Наприкінці 2022 року Президент України підписав Закон України “Про медіа”. Коли його проєкт обговорювали у Верховній Раді, з нього вилучили зміни до виборчого законодавства, які стосувалися інформаційного забезпечення та передвиборчої агітації. Втім, 27 грудня депутати зареєстрували законопроєкт № 8310, який повернув їх на порядок денний.

Саме тому ОПОРА розпочинає серію публікацій про вдосконалення виборчого законодавства щодо інформаційного забезпечення та передвиборчої агітації.

Які положення про вибори залишилися у Законі “Про медіа”?

Із нещодавно прийнятого Закону “Про медіа” вилучили багато положень щодо виборів, однак незначна їх частина все ж залишилася.

Перш за все, це закріплення у ч. 4 ст. 2 загального підходу: діяльність медіа щодо агітації та інформування під час виборів і референдумів регулює законодавство про вибори та референдуми. Втім, це не стосується контрольних та наглядових повноважень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Раніше застосування Закону “Про рекламу” могло вступати у конфлікт із виборчим законодавством, проте нині можна стверджувати про пріоритетність останнього.

Важливе нововведення медійного законодавства, яке закладає передумови для налагодження міжнародної співпраці, передбачене у ч. 15 ст. 2. Так, якщо суб’єкт у сфері медіа не підпадає під юрисдикцію України, але його діяльність зачіпає права та інтереси громадян України, Національна рада, Центральна виборча комісія та інші державні органи налагоджують співпрацю з таким суб’єктом, в тому числі можуть укладати договори або меморандуми. Така співпраця важлива для організації голосування за кордоном та буде вкрай актуальною у післявоєнний період, оскільки чимало виборців перебуватимуть поза межами України.

Крім того, Національна рада, відповідно до ч. 4 ст. 88, зобов’язана впродовж 3 місяців після дня голосування на виборах чи референдумі оприлюднити звіт про дотримання законодавства суб’єктами у сфері медіа. Це сприятиме покращенню прозорості діяльності ЗМІ у виборчому процесі. 

Закон “Про медіа” (ст. 110-112) також запроваджує триланкову систему покарань: що тяжче порушення, то більший штраф. Порушення бувають:

  • незначні;
  • значні;
  • грубі.

До значних належать порушення вимог законодавства щодо форми, маркування, порядку поширення (розповсюдження), джерел та порядку фінансування агітації, інших обмежень, визначених законодавством для агітації в медіа під час виборів і референдумів та інформаційного їх забезпечення. Незначними є лише порушення щодо діяльності онлайн-медіа. При цьому підставою для звільнення від відповідальності є поширення інформації, яка є дослівним відтворенням публічних виступів чи повідомлень кандидатів на виборні посади (п. 4 ч. 1 ст. 117).

Крім цього, Законом “Про медіа” внесено зміни до інших нормативних актів, зокрема Кодексу адміністративного судочинства України та Закону “Про рекламу”. Дія останнього більше не поширюється на передвиборчу агітацію, а у визначенні поняття “соціальна реклама” конкретизовано, що вона “не спонукає виборців голосувати за або проти певного суб’єкта виборчого процесу”. Це положення цілком узгоджується із ч. 5 ст. 48 Виборчого кодексу України (далі — ВК України), згідно з якою на розповсюдження інформаційних матеріалів, що належать до загального інформаційного забезпечення виборів, поширюється законодавство про соціальну рекламу.

Однак варто звернути увагу, що із Закону “Про рекламу” вилучили поняття та регулювання політичної реклами. Відповідно до п. 4 абз. 2 ч. 1 ст. 51 чинної редакції ВК України, однією з форм передвиборної агітації є оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних (електронних) засобах масової інформації політичної реклами. Поняття політичної реклами у виборчому процесі тривалий час охоплювалося категорією “передвиборча агітація”. Хоча у законопроєкті №8310, про який ішлося на початку статті, пропонують вилучити поняття політичної реклами з ВК України, остання може потребувати окремого правового регулювання (наприклад, відповідного маркування/позначення) і в міжвиборчий період, під час якого політичні партії фінансують та здійснюють свою статутну діяльність.

Єдина зміна до ВК України, передбачена Законом “Про медіа”, це доповнення ст. 57 частиною 19. Відповідно до неї суб’єкти у сфері медіа не несуть відповідальності за зміст передвиборної агітації, розміщеної відповідно до договору із замовником, крім випадків, передбачених ч. 3 цієї статті. Своєю чергою, ч. 3 ст. 59 ВК України забороняє поширювати матеріали із закликами до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, пропагандою війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. З одного боку, ця зміна покликана зняти з медіа потребу контролювати зміст замовленої агітації, крім найбільш кричущих випадків, а з іншого — дотримання окремих обмежень, зокрема використання державної мови або відсутність явно образливих висловлювань, можна було б ефективно контролювати й на етапі укладання угод між ЗМІ та політичними суб’єктами.

Чому виборче законодавство необхідно змінювати?

Про потребу реформування виборчого законодавства в коментарі виданню ZMINA розповідала старша радниця з юридичних питань Громадянської мережі ОПОРА Ольга Коцюруба. За її словами, на сьогодні українські медіа мають:

  • обмежений доступ на публічні заходи, пов’язані з виборами;
  • нечіткі вимоги до інформації про перебіг виборчого процесу, яка поширюється медіа, зокрема щодо маркування агітації, що дозволяє медіа розміщувати “виборчу джинсу”;
  • нерозмежовані контрольні повноваження між виборчими комісіями та Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, що призводить до безкарності у випадку порушень;
  • повну відсутність регулювання агітації в інтернеті та соцмережах, яка на сьогодні вже становить значну частку агітаційних матеріалів.

Також можемо виділити проблеми у правовому регулюванні агітації, повʼязані не лише з діяльністю медіа:

  • встановлення граничної вартості брендованої агітаційної продукції на рівні 1 грн 2 коп., що могло бути зумовлено неправильним сприйняттям розміру неоподаткованого прожиткового мінімуму та призвело до необхідності прийняття ЦВК постанови від 14 вересня 2020 року № 258;
  • відсутність визначення та/або ознак прихованої передвиборної агітації, що призвело до їх виокремлення у рішенні Верховного Суду у справі № 9901/324/20;
  • ігнорування виборчим законодавством різних форм агітаційних матеріалів, крім друкованих, з точки зору вимог до їх поширення (сітілайтів, відео- та динамічних змінюваних бордів, текстильної продукції тощо);
  • недостатньо чітке обмеження участі службових та посадових осіб органів публічної влади у здійсненні агітації “у робочий час (крім випадків, якщо така особа є кандидатом на відповідних виборах)”;
  • розпорошеність окремих обмежень агітації між різними законами (ч. 3 ст. 31 Закону “Про освіту”, ч. 4, 5 ст. 18 Закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”), що частково нівелює мету кодифікації виборчого законодавства.

Таким чином, законодавство у сфері агітації слід модернізувати, аби забезпечити рівні права та можливості учасників виборчого процесу, ефективно протидіяти зловживанням під час виборів та швидко реагувати на виклики інформаційного суспільства.