Нині у ЗМІ активно обговорюють нещодавно прийнятий Верховною Радою законопроєкт №7251 щодо оптимізації трудових відносин. Найбільш дискусійною стала його норма, що скасовує зобов’язання роботодавців нараховувати та виплачувати середній заробіток для осіб, призваних на військову службу, в тому числі й тих, хто проходить службу за контрактом.

Законопроєкт №7251 проголосували 1 липня і того самого дня скерували на підпис Президенту України. Наразі немає інформації про його підписання чи ветування Володимиром Зеленським, а отже, вказана норма ще не запрацювала, попри повідомлення в деяких ЗМІ. Водночас з'являються ініціативи із закликом до Президента ветувати Закон саме через згадане нововведення. 

ОПОРА проаналізувала, що не так із цією нормою закону та чи взагалі існує механізм збереження середніх заробітних плат військовослужбовцям, які були мобілізовані чи проходять службу за контрактом.

Передовсім ідеться про зміни до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпПУ), яка встановлювала таке: “За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України ‘Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей’".

Законопроєкт №7251 пропонує скасувати обов’язок роботодавця зберігати середній заробіток мобілізованому працівнику.

На сьогодні військовослужбовці отримують такі виплати: 

  • середню заробітну плату, яку виплачували підприємство, установа, організація, підприємець, де вони працювали перед мобілізацією чи службою за контрактом (стаття 119 КЗпПУ);
  • грошове забезпечення та додаткову допомогу, яку вони отримували у відповідних розмірах та порядку вже як військовослужбовці (стаття 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Постанова Кабміну від 28 лютого 2022 р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім’ям під час дії воєнного стану”). Ці витрати покриває державний бюджет. 

Таким чином, у разі вступу в дію згаданого Закону, під загрозою опиниться саме виплата середнього заробітку. За військовослужбовцями зберігатимуться місце роботи і посада, тобто зміни будуть стосуватися лише виплати середнього заробітку. З одного боку, держава позбавляє роботодавця обов'язку виплачувати середню заробітну плату військовослужбовцям, що в умовах воєнного стану справді є полегшенням для бізнесу, а з іншого — Закон не передбачає, що такі виплати забезпечуватиме держава. Нагадаємо, що у 2014–2015 роках діяла частина третя статті 119 КЗпПУ в редакції, яка передбачала компенсацію середнього заробітку за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

ОПОРА вважає, що позбавлення виплати середнього заробітку для мобілізованих осіб та осіб, що проходять службу за контрактом, сумнівне з погляду прав працівника та суттєво звужує раніше визначені законом гарантії. Саме тому ОПОРА підтримує правову позицію Головного юридичного управління апарату ВРУ, відповідно до якого було б доцільно повернутися до законодавчого регулювання цього питання у спосіб, передбачений Законом України №1275-VII від 20 травня 2014 року, а саме компенсації зазначеним працівникам середнього заробітку за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 

За таких умов ми підтримуємо ініціативу щодо ветування цього закону Президентом для внесення змін у цій частині. 

Наостанок варто зазначити, що сам законопроєкт №7251 містить кілька непоганих ініціатив, які справді полегшують життя роботодавцям в умовах воєнного стану, — спрощення кадрового діловодства з можливістю його ведення в електронній формі, а також розв’язання проблеми припинення трудового договору у зв'язку зі смертю працівника, визнання його судом безвісти зниклим або оголошення померлим.