На початку вересня в парламенті був розглянутий законопроєкт щодо зменшення конституційного складу Верховної Ради. ОПОРА проаналізувала, чи поширена подібна практика в європейських країнах та як визначається кількісний склад парламентів.

Наразі в Конституції України вказано, що склад Верховної Ради – це 450 народних депутатів. Законопроєкт №1017 про внесення змін до статей 76 та 77 Конституції України (щодо зменшення конституційного складу Верховної Ради України та закріплення пропорційної виборчої системи) передбачає вже з наступних виборів народних депутатів скорочення складу парламентарів до 300 осіб та вибори за пропорційною виборчою системою.

У країнах Європи існують різні підходи до визначення кількості членів парламентів. У значній частині випадків це залежить від виборчої системи, яка застосовується для обрання парламенту країни. 

Це здебільшого стосується мажоритарної системи, коли в країні утворюються виборчі округи, приблизно однакові за кількістю виборців, які в них проживають (Великобританія). Щодо пропорційних виборчих систем підходи різні. В одних випадках кількість місць у парламенті визначається за певною пропорцією від чисельності виборців. При цьому кількісний склад парламенту може змінюватися, якщо змінюється число виборців (Чорногорія), або змінюватися кількість депутатів, які обираються в певному багатомандатному окрузі, без зміни загальної кількості складу парламенту (Швеція, Італія). В окремих випадках, як у Німеччині остаточна кількість депутатів визначається за підсумками виборів. В інших країнах це обумовлено певним історичним досвідом або іншими факторами, які складно чітко ідентифікувати (Польща).

Що стосується пропозицій про необхідність змінити кількісний склад парламенту, то вони виникають періодично в різних країнах. Наприклад, у Польщі та Словаччині йдуть дискусії про необхідність зменшення кількісного складу парламентів, а в США говорять про зміни підходу до розрахунку, а також збільшення кількісного складу Палати представників. Зокрема, використовуючи правило кореня куба.

Визначена кількість на виборців = 1 мандат

У Чорногорії кількість членів парламенту визначається згідно з кількістю виборців у країні. Один депутат обирається на 6 тисяч виборців, що, у свою чергу, призводить до зміни загальної кількості обранців у парламенті. У нинішньому складі чорногорського парламенту працює 81 депутат, у попередньому їх було – 74. Таким чином, за скликання кількісний склад парламенту збільшився на 7 місць. 

У Конституції Польщі, яка діяла до 1960 року, містилася норма, котра передбачала, що кількість членів Національних зборів розраховується за принципом: 1 депутат на 60 тисяч виборців. Згодом через збільшення кількості населення вирішено закріпити в новій Конституції, ухваленій у 1960 році, сталу кількість депутатів – 460. 

У 1990 році відбулися перші вільні парламентські вибори в радянській Литві. Ці вибори проходили за мажоритарною системою. Було утворено 141 мажоритарний округ. Така кількість округів з'явилася в результаті ділення кількості населення Литовської РСР на кількість населення найменшого округу цієї країни. У 1991 році Литва відновила свою незалежність, а в наступному 1992 році прийняла Конституцію, де закріплено сталу кількість депутатів Сейму – 141 особа. З 1992 року вибори в Литві відбуваються за паралельною виборчою системою (71 депутат обирається у мажоритарних округах, 70 – за партійними списками). 

У Швеції кількісний склад парламенту також закріплений у Конституції – 349 депутатів. 310 народних депутатів обирається в багатомандатних виборчих округах відповідно до кількості виборців, які проживають у відповідних округах. В окрузі може бути обрано від 2 до 34 парламентарів. Кількість місць в окрузі переглядається на кожних виборах залежно від кількості виборців, які мають право голосу. Інші 39 парламентарів обираються в багатомандатному окрузі.

Палата депутатів Італії – нижня палата італійського парламенту, яка складається з 630 депутатів (12 депутатів палати представляють італійців, які проживають за кордоном). Кількісний склад Палати депутатів закріплений у Конституції. Що стосується виборчої системи, 617 депутатів обираються в 26 багатомандатних виборчих округах, ще один в одномандатному виборчому окрузі у Валле-д’Аоста (гірська область з особливим статусом). Розподіл місць серед виборчих округів отримують шляхом ділення кількості жителів республіки, як показує останній загальний перепис населення, на 618 (кількість депутатів без врахування обраних від закордонного округу), а також шляхом розподілу місць пропорційно кількості населення в кожному виборчому окрузі на основі цілих та найвищих залишків.

Правило кореня куба (Cube root rule)

Це правило розробив естонський політолог Рейн Таагепера. Свого часу він разом з колегою Метью С. Шугартом проаналізував низку парламентів світу і встановив, що розмір найбільшого національного законодавчого органу на сьогодні має тенденцію до кубічного кореня населення – числа, яке при подвійному множенні на себе дає популяцію населення, яке має право голосу. 

Математичне вираження цього правила наступне: 

y = 3√x

де y – чисельність депутатів, а x – кількість населення країни. 

Іншими словами, для України це близько 358 депутатів парламенту, Польщі – 336, Німеччини – 434, а США – 585 чи 685 (залежно від того, чи рахувати сенаторів як представників держави, чи безпосередньо громадян). Натомість практично ідеальними для цього правила країнами є Норвегія, Ірландія, Швейцарія та Данія. 

Європарламент

На сьогодні Європарламент складається з 751 депутата (750 + головуючий, який не має права голосу), що обирається у 28 державах-членах Європейського Союзу. Так було не завжди і кількість членів парламенту могла змінюватися. Остаточне рішення щодо кількості депутатів цього органу прийнято під час підписання Лісабонського договору в 2007 році. Логіка проста: ЄС розширюється, але кількість членів парламенту не повинна занадто зростати. Проте після виходу Великобританії з ЄС, кількість депутатів парламенту скоротиться до 705. Які ж основні принципи формування кількості членів головного законодавчого органу Європейського Союзу?

  • Встановлюються максимальні та мінімальні порогові значення для кількості виділених місць для кожної держави-члена з метою ретельного відображення показників чисельності населення. Нині максимальна кількість євродепутатів у країні – 96 (Німеччина), а мінімальна – 6 (Мальта, Кіпр та інші).

  • Система так званої дегресивної пропорційності: у менших країнах за кількістю населення – менше депутатів Європарламенту. У той же час депутати з більших країн фактично представляють більшу кількість людей, ніж члени Європарламенту з менших країн. Таким чином, держави-члени з меншою кількістю населення мають порівняно сильнішу присутність у парламенті. Для прикладу, депутат з Німеччини представляє 860 тисяч жителів, а з Мальти лише 77 тисяч (середній показник по ЄС – 632 тисячі). 

  • Розподіл місць у Європейському парламенті має відображати демографічні зміни в державах-членах.

Квоти для національних меншин

З моменту конституційного референдуму 2015 року, виборче законодавство Вірменії вимагає, щоб у Національних зборах було виділено чотири місця для етнічних меншин (по одному для росіян, єзидів, ассирійців та курдів). Всього до парламенту Вірменії входить 132 депутати.

У парламенті Хорватії передбачено вісім місць від меншин та п'ять для громадян, які проживають за кордоном. Для сербів "зарезервовано" три місця, одне – для італійців, ще кілька – для інших етнічних груп, де один депутат представляє більше однієї меншини. Наприклад, репрезентує як чехів, так і словаків.

Національна асамблея Словенії складається з 88 членів, обраних за пропорційною виборчою системою за партійними списками. Ще два місця обирають італійська та угорська етнічні меншини за допомогою методу Борда (прим. система, яка застосовується також під час голосування на Євробаченні).

Чому в Україні 450 народних депутатів?

Якщо говорити про історію парламентаризму в Україні, то за часів Української народної республіки до складу парламенту входило 822 депутати. 

До Верховної Ради Української РСР 1-го скликання у червні 1938 року було обрано 304 депутати, ще 80 та 16 парламентарів обирались додатково у березні 1940 року та у січні 1941 відповідно. Додаткові вибори відбулися в тих областях, які були приєднані до складу УРСР у 1939-1940 роках. Загалом 400 осіб. Розрахунок здійснювався таким чином: 1 депутат на 100 тисяч мешканців. З 1978 року почали обирати 650 народних депутатів від блоку комуністів і безпартійних. Для цього формувалися одномандатні мажоритарні виборчі округи з рівною кількістю населення.

У 1989 році внесено низку змін до Конституції Української РСР, які спрямовувались на реформування виборчої системи. Серед ключових рішень було те, що Комуністична партія та наближені до неї структури втратили монополію на висунення кандидатів, до бюлетеня включалось більше одного кандидата, кількісний склад Верховної Ради скоротився з 650 до 450 депутатів, які обирались по виборчих округах з приблизно рівною кількістю виборців.

У 1996 році український парламент ухвалив Конституцію незалежної України, де був закріплений конституційний склад Верховної Ради України – 450 депутатів. З того часу виборча система, за якою відбувалися вибори до парламенту, уже декілька разів змінювалася, але його конституційний склад залишається незмінним.