Перспектива проведення пленарних засідань парламенту в режимі відеоконференції є неоднозначною. У винятковому випадку може виникнути реальна необхідність у такій спеціальній процедурі. Але зареєстрований проєкт Закону №3250  чітко не знімає застереження про його неконституційність. Він не пропонує і реалістичного бачення, як швидко розробити і запровадити захищену систему відеоконференції для проведення засідання парламенту. Важливим зауваженням є і обмеження права народних депутатів України розглядати законопроєкти за повною процедурою. 

Ефективний парламентський контроль можливий тільки тоді, коли депутати реалізують свої повноваження колегіально і на постійній основі. Законодавчі органи активно шукають формати “віддаленої роботи”. Під такою роботою розуміється можливість проводити пленарні засідання та засідання комітетів парламентів у форматі відеоконференції або дистанційного голосування депутатів. Ніхто не може виключати ситуації, коли кількість хворих депутатів стане критичною, а рівень загрози унеможливить будь-які колективні заходи в країні. 

Проєкт №3250 за авторством Руслана та Миколи Стефанчуків про дистанційну роботу депутатів не є унікальною ініціативою, а відображає широку світову дискусію впровадження альтернатив функціонування національних представницьких органів влади в кризових умовах. Законопроєкт передбачає встановлення процедури проведення пленарних засідань парламенту та засідань його комітетів у форматі відеоконференції. 

Законопроєкт передбачає внесення змін і до Закону України “Про Комітети Верховної Ради України”. Якщо парламент планує розглянути законопроєкти у режимі відеоконференції, то і комітет може їх дистанційно підготувати. Засідання комітету в режимі відеоконференції для розгляду законопроєктів ініціює його голова. 

До переваг законопроєкту №3250 ОПОРА відносить наявність процедури ухвалення парламентом виняткових рішень у разі загострення епідеміологічної ситуації, наявність покрокової процедури ідентифікації депутата і встановлення його волевиявлення під час голосування на засіданні у режимі відеоконференції (хоча вона і не позбавлена недоліків), забезпечення трансляції  дистанційної участі народних депутатів України у засіданні парламенту на ТБ та радіо, на вебсайті парламенту.

Серед недоліків законопроєкту є дискусійність його відповідності Конституції України. Відповідно до статті 84 Конституції України парламент проводить засідання відкрито, його рішення приймаються виключно на пленарних засіданнях шляхом особистого голосування народного депутата. Натомість стаття 91 Конституції передбачає, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу (крім окремих випадків). Ці положення розтлумачив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 жовтня 2002 року (№ 17-рп/2002 ), яким визначив, що пленарними засіданнями парламенту є регулярні зібрання народних депутатів України за встановленою процедурою у визначений час і у визначеному місці.

Це рішення КСУ є основою для обґрунтування позиції, що засідання у режимі відеоконференції не є регулярним зібранням депутатів у визначений час і у визначеному місці, які проводяться за встановленою процедурою. І ця позиція базується на твердженні, що зібрання депутатів обов’язково має бути фізичним. 

Автори законопроєкту намагались надати відповідь на позиції КСУ 2002 року.  У проєкті визначено місце проведення засідання, чітка процедура його ініціювання і проведення, вимога встановити присутніх народних депутатів та повноважність засідання парламенту в режимі відеоконференції, декілька етапів перевірки особистого та відкритого голосування депутата.

Тільки Конституційний Суд має визначати відповідність законодавства основному закону. Можна знайти аргументи “за” і “проти” конституційності пленарних засідань у форматі відеоконференції. Але парламент зобов’язаний вивчити проблему до ухвалення остаточного рішення для попередження можливого визнання рішень парламенту неконституційними. 

Недоліками законопроєкту є також відсутність “права вето” депутатських груп та фракцій на ініціативу із проведення пленарного засідання, відсутність альтернативності обговорення законопроєктів за повною процедурою та ухвалення законопроєктів виключно у порядку голосування за основу і в цілому, відсутність вимог до системи відеоконференції та процедури контролю за її належним функціонуванням, недостатня деталізованість процедур запису депутатів на пленарному засіданні у режимі відеоконференції і встановлення кількості присутніх, необхідної для повноважності засідання, відсутність процедури ідентифікації депутата шляхом його офіційної реєстрації у певній парламентській системі, відсутність процедури внутрішньопарламентського оскарження результатів голосування в разі неособистого голосування або інших порушень.

Для визначення можливості подальшого розгляду проєкту Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України необхідно терміново звернутися до Венеціанської комісії та національних експертних організацій за терміновою позицією щодо конституційних обмежень для проведення пленарного засідання в режимі відеоконфренції.

У разі ухвалення законопроєкту Верховній Раді необхідно звернутись до Конституційного Суду для перевірки законопроєкту і до отримання його рішення не застосовувати нову процедуру. Такий підхід дозволить уникнути у майбутньому визнання рішень парламенту неконституційними. У разі прийняття рішення парламенту необхідно продовжити роботу над законопроєктом:

  • Розглянути альтернативні варіанти попередження захворюваності депутатів та забезпечення необхідної дистанції між ними (до прикладу, виділення окремих приміщень для відеоконференцій депутатам у стінах парламенту).

  • Обмежити період застосування Закону не лише кількістю днів з дня набуття чинності Закону, а й додатково враховувати рішення відповідальних органів про рівень вірусної загрози та режим реагування на неї.

  • Передбачити, що скорочення процесу розгляду і ухвалення законопроєктів на пленарних засіданнях у режимі відеоконференції може відбуватися виключно у межах чинних положень Закону України “Про Регламент Верховної Ради України”.

  • Передбачити норму про погодження ініціативи із проведення засідання у режимі відеоконференції головами всіх депутатських фракцій та груп або ⅔ від загальної кількості таких лідерів.

  • Більш чітко визначити тематику законопроєктів, які можуть розглядатися парламентом у режимі відеоконференції.

  • Визначити гарантії, вимоги та процедури щодо безпеки системи, яка використовується для забезпечення відеоконференції.

  • Встановити процедури реєстрації депутатів у системі відеоконференції за допомогою електронного цифрового підпису на початку пленарного засідання.

Оцінка ОПОРОЮ перспектив роботи Верховної Ради України у форматі відеоконференції