У рамках роботи над спеціальним законом про порядок підготовки і проведення перших повоєнних загальнодержавних виборів обговорюють питання про те, чи відповідатиме принципу рівного виборчого права закріплення у такому законі різних/відмінних процедур реалізації права голосу на виборах і права балотування залежно від статусу виборця (вимушено переміщена особа, військовослужбовець тощо). Саме тому ОПОРА проаналізувала, чи відповідатиме принципу рівності надання певним групам виборців можливості багатоденного голосування (чи іншого альтернативного способу голосування) і ненадання такої можливості іншим, встановлення додаткових винятків з цензу осілості для вимушено переміщених осіб тощо.
1. Принцип рівного виборчого права закріплено у низці міжнародних документів: Загальній декларації прав людини (ст. 21), Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст. 25), Протоколі № 1 до Європейської конвенції з прав людини (ст. 3), Декларації про критерії вільних і чесних виборів Міжпарламентського союзу (розділи 1 та 2). Зміст цього принципу розкрито у Загальному коментарі 25 до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, а також Кодексі належних практик у виборчих справах Венеційської комісії. Згідно з ними, рівне виборче право передбачає: 1) заборону дискримінації за певними ознаками (раси, кольору шкіри, статі, національного та соціального походження тощо); 2) наявність у кожного виборця однакової кількості голосів ("один виборець — один голос") або рівну вагу голосів у межах запровадженої виборчої системи (зокрема під час утворення округів і визначення правил конвертації голосів у мандати); 3) розумні й об'єктивні обмеження виборчого права; 4) рівність можливостей партій і кандидатів у здійсненні агітації та доступі до ЗМІ. Встановлення різних способів голосування для різних груп виборців прямо не належить до порушень принципу рівного виборчого права.
2. Ба більше, міжнародні стандарти прямо вказують, що вжиття позитивних заходів, спрямованих на усунення фактичної нерівності або дискримінації, не є порушенням принципу рівного виборчого права. Кодекс належних практик у виборчих справах та інші міжнародні документи прямо передбачають можливість вжиття таких заходів щодо жінок, національних меншин, виборців з інвалідністю. У параграфі 1 Загального коментаря 25 до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права наголошено: “Пакт вимагає від держав запровадити законодавчі й інші заходи, які можуть бути необхідними для того, щоб громадяни мали реальну можливість реалізовувати права, які цей Пакт захищає”. З цього випливає, що якщо певна група виборців не може ефективно реалізувати свої виборчі права внаслідок обмеженої мобільності, браку приміщень для голосування чи альтернатив для реалізації права голосу, обов'язком держави є надати такій групі/категорії можливість ефективно реалізувати надані права, зокрема й шляхом встановлення особливостей реалізації цих прав порівняно з іншими групами виборців.
3. Практика Європейського суду з прав людини з цього питання зводиться до того, що держави мають позитивні зобов'язання забезпечити голосування вразливих груп виборців, а позбавлення їх права голосу або неможливість забезпечити їхні права є несумісними зі статтею 3 Протоколу № 1. Різні підходи до регулювання виборчих прав певних груп виборців оцінюються з погляду пропорційності та легітимності поставленої мети. ЄСПЛ визнавав порушення ст. 3 Протоколу № 1 у випадку позбавлення виборчих прав осіб з інтелектуальною інвалідністю чи які перебувають під опікою (Alajos Kiss v. Hungary), осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі (Frodl v. Austria; Hirst v. United Kingdom), обмеження, пов'язані з проживанням у їх зв'язку з етнічною належністю (Pilav v. Bosnia and Herzegovina). У справі Sitaropoulos and Giakoumelos v. Greece Суд прямо наголосив, що неможливість забезпечити доступ виборців за межами держави до приміщень для голосування є порушенням Протоколу № 1. Також суд підкреслив, що під час організації виборів обов'язком держав є забезпечення ефективної участі у них. У цьому сенсі забезпечення принципу загального виборчого права має певний пріоритет перед забезпеченням принципу рівного виборчого права.
4. У багатьох державах виборче законодавство прямо передбачає різні способи голосування для різних категорій виборців, якщо виборчі права певної вразливої групи неможливо забезпечити в інший спосіб. Наприклад, у низці держав ЄС (Бельгія, Естонія, Португалія, Франція) право голосувати поштою мають лише виборці, які перебувають за кордоном, а виборці на території держави такого права не мають. В Ірландії, Латвії, на Мальті, в Іспанії та Словенії право на поштове голосування мають лише певні визначені категорії виборців (військовослужбовці, поліцейські, виборці, які в інший спосіб не можуть проголосувати через стан здоров'я). В Литві та Словенії можливість проголосувати до дня голосування (така можливість може бути реалізована протягом декількох днів) надається тим, хто не зможе проголосувати особисто у день голосування. Так само право проголосувати через уповноважену особу в деяких державах (Бельгія, Франція, Нідерланди) мають не всі виборці, а лише визначені законом категорії (ув'язнені, виборці за кордоном тощо).
5. Виборчий кодекс прямо передбачає можливість голосування виборців за місцем свого фактичного перебування. Така можливість надається не всім виборцям, а лише тим, хто не може проголосувати за станом здоров'я. Певні особливості реалізації виборчих прав, не передбачені для інших груп виборців, встановлені, наприклад, для членів виборчих комісій ("автоматичне" включення до списків виборців на виборчій дільниці, до складу ДВК якої вони входять). Оскільки ці особливості реалізації виборчих прав спрямовані на ефективне забезпечення принципу загального виборчого права, вони відповідають міжнародним стандартам та кращим зарубіжним практикам.
6. Практика Конституційного Суду України в частині застосування/офіційного тлумачення положень Конституції щодо рівного виборчого права базується на міжнародних стандартах — принципах "кожен виборець на виборах має однакову кількість голосів" та рівності можливостей для партій та кандидатів (справа про вибори народних депутатів України, справа про особливості застосування Закону України “Про вибори Президента України” тощо).
Таким чином, закріплення у законодавстві особливостей реалізації виборчих прав певними групами виборцями (наприклад права на альтернативні способи голосування, не доступного для інших груп виборців) не суперечить принципу рівного виборчого права, якщо запровадження таких особливостей має легітимну мету, спрямоване на забезпечення ефективної реалізації виборчих прав і не передбачає порушення інших ключових принципів виборчого права (загального виборчого права, права на вільні, чесні і періодичні вибори тощо).
Як бачимо, додаткові винятки з цензу осілості для осіб, які були вимушені залишити територію України, а не зробили це добровільно, а також надання певним групам виборців (військовослужбовцям, виборцям, які перебувають за межами держави, тощо) альтернативних способів забезпечення їхнього активного виборчого права, не доступних для інших виборців, не порушує принцип рівного виборчого права та відповідає міжнародним стандартам і практикам.
Цей матеріал профінансовано в рамках програми міжнародного розвитку уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, але висловлені в ньому погляди не обов'язково відображають офіційну політику уряду Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії.