Повернення в 2010 році до одинадцятирічного терміну здобуття середньої освіти засвідчило брак державної стратегії розвитку середньої школи. Завдяки зусиллям попередніх урядів, освітня система тільки-но наблизилась до переходу на 12-річний навчальний цикл: було підготовлено та затверджено новий Державний стандарт загальної середньої освіти, навчальні плани для всіх ступенів шкільного навчання, укладено навчальні програми з предметів інваріантної складової Базового навчального плану загальноосвітньої школи та створено нове покоління підручників для початкової та основної школи. Формат середньої школи із дванадцятирічним профільним навчанням відповідав рекомендаціям ЮНЕСКО, що мало забезпечити відповідність української середньої школи світовим стандартам.
Натомість, повернення до 11-річного циклу призвело до прямих втрат, що оцінюються у декілька мільярдів гривень. Так, за оцінкою голови комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, лише сама заміна вже надрукованих підручників для дванадцятирічної школи оцінюється у півтора мільярди гривень. Уряд не назвав причин, що призвели до колосальних бюджетних втрат, та змусили відкинути десятирічну роботу з впровадження дванадцятирічної школи. Крім того, сама процедура ухвалення рішення про повернення до одинадцятирічної школи супроводжувалась скандальним порушенням регламенту.
На новий Закон «Про вищу освіту», що має замінити застарілу редакцію, покладаються високі очікування. Від цього закону напряму залежать конкурентоздатність української економіки і, відтак, національна безпека країни. Наразі обговорюються два законопроекти – один з них, поданий Міністерством освіти і науки, прогнозовано отримає прихильне ставлення з боку провладної більшості. Попри позірне експертне обговорення, незалежна експертна спільнота називає цей проект вкрай регресивним. Пропонований проект Закону передбачає систему жорсткого централізованого управління. Центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки (МОНМС) закріпляє за собою право на широке втручання в академічне життя університетів. Декларована орієнтація на науково-навчальний характер діяльності ВНЗ не отримала в законопроекті належних механізмів впровадження. Рівень навантаження на науково-педагогічних працівників лишився практично несумісним з веденням наукової роботи, не передбачено чітких механізмів залучення додаткового фінансування для уможливлення розвитку науки.
Чи не єдина успішна реформа в українській освіті – впровадження зовнішнього незалежного оцінювання на етапі вступної кампанії у ВНЗ – практично нівелюються новим механізмом вступу. В університети повертаються вступні іспити, що в українських реаліях означає повернення корупції на етапі вступу. Численні студентські протести, що прокотились країною на початку 2011 року, засвідчили проблематичність цього проекту закону. Поряд із тим, широке громадське занепокоєння спричинило лише косметичне коригування тексту законопроекту.