Уже понад 5 років в Україні існує програма, яка має на меті забезпечити соціально-економічний розвиток регіонів нашої держави. Для реалізації цієї цілі з Державного бюджету з року в рік виділяються значні кошти у вигляді субвенцій. У 2016 році було виділено 2 млрд 453 млн гривень, у 2017 році сума зросла у понад два рази – до 5 млрд 252 млн гривень, а у 2018 році уряд розподілив 4 млрд 96 млн гривень.

Здавалося б, колосальні видатки на загальну суму в майже 12 млрд гривень за останні три роки мали б вирішити хоча б частину проблем регіонів, певною мірою урівняти та збалансувати їхній розвиток, забезпечити його сталість. Проте субвенція на соціально-економічний розвиток окремих територій таких завдань не виконала і де-факто перетворилася на елемент взаємодії політиків із територіальними громадами задля здобуття електоральних переваг на найближчих виборах.

Показники розподілу субвенцій свідчать про можливості впливових депутатів-мажоритарників залучати кошти до своїх виборчих округів, проте які не завжди використовуються для вирішення нагальних та серйозних проблем сталого розвитку. Розпорошення фінансування на десятки, а то й сотні несистемних чи навіть дріб’язкових витрат свідчить про відсутність планування, обґрунтованих пріоритетів та чітких критеріїв оцінки проектів, які фінансуються з Державного бюджету.

Загальні принципи розподілу

Принципи розподілу субвенцій на соціально-економічний розвиток є заплутаними та мало зрозумілими.

Головним документом, що регулює розподіл субвенцій, є Постанова Кабміну №106 від 6 лютого 2012 року “Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету”. Даний документ встановлює певні спрямування субвенцій, зокрема:

• здійснення екологічних та природоохоронних заходів;
• будівництво, реконструкцію, капітальний ремонт об’єктів інфраструктури комунальної власності;
• проведення робіт із газифікації;
• виготовлення проектно-кошторисної документації;
• реалізацію проектів з енергоефективності та енергозбереження;
• будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт доріг;
• здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку регіонів;
• розв’язання проблем окремих адміністративно-територіальних одиниць (малих міст, шахтарських та гірських населених пунктів);
• здійснення заходів, пов’язаних з відселенням громадян із житлових будинків, що перебувають в аварійному стані;
• придбання обладнання для установ соціально-культурної сфери комунальної власності та комунального транспорту, зокрема спеціального призначення тощо.

Детальний аналіз об’єктів (заходів) демонструє абсолютну “різноплановість” витрачання державних коштів. Разом з тим окремі пріоритетні напрямки, які містить Постанова, зокрема здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку регіонів, прописані дуже широко. Це дозволяє, щоб під цей напрямок могли потрапити практично будь-які об'єкти, які теоретично можна віднести до соціально-економічного розвитку. Часто цим користуються народні депутати, які можуть подавати свої пропозиції щодо розподілу субвенцій.

Так, 27 вересня 2017 року до згаданої вище постанови “про порядок та умови розподілу” були внесені відповідні зміни щодо можливості подання народними депутатами “пропозицій” щодо розподілу коштів. До того такі пропозиції могли подавали лише обласні та Київська міська державна адміністрації. Проте це зовсім не означало того факту, що нардепи не брали участі в даному процесі до цього.

Уже за декілька місяців після “узаконення пропозицій депутатів” правила розподілу субвенцій знову були доповнені – при Мінфіні створено спеціальну комісію для підготовки пропозицій щодо розподілу субвенції, в якій не менше 50% місць мають складати члени Бюджетного комітету.

Головне завдання Комісії – прийняття рішення щодо включення пропозицій, поданих народними депутатами України, обласними та Київською міською держадміністраціями Мінфіну, до проекту акта Кабінету Міністрів. До її складу входить 16 осіб: 14 народних депутатів – членів Комітету з питань бюджету та 2 представники Міністерства фінансів. На даний момент депутати мають абсолютну більшість у складі Комісії, що може негативно вплинути на підготовку пропозицій щодо розподілу субвенцій.

Найбільше депутатів у Комісії входять до фракції “Блоку Петра Порошенка” (7 осіб). “Народний фронт”, який також належить до коаліції, має 3 представники у складі Комісії. По одному – Радикальна партія, ВО “Батьківщина”, група “Воля народу” та позафракційні. Не представлені у Комісії депутати з “Об'єднання “Самопоміч”, “Опозиційного блоку” та групи “Партія “Відродження”. Хоча це не заважає, щоб на округи, які представляють депутати останніх двох партій, спрямовувалися субвенції на соціально-економічний розвиток. Особливо це стосується округів, які представляють депутати з групи “Партія “Відродження”.

На думку ОПОРИ, робота даної Комісії є недостатньо прозорою. Наприклад, у відкритому доступі немає персонального складу комісії та відсутні протоколи її засідань. Не анонсується інформація про час та місце засідань. Крім цього, також не відомо, на основі яких критеріїв Комісія обирає об’єкти, які варто пропонувати для фінансування, а які відхилити. Це свідчить про те, що Комісія робить це фактично в “ручному режимі”.

З іншої сторони, відкритим залишається питання, яким чином народні депутати та адміністрації обирають об’єкти, що варто запропонувати для фінансування. Як показує практика, на місцевому рівні не проводяться публічні консультації щодо того, куди варто спрямувати кошти.

Розподіл у межах областей

ОПОРА проаналізувала, які області отримали найбільшу та найменшу кількість коштів у рамках розподілу субвенцій на соціально-економічний розвиток у 2018 році. Другий рік поспіль лідируючі позиції за цими показником займають Вінницька та Харківська області. Ці два регіони були серед лідерів і в 2016 році. Харківська була на першому місці за розміром отриманих коштів, а Вінницька – на 4-й позиції.

У порівнянні з минулорічним дослідженням, лідируючі позиції втратили Івано-Франківська, Львівська та Одеська області. Натомість у топ-5 увійшли Чернівецька, Київська та Чернігівська.

Список областей, які отримали найбільше субвенцій у 2018 році, виглядає так: у Вінницьку область було спрямовано 327 мільйонів гривень (8% від загальної суми виділених субвенцій), в Харківську – 256 (6,2%), Чернівецьку – 252 (6,2%), Київську – 233 (5,7%), Чернігівську – 220 (5,6%).

Що стосується областей, куди було спрямовано найменше коштів субвенцій, то до їх числа увійшли: Волинська – 115 мільйонів гривень (2,8%), Житомирська – 114  мільйонів гривень (2,8%), Рівненська – 112 мільйонів гривень (2,7%), Запорізька – 95 мільйонів гривень (1,9%), Тернопільська – 77 мільйонів гривень (1,9%), та Луганська – 26 мільйонів гривень (0,6%).

Луганщина отримує найменше коштів субвенцій уже третій рік поспіль. Також третій рік поспіль серед аутсайдерів за кількістю отриманих субвенцій знаходиться Тернопільська область. Інші 4 області до цього списку потрапили вперше.

Фракційний розподіл

У період з червня 2018 року по січень 2019 року ОПОРА зафіксувала більше 1506 випадків  використання бюджетних ресурсів у цілях непрямої агітації на користь нардепів та парламентських партій. Такі електоральні маніпуляції, які розпочалися задовго до офіційного старту загальнонаціональних виборів 2019 року, можуть бути загрозою забезпеченню всім кандидатам рівних прав та можливостей уже під час виборчої кампанії. Тому ОПОРА проаналізувала, як відбувається процес розподілу субвенцій між округами депутатів, що входять до різних депутатських фракцій та груп в українському парламенті.

Найбільший розмір субвенцій, як у грошовому, так і в кількісному еквіваленті, отримав 71-й округ депутатів-мажоритарників, які представляють у Верховній Раді України фракцію “Блок Петра Порошенка”. У 2018 році на ці округи було спрямовано 1 млрд 514 млн грн та 5 145 субвенцій. На другому місці за цим показником знаходяться округи депутатів з фракції “Народний фронт”, яка, як і “Блок Петра Порошенка”, входить до парламентської коаліції. У трійку лідерів також увійшли округи позафракційних. В їхні 47 округів з Державного бюджету було спрямовано майже 609 млн грн та 1 412 субвенцій.

На округи 24 депутатів із групи “Партія “Відродження” було виділено майже 580 млн гривень. На округи парламентарів, які представляють групу “Воля народу” (19 мажоритарників), було виділено майже 410 млн грн, фракцію “Опозиційний блок” (13) – майже 105 млн грн, фракцію ВО “Батьківщина”  (4) – 35 млн грн, фракцію “Об'єднання “Самопоміч” (2) – майже 5 млн.

Що стосується кількостей направлених субвенцій, то на 4-й позиції тут депутати з “Волі народу” (964). Далі йдуть округи депутатів “Партії “Відродження” (845),  “Опозиційного блоку” (146), ВО “Батьківщина” (146) та “Самопомочі” (2).

Що стосується середнього розміру бюджетних ресурсів, які були спрямовані на один округ, то за цим показником лідирують округи депутатів “Народного фронту” (майже 44 млн грн),  груп “Партія “Відродження” (24,1 млн грн) та “Воля народу” (21,6 млн грн). Округи депутатів із фракції “Блок Петра Порошенка” тут лише на 4 місці (21,3 млн грн). 12,9 млн грн отримали в середньому округи позафракційних депутатів; 8,8 млн грн – депутатів ВО “Батьківщина”; 8,1 млн грн – депутатів “Опозиційного блоку”; 2,4 млн грн – “Об'єднання “Самопоміч”.

Лише фракція Радикальної партії не має депутатів-мажоритарників, але ОПОРА неодноразово фіксувала випадки піару представників цієї політичної сили на субвенціях соціально-економічного розвитку в різних областях України. Це дає підстави зробити висновок, що представники Радикальної партії мають вплив на розподіл субвенцій на соцеконом, який вони використовують у своїх медійних цілях та цілях непрямої агітації.

Що стосується розподілу субвенцій між округами народних депутатів із різних фракцій та груп, то певну логіку в тому, що найбільше коштів отримують округи народних депутатів із фракції “Блоку Петра Порошенка” та “Народного фронту” можна знайти. Ці дві фракції входять у коаліцію. Можна навіть знайти певну логіку, що значно менше коштів отримують округи депутатів з опозиційних сил (“Опозиційний блок”, ВО “Батьківщина” та “Самопоміч”). Власне, тому що вони в опозиції. Проте, чому округи мажоритарників із “Партії “Відродження” та “Волі народу” отримують співставні кошти з округами депутатів, що представляють фракції парламентської більшості, які за замовчуваням мають більший вплив на ці процеси?

Як показують результати дослідження ОПОРИ, групи “Партія “Відродження” та “Воля народу” мають низький рівень спільних голосувань з двома фракціями коаліції. Проте, разом з тим, ці депутатські групи часто дають свої голоси за важливі урядові законопроекти, як і Радикальна партія, що також називає себе опозиційною. Про це свідчать дані сервісу “Вони голосують для тебе”, який дає можливість аналізувати сукупність голосування, які об'єднані в одну політику. Наприклад, політика “Бюджет 2018 року” об'єднує в себе 20 різних голосувань за бюджет та за внесення до нього змін. Рівень підтримки даної політики групою “Партія “Відродження”, Радикальною партією та групою “Воля народу” становить 81%, 80% та 77% відповідно. Вищий рівень підтримки мають лише фракції коаліції. В інших політичних сил значно менший рівень підтримки. Подібні тенденції можна прослідкувати і при голосуванні за “Бюджет 2016”, “Бюджет 2017” та “Бюджет 2019”.

Разом із тим, якщо аналізувавати безпосередньо голосування за Бюджет 2018 року, то без підтримки груп “Партії “Відродження”, “Воля народу” та фракції Радикальної партії, які загалом дали 60 голосів, його ухвалити було б неможливо. Рахуємо. Фракції коаліції дали разом 188 голосів. Додаємо 60 і отримуємо 248 голосів. Звісно, не потрібно забувати, що 23 голоси дали позафракційні, ще 2 – депутати із “Самопомочі”. Проте тут потрібно зважати на те, що округи позафракційних депутатів також отримують субвенції, і на те, що з депутатськими об'єднаннями  простіше домовлятися, ніж з окремими народними депутатами.

Тематика витрачання ресурсів

Основним документом, який мав би визначати, які об’єкти мають фінансуватися, а які ні, є Постанова Кабміну №106 від 6 лютого 2012 року “Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету”. Вона встановлює певні шляхи спрямування субвенцій, але детальний аналіз об’єктів (заходів) демонструє абсолютну “різноплановість” витрачання державних коштів. Так, навіть в одному й тому ж регіоні чи окрузі кошти можуть спрямувати як на великі інфраструктурні об’єкти, наприклад капітальні ремонти лікарень, доріг чи шкіл, так і на абсолютно “дріб’язкові” придбання на зразок іграшок, комп'ютерів, принтерів, велосипедів чи будівництва дитячих майданчиків. І якщо в першому випадку виділення коштів видається цілком закономірним, то в другому залишається велике запитання щодо “логічності” та доцільності придбань.

Так, у м. Вінниці на придбання медичного обладнання для хірургічного корпусу ОКЛ ім. М. І. Пирогова було направлено 97,5 млн грн, а на реконструкцію об'єктів механічного очищення ОСК м. Вінниця – 30 млн грн. У той же час для потреб ДНЗ "Веселка", що у селі Кордишівка Вінницької області, було закуплено промислову м’ясорубку вартістю лише 4 тисячі гривень. І це не єдиний випадок. Адже до Вінницької області було направлено ще 140 субвенцій, кожна з яких вартістю менше 10 тисяч гривень.

Наведемо інші приклади. Для ремонту кількох вулиць у місті Шостка Сумської області було виділено 10 млн грн. Натомість багато інших субвенцій, що були направлені до області, викликають серйозні запитання з приводу ефективності та сталості розвитку регіону. Так, до села Бацмани було направлено 2 000 гривень для придбання дзеркала для танцювальної зали та ще 5 000 гривень – хореографічного станка; для будинку культури села Галки було виділено 6 000 гривень для купівлі більярдного столу, а для м. Буринь – 10 000 гривень для придбання контрабаса.

Наразі неможливо абсолютно точно відповісти, чому так трапилося, що Кабмін не виконує своїх же постанов та розпоряджень, де встановлюється спрямування субвенцій. Аналіз Громадянської мережі ОПОРА щодо розподілу коштів відповідно до категорій об’єктів, на які вони були направлені, доводить, що гроші не завжди спрямовуються на сфери, які визначені вже згаданою вище Постановою Камбіну №106.

Загалом, як і в попередні роки, найбільша кількість субвенцій безпосередньо була пов’язана із закладами освіти – 52,9%, на другому місті – об’єкти зі сфери благоустрою, ЖКГ та розвитку інфраструктури – 16%, а на третьому – медичні заклади – 10%. На ці три напрямки було направлено майже 80% від усіх коштів або 3 млрд 229 млн грн.

У 2018 році, як і в попередні роки, кошти субвенцій направлялися й на будівництво чи реконструкцію дитячих та спортивних майданчиків. Загалом у попередньому році на такі цілі було витрачено майже 232 млн гривень для реалізації 1 023 субвенцій (9,7% від загальної кількості).

У 2018 році найбільше дитячих та спортивних майданчиків було встановлено у 19-му виборчому окрузі, що на Волині (у 2016 році даний округ теж був лідером). Так, в окрузі депутата-мажоритарника Ігоря Гузя було встановлено 88 майданчиків загальною вартістю майже 6 млн грн. У 66 окрузі (Житомирська область), де обраний Павло Дзюблик, було реалізовано 65 об’єктів (7,2 млн грн), у 198 окрузі (Черкаська область) нардепа Сергія Рудика – 63 (4,7 млн грн), а в окрузі №209 (Чернігівська область), який у Раді представляє Олександр Кодола, – 56 (8,3 млн грн).

6,8% від загальної кількості субвенцій (726 об’єктів, 149,5 млн грн) було направлено на соціально-культурну сферу, а 4,6% (483 об’єкти, 486 млн грн) – на ремонт дорожнього покриття.

Варто зазначити, що найменшими за середнім розміром були субвенції, що направлялися на об’єкти соціально-культурної сфери, дитячі та спортивні майданчики, а також заклади освіти. Натомість найбільш вартісними з точки зору однієї субвенції були об’єкти у сфері охорони здоров’я та на ремонт дорожнього покриття.

Розподіл у межах округів

Відзначаючи безпосередню участь народних депутатів у процесі формування та виділення державних субвенцій, а також нерівномірний розподіл коштів між різними регіонами України, нами був проведений аналіз виділення відповідних коштів по мажоритарних округах.

Так, у 2018 році 10 округам не виділили коштів зовсім, 12 округів отримали менше одного мільйона гривень державного фінансування, натомість ще 41 виборчий округ був профінансований на суму від одного до десяти мільйонів гривень. Таким чином, уже вчергове майже третина округів недоотримують коштів державних субвенцій.

Варто зазначити, що 19 округів (10%) отримали фінансування на загальну суму в 1 млрд 373 млн гривень, що становить третину від усіх коштів субвенцій, які були направлені на фінансування об’єктів та заходів у межах України.

Більше 122 млн грн направлено до 204-го виборчого округу (Чернівецька область), який у Верховній Раді представляє голова фракції “Народний фронт” Максим Бурбак.

Натомість майже 106 млн грн отримав 94-й округ на Київщині. На парламентських виборах мажоритарником там був обраний Віктор Романюк (“Народний фронт”). Проте нині на окрузі високу активність, у тому числі з потенційним використанням бюджетних коштів у цілях непрямої агітації, було зафіксовано з боку першого заступника голови фракції “Блоку Петра Порошенка” Ігоря Кононенка.

По майже 92 млн грн субвенцій було направлено до округу №99 (Кропивницький) Костянтина Яриніча з “Блоку Петра Порошенка” та до 71-го округу (Закарпаття), який у Раді представляє позафракційний Павло Балога.

Також лідерами за сумою коштів отриманих субвенцій з бюджету в 2018 році стали: виборчий округ №201 (Чернівецька область) Миколи Федорука з “Народного фронту” – майже 80 млн грн, округ №191 (Хмельницька область) співголови депутатської групи "Партія "Відродження" Віктора Бондаря – майже 73 млн грн; округ №210 (Чернігівська область) Олега Дмитренка з “Блоку Петра Порошенка” – 64 млн грн. *

Розпорошення фінансів

Одним із найголовніших викликів системи державних субвенцій є ефективність та результативність витрачання коштів, які б могли забезпечити сталий розвиток регіонів. Проте з року в рік перелік профінансованих проектів вражає прикладами несистемних чи навіть дріб’язкових витрат. Якщо у 2016 р. лише 13% профінансованих державою об’єктів складали менше 50 тис. грн, то в 2018-му таких проектів стало вже 37%. Крім того, у порівнянні із 2016 роком, зменшився і середній розмір державної субвенції – з 660 тис. грн до 386 тис. грн (або на 41,5%).

Таким чином, уже не перший рік простежується відсутність обґрунтованих пріоритетів державного розвитку в частині витрачання коштів субвенцій. Ця ситуація ніким офіційно не коментується, проте принципи витрачання державних ресурсів повністю вкладаються в логіку боротьби за симпатії виборців.

Так, понад чверть профінансованих проектів (2 726 об’єктів) знаходиться на території лише 10 виборчих округів. Для порівняння, приблизно така ж кількість об’єктів (2 615) була профінансована у 12 (!) областях України. Звісно, що у цьому контексті не можна говорити про рівномірність порівняння витрат, адже території значної кількості округів охоплені в першу чергу великою кількістю дріб’язкових витрат.

Так, у 2018 році найбільшу кількість субвенцій отримав мажоритарний округ №13 (Вінницька область) Петра Юрчишина – 400. Округ №66 (Житомирська область) Павла Дзюблика одержав 308 субвенцій, а округ №19 Ігоря Гузя – 299. Понад 250 субвенцій також одержали: округ №161 (Сумська область, у ВР представляє Микола Лаврик), округ №198 (Черкаська область, у ВР представляє Сергій Рудик), округ №65 (Житомирська область, у ВР представляє Володимир Литвин) та округ №92 (Київська область, у ВР представляє Віталій Гудзенко).

До лідерів за кількістю отриманих субвенцій також увійшли: округ №130 (Миколаївська область, нардеп Андрій Вадатурський), округ №202 (Чернівецька область, нардеп Іван Рибак) та округ №129 (Миколаївська область, нардеп Олександр Жолобецький).

Варто відзначити, що середній розмір субвенції для кожного з цих округів не перевищував 120 тисяч грн (у понад 3 рази менше, ніж середній по Україні), а середній розмір 262 субвенцій, які були направлені до 65-го округу Володимира Литвина, взагалі складав лише 40 тисяч грн. Окремо можна додати, що майже половина всіх об’єктів вартістю менше 50 тисяч грн знаходяться на території зазначених вище округів.

Висновки

Процес розподілу субвенцій на соціально-економічний розвиток залишається непрозорим. У цьому контексті можна виділити декілька аспектів:

• Розподіл субвенцій відбувається фактично “в ручному режимі”, оскільки невідомо, на основі яких критеріїв відбувається вибір об'єктів, які мають бути профінансовані за рахунок субвенцій на соціально-економічний розвиток.
• На місцевому рівні не відбуваються публічні консультації щодо тих об'єктів, які мають бути першочергово профінансовані за рахунок субвенцій на соціально-економічний розвиток. Відкритим залишається питання, яким чином державні адміністрації та народні депутати обирають об'єкти, що варто запропонувати для фінансування.
• Робота Комісії для підготовки пропозицій щодо розподілу субвенції не висвітлюється, її засідання не анонсуються.

Відсутність чітких критеріїв при виборі об’єктів, які повинні бути профінансовані, сприяє розпорошенню фінансів між напрямками сумнівної пріоритетності, що унеможливлює досягнення довготривалого ефекту від державних субвенцій. Сам перелік профінансованих проектів вражає прикладами несистемних чи навіть “дріб’язкових” витрат. Так, У 2018 році 37% профінансованих державою об'єктів склали менше 50 тисяч гривень.

Актуальною також залишається проблема нерівномірного розподілу субвенцій між різними регіонами України. У першу чергу це пов'язано з тим, що відсутні критерії та формули розподілу коштів між різними областями та виборчими округами в межах однієї області. Тому навіть співмірні за кількістю населення та площею області отримують діаметрально протилежні кошти на розвиток. Це стосується і виборчих округів. Так, 19 з них (10%) отримали фінансування на загальну суму в 1 млрд 373 млн гривень, що становить третину від усіх коштів субвенцій, тобто в середньому – 72 млн грн. У той самий час 10 округам не виділили коштів зовсім, ще 12 округів отримали менше одного мільйона.

Ще однією проблемою є те, що процес розподілу субвенцій є значною мірою “політизованим”. Це проявляється в тому, що на округи парламентарів з різних партій у середньому виділяються суми коштів, які значно різняться між собою. Наприклад, округи депутатів з “Народного фронту” отримують у середньому 44 млн гривень, а округи депутатів з “Об'єднання “Самопоміч” – майже 3 мільйони.

Значна частина народних депутатів використовує інфраструктурні об’єкти, які були реалізовані за бюджетні кошти, у своїх медійних та фактично агітаційних цілях. Так, у період із червня 2018 року по січень 2019 року ОПОРА зафіксувала більше 1514 випадків використання бюджетних ресурсів у цілях непрямої агітації на користь нардепів та парламентських партій.

Крім того, ОПОРА підготувала та надіслала Кабінету Міністрів України детальні рекомендації, які містять пропозиції щодо забезпечення більш прозорого та рівномірного розподілу субвенцій на соціально-економічний розвиток окремих територій, а також попередження випадків зловживання адмінресурсом під час загальнонаціональних виборів 2019 року.

Довідково: Дане дослідження підготовлене на основі аналізу Додатку №3 до розпоряджень Кабміну про “Деякі питання надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій” за період 2016 – 2018 рр.  Для 2016 року – це Постанова № 395 від 24 червня 2016 р., для 2017 року – шість розпоряджень (№70, №310, №463, №484, №689, №861), для 2018 року – три розпорядження (№423, №867, №934).

Для прив’язки об’єктів до виборчих округів ми використовували географічний принцип. У 2016 році нам не вдалося встановити місцезнаходження в межах певного округу для 3 об’єктів (заходів), у 2017-му – 62 субвенцій, у 2018-му – 49.

При аналізі фракційного розподілу субвенцій за 2018 рік Юрій Тимошенко рахувався як член фракції “Народного фронту”. Нагадаємо, що у січні 2019 року його було виключено з фракції.

Дані, які використовувалися в матеріалі щодо розподілу коштів по депутатських округах та категоріях об’єктів, не оприлюднюються Кабінетом Міністрів України, тому збиралися нами машинним способом. Це могло вплинути на їх повноту та точність.