Громадянська мережа ОПОРА продовжує системно моніторити ризики, пов’язані з поширенням у публічному просторі риторики, що може посилювати соціальне виключення й радикалізацію та послаблювати суспільну згуртованість. У цьому звіті проаналізовано комунікацію в українському сегменті Telegram упродовж лютого 2026 року, зокрема випадки висміювання, приниження й інших форм риторики, які потенційно можуть сприяти нормалізації або виправданню насильства.

Фокус дослідження спрямований не лише на окремі приклади агресивної чи дискримінаційної риторики, а й на їх сукупність як маркер ширших суспільних ризиків. Ідеться, зокрема, про зростання недовіри до державних інституцій, коли частина Telegram-каналів системно просуває образ української влади як “внутрішнього ворога”, а також про поглиблення поділів між “правильними” та “неправильними” українцями через розширення переліку груп, що зазнають маргіналізації в публічному просторі.

У межах дослідження проаналізовано український сегмент Telegram, зокрема 15 найпопулярніших загальнонаціональних анонімних каналів, 46 регіональних анонімних каналів і 6 каналів блогерів. Детальніше з методологією можна ознайомитися за посиланням.

Ключові знахідки: ієрархія ризиків

Загальне резюме

Ми поділили прояви насильницької риторики на три рівні загрози ескалації політично мотивованого насильства чи виключення певних груп із політичного життя (балотування на виборах, проведення публічних акцій та мітингів тощо). Для цього ми керувалися двома критеріями:

  1. Чи є в цьому контенті заклики до насильницьких дій або чи зображає він насильство як виправдану або нормальну дію?
  2. Масштаб і системність поширення такого контенту.

У лютому 2026 року насильницька риторика в досліджуваних Telegram-каналах залишалася системною і стабільною, структуруючись навколо кількох ключових напрямів. Із майже 51 тис. повідомлень, опублікованих у 67 Telegram-каналах, 1641 допис містив ознаки насильницької риторики — більше, ніж у грудні (1425), листопаді (1323) та жовтні (1264). Зростання відбулося передусім у категоріях дискредитації мобілізації та іншування різних соціальних груп.

Як і в попередні місяці, прямі заклики до насильства залишаються поодинокими. Водночас фіксується стабільне поєднання делегітимаційної, дегуманізаційної та принизливої риторики з регулярним висвітленням насильницьких інцидентів, що в комплексі формує підґрунтя для зниження чутливості до насильства та посилення соціальної поляризації.

Найвищі ризики ескалації у лютому були пов'язані з подальшою радикалізацією наративу навколо мобілізації й ТЦК. Кілька резонансних смертей унаслідок дій ТЦК спровокували публікації, що вперше за час моніторингу прямо апелювали до права громадян на збройний опір силовим структурам. Паралельно тривала системна делегітимація центральної влади та ключових державних інституцій, зокрема НАБУ і судової системи. Третім виміром ескалаційного ризику стало розширення іншування соціальних груп — насамперед через поглиблення мовного іншування і нових форм стигматизації “ухилянтів”, “заброньованих” та українців за кордоном. Також повторно було зафіксовано ознаки скоординованих інформаційних вкидів: окремі публікації поширювалися десятками каналів водночас і практично з ідентичним текстом. 

Високий рівень загрози

  • Радикалізація риторики навколо мобілізації: від критики до легітимізації збройного опору. У лютому наратив про ТЦК як “внутрішніх окупантів” набув найбільш радикальної форми з початку моніторингу. Повідомлення про насильницькі інциденти стали точками концентрації, навколо яких блогери й частина анонімних каналів поширювали публікації, які прямо апелювали до “законного права на збройний опір окупантам” і легітимності “розстрілу працівників ТЦК через груповий напис”. Це якісно відрізняється від попередніх місяців, коли риторика обмежувалась описом насильства і засудженням ТЦК без прямих закликів до силової протидії. 

  • Системна делегітимація центральної влади і ключових інституцій. У лютому дискредитація влади зосередилася навколо трьох ліній. Перша — дискредитація Володимира Зеленського як особи, що зриває мирні переговори заради утримання влади. Друга — дискредитація НАБУ й опис його як “інструменту політичного тиску”: висвітлення скандалів всередині структури переходило у формування наративу про “імітацію боротьби з корупцією”. Третя — дискредитація судової системи через наратив “правосуддя на замовлення”. Сукупно ці наративи підривають базову довіру до інституцій і формують образ держави, що послідовно діє проти інтересів громадян.

Середній рівень загрози

  • Посилення та розширення іншування соціальних груп. У лютому іншування набуло нових форм і поглибилося, отримало публічну підтримку представників української влади й публічних осіб та поширювалось у десятках каналів. Іншування “заброньованих” і “ухилянтів” сформувало стійку конструкцію, де ті, хто публічно підтримує мобілізацію, але самі мають бронь, поставали як “лицеміри, що відправляють інших помирати”. Також ми фіксували іншування українців за кордоном і використання мізогінної риторики для стигматизації конкретних людей. Сукупно ці процеси розширюють список груп, які зазнають маргіналізації, і поглиблюють суспільні розколи.

  • Цілеспрямовані дискредитаційні кампанії з елементами дифамації. У лютому відбулася розгорнута кампанія дискредитації Владислава Гераскевича. Спортсмена принижували й висміювали, проти нього використовували образливу та дегуманізуючу лексику. Втім, частина дифамаційних матеріалів стосувалися не публічних осіб, а державних структур загалом: йшлося про неверифіковані твердження про корупційні скандали в НАБУ та сексуальні злочини в ОП, які подавались як встановлені факти. Системна присутність таких наративів знижує поріг емпатії та підвищує ризик схвалення агресивних дій проти “ворогів”.
  • Нормалізація насильства в публічному дискурсі. В лютому дещо поглибилася тенденція попередніх місяців до детального висвітлення насильницьких інцидентів. Висвітлення насильства під час мобілізації, повідомлення про насильницькі злочини у різних регіонах країни, що супроводжувалися фотографіями або відеозаписами, поширювались з емоційними коментарями без вказівок на доступні легальні механізми захисту. Окремо фіксуємо послідовне висвітлення сексуального насильства щодо дітей, що формує фоновий ризик зниження чутливості до таких злочинів.

Низький рівень загрози

  • Заклики до конкретних насильницьких дій. У лютому зафіксовано кілька публікацій, що виходять за межі звичайного осуду насильства. Блогер Мирослав Олешко прямо апелював до права на збройний опір ТЦК в межах самозахисту, а також закликав переслідувати “кожного ТЦКшника” через Інтерпол після закінчення війни як “злочинця, який убивав і викрадав людей”. Хоча ці прояви залишаються поодинокими і не стають системними, їх публічна прийнятність у поєднанні зі зростанням делегітимації державних інституцій підвищує ризики подальшої радикалізації.

Лінії конфліктів

У проаналізованому контенті за лютий 2026 року чітко простежуються повторювані лінії конфліктів між різними соціальними групами та інституціями. Вони відтворюються з допису в допис і формують стійкі уявлення про “протилежні сторони” суспільних процесів. У перспективі такі протиставлення можуть трансформуватися в соціально-політичні кліважі — стабільні лінії напруження, навколо яких розгортатиметься політична конкуренція. На відміну від класичних кліважів, що мають історичне або територіальне підґрунтя, зафіксовані конфлікти здебільшого є продуктом поточної війни, мобілізаційних практик і трансформацій державного управління. Саме тому вони є динамічними, але водночас потенційно ризикованими з огляду на швидкість їх поширення й емоційну насиченість.

Порівняно з січнем, у лютому центральна лінія конфлікту між громадянами і ТЦК стала більш складною і розгалуженою. Конкретні випадки насильства та фізичних протистоянь стали точками емоційної концентрації, навколо яких формувався наратив про “внутрішню окупацію”. До попередніх ліній додалося чітко виражене протиставлення між тими, хто служить, і “заброньованими”. Помітнішою стала напруга між тими, хто виїхав за кордон, і тими, хто залишився в Україні.

Ключові соціально-політичні конфлікти, які проявлялися в досліджуваному контенті:

  • держава vs громадяни;
  • влада vs громадяни;
  • військовозобов'язані vs держава (ТЦК);
  • “ухилянти” vs держава та суспільство;
  • “заброньовані” vs мобілізовані та ті, хто воює;
  • російськомовні vs українськомовні;
  • військові vs цивільні;
  • українці за кордоном vs ті, хто залишився в Україні.

Статистика

У межах дослідження було зібрано 50807 повідомлень із 67 Telegram-каналів (15 загальнонаціональних анонімних новинних каналів, 6 найпопулярніших каналів блогерів і 46 локальних каналів — по 2 з кожної області, крім АР Крим і Луганської області). Дані охоплюють період з 1 до 28 лютого 2026 року. 

За допомогою мовної моделі Ollama Gemma 3 було автоматично виявлено повідомлення, що містять мову ворожнечі, заклики до насильства або іншу насильницьку риторику. Мовна модель визначила 3106 дописи як повідомлення з ознаками насильницької риторики. Після цього вручну було проведено поглиблений контент-аналіз, який показав, що 1616 повідомлень містили ознаки насильницької риторики: 647 — у каналах блогерів, 527 — в загальнонаціональних анонімних каналах, 442 — у локальних анонімних каналах. Детальний опис методології — за посиланням.