Якщо коротко, то ні. Попри зусилля російської пропаганди, більшість українців із розумінням ставляться до тих, хто залишився на тимчасово окупованих територіях. Українці на підконтрольній території розуміють, що окремі люди на ТОТ змушені брати російські паспорти з питань фізичної безпеки, а не через те, що вони підтримують Росію. 

Це демонструють результати соціологічних досліджень, які на замовлення Громадянської мережі ОПОРА у червні та липні провів Київський міжнародний інститут соціології.

Так, згідно з результатами опитування громадської думки, майже 77% українців вважають жителів окупованих після 24 лютого 2022 року територій жертвами обставин та заручниками окупантів, і лише 13% думають про них як про зрадників, пристосуванців чи байдужих до України. 

При цьому українці переконані, що ті, хто живе в окупації, є перш за все заручними особистих та родинних обставин (так вважають майже 45% українців) а вже потім — окупаційних сил (майже 32% респондентів). 

Загалом ця тенденція актуальна і в ставленні українців до тих, хто перебуває в окупації з 2014 року — в Криму чи окремих районах Донецької та Луганської областей. Втім, кількість українців, які їм довіряють, дещо менша порівняно з територіями, захопленими після 24 лютого, але залишається досить високою. 

Так, заручниками обставин та окупантів жителів Криму вважають майже 48% опитаних, так само думають про тих, хто лишається в ОРДЛО, трохи більш як 50% українців. Натомість зрадниками, пристосуванцями та пасивними прихильниками Росії назвали тих, хто лишився в Криму, майже 39% респондентів, а тих, хто живе в окупації в Донецькій і Луганській областях, — 38% опитаних. 

Що стосується причин, через які певний відсоток українців з недовірою ставиться до тих, хто залишився жити на окупованих територіях, то їх кілька. 

По-перше, тривалість окупації має значення: люди менше довіряють тим, хто змушений довше контактувати з ворогом.

По-друге, частині українців бракує інформації про реалії життя на окупованих територіях. Наприклад, про тиск, викрадення, складну гуманітарну ситуацію та важкі рішення, які доводиться приймати в цих умовах. 

По-третє, частина українців формує власну думку про життя людей на окупованих територій із проросійських інформаційних джерел, які показують, що люди на окупованих територій нібито щиро підтримують Росію. 

По-четверте, у ЗМІ активно висвітлюють факти колаборації місцевих політиків і громадян — однак це не масове явище. Це, наприклад, підтверджують повільні темпи паспортизації та спротив окупації.

По-п'яте, невелика частина українського суспільства вірить у російський міф, що більшість мешканців Криму та Донбасу хотіли стати частиною Росії. Втім, соціологія та масштабні проукраїнські мітинги, які тоді там відбувалися, свідчать про інше — не кажучи вже про участь російських військових у захопленні цих територій. 

По-шосте, ми часто реагуємо на події й настрої на окупованих територіях, ігноруючи факт масового виїзду з них українських громадян та переїзду сюди громадян Росії — та пов'язані з цим зміни складу населення. 

Насамкінець варто наголосити: для того, щоб хоч трохи наблизити перемогу України, ми маємо розуміти, що Росія веде проти нас війну не лише на полі бою, а й в інформаційному просторі. Її мета — змусити Україну припинити боротися за свою державність, території та людей, а також право обирати власне майбутнє і цивілізаційний вектор розвитку. Слід розуміти, що переважній більшості українців, які залишилися на окупованих територіях, дуже непросто. Попри шалений тиск, вони чинять супротив окупації чекають на звільнення, як свого часу його дочекалися Ірпінь, Херсон, Снігурівка, Ізюм та десятки інших українських громад. 

Для Цензор.НЕТ