Псевдореферендуми на загарбаних територіях України: що планує Росія і як не дозволити їй це втілити (повний звіт)

На загарбаних територіях України окупанти почали готувати псевдореферендуми, які в уявленні Кремля мають створити «юридичні підстави» для включення цих територій до складу Росії. Після імітації голосування Росія заявить, що не віддасть «свої» території, шантажуючи Україну і світ ядерною зброєю. Цивілізований світ має два основні сценарії поведінки: або, як із Кримом 2014 року, слабко відреагувати на протиправну анексію українських територій, або зробити ціну втілення цих планів для Кремля непідйомною. Від того, який варіант обере Захід, залежатиме доля українців на окупованих територіях, України як незалежної держави, стабільність і мир у Європі, збереження системи міжнародних відносин у цілому. Часу на рішучі дії лишається мало.

ОПОРА пояснює:

Як Росія готує псевдореферендуми на загарбаних територіях;
Які ресурси й можливості окупанти мають для втілення своїх незаконних планів;
Які наслідки очікують на Україну та глобальну безпеку, якщо Росії вдасться це зробити, а світ не відреагує досить серйозно;
Як протидіяти російським планам на рівні санкцій і військової допомоги України;
Як діяти українцям на окупованих територіях, якщо псевдореферендуми відбудуться.

Спойлер: Результати псевдореферендумів будуть нікчемними, їх ніхто не визнає. Але їхнє проведення загрожує новим рівнем загроз для української держави, її громадян і системи глобальної безпеки. Війна проти України внаслідок ядерного шантажу може вийти на новий рівень, а Захід складатиме черговий іспит на рішучість і здатність посилювати тиск на агресора. Росія систематично розбудовує свою присутність на окупованих територіях, створюючи передумови для їхньої протиправної інтеграції; нищить українську мову та культуру, русифікує українських громадян. Мешканці загарбаних територій дедалі вразливіші, а після псевдореферендумів їм із новою силою загрожуватиме примусова мобілізація.

Єдиним дієвим способом протидії російським планам є посилення військової допомоги Україні, необхідної для звільнення окупованих територій та збройного стримування агресора, та вагоме посилення санкційного тиску на Росію. Кримський прецедент не повинен повторитись, адже Росія не обмежує свої апетити Україною й може зазіхнути на територію інших держав. Пасивність і угода з агресором були би фатальною помилкою.

Кримська історія: як гартувалась російська стратегія анексії

Зараз уже очевидно, що Росія готувалась до спроби загарбати Україну та знищити нашу державність віддавна. Перша «спецоперація» — це окупація Криму; зараз росіяни намагаються повторити кримський досвід у частинах Запорізької, Херсонської, Харківської, Донецької та Луганської областях, які вони загарбали. Якщо 2014 року Росія приховувала агресію, імітуючи «народні ініціативи», то зараз діє відкрито. Вона знов, як 2014 року, планує поставити світ перед фактом протиправної анексії та сподівається не отримати потужної відповіді, як і тоді, коли міжнародні інституції не спромоглися ефективно зреагувати на порушення норм міжнародного права. А участь Росії у Раді безпеки Організації Об’єднаних Націй сприяла її недоторканності. Чи виправдають зараз міжнародні організації та цивілізований світ очікування Росії?

ОПОРА проаналізувала перебіг протиправної анексії Криму, досвід якої допомагає зрозуміти плани Кремля та небезпеку російської гри у псевдореферендуми.

Хронологія кримської трагедії:

«Ухвалення» Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 6 березня 2014 року № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму» (немає жодних достовірних свідчень, що відбувалося тоді в кримському парламенті).
Виконувач обов’язків Президента, Голова Верховної Ради України Олександр Турчинов підписав Указ від 7 березня 2014 року № 261/2014, яким зупинив дію Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 6 березня 2014 року № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму» як такої, що не відповідає Конституції та законам України.
Рішенням Конституційного Суду України від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014 цю постанову було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Конституційний Суд Росії розглянув «справу щодо перевірки конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб’єктів» та ухвалив Постанову від 19 березня 2014 року № 6–П, якою визнав цей договір таким, що відповідає Конституції Росії, визнавши таким чином міжнародну правосуб’єктність адміністративно-територіальної одиниці України.
Рішенням Конституційного Суду України «Про припинення дії Меморандуму про розвиток співробітництва між Конституційний Судом України та Конституційним Судом Російської Федерації» від 17 квітня 2014 року № 10-р/2014 було припинено дію цього Меморандуму у зв'язку з тим, що Конституційний Суд Росії, ухвалюючи Постанову від 19 березня 2014 року № 6–П у справі щодо конституційності договору між Росією і так званою «Республікою Крим», знехтував і принципами та положеннями Меморандуму щодо подальшого розвитку всебічних взаємовигідних українсько-російських відносин, забезпечення верховенства права, основних прав і свобод людини, взаємної поваги, довіри та співробітництва.

Як міжнародні організації реагували на загарбання Криму

Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй у Резолюції «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262 зазначила, що референдум, проведений в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, не має законної сили і не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя (пункт 5). Пізніші резолюції Генасамблеї ООН 71/205 від 19 грудня 2016 року, 72/190 від 19 грудня 2017 року, від 73/263 від 22 грудня 2018 року, 74/168 від 18 грудня 2019 року, 74/17 від 9 грудня 2019 року заявляли про прихильність суверенітету України, невизнання анексії та засудження отримання територій чи особливої вигоди внаслідок агресії.

Парламентська Асамблея Ради Європи 9 квітня 2014 року ухвалила Резолюцію «Останні події в Україні: загрози для функціонування демократичних інститутів» № 1288 (2014), де вказала, що цей референдум є неконституційним, його результати та незаконна анексія Криму Росією не мають юридичної сили і не визнаються Радою Європи (пункт 16). У подальших резолюціях 2133 (2016), 2132 (2016), 2112 (2016), 2063 (2015), 2034 (2015), 1990 (2014), 1988 (2014) заявлена позиція, що анексія Автономної Республіки Крим Росією і військове втручання російських військ на сході України порушують міжнародне право і принципи, підтримані Радою Європи.

Венеціанська комісія в ухваленому на 98-му пленарному засіданні (Венеція, 21-22 березня 2014 року) висновку № 762/2014 CDL-AD (2014) 002 наголосила, що Конституція України, як і інші конституції держав-членів Ради Європи, передбачає цілісність країни і не дозволяє проводити ніякого місцевого референдуму про відокремлення. Крім того, обставини в Криму не дозволяли провести референдум у відповідності до європейських демократичних стандартів. Будь-якому референдуму про статус будь-якої території повинні передувати переговори всіх зацікавлених сторін. Таких переговорів не було.

Чому псевдореферендуми в Криму та на територіях Донеччини й Луганщини нікчемні

2014 року Росія почала агресію проти України, використовуючи як регулярну армію та так зване «ополчення», яке вона контролювала, так і гібридні інструменти агресії — фіктивні референдуми. Метою псевдореферендумів було створення удаваної «легітимності» протиправних рішень, надання їм ілюзорних ознак демократичності. Сама процедура організації псевдореферендумів і проведення голосування порушувала загальновизнані демократичні стандарти: процес був закритим, голосування відбувалось під контролем окупантів, результати фальсифікувалися. Ця тактика може бути використана й на псевдореферендумах на територіях Харківщини, Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запоріжжя, які Росія загарбала після 24 лютого 2022 року. Окупанти та їхні колаборанти (фактичний контроль Росії над ними підтверджений рішенням Міжнародного суду ООН від 16 березня 2022 року, Резолюціями Парламентської Асамблеї Ради Європи 2016 року №2133 та №2112) не раз заявляли про наміри провести такі «референдуми». Проведення таких «референдумів» суперечить:

Статуту Організації Об’єднаних Нації 1945 року (далі — Статут ООН), згідно з яким політична незалежність та територіальна недоторканність є складовими державного суверенітету, і норми міжнародного права зобов’язують держави утримуватися у їхніх міжнародних відносинах від їх порушень силою або її загрозою (п. 4 ст. 2).

Разом із цим, у міжнародному праві гарантоване право на національне самовизначення. Однак воно не може бути реалізоване всупереч нормам міжнародного права та повинне відбуватись шляхом укладання угод (цесія) або передбачатися національним законодавством (сецесія). Унітарний характер держави, відсутність політичних автономій та іншої нації, крім української, як носія права на самовизначення унеможливлюють появу будь-яких суверенних утворень на території України. Так само і в Конституції України не передбачено права окремої частини громадян України (в тому числі і національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави.

Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співпраці між державами відповідно до Статуту ООН. Згідно з нею територія держави не може бути об'єктом військової окупації або застосування сили, а жодні територіальні надбання, які є наслідком застосування сили або її загрози, не повинні визнаватись законними.
Конституції України, оскільки і Автономна Республіка Крим, і будь-яка інша область згадана в основному законі, є невід’ємними складовими частинами системи адміністративно-територіального устрою України. Вони не є суб’єктами міжнародного права і тому не можуть бути сторонами міжнародних договорів, наслідками підписання яких є порушення територіальної цілісності України.

З точки зору Конституції України та Закону «Про всеукраїнський референдум» питання зміни території має вирішуватися:

на всеукраїнському референдумі, а не на місцевому;
через затвердження закону про ратифікацію міжнародного договору про зміну території.

Міжнародним стандартам проведення референдумів, дотримання яких є ключовою передумовою для легітимності результатів голосування. Згідно з Керівними принципами для конституційних референдумів на національному рівні, що були ухвалені Венеціанською комісією на її 47 Пленарній сесії (Венеція, 6—7 липня 2001 року), основними положеннями та керівними принципами є як загальні виборчі принципи (загальне, рівне право, вільне, пряме і таємне голосування, свобода слова, зборів і об’єднань, можливість судового перегляду), так і положення, притаманні лише референдумам. Так, це чіткі вимоги до питань, що виносяться на референдум; питання, які суперечать цим критеріям, не повинні виноситися на всенародне голосування. Слід відзначити, що як Керівні принципи, так і Кодекс належної практики щодо референдумів визначають, що застосування референдумів дозволене, тільки якщо це передбачено Конституцією або законом відповідно до Конституції, і при цьому мають бути дотримані процедурні норми референдуму.

Отже, ці псевдореферендуми та їхні результати є нікчемними з юридичного погляду.

Наочним прикладом використання псевдореферендуму для анексії є події в Криму 2014 року. Парламентська Асамблея Ради Європи у Резолюції №1288 (2014) зазначала, що «так званий референдум, організований у Криму 16 березня 2014 року, був неконституційним як за Конституцією Криму, так і за Конституцією України. На додаток, його явка та результати, що були повідомлені, є неправдоподібними. Таким чином, наслідок цього референдуму, як і незаконна анексія території Російською Федерацією, не мають юридичної сили і не визнаються Радою Європи. Асамблея підтверджує свою рішучу підтримку незалежності, суверенітету і територіальній цілісності України. У зв’язку з денонсацією Російською Федерацією угод, укладених з Україною у 1997 році, щодо розташування Чорноморського флоту в Криму, Асамблея закликає Росію невідкладно вивести її війська з Криму».

Тож Росія використовує псевдореферендуми як засіб удаваної легітимізації анексії українських територій. Окупація значної частини України проявила, з одного боку, неспроможність міжнародних інституцій ефективно реагувати на порушення норм міжнародного права та захисту його ключових принципів — територіальної недоторканності та політичної незалежності. З іншого, необхідність реформування інституцій захисту міжнародного правопорядку. І нарешті, показала, що членство Росії в Раді Безпеки ООН гарантує агресору безкарність і загрожує руйнуванням світового порядку, сформованого після Другої світової війни.

Чим загрожує організований Росією псевдореферендум

Псевдореферендуми на загарбаних територіях не матимуть нічого спільного з волевиявленням громадян, а їхні «результати» будуть нікчемними з юридичної точки зору. Росія не надто переймається формальностями, адже давно оголосила свої наміри «назавжди» забрати українські території. Проте негативні наслідки цих незаконних дій не слід применшувати. Псевдореферендуми загрожують людям, які залишаються на окупованих територіях, майбутньому України та її сусідів, а також системі міжнародної безпеки загалом.

ОПОРА проаналізувала:

Як псевдореферендуми виводять ядерний шантаж із боку Росії на новий рівень;
Чому псевдореферендуми загрожують мешканцям загарбаних територій;
Як псевдореферендуми сприятимуть «чистці» мовного, культурного й етнічного складу цих територій;
Як утілення планів Росії вплине на стабільність Європи та посилить кремлівські загарбницькі апетити.

Псевдореферендум — новий рівень ядерного шантажу. Росія була готова застосувати ядерну зброю під час загарбання Криму, якщо західні держави втрутяться і нададуть Україні військову допомогу для захисту території. Про це сказав Путін на першу річницю окупації Криму. Зараз є всі підстави вважати, що Росія повторить цю погрозу, намагаючись анексувати території Харківської, Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей.

Коли Росія оголосить про «включення» цих територій до свого складу за результатами псевдореферендуму, вона почне попереджати Україну і світ про неприпустимість атак на «її» територію. Для Заходу це означатиме нові загрози ескалації конфлікту та прямого зіткнення Росії та НАТО чи окремих членів альянсу. Ймовірно, Росія погрожуватиме ядерною зброєю всім, хто зазіхатиме на її «нові території».

У російській доктрині застосування ядерної зброї немає визначеності — тільки Путін має право її трактувати. Зараз влада Росії сподівається, що під загрозою ядерного удару Захід піде на діалог і погодиться з анексією українських земель якщо не де-юре, то де-факто.

Другого червня 2020 року Путін підписав Указ «Про основи державної політики в сфері ядерного стримування». У ньому йдеться про сукупність скоординованих, об’єднаних спільним задумом політичних, економічних, військових, військово-технічних, дипломатичних, інформаційних та інших заходів, які спираються на сили та засоби ядерного стримування. Метою ядерного стримування Росія називає запобігання агресії проти неї та її союзників; це визначення дає широкі можливості маніпулювання уявними загрозами та шантажувати Україну і світ ядерною зброєю. Перелік небезпек, які Росія дозволяє собі нейтралізовувати шляхом ядерного стримування, дуже широкий. Наприклад:

Якщо на сусідніх із Росією та її союзниками територіях розміщуватимуть засоби доставки ядерної зброї;
Якщо держави, які Росія вважає противниками, розгортатимуть засоби протиракетної оборони, крилаті й балістичні ракети середньої та меншої дальності, високоточну неядерну та гіперзвукову зброю, ударні безпілотники та засоби спрямованої енергії;
Якщо вони створюватимуть та розміщуватимуть у космосі засоби протиракетної оборони й ударні системи;
Якщо в держав-«противників» буде ядерна зброя та/або інші види зброї масового ураження, яка може бути застосована проти Росії та/або її союзників, а також засоби доставки цієї зброї;
Якщо ядерна зброя, засоби її доставки, технології та обладнання для її виготовлення поширюватиметься безконтрольно;
Якщо на територіях без’ядерних держав розмістять ядерну зброю та засоби її доставки.

Розмитість цих «якщо» дозволяє Кремлю заявити, що спроби України звільнити загарбані, а потім анексовані території — загроза для Росії. Агресор уже не раз намагався звинуватити Україну в розробці зброї масового ураження. Словом, привід для застосування «ядерного стримування» знайти неважко. Немає в документі й визначеної відповіді, коли Росія дозволяє собі застосовувати ядерну зброю. Умовами для цього можуть бути:

Достовірна інформація про старт балістичних ракет, які атакують Росію або її союзників;
Застосування противником ядерної зброї або інших видів зброї масового ураження по територіях Росії або її союзників;
Вплив противника на критично важливі державні та військові об’єкти Росії, знищення яких не дозволить застосувати ядерну зброю у відповідь;
Агресія проти Росії з застосуванням звичайної зброї, коли під загрозу поставлене саме існування Росії.

Агресору ніщо не заважає сказати, що атака української армії на Херсонщині загрожує самому існуванню Росії. Або повторити брехливі звинувачення на адресу України у розробці чи застосуванні зброї масового ураження. Крім того, провівши псевдореферендум і оголосивши про включення загарбаних територій до свого складу, Росія може розмістити на цих територіях ядерну зброю. В окупованому Криму ще до 24 лютого 2022 року було розгорнуто 39 засобів, які можуть використовуватися як носії ядерної зброї. А неодноразові погрози та заяви про розміщення ядерної зброї у Білорусі демонструють не лише відкритий шантаж із боку Росії, а й цілковиту непередбачуваність дій Кремля. Самі заяви про розміщення ядерної зброї на щойно анексованих територіях, навіть якщо насправді Росія цього не робитиме, піднесуть рівень ядерного шантажу на небезпечний рівень.

ДП НАЕК “Енергоатом” офіційно повідомило про замінування російською армією Запорізької АЕС та її готовність підірвати об'єкт у разі спроби України деокупувати територію регіону. За інформацією “Енергоатому”, командир гарнізону армії росії на ЗАЕС, генерал-майор валерій васильєв погрожував знищити об’єкт у разі наступу Збройних сил України і підтверджував готовність російських військовослужбовців мати справу з наслідками такої диверсії на підприємстві атомної енергетики. Інформацію про замінування ЗАЕС підтвердила і прес-служба ГУР Міністерства України. Ці дії російської армії додатково засвідчують її спроможність вдаватися до ядерного шантажу і використовувати його для попередження контрнаступів ЗСУ і тиску на політичне керівництво України та її західних партнерів.

Тож розрахунок росіян простий: провести псевдореферендум, оголосити загарбані території частиною Росії, а потім — погрожувати ядерною зброєю у разі спроби звільнити ці землі. Кремль сподівається, що світ налякається, визнає ситуацію де-факто й послабить підтримку України. Якщо це станеться, Росія матиме змогу захоплювати наступні території України та інших країн пострадянського простору, застосовуючи ядерний шантаж.

Примусова паспортизація окупованих територій. Стаття 45 Гаазького положення про закони і звичаї війни на суходолі забороняє примушувати мешканців окупованої території присягати на вірність державі-окупанту. Проте Росія вже оголосила мешканців Криму російськими громадянами і планує зробити те саме з мешканцями окупованих у 2022 році територій.

Це дозволяє окупантам виявити опонентів та репресувати їх. Відмова від отримання російського паспорту допомагає окупантам виявляти «нелояльних» громадян і проукраїнських активістів.

Аби спонукати людей приймати російське громадянство, окупанти в Криму та Севастополі обмежували доступ тим, хто не взяв російський паспорт, до соціального захисту, пенсійної допомоги, медицини, освіти та працевлаштування. Також прийняти російське громадянство мусили ті, хто хотів зберегти майно. У березні 2021 року вступив у силу закон Росії, який забороняє «іноземним громадянам», людям без громадянства та «іноземним юридичним особам» володіти землею в Криму. Можна припустити, що те саме станеться на нових окупованих територіях України.

Люди, які отримали російські паспорти, можуть бути мобілізовані для ведення війни в Україні. Українських громадян, яких Росія вважає своїми, призивають до армії в Криму. Вже відомо про поховання 125 російських солдат на території Криму; 62 з них, ймовірно, є громадянами України. Детальніше про це йтиметься нижче.

Крім того, примусове набуття громадянства передбачає сплату податків і зборів, які Росія може використати для фінансового забезпечення загарбаних територій і ведення війни проти України.

Росія розглядає громадян України, які отримали паспорт Росії, як суто власних громадян: «Громадянин Росії, який має також інше громадянство, розглядається Росією тільки як громадянин Росії…» З огляду на пріоритет конституції Росії над міжнародним правом, це розширює можливості переслідування українців на окупованих територіях як інакодумців, зокрема й за сфабрикованими звинуваченнями.

Паспортизація українців на загарбаній Росією території вже почалась. Призначений окупантами так званий «заступник голови військово-цивільної адміністрації Херсонської області» Кирило Стремоусов 16 червня заявив, що діти, народжені на Херсонщині після 24 лютого, і діти-сироти автоматично отримають громадянство Росії. І хоча Європейський Союз заявив, що не визнаватиме документами паспорти Росії, видані на окупованих територіях України, примусова паспортизація буде одним із необхідних інструментів «внутрішньої легітимізації» анексії нових територій. Така практика може бути розширена, адже 11 липня 2022 року Путін підписав указ про спрощений порядок набуття російського громадянства уже для всіх громадян України.

Псевдореферендум — примусова мобілізація, яка несе смерть мешканцям окупованих територій. Українських громадян, які мешкають на територіях Донеччини й Луганщини, загарбаних до 24 лютого 2022 року, окупанти примусово мобілізують до формувань так званих «народних республік» і кидає на найнебезпечніші ділянки фронту. Мобілізують усіх чоловіків, які мешкають на раніше окупованих територіях, віком від 18 до 65 років. Рівень смерті непідготовлених, примусово мобілізованих військовослужбовців є вкрай високим — цього не приховують навіть російські посадовці, командири формувань так званих «республік» та російські журналісти. А оскільки росіяни вважають усю територію Донецької та Луганської областей «територіями ДНР і ЛНР», а мешканців цієї території — громадянами псевдореспублік, то люди в містах, щойно загарбаних Росією, також будуть примусово мобілізовані.

Таким чином Росія грубо порушує міжнародні конвенції щодо захисту цивільних на окупованих територій. Зокрема, у статті 51 Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року про захист цивільного населення під час війни зазначається неможливість мобілізації мешканців окупованих територій до армії окупанта. Окупант не лише не має права примушувати цивільних служити в її збройних або допоміжних силах: заборонений будь-який тиск або пропаганда добровільного вступу до армії. Мешканців окупованих територій не можна примушувати до будь-якої участі у військових операціях. У Римському статуті Міжнародного кримінального суду воєнним злочином названий примус військовополоненого або іншої людини, що охороняється (в тому числі цивільного мешканця окупованої території) до служби у збройних силах ворожої держави.

Втім Росія не вважає, що має виконувати ці вимоги, адже вважає Крим і Севастополь своєю територією, а проголошені на загарбаних у 2014—2015 роках частинах Донеччини і Луганщини «республіки» — незалежними державами. Можна припустити, що Росія, провівши псевдореферендуми, оголосить усіх мешканців загарбаних територій російськими громадянами та поширить на них обов’язок служити в армії та підлягати мобілізації. Не врятує цивільних на окупованих територіях і відсутність загальної мобілізації в Росії. Адже на рівні російських регіонів уже відпрацьоване створення «добровольчих» формувань для участі у війні. Росіяни можуть мобілізувати українців на окупованих територіях під виглядом «добровольчих» формувань або місцевих підрозділів на кшталт української територіальної оборони.

Зміна політичного, етнічного, мовного складу населення. Після анексії чи окупації певної території там часто стрімко змінюється склад населення — етнічний, мовний, релігійний. Яскравим прикладом є загарбання Криму. Із 2014 року на територію півострова переїхали пів мільйона людей із Росії. Росія називає меншу цифру — близько 200 тисяч людей, але для регіону з двомільйонним населенням це все одно багато. Росіян заохочують переселятися в Крим, пропонуючи грошову допомогу та житло, а тим часом громадян України на півострові переслідують. За інформацією прокурора Криму й Севастополя Ігоря Поночовного, лише близько 30 тисяч кримських татар були змушені виїхати з окупованого Росією Криму через переслідування за політичною, релігійною чи етнічною ознакою. Загалом із Криму виїхали понад сто тисяч громадян України. З 2018 року в Криму немає жодної школи з українською мовою навчання, а шкіл із кримськотатарською мовою навчання поменшало вдвічі. Росія заявляє про переведення шкіл окупованих частин Запорізької та Херсонської областей на російську навчальну програму з першого вересня. У Маріуполі дітей уже вчать за російською програмою.

Втручаються окупанти й у релігійне життя. Підконтрольні Росії бойовики закрили на окупованій території Донеччини всі мечеті, які не виконали їхні вимоги. За інформацією Державної служби України з етнополітики та свободи совісті, така ж ситуація в Криму, де в мечетях дозволяють лише проповіді, погоджені з окупантами. Лише у «справі Хізб-ут-Тахрір» переслідують не менше 89 людей, 55 із яких ув’язнені. Нещодавно засуджений Азамат Еюпов отримав 17 років позбавлення волі. Росія застосовуватиме цю тактику й на нових окупованих територіях, адже це дозволяє підвищити «лояльність» місцевих та ускладнює реінтеграцію цих земель в Україну.

Ризики для стабільності в Європі. Один із найважливіших принципів міжнародного права — непорушність кордонів. Цей принцип тісно пов’язаний із територіальною цілісністю, яка передбачає недоторканність території держави від посягань інших держав за допомогою військової сили чи загрози силою. Загарбавши Крим 2014 року та вторгнувшись на територію Донеччини та Луганщини, Росія порушила повоєнну систему безпеки в Європі та створила найнебезпечніший прецедент зміни державних кордонів у ХХІ столітті. Квола реакція міжнародної спільноти дозволила Росії за вісім років повністю зруйнувати систему безпеки в Європі, розпочавши 24 лютого 2022 року повномасштабне вторгнення в Україну.

Понад 17,5 тисяч зареєстрованих злочинів агресії та воєнних злочинів, які скоїли російські окупанти на території України, доводять повне ігнорування Росією загальноприйнятих норм і правил. З огляду на це, сама можливість проведення псевдореферендумів на території Херсонської, Запорізької, Харківської, Донецької та Луганської областей може бути лише прелюдією для подальших порушень Росією норм міжнародного права. Й ідеться не лише про загарбання інших українських земель. Путін не приховує, що прагне відродити Російську імперію. Анексію у 1940 році країн Балтії Путін називає «інкорпорацією на договірній основі за згодою обраної влади», а один із головних ідеологів партії «Единая Россия», депутат Державної думи Олег Морозов прямо погрожує Польщі «денацифікацією». Росія має кордон із кількома європейськими державами та фактично контролює Білорусь, що межує з Україною, Польщею та Литвою. Тож сама можливість внутрішньої легітимізації приєднання загарбаних територій через референдум лише стимулюватиме російські територіальні амбіції та зробить менш ефективними дипломатичні та політичні важелі впливу на Росію.

Підготовка Росії до псевдореферендумів: заяви, ресурси й можливості окупантів імітувати «волевиявлення»

Росія не приховує своїх намірів приєднати території України, загарбані до і після 24 лютого 2022 року. На окупованій території є не лише російська армія, а й представники органів влади Росії. До прикладу, управління Міністерства внутрішніх справ Росії в Херсонській та Запорізькій областях. За кожною окупованою територією закріплені російські чиновники. Політичним куратором загарбаних земель став перший заступник голови адміністрації президента Росії Сергій Кирієнко. З боку уряду Росії процес поглинання українських регіонів координує віце-прем’єр Мурат Хуснуллін. Подекуди Кремль замінює місцевих колаборантів на посадах в окупаційних адміністраціях на власне російських чиновників, пояснюючи це необхідністю виконати нові завдання інтеграції територій у склад Росії.

Псевдореферендум про приєднання до Росії, за задумом загарбників, має стати завершальним актом протиправної анексії. Це суттєво відрізняє нинішню ситуацію від 2014 року, коли псевдореферендуми в Криму, Донецькій та Луганській областях використовувались як обґрунтування подальшої агресії. Тут уже не йдеться про «зелених чоловічків», «народні ініціативи», «призначених» натовпом «народних мерів і губернаторів»: Росія діє відкрито. Й не боїться профанації та абсурдизації псевдореферендумів, ігноруючи формальності. Росія сподівається, що світ проковтне анексію нових територій, як раніше проковтнув Крим. Власне, раніше російські депутати й керівники окупаційних адміністрацій публічно говорили про можливе приєднання загарбаних земель без усяких псевдореферендумів. У травні колаборант Кирило Стремоусов казав, що «референдум не має сенсу», бо світ його все одно не визнає, тож на «демократію» не треба марнувати часу. Бажання включити загарбані землі до складу Росії навіть без імітації волевиявлення підтверджувало в червні й Головне управління розвідки Росії. Втім у червні-липні місцеві зрадники, депутати Державної думи Росії та тамтешні чиновники почали говорити про підготовку псевдореферендуму. Хоча його «результат» відомий наперед, адже росіяни не раз казали, що Росія не віддасть загарбані території і «прийшла назавжди».

Де, коли і як можуть провести псевдореферендуми

Росія окупувала майже всю територію Луганської і Херсонської, більшу частину Донецької і Запорізької, частину Харківської та невелику частину Миколаївської області. Процедуру підготовки до псевдореферендумів почали у Запорізькій, Херсонській, Донецькій і Луганській областях. Дату не оголошують, але росіяни натякають на 11 вересня — принаймні, це стосується Херсонщини й Запоріжжя. У Росії в цей день відбудеться голосування на виборах різного рівня.

Тамтешні керівники «військово-цивільних адміністрацій» заявили про створення «виборчих комісій» окружного й дільничного рівня та періодично повідомляють про їхню роботу.

На Донеччині й Луганщині росіяни спершу сподіваються захопити всю територію обох областей. Голови російських окупаційних адміністрацій у Донецьку й Луганську говорять про намір провести «референдум про приєднання до Росії» в адміністративних межах двох областей після того, як ці території будуть загарбані. Ці заяви повторюють численні російські політики, які відвідують окуповані території.

В окупованій частині Харківщини це питання поки що відклали.

У Росії говорять, що осіння сесія російського парламенту може бути присвячена інтеграції нових територій «у правовий простір Росії». Про це заявив голова комітету Ради Федерації з питань конституційного законодавства та державного будівництва Андрій Клишас.

Інфраструктура агресії: що Росія має на загарбаних територіях для проведення псевдореферендумів

ОПОРА вивчила, як Росія цементує свій контроль над загарбаними територіями і як це допоможе їй утілити свої незаконні плани «приєднання» українських регіонів. Попри спротив місцевих, агресор розбудовує російські органи влади й представництва політичних партій на українських землях, проводить протиправну паспортизацію та руйнує соціальні та економічні зв’язки мешканців окупованих територій із вільними територіями України. Сценарій очевидний: окупант хоче максимально контролювати територію, перш ніж спробує протиправно анексувати її.

Російська поліція — гарант беззаконня під час референдуму. На загарбаних територіях формується окупаційна поліція. Якщо на початку окупації ця поліція комплектувалась мешканцями раніше окупованих територій Донеччини й Луганщини та кримчанами, то в липні на території Херсонської та Запорізької областей створили тимчасові управління Міністерства внутрішніх справ Росії та пункти тимчасової дислокації російських поліцейських. Очевидно, що це потрібно для підготовки до псевдореферендумів та створення видимості правопорядку для російських пропагандистських медіа. Крім того, під виглядом «боротьби з екстремізмом» російська поліція весь час проводить репресії щодо українців, які відмовляються співпрацювати з окупантами й висловлюють проукраїнські погляди.

Російські партії опановують українську територію. Окупанти використовують гуманітарну катастрофу, яку самі ж і створили, для збору персональних даних українців і пошуку лояльних людей, яких можна буде залучити до псевдореферендумів за гроші. Під виглядом гуманітарної місії на Херсонщині та Запоріжжі почала діяти партія влади Росії — «Единая Россия». В інтернеті публікують численні фото та відео роздачі гуманітарної допомоги під брендом партії Путіна. В багатьох окупованих містах на півдні і сході України філії «Единой России» відкрились під виглядом штабів «Мы вместе с Россией». Під цим брендом окупаційна влада намагається проводити показові форуми, зустрічі, свята, спортивні події на підтримку псевдореферендумів. Штаби формують реєстри людей, які потребують допомоги, і збирають дані про тих, хто її отримує. Цю інформацію можуть використати для створення списків виборців для проведення псевдореферендуму. Курують цей процес чинні та колишні депутати російської Держдуми, зокрема Віктор Водолацький (депутат чотирьох скликань Держдуми) у пропагандистських медіа позиціонується як «куратор гуманітарної місії в ЛНР», а південні області відвідували віцеспікерка Держдуми Анна Кузнецова та депутат Артем Бичаєв.

Російські рублі та руйнування економічних зв’язків із вільною територією. Створивши гуманітарну кризу на окупованих територіях, Росія роздає одноразову грошову допомогу, аби схилити українців на свій бік і зібрати їхні персональні дані. Аби отримати гроші, треба зареєструватись в окупаційній адміністрації й залишити персональні дані. Реєструватись заохочують щомісячними виплатами людям з інвалідністю, людям, які доглядають людей з інвалідністю, одноразовими виплатами після народження дитини та щомісячними виплатами на дітей. Щоб отримувати «дитячі гроші», потрібно отримати російське свідоцтво про народження або подати документи для очного навчання у школі за російською програмою.

Водночас Росія штучно створює дефіцит рублів та занижує курс гривні до 1,5 рубля (реальний середній курс у банках — 2,6 рубля за гривню). Ціни на продукти й послуги у гривні стають дорожчими, й людям вигідніше використовувати рубль. Крім того, окупаційна адміністрація зобов’язує бізнес вказувати ціни й приймати оплату і в гривнях, і в рублях, та контролює дотримання цієї вимоги.

В окупаційних адміністраціях створені так звані фонди майна, які займаються обліком і реєстрацією не лише державних і комунальних, а й приватних об’єктів. Аби зберегти право власності на майно та право вести бізнес, люди на окупованих територіях мусять реєструватись і отримувати дозвіл в окупаційних адміністрацій. Бізнес, який відмовляється співпрацювати з російською окупаційною владою, братимуть у зовнішнє управління, а майно конфіскують без відшкодування вартості.

Примусова паспортизація на Запоріжжі та Херсонщині. Це не лише засіб збирання приватних даних та залучення потенційних виборців, а й передумова для створення пропагандистських матеріалів, які виправдовують військову агресію та легітимізують псевдореферендуми. Указ Путіна спростив процедуру отримання російського громадянства для всіх українців. На окупованих територіях відкрили установи, які видають паспорти Росії, а в Мелітополі — офіційне представництво російської міграційної служби.

Оскільки російська окупаційна адміністрація не має доступу до українських реєстрів, документи для отримання російського громадянства збирають вручну. Персональні дані відправляють на перевірку в Міністерство внутрішніх справ Росії. Процес опрацювання документів і друку паспортів координують в окупованому Криму. Примусова паспортизація — ще один інструмент репресій: досвід Криму та раніше загарбаних територій Донеччини та Луганщини свідчить, що відмова від громадянства Росії може призвести до депортації, конфіскації житла та іншого майна.

Інформаційна блокада загарбаних територій. Росіяни обмежують роботу українських медіа та штучно створюють інформаційну блокаду окупованих територій. Для цього окупанти захопили медійну інфраструктуру. З березня 2014 до липня 2022 року на територіях України, загарбаних Росією, захоплено щонайменше 131 обʼєкт медійної інфраструктури — телевежі, ретранслятори або радіопередавачі. Принаймні 48 обʼєктів медійної інфраструктури захоплено з 24 лютого по 15 липня 2022 року. Найбільше медіаобладнання залишилося в окупованому Криму — 58 обʼєктів, трохи менше — в Луганській області (34 обʼєкти). У Донецькій та Херсонській областях в окупації щонайменше по 12 телевеж та ретрансляторів, у Харківській — 8, у Запорізькій — 7.

Станом на 4 липня на окупованих територіях припинили мовлення 14 регіональних і 53 місцеві телекомпанії, а також 18 регіональних і 47 місцевих радіокомпаній. В цілому це приблизно 15% усіх мовників України. Деякі з них припинили працювати, аби не йти на співпрацю з окупаційною владою. Медійників на окупованій території викрадають, вони отримують погрози. Для мешканців окупованих територій це означає втрату якісних джерел місцевих новин.

За даними Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, з 24 лютого до середини липня 2022 року щонайменше 46 компаній-провайдерів були змушені припинити працювати на окупованих територіях. Частину інтернет-провайдерів шантажем змусили підключитися до російських мереж, іншу ж частину захопила окупаційна влада, а трафік переспрямували через російських провайдерів (здебільшого через компанію «Миранда» — кримську дочірню компанію російського провайдера інтернету «Ростелеком»).

При цьому, як зазначають у Херсонській ОВА, через переспрямування трафіку доступ до частини українських онлайн-ресурсів можливий лише через сервіси VPN. Така ж ситуація і в окупованій частині Запорізької області. Низка місцевих онлайн-видань, які працюють далі («Енергодар.City», «В Энергодаре», «Запорожский проект расследований», «Бердянск 24» «ТокмакИнформБюро» тощо), заблоковані «Роскомнаглядом» і доступні мешканцям окупованих територій лише через VPN. Обмежують на окупованих територіях і доступ до соцмереж. У травні окупанти заблокували доступ до Instagram, Facebook, Twitter та Viber, а в липні обмежили доступ до сервісів Google. Не обмежується лише Telegram.

Захоплену медійну інфраструктуру росіяни використовують для трансляції російських телеканалів і радіостанцій, а також для запуску пропагандистських мовників. Після 24 лютого російська окупаційна влада запустила телеканали «Таврия», «ZaTV», «Новый Мариуполь», почала видавати газети під місцевими брендами «Приазовский рабочий», «Надднепрянская правда», «Запорожский вестник» і «Каховский вестник», а також низку онлайн-видань.

Проте головні зусилля спрямовані на поширення пропаганди в месенджері Telegram. Саме тут поширюють «офіційні» заяви й повідомлення окупаційної влади, зокрема про підготовку до псевдореферендумів. Після 24 лютого росіяни створили понад сто телеграм-каналів для мешканців окупованих територій або тих, які Росія планувала окупувати. Деякі з них створені в переддень вторгнення — 20—23 лютого. Частина каналів є «офіційними» (наприклад, ВГА Херсонской области, Администрация города Мелитополя тощо). Частина з них імітують місцеві медіа та новинні ресурси, поширюючи російську дезінформацію щодо воєнних дій на території України (наприклад, Бердянск. Официально, Главное в Чернобаевке, Новый Мелитополь тощо). Зв’язки частини цих каналів із Росією підтвердила Служба Безпеки України. Росія почала використовувати телеграм для поширення пропаганди, дезінформації та вплив на інформаційний порядок денний в Україні задовго до початку повномасштабного вторгнення.

Як Росія безпосередньо готується до псевдореферендумів

23 липня 2022 року голови російських окупаційних адміністрацій повідомили про створення виборчих комісій для проведення «референдумів» щодо входження Запорізької та Херсонської областей до складу Росії. І почали залучати людей до виборчих комісій. 30 липня з’явилась інформація, що окупаційні адміністрації готують звернення до Центрального виборчого комітету Росії з проханням організувати референдум. Імовірно, це свідчить про проблеми з залученням членів виборчих комісій та матеріально-технічним забезпеченням процесу псевдореферендуму. Хоча офіційна участь ЦВК Росії суперечить і практиці попередніх псевдореферендумів, і риториці окупантів про «самовизначення» загарбаних регіонів, не виключено, що псевдореферендуми організують разом із виборами в Росії, запланованими на 11 вересня.

Центральна виборча комісія ще 24 лютого призупинила роботу Державного реєстру виборців, тож окупанти не мають доступу до списків виборців. Вони складають власні списки людей, які потенційно можуть узяти участь у «голосуванні». Про це також свідчить факт викрадення окупаційною владою виборчої документації з Державного архіву Херсонської області.їп

Запорізький колаборант Володимир Рогов повідомив про підготовку так званої «міжнародної місії спостерігачів». Росія вже не раз використовувала фальшивих «міжнародних спостерігачів», аби легітимізувати свої псевдореферендуми. Ретельно дібрані «спостерігачі та експерти», яких найняла Росія, дадуть високу оцінку якості голосування на псевдореферендумі. Європейська платформа за демократичні вибори (EPDE) не раз критикувала практику залучення фальшивих спостерігачів і рекомендує не розглядати їхні висновки як легітимні.

Про активну підготовку до проведення псевдореферендумів говорять і правоохоронні органи України. За інформацією Служби безпеки України, окупаційні адміністрації розробили план підготовки й визначили основні напрямки роботи з прив’язкою до дат. Також вони планують організовувати масові проросійські акції. Головне управління розвідки Міністерства оборони України підтверджує, що росіяни готуються до імітації референдуму. Зокрема, роздаючи гуманітарну допомогу та гроші, вербують учасників акцій на підтримку «приєднання до Росії». Втім остаточної дати проведення псевдореферендумів досі немає.

Російська влада і пропаганда намагаються легітимізувати псевдореферендуми, проводячи акції, форуми та інші події на підтримку входження окупованих територій до складу Росії. Позаяк українці брати участь у цих акціях не хочуть, організатори залучають масовку з числа членів прокремлівських громадських організацій «Росмолодёжь», «Молодая гвардия», «Волонтёры zа Россию», «Мы вместе с Россией» та інших. Здебільшого це росіяни, які імітують підтримку Росії серед місцевих та допомагають знімати постановочні сюжети для прокремлівських медіа. Для цього на окуповані території проїхали російські політтехнологи, які просувають у місцевому інфопросторі наративи про переваги входження до складу Росії, водночас керуючи організацією агітації перед псевдореферендумами. Масово поширюється агітаційна продукція з закликами «бути з Росією». Натомість будь-яке висловлювання проти окупаційної влади та проведення псевдореферендуму російська влада вважає закликом до екстремізму. Попри це, українці на окупованих територіях підпільно поширюють заклики не коритись загарбникам.

Як зупинити російський сценарій: рекомендації ОПОРИ

Міжнародним організаціям та урядам держав

Наслідки псевдореферендумів на загарбаних Росією територіях можуть бути катастрофічними для українських громадян. Серйозними будуть виклики і для глобальної безпеки, адже Росія хоче нав’язати світові свої правила співіснування між державами, у яких протиправна анексія, збройна агресія та злочини проти цивільних є прийнятними. Особливо вразливими стануть держави, до яких Росія має потенційні територіальні й так звані безпекові претензії — Молдова, Казахстан, Литва, Латвія, Естонія та інші. Єдиним можливим способом запобігання найгірших сценаріїв є звільнення українських територій. Для цього слід посилити військову підтримку України та послабити можливості Росії вести війну через нові санкції.

Посилення санкційного режиму. Росію слід визнати державою-спонсором тероризму згідно з законодавством Сполучених Штатів Америки та інших держав-партнерів. За законом США, аби визначити державу спонсором тероризму, державний секретар повинен визначити, що уряд цієї держави не раз підтримував акти міжнародного тероризму. Поки що лише чотири держави — Куба, Корейська народно-демократична республіка, Іран і Сирія — визнані державами-спонсорами тероризму. Цей статус означає одночасне застосування широкого спектру санкцій:

Обмеження зовнішньої допомоги Сполучених Штатів Америки;
Заборона на експорт і продаж оборонної продукції;
Контроль над експортом товарів подвійного використання;
Фінансові й торговельні обмеження.

А також «вторинних» санкцій, які США застосовуватимуть до людей і держав за межами США, які ведуть бізнес із Росією. Це значить, що торгувати з Росією стане вкрай невигідно. Також важливим елементом цього статусу є позбавлення Росії суверенного імунітету в судах США.

Слід оновити списки персональних санкцій і включити до них російських чиновників, залучених до протиправної інтеграції українських територій до Росії та підготовки псевдореферендуму.

Посилення військової допомоги Україні. Оскільки Росія систематично порушує норми міжнародного права, зокрема на загарбаних територіях, переговори чи дії міжнародних організацій не можуть забезпечити негайну деескалацію, припинення воєнних злочинів і порушення прав людини. Залишається збройним шляхом змусити Росію відвести війська з українських територій. Аби отримати стратегічну перевагу на полі бою, запобігти переходу війни у затяжну фазу та почати звільнення окупованих територій, українській армії терміново потрібне важке озброєння. Насамперед — реактивні системи залпового вогню й далекобійні артилерійські системи за стандартами НАТО, боєприпаси до них, системи протиповітряної та протиракетної оборони, бронетехніка, безпілотні летальні апарати. Потім — танки та авіація. Якщо надати все це в потрібній кількості українській армії, ми зможемо змінити хід війни та зберегти тисячі людських життів, а Росії не вдасться протиправно анексувати українські території.

Виключення Росії з авторитетних міжнародних організацій. Росію слід виключити зі складу міжнародних організацій, зокрема Організації безпеки та співробітництва в Європі, мандат і місія якої не відповідає російському прагненню зруйнувати системи міжнародного права та стандарти прав людини. Всерйоз слід говорити і про позбавлення Росії членства у Раді безпеки ООН.

Відмова від односторонніх поступок Росії та незбалансованих переговорів. Міжнародним організаціям та урядам слід відмовитись від спроб відновити переговори з Росією, поки вона демонструє відсутність намірів припинити свої агресивні дії проти України. Односторонні поступки Росії лише погіршать ситуацію, й конфлікт точитиметься на більшій території.

Українській державі

Системно інформувати уряди інших держав та міжнародні організації про конкретні кроки окупантів щодо підготовки та проведення псевдореферендумів.

Сформулювати й оприлюднити пропозиції щодо переліку нових санкцій проти Росії, викликаних підготовкою до псевдореферендумів.

Ефективно документувати й розслідувати злочини, пов’язані з колабораціонізмом під час організації незаконного псевдо волевиявлення та роботи окупаційних адміністрацій. При цьому важливо утримуватись від суворих санкцій проти цивільних, якщо їхня взаємодія з окупаційною адміністрацією вимушена й продиктована потребами виживання.

Громадянам України на загарбаних територіях

Уникати участі в заходах підготовки та проведення псевдореферендумів. ОПОРА пропонує чіткі рекомендації для мешканців окупованих територій щодо поведінки під час псевдореферендуму.

Потенційним організаторам псевдореферендуму

Кримінальний кодекс України передбачає серйозну кримінальну відповідальність за колабораціонізм. Зокрема за організацію незаконних виборів та референдумів на окупованих територіях. За це, в залежності від складу злочину, можна сісти в тюрму на 5—12 років із позбавленням права обіймати певні посади на 10—15 років. Можлива також конфіскація майна.

Тих, хто бере участь у підготовці та проведенні псевдореферендуму, включатимуть до міжнародних санкційних списків. Приховати свою причетність до втілення планів Росії на окупованих територіях буде неможливо.

За коментарями звертайтесь:

Ольга Айвазовська, Голова правління Громадянської мережі ОПОРА

[email protected]

+38(063)617 97 50