої за Маріуполь, а на Різдво перевтілився у Святого Миколая та привітав дітей на одному з прикордонних пунктів зі святом.

Також Telegram-канали висвітлюють акти вшанування загиблих військовослужбовців, зокрема їхніми родичами й побратимами. Наприклад, розповідають про те, як дружини загиблих передають кошти у військові підрозділи, де служили їхні чоловіки, або долучаються до створення меморіалів на честь полеглих героїв. Окрему увагу приділено висвітленню мирних протестів та ініціатив на підтримку звільнення військових, які перебувають у полоні. У межах цього наративу з’являються й повідомлення про повернення полонених, що супроводжуються емоційними історіями возз’єднання родин.

Важливою частиною цього наративу є висвітлення участі військових і ветеранів у різноманітних подіях. Telegram-канали регулярно повідомляють про участь українських ветеранів у Invictus Games — міжнародних змаганнях з адаптивних видів спорту для ветеранів та військовослужбовців. Також розповідають про те, як у межах кулінарного проєкту “Смак свободи”, організованого проєктом Ріната Ахметова “Серце Азовсталі” й телеканалом “1+1”, ветерани долучилися до створення символічного десерту на підтримку звільнення військовополонених. Схожий підхід реалізовано в межах ініціативи “Битва за світло”, коли делегація українських ветеранів вирушила до Саудівської Аравії для публічної підтримки Олександра Усика під час боксерського поєдинку, водночас привертаючи увагу міжнародної спільноти до російських атак на українську енергосистему.

Також час від часу публікують уривки з телевізійних виступів, коментарів та інтерв’ю самих ветеранів. У таких матеріалах ветерани озвучують власні оцінки ситуації на фронті, дій влади чи суспільства. Наприклад, в одній з телепрограм, уривок із якої активно поширювали Telegram-канали, ветеран висловлював обурення через недостатню залученість тилу у забезпечення фронту необхідними ресурсами. У публікаціях також з’являються особисті висловлювання ветеранів, які заохочують інших до служби в Збройних Силах України, на кшталт: “Ті, хто пішов служити — кращі за тих, хто не пішов”. У деяких дописах фігурують заяви про політичні права ветеранів: зокрема, командир 3-ї ОШБр Андрій Білецький публічно наголошує на моральному праві військових на участь у владі після завершення війни, підкреслюючи важливість їхнього внеску у найтяжчі для країни часи.

Активна громадянська позиція ветеранів також присутня в медійному дискурсі. Зокрема, згадують участь військових у виборах до Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони — як приклад залученості ветеранів до процесів формування державної політики.

Підтримка ветеранів та родин військових

Telegram-канали доволі часто висвітлюють тему підтримки ветеранів та родин військових — як на рівні державної політики, так і в межах ініціатив бізнесу, благодійних організацій та громадських проєктів.

На рівні держави повідомляють про законодавчі зміни, що розширюють соціальні й правові гарантії для військовослужбовців і їхніх родин. Зокрема, Telegram-канали інформували про призначення правозахисниці Ольги Решетилової на посаду Уповноваженої з питань захисту прав військових та членів їхніх родин. Також широко висвітлювали підписання Президентом Володимиром Зеленським закону, який дозволяє військовослужбовцям самостійно визначати осіб, що отримуватимуть виплати у разі їх зникнення безвісти або потрапляння в полон. Це нововведення подають як важливий крок у посиленні правового та соціального захисту захисників. Крім того, Telegram-канали повідомляли про розширення переліку родичів загиблих військовослужбовців, яким дозволено виїзд за кордон, а також про надання права на безкоштовне навчання у вищих навчальних закладах дітям учасників бойових дій та самим ветеранам. У досліджуваних каналах також було широко анонсовано запуск нового цифрового інструмента — мобільного застосунку “Ветеран+”, який має спростити доступ до державних послуг та підвищити зручність взаємодії ветеранів із державною системою підтримки. Окрему увагу приділено й підтримці на місцевому рівні — наприклад, у межах муніципальної програми “Захисник Києва”, спрямованої на допомогу ветеранам і родинам військових у столиці.

Окрему увагу Telegram-канали приділяють реабілітаційній інфраструктурі для військових. Регулярно з’являються повідомлення про відкриття центрів протезування і реабілітаційних установ, збори на закупівлю протезів, медикаментів або необхідного обладнання. Такі дописи мають переважно практичний характер і зосереджуються на актуальних потребах ветеранів. Також висвітлюють програми психологічної підтримки військовослужбовців, спрямовані на їхнє емоційне й ментальне відновлення. Приділяють увагу і дітям загиблих, зниклих безвісти або полонених військових — Telegram-канали інформують про заходи, організовані для цих дітей, зокрема зустрічі зі знаменитостями та публічними діячами.

Частину дискурсу в Telegram-каналах становлять приклади участі бізнесу в підтримці мобілізованих і демобілізованих працівників. У дописах згадують компанії, які надають своїм працівникам у війську медичний супровід, сприяють реабілітації й забезпечують підтримку після повернення зі служби. Такі приклади подаються як прояв соціальної відповідальності бізнесу в умовах війни. У цьому ж контексті іноді фігурують міжнародні ініціативи. Зокрема, повідомляли про британського ексдепутата, який приєднався до Інтернаціонального легіону та займається закупівлею зброї й наданням допомоги українським ветеранам.

Окрему категорію становлять новини про благодійні ініціативи приватних фондів або публічних осіб. Зокрема, згадують приклади допомоги з боку фондів Ріната Ахметова, Віктора Пінчука, а також політичні ініціативи Юлії Тимошенко, спрямовані на розширення фінансування програм лікування та реабілітації військовослужбовців. Зокрема, прикладів такої підтримки благодійними фондами є надання квартири одному із захисників Маріуполя.

Також Telegram-канали регулярно висвітлюють приклади особистої підтримки та візитів до поранених військовослужбовців у шпиталях. У цьому контексті, зокрема, згадують історію військового, який після лікування у США зробив перші кроки — за його словами, це відбулося під час візиту президента Володимира Зеленського до лікарні. Серед міжнародних прикладів вирізняється візит латвійської політикині до українських військових у реабілітаційних центрах, що подається як жест солідарності з українськими захисниками.

Несправедливе ставлення до ветеранів та родин військових

У Telegram-каналах регулярно з’являються повідомлення про випадки зневажливого, принизливого або відверто протиправного ставлення до військовослужбовців, ветеранів і їхніх родин. Такі публікації формують окремий фрейм, який акцентує на вразливості захисників після повернення з фронту та недостатньому рівні захисту їхніх прав у цивільному житті.

Насамперед увагу зосереджують на випадках корупції, з якими стикаються ветерани. Наприклад, повідомляли про посадовця в Одеській області, який привласнив 2,3 млн гривень, призначених для родин військових, зниклих безвісти. Також згадували історію ветерана Олександра Скорика, який обіймає керівну посаду в одному з комунальних підприємств Києва та публічно викриває корупційні схеми у сфері ритуальних послуг.

Поряд із повідомленнями про корупцію, також фіксуємо дописи зі згадками випадків зневажливого або дискримінаційного ставлення до військовослужбовців і ветеранів. Зокрема, канали повідомляли про інцидент у Житомирській області, де працівник моргу викрав обручку з тіла загиблого військовослужбовця — злочин виявила його вдова. В іншому випадку в Києві водій маршрутного таксі публічно принизив пораненого військового, який пересувався на милицях, відмовивши йому в безоплатному проїзді. Часто згадують і труднощі з реалізацією права на отримання пільг: наприклад, один із військових був змушений ночувати на вокзалі через відмову у видачі пільгового квитка.

Крім цього, періодично з’являються дописи про насильницькі злочини, вчинені проти ветеранів та членів їхніх родин, — як з боку цивільних осіб, так і всередині військового середовища. Один із таких випадків стосується вбивства ветерана злочинним угрупованням. В іншому випадку побратим катував і застрелив військового через конфлікт, пов’язаний із вимогою сплачувати гроші командуванню. Також згадують історії про поранених військових, які стають жертвами нападів і шантажу. Наприклад, в одному з повідомлень йшлося про ветерана, якому погрожували ножем і вимагали гроші, знаючи, що через травми він не зможе чинити опір.

Попри відносно невелику кількість таких повідомлень, вони висвітлюють інший вимір суспільного ставлення до військових. У подібних історіях ветерани постають не як символи сили й перемоги, а як реальні, вразливі люди, які після служби стикаються з байдужістю, порушенням прав або браком належного правового захисту. Водночас автори Telegram-каналів, як правило, займають чітку позицію на боці військових, засуджуючи будь-які прояви несправедливого, зневажливого чи принизливого ставлення до них.

Специфіка російськомовних Telegram-каналів

Хоча значна частина контенту в російськомовних Telegram-каналах дублює повідомлення з українськомовного сегмента, спостерігається помітна відмінність у тематичних акцентах. Російськомовні канали значно частіше зосереджуються на звинуваченнях у зловживаннях із боку військового керівництва, критиці організації мобілізаційної кампанії, твердженнях про примусову участь у бойових діях, а також на історіях дезертирства. Загалом, на відміну від українськомовних каналів, у російськомовному дискурсі образ ветерана частіше пов’язаний із наративами зневаги, розчарування, незахищеності та недовіри до держави. Ветеран постає не стільки як герой, скільки як фігура, покинута після виконання бойових завдань. Його досвід у таких повідомленнях переважно використовують як інструмент критики влади й підкреслення її неспроможності забезпечити дієву та повноцінну підтримку захисникам.

Серед іншого, в російськомовних Telegram-каналах трапляються дописи, у яких простежується знецінення й навіть стигматизація українських військовослужбовців. Такі повідомлення часто супроводжуються саркастичними коментарями або насмішками й подають військових як жертв “несвідомої участі” у війні. Особливо помітне поєднання тем участі в бойових діях, мовного питання та інвалідності, яке формує образ російськомовного ветерана як жертви подвійного насильства — фізичного та культурного: “Поки ‘еліта’ сидить у Європі, Канаді або в теплих кабінетах, саме російськомовних кидають у саме пекло, перемелюючи їх у цій війні. Але війна колись закінчиться. І тоді тих, хто повернеться інвалідами, одягнуть у вишиванки й змушуватимуть говорити українською”. Такий дискурс сприяє формуванню образу ветерана не як героя, а як обманутої й відкинутої державою жертви.

У частині повідомлень російськомовних Telegram-каналів ветерани постають як захисники, що не отримали обіцяної підтримки після служби. Такі дописи фокусуються на невдоволенні серед поранених і демобілізованих військових, зокрема через брак фінансування для лікування, затримки або вкрай низькі суми соціальних виплат. У цьому контексті часто використовують формулювання “списані військові”, що підкреслює відчуття відчуження ветеранів від державної системи підтримки та створює образ покинутих і недооцінених захисників. Один із прикладів такого дискурсу: “В українській армії зростає розчарування. Серед колишніх і списаних військових ЗСУ зростає не просто розчарування, а злість на цю владу, бо їх усіх використали й просто викинули. Виживай як хочеш. На лікування грошей не дають, а зарплата/виплати — 700–3000 гривень (15–75 доларів)”. 

Час від часу в російськомовних Telegram-каналах з’являються матеріали з прогнозами, які попереджають, що найближчим часом частина ветеранів може опинитися в складних життєвих обставинах або навіть потрапити у кримінальне середовище. Такі публікації акцентують на ризиках соціальної дезадаптації після повернення з фронту. Як одну з потенційних альтернатив для ветеранів, які не зможуть інтегруватися у мирне життя, автори дописів розглядають створення українських приватних військових компаній. Участь у таких структурах подається як можливий сценарій продовження військової кар’єри або спосіб збереження ідентичності колишніх військових.

Читайте також КІЛЬКІСНЕ та ЯКІСНЕ дослідження соціальної згуртованості в українському суспільстві