Якщо не домовитися про правила на початку гри, то й переможців не буде. Це програма «Вибори навиворіт». Давайте поговоримо, за якими правилами відбудуться місцеві вибори.

Ви знаєте, хто ваш міський чи селищний голова, але не знаєте депутатів своєї місцевої ради та й взагалі не ходите на місцеві вибори? І при цьому вам не подобається категорично все: від того, в якому транспорті ви їздите, до розміру сум, які виділяють на ремонти дитячих садків?

Восени це можна буде змінити. 25 жовтня на місцевих виборах обиратимуть нові склади обласних, районних, міських, селищних, сільських рад та місцевих голів. «Диванну» експертизу можна буде реалізувати на практиці. Розберемо, кого і як будемо обирати.

Запис програми також можна переглянути на сторінці ОПОРИ у Facebook

Скільки бюлетенів у день голосування видадуть члени дільничних комісій? Чотири. Бо ми будемо обирати міського голову, місцевих депутатів, депутатів районних та обласних рад.

Найпростіше з очільниками населених пунктів. Здебільшого вони обираються простою більшістю. Перемагає той, хто отримав найбільше голосів виборців. Навіть якщо це різниця в один чи два голоси. Ті, хто претендують очолити місто, де мешкає понад 75 тисяч виборців, мають бути готові до двох турів виборів. Якщо у першому ніхто не отримав більше половини голосів виборців, що прийшли на дільницю, то за перемогу у другому турі змагатимуться двоє, які набрали найбільшу кількість голосів у порівнянні з іншими кандидатами.

Переходимо до депутатів місцевих рад. Тут починаються складнощі, бо частину ми обиратимемо за вже звичною нам мажоритарною системою, хоч і в багатомандатних виборчих округах. А частину – за пропорційними з відкритими списками. Мажоритарка залишилася в населених пунктах до 10 тисяч виборців. Все, що вище – це вже парафія партій. У розподілі депутатських портфелів беруть участь тільки ті партії, які отримали понад 5% голосів виборців.

Почнемо з дрібніших. У тих новоутворених громад, які матимуть до 10 тисяч виборців, можуть балотуватися всі: і представники партій, і самовисуванці. Територія громади поділяється на округи, в кожному з яких буде обиратися від двох до чотирьох депутатів. Це означає, що якщо визначено, що в конкретному окрузі обирається, наприклад, три мандати, то до місцевої ради проходить три депутати, які отримують найбільшу кількість голосів виборців цього округу. Така система називається багатомандатною мажоритарною. Кількість округів відповідно має бути втричі меншою за кількість депутатів.

Веселіше з пропорційною системою з виборчими списками. Раніше вона мала працювати для міст, де мешкає понад 90 тисяч виборців, та обласних рад. Але Верховна Рада знизила планку для пропорційки до 10 тисяч виборців, значно розширивши кількість населених пунктів, куди обиратимуть депутатів за пропорційною системою. Тут балотуватися зможуть тільки представники партій. Це не обов’язково має бути людина за партійним квитком. Безпартійні теж можуть, але їх має затвердити на конференції чи виборах партія. Отже, як виглядатиме виборчий список до міської, районної чи обласної ради? Партія має затвердити єдиний виборчий список. Кількість кандидатів не має перевищувати кількість депутатів відповідної ради. Кандидати, які потрапили до єдиного списку, окрім першого номера, включаються до територіальних списків – по одному списку на кожен округ. Кандидат з єдиного списку може бути включений лише до одного регіонального списку. У територіальному списку може бути від 5 до 12 прізвищ. Зараз гендерна квота стала обов’язковою – в кожній п’ятці має бути не менше двох представників протилежної статі.

На дільниці ми отримуємо бюлетень абсолютно нової форми, в якому буде перелік партій, що йдуть до відповідної ради. Навпроти кожної партії  список кандидатів, яких вона висунула. У кабінці для голосування потрібно поставити галочку за партію і вписати номер кандидата з її списку, якого підтримуємо. Голосувати за кандидата необов’язково, але тоді відкриті списки перетворяться на звичайну партійну систему, коли ми мали красиву першу п’ятірку, а далі вже починалися торги за прохідні місця. Важливо додати, що голос за партію та конкретного кандидата від неї рахується як один.

«Можна не проголосувати за кандидата, голос все одно буде дійсним. Він відійде партії, але виборець позбавляє себе пливу на проходження конкретних кандидатів від цієї партії, – пояснює аналітик Громадянської мережі ОПОРА Олександр Неберикут. – Тому дуже важливо обирати конкретного кандидата від партій. А він буде не один чи два, як було в 2015 році, коли кандидати були закріплені за округами. Це буде список мінімум з п’яти, а максимум з дванадцяти кандидатів від кожної партії. Саме з такого переліку виборець може обирати для себе кандидата. Тому дуже важливо голосувати не лише за партію, а й за окремого кандидата. Адже у виборців є два способи впливати на партію. Перший спосіб – це самим створювати партії, балотуватися і перемагати. Але зараз, коли дізналися про нову виборчу систему, це далеко від реальності, адже за два місяці складно створити партію, пройти всі процедури і наростити рейтинг. Тому інший спосіб – це впливати на партії через голосування, обираючи не лише партію, а й конкретного кандидата».

Вписуючи номер кандидата, ми підвищуємо його шанси стати депутатом. Ми, а не партійні лідери. Пропорційна система з відкритими списками саме так і працює. Наприклад, партія в рамках територіально списку має сім кандидатів і набрала кількість голосів, яка дає провести до місцевої ради чотири депутати. Ці чотири місця мали би розподілитися відповідного до того, скільки кожен кандидат отримав голосів, і перші чотири би сиділи місця у раді. Але ні. Щоб взяти участь у ранжуванні територіального списку, кандидат має подолати ще один бар’єр – двадцятип’ятивідсотковий поріг виборчої квоти. Це необхідно для того, щоб кандидат міг позмагатися за вище місце в територіальному списку. Це буде складно зробити, зважаючи на те, що люди за подібною системою голосуватимуть вперше. Якщо ж кандидати не наберуть потрібної кількості голосів, то залишаться на тих місцях, які їм визначила партія.

«Виборче законодавство не може змінюватися менше ніж за рік до проведення виборів. Це усталена міжнародна практика і вона виникла не на пустому місці, – розповідає Олександр Неберикут. – Основна суть полягає у тому, що менше ніж за рік кандидати і партії просто не встигнуть якісно підготуватися до нових правил гри. По суті в Україні зараз це і відбувається. У грудні, коли голосувалася перша редакція Виборчого кодексу, всі кандидати і партії розуміли, що у нас буде одна виборча система в обласних радах і у містах з населенням понад 90 тисяч, та інша багатомандатна мажоритарна в усіх інших радах. Зараз все кардинально змінилося, лишається пропорційна виборча система з відкритими списками в усіх абсолютно місцевих радах, де є більше 10 тисяч виборців і лише в тих, де менше 10 тисяч є багатомандатна мажоритарна. Відповідно кандидати і партії, які готувалися до того, що буде інша конфігурація округів, інша виборча система, вони вкладали ресурс, розгортали мережі до інших виборів, зараз можуть це все перекреслити і по суті вступати у нову гонку. Ясно, що вони не в конкурентних умовах з тими, хто впливав на зміну правил гри. У першу чергу, мова йде про парламентські партії, так як вони принаймні могли допускати, що може бути зміна правил гри. Тому це нечесно по відношенню до конкурентів з боку тих партій, які приймали рішення про зміни. І це робить вибори неконкурентними. Так само це недолік для виборців, бо вони не зможуть якісно вникнути в суть виборчої системи, хоча час ще лишається. І це основна проблема, пов’язана зі зміною виборчих правил», – резюмує Неберикут.

То, як після виборів партія дізнається, наскільки великою буде фракція, умовно, в Київраді? Це кількість депутатів, які пройшли в кожному з округів, плюс перший номер у списку та кілька депутатів за єдиним списком (вони проходять за рахунок залишкових голосів територіальних списків).

У Кодексі обмежили можливість кандидатів претендувати на всі можливі посади. Тому кандидат може балотуватися на дві посади на одному рівні – у міську раду і на посаду міського голови, або іти в ради не більше як двох рівнів, наприклад, в селищну і районну. Тому одну і ту ж людину у всіх чотирьох бюлетенях ми не побачимо. Максимум – двох.

Окремо хочеться згадати про вибори до районних рад – вони будуть, хоча реформа децентралізації їх взагалі не передбачала. Бо навіщо районні ради, якщо всі повноваження вже перейшли на рівень громад? Але їх довелося залишити, адже народні депутати банально не встигли внести зміни до Конституції України. А якщо районні ради є в Конституції, то вони не можуть просто так зникнути, навіть якщо це потрібно для звершення реформи. Так, народні депутати заявили, що заберуть у районів майже всі повноваження і кошти, але між словом і ділом часто буває така прірва, що очікувати можна будь-чого.

Кого і як обирати – розібралися. Тепер нагадаємо, хто зможе обирати. В одній з попередніх програм ми вже детально розповідали, хто цього року нарешті зможе проголосувати на місцевих виборах. Це ті мільйони людей, які зареєстровані в одному місці, а проживають в іншому. Раніше вони могли проголосувати тільки за місцем реєстрації, тепер же можна змінити виборчу адресу на постійній основі, принісши відповідну заяву у відділ ведення Державного реєстру виборців.

Дату виборів маємо – 25 жовтня. Правила, хоч і змінені за чотири місяці до голосування, маємо. Тих, хто захоче взяти участь у виборах, буде більше ніж досить. Тепер справа за вами, виборцями, які, можливо, хочуть щось змінити чи висловити підтримку теперішній місцевій владі. Виборча дільниця для цього точно краще за диван.

 

Трансляція програми «Вибори навиворіт» відбувається в ефірах hromadske.ua та 24 каналу. Нагадаємо, що програма мала перший та другий сезон.

Програма «Вибори навиворіт» підготовлена завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), в рамках проєкту USAID «Місцеве спостереження за політичними процесами в Україні». Позиція USAID може не співпадати з думками, висловленими у програмі.