Будь-який з пропонованих законів не призведе до системної зміни якості освіти, - Ольга Айвазовська, «Опора»

Про законопроект “Про вищу освіту” потрібно говорити як про документ, який потенційно мав би розв’язувати проблему вищої освіти, а не порівнювати його з попереднім, бо попередній приймався ще на початку незалежності і фактично не віддзеркалює жодних потреб суспільства, в галузі вищої освіти в тому числі. Чинний закон „Про вищу освіту” є відображенням радянської системи управління вищої освіти. Визначено властиве тій системі місце вищого навчального закладу порівняно з інституціями влади, місце абітурієнта і студента як такого. Тобто, старий закон краще залишити в минулому, а новий законопроект, майбутній закон, мав би вирішувати питання якраз сучасних потреб вищої освіти в Україні і наближати систему управління і взаємовідносин цих суб’єктів – вищого навчального закладу, інституцій влади і споживачів освітніх послуг – до європейських або світових стандартів роботи.

Текст законопроекту переписувався неодноразово: ще при Вакарчуку розпочали розробку цього документу, він висів на сайті Міністерства освіти, його ніхто особливо не помічав, в нього вносилися зміни час від часу. Але, напевно, більш активна фаза роботи над цим документом припала вже на міністерство Табачника, коли за нього взявся ряд народних депутаті. Очолював цю групу з семи осіб Максим Луцький. Потім, з порушенням певних процедур, документ був зареєстрований у Верховній Раді. Фактично, без кворуму профільного Комітету Верховної Ради законопроект був оцінений групою народних депутатів і поданий. Тобто відбулося певне юридичне фальшування процесу, яке свідчило про, напевно, не зовсім добрі наміри розробників. Нині публічно заявляється, що Міністерство освіти готує на основі згаданого закону новий, створена робоча група при Міністерстві освіти. Від першого документу Міністерство освіти дистанціювалося, офіційно, юридично воно не мало до нього відношення, хоча фактично мало.

Другий розроблявся в робочій групі. Я би не сказала, що там є якийсь особливий момент покращення, який би його змінював. Щодо цільової аудиторії він, по суті, займає ту саму негативну позицію. Мені, наприклад, незрозуміло до кінця, чим купили ректорів, щоб вони схвально ставилися до цього всього і були не особливо активні, крім поодиноких випадків. В плані часових рамок це доволі-таки не публічно. 1 липня, до речі, вивішено ще оновлений проект на сайті Міністерства освіти. По часу планувалося, що до закінчення роботи Верховної Ради, до канікул він буде внесений. Переважна більшість експертів, які працювали в цій робочій групі розуміли, що законопроект хочуть якнайшвидше внести в Верховну Раду і прийняти хоча б у першому читанні для того, щоб після канікул можна було далі працювати оперативно. Чому так швидко, не знаю, - це, скоріше, «почерк» міністерства. Тобто, звільнення переважно відбуваються в період канікул, якісь документи вносяться також оперативно.

Якщо оцінювати законопроект, тобто варіант, який подавався Луцьким і вже був зареєстрований у Верховній Раді, дано йому висновки, то він скоріше мав на меті декілька речей. Перша – публічна. В записці до цього законопроекту говорилося про те, що його коштом буде розширено утримання вищих навчальних закладів, а в самому тексті про утримання – загально.

Публічно говорилося про автономію вищих навчальних закладів і зміну системи управління і децентралізацію, яка виражалася в декількох аспектах. Перший – це конкретно що стосується навчальних планів, програм. Тобто, вищі навчальні заклади жодним чином не могли якось корегувати політику Міністерства освіти в цьому плані. Друге – це система обрання ректорів, тобто адміністрації вищих навчальних закладів. На відміну навіть від чинного, обмежено кількість строків, коли ректор мав право займати цю посаду. І це поширювалося як на всі вищі навчальні заклади державної і комунальної форми власності, так і на приватні. Можемо сказати, що це звуження автономії, адже в приватних закладах – це питання їхньої внутрішньої дискусії і роботи. Якщо є хороший менеджер, чому він повинен перебувати тільки два терміни на своїй посаді?

Знову-таки, що стосується студентства, проблеми виникли і багато спротиву в суспільстві за рахунок утисків скоріше цієї верстви споживачів освітніх послуг і цільової аудиторії цього законопроекту, бо були серйозні питання щодо зміни вартості послуг, наприклад, можливість корегувати в залежності від рівня інфляції. Це при незрозумілому визначенні індексів. Термінологія така, що може бути якесь заміщення. Тобто, може бути встановлений якийсь відсоток, на який може коригуватися плата, але до чого це прив’язується, незрозуміло. Просто до статистики – наряд чи, бо терміни досить різняться.

Вводилося поняття зовнішнього незалежного оцінювання як системи оцінювання знань абітурієнтів. І поряд з ним фігурував бал вищого навчального закладу, що експертами було оцінено як обов’язкове введення іспиту. Фактично нівелювання системи тестування як системи оцінювання знань абітурієнтів за рахунок того, що додатково вводився цей іспит. Це означало, що іспит мав би блокуюче право. Якщо абітурієнт має хороші оцінки, середній бал атестату, зовнішнього незалежного оцінювання, але його занижують на внутрішньому університетському іспиті, він далі вже не бере участі у конкурсі. Цю ситуацію ми отримали, наприклад, минулого року, коли на творчих конкурсах це масово використовувалося.

Подібний закон вигідний інституціям влади в контексті того, що забезпечує прямий контроль над вищими навчальними закладами. В системі управління, в системі фінансування, в системі розподілу державного замовлення, в системі надання ліцензій тощо. По суті, і за рахунок цього законопроекту, і за рахунок попереднього його варіанту і, в принципі, вже чинного закону, нелояльність неможлива, якщо ректор хоче бути ректором. Бачимо, зокрема, приклад Донецького національного університету, де було обрано законним методом відповідно до процедур нового ректора, але йому не дали можливість по суті виконувати свої обов’язки і зайняти посаду. Тобто, якщо є такий контроль з боку профільного міністерства за обранням керівництва, є можливість, наприклад, не підписати угоду з обраним ректором, затягувати процедуру.

У нас була ідея звернутися до Конституційного суду щодо надання пільг під час вступу. Бо це вже по суті формує різні групи, які в різних умовах вступають до вищих навчальних закладів. А є конституційний принцип рівності доступу. Але реалізувати на практиці поки що це неможливо. Крім того, підвищення плати, зрозуміло, створює передумови для того, що зменшується можливість доступу до освіти. Що стосується саме пільгових категорій, інвалідів, вони потребують не просто доступу до освіти, вони потребують освіти. Бо їм видають студентський квиток, а доступу по факту немає. Не створені умови. Сліпі, глухі не можуть навчатися в групах людей, які не мають особливих потреб. Усі навчальні заклади не обладнані відповідним чином, не мають матеріально-технічної бази, книжок, викладачів, які розуміють, як працювати з цими студентами. Все закінчується тим, що цей студент, на жаль, тільки під час сесії заходить чи його завозять до університету, в'їжджають у кабінети і отримують свої заліки і іспити. Бо, з одного боку, зрозуміло, що всім по-людськи шкода. А з іншого боку, не створено жодної умови для отримання освіти. Загалом умови для отримання диплому є, а освіти немає. Я не можу говорити про неконституційність якихось норм, але можна читати прямо: дорожче – значить менший доступ. Але, з іншого боку, останні 10-15 років ця ситуація зберігається і без законопроекту.

В якій би формі не був поданий законопроект, головні проблеми залишаються абсолютно невирішеними. Він так само швидко нас рухає в бік Болонського процесу, як і його відсутність. Бо, з одного боку, вводяться певні терміни, виникає поняття «спеціаліст» як такий. Але йде по суті перейменування на магістра, доктора філософії. Але підстав для того, щоб сказати, що це відповідає змісту освітньо-кваліфікаційного рівня в країнах, які працюють в рамках єдиного європейського освітнього простору, який приєднався до Болонської системи, немає. Тобто, це просто фізичне перейменування того, що у нас є.

Крім того, стандарт європейської освіти передбачає обов’язкову наукову діяльність. Викладач по суті не є повноцінним, якщо він переказує чинні підручники, або бере матеріали з мережі інтернет, або користується пожовтілими картками 20-річної давності і читає з них лекції. Такий викладач не є носієм наукових знань, він просто передає інформацію, яка і так є у відкритому доступі, яка може вивчатися на рівні самоосвіти. Але він не продукує бажання чи можливість студента далі розвиватися в саме наукові теми. Він не є науковцем, це просто викладач.

На відміну від європейських вищих навчальних закладів, де викладач мотивований і налаштований на ведення науково-дослідницької діяльності, ми програємо і продовжуватимемо програвати. Бо навантаження на викладачів є дуже велике і ми просто часу на це не маємо і фінансових можливостей, щоб повноцінно вести дослідницьку роботу.

Ми все-таки приходимо до того, що будь-який закон, текст, добре, погано написаний, не призведе до системної зміни якості освіти, вищої освіти зокрема, чи забезпечення вільного доступу – конституційного права кожного громадянина України – до освіти, якщо не буде змінено системи взаємовідносин.

Ця система взаємовідносин змінюється якраз між органом влади, який є керуючим партнером в даній спілці, і вищим навчальним закладом. Якщо вищий навчальний заклад фінансово менш залежний від держави, тобто має можливість отримувати додаткові кошти від населення, від бізнесу, це кошти бізнесу перш за все. І законопроект цього не вирішує. Друге – це питання знову-таки адміністрування. Якщо повністю вся вертикаль, підпорядкована Міністерству освіти чи примхам конкретного міністра, то ми ніколи не отримаємо незалежного вищого навчального закладу. І це, певно, стосується змісту освіти. Бо європейські, міжнародні стандарти передбачають і те, що вищий навчальний заклад має певну долю власного інтелектуального продукту, за рахунок якого він виділяється на ринку освітніх послуг і за рахунок чого отримує великі ресурси від студентів. Бо вони готові платити кошти за те, щоб отримувати ці знання.

Песимістичний сценарій розвитку подій – це те, що він буде прийнятий в тій редакції, яка зараз є доступною, з невеликими змінами. Це означає, що, в принципі, у нас нічого не погіршиться особливо, але у нас абсолютно нічого не покращиться. Продовжиться стагнація. По суті, ми нікуди не рухаємось. Але це ж не просто освіта і отримання диплому. Загальна ситуація в країні залежить від вищої освіти, рівень економічного розвитку, політичної культури, забезпечення ринку праці. Це дуже загально звучить, але насправді рівень інтелекту в державі падає. І якщо це буде продовжуватися, то Україна не є конкурентоздатною ні в політичному просторі, ні в економічному. Це дуже печально, бо раніше в Україну багато хто їхав для того, щоб вчитися.

Якщо говорити оптимістично, то сподіваюся, що буде здоровий глузд і всередині Партії регіонів, де є інші позиції, до них також дослухаються. І цей законопроект буде просто змінений в частині студентських свобод і прав, вираховування думки студентів. Вони мають свою позицію щодо цього законопроекту. Друге – це все-таки зміна системи управління, надання повноцінної автономії вищим навчальним закладам. І це зміна системи фінансування. Тобто, не повна заміна державного на комерційне і приватне, але як мінімум залучення бізнесу до фінансування вищої освіти. Жодна країна без цього не справилася з розвитком освіти.

Зараз можемо сказати, що доля законопроекту Міносвіти буде визначена вже в вересні. Тут є якісь певні політичні речі, адже є альтернативний законопроект Юрія Мірошниченка, представника президента у Верховній Раді, народного депутата. Законопроект Мірошниченка менш об'ємний, але серед експертної громадськості вважається більш прогресивним, більш демократичним. Він зареєстрований вже досить давно, але не розглядався і притриманий до моменту, як я розумію, внутрішньопартійних «розборок» щодо того, який саме має йти попереду. Тому що, з одного боку, є більш серйозна підтримка законопроекту Мірошниченка. Можливо, вона менш публічна, бо негатив якось в інформаційному полі краще поширюється і сприймається.