Вчора наша невелика бульбашка активно обговорювала рішення комітету ВРУ про суцільну партизацію місцевого самоврядування (всі громади від 10 000 виборців). Ця проблема має різні грані, але порушення міжнародних стандартів проведення чесних та вільних виборів таки відбулось.

Міжнародні документи, якими керуються фахівці, експерти, парламентарі, фокусуються на рамці, за умов дотримання якої буде захищено політичні права та свободи громадян, рівні умови для кандидатів, належний порядок організації виборів. Для європейського простору актуальними є, в першу чергу, Загальна декларація прав людини ООН, Копенгагенський документ ОБСЄ та Кодекс належних практик у виборих справах Венеціанської комісії. Останній простою мовою на "хлопський розум" пояснює, якими є загальноєвропейські принципи у галузі виборів та умови дотримання цих принципів.

Однією з найважливіших умов 18 років залишається: "Основні елементи виборчого права, зокрема власне виборчу систему, склад виборчих комісій і визначення меж виборчих округів не можна переглядати менш, як за рік до проведення виборів або ж їх треба закріпити в конституції або в документі, що має більше високий статус, ніж звичайний закон". Вимога до закріплення в Конституції, або "суперзаконі" якраз про базові гарантії стабільності законодавства перед виборами, коли добре розуміння процесів та процедур створює рівні умови для влади/опозиції, більшості/меншості, системних парламентських/позапарламентських сил.

Отже, що не так з вчорашнім рішенням парламентського профільного щодо виборчих питань комітету?

Система виборів для абсолютної більшості громад змінюється за 4 місяці до дня голосування. Перегляд системи не є формальністю, а обмежує право громадян в абсолютній більшості громад на самовисування. Відповідно, цей підхід надає перевагу партіям, які усунули свідомо та сплановано з кампанії політично активних громадян, які не є членами партструктур. Це є формою політичної інженерії, яка опирається виключно на політичні технології. Кодекс був проголосований в липні минулого року, після вето президента повторно в другому читанні в грудні, але невтручання в систему однозначно сприяло політичній визначеності, не формально, а фактично.

Я дуже не люблю словосполучення "правила гри", коли мова про виборче законодавство. Вибори - не гра, не лотерея, не карти "в дурня", а форма реалізації прав людини, інструмент мирної передачі влади. На жаль, якби у парламентських партій, які пішли на це рішення, був надто низький рейтинг, то ми би спостерігали за зміною системи в бік мажоритарки з тотальним самовисуванням.

Втім, проблема не лише у висуванні, а тотальному контролі національних та обласних партійних організацій за всім, що відбувається, від затвердження кандидатів, до комісій. Демократією тут не пахне, як і поки умовами для належного розвитку партійних організацій.

Копенгагенський документ ОБСЄ встановлює вимогу до країн-учасниць поважати право громадян на отримання політичних та державних посад особисто, або через політичні партії та організації без дискримінації. Звучить, як альтернатива, але не зовсім, якщо читати далі та звернути увагу на пункт 7.6 "поважати право окремих осіб, або груп осіб створювати в умовах повної свободи свої партії, або інші політичні організації та надають таким партіям та організаціям необхідні юридичні гарантії, які дозволяють їм ЗМАГАТИСЬ ОДНЕ З ОДНИМ на основі рівності перед законом та органами влади". Про що це? Та про те, що партії не мають мати монополію на участь у виборах.

Тож, на моє скромне переконання, опускаючи систему до 10 000 виборців на всі рівні громад, ми порушуємо права, свободи та стандарти чесних і вільних виборів.