Ситуація з Державним реєстром виборців демонструє проблеми, які доведеться розв'язувати перед повоєнними виборами

Перші повоєнні вибори вимагатимуть низки змін до законодавства, аби забезпечити виборчі права громадян, зокрема врахувати наслідки масової міграції населення. Чи заплановані до кінця 2026 року засідання Робочої групи з напрацювання законодавства щодо перших повоєнних виборів?   

Запит повоєнного суспільства на вибори буде шалений. А теперішня ситуація з Державним реєстром виборців — дуже яскравий приклад усіх наших проблем із повоєнними виборами. Десь у нас є регулювання, а десь його недостатньо, десь є поінформованість суспільства, а десь її бракує. У результаті маємо те, що маємо: два мільйони виборців у Донецькій області, певну кількість в Автономній Республіці Крим тощо. 

Потрібно працювати відразу в кількох напрямах. Один із них — просвітницький: пояснювати людям, чому важливо самостійно змінювати виборчу адресу. Інший — обговорення законодавчих змін, які дозволять об'єктивніше впорядкувати роботу з Реєстром ближче до виборів. Я оптиміст, але чи будуть засідання групи до кінця року — не знаю.

Україна має створити всі умови, щоб якомога більше громадян після війни проголосували на виборах незалежно від місця перебування

Є дані, що 15 мільйонів громадян України наразі проживають не за місцем реєстрації. Чи погоджуєтеся Ви, що участь громадян у перших повоєнних виборах є частиною легітимізації виборчого процесу? Якщо люди, які мають конституційне право голосувати, не зможуть ним скористатися, це підірве довіру до виборів.

Україна нині відповідає Копенгагенським критеріям демократії й хоче відповідати їм і надалі, зокрема для того, щоб стати членом ЄС. Звичайно, ми маємо створити всі умови, щоб якомога більше наших громадян, незалежно від місця перебування, могли взяти участь у голосуванні. Умови потрібно створювати як для активного, так і для пасивного виборчого права. Щодо останнього триває дискусія про те, як це буде «зшиватися» з Конституцією, але цю розмову варто вести ближче до повоєнних виборів.  Коли йдеться про українців в Україні, зокрема тих, чия виборча адреса відрізняється від фактичної, та тих, хто переміщувався, створення умов для голосування — це повністю наша відповідальність. 

До партнерів можна звертатися хіба що з проханням «підсилити» рішення, які має ухвалити сама держава. Уявімо, що потрібна буде умовна «надбудова» до «Дії», яка коштуватиме держбюджету 50 млн грн, — щоб люди мали змогу швидко внести свої оновлені персональні дані до Державного реєстру виборців. Партнерів можна попросити ще 10 млн, щоб це було красиво, а не просто функціонально, або більш захищено. Але ці 50 млн — це наша відповідальність як країни це зробити. 

Так само держава має розв'язати питання тимчасових дільниць, яких знадобиться багато — не лише біля окупованих територій і на прифронтових, а й, наприклад, у західних областях, де зросла кількість виборців і де місцями може бракувати приміщень для постійних дільниць. Це наша відповідальність як країни дискутувати, яким буде рішення — автобус, намет чи щось інше, — але ми маємо це зробити. 

А коли ми перетинаємо кордон з країнами-сусідами, з країнами ЄС і Європи в широкому сенсі, зі Сполученими Штатами й Канадою, там нашого бажання і наших переговорних, дипломатичних можливостей може просто не вистачити, щоб на 100% дати цю можливість. У різних країнах є різні уряди та різні коаліції. Добре, якщо йдеться про США чи Велику Британію з двопартійною системою. Однак якщо ми говоримо про демократії, де в коаліцію входять 15 партій, із яких хоча б одна, наприклад, не дуже хоче підтримувати Україну, — це вже буде для нас дипломатичне питання.

Самостійної зміни виборчої адреси недостатньо, щоб забезпечити участь українців за кордоном у виборах

Якщо ми з погляду юрисдикції відповідаємо за тих, хто живе всередині країни, то що робити з тим, що 4,5 мільйона виборців, які перебувають за кордоном, є у списках виборців в Україні? 

Раніше чи пізніше ми матимемо дискусію про методи участі держави у зміні виборчої адреси людей. Буде це прийнято чи ні, голосуватимуть за це чи ні — зараз мені складно сказати, адже це політичні рішення. 

Зрозуміло, що просто залишити це на вибір громадян можна — зараз саме так і є. Послідовно від виборів до виборів історія з самостійною зміною виборчої адреси розв’язує якісь питання, але не всі. 

Водночас не можна просто викреслити з розрахунку явки тих, хто не змінив виборчої адреси. Теоретично це можливо, але, на мою думку, не додасть довіри до процесу, особливо з погляду зовнішніх спостерігачів. Нам треба зважувати, що важливіше: легітимність виборів чи збереження за людьми права самостійно визначати, де голосувати. 

Адже якщо громадяни не змінять виборчу адресу на закордонний виборчий округ, держава не бачитиме їх у відповідних розрахунках і не матиме достатніх підстав виділяти ресурси, змінювати законодавство та відкривати більше виборчих дільниць. До того ж ми не застраховані від того, що частина виборців узагалі не захоче вступати в комунікацію з державою з певних причин. 

Потрібно шукати баланс між двома крайнощами: з одного боку, провести вибори за будь-яку ціну, від чогось відмовляючись і щось спрощуючи, а з іншого — намагатися організувати ідеальні вибори в абсолютно нетипових умовах, що теж нереалістично. Дуже багато залежатиме від безпекових умов, умов миру, організаційних можливостей і бюджетних ресурсів, адже деякі рішення потребуватимуть значних коштів.

Робоча група вже створила майданчик для підготовки законодавства про повоєнні вибори, але виходити із законопроєктами до сесійної зали поки не на часі

Зараз відбуваються мирні перемовини в Абу-Дабі. Уявімо собі, що календар виборів так чи інакше залежить від зовнішніх сценаріїв,  домовленостей, режиму припинення вогню. На Вашу думку, які першочергові кроки зараз має зробити парламент, щоб Україна демонструвала прогрес і зацікавлення? Чи можуть узагалі вибори бути темою треку перемовин?

Бажано, щоб тема виборів не була частиною перемовного треку і примусу України до виборів не відбулося. Примус країни до виборів — це погано. Ми ж бачимо, що час від часу росіяни цим маніпулюють, але поки що не дуже вдало. Основний крок парламенту, як на мене, вже зроблений. Ідеться про Робочу групу щодо підготовки законодавчих змін для проведення повоєнних виборів. Вона відкрита й максимально інклюзивна, наскільки це можливо. 

Робоча група стала майданчиком для реальних дискусій — між політиками різних рівнів, між політиками і громадянським суспільством, а також між органами виконавчої влади. Вона вже дала якийсь результат, який можна оцінити як більш готовий, ніж не готовий. Робоча група — парламентська, але вона не замкнута в межах парламенту. Її сильна сторона — це велика кількість експертів. Я намагався залучити до неї всіх, хто займається цією темою в Україні, зокрема безпосередніх авторів Виборчого кодексу і тих, хто просував його в минулому скликанні. Я думаю, що саме це дає нам можливість не завжди прив’язуватися до політичних контекстів. Як ми розуміємо, зараз виходити у зал із законопроєктами про вибори колеги-депутати вважають «не на часі». Деякі речі, напевно, треба трішки відтермінувати. Але це не заважає працювати в комітетах, зокрема щодо питань мало пропрацьованих, таких, як нові виклики, які тільки з’являються.

Захід відбувся в рамках проєкту «Кожен виборець важливий: оновлення Державного реєстру виборців України задля інклюзивної демократії», що реалізується Громадянською мережею ОПОРА за фінансової підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.