Зміни в Німеччині потрібно прийняти та рухатись в напрямку наших законних інтересів і відзначати прогрес та оптимізм, де для цього є логічний привід. У мене була чудова нагода для цього протягом трьох днів у Берліні. Громадянська мережа ОПОРА спільно з Інститутом європейської політики (IEP, Берлін) організували українських парламентарів для зустрічей з партнерами: Бундестаг, Офіс Канцлера, Міністерство закордонних справ та Міністерство розвитку (яке фінансує багато програм в Україні на близько 2 мільярди євро з 2022-го).

Я можу порівнювати зустрічі в такому форматі делегації, до якої я долучилась у 2013-му році під час парламентських виборів в ФРН, бо риторика/питання/відповіді під час комунікацій з неурядовими гравцями, або ж чисто урядові (ну так було в Мінському треку у мене) дуже-дуже-дуже відмінні. Високий тон обговорення стандартів та міжнародних документів у комунікації зі мною, як лідеркою неурядової організації та експерткою переважно інший (м’який, дипломатичний) порівняно з прямим політичним, коли ці всі правила стають дуже другорядними порівняно з жорсткою риторикою реальної політики. Коротше, я була вражена другорядністю українського питання та інтересів перед дедлайном рішення щодо готовності підписати Угоду про Асоціацію Україна-ЄС саме українського інтересу у 2013-му році порівняно з російським баченням нашого доєнання до ЄС навіть не у форматі членства. Це дуже дивно виглядало в ретроспективі, коли вже у Вільнюсі Ангела Меркель за місяці півтора тримала за руки Януковича, щоб той таки підписав Угоду про Асоціацію.

Сьогодні ж риторика та ставлення змінились на нашу користь. Українське питання стало частиною політичного дискурсу, але на рівні вже прийнятності нас, як таки європейської держави поза межами «законного впливу РФ». І це не про лірику, а про прямий наслідок на політичні та урядові рішення. Навіть спілкування з депутатами з AFD на заході в парламенті та їх притомні питання щодо фінансової шкоди від війни в Україні та масштабів знищення інфраструктури та потенційні строки реалізації реформ, необхідних для вступу, ну якось дисонують з питаннями правлячої коаліції та зелених у 2013-му році, що нам просто треба дати РФ, що вона хоче. Я розумію, що на зустрічі з українцями приходять ті, хто або опікується темою, або є друзями і так виражають додатково солідарність, або ті, коли потрібно «послухати» інші діалоги. Втім, в політиці розширення ЄС більше скептиків тут, ніж в питанні вступу України до Євросоюзу. Це - дуже добре. Що погано, так це готовність чекати політичних змін в Угорщині та їх виборів в квітні 2026 року замість того, щоб нівелювати право вето відвертого та відкритого партнера росіян в самому ЄС. Це такий синдром Скарлет О’Хари про «подумати про це пізніше» замість стратегії та більш вольових інституційних рішень. Ми будемо залежні від кожного виборчого циклу, в тому числі і в Німеччині, тому щоразу блокувати рух через зловживання правом вето - це надавати приклад ефективної протидії геополітичним недоброзичливцям.

На воршкопі, де працювали з аналітичними та політичними середовищами щодо євроінтеграції, зафіксувала декілька висновків:

  • Наративи та стереотипи щодо України в Німеччині все ще в переважній більшості не проти нас, але з ними потрібно працювати і тут кооперація між середовищами та тестування на аудиторії дуже цінне. Ми інколи навіть про ті ж процеси говоримо різною смисловою мовою. Немає стереотипу, який можна перемогти, але потрібно вибудовувати нові;
  • Всі ті, хто в Німеччині не вірять у загрозу РФ та більшу війну в Європі, не будуть цінувати аргументи про те, що Україна може бути партнером у темі безпеки, але це і про саморефлексію, адже, за місяць до повномасштабного вторгнення РФ в Україну у нас теж переважали непоінформовані оптимісти;
  • Активний розвиток оборонної промисловості в Україні є цікавим магнітом, але варто шукати варіанти щодо товарів та технологій подвійного призначення, щоб розширити базу зацікавлених. Україна може і повинна стати в ряді технологій європейським Тайванем, але це потребує системи та інвестицій;
  • Ті німці, які бояться війни, розділені на дві потенційні групи: «Україну потрібно швидко інтегрувати і це буде правильно та може попередити війну» та «Відкрити двері до ЄС Україні - запросити війну до себе». Тут простих та швидких рішень немає, але є простір для ефективних комунікацій;
  • Вся риторика про вступ має бути в рамці спільних інтересів, а не вимог підтримувати нас за будь-яку ціну, але тут як ніколи важливе просування України у реформах зі сфери верховенства права та демократії. Не буду писати багато, але якщо німецький бізнес буде захищеним, а процеси позитивно прогнозованими, то будь-яка політична сила у ФРН буде враховувати їх інтереси теж.

Щиро дякую депутатам, які долучитись до делегації: Перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко, Голова Комітету з питань інтеграції України до ЄC Іванна Климпуш-Цинцадзе, Голова Комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко, Голова підкомітету з питань адаптації законодавства України до положень права Європейського Союзу (acquis ЄС), виконання міжнародно-правових зобов'язань України у сфері європейської інтеграції Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Інна Совсун. Це був чудовий сигнал для партнерів, коли політики-опоненти, влада та опозиція, говорять злагоджено та в унісон, коли мова про ЄС.