Професійно-технічна освіта є невід’ємною складовою  української системи освіти. Тут  людина може оволодіти знаннями, уміннями й навичками, необхідними для певної професії.  А робітничу кваліфікацію є можливість здобути у ліцензованих профільним міністерством  закладах професійної освіти. Серед типів таких закладів – професійні училища, ліцеї, центри, навчально-курсові комбінати тощо.

Професійна освіта має перевагу. Йдеться про її гнучкість та швидку реакція на запити ринку праці. Так, адже наразі пройти навчання в таких закладах можуть не тільки випускники шкіл, а й дорослі, які хочуть підвищити кваліфікацію або змінити професію. Її здобуття може тривати від кількох місяців до кількох років. І після цього випускник має можливість працевлаштуватися й заробляти реальні гроші.

Що стосується Богуславської громади, то у місті є два таких заклади освіти. Про це йдеться у відповіді департаменту освіти та науки КОВА на запит ОПОРИ. Це «Богуславське вище професійне училище сфери послуг» та «Богуславський центр професійно-технічної освіти».

У цьому матеріалі ми зосередимося на Богуславському вищому професійному училищі сфери послуг і, аби дізнатися більше про роботу закладу і професійної освіти у Богуславі в цілому – ми поспілкувалися з директоркою установи Наталією Селецькою. 

“Професійна освіта – це та освіта, яка забезпечує саме економічний розвиток держави. Це кваліфіковані робітниці кадри, які сьогодні вкрай потрібні країні. Якщо говорити про професійну освіту загалом, то вона вся поділяється на окремі галузі. Наприклад, будівельна, громадське харчування, легка промисловість, електротехнічна, сфера послуг. Зокрема, у нашому навчальному закладі є легка промисловість (кравці, закрійники, швачки), сфера обслуговування - сьогодні її представляють перукарі, манікюрники, візажисти й сфера громадського харчування – кухарі, кондитери. Цю галузь хотілося б розширити, вона сьогодні є найбільш популярною і на неї йдуть вступники, – розповідає Наталія Селецька. – В умовах сьогодення, звичайно, робітничі руки треба на всі професії, але чомусь так складається що на легку промисловість йде дуже мало випускників шкіл”.

До слова, про зростання попиту на робітничі професії говорять і у МОН.  Приміром, зараз потрібні водії, електрики, зварники – себто, ті спеціальності, які пов'язані  з питаннями реконструкції й відбудови. У міністерстві нині прогнозують зростання попиту на професії у сферах будівництва, енергоефективності. Вже навіть розробили декілька курсів за короткими програмами. Адже, часу і ресурсів вчитися довго немає, потрібно це робити швидко і прискорено готувати кадри для ринку, тому перебудовуються підходи.

Що стосується фінансування навчального закладу, то воно відбувається з обласного бюджету і має дві захищені статті – це заробітна плата працівникам і стипендія учням. Крім того, фінансуються всі комунікації – тепло, електрика, вода. Загалом, утримувати одного учня у навчальному закладі державі вартує близько 100 тисяч гривень на рік. І ці кошти витрачаються на підготовку кадрів, які потрібні державі в цілому чи регіону зокрема.

А решта – те, що заробив сам заклад. Приміром, якщо є бажання встановити нове обладнання, то і кошти на нього потрібно заробити самостійно. До прикладу - знайти роботодавців, які б взяли на практику учнів, а вони, своєю чергою, змогли заробити кошти на обладнання чи ремонт в училищі.

Однією з потреб у ланці професійної освіти є набір нових кадрів, розповідає Наталія Селецька: “Для того, щоб відкривати нову професію, треба, щоб були кадри. Тобто ті люди, які будуть вчити. Їх дуже не вистачає. А для того, щоб взяти людину на роботу, вона повинна мати кваліфікаційний розряд, а саме свідоцтво державного зразка і вища освіта, бажано - магістр. І не так просто знайти спеціалістів, які люблять справу, якій вони себе присвятили та ще і люблять дітей. Це дуже складно”.

Крім того, аби відкрити нову професію, потрібні й учні. А коронавірус, війна,  демографічна криза, три заклади освіти на невелику громаду - все це фактори, які  негативно вплинули на чисельність наборів у навчальний заклад. Зараз, констатує Наталія Селецька, багато дітей за кордоном. А для професійної освіти певним викликом є дистанційний формат навчання, адже, якщо теорію засвоїти можна й онлайн, то навчити дитину через монітор працювати руками – вкрай складно. Всі ці навички потрібно відпрацьовувати практично. А необхідної віддачі – немає. 

Будь-яку роботу ти або любиш і отримуєш від неї задоволення, або ти нею не займаєшся, адже рано чи пізно ці навички просто зникають. Дуже важко навчити дитину, якщо вона ще  не знає, що вона хоче”.

У навчальному закладі зараз навчається близько 200 дітей. А це, зазначає директорка училища, знову ж таки, кадри йдуть на скорочення, адже, чим менше учнів – тим менше кадрового складу. До слова, колектив закладу наразі налічує близько 60 працівників. Порівняно з попередніми роками, динаміка щодо учнів теж йде на спад, важко набрати оберти. А для того, щоб відкривати нові спеціальності – треба матеріальна база і кадри: “Елементарно, сьогодні країна вкрай потребує електриків. У Богуславському регіоні їх на сьогодні немає. Але для того, щоб відкрити цю спеціальність, треба якісні тренажери, бо це підвищена небезпека і цьому треба, дійсно, навчити. Але найважче, знову ж таки, з кадрами. Бо треба, щоб людина прийшла кваліфікована, з великим досвідом роботи та готовністю поділитися цим досвідом з іншими. Наприклад, сьогодні в училищі катастрофічно не вистачає електрика, штатна одиниця є, а людини такої немає. Натомість в області є декілька навчальних закладів, які готують електриків і у них недобори. Не хочуть діти йти на цю спеціальність. Вони побачили, що відбувалося взимку, коли електриків будили вночі по тривозі. Тут ще відіграє роль питання фінансових пріоритетів і гідної оплати праці”.

В умовах повномасштабної війни є потреби й в інших робітничих спеціальностях:

“Якщо говорити про наші напрями, то зараз є велика потреба у швачках. Адже це пошиття амуніції, спальників тощо. І воно ж не йде на спад. Якщо на сьогодні йдеться про те, що ми будемо мілітаризованою країною, бо у нас немає іншого шляху для розвитку, то легка промисловість має працювати на оборону. І у цій сфері повинні бути належні умови праці та належний заробіток.  І зараз багато людей звертається на курсову підготовку, щоб отримати певні навички”.

Якщо говорити про вступну кампанію в умовах повномасштабної війни, то вона  не надто відрізняється від попередніх років, але вже зараз у закладі  “пожинають плоди” того, що школа була на дистанційці, – пояснює Наталія Селецька: “Діти не вміють навчатися. Елементарні навички вони здобули, а далі в них стався  якийсь колапс. Справа навіть не у відсутності знань, а у тому, що бракує логічного і критичного мислення, бракує вміння аналізувати й робити висновки. І немає відчуття реальності, бо вони не розуміють, що в них більше не буде часу, щоб здобувати ці навички, які є можливість отримати зараз”. 

Між тим, у навчальному закладі надають низку послуг для населення, де  готують спеціалістів  за тим же переліком спеціальностей, які є на державному замовленні:

“Все це є і для дорослого населення, але з гнучким графіком, де ми підлаштовуємось під замовника. Чи то вечірня форма навчання, чи то самостійне вивчення. Вартує курсова підготовка близько 1000 грн за місяць навчання, термін навчання - від 3 до 9 місяців, залежно від спеціальності та рівня підготовки. І таким чином можна здобути необхідні для працевлаштування навички або просто для себе. Ще в нас були швейні курси для ВПО. Зробили короткотривале навчання, але відповідно до державних стандартів, дали людям сертифікат і, звичайно, базу знань. З їхніх відгуків – вони були задоволені дуже. На захист вони вже шили для себе вироби. І мають навички далі робити щось для себе або для замовників. Тобто, вони вже на шляху до того, щоб мати можливість відкривати власну справу. І охочі на ці курси були абсолютно різні – викладачка трудового навчання, музикантка, педагог”.

Та можливостями для підтримки ВПО у навчальному закладі не обмежились і активно долучались до волонтерства та допомоги військовим. Приміром, допомагали плести сітки, робили обереги для воїнів, багато готували  випічки, в тому числі й на різні благодійні заходи, організовані Богуславським волонтерським штабом, шили необхідні для захисників речі та елементи амуніції. 

Наостанок, порушили тему популяризації професійної освіти. І робити це потрібно з дитячого садка, переконана директорка Вищого професійного училища сфери послуг Наталія Селецька:

“Потрібно вчити дітей працювати руками. Бо саме це передбачає професійна освіта. До того ж здобуття якихось навичок – це завжди інтелектуальна праця. Не може бути талановитий інженер, якщо він здобув лише вищу освіту, він повинен проростити це з професійної освіти, бо тут даються знання, вміння і навички. Якщо немає навичок, знання будуть безсилі. Тобто, є теоретики, а є практики. І практики виходять саме  з професійної освіти. І має бути співпраця зі школами щира. Ми для учнів проводимо цікаві екскурсії та майстер-класи у навчально-практичному центрі. Ми даємо їм можливість спробувати ту, чи іншу роботу. І в дитини виробляється відповідальність, що вона за день повинна зробити щось корисне”.

Автор: Анастасія Ращенко