Демократизація українського суспільства та зацікавлення громадськості у розширенні впливу на політику підсилює інтерес до нових форм участі. Однією з таких форм є публічні консультації. У цій статті ми дамо визначення цьому поняттю, розглянемо досвід включення публічних консультацій до політичного циклу прийняття рішень в країнах зі сталою демократією, проаналізуємо сильні та слабкі сторони процесу і підсумуємо висновками про стан справ із впровадження публічних консультацій в Україні.
Отже, за визначеннями найкраще йти, звісно, на Вікіпедію. Проте, на разі у цій всесвітній базі знань не існує статей ані українською, ані російською мовами про публічні консультації, тож звернемося до англомовного варіанту.
Публічні консультації (інший варіант – громадські консультації) – це регуляторний процес, який дозволяє громадянам впливати на рішення, які їх стосуються. Його основними цілями є підвищення ефективності, прозорість і громадське залучення до масштабних проектів громади, або законів та політик. Публічні консультації зазвичай включають три стадії: інформування (оприлюднення проблеми, яку потрібно обговорити), консультація (двосторонній обмін інформацією та баченням вирішення проблеми), участь (запрошення зацікавлених груп до розробки проекту закону чи політики)*.
Процес публічних консультацій прийшов до нас з країн Британської Співдружності. Він широко використовується у Великій Британії, Канаді, Новій Зеландії та Австралії. У інших країнах зі сталою демократією існують схожі процеси, хоча й мають інші назви. Наприклад, в США процес консультування із громадськістю називається «Публічні зауваження та коментарі». Цікаво, що не тільки державні формування використовують подібну форму участі громадськості, а навіть транснаціональні організації, такі як Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), до складу якої входять 35 країн з найрозвинутішою економікою. ОЕСР навіть мають власний офіційний документ, який регулює процес проведення громадських консультацій.
До речі, процес проведення громадських консультацій не є однозначно регламентованою для всіх країн, що використовують цю форму участі. Існує велика кількість різноманітних практик залучення громадян до процесу прийняття рішень та інструментів проведення публічних консультацій. В деяких країнах є чітко обумовлений регламент проведення публічних консультацій та форм, яких вони набувають. Але навіть він може з часом змінюватись. Якщо застосований раніше інструмент публічної консультації більше не є ефективним, експерти з партисипації (чи то пак, громадянської участі) можуть пропонувати нові інструменти залучення громади до прийняття рішень. Використання неефективних інструментів нівелює реальний вплив громади на політику, а консультації носять лише декоративний чи обов’язковий характер, що підвищує рівень недовіри та корупції. Саме з цієї причини в Україну прийшли публічні консультації, ‑ новий тип взаємодії влади та громади, що може стати альтернативою таким регламентованим формам участі як громадські слухання, ефективність яких наразі ставиться під сумнів.
Звісно, будь-який демократичний інструмент має свої сильні та слабкі сторони, і було б даремним очікувати, що введення публічних консультацій пройде легко й безпроблемно, а також обов’язково принесе виключно позитивні результати для розвитку українського громадянського суспільства. У 2011 році, після кількарічного «тестування» нового процесу публічних консультацій на загальнодержавному та локальному рівнях, громадський сектор Польщі разом із владою провели експертне дослідження з оцінки ефективності процесу публічних консультацій, і виявили наступні недоліки:**
- відсутність розуміння як зі сторони влади, так і зі сторони громади, чого саме очікувати від публічних консультацій;
- велика залежність від доброї волі влади на проведення подібних заходів та бажання враховувати думку громади;
- демотивація громади брати участь в обговореннях та елементарна лінь і не бажання брати на себе відповідальність за політичні рішення;
- відсутність бюджету на проведення публічних консультацій;
- відсутність відповідного інструментарію та експертів, готових навчати правильному проведенню публічних консультацій;
- відсутність чітко регламентованих норм законодавства, що не дозволяє ані громаді, ані владі сприймати публічні консультації серйозно.
Врахувавши досвід західних сусідів, в Україні було вирішено розпочати процес впровадження публічних консультацій двома шляхами: по-перше, тестування інструменту «в полі» за допомогою експертних громадських організацій, таких як CentreUA, а, по-друге, ініціювання прийняття відповідного законодавства, яке зараз очолює Громадянська Мережа ОПОРА.
Законодавчий процес стосовно публічних консультацій знаходиться у своїй активній фазі протягом останніх двох років. Так, 12 липня 2016 року Перший заступник Міністра юстиції України, Севостьянова Наталія Іларіонівна звернулася до Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ із запитом щодо проведення правового аналізу проекту Закону України «Про публічні консультації». У вересні 2016 року консультанти ОБСЄ надали свій висновок по законопроекту з рекомендаціями по доопрацюванню документу. Протягом року тривало обговорення закону в експертних колах, між громадським сектором та владою.
Зрештою, в грудні 2017 року було представлено оновлений законопроект «Про публічні консультації», який наразі чекає свого затвердження. У випадку прийняття Закону в дію, українців чекає чітко регламентований процес публічних консультацій, який дозволить уникнути проблем «несерйозності» інструменту, з якими зіштовхнулись поляки, та мотивувати владу до початку діалогу із громадою у важливих політичних рішеннях. Іншою ж важливою проблемою буде мотивація самої громади до активних дій у сфері публічних консультацій. Тут головне, щоб процес консультування був зрозумілим, легким для сприйняття і реальним для участі зі сторони громади, що можна забезпечити лише якісними і дієвими інструментами залучення громадян про прийняття рішень, приклади яких ми детальніше розглянемо у наших наступних статтях.
Тож, берімо участь у власному житті!