Я дуже люблю тюльпани і нічого не маю проти рожевого та пудрового кольорів. Чесно. Але це буде дуже емоційний блог про людську нерозсудливість і про те, що здоровий глузд, чомусь, виливається із людського розуму, як вода із діжок данаїд. Тільки в цьому випадку ще й не розумієш, за що покарали. 

Думки навіяні недавніми подіями публічних і масових проявів сексизму, цькування тих, від кого очікують дій – за їхні ж дії, бо насмілилися вийти до людей з дитиною на руках і порушили сакральні правила про те, що жінка має сидіти вдома з дитиною, бажано – до досягнення останньою повноліття. 

Всі збіги та подібності випадкові і є вигадкою авторки блогу. 

А вже за кілька днів усіх жінок будуть вітати з тим, що вони красиві та тендітні і можуть у цей день відпочити, а чоловіки (не всі, звісно) послужливо виконуватимуть їхні будь-які забаганки. Раз на рік. 

“Зроби щасливою свою бабусю – подаруй їх кружку з принтом тюльпанів”

В просторах інтернету вже можна бачити сотні блимаючих реклам “подарунків бабусі, матусі, дружині, доньці” – словом, “берегині домашнього вогнища та затишку” – до 8-го березня – усілякі рожево-пудрові непотрібні сувеніри, чашки, ігри, цукерки і, звичайно ж, квіти у різних варіаціях. Дехто цьогоріч вирішив піти далі, і зробити, наприклад, гігантський бутерброд зі шпротами для дівчат. 

Дійсно, прояв поваги вартий захоплення. 

Насправді, в самих по собі подарунках та квітах немає нічого злого. Але не тоді, коли в такий спосіб відбувається підміна смислів. 

“День краси, весни та жіночності”... Цікаво, а чому тоді ми не відзначаємо з таким же розмахом якийсь день – ну не знаю – “сили, зими та маскулінності”? 

Ці, на перший погляд, доброзичливі акценти вкорінюють стійкі стереотипи про те, що якщо жінка – то тільки красива (а звідси й очікування суспільства щодо зовнішності жінок, які переростають у необгрунтовані вимоги при прийнятті на роботу і “суспільно-прийнятні параметри для жінки” в цілому); поведінка в жінки – тільки жіночна, бо, якщо раптом ні – то вже “пацанка” і якась “взагалі груба” – “дівчатка/жінки себе так не поводять”. І десь потім це обертається обмеженнями в професіях, несприйняттям жінки на високих посадах (“політика жорстка справа – не для жінок”, “жінку не варто обирати на високу посаду менеджера, бо її природна м’якість не дозволить їй приймати жорсткі рішення в потрібний момент” або “ще й, не дай Бог, народить – і що тоді?”). 

А з іншого боку, коли жінка, все ж таки проходить у сферу активності і має достатньо самоорганізації і мотивації, щоб поєднувати роботу, громадську активність із прогресивним вихованням своїх дітей, їхньою соціалізацією – люди, для яких ця жінка, по суті, й намагається щось змінити на краще – починають її повчати/цькувати/моралізувати/критикувати/радити/висміювати чи принижувати.

Ось це боляче. На це боляче навіть з боку дивитися. 

І ось це – одна із причин, чому 8 березня більше сторіччя тому жінки вийшли з масовими протестами на вулиці Нью-Йорка. В той час теж не прийнято було вважати, що у жінок прав менше, аніж у чоловіків. 10-годинний робочий день і жаливі небезпечні умови праці, наприклад, вважалися цілком прийнятними для жінок, але от участь у виборах чи, навіть шанс віддати свій голос за когось із кандидатів - вже не був жіночою справою. І це було мовчазним стандартом, який не оспорювався. 

І знову “5 чому? + 1”

Сьогодні часто можна почути про те, що дискримінації щодо жінок більше немає, бо: “у нас же в Конституції так написано і закон спеціальний є – що жінки і чоловіки рівне”, “хто жінкам не дає розвиватися?”, “відсутні законодавчі бар’єри в будь-яких сферах для жінок”, але… уявлення, на жаль, бувають часто хибними, а бар’єри можуть бути не лише законодавчі. 

Ви лиш задумайтеся над тим:

Чому в нас досі є трикутні значки на автівках із туфелькою, а жінка – водійка-таксі часто сприймається з недовірою, бо… чого? Наче більшість ДТП вчиняють жінки, а не сп’янілі люди, або ті, кому продали водійські права за хабар, але знань чи практики водіння у них обмаль? 

Чому досі жінки в Україні і світі, отримують меншу заробітню платню, аніж чоловіки на тих же посадах? Бо… вони жінки? Чи, може гірше виконують ту ж роботу за чоловіків? 

Чому в рекламі стільки сексуальної об’єктивації жінок, і мільйони, включно із самими жінками, сприймають це як нормальне явище? 

Чому ганебна приказка “б’є, значить любить” досі знаходить прийняття і виправдання у стількох людей, включно із самими жінками? (а потім ми дивуємося, що поліція та прокуратура не розслідують домашнє насильство)

Чому матір, яка намагається потрапити в якусь будівлю з дитиною – можуть налаяти, розкритикувати, принизити і вигнати? І це не викликає стільки обурення як те, що жінка “посміла” прийти на публічний захід із дитиною. 

І найголовніше шосте “чому?” – чому це все відбувається? 

Якоїсь єдиної універсальної відповіді на ці запитання звісно ж немає. Але точно, є проблема незнання, яке породжує нерозуміння і нездатність побачити причинно-наслідкові зв’язки. Незнання, яке вироджує логіку та підживлює стадні інстинкти. Вони особливо небезпечні, коли наслідують хибні заклики умовних лідерів та лідерок думок. 

Людям комфортно мислити прямолінійно, ходити протоптаними стежками і не затрачати сил на щось нове. 

Наприклад: 

  • “якщо дитина – то в садок, або мама з нею сидить вдома” – і тут не допускається думка, що дитина від перебування в садку, наприклад, може дуже страждати, що дитині характерно знаходитися серед інших людей, але поруч з матір’ю та батьком і ще купа різних варіантів, бо кожна дитина різна. 
  • “якщо депутатка чи політикиня – то має на сто відсотків вкладатися в роботу” – але водночас, див. пункт вище. 
Контекст

Цей допис – дуже неюридичний. Але він дуже про право, про права. Про гідність. І про повагу. 

Вже трохи більше року в Україні діє Виборчий кодекс. З його появою  з’явилася і обов’язкова гендерна квота для політичних партій. Це означає, що партії повинні формувати свої списки із включенням як чоловіків, так і жінок – ще у певній пропорції та розташуванні. Експерти Громадянської мережі ОПОРА підрахували, що загалом серед усіх обраних на місцевих виборах 2020 року кандидатів 63,8% є чоловіками, а 36,2% – жінками. При цьому, в усіх без винятку областях та столиці, як і зрештою, в усьому світі, жінки складають більшість від населення. В Україні це показник 52-54+% залежно від області. 

Безперечно, введення гендерної квоти дієве і вселяє надію, що зростання кількості жінок у представницьких органах зможе, з часом, також позитивно вплинути на питання рівності їх прав з чоловіками. Але шлях цей ще неблизький і подібний до грунтової дороги. Від того, що ми у той грунт по дорозі сіятимемо, й буде залежати тривалість подорожі. 

І так, на свято 8-го березня у 1908 році квіти були, поруч із хлібом. Але це були не тюльпани, а троянди. І символізували вони не “жіночність та весну”, а прагнення до кращого існування жінок, до їх визнання нарівні з чоловіками і про визнання поваги, а не поблажливості.