17 грудня 2021 року шестеро народних депутатів із групи “Партія ‘За майбутнє’” зареєстрували законопроєкт про відновлення змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи виборів. Вони пропонують застосовувати положення Виборчого кодексу України про організацію та проведення виборів народних депутатів України за пропорційною системою відкритих списків аж з 1 січня 2027 року.
Всі автори цього проєкту закону — мажоритарники, тож загалом немає нічого дивного у тому, що на найближчих виборах вони хочуть балотуватися за знайомою та, зрештою, виграшною для них системою. Не заперечує можливості повернення до мажоритарки і лідер фракції “Слуга народу” Давид Арахамія. Це дивно, адже у 90% голосувань “Слуга народу” підтримувала Виборчий кодекс, чого не скажеш про групу “За майбутнє”, яка голосувала “за” відповідні зміни до законодавства на рівні лише 45%.
Крім того, напередодні Нового року двоє “слуг народу” Сергій Гривко та Георгій Мазурашу зареєстрували свій проєкт закону щодо відтермінування відкритих списків. Тому питання про те, хто насправді в парламенті бажає повернення мажоритарки, напевне, можна залишити відкритим аж до самого голосування за котрийсь із проєктів у сесійній залі. Буде цікаво, якщо перша ініціатива від групи “За майбутнє” виявиться лише мірилом реакції суспільства на повернення виборчих норм, які, здавалося б, віджили своє у нашій країні.
Втім, депутатські групи у Верховній Раді часто є союзниками коаліційної більшості. Істина проста: неважливо, скільки голосів у тебе є, але якщо їх буде більше — це завжди краще. Саме тому в попередньому скликанні “напівіснуюча” коаліція “Блоку Петра Порошенка” та “Народного Фронту” активно використовувала підтримку депутатських груп. А вже в цьому скликанні депутатські групи “Довіра” та “За майбутнє” є союзниками “Слуги народу” у сесійній залі. Цілком можливо, що депутатські групи, що складаються з мажоритарників, будуть опорою для президентської фракції, якщо парламент захоче повернути мажоритарку.
Зважаючи на перспективу повернення мажоритарної системи, ОПОРА дослідила партійний (пропорційний) контекст висування депутатських груп і з’ясувала, чи справді висування висування в окрузі є “останньою надією” для депутатів-мажоритарників, чи все-таки депутатам із групи “За майбутнє” краще підтримати пропорційну виборчу систему із відкритими списками.
Депутатські групи та місцеві вибори
Насамперед розгляньмо останні місцеві вибори. Так, партія “Довіра” здобула лише 1,07% від загальної кількості мандатів на виборах депутатів до місцевих рад та 1,67% від посад обраних голів громад. Тобто, попри численну групу в Верховній Раді, успіхи партії на місцевому рівні можна назвати у кращому разі посередніми.
Натомість партія “За майбутнє” за кількістю обраних депутатів посіла четверте місце серед, отримавши 9,6% усіх мандатів. За цим показником “За майбутнє” випередила, наприклад, “Європейську Солідарність”, а за кількістю обраних голів громад — взагалі поступилася лише “Слузі народу” (92 обрані кандидати або 6,7%).
Місцеві вибори 2020 року також показали чіткий зв’язок між депутатами, що входять до складу парламентської групи "За майбутнє", та самою партією "За майбутнє". Чи, точніше, депутатською групою “Партія ‘За майбутнє’”. Саме напередодні місцевих виборів, у червні 2020 року, ця депутатська група додала слово “партія” до своєї назви. Про який саме зв’язок між депутатами та партією йдеться?
Справа в тому, що 20 (83%) із 24 народних депутатів, які входили до депутатської групи “За майбутнє”, балотувалися на місцевих виборах. Вони очолювали єдині списки до обласних та/чи міських рад і завдяки особистій впізнаваності допомагали партії здобувати голоси виборців. Успіхи багатьох таких списків були колосальними, як і багатьох нардепів, які “чомусь” вирішили боротися за мандат депутата місцевої ради у територіальних виборчих округах. Тут перш за все ідеться про депутатів із групи “За майбутнє”.
Ось окремі приклади балотувань. Так, четверо народних депутатів балотувалися до Волинської обласної ради. Усі вони легко набрали необхідний відсоток виборчої квоти (понад 25%) для здобуття депутатського мандату: Ігор Гузь (група “За майбутнє”) — 161,73% виборчої квоти (7 645 голосів), Ірина Констанкевич (група “За майбутнє”) — 117,75% (5 566 голосів), В’ячеслав Рубльов (входить до складу фракції “Слуга народу”, але балотувався від “За майбутнє”) – 87,1% (4 117 голосів) та Степан Івахів (група “За майбутнє”) — 56,17% (2 655 голосів). Загалом ці народні депутати набрали 20,2% від усіх голосів, отриманих партією “За майбутнє” на виборах до Волинської обласної ради. Своєю чергою, Ярослав Дубневич (група “За майбутнє”), що балотувався до Львівської обласної ради, теж став її депутатом, набравши 4 286 голосів або 48,53% виборчої квоти. Тож із погляду залучення голосів виборців стратегія виявилася правильною.
Розуміючи безпосередній зв’язок партії та депутатів групи “За майбутнє”, а також їхні успіхи у балотуванні на місцевих виборах, ми вирішили порахувати, скільки ж відсотків голосів виборців сумарно набрали народні депутати на останніх парламентських виборах. Чи було би цього достатньо, щоб подолати, наприклад, 5%-бар’єр по країні?
“За майбутнє” та вибори до парламенту
Так, 21 депутат-мажоритарник, який станом на 24 січня входить до складу групи “За майбутнє”, на парламентських виборах набрав 599 тисяч голосів. Це 4,24% від усіх голосів, відданих за депутатів-мажоритарників. Натомість, скажімо, депутати з групи “Довіра” (20 нардепів) отримали 414 тисяч голосів (2,93%) по мажоритарці.
Для порівняння: найменше фракція парламенту ІХ скликання (“Голос”) набрала майже 852 тисячі (5,82%) голосів виборців. Натомість для потрапляння в парламент потрібно було б набрати близько 732 тисяч голосів — лише на 133 тисячі більше, ніж мають у своєму активі нинішні депутати з групи “За майбутнє”. Або ж це трохи більше, ніж набирають 4 мажоритарники. Наприклад, колишні депутати групи “За майбутнє” Ігор Колихаєв та Антон Поляков мали у своєму активі 56 тисяч голосів виборців. А В’ячеслав Рубльов, який на останніх виборах балотувався від “За майбутнє” у своєму окрузі, набрав 36 тисяч голосів.
Тож теоретично мажоритарники із групи “За майбутнє” — чи не єдині, хто може спати спокійно. Пропорційна система, найімовірніше, не стане загрозою для них чи, принаймні, для партії, до депутатської групи якої вони входять.у парламенті.
Тож що обрати?
Партія “За майбутнє” на виборах до обласних рад на місцевих виборах 2020 року набрала 823 тисячі голосів виборців або 8,8% — доволі високий результат. Водночас у парламенті ця партія може “похвалитися” лише депутатською групою. Це й не дивно, адже до жовтня 2019 року ця політична сила називалась “Україна Майбутнього”. Але зараз не про це. Бо з останніх виборів минуло як мінімум півтора року. Тож яким результатом може похвалитися “За майбутнє”?
Під час свого останнього соціологічного дослідження КМІС не включив цю партію у своє телефонне опитування. Не потрапила вона і в опитувальник від групи “Рейтинг”. Тож виняткова надія на мажоритарну складову, якої в чинній редакції виборчих правил не має бути, може зіграти із “За майбутнє” злий жарт. Тож, можливо, партії все ж варто підтримувати відкриті списки? Хороший результат на останніх місцевих виборах та потужна впізнаваність мажоритарників можуть допомогти отримати цій політичній силі непогану кількість мандатів.
Варто пам’ятати, що саме відкриті списки допомагають не лише конвертувати відсоток голосів, які отримує партія, у кількість мандатів, а й допомогти обратися саме тим людям, які справді працюють із виборцями. Навіть тоді, якщо кандидат зайняв друге місце на окрузі. Адже на останніх парламентських виборах 24 кандидати програли вибори у мажоритарному окрузі з різницею менше, ніж у 1500 голосів. Із них 8 — взагалі з різницею меншою, ніж 500 голосів.
Висновок
Як не дивно, результати, які отримала “За майбутнє” на місцевих виборах 2020 року, а її мажоритарники — на парламентських виборах у 2019-му, демонструють, що ця політична сила має хороші шанси потрапити в наступне скликання парламенту, якщо вибори до нього відбудуться саме за системою з відкритими списками.
Можливо, доки до виборів, запланованих на 2023 рік, ще є вдосталь часу, депутатській групі “За майбутнє” пора збільшувати впізнаваність власного політичного бренду, а не ностальгувати за виборчою системою, яка зовсім не гарантуватиме її депутатам переобрання в парламент.