«Велика сімка» не готова до війни, адже Конституції цих країн не мають відповіді на питання, що буде з їхніми демократіями в умовах правового режиму воєнного стану. Зокрема, у Франції передбачені певні процедури для підвищення ролі президента в умовах надзвичайного стану, але там не йдеться про демократичність інституцій. Тому, якщо у Франції під час стану оборони не можна змінювати Конституцію, а сьогодні Конституція нічого не говорить про воєнний стан і вибори, то є час подумати над цим. На цьому наголосила голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська під час третього Форуму Україна-Франція у Парижі 4 квітня.
Мета українсько-французьких форумів – створення майданчика для обміну думками між урядовцями, парламентарями, незалежними експертами, котрі опікуються військовими, політичними, безпековими, економічними та енергетичними проблемами, спільними для України, Франції та Європи загалом. Форум організований Центром «Нова Європа» і Французьким інститутом міжнародних відносин за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
Ольга Айвазовська долучилась в якості спікерки до дискусії «Армія, еліти, суспільство: чи можна зруйнувати «священний союз»?». Повну текстову версію виступу читайте нижче.
«Поняття легітимності є політичною константою, коли та група, яка приймає обраного чи не обраного політика займати лідируючі функції та мати представницький мандат, не має заперечень, і є політичний консенсус між владою, опозицією, суспільством та громадянським суспільством, тобто експертами, в питанні неможливості проведення повноцінних виборів в умовах інших, то легітимність є 100%. Тобто ніхто не ставить під питання легітимність президента Зеленського в Україні.
Навряд чи хтось має право ставити під питання легітимність президента і парламенту в умовах війни. Тому що навіть пандемія COVID-19 два роки тому призвела до того, що сталі демократії, які мають достатньо фінансових ресурсів та організаційних спроможностей, відтерміновували вибори. Тому що провести політичний дискурс без фізичної зустрічі з виборцями, а лише засобами онлайн реклами, є дуже сумнівним як підстава для того, щоб потім ці вибори були визнані вільними і чесними. Тому що ключове під час виборчого процесу – це свобода формування політичної волі.
Тим не менш, є держави, в яких президенти начебто обираються, тобто формальне голосування відбувається, але вони не є легітимними з точки зору проведення вільних, конкурентних виборчих процесів з метою легітимного делегування владних повноважень. Можемо констатувати, що дискусія навколо президентських виборів Російської Федерації не відбулася. Тобто ті країни, які вважають себе демократіями, не поставили під питання легітимність президента Російської Федерації, але час від часу ставлять під питання легітимність президента України, який обраний в 2019 році на вільних, чесних, демократичних виборах і сумніву щодо результатів виявлення громадян немає ні в кого.
До прикладу, український парламент – це парламент популістів. Вони обрані без розуміння наслідків і, на жаль, в умовах воєнного стану та гарячої фрази великої війни, частково не здатні виконувати свої функції. Це питання спроможності, професійної політичної ролі, але навіть у цьому випадку легітимність під питання ставитись не може. Адже Конституція України дуже чітка в цьому питанні.
До речі, ми вирішили проаналізувати Конституції країн «Великої сімки» щодо питання проведення виборів, якби війна сталася на тій території та відбулися загарбницькі дії Росії чи якихось інших сусідів. Я змушена констатувати факт – «Велика сімка» не готова до війни. Тому що відповіді на питання, що буде з цими демократіями в умовах правового режиму воєнного стану, немає. Це стосується, зокрема і Франції. Тобто, є процедури, які направлені на підвищення ролі і функції президента в умовах надзвичайного стану, стану оборони, але насправді вони нічого не говорять про демократичність інституції. Тому, якщо говорити про ширший контекст демократій, то до війни і виборів готові Фінляндія, Ізраїль та Південна Корея. Тому що вони мають ці загрози. Тож, якщо у Франції під час стану оборони не можна змінювати Конституцію, а сьогодні Конституція нічого не говорить про воєнний стан і вибори, у вас є час подумати.
Якщо говорити про питання легітимності влади Російської Федерації, то це випробування західний світ не прийшов. Навіть Україна це випробування не прийшла, тому що в заяві парламенту про невизнання виборів йдеться про вибори на окупованих територіях, а не в цілому нелегітимності президента Російської Федерації Владіміра Путіна. Ніхто не ставить під сумнів, чи є він керівником Кремля. Ця функція влади повністю монополізована і присвоєна. І тим не менш результат російських виборів виявляється прийнятним: без медіа, без будь-якої опозиції, з чотирма прізвищами в бюлетені, де всі інші кандидати оголошують, що вони не будуть критикувати Владіміра Путіна, а через два дні після так званого голосування приходять до нього на зустріч і співають оди цьому політичному лідеру.
Тому український контекст дає відповідь на питання щодо легітимності влади. Українська Конституція більш-менш була готова до цієї ситуації, незважаючи на те, що коли її приймали, таких правових або фізичних викликів і обставин не було. Також, посилаючись на історичний досвід країн Альянсу під час Другої світової війни, парламент Великої Британії 10 років не переобирався, і це був результат консенсусу. Тобто, легітимність лежить у площині консенсусу груп, які можуть між собою так чи інакше змагатися.
Чи Україна демократією і що робити, якщо ситуація не зміниться? Якщо ми говоримо про демократичні цінності, принципи і Копенгагенські стандарти, то час викликів не впливає на зменшення ваги чи впливу цих стандартів. Тому якщо умови гарячої фази війни будуть зберігатися ще п’ять років і ми повернемось до теми виборів, то я, на жаль, змушена буду констатувати, що це буде вихід на шлях подвійних стандартів.
Я два роки брала участь у Міському процесі у політичній підгрупі. Керівником цієї політичної підгрупи був французький дипломат П’єр Морель. Ми дуже багато дискутували про європейські принципи та стандарти, про регіон ОБСЄ, про Копенгагенські критерії. І, на жаль, я змушена стверджувати, що в умовах перемовин інколи виглядає так, що всі готові відступати. Але в умовах виклику створити в країні передумови для «failed state» (неспроможної держави) ми не можемо робити крок назад. Тому що Україна це вже розвинена електоральна демократія, якою не є Російська Федерація.
Чи Україна може перестати бути демократією без виборів? Так, але вона може перестати бути демократією і з виборами. Наприклад, у 2010 році місцеві вибори не були чесними, вільними, демократичними. ОПОРА – єдина організація, яка на той момент була достатньо сміливою сказати, що результати виборів сфальшовано, а законодавство як інструмент знищення або недопуску опозиції було застосовано на всій території України і це призвело до того, що вибори не були повноцінними. І рішення тут для нас – це європейська інтеграція. Я не вважаю, що в країні, де немає дня голосування, політики не думають про власне майбутнє. І Україна, якою керують популісти, думає про політичне майбутнє більше, ніж цього хотілося б. Відповідно, якщо євроінтеграційний проєкт буде включати вимоги не лише щодо верховенства права та антикорупції, а й демократії, прав людини і свобод, то навіть в умовах війни всі ці засоби і сили можна зберегти.
Чи є суспільство впливовим в Україні? 100% так. Тому що питання, які не подобаються політикам, що приймають формальні рішення, виявляються після кризи й після дискусії переглядаються українським парламентом, українським урядом і українським президентом. Це і є пряма демократія, коли суспільна думка має вплив на рішення органів влади. А не коли суспільство в одній день йде й заповнює папірці та кидає їх в скриньку – це не демократія. У багатьох пострадянських країнах наслідком цього формального голосування є авторитарні режими, частково тоталітарні, які створюють небезпеку для власних сусідів. Так, невизнання демократичності процесу в Російській Федерації потрібно було починати ще з 2012 року. Прийнятність цих подвійних стандартів і призвела до того, що відбулося повномасштабне російське вторгнення в Україну. І це стосується як міжнародного права, так і норм, які визначають, що таке демократія та демократичні вибори. Ні подвійним стандартом! Повернімось до теми демократії не через призму формальних процедур, а через призму реальності впливу кожного громадянина на прийняття рішень у власній державі. В Україні це є, незважаючи на стан війни, незважаючи на те, що вже два роки ми живемо під час повномасштабного російського вторгнення і загалом десять років під час російської війни.
Українська політична еліта – парламентські групи і опозиційні, і владні – в листопаді 2023 року підписали Меморандум за результатами Діалога Жана Моне. Відповідно до цього Меморандуму вони погодилися не проводити виборів під час війни, не змінювати законодавство, зокрема Виборчий кодекс і виборчі системи, які будуть застосовуватись у майбутньому, а також визначити час, щонайменше у пів року після завершення активної фази війни, для підготовки і проведення виборів. Тому що інфраструктура зруйнована, а це означає, що в багатьох містах немає жодного будинку чи приміщення, де можна було б повноцінно провести день голосування. І це потрібно враховувати».