Вибори до Верховної Ради 2023 року вперше мають відбутися за пропорційною виборчою системою з відкритими списками. Її запровадження стало можливим завдяки ухваленню в 2019 році Виборчого кодексу. Однак наприкінці грудня 2021 року народні депутати зареєстрували 2 законопроєкти, якими вони хочуть скасувати ключові досягнення виборчої реформи та повернути мажоритарну систему. В Україні вона асоціюється з підкупом виборців, зловживанням адміністративними ресурсами, піаром на субвенціях на соціально-економічний розвиток та іншими негативними явищами. Піддав жару також лідер фракції "Слуга народу", зазначивши, що в парламенті є понад 300 голосів для повернення старої системи виборів.

У цьому матеріалі ми з’ясуємо, чому повернення мажоритарної виборчої системи — погана ідея для України та до чого тут субвенції на соціально-економічний розвиток.

Ініціатори повернення мажоритарки

17 грудня 2021 року народні депутати України, що входять до групи "За майбутнє", — Сергій Мінько, Олександр Герега, Віктор М’ялик, Дмитро Лубінець, Ігор Молоток, Юрій Шаповалов — зареєстрували проєкт Закону "Про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо відновлення змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи виборів народних депутатів України" (№6444).

Ключова ідея законопроєкту полягає в тому, щоб наступні парламентські вибори 2023 року відбулися за змішаною системою. Згідно з нею половину парламенту (225 осіб) обирають за пропорційною системою, а іншу половину — у 225 мажоритарних округах.

29 грудня двоє депутатів зі "Слуги народу" Георгій Мазурашу та Сергій Гривко зареєстрували альтернативний законопроєкт (№6444-1). Вони хочуть, щоб парламентські вибори не лише в 2023, а й навіть у 2027 році відбувалися за змішаною системою.

Якщо народні депутати підтримають будь-який із цих законів, то замість нової прогресивної виборчої системи з відкритими виборчими списками Україна повернеться до старої системи з проблемною мажоритаркою.

Що таке мажоритарка і чому вона не ок для України?

Суть мажоритарки полягає в тому, що перемагає кандидат, який отримав найбільше голосів виборців. Така система для обрання всього складу Верховної Ради застосовувалася у 1990 та 1994 роках. Також як складова змішаної системи вона діяла на виборах до парламенту в 1998, 2002, 2012, 2015 та 2019 роках. Парламентські вибори 2006 та 2007 років відбулися за пропорційною системою із закритими партійними списками.

Сама по собі мажоритарка для парламентських виборів непогана, у багатьох демократичних країнах вона працює добре — особливо там, де є двопартійна система. Однак українські реалії інші.

Мажоритарна система в Україні — це синонім підкупу виборців чи, як його часто називають, "гречкосійства", коли кандидати на виборах роздають не лише гроші, а й продуктові набори. Ще одним синонімом мажоритарки в нашій країні є зловживання адміністративним ресурсом, коли партії чи кандидати, які хочуть зберегти свою владу, використовують державні ресурси, наприклад, підлеглих, правоохоронців, які тиснуть на опонентів, та, врешті-решт, бюджетні кошти.

Мажоритарка = субвенції

Третім синонімом української мажоритарки є субвенція на соціально-економічний розвиток. Саме її депутати використовують для власного піару з єдиною метою — переобратися в Раду. Фактично цей інструмент і придумали в урядових кабінетах для того, щоб допомагати депутатам за допомогою бюджетних коштів знову здобути мандат.

До речі, 7 із 8 ініціаторів повернення старої системи — мажоритарники. Єдиний "списочник" у цій компанії — Сергій Гривко, який ніяк публічно свою позицію не прокоментував.

Субвенція на соцеконом функціонує з 2012 року, але активно вона запрацювала в 2015-му. В межах субвенції на один депутатський округ держава в середньому виділяє по 30 млн грн щороку — це 120 млн грн протягом скликання. Звісно, і в цьому, і в попередньому скликанні лояльні народні обранці отримували більше, опозиція — значно менше або зовсім нічого.

Загалом з 2015 року на округи цих депутатів було спрямовано майже пів мільярди гривень.

Як депутати піаряться на субвенціях?

За кошти субвенцій купують принтери, комп'ютери, мікрофони, встановлюють дитячі та спортивні майданчики, ремонтують дороги чи приміщення шкіл тощо. Далі парламентарі урочисто передають куплену техніку чи відкривають профінансований об'єкт, а висвітлюють цей процес місцеві ЗМІ.

Наприклад, у 2021 році на округ №203, де переміг Георгій Мазурашу ("Слуга народу"), з-поміж іншого, виділили кошти субвенцій на 65 дитячих спортивних майданчиків. На округ №123, де переміг Тарас Батенко (один із лідерів групи "За майбутнє"), виділили кошти на 29 майданчиків. Слід сказати, що Тарас Батенко і дитячі майданчики — це окрема історія. Так, у 2017 році на його округ виділили 6,6 млн грн на 119 дитячих майданчиків. Окремі з них відкривали дуже урочисто.

(У селі Махнівці відкрили дитячий майданчик)

Іншими словами, що більше дитячих майданчиків встановлено, то більше заходів можна провести та більше вдячних виборців отримати у результаті. Така собі стратегія успіху для переобрання до парламенту — робити більше "добрих справ", а не розповідати про свої досягнення на законодавчій ниві. Цікаво, що понад 40% субвенцій вартують 100 тис. грн і менше, що дає хорошу основу для великої кількості піар-акцій.

При цьому в своїй комунікації з виборцями депутати часто забувають або свідомо ігнорують те, що фінансування відбувається не за абстрактні кошти, а за кошти платників податків.

Погодьтеся, субвенції — це непоганий бонус для перемоги на наступних виборах, який не хочеться втрачати.

Втім, у попередньому скликанні ця стратегія не спрацювала. Так, лише 20% депутатів (33 зі 174), що піарилися на субвенціях, змогли переобратися в парламент. Такий не дуже високий показник, найімовірніше, пов'язаний не з тим, що це погана стратегія, а з так званим "ефектом Зеленського". Тоді у мажоритарних округах через високі рейтинги президента перемогли представники його партії, навіть якщо до виборів вони не були впізнавані в окрузі.

А от на виборах 2023 року цей ефект навряд чи спрацює — рейтинги у Володимира Олександровича і "Слуги народу" вже не ті.

Чому ж хочуть повернути мажоритарку: причини

Їх дві.

По-перше, депутати не хочуть іти зі своїх "насиджених" округів.

Це підтвердив керівник фракції "Слуга народу" Давид Арахамія, який зазначив: депутати вважають, що на величезних виборчих округах, які існують нині, неможливо досягти впізнаваності, і часу, щоб познайомитися з виборцями, немає.

Ця теза не витримує критики, якщо проаналізувати результати, які отримала, наприклад, партія "За майбутнє" на місцевих виборах. Згідно з результатами аналізу ОПОРИ, за кількістю обраних депутатів вона посіла четверте місце серед усіх політичних сил, отримавши 9,6% від усіх мандатів. 20 із 24 (80%) членів групи "Партія ‘За майбутнє’" балотувалися на місцевих виборах-2020, що завдяки їхній впізнаваності дозволило здобути додаткові голоси виборців.

По-друге, вони будуть змушені шукати для себе прохідну партію, бо виборча система з відкритими списками не передбачає самовисування.

Для них це не ок. Потрібно розуміти, що багато членів тієї ж групи "Партія "За майбутнє" потрапили в парламент як самовисуванці. І партії їм не надто потрібні, щоб знову здобути депутатський мандат.

"Страшні" відкриті списки

Тепер, щоб зрозуміти страхи мажоритарників, коротко з'ясуємо, що таке відкриті списки.

Ця виборча система передбачає, що виборець може впливати на місце кандидата у списку партії, за яку голосує, і так змінювати його позицію в ньому. Якщо кандидат матиме більшу підтримку, то він має кращі шанси бути обраним, ніж той, якого партія визначила вищим у списку.

Так, ви праві. Це та система, що працювала на місцевих виборах 2020 року.

Якщо ви хочете пригадати її суть, то можете прочитати матеріал за посиланням.

Наостанок

За умов пропорційної системи, щоб отримати мандат, кандидатам потрібно отримати не лише хороший особистий результат, а й також балотуватися від партії, яка зможе подолати 5% виборчий бар'єр.

Що стосується депутатів із групи "Партія ‘За майбутнє’", то, згідно з останніми рейтингами, шанс подолати виборчий бар'єр у них поки невисокі, але й до виборів ще є достатньо часу, щоб змінити ситуацію.

Для цього потрібно працювати, а не шукати легких шляхів та скасовувати прогресивні реформи. 

Анатолій Бондарчук спеціально для Цензор.НЕТ