Безпекова та соціально-економічна ситуація у регіоні
Безпека
Закарпатську область досі заведено вважати найбезпечнішою в Україні через її географічне розташування — вона межує з чотирма державами-членами НАТО: Угорщиною, Словаччиною, Румунією та Польщею. Втім, інколи Росія все ж наважується запускати свої ударні об’єкти в повітряний простір цих країн (зокрема, такі проникнення почастішали восени 2025 року).
Влучання в цивільні об’єкти в області фіксували двічі. Перше з них трапилося у травні 2022 року — тоді ворог влучив крилатими ракетами по об’єктах у Воловці й пошкодив залізничну підстанцію біля вокзалу.
За даними Закарпатської ОВА, наданими у відповідь на запит ОПОРИ, для відновлення постраждалих об’єктів розпорядженням начальника обласної військової адміністрації Воловецькій селищній територіальній громаді виділили 3 мільйони гривень. Станом на початок листопада 2025 року всі об’єкти відновлені.
Друге влучання відбулося вже у 2025 році: російська ракета поцілила по цивільному підприємству в Мукачеві — заводу з іноземними інвестиціями “Flex”, внаслідок чого постраждало понад 20 людей. Під час цієї ж атаки, 21 серпня 2025 року, зафіксували падіння БПЛА в селі Липовець на Хустщині. Тоді постраждали два приватні дворогосподарства.
У Мукачівській міській раді у відповідь на запит ОПОРИ відповіли, що громада не зазнала прямих збитків унаслідок військової агресії Росії. Ракети влучили на приватні володіння, тож власник уражених об’єктів самотужки займався їх відновленням.
Крім цього, у листопаді 2024 року в лісах Мукачівського і Рахівського районів Закарпатської області впали уламки ракет та безпілотників — на щастя, загиблих і травмованих не було. Ворожі ракети залітали в повітряний простір області і в грудні того ж року: їх також збили неподалік Мукачева.
За даними сервісу Air Alarms, із 24 лютого 2022 року до 29 грудня 2025 року повітряну тривогу на Закарпатті оголошували 692 рази. Загалом повітряні тривоги в області в середньому тривають впродовж години, а оголошують їх переважно під час масованих атак. Найдовша тривога (тривалістю понад 5 годин) мала місце у квітні 2025 року.
Під час повітряних тривог майже всі заклади — кав’ярні, ресторани, магазини, супермаркети — продовжують працювати. У 2022–2024 роках окремі заклади і торгові центри призупиняли роботу під час тривоги, однак зараз ця практика відійшла у минуле. Також під час тривоги не припиняє рух громадський транспорт: як міський, так і приватний, включаючи таксі.
Закарпаття досі залишається єдиною областю в Україні, де не введено комендантської години. Від початку повномасштабного вторгнення місцева влада мотивувала це тим, що потреби й безпекових передумов для таких обмежень немає. Однак із міркувань безпеки комендантську годину на території області в певні періоди все ж запроваджували — наприклад, у великодню ніч 2022 року.
Як відповіли ОПОРІ на запит в Закарпатській ОВА, станом на кінець листопада 2025 року в області немає територій, забруднених вибухонебезпечними предметами внаслідок збройної агресії Росії.
За даними інформаційної системи “Облік та візуалізація фонду захисних споруд цивільного захисту”, на Закарпатті налічується 835 укриттів. Інформацію про них можна знайти на сайті Виноградівської міської ради, Мукачівської, Іршавської, Хустської районних адміністрацій. Сторінка з переліком укриттів на сайті Закарпатської ОВА недоступна.
Станом на грудень 2025 року ситуація з електропостачанням на Закарпатті була стабільною. Мешканці області — і сіл, і міст — мали безперебійне електропостачання, за винятком кількох днів після масованих атак ворога на енергетичну інфраструктуру. Однак станом на середину січня 2026 року ситуація погіршилася у зв’язку з критичним станом енергосистеми в країні. Наразі в області впроваджені планові відключення, за деякими чергами електропостачання немає понад 12 годин на добу. За даними НЕК “Укренерго”, Закарпатська область забезпечує себе електроенергією лише на третину, а решта від потреби надходить із зовнішніх джерел через мережі оператора системи передачі.
Упродовж понад 3 років повномасштабної війни в області відбуваються масові публічні заходи: концерти, ярмарки, театральні вистави тощо. Для збереження безпеки мешканців області, за інформацією Закарпатської ОВА, на території області, як і по всій країні, діють обмеження, визначені правовим режимом воєнного стану. За інформацією Закарпатської ОВА, організація і проведення масових заходів в області регламентується Законом України “Про правовий режим воєнного стану”, а також рішеннями Ради оборони області, розпорядженнями начальника обласної військової адміністрації, а також з урахуванням поточної безпекової ситуації.
За даними ОВА, наданими ОПОРІ, станом на листопад 2025 року, рішень про заборону проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій та інших масових заходів на території Закарпатської області не приймали.
Втім, із вересня 2025 року, безпеку масових заходів на Закарпатті погоджує обласний ТЦК та СП. За словами начальника групи психологічної підтримки персоналу Закарпатського ОТЦК та СП Андрій Акімова, організатори масових заходів мають погодити безпекову частину із Закарпатським ТЦК та СП. Не пізніше 7 днів від самого заходу (але не раніше ніж за місяць) організатори мають надіслати письмовий запит електронною поштою на ім’я начальника установи. Лист має містити інформацію про потенційну подію: мету, орієнтовну кількість учасників, місце проведення та перелік найближчих укриттів, якими зможуть скористатися учасники у випадку небезпеки. Також організаторам необхідно вказати ім’я людини, яка буде відповідальна за безпеку під час події та проведе присутнім інструктаж.
“Якщо там щось буде не так, то залишається щонайменше сім днів, щоб допрацювати. Після затвердження, організатор, відповідно, отримає письмову відповідь — офіційно, зареєстровано, з підписом. Погоджено − не погоджено. Якщо не погоджено — то чому”, — розповів Андрій Акімов.
Соціальний капітал та бюджетні пріоритети
За даними Держстату, у січні 2022 року на Закарпатті проживало близько 1,24 млн людей. Із них понад 460 тис. проживали у містах, понад 700 тис. — у селах.
За даними Мінсоцполітики, на Закарпаття як в один із найбезпечніших регіонів станом на кінець грудня 2025 року релокувалося 125 595 осіб. Це другий показник за кількістю ВПО в західному регіоні після Львівщини. Серед ВПО на Закарпатті налічується понад 34,5 тис. неповнолітніх. Друга за чисельністю вікова категорія — люди 31-40 років, тобто працездатного віку.
За інформацією Департаменту соціального захисту населення Закарпатської ОВА, з кожним роком повномасштабної війни кількість вимушених переселенців в області зменшується. “У 2022-му році в області на обліку перебували 150 931 ВПО; у 2023-му році — 134 554 ВПО; у 2024-му — 125 371 ВПО. Наразі спостерігається тенденція щодо зменшення кількості вимушено переміщених осіб на територію області порівняно з 2023–2024”. Крім того, за даними Департаменту, в школах області навчаються понад 5 тис. дітей зі статусом ВПО, найбільше їх зареєстровано у Рахівському районі. Водночас в Ужгороді та Берегові найбільше вимушених переселенців, які потребують працевлаштування.
Станом на початок 2025 року на Закарпатті діяло 107 притулків для ВПО, а упродовж поточного року планували відкрити ще чотири.
У 2025 році Закарпатський центр соціальних служб і Департамент соціального захисту населення спільно презентували довідник для внутрішньо переміщених осіб: у ньому зібрані понад 100 локацій для тимчасового проживання з адресами, описом, фото приміщень та контактами відповідальних людей. Також довідник містить інформацію про права вимушених переселенців, роботу обласної гарячої лінії, підрозділів соціального захисту, Пенсійного фонду, ЦНАП та контакти рад з питань ВПО.
За даними сервісу Work.ua, середня заробітна плата в обласному центрі Закарпаття — Ужгороді — станом на кінець грудня 2025 року становила 28 тис. грн за наявними вакансіями та 51 тис. грн — за бажаними запитами в резюме. Станом на 2022 рік ці показники становили 14 тис. грн і 22 тис. грн відповідно. Також, за даними цього ж сервісу, кількість шукачів роботи в Ужгороді перевищує кількість наявних вакансій в понад 3 рази: відкритих вакансій станом на 30 грудня — 386, кількість шукачів — 1256.
Втім, за даними Державної служби зайнятості ситуація протилежна: на одного шукача роботи на Закарпатті налічується приблизно дві відкриті вакансії. Також, за даними Державної служби зайнятості, упродовж січня-листопада 2025 року послуги служби зайнятості отримували 14 714 людей (1659 із них — ВПО), однак лише 465 із них, тобто 3,16%, працевлаштували.
За інформацією сервісу Rabota.ua, найбільше відкритих вакансій на Закарпатті у сферах роздрібної торгівлі, державному секторі та Силах оборони України.
У 2025 році обласний бюджет Закарпатської області становить 3,164 млрд грн. З них 2,828 млрд грн — доходи загального фонду, 0,337 млрд грн — доходи спецфонду. За даними OpenBudget, станом на кінець грудня 2025 року обласний бюджет виконаний на 96,6% за доходами та на 76% — за видатками.
Бюджет області на 2026 рік становить 2 млрд 799 млн грн, що на 24,7% більше ніж у 2025-му.
Бюджет Ужгородської міської громади на 2025 рік становив 2,538 млрд грн, із них 2,448 млрд грн — доходи загального фонду, 0,090 млрд грн — доходи спецфонду. Станом на середину січня 2026 року бюджет громади виконаний на 94,2% за доходами та на 82,7% — за видатками. У структурі бюджету громади найбільшу частку доходів становлять податкові надходження — 78,77%, найменшу — цільові фонди — 0,06%.
Обсяг бюджету Ужгорода на 2026 рік запланований у сумі 2 млрд 445 млн грн, що на понад 205 млн грн (9,2%) більше, ніж очікувані доходи за 2025 рік.
За даними OpenDataBot, у 2025 році на Закарпаття з інших регіонів релокувалася 161 компанія, натомість з області переїхало 78 компаній. Відповідно, можна вважати, що кількість бізнесів на Закарпатті коштом міграції по країні зросла на 83 компанії.
У Закарпатській ОВА на запит ОПОРИ відповіли, що станом на 1 листопада 2025 року в області перебуває 377 підприємств різних форм власності, які перемістили свої бізнеси з інших регіонів України або створили нові виробничі потужності. Також, за інформацією ОВА, в області реалізується соціальний проєкт “Діалог влади та бізнесу” та діє Програма розвитку малого та середнього підприємництва.
Протягом повномасштабної війни область намагається фінансово підтримувати Сили Оборони України, виділяючи кошти з місцевих бюджетів. За даними Закарпатської ОВА, військова адміністрація першочергово розв’язує питання матеріально-технічного забезпечення заходів територіальної оборони, а також військових частин, які дислокуються на території області. Станом на початок листопада, за даними ОВА, наданими у відповідь на запит ОПОРИ, загальний обсяг коштів, виділених у Закарпатській області у 2025 році, становить 315,4 млн грн.
В Ужгородській міській раді ОПОРІ повідомили, що на 2025 рік на програми підтримки Сил Оборони України виділили 48,8 млн грн.
Програми з відновлення на Закарпатті, за даними ОВА, наразі не реалізуються, оскільки область не зазнає регулярних руйнувань унаслідок повномасштабної війни. Водночас процес відбудови об’єктів, які постраждали внаслідок поодиноких ворожих ударів, забезпечується завдяки низці національних і міжнародних ініціатив.
Політичний ландшафт у 2019–2022 роках
Політичний ландшафт Закарпатської області формується навколо локальних еліт і регіональних центрів впливу, а не загальнонаціональних партій. Електоральна поведінка тут значною мірою персоналізована: виборці орієнтуються насамперед на конкретних лідерів, їхню репутацію, ресурси і здатність впливати на розв’язання місцевих проблем. У результаті партійні бренди відіграють другорядну роль і часто слугують лише інструментом політичного представництва для місцевих команд. Саме тому одні й ті самі політичні сили можуть мати сильні позиції в окремих громадах і бути повністю відсутніми в інших. Така фрагментованість розвинулася ще задовго до останніх місцевих виборів 2020 року.
Одним із найбільш показових прикладів територіалізованого впливу є Мукачівщина, де протягом тривалого часу ключові політичні позиції зосереджені навколо родини Балог. Віктор Балога, багаторічний народний депутат кількох скликань (востаннє, у 2019 році, був обраний від партії “Єдиний центр” по округу №69 із центром у Мукачеві), залишається достатньо впливовим, а міським головою Мукачева вже тривалий час є його син Андрій Балога.
Для інституціоналізації такого впливу в різні періоди використовували різні політичні проєкти. Партія “Єдиний центр”, яка згодом трансформувалася в “Команду Андрія Балоги” (раніше також — “Партія приватної власності”), стала одним із ключових регіональних гравців. Ця політична сила має вагоме представництво в обласній раді, хоч і не має чітко артикульованої ідеології й переважно зосереджується на мобілізації локального електорату й утриманні контролю над місцевими радами.
Іншим важливим прикладом регіональної політичної інституціоналізації є партія “Рідне Закарпаття”, створена у 2018 році й остаточно оформлена як регіональний бренд напередодні місцевих виборів 2020 року. У її формуванні брали участь народні депутати від Закарпатської області Роберт Горват (обраний як самовисуванець за округом №68 із центром в Ужгороді), Валерій Лунченко (обраний як самовисуванець за округом №71 із центром у Хусті), Василь Петьовка (обраний як самовисуванець за округом №72 із центром в Тячеві) та Владіслав Поляк (обраний як самовисуванець за округом №73 із центром у Берегові).
Водночас місцеві вибори 2020 року продемонстрували часткове посилення ролі загальнонаціональних політичних сил. Такі партії, як “Слуга народу”, “Європейська Солідарність”, “Батьківщина”, змогли отримати суттєве представництво в окремих радах і стати помітними учасниками виборчих перегонів. Однак і в цих випадках успіх часто був зумовлений інтеграцією партій до місцевих еліт або опорою на впізнаваних локальних кандидатів.
Результати парламентських і президентських виборів 2019 року, формування коаліцій
За даними ЦВК, під час першого туру президентських виборів у 2014 році впевнену перемогу в усіх 6 округах області здобув Петро Порошенко, за ним друге місце зі значним відривом посіла Юлія Тимошенко (явка становила 51%). Результат Петра Порошенка за підсумками голосування 25 травня 2014 року в п’яти округах області був більшим, ніж результат Володимира Зеленського за підсумками голосування 31 березня 2019 року.
Натомість на президентських виборах 2019 року явка виборців у Закарпатській області була найменшою в Україні й становила всього 47% під час першого голосування та 46,38% під час повторного.
За результатами першого туру 31 березня 2019 року перемогу на всіх 6 округах Закарпатської області здобув Володимир Зеленський. Тодішній президент Петро Порошенко зайняв третє місце у 5 округах (крім Ужгорода), програвши Юлії Тимошенко.
Вже в другому турі президентських виборів, 21 квітня 2019 року, в усіх 6 округах Закарпатської області перемогу здобув Володимир Зеленський.
Після президентських виборів 2019 року, в червні, з посади голови Закарпатської ОДА звільнили тодішнього очільника Геннадія Москаля. На його місце призначили тимчасового виконувача обов’язків, першого заступника Москаля — Івана Дурана. Вже у липні Володимир Зеленський звільнив з посади Дурана й зробив керівником області Ігоря Бондаренка, який протримався на посаді всього пів року. Виконувати обов’язки голови ОДА на початку 2020-го Президент призначив Олексія Гетмененка.
Від початку 2020 року до початку 2026 року керівництво Закарпатської ОДА змінювалося ще 5 разів. Найдовше на посаді очільника області протримався Віктор Микита, який вступив на посаду наприкінці 2021-го і склав повноваження у вересні 2024 року, а до цього тривалий час працював у правоохоронних органах і спецслужбах. Станом на грудень 2025-го Закарпатську ОДА очолює Мирослав Білецький (у 2020 році був обраний до Закарпатської обласної ради VIII скликання від партії “Рідне Закарпаття”, член постійної комісії з питань бюджету), а Віктор Микита став заступником керівника Офісу Президента України.
Щодо чинного голови Закарпатської ОДА Мирослава Білецького у грудні 2025 року Національна поліція відкрила кримінальне провадження за статтею “Декларування недостовірної інформації”. Цьому передувало розслідування Bihus.Info, в якому журналісти показали, що Мирослав Білецький “приховав” у своїй декларації офіційно колишню дружину з купою нерухомості та бізнесів, з якою, схоже, продовжує спільно проживати.
Головою Закарпатської обласної ради є Роман Сарай — депутат облради VIII скликання обраний від партії “Слуга народу”. Його перший заступник — втретє депутат облради від “Батьківщини” Андрій Шекета. Роман Сарай став головою обласної ради вже за часів повномасштабної війни — у вересні 2023 року. До цього на цій посаді перебував Володимир Чубірко — представник партії “Рідне Закарпаття”, який своєю чергою замінив на посаді представника “Слуги народу” й ексголову Закарпатської ОДА Олексія Петрова.
На парламентських виборах у 2019 році на Закарпатті перемогла партія “Слуга народу” з активом у 188 323 голоси (49,86%). Друге місце посіла ВО “Батьківщина” — 37 931 голос (10,04%), третє — “Опозиційна платформа — За життя” зі 30 270 голосами (8,01%). У проміжку між 5 і 4 відсотками голосів виборців вдалося набрати партіям “Опозиційний блок”, “Європейська Солідарність”, “Голос” та “Сила і честь”. Майже 3% — у партій “Українська стратегія Гройсмана” та “Радикальної партії Олега Ляшка”.
Загалом у Верховній Раді регіон представляють 6 народних депутатів, обраних за мажоритарною системою. Серед них — уже згадані вище депутати, які обиралися як безпартійні самовисуванці: Роберт Горват (округ №68), Віктор Балога (округ №69), Валерій Лунченко (округ №71), Василь Петьовка (округ №72), Владіслав Поляк (округ №73), а також обраний від партії “Слуга народу” Михайло Лаба (округ №70).
Натомість партії, які за результатами виборів 2014 року подолали п’ятивідсотковий бар’єр, за 5 років втратили довіру місцевих виборців. Йдеться про “Народний фронт”, “Об’єднання ‘Самопоміч’”, “Радикальну партію Олега Ляшка”, “Всеукраїнське аграрне об’єднання ‘ЗАСТУП’”.
У 2014 році “Європейська Солідарність” посіла впевнене 1-ше місце із 116 525 голосами (28,05%), а в 2019-му не подолала і 5-відсоткового бар’єра — 17 316 голосів (4,58%). Якщо у 2014 році партія “Опозиційний блок” отримала 2,41% голосів, посівши лише 10-те місце, то у 2019-му “Опозиційна платформа — За життя” та “Опозиційний блок” розділили 3-тє та 4-те місця, набравши разом 49 394 голоси (13%).
Місцеві вибори 2020 року
За підсумками голосування на виборах депутатів Закарпатської обласної ради п’ятивідсотковий бар’єр подолали 8 політичних сил. Лідерами стали “Рідне Закарпаття”, “Слуга народу” та ВО “Батьківщина”.
Голоси виборців області розділилися так:
- “Рідне Закарпаття” — 59 845 голосів (17,78%), 12 мандатів;
- “Слуга народу” — 58 783 (17,47%), 11 мандатів;
- ВО “Батьківщина” — 42 432 (12,61%), 8 мандатів;
- “КМКС/Партія угорців України)” — 39 049 (11,60%), 8 мандатів;
- “Команда Андрія Балоги” — 36 583 (10,87%), 7 мандатів;
- “Європейська солідарність” — 30 407 (9,03%), 6 мандатів;
- “За майбутнє” — 30 214 (8,98%), 6 мандатів;
- “Опозиційна платформа — За життя” — 26 980 (8,02%), 6 мандатів.
На початку роботи обласної ради VIII скликання, у 2020 році, було утворено фракцію проросійської політичної партії “Опозиційна платформа — За життя”, яка складалася із 6 депутатів. У березні 2022 році ці депутати подали заяви про вихід із фракції та повідомили про припинення її існування. Натомість вони утворили депутатську групу “Рідний край”.
Всього станом на листопад 2025 року Закарпатська обласна рада складається із 64 депутатів. За 5 років роботи ради достроково припиняли повноваження 5 депутатів.
До Ужгородської міської ради пройшли 6 політичних партій, які подолали п’ятивідсотковий бар’єр:
- ВО “Батьківщина” (4244 голосів, 12,56%), 8 мандатів,
- “Слуга народу” (3894 голосів, 11,52%), 7 мандатів,
- “Рідне Закарпаття” (2814 голосів, 8,33%), 6 мандатів,
- “Європейська солідарність” (2722, 8,05%), 6 мандатів,
- “Опозиційна платформа — За життя” (2784 голосів, 8,24%), 6 мандатів,
- “Партія твого міста” (2524 голосів, 7,47%), 5 мандатів.
На виборах міського голови Ужгорода у 2020 році переміг Богдан Андріїв, обійшовши в другому турі свого суперника Віктора Щадея. Уперше Андріїв став ужгородським міським головою у 2015 році, балотувавшись від партії “Відродження”. Також тоді він балотувався до Ужгородської міської ради від цієї партії як перший кандидат у списку.
У 2018 році Андріїва заарештували за підозрою, пов’язаною з неналежним проведенням тендерів у ході реконструкції культурно-історичного центру “Совине гніздо”. Тоді обласна прокуратура клопотала про відсторонення Андріїва від посадових обов'язків на час розслідування справи, однак суд не задовольнив клопотання. Пізніше справу проти мера Ужгорода закрили.
У 2023 році СБУ проводила обшуки в кабінеті Андріїва у справі про незаконний виїзд депутатів Ужгородської міськради на відпочинок за кордон під виглядом «відряджень».
На початку скликання, у 2020 році, в Ужгородській міській раді налічувалося 6 фракцій: “Європейська Солідарність”, “Партія твого міста”, “Слуга народу”, “Рідне Закарпаття”, “Опозиційна платформа — За життя”, ВО “Батьківщина”. У березні 2023 року роботу припинила фракція “Опозиційної платформи — За життя”. Як і в обласній раді, депутати з цієї фракції утворили об’єднання “Рідний край”.
Політичний ландшафт в області й обласному центрі у 2022–2025 роках
Зміна балансу сил
На початку повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, Указом Президента була утворена Закарпатська обласна військова адміністрація на базі ОДА. В обласному центрі — Ужгороді — військової адміністрації не створювали, тож міська громада залишається під керівництвом Ужгородської міської ради.
Станом на початок війни Закарпатську обласну державну адміністрацію очолював Віктор Микита, який і став першим керівником новоутвореної військової адміністрації та перебував на цій посаді до вересня 2024 року. У вересні ОВА очолив перший заступник Микити — Мирослав Білецький, який перебуває на посаді до сьогодні. Микита, своєю чергою, став п’ятим головою Закарпатської ОДА від початку каденції Володимира Зеленського. З червня до липня 2019 року адміністрацію тимчасово очолював Іван Дуран, з липня до грудня 2019 головою ОДА був Ігор Бондаренко, з кінця 2019 року до квітня 2020 обов’язки голови ОДА виконував Олексій Гетманенко, з квітня до грудня 2020 року головою був Олексій Петров, з грудня 2020 до листопада 2021 — Анатолій Полосков.
Зміна керівника вже військової адміністрації була пов’язана з переходом Віктора Микити на посаду заступника керівника Офісу Президента. Втім, респонденти ОПОРИ в ході глибинних інтерв’ю відзначали, що опосередкований вплив Микити досі зберігається. Натомість Мирослав Білецький — депутат Закарпатської обласної ради VI, VII та VIII скликань — із 25 листопада 2021 року входить до складу постійної комісії облради з питань бюджету. У 2019 році Білецький балотувався до Верховної Ради України від партії “Українська стратегія Гройсмана”, однак не був обраний.
Із початком повномасштабного вторгнення роль Закарпатської обласної адміністрації суттєво поглибилася. Зокрема, військова адміністрація отримала розширені повноваження щодо ухвалення бюджету та внесення змін до нього без обов’язкового розгляду на сесіях обласної ради, затвердження програм і рішень через Раду оборони, а також оперативного управління ресурсами.
Паралельно посилився неформальний вплив військової адміністрації на місцеве самоврядування — не лише в обласному центрі, а й у громадах. Цей вплив значною мірою ґрунтується на концентрації в руках ОВА військово-правоохоронних інструментів: координації мобілізаційних процесів, взаємодії з обласним ТЦК, поліцією й іншими структурами. В окремі періоди, зокрема за попереднього керівництва ОВА, цей вплив був особливо помітним.
Як розповів ОПОРІ під час глибинного інтерв’ю один із депутатів обласної ради, бюджетні процеси в умовах воєнного стану характеризуються правовою невизначеністю: у різних регіонах склалися різні практики прийняття рішень — від одноосібних розпоряджень голови адміністрації до формального погодження з обласними радами. Попри рекомендаційний характер позицій депутатських комісій, на практиці адміністрація в області часто намагається уникати відкритих конфліктів і брати до уваги позицію депутатів.
За словами іншого респондента ОПОРИ, політичного експерта, в області практично немає публічної опозиції, а критику рішень військової адміністрації рідко артикулюють відкрито. Політичний ландшафт у класичному партійному сенсі суттєво “заморожений”: більшість акторів декларують лояльність до державної політики й уникають конфліктних тем. Водночас військові адміністрації зберігають значний вплив на політичні процеси — через формальні рішення, неформальні домовленості та координацію з депутатським корпусом.
На думку іншого респондента ОПОРИ, представника медіасфери області, роль і вплив військової адміністрації зростає. Він пояснює, що місцеві громадські активісти намагаються розповідати про порушення, але це не завжди дає видимий результат. Як приклади експерт наводить кейси мобілізації місцевого журналіста Олега Диби й експоліцейського Івана Белецького.
За спостереженнями громадського активіста, респондента ОПОРИ, після початку повномасштабної війни міська влада Ужгорода значною мірою втратила політичну та управлінську суб’єктність. Управління містом фрагментувалося між окремими посадовцями, зокрема заступниками міського голови, які діють автономно у межах власних сфер відповідальності.
Наслідком цього є непрозорість значної частини управлінських рішень, зокрема у сфері містобудування та комунальних ресурсів. Масштабні будівельні проєкти, наприклад зведення великих торгових центрів, які реалізуються в місті, свідчать про наявність системи погоджень і дозволів, однак переважна більшість цих процесів відбувається без належної публічної уваги і відкритих обговорень. Громадськість зазвичай дізнається про них уже на етапі реалізації.
Наприклад, мешканці Ужгорода збирали підписи під відкритим зверненням до місцевої влади і правоохоронних органів проти забудови території Радванського кар’єру. Раніше громадськість запропонувала облаштувати біля кар’єру парк, і міськрада пішла назустріч — навіть був розроблений детальний план території парку. Втім, у процесі виявилося, що частина ділянок, де планувалося облаштувати парк, перебувають у приватній власності.
Обласна рада
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну політична динаміка в Закарпатській обласній раді зазнала суттєвих змін. Формально склад ради, обраний у 2020 році, зберігся, однак фактичний баланс впливів і логіка ухвалення рішень істотно змістилися. Ключовою тенденцією стало послаблення ролі партійної конкуренції та зростання значення ситуативних більшостей, орієнтованих на співпрацю з обласною військовою адміністрацією.
Після 24 лютого 2022 року відбулося де-факто переформатування більшості без її офіційного переоголошення. Депутати різних фракцій, зокрема колишніх проросійських політичних сил, задекларували лояльність до державної політики воєнного часу й практично припинили публічну опозиційну діяльність. Заборона низки проросійських партій призвела не до масового складання мандатів, а радше до індивідуальної переорієнтації депутатів: частина з них увійшли до нових депутатських груп або діють як позафракційні, підтримуючи ключові рішення керівництва області. Це дозволило зберегти керованість ради та уникнути відкритих конфліктів, але водночас послабило політичну суб’єктність самої ради як представницького органу.
Зміни торкнулися і внутрішньої структури впливів. Керівні посади в постійних депутатських комісіях, у президії ради та в комунальних підприємствах поступово сконцентрувалися в руках депутатів і менеджерів, орієнтованих на співпрацю з ОВА. Формально залишаючись представниками певних політичних сил, вони діють у межах консенсусної моделі управління, уникаючи конфронтації та публічних політичних заяв.
Масових позбавлень мандатів через колабораційну діяльність або публічні кримінальні провадження не відбулося. Процедури заміщення вибулих депутатів загалом дозволяли зберігати кількісний склад ради, а отже — не призводили до різких змін у балансі сил.
У підсумку станом на жовтень 2025 року Закарпатська обласна рада функціонує в умовах зниженого рівня політичної конкуренції та високої залежності від обласної військової адміністрації. Баланс сил визначається не стільки партійною належністю депутатів, скільки їхньою готовністю співпрацювати з ОВА. Це дозволяє уникати криз і блокування рішень, але водночас обмежує роль ради як простору політичної дискусії та демократичного представництва.
До складу обласної ради після місцевих виборів 2020 року увійшли депутати від кількох політичних сил, які подолали виборчий бар’єр і сформували власні фракції. У раді представлені як загальнонаціональні партії, так і регіональні політичні проєкти. Найбільш численною є фракція партії “Рідне Закарпаття”, створеної у 2018 році та оформленої як регіональний бренд напередодні місцевих виборів 2020 року нардепами Робертом Горватом, Валерієм Лунченком, Василем Петьовкою та Владіславом Поляком. Партія фінансувалася переважно з коштів ужгородця Олександра Тернавського, який двічі балотувався до Ужгородської міської ради (від “Рідного Закарпаття” та “Європейської Солідарності”), однак так і не був обраний.
Усі нардепи, дотичні до створення “Рідного Закарпаття”, входять до депутатської групи “Довіра”, яку створили позафракційні депутати-мажоритарники. Очільник групи — нардеп Олег Кулініч, обраний по округу №147 із центром в Миргороді як безпартійний самовисуванець. Його заступник — нардеп Валерій Лунченко. Депутатська група складається переважно з колишніх депутатів з “БПП”, “Народного фронту”, представників партії “Наш край”, ексрегіоналів та депутата від “Самопомочі”.
Валерій Лунченко — обраний як самовисуванець по округу №71 із центром у м. Хуст — є нардепом вже втретє. До цього обирався до ВРУ від “Народного фронту” та ВО “Батьківщина”. У нинішньому скликанні парламенту є заступником голови депутатської групи “Довіра” та членом Комітету з питань бюджету; раніше працював у комітеті з аграрної політики та земельних відносин, де обіймав посаду секретаря. Також у різні роки Лунченко очолював Закарпатську ОДА, був депутатом обласної ради та працював в органах місцевого самоврядування Хуста. Як парламентар Лунченко голосував за низку резонансних рішень. Зокрема, у липні 2025 року він, як і його колеги по групі “Довіра”, підтримав законопроєкт №12414, який фактично згорнув інституційну незалежність НАБУ і САП.
Колега Лунченка по групі “Довіра” — Василь Петьовка — один із найбільш досвідчених парламентарів. Він кілька разів обирався до Верховної Ради як самовисуванець і від політичних сил: “Єдиний центр” та “Наша Україна”. У чинному IX скликанні пройшов до парламенту по округу №72 як безпартійний самовисуванець. У 2003–2007 роках він був міським головою Мукачева, також був депутатом Закарпатської обласної ради. У 2022 році НАЗК склало на Петьовку адмінпротокол через використання депутатських повноважень в особистих інтересах — він звертався до голови Закарпатської ОВА з проханням надати право вільного перетину кордону своїм родичам під час дії воєнного стану.
Владіслав Поляк — нардеп-самовисуванець по округу №73, до цього мав стосунок до проросійських партій, зокрема був депутатом Виноградівської міськради від “Партії регіонів” та Закарпатської обласної ради VI скликання від партії “Відродження”. Свого часу підтримав законопроєкт №7654, який експерти розцінювали як спробу зірвати конкурс на посаду директора НАБУ і спростити процедуру його звільнення. Також у 2025 році суд повернувся до розгляду справи проти Поляка щодо кнопкодавства у 2020 році — одного з перших зафіксованих випадків неособистого голосування після запровадження кримінальної відповідальності. За це політику може загрожувати штраф або втрата депутатського мандата.
Роберт Горват — нардеп-самовисуванець обраний по округу №68 із центром в Ужгороді. До цього, у 2014 році, став народним депутатом від “Блоку Петра Порошенка”. Кілька разів фігурував в антикорупційних розслідуваннях через незадекларований бізнес. У 2023 році НАБУ та САП повідомили Горвату про підозру в заволодінні державними землями. За даними слідства, у 2016–2019 роках, користуючись впливом на Головне управління Держгеокадастру однієї з областей, нардеп розробив схему заволодіння земельними ділянками загальною площею 323 га, що перебували у постійному користуванні державного підприємства.
Також в обласній раді працюють фракції партій “Слуга народу”, ВО “Батьківщина”, “Європейська Солідарність”, “За майбутнє”, “Команда Андрія Балоги”, а також “КМКС/Партії угорців України”, яка традиційно представляє інтереси угорської національної меншини в області.
За період роботи обласної ради 5 депутатів припинили свої повноваження достроково. Йдеться про депутатку від “Команди Андрія Балоги” Ірину Галай, депутата Йосипа Барто (повноваження припинені у зв’язку зі смертю), депутатку від партії “За майбутнє” Андріану Сушко (у зв’язку з рішенням партії), депутатку від ”КМКС” Єлизавету Біров, депутата від “Слуги народу” Олексія Іванча.
Крім цього, як відповіли на запит ОПОРИ в обласній раді, заяву про складання повноважень ще у 2023 році подавала депутатка від “Команди Андрія Балоги” Єва Якушева, однак відповідне рішення так і прийняли.
Повноваження депутатів припинялися з різних причин. Наприклад, ексдепутатка Ірина Галай пояснила своє рішення тим, що під час воєнного стану повноваження депутатів обласних рад знизилися на 90%. “Вся наша робота зводиться до того, щоб просто голосувати за дуже прості речі. Щоб робити корисні справи для області, абсолютно не треба бути депутатом. На моїх очах звичайні волонтери зробили за цей рік набагато більше, ніж деякі депутати…”, — зазначила Галай.
Ексдепутатка Єлизавета Біров у коментарі “Суспільному” розповіла, що рішення про складення мандату прийняла з особистих мотивів: “Мені у вересні виповнилося 65 років, і ми з чоловіком прийняли свідоме рішення, що ми маємо своє життя продовжити поруч із дітьми та присвятити себе вихованню внуків”.
Колишній депутат облради від “Слуги народу” Олексій Іванчо склав повноваження після інциденту з ТЦК у грудні 2023 року на території комплексу “Косино”, що розташований на Берегівщині й належить Іванчу. Тоді, як повідомляла адміністрація комплексу, на його територію увірвалися кілька десятків невідомих у балаклавах та у військовій формі: “Під дулами автоматів вигнали на вулицю із саун та процедурних кабінетів усіх відвідувачів, у тому числі дітей, жінок та людей похилого віку. У відповідь на прохання директора комплексу показувати посвідчення та відповідні документи до нього застосували фізичну силу”.
Ексдепутатку від “За майбутнє” Андріану Сушко спершу звільнили з посади заступниці голови Закарпатської облради, яку вона обіймала з грудня 2021 року. Тоді її призначення з другої спроби підтримали 35 обранців (попри початкову відмову фракцій “КМКС” та “За майбутнє”). Невдовзі після призначення Сушко на керівну посаду в раді її рідна фракція розпочала процедуру відкликання її депутатського мандата.
Ужгородська міська рада
Після початку повномасштабного вторгнення політична динаміка в Ужгородській міській раді зазнала помітних змін. Формальний склад ради, обраної на місцевих виборах 2020 року, в основному зберігся, однак реальні механізми впливу, роль фракцій та логіка ухвалення рішень дещо змістилися під впливом воєнного стану і посилення ролі військових та державних адміністративних інституцій. Міським головою Ужгорода залишається обраний ще у 2015 році (від партії “Відродження”) і повторно у 2020-му році (як самовисуванець) Богдан Андріїв. Чинний секретар міської ради — її депутат від “Слуги народу” Ігор Чорній.
До складу Ужгородської міської ради VIII скликання за результатами місцевих виборів 2020 року увійшли 38 депутатів. На початку роботи ради в ній діяли фракції партій “Слуга народу”, “Європейська Солідарність”, ВО “Батьківщина”, “Рідне Закарпаття” та “Партія твого міста”. Остання має виразно муніципальний характер і зосереджена на питаннях міста. Її лідер — депутат міськради Василь Гомонай, який обрався на цю посаду вже втретє (вперше, у 2010 році, він балотувався від партії “Сильна Україна”, а у 2015-му — від партії “Відродження”). Під час виборчого процесу у 2020 році в “Партії твого міста” виникли проблеми з реєстрацією через питання до правомірності сплати внесків. Утім, із другого разу партію таки зареєстрували для участі у місцевих виборах.
Також у 2020 році була сформована фракція політичної партії “Опозиційна платформа — За життя”, однак 24 березня 2022 року на засіданні позачергової XVII сесії Ужгородської міської ради VIII скликання депутати офіційно повідомили про вихід із цієї фракції.
Ужгородська міська рада сформувалася без однієї домінантної сили, тож прийняття рішень значною мірою залежить від міжфракційних домовленостей, ситуативних більшостей і ролі міського голови, а не від стабільної партійної коаліції.
Як розповів ОПОРІ один з експертів у ході глибинних інтерв’ю, буває, що депутати об’єднуються в ситуативні коаліції для окремих голосувань, зокрема щодо земельних питань. “Час від часу окрема група депутатів спробує ситуативно об'єднати навколо себе інших депутатів, аби зняти когось заступника, поміняти когось. Але майже в усіх випадках це нічим не закінчується. Я б сказав, що там уже сформована більшість, яка складається з абсолютно різних політичних сил, часто навіть ідеологічно протилежних, як ‘Батьківщина’, ‘Слуга народу’ та ‘Європейська Cолідарність’. Єдине, що всіх їх об'єднує, — земельні питання. Там немає ніякого дисонансу рішеннях”, — розповів один із респондентів ОПОРИ. Він додав, що у результаті складається враження, що в місті фактично немає опозиції: частина депутатів просто виходить із зали, інші голосують, бо розуміють, що голосів більшості й так вистачає.
Ключові позиції в постійних комісіях, виконавчих структурах і комунальних підприємствах дедалі більше концентруються навколо депутатів та управлінців, орієнтованих на співпрацю з міським головою.
З моменту набуття повноважень і станом на 1 листопада 2025 року кількісний склад Ужгородської міської ради VIII скликання становить 38 депутатів. За період роботи ради повноваження окремих депутатів припиняли достроково з різних причин. Зокрема, у березні 2022 року достроково були припинені повноваження депутата Ужгородської міської ради від політичної партії “Партія твого міста” Юрій Мандич у зв’язку з його смертю. У листопаді 2024 року були припинені повноваження депутата від партії “Європейська Солідарність” Андрія Риби за народною ініціативою (відповідно до рішення чергового з’їзду партії від 10 жовтня 2024 року). Ймовірно, це сталося через його переїзд до Канади. Як ідеться у матеріалі “Чесно”, перша (невдала) спроба позбавити його повноважень відбулася після повідомлень у медіа у лютому 2022 року про те, що чоловік покинув Україну.
Функціональна спроможність рад
Закарпатська обласна рада
Упродовж 2025 року Закарпатська обласна рада працювала відносно стабільно. За рік відбулося 6 пленарних засідань, усі — в офлайн-форматі у сесійній залі обласної ради. Втім, засідання відбувалися нерегулярно, з тривалими паузами між сесіями, “укрупненням” порядку денного та скороченням кількості пленарних днів.
Робота обласної ради залишається формально відкритою для громадськості: рішення та протоколи пленарних засідань системно публікують на офіційному вебсайті у розділі “Нормативні документи / Рішення ради” на сторінках відповідних сесій. Водночас публічність процесу прийняття рішень обмежена — онлайн-трансляції засідань не є сталою практикою, зокрема останні доступні записи датовані ще 2023 роком.
Кризових явищ у роботі ради у вигляді блокування сесій або системної бездіяльності у 2025 році не спостерігалося. Це значною мірою пояснюється низьким рівнем політичної конфліктності й орієнтацією депутатського корпусу на консенсус з обласною військовою адміністрацією. Більшість респондентів, з якими ОПОРА провела глибинні інтерв’ю, підтвердили “декларативний” статус роботи облради. Суперечки з ОВА, якщо й виникали, були радше точковими і стосувалися бюджетних рішень або перерозподілу ресурсів, але не призводили до зриву голосувань.
Відвідуваність пленарних засідань у 2025 році була відносно стабільною. На чотирьох засіданнях було зареєстровано відповідно 42, 42, 47 і 47 депутатів із 64. Середній рівень відвідуваності становив 44,5 депутата за одне пленарне засідання, що свідчить про збереження кворуму та базової дисципліни, попри загальне зниження політичної активності депутатів.
Ужгородська міська рада
Ужгородська міська рада у 2025 році працювала значно інтенсивніше, ніж Закарпатська обласна. Впродовж року проведено 13 сесій — і чергових, і позачергових, що свідчить про більш динамічний характер управління міськими процесами.
Робота міської ради відкрита: всі пленарні засідання транслюють онлайн на офіційному сайті Ужгородської міської ради і на платформі YouTube, а відеозаписи зберігають у відкритому архіві. Протоколи засідань також регулярно публікують на офіційному вебресурсі ради.
Водночас у роботі Ужгородської міської ради простежуються ознаки внутрішньої неузгодженості та фрагментованості, що не завжди переростають у відкриту кризу, але впливають на дисципліну і стабільність роботи. Політичні конфлікти інколи стають публічними. Найчутливішими лишаються питання землекористування, містобудування та розподілу фінансових ресурсів. Наприклад, у грудні 2025 року депутат міськради від “Слуги народу” Валентин Штефаньо вручив міському голові Ужгорода Богдану Андріїву лопату на знак незгоди з кількома пунктами у проєктах земельних рішень. Також набув публічного розголосу кейс приватизації землі на Чорних озерах.
Рівень відвідуваності пленарних засідань у 2025 році був нерівномірним — від 20 до 34 осіб (всього міська рада складається з 38 депутатів). Середній рівень відвідуваності у 2025 році становив близько 27,8 депутата на одне пленарне засідання, що свідчить про певні проблеми з дисципліною.
Ключові політичні гравці
Мирослав Білецький. Чинний голова Закарпатської обласної військової адміністрації був призначений на цю посаду замість Віктора Микити у листопаді 2024 року. Раніше Білецький займав різні керівні посади й кілька разів обирався депутатом Закарпатської обласної ради: у 2010 році — від партії “Фронт змін”, у 2015-му — від партії “Блок Петра Порошенка”. У 2019 році він балотувався до Верховної Ради від “Української стратегії Гройсмана”, однак так і не був обраний, а в 2020-му переобрався до облради від локальної партії “Рідне Закарпаття”. У 2021–2024 роках був заступником голови Закарпатської обласної державної адміністрації.
Нещодавно Білецький стан фігурантом скандалу щодо незадекларованих статків. Зокрема, за даними Bihus.info, очільник ОВА не вніс до декларації даних про колишню дружину, яка має нерухомість та бізнеси. Крім цього, журналісти з’ясували, що попри офіційне розлучення, пара досі проживає разом.
За даними джерел Bihus.Info, з початку повномасштабного вторгнення Мирослав та Оксана Білецькі виїздили за кордон щонайменше 8 разів, 7 із яких — на автівці, записаній на колишню дружину. Частина цих поїздок збігалися з відрядженнями Білецького. Також у розслідуванні вказано, що ексдружина та діти чиновника через інвестфонд “ЕСТЕЙТ ФІНАНС” мають частку в компанії “ЮКРЕЙНІАН НАТС ПРОДАКШН”, бенефіціарами якої є колишній міністр внутрішніх справ Арсен Аваков та колишній нардеп Ігор Котвіцький. Ще в двох агрокомпаніях Авакова та Котвіцького частку має Мирослава Опшитош, супутниця старшого сина Білецького, Дмитра, який є чинним депутатом Хустської міської ради. У 2021 році Дмитро і Мирослава одружилися, але з того часу Дмитро Білецький жодного разу не вказав її в декларації. Також Мирославі належить земельна ділянка у центрі Хуста під ЖК “Shayan lux house”. У самому ЖК вона має 220 м2 нерухомості — квартиру й три комерційні приміщення.
У коментарі журналістам Bihus.Info Мирослав Білецький заявив, що в нього “не виникало юридичного обов’язку щодо декларування” майна колишньої дружини. “При цьому Оксана Білецька активно займається бізнесом і має частки у цілій низці різнопрофільних компаній. Серед її партнерів дружини впливових у регіоні нардепів — Василя Петьовки (двоюрідного брата Віктора Балоги) та Валерія Лунченка. Свого часу жінка також світилась у спільному бізнесі з контрабандистом та колишнім митником Валерієм Пересоляком, який пізніше був внесений у санкційний список РНБО”, — йдеться у розслідуванні.
Після виходу розслідування, у грудні 2025 року, Нацполіція відкрила проти Білецького провадження за статтею “декларування недостовірної інформації”.
Василь Іванчо відомий як політик регіонального рівня з досвідом депутатської роботи та участі в партійних структурах. Він був депутатом Закарпатської облради VI та VIII скликань (у 2010 році обрався від “Партії регіонів”, у 2020-му — від політичної партії “За майбутнє”). Як пише видання “Закарпаття онлайн”, у 2013 році його призначили начальником Головного управління Міндоходів у Закарпатській області, до цього він був головою Державної податкової служби Закарпаття.
У січні 2021 року Василя Іванча розшукувала угорська поліція за підробку документів. Сам він назвав цю інформацію фейком і заявляв, що жодних питань в угорських правоохоронних органів до нього немає. Натомість на сайті поліції Угорщини сторінка, на якій була розміщена інформація про розшук, більше не активна. Іншої інформації про це від угорської поліції не було.
На посаді першого заступника голови ОВА Іванчо відомий як той, хто підтримує розвиток індустріалізації області. Він підкреслює, що доклався до (лобіював) створення індустріальних парків, зокрема в галузі відновлюваної енергетики, — зараз їх налічується 12, а на початку повномасштабної війни був лише один.
Експерти ж пов’язують Василя Іванча з локальними політичними мережами і роботою з електоратом у громадах. У публічних дискусіях його часто характеризують як “тихого гравця”, який рідко стає фігурантом скандалів, але зберігає вплив завдяки довготривалим зв’язкам та особистим домовленостям. Зокрема, однією з компаній, яка створила індустріальний парк, став виробник вітроенергетичного устаткування мегаватного класу “Френдлі Вінд Технолоджі” — бізнес колишнього народного депутата Максима Єфімова та сина співвласника “Індустріального союзу Донбасу” Едуарда Мкртчана, які перевезли виробництво з Краматорська Донецької області.
Податкову декларацію Василя Іванча також обговорювали в медіа, як і декларацію його керівника Мирослава Білецького, однак обговорення не спровокувало скандалів чи відкриття проваджень.
Іван Крулько обрався до Верховної Ради України у 2019 році від ВО “Батьківщина” (№12 у виборчому списку). Також він є головою закарпатського обласного осередку цієї партії, а у Верховній Раді входить до її фракції. Обіймає посаду першого заступника голови Комітету з питань бюджету, що забезпечує йому вплив на формування та контроль державних фінансів.
Раніше Іван Крулько вже обирався до Верховної Ради (VIII скликання) від ВО “Батьківщина” (№8 у списку). У цей період він очолював підкомітет з питань державного фінансового контролю та діяльності Рахункової палати Комітету Верховної Ради з питань бюджету, а також був заступником голови партії. У 2014 році працював радником виконувача обов’язків президента України Олександра Турчинова.
З березня 2013 до листопада 2016 року Крулько очолював громадську організацію “Батьківщина Молода”. У 2012 році балотувався до Верховної Ради VII скликання під №133 у списку ВО “Батьківщина” як безпартійний, однак не був обраний. У парламенті VI та VII скликань працював помічником народного депутата Бориса Тарасюка (“Батьківщина”) на платній основі. У 2009–2010 роках обіймав посаду заступника міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту, а з 2007 до 2013 року був головою Молодого народного руху України.
Політична кар’єра Крулька розпочалася ще в середині 2000-х: у 2007 році він балотувався до Верховної Ради VI скликання від блоку “Наша Україна — Народна Самооборона” (№214 у списку) як член НРУ. У 2007–2009 роках був заступником завідувача фракції “НУНС” у Верховній Раді, у 2006–2007 роках — заступником завідувача секретаріату депутатської фракції “Наша Україна”, а у 2005–2006 роках — завідувачем секретаріату фракції Народного Руху України. У лютому-жовтні 2005 року працював помічником міністра закордонних справ України.
22 липня 2025 року Крулько проголосував за законопроєкт №12414, який істотно обмежив інституційну незалежність НАБУ та САП.
Окремий резонанс викликали журналістські розслідування щодо бізнес-активності родини Крулька. Зокрема, за даними Bihus.Info, брат народного депутата — Василь Крулько, депутат Закарпатської обласної ради від ВО “Батьківщина”, — домовлявся про розбудову мережі люксових готелів “Апартель” із Денисом Комарницьким, фігурантом справ про розкрадання землі в Києві, який на початку 2026 року втік з України. Журналісти повідомляли, що спільні проєкти планували реалізовувати як в Україні, так і за кордоном, а сам Василь Крулько фігурує на записах із кабінету Комарницького, оприлюднених правоохоронними органами в межах операції “Чисте місто” — сторони обговорювали партнерство і використання підставних осіб для ведення бізнесу.
Йдеться щонайменше про два проєкти, один із яких реалізується в Поляні на Закарпатті. За планом, на 11 гектарах землі має з’явитися масштабний відпочинковий комплекс із 15-поверховим готелем, котеджами, оздоровчим корпусом, аквапарком, басейнами та гірськолижними витягами. Під цей проєкт було створено кілька компаній, у двох із яких — ТОВ “Апартель ‘Сонячна Поляна’” і ТОВ “Апартель Поляна” — серед співвласників у різних конфігураціях зазначені дружина Василя Крулька Яна, його бізнес-партнер Юрій Калинюк, а також Сергій Полікарпов, якого журналісти ідентифікують як підставну особу, пов’язану з оточенням Дениса Комарницького.
Загалом респонденти ОПОРИ відзначають братів Крульків як достатньо видимих і впливових акторів у політичному середовищі Закарпаття. За їхніми словами, цих політиків сприймають як амбіційних, перспективних, впізнаваних і здатних нарощувати вплив у регіональному політичному контексті. Експерти припускають, що на наступних виборах Крульки будуть важливими учасниками перегонів.
Андрій Балога — мукачівський міський голова з 2015 року, представник впливової регіональної політичної групи родини Балог, син Віктора Балоги. До обрання мером був депутатом Закарпатської обласної ради VI скликання і мав частку в сімейному бізнесі, однак ще перед обранням заявляв, що перепише її на інших членів родини. Наразі головний дохід у сім’ю Андрія Балоги приносить його дружина Едіта. Саме на неї зареєстровані частки у кількох підприємствах, що входять до групи родини Балог. Так, у 2024 році вона отримала 5 126 468 грн доходу від заняття підприємницькою діяльністю, 94 500 грн зарплати в Мукачівському інституті меблів, ще 2 775 грн зарплати за сумісництвом у ТОВ “Старовинний замок” (серед співвласників — Павло Балога), 10 400 грн у ТОВ “Маркет рітейл”, та 2 487 грн у ТОВ “Русинія”.
Політичну кар’єру на посаді мера Андрій Балога продовжив у 2020 році, вдруге обравшись на цю посаду від партії “Команда Андрія Балоги”. Ця політична сила була перейменована напередодні виборів з партії “Єдиний центр”, яку раніше очолював його батько — народний депутат Віктор Балога.
Загалом перебування Андрія Балоги на посаді мера Мукачева супроводжується поєднанням значного політичного впливу його родини у регіоні та серйозних корупційних підозр. Кримінальне провадження щодо продажу землі в центрі міста стало одним із найбільш резонансних антикорупційних кейсів на Закарпатті за останні роки та суттєво вплинуло на формування публічного образу Балоги як одного з найбільш контроверсійних місцевих політичних лідерів.
У 2024 році правоохоронці затримали Андрія Балогу спільно з головою Мукачівської районної ради Михайлом Ланем. Їх підозрювали у зловживанні службовим становищем з метою продажу земельної ділянки у центрі Мукачева за заниженою вартістю. Йдеться про понад 3 гектари комунальної землі, ринкова вартість якої, за даними слідства, становила понад 90 млн грн.
Ще у 2023 році СБУ та НАБУ проводили обшуки в Андрія Балоги та в Мукачівській міській раді в межах розслідування корупційної схеми продажу комунальної землі навколо стадіону “Авангард”. За повідомленнями медіа, землі стадіону в центрі міста продали фірмі ТОВ “Універсал-М”. Це рішення ухвалили на сесії міської ради “пакетом” з іншими питаннями за майже одноголосної підтримки депутатів. За версією слідства, вартість ділянки занизили у кілька разів, а компанія-покупець фактично перебувала під контролем Михайла Ланя (нардеп 7 та 8 скликань, у 2012 був обраний від “Партії регіонів”, у 2014 — як безпартійний самовисуванець по округу №70 із центром у Сваляві). Сам Балога публічно наполягав на законності продажу.
У липні 2024 року НАБУ та САП скерували до суду обвинувальний акт щодо Андрія Балоги і Михайла Ланя. Слідство встановило, що міський голова забезпечив прийняття рішення про продаж земельної ділянки за ціною, заниженою майже у 9 разів. Землю з ринковою вартістю 91,4 млн грн продали за 9,6 млн грн, а збитки територіальній громаді оцінили у 81,7 млн грн. Окрім цього, Балога своїм рішенням надав покупцеві розтермінування платежу на 6 місяців. Підставою для продажу стала експертна оцінка, за яку, за версією слідства, власникам компанії-оцінювачки дали хабар.
26 червня 2024 року Вищий антикорупційний суд обрав Андрію Балозі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 діб з альтернативою внесення застави у розмірі 30 млн грн. Згодом Балога вніс заставу. 23 серпня 2024 року ВАКС дозволив зняти з нього електронний браслет і надав дозвіл на пересування в межах Закарпатської області. Обвинувачення у справі також висунуто за статтями щодо підроблення документів, зловживання владою та підкупу осіб, які надають публічні послуги.
Віктор Балога — батько Андрія Балоги — народний депутат, обраний на окрузі №68 (із центром в Мукачеві) у 2019 році від партії “Єдиний центр”. Раніше він вже обирався до Верховної Ради VII (від “Єдиного центру”) та VIII скликань (як самовисуванець). Також він був міським головою Мукачева, двічі очолював Закарпатську ОДА, працював міністром з питань надзвичайних ситуацій та очолював Секретаріат Президента за часів Віктора Ющенка.
Крім того, Віктор Балога відомий в області як бізнесмен. Згідно з його декларацією за 2024 рік, він володіє земельними ділянками на Закарпатті та квартирою в Мукачеві, користується будинком і землею в Києві, задекларував колекцію з 26 картин, автомобілі Volkswagen ID.3 та Audi SQ7. Готівкові заощадження депутата становлять 5,7 млн грн, його дружини — 506 тис. євро. Основні доходи родини формуються коштом депутатської зарплати, пенсії та підприємницької діяльності дружини.
Експерти під час глибинних інтерв’ю відзначили ОПОРІ, що вплив Балоги в області похитнувся під час перебування на посаді вже колишнього голови ОВА Віктора Микити. Опитані пов’язують це з посиленням впливу центральної влади та її прагненням активніше контролювати політичний ландшафт Закарпатської області.
Богдан Андріїв — ужгородський міський голова з листопада 2015 року. В 2020 році він обирався як самовисуванець, у другому турі здолавши кандидата від партії “Слуга народу” Віктора Щадея, у 2015-му — від партії “Відродження” (паралельно очолив список цієї партії до міськради). У 2019 році невдало балотувався до Верховної Ради від партії “Опозиційний блок” (№7 у списку, безпартійний), а також брав участь у з’їзді партії “Довіряй ділам”, яку очолювали Геннадій Труханов і Геннадій Кернес. У 2014–2015 роках обіймав посади секретаря міської ради та виконувача обов’язків міського голови. У 2010 році був обраний депутатом міської ради від “Партії регіонів”.
Перебування Богдана Андріїва на посаді міського голови супроводжується низкою кримінальних проваджень. У 2017 році прокуратура та СБУ проводили обшуки в його кабінеті у справі про ймовірне вимагання хабаря першим заступником міського голови Іштваном Цапом. У 2018 році прокуратура вручила Андріїву підозру у справі щодо розтрати бюджетних коштів та службового підроблення під час реконструкції пам’ятки архітектури “Совине гніздо”. Йшлося про понад 6,5 млн грн, виділених із грантових фондів Європейської комісії. Суд обрав меру запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою застави у 440 тис. грн, яку за нього внесли. У 2021 році справу перекваліфікували: експертиза зменшила суму збитків до 285 тис. грн, після чого Андріїва звільнили від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності та повернули заставу.
У 2023 році СБУ знову проводила обшуки в кабінеті Андріїва — цього разу в межах справи про незаконний виїзд депутатів Ужгородської міської ради за кордон під виглядом “службових відряджень”.
За роки каденції Андріїва в місті реалізовувалися масштабні інфраструктурні проєкти, які водночас ставали об’єктами критики. Одним із найрезонансніших став ремонт площі Шандора Петефі, який розпочали у 2016 році й завершували майже 5 років, витративши близько 49 млн грн із міського бюджету. Іншим хронічним викликом залишалося підтоплення переїзду під залізничним мостом на вулиці Шпеника, який затоплювало навіть після ремонту та встановлення водовідведення за понад 1,1 млн грн бюджетних коштів.
Окрему суспільну дискусію викликали містобудівні рішення міської влади. У лютому 2025 року на громадське обговорення винесли проєкт нового генерального плану Ужгорода до 2041 року. Експерти й активісти розкритикували документ за невідповідність реальній кількості населення і закладене скорочення зелених зон на користь житлової забудови. Загалом до проєкту надійшло майже 300 зауважень і пропозицій. У вересні 2025 року фотограф Михайло Дорогович публічно відмовився від нагороди Ужгородської міськради, заявивши, що міська влада “руйнує місто” що стало ще одним символічним жестом критики управління Андріїва.
У 2024 році увагу медіа привернули закордонні відрядження міського голови: загалом він провів за кордоном 81 день, відвідавши США, Мексику, Тайвань, Австрію, Нідерланди, Люксембург, Німеччину, Польщу, Чехію, Словаччину і Румунію. Найбільше часу він перебував у США, беручи участь у міжнародних заходах та торгівельних місіях.
За даними Руху “Чесно”, 2024 рік був для родини мера найвитратнішим серед усіх міських голів обласних центрів: сукупна вартість придбаного майна і корпоративних прав перевищила 90 млн грн. При цьому офіційні доходи подружжя становили трохи понад 2,3 млн грн на рік, понад половину з них — зарплата міського голови. Декларації також відображають значні бізнес-активи та земельні ділянки, оформлені на дружину мера Владу Андріїв.
Анатолій Ковальський — ужгородський політик і управлінець. Тричі обирався депутатом Ужгородської міської ради: у 2010 році — від “Народної партії”, перемігши в мажоритарному окрузі №16, у 2015 році — від “Європейської партії України” (округ №23), у 2020 році — від ВО “Батьківщина” (№12 у партійному списку та округ №5).
З 2019 року Анатолій Ковальський обіймав посаду директора комунального підприємства “Парк культури та відпочинку ‘Під замком’”. У жовтні 2023 року його звільнили після корупційного скандалу: його заступника затримали за вимагання хабаря за незаконне встановлення атракціонів. Хоча безпосередньо Ковальський у справі фігурував не як підозрюваний, саме цей епізод став формальним приводом для його звільнення з посади керівника комунального підприємства.
Уже у 2024 році міський голова Ужгорода Богдан Андріїв призначив Ковальського своїм радником, що було сприйнято частиною громадськості як збереження його впливу в системі міського управління.
Іван Завидняк — заступник міського голови Ужгорода з липня 2023 року. До цього, з липня 2020 до березня 2021 року, був головою Іршавської районної державної адміністрації, пізніше — радником патронатної служби голови Закарпатської ОДА. Також працював на посаді заступника директора департаменту економічного та регіонального розвитку, торгівлі, залучення інвестицій, забезпечення виконання державних програм та контролю за їх виконанням Закарпатської обласної державної адміністрації, пізніше — на посаді директора цього ж департаменту.
На Завидняка респонденти ОПОРИ звертають увагу як на впливового та водночас автономного актора. Його сприймають як “людину обласної адміністрації в місті”, яка почувається достатньо впевнено й діє незалежно від формальних міських політичних центрів — поводиться “як паралельний міський голова”, маючи власну сферу впливу та прийняття рішень, відокремлену від публічної міської політики.
Роман Сарай — чинний голова Закарпатської обласної ради. Його роль сьогодні радше стабілізаційна, без різких політичних ініціатив, рухів чи скандалів. У 2020 році Романа Сарая обрали депутатом обласної ради від партії “Слуга народу”. За даними сайту YouControl, він є засновником семи компаній.
На думку респондентів ОПОРИ, політичних експертів області, Роман Сарай виконує радше декларативну функцію й загалом немає якихось політичних амбіцій. Один із респондентів сказав: “Якісь там базові політичні амбіції він має, бо все ж таки він був більше депутатом районної ради, щось він намагається десь там робити. Але він таки радше випадкова людина на своїй посаді. І, ну, так склалося обставини”.
Робота партій
ВО “Батьківщина”. Місцевий осередок цієї партії зберігає медійну видимість: працює й регулярно оновлюється його сторінка у Facebook, де розповідають як про новини, які стосуються роботи очільниці партії Юлії Тимошенко, так і про активності партії в регіоні. Чимало дописів за останні місяці стосуються спортивних подій, які відбувалися в Ужгороді й області за підтримки партії, зокрема, народного депутата й голови закарпатського осередку Івана Крулька. Окремі дописи виглядають радше як промоція не локального осередку чи партії в цілому, а самого Крулька. Також на сторінці регулярно розповідається про так звану благодійність від представників партії для громади: подаровану громаді ялинку, організацію спортивного свята, організацію свята для ВПО тощо. Про якусь предметнішу роботу осередку партії — прийом громадян, законодавчі чи інші ініціативи тощо — на сторінці розповідають рідше. Наприклад, на початку грудня осередок опублікував допис, в якому йшлося, що про ініціативу депутатів Закарпатської обласної ради фракції “Батьківщина” щодо звернення до Верховної Ради про недопущення ухвалення законопроєкту №14005 щодо спрощення виконавчого провадження через цифровізацію.
Видимими в комунікації локального осередку партії постають брати Крульки — Іван та Василь, один з яких є депутатом Верховної Ради, інший — Закарпатської обласної.
За даними сайту ВО “Батьківщина”, в області, а саме в Мукачеві, також працює приймальня партії, куди можуть звертатися громадяни.
Партія “Слуга народу”. Також формально активною й видимою залишається в регіоні робота партії “Слуга народу”, однак публічна комунікація на сайті та сторінках локального осередку зводиться до репостів дописів з головної сторінки партії, дописів про ініціативи президента Володимира Зеленського й роботу депутата партії, голову Закарпатської облради Романа Сарая. На сторінці майже не з’являються дописи про ініціативи регіональних депутатів партії, ініційовані ними події, заходи чи проєкти. Інколи виходять дописи про результати роботи представників партії в невеликих місцевих громадах. Найбільш видимим у комунікації осередку постає Роман Сарай. На сайті “Слуги народу” вказано, що офіси партії працюють в 5 містах Закарпаття: Ужгороді, Мукачеві, Хусті, Рахові та Берегові.
Партія “Європейська Солідарність”. Публічну видимість своєї роботи намагається формувати й локальний осередок партії “Європейська Солідарність”, однак переважно вона формується лише у соціальних мережах. На цій сторінці розповідають про роботу не регіонального, а всеукраїнського осередку партії, з поодинокими згадками про депутатів на місці та їхні ініціативи. На сайті Закарпатської територіальної організації “Європейської Солідарності” ситуація дещо інша: там з’являються анонси зустрічей з депутатами місцевих рад, новини про оновлення депутатського складу від партії в місцевих радах, про локальні партійні ініціативи щодо захисту військовополонених. За даними цього ж сайту, в Ужгороді працює приймальня партії.
Політична партія “Рідне Закарпаття” — місцева партія, яка має вагоме представництво в Закарпатській обласній, Ужгородській міській та інших місцевих радах, створена у 2018 році й асоційована з народним депутатом від 68-го округу Робертом Горватом (у 2014 році обраний нардепом від “Блоку Петра Порошенка”, у 2019 — по ужгородському округу як самовисуванець).
Попри вагоме представлення партії в радах, її публічна комунікація не надто активна. Зокрема, сторінки партії в соціальних мережах перестали стабільно оновлюватися майже 4 роки тому. Останній посутній допис на сторінці з’явився у лютому 2022 року, на початку повномасштабної війни. Активного сайту партії також немає.
Партія “Команда Андрія Балоги”. З цією локальною партією, названою іменем міського голови Мукачева, схожа історія як і з партією “Рідне Закарпаття”. Попри велике представлення у місцевих радах, відкрита публічна комунікація партії у соцмережах призупинилася ще у 2021 році.
Публічну, однак радше спорадичну, ніж регулярну комунікацію на сторінках свого сайту веде і партія “КМКС/Партія угорців України”.
Партія “Голос” не є активною й видимою на Закарпатті після закінчення місцевих виборів у 2020 році.
Загалом аналіз публічної активності політичних сил у Закарпатській області свідчить, що найбільш помітну і системну комунікацію ведуть саме всеукраїнські партії. Натомість локальні політичні проєкти, попри значне представництво в радах, майже не підтримують відкритого діалогу з громадянами. Водночас комунікація всеукраїнських партій переважно розмита й часто зводиться до репостів загальнонаціональних меседжів, персоналізованої промоції окремих лідерів або символічних активностей, без системного висвітлення роботи депутатів чи артикуляції регіональних проблем. Така практика радше створює видимість присутності й активності, ніж демонструє реальну включеність партій у політичний процес на місцевому рівні, що загалом свідчить про низький рівень їхньої фактичної залученості до регіонального політичного життя.
Медіа
За даними дослідження “Новинні пустелі 2.0”, проведеного у 2025 році організацією Media Development Foundation, в Закарпатській області райони переважно мають одне незалежне медіа (або ж одне медіа на кілька районів), яке закриває критичні інформаційні потреби аудиторії. За даними Мапи рекомендованих медіа, розробленої “Детектора медіа” й Інститутом масової інформації, на Закарпатті працює 7 перевірених медіа: Zaholovok.com, PMG.ua, Район.Мукачево, сайт “Суспільне Ужгород”, телеканал “Суспільне Ужгород” та УР “Ужгород”.
Медіаландшафт регіону і до повномасштабної війни не був цілком здоровим. Через погано розвинений рекламний ринок частину медіа на Закарпатті можна було назвати дотаційними й припустити, що вони отримували кошти за політичну рекламу. Наприклад, медіа “Перший Кабельний” працювало на піар партії “Опозиційна платформа — За життя”, просуваючи роботу Вадима Рабіновича і Віктора Медведчука.
У 2020 році, внаслідок колапсу рекламного ринку, викликаного пандемією CОVID-19, у медіаландшафті області сталася криза. Ще більше ситуація погіршилася у 2022-му — внаслідок другого етапу колапсу рекламного ринку, спричиненого повномасштабним вторгненням Росії. В області фактично не лишилося газет зі штатом журналістів, які б виходили регулярно, однак каталог на сайті “Укрпошти” пропонує передплату кількох друкованих видань в області, включаючи маленькі “районки”.
Медійне ядро області формують інтернет-видання, однак не всі з них мають повноцінні редакції зі штатом журналістів. Як наслідок, такі медіа не продукують унікального журналістського контенту й не мають впливу на суспільно-політичний контекст та аудиторію. Більшість видань області є анонімними — не вказують імен ні власників, ні редакторів, ні журналістів.
Найбільш видимими локальними медіа з повноцінними редакціями, які регулярно дотримуються журналістських стандартів, можна назвати такі: Varosh (існує з 2013 року, розрослося з лайфстайл-видання до повноцінного суспільно-політичного медіа), Zaholovok (інформаційне видання з власною редакцією, яке працює спільно з Ужгородським пресклубом), “Суспільне Ужгород” (сайт і телеканал регіональної редакції філії “Суспільного”).
Серед інших онлайн-медіа варто виділити “Мукачево.нет”. Воно не оприлюднює даних про свою редакцію, але, за даними експертів, опитаних під час цього дослідження, можна припустити, що воно є близьким до нардепа Віктора Балоги, адже багато пише саме про роботу міської влади Мукачева, зокрема мера міста Андрія Балоги.
За даними респондентів цього дослідження, лояльним до Віктора Балоги тривалий час залишалося й видання “Закарпаття онлайн”, яке експерти називають власністю його редактора Олега Диби, який раніше був депутатом Ужгородської міськради від “Нашої України”. До слова, у липні 2025 року Дибу зі скандалом мобілізували до Сил Оборони. За словами самого журналіста, його мобілізували, попри висновки військово-лікарської комісії про необхідність дообстеження у лікарні. Він оголосив голодування і заявив про тиск місцевої влади на своє медіа та громадських діячів, які виступають проти встановлення вітряків у Карпатах. Диба додав, що не ухилявся від служби, однак вважає, що його дискредитують як журналіста і громадського діяча: “Дискредитують і тиснуть на всіх, хто опирається злочинним намірам нищення унікального високогір'я Карпат. А правоохоронці, які би мали цьому запобігати, супроводжують приватні бетоновози на незаконне будівництво на Руні та заковують в кайданки журналістів”. Зрештою, редактора порталу мобілізували, однак видання продовжує працювати.
Сайти “Ужгород.нет.юа”, який, за припущеннями респондентів ОПОРИ, можна пов’язати з міським головою Ужгорода Богдана Андріїва, та “Про Захід”, який, як повідомили ОПОРІ медіаексперти в ході глибинних інтерв’ю, можна пов’язати з екснардепом Валерієм Пацканом, досі працюють, однак їхня популярність від часу останньої оцінки ОПОРИ у 2020 році дещо впала. Дані про реєстрацію цих медіа і їхніх власників досі відсутні.
Думки респондентів ОПОРИ щодо видимості регіональних медіа розділилися. Водночас більшість експертів відзначили видання Varosh як таке, що зберігає помітний вплив у регіоні: на його матеріали зважають як представники влади, так і бізнес-середовище, а сам ресурс сприймають як відносно авторитетний і професійний. Також респонденти зазначають високу впізнаваність медіа “Суспільне Ужгород” серед представників влади та інституцій, однак частина опитаних вважає, що серед широкої аудиторії його вплив залишаються обмеженими.
Окрему роль у регіональному інформаційному просторі відіграють блогери. Експерти одностайно називають найбільш впізнаваним і впливовим колишнього журналіста, а нині — депутата Ужгородської міської ради від партії “Рідне Закарпаття”, підприємця Віталія Глаголу. Його Telegram-канал є одним із ключових джерел оперативної інформації про події в регіоні: він часто першим публікує новини з власних джерел, на які згодом посилаються численні місцеві й загальнонаціональні медіа.
Окремі респонденти також відзначають Telegram місцевого активіста Павла Федаки, який багато разів невдало балотувався до місцевих рад різних рівнів. Втім, оцінки його спроб наростити вплив як політичного блогера є неоднозначними — не всі експерти вважають ці спроби послідовними чи достатньо ефективними.
Крім того, після початку повномасштабної війни в області з’явилися нові онлайн-медіа. Зокрема, чимало респондентів згадували про видання “Банош”, пов’язуючи його з релокованими з Краматорська бізнесами. Поява таких медіа свідчить про трансформацію локального інформаційного поля та перерозподіл впливів у ньому.
На Закарпатті досі працює телеканал “М-студіо” (редакція у Мукачеві), який, за даними YouControl, пов’язаний із нардепом від округу №72 Василем Петьовкою.
Ужгородський “21 канал”, який на 50% належить родині ексголови Закарпатської ОДА й ексрегіоналу Олександру Ледиді, з вересня 2025 року продовжує виготовляти відеоконтент, але працює лише в інтернеті. До літа 2014 року телеканал називався “Даніо” та “Перший Закарпатський Даніо”, згодом — “21 телеканал”. У серпні 2018 року частину каналу продали угорцям, унаслідок чого він розділився на 2 частини: “21 Ужгород” та “TV21 Унгвар”, — які мовили в рамках одного каналу, але мали окремі редакції. 1 вересня 2025 року обидві частини припинили мовлення у зв'язку з фінансовими проблемами. Ліцензія каналу залишалася чинною до 15 вересня 2025-го.
Крім цього, на Закарпатті мовить телеканал “Перший кабельний”, який має редакцію у Мукачеві. Тривалий час він перебував у сфері впливу депутата Закарпатської обласної ради від “Відродження”, лідера обласного осередку “Опозиційної платформи — За життя” Івана Чубирка. В ефірі каналу до 2022 року активно розповідали про роботу “ОПЗЖ”, цитували проросійських політиків Віктора Медведчука і Вадима Рабіновича, розповідали про ініціативи політичної сили та її політиків тощо. Наприклад, канал повідомляв, що 3 тисячі закарпатців отримали солодощі від Медведчука та його дружини; що завдяки ініціативі Медведчука “Україна і РФ починають міжпарламентський діалог” тощо. Зараз “Перший кабельний” називається “Перший Закарпатський” і працює на базі тієї самої редакції, однак його власником є В’ячеслав Шутко, також пов’язаний із “Партією регіонів” та “Опозиційною платформою — За життя”. У 2012 році Шутко невдало балотувався до ВРУ по округу №69 від “Партії регіонів”, а у 2020-му — до Мукачівської міської ради від “Опозиційної платформи — За життя”. Нині в ефірі телеканалу і на його сайті переважно публікують новини Мукачева й області.
Значна частина онлайн-медіа, що працюють на Закарпатті, не публікують базової інформації про себе — зокрема про власників, керівництво або редакційну політику. У таких випадках ідентифікувати кінцевих бенефіціарів неможливо, а оцінка їхньої незалежності ґрунтується переважно на аналізі контенту, тональності матеріалів і виборі тем. Окремою тенденцією після початку повномасштабного вторгнення стала релокація медіа до Закарпатської області — тут тимчасово або постійно працювали редакції, як-от медіа “Локатор”. Водночас у регіоні присутня всеукраїнська мережа Rayon.in.ua, яка має локальні редакції у 6 містах Закарпаття: Берегові, Ужгороді, Мукачеві, Сваляві, Тячеві, Хусті та Рахові, — що формує окремий сегмент структурованих локальних онлайн-медіа з мережевою моделлю управління.
Політичні конфлікти
Конфлікти
За майже 4 роки повномасштабної війни на Закарпатті не відбулося багато політичних конфліктів. Як пояснюють політичні експерти області, які стали респондентами ОПОРИ в межах цього дослідження, це значною мірою пов’язано зі зміною контексту взаємодії між обласною військовою адміністрацією, обласною радою й органами місцевого самоврядування, зокрема міською радою обласного центру, а також із суттєвим посиленням впливу центральної влади — насамперед Офісу Президента — на ухвалення рішень на обласному рівні. Окремі респонденти відзначали, що вплив Офісу Президента на обласну владу в регіоні наразі чи не найпотужніший за всі роки незалежності. У такій конфігурації простір для відкритих протистоянь між регіональними політичними акторами істотно звузився, а ключові рішення дедалі частіше сприймають як такі, що не підлягають публічному обговоренню на місцях.
Водночас говорити про повну безконфліктність не можна. Показово, що від початку повномасштабної війни в області двічі змінювався голова обласної військової адміністрації, що свідчить про певне перегрупування впливів і перегляд управлінських підходів.
Загальна політична ситуація в Закарпатті за час повномасштабної війни зазнала суттєвих змін і через масштабну внутрішню релокацію людей та бізнесу. Область прийняла десятки тисяч внутрішньо переміщених людей, які почали активно вбудовуватися в місцеве економічне, соціальне й культурне життя, а також сотні підприємств зі східних і південних регіонів України.
За даними “Економічної правди”, з лютого 2022 року на Закарпаття релокувалися 330 підприємств. Перший заступник голови Закарпатської ОВА Василь Іванчо розповідав цьому ж виданню, що податкові надходження в області зросли вшестеро порівняно з 2021 роком. Водночас різко зросла кількість населення, а малі громади регіону почали приймати промислові виробництва й освітні заклади із релокованих міст (як-от Краматорський ліцей, що переїхав до Перечина).
На цьому тлі Закарпаття інколи називають “новим Донбасом” — регіоном, де починає активно розвивати промисловість, зокрема оборонна. Це різко контрастує з його довоєнним образом, сформованим переважно туризмом і тіньовими транзитними практиками. Водночас ці процеси провокують зростання соціальної напруги та потенційної конфліктогенності. Респонденти ОПОРИ, опитані в ході дослідження, пояснюють такі тенденції посиленням конкуренції за житло, інфраструктуру, робочі місця й доступ до публічних ресурсів, а також зміною локального балансу впливу та ролі великого бізнесу в регіоні.
Свидовець. Одним із найбільших і водночас найпоказовіших конфліктів на Закарпатті в період повномасштабної війни залишається ситуація навколо Свидовецького масиву. Цей проєкт уже багато років є джерелом гострого протистояння між бізнесом, частиною органів влади і природоохоронною спільнотою. Йдеться про плани будівництва масштабного гірськолижного мегакурорту “Свидовець”, що має передбачають безпрецедентне за розмірами втручання в гірську екосистему Українських Карпат. Цей проєкт пов’язують із власниками курорту “Буковель” та оточенням Ігоря Коломойського. Зокрема, про це йдеться у звіті “Зірвати великий земельний куш: як олігархи, користуючись війною, намагаються захопити одну з останніх частин дикої природи Європи”, підготованому українською ініціативною групою “Free Svydovets” спільно зі швейцарським фондом Бруно Мансера та Європейським кооперативом Лонго Май. “Разом із партнерами, Ігор Коломойський має бізнес-інтереси та володіє активами на діючому курорті ‘Буковель’ та запланованому курорті ‘Свидовець’ через компанію ‘Скорзонера’, а також має опосередкований інтерес в запланованих для будівництва лижних курортах ‘Бистриця’ і ‘Турбат’ через ‘Буковель’”, — пишуть автори звіту.
Як повідомляло видання “Район”, цитуючи заяву Дунайсько-Карпатської програми (громадської організації, що адвокатує збереження та стале використання природної спадщини в Україні), Восьмий апеляційний адміністративний суд фактично став на бік реалізації проєкту, що означає легітимацію знищення унікального гірського масиву.
Позиція природоохоронців ґрунтується на багаторічних дослідженнях. Вони наголошують, що Тячівська та Рахівська РДА “продовжують використовувати кошти платників податків на те, щоб відстоювати в судах бізнес-інтереси забудовників Свидовця і безкоштовно передати під забудову 1400 гектарів найбільш цінної Української дикої природи”. За результатами наукових досліджень, будівництво курорту матиме критичний або середній вплив на майже 30% із приблизно 170 виявлених червонокнижних видів тварин.
Справи щодо Свидовця тривають із 2017 року, а масштаб запланованого проєкту лише підсилює конфліктність ситуації: курорт планують звести утричі більший за “Буковель” — із 60 готелями, 120 ресторанами, власним аеродромом, 230 кілометрами лижних трас і потенційним навантаженням до 28 тисяч туристів на день.
Вітряки на полонині. Ще одним тривалим конфліктом у регіоні є історія з будівництвом вітропарків у високогір’ї Закарпаття, які доволі активно підтримував і лобіював ексочільник Закарпатської ОВА Віктор Микита. Формально цей процес подається як частина розвитку “зеленої” енергетики та залучення інвестицій, однак для значної частини громадськості він є неприйнятним через масштаб втручання в природні ландшафти, процедурні порушення та спосіб, у який приймають рішення. Попри публічний спротив, проєкти не зупиняють, а конфлікт поступово загострюється, переходячи з екологічної площини в політичну й правозахисну.
15 серпня 2025 року Жденіївська селищна рада проголосувала за виділення 216 га землі під забудову вітряками на території між селами Розтока, Кічерний, Перехресний і Буковець. На сесію прийшли не лише депутати, а й екоактивісти та місцеві мешканці, які намагалися поставити під сумнів доцільність і законність такого рішення. Попри це, за надання дозволу на виготовлення технічної документації та проведення інженерно-геологічних вишукувань проголосували 12 із 17 присутніх депутатів. Виконувач обов’язків голови селищної ради Юрій Русин прямо пояснював позицію органу місцевого самоврядування економічною логікою: громада бачить інвестора, який хоче розвивати бізнес, а отже — забезпечувати надходження до бюджету.
Водночас юристи й екологічні організації наголошували на процедурних порушеннях. Зокрема, юристка ГО “Save Пікуй” Наталія Майстренко звертала увагу, що, відповідно до ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування”, надання дозволів на інженерно-вишукувальні роботи не належить до повноважень сесії сільської чи селищної ради. Пропозиції відтермінувати рішення або внести до нього зміни депутати проігнорували, ухваливши його в цілому. Однак масштаб проблеми виходить за межі однієї громади. Всього підрядна організація “Вітропарки України” планує збудувати на Закарпатті 225 вітряних електростанцій, із яких близько 40 вже збудовані. У Нижніх Воротах, за словами в.о. голови Жденіївської громади, планували встановити 30 вітряків, однак після експертиз і консультацій було збудовано лише 14, а остаточну кількість обіцяють переглянути. Екоактивісти ж наполягають, що навіть зменшені масштаби не знімають ключових загроз.
На тлі конфлікту дедалі більш помітним стає тиск на тих, хто публічно виступає проти забудови. Окрема група активістів і журналістів, серед яких Олена Мудра та Оксана Волосянчук, стала об’єктом системного цькування. 23 червня 2025 року закарпатська журналістка Олена Мудра зазнала нової скоординованої онлайн-атаки з боку ресурсів “Новини України — From-UA” та Bagnet, які звинуватили її в співпраці з Кремлем, участі в “синдикаті псевдоекологів” та блокуванні розвитку зеленої енергетики в регіоні. У публікаціях використовували персональні дані журналістки, зокрема інформацію про місце її народження, яка не є публічною. Олена Мудра розцінює ці події як тиск і переслідування через професійну діяльність та не виключає, що кампанія може вийти за межі онлайн-простору. Вона припускає, що замовниками атак можуть бути особи, пов’язані з ТОВ “‘УК “Вітряні парки України’”, яке фігурувало в її журналістських розслідуваннях, і побоюється за власну безпеку та безпеку родичів. Також у червні 2025 року компанія “Вітряні парки України” подала два позови до суду на Олену Мудру про захист ділової репутації та щодо стягнення моральної шкоди.
Проєкт Каськіва. Цей конфлікт накладається на ширший контекст екологічно чутливих забудов у Карпатах. Паралельно з проєктами вітропарків з’являються плани будівництва гірськолижних курортів, пов’язані з впливовими політичними і бізнесовими гравцями. Зокрема, журналісти Bihus.Info повідомили, що депутат Закарпатської обласної ради Владислав Каськів, який раніше входив до “Опозиційної платформи — За життя”, намагається реанімувати проєкт гірськолижного курорту “Боржава” у селі Пилипець, за який брався ще понад 15 років тому. Для цього Каськів систематично відвідує Київ, де зустрічається з Сергієм Льовочкіним, забудовниками та чиновниками. За даними розслідування, посадовець також має контакти з Ігорем Палицею (нардеп, обраний по округу №22 як самовисуванець, член парламентської групи “За майбутнє”, яка в травні 2020 року сформувала однойменну політичну партію, голова Закарпатської обласної ради у 2015–2019 роках) та ексочільником “Київміськбуду” Ігорем Кушніром. Ключові земельні й корпоративні інтереси зосереджені навколо компанії ТОВ “Боржава центр”, пов’язаної з оточенням Каськіва та Льовочкіна.
Екоактивісти звертають увагу, що Закарпатська ОВА подала до Кабміну проєкт зміни цільового призначення лісових ділянок під рекреацію, що відкриває можливості для забудови. Водночас обласна рада, за інформацією журналістів, вийшла за межі своїх повноважень, змінивши межі лісового заказника “Темнатик”, скоротивши його площі на близько 240 га.
Конфлікти, пов’язані з ТЦК. Окрему групу політичних і суспільно резонансних скандалів на Закарпатті становлять конфлікти, пов’язані з діяльністю територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також координацією їхньої роботи з обласною військовою адміністрацією.
Один із найгучніших скандалів навколо Ужгородського міського ТЦК та СП розгорнувся після інциденту з приниженням ветерана війни Олександра Усенка та подальшого затримання колишнього поліцейського Івана Белецького, який оприлюднив відеодокази цього випадку. За свідченнями очевидців, 25 червня 2025 року працівники Ужгородського ТЦК вдарили ветерана по голові та дозволяли собі принизливі висловлювання, зокрема запитували: “Де купив інвалідність?”. Олександр Усенко має ІІ групу інвалідності, отриману внаслідок участі в бойових діях, а нині працює у “Ветеранському хабі. Закарпаття” та представляє область у команді з адаптивних видів спорту CS Gladiator. Інцидент набув широкого розголосу після того, як керівник організації “Карпатська Січ” Тарас Деяк публічно назвав імена двох працівників ТЦК, яких звинуватив у побитті та приниженні ветерана, і закликав їх публічно попросити вибачення та вирушити на фронт. Після хвилі обурення Закарпатський обласний ТЦК та СП оприлюднив заяву з вибаченнями.
Водночас колишнього поліцейського Івана Белецького, який передав активістам відео з приниженням ветерана, затримали невідомі особи в балаклавах. У Закарпатському ТЦК та СП заявили, що той перебував у розшуку через неоновлення облікових даних після звільнення з поліції за порушення дисципліни. Його також скерували на військово-лікарську комісію і, попри заяви самого Белецького про нещодавнє видалення суглоба, визнали придатним до служби. Експоліцейський наполягає, що реальна причина тиску полягає не в формальних порушеннях, а в його ролі як викривача. Він стверджує, що саме після передання відеодоказів інциденту з ветераном зазнав переслідувань і був фактично силоміць втягнутий у процедури мобілізації.
Така послідовність подій створила враження вибіркового застосування повноважень ТЦК і спровокувала хвилю публічних дискусій про зловживання владою, відсутність належного цивільного контролю та взаємодію ТЦК з військовою адміністрацією на місцях.
У підсумку скандал в Ужгороді вийшов далеко за межі початкового інциденту й став символом ширшої проблеми — напруження між мобілізаційними структурами та суспільством у тилових регіонах.
Інший конфлікт виник довкола мобілізації водіїв-міжнародників, які повертаються з-за кордону. У квітні 2024 року в мережі з’являлися повідомлення про примусове доправлення далекобійників до ТЦК одразу після перетину кордону або під час транзиту через область. Зокрема, йшлося про інциденти на дорожньому посту “Нижні Ворота”, де, за інформацією Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України (АсМАП), працівники районних ТЦК незаконно затримували водіїв вантажівок, що перевозили товари з Європи до України, і примусово доставляли їх до ТЦК. Там частину з них оперативно мобілізували та скеровували до військових частин, при цьому вантажівки, вантаж і особисте майно залишалися без належного нагляду. АсМАП публічно заявила про системність таких дій і звернулася з офіційними листами до Прем’єр-міністра України та голови Закарпатської ОВА, вимагаючи реагування.
У відповідь Закарпатський обласний ТЦК та СП пояснив ситуацію необхідністю уточнення військово-облікових даних, наголосивши, що водії, які не мають при собі належно оформлених документів про відстрочку, бронювання чи зняття з обліку, можуть бути запрошені до ТЦК, а транспортні засоби нібито перебувають під наглядом правоохоронців. Ця позиція не зняла напруги, адже бізнес-спільнота та перевізники розцінили такі дії як перевищення повноважень і загрозу стабільності логістики. У підсумку скандал продемонстрував структурну проблему координації між ТЦК, ОВА й економічними акторами регіону.
Ще один конфлікт стався між журналістом та депутатом Ужгородської міської ради від “Рідного Закарпаття” Віталієм Глаголою та керівником Закарпатського обласного ТЦК та СП Андрієм Савчуком. Конфлікт вийшов у публічну площину після того, як Глагола у своєму Telegram-каналі повідомив про нібито застосування до обласного воєнкома дисциплінарного стягнення у вигляді “неповної службової відповідності”. Глагола пояснював, що підставами для такого рішення стали “корупційна складова та численні скарги на роботу обласного ТЦК”, а наступним кроком командування могло бути звільнення Савчука з посади. Глагола посилався на інформацію з наради в оперативному командуванні “Захід”, однак жодних офіційних підтверджень або спростувань цієї інформації з боку військового командування чи самого ТЦК на той момент не було.
Тоді конфлікт швидко переріс у взаємні публічні звинувачення. У соціальних мережах почали циркулювати твердження про нібито “полювання” на журналіста з боку керівника обласного ТЦК. Частина публічних коментаторів і користувачів соцмереж почала ставити під сумнів його власний військово-обліковий статус, публічно запитуючи, на яких підставах він має відстрочку від мобілізації та чому не проходить службу, зважаючи на публічність і активну позицію.
Корупційні скандали
За майже 4 роки повномасштабної війни у регіоні виникло чимало корупційних історій. У цьому розділі ми сфокусуємося лише на тих кейсах, які хоча б раз були згадані респондентами в ході глибинних інтерв’ю, проведених в межах підготовки цього дослідження. Також ми звертали увагу на кейси, що набули широкого суспільного розголосу на національному рівні або ж призвели до конкретних наслідків у вигляді звільнень, відсторонень чи кадрових змін.
Звільнення Сергія Гайдая. Одним із найрезонансніших антикорупційних викриттів стала справа НАБУ та САП щодо масштабної корупційної схеми із завищенням цін у державних контрактах на закупівлю дронів та засобів РЕБ. За даними слідства, під час укладання контрактів на постачання критично важливої для фронту техніки частина коштів — до 30% від суми договорів — поверталася посадовцям у вигляді хабарів. Серед фігурантів справи опинилися чинний народний депутат від партії “Слуга народу” Олексій Кузнєцов, керівники військових адміністрацій різного рівня, а також військовослужбовці Національної гвардії. Загалом у межах провадження було затримано чотирьох осіб, а розслідування проводять НАБУ і САП.
Серед затриманих був також Сергій Гайдай — колишній голова Луганської обласної державної адміністрації, який на момент викриття обіймав посаду голови Мукачівської районної державної адміністрації на Закарпатті. Після оприлюднення НАБУ та САП інформації про порушення Кабінет Міністрів скерував Президентові проєкт розпорядження про звільнення Гайдая з посади.
Суд щодо Андрія Балоги та Михайла Ланя. Ще одним із найбільш показових корупційних кейсів стала справа щодо земельних махінацій у центрі Мукачева, яку НАБУ та САП у липні передали до суду. У фокусі розслідування опинилися міський голова Мукачева Андрій Балога та голова Мукачівської районної ради Михайло Ланьо — народний депутат VII (від “Партії регіонів”) та VIII (від партії “Відродження”) скликань, Голова Мукачівської районної ради (з 2022 року). За версією слідства, вони зловживали службовим становищем, аби забезпечити продаж понад 3 га землі в центральній частині міста за ціною, заниженою майже у дев’ять разів.
Слідчі встановили, що рішення про відчуження ділянки ухвалювалося на сесії міської ради за безпосереднього сприяння міського голови, а покупцем стало приватне товариство, фактично контрольоване Михайлом Ланем. Землю з ринковою вартістю понад 91 млн грн продали за 9,6 млн грн, тобто збитки територіальній громаді, за оцінкою НАБУ, склали понад 81 млн грн. Окрім цього, мер Мукачева окремим рішенням надав покупцеві розтермінування платежу на пів року, що додатково погіршило фінансові наслідки для міста.
Ключовим елементом схеми, за даними правоохоронців, стала експертна грошова оцінка із завідомо заниженою вартістю землі. Слідство вважає, що за таку оцінку представникам компанії-оцінювача було передано хабар. У межах справи під підозру потрапили не лише посадовці, а й власники оцінної компанії та безпосередній оцінювач. Їм інкримінують підроблення документів, зловживання владою та підкуп особи, яка надає публічні послуги. У червні Вищий антикорупційний суд обрав Андрію Балозі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою застави у 30 млн грн, яку він згодом вніс.
Паралельно правоохоронні органи викриви й іншу корупційну схему, пов’язану з освоєнням бюджетних коштів у громадах Мукачівського району та області загалом. Зокрема, слідство встановило багатомільйонні зловживання під час реалізації інфраструктурних проєктів в одній із територіальних громад Мукачівського району — капітального ремонту школи з добудовою спорткомплексу та басейну, а також ремонту укриття в ліцеї. Загальна вартість проєктів перевищувала 20 млн грн, а частина робіт, за які вже було сплачено з бюджету, фактично існувала лише в актах виконаних робіт. Лише на одному об’єкті, за даними слідства, було привласнено понад 5,7 млн грн.
Схема передбачала не лише завищення обсягів робіт, а й класичне “відмивання” коштів через фіктивні платіжні документи за неіснуючі будівельні матеріали. Таким чином, за версією правоохоронців, зловмисникам вдалося вивести в готівку понад 3,5 млн грн. Ключовими фігурантами справи стали директор компанії-підрядника, посадовець освітньої сфери громади та кілька пов’язаних підприємців.
Подібні механізми були зафіксовані й в інших громадах області. В Ужгороді йшлося про махінації під час капітального ремонту систем опалення у школах №7 та №19, де підрядник у змові з посадовцем міської ради завищив вартість обладнання та обсяги робіт, завдавши бюджету збитків на понад 1,7 млн грн. У Полянській громаді слідство викрило схему розкрадання під час реконструкції школи, де через фіктивні договори та завищені обсяги робіт було привласнено понад 5,5 млн грн, з яких значну частину вивели в готівку.
Резонансні корупційні історії довкола Ужгородської міської ради стосувалися переважно земельних схем, незаконних забудов та ухилення від бюджетних надходжень у цій сфері. Зокрема, йдеться про продаж землі за заниженою вартістю — майже 70 млн грн збитків, схему з пайовою участю та ухилення від сплати до бюджету, незаконні будівництва в зеленій зоні тощо.
Окрема група корупційних скандалів пов’язані з ТЦК та СП, які на час повномасштабної війни отримали широкі повноваження щодо мобілізації та контролю за військовим обліком. Зокрема, у грудні 2025 року СБУ й Національна поліція провели обшуки у керівництва та співробітників Закарпатського обласного ТЦК та СП у межах кримінального провадження за фактом незаконного позбавлення волі громадян України (ст. 146 КК України).
Крім цього, ДБР викрило посадовця Мукачівського РТЦК та СП, який за гроші (хабар у сумі від 3 до 4 тис. доларів США) допомагав втекти з центру комплектування мобілізованим. Також за 4–5 тис. доларів США він допомагав військовослужбовцям, які щойно повернулися з СЗЧ, залишити батальйон резерву. За цією схемою щонайменше 5 військовослужбовців уникнули служби. ДБР затримало інструктора під час передачі 10 тис. доларів США за сприяння в ухиленні двом бійцям. Наразі встановлюється причетність до цієї діяльності керівництва Мукачівського РТЦК та СП.
Політично-соціальна активність в регіоні
Політична активність
За спостереженнями ОПОРИ, політична активність у Закарпатській області наразі залишається обмеженою. У публічному просторі майже не бачимо системного просування політичних програм або ідеологічних партійних наративів. Активність багатьох партій зводиться до підтримання базової видимості в регіоні — роботи приймалень, зустрічей з активом чи присутності у соцмережах.
Як зазначають респонденти ОПОРИ у ході глибинних інтерв’ю, певна активізація помітна передусім серед великих парламентських партій: “‘Європейська солідарність’ або ‘Батьківщина’ плюс-мінус ведуть партійну роботу — зустрічі з активом, збори, онлайн-наради, приїзди центральних фігур, онлайн-наради Юлії Володимирівни і так далі. ‘Слуга народу’ теж час від часу якісь свої внутрішні партійні штуки робить”. Окремо респонденти відзначають активність “Батьківщини” й братів Крульків, які останнім часом “дуже багато працюють по області, зокрема через зустрічі зі студентами, з політичними й бізнесовими елітами, військовими”.
За словами респондентів, усі гравці усвідомлюють неминучість виборів, але невизначеність законодавства стримує предметні домовленості: “Всі гадають — зміниться кодекс, не зміниться, закриті списки чи ні… немає предмета розмови, бо незрозуміло, на яке місце ти з людиною домовляєшся”. Попри це, певні ознаки підготовки до виборів є: зберігаються офіси, тривають внутрішні консультації, а окремі партії — наприклад “Батьківщина” — чітко “подають ознаки життя”.
Також, за словами опитаних експертів, низка політичних проєктів перебуває у фазі пошуку: “Потенційна партія Притули шукає кандидата, який би взявся за Закарпаття… це в процесі дискусії”. Також пов’язані з Сергієм Притулою ініціативи демонструють певну активність у соцмережах: “Сьогодні меморандум, завтра захід з дітьми, післязавтра футбол — це просто позиційна історія, ми всім повідомляємо, що ми щось робимо”, — розповів один з респондентів ОПОРИ.
Подібні розмови точаться й навколо інших сил, які “пробують зрозуміти, де воно і що воно там”.
Коли йдеться про активність в онлайн-просторі, то тут найбільш помітними є великі парламентські партії, які регулярно або хоча б ситуативно ведуть свої сторінки у соцмережах , Натомість локальні політичні проєкти нечасто комунікують із виборцями від імені партій. Такі сили, як “Рідне Закарпаття” чи “Команда Андрія Балоги” радше спираються на персональні мережі впливу й локальні еліти, ніж на публічну партійну ідентичність.
Станом на момент проведення дослідження публічних заяв про участь у повоєнних виборах від закарпатських політиків практично не лунало. “Реальні процеси насправді не можна спостерігати”, — зазначають співрозмовники, пояснюючи, що ключова робота відбувається навколо формування штабів, мереж у громадах і адміністрування майбутніх виборів. Ці процеси, за оцінками респондентів, найбільше ведуть ті сили, які вже мають доступ до влади й ресурсів. У цьому сенсі нинішню політичну динаміку в регіоні складно назвати опозиційною: “Це не про опозицію — опозиція в принципі не готується, її нема”..
Крім того, в області фіксували проведення соціологічних опитувань про рівень довіри до певних політиків. Наприклад, влітку 2025 року серед ужгородців проводили опитування під брендом відомої соціологічної компанії “Рейтинг”. За даними локальних медіа, питання стосувалися рівня довіри до Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів та інших державних інституцій, а також до конкретних персоналій, серед яких — як політики регіонального масштабу (“Балога, Петьовка, Микита, Горват, Лунченко, Білецький, Ледида”), так і постаті загальнонаціонального значення, наприклад Віктор Медведчук. До того ж не відомо, хто саме фінансував це опитування: коли одна з опитаних ОПОРОЮ експерток поцікавилася джерелом фінансування, з нею “миттєво припинили розмову”. Все це підживило чутки про непрозорість дослідження. Публічні результати цього опитування досі не опубліковані, а на офіційному сайті групи “Рейтинг” про нього не згадано.
Натомість агентство ElitExpert у 2025 році опублікувало власний рейтинг популярності політиків та громадських діячів Закарпатської області. Це дослідження стартувало у форматі змішаного голосування (експертна оцінка + онлайн-голосування на платформі “Еліта України”) і мало на меті визначити найпопулярніших і найвпливовіших діячів регіону протягом року. За даними цього рейтингу, на першому місці серед місцевих політиків опинилася Мирослава Ливч, керуюча справами Закарпатської обласної ради. Друге місце посів Богдан Андріїв, міський голова Ужгорода, а третє — Мирослав Білецький, голова Закарпатської ОДА. Серед інших лідерів рейтингу: Михайло Ланьо, голова Мукачівської районної ради, та Віктор Микита, заступник керівника Офісу Президента України, ексголова ОВА. Також до чільної десятки увійшли колишній голова облради Михайло Рівіс, нардеп Роберт Горват, посол України в Угорщині Федір Шандор, народний депутат Іван Крулько (ВО “Батьківщина”) і міський голова Мукачева Андрій Балога.
У комунікації політичних партій та окремих політиків домінують теми, пов’язані переважно з поточною роботою, а не з формуванням чітких політичних меседжів чи репрезентації регіональних візій розвитку. Для парламентських партій на місцях характерною є практика ретрансляції загальнонаціонального порядку денного: заяв центрального керівництва, участі лідерів у всеукраїнських подіях, коментарів щодо ситуації на фронті або загальнодержавних рішень. Регіональний контекст у такій комунікації часто залишається другорядним та епізодичним.
Більш предметні теми, які все ж регулярно зринають у публічному просторі, стосуються соціальної та гуманітарної роботи — підтримки внутрішньо переміщених людей, військових, родин захисників, дітей. Найчастіше такі сюжети присутні в комунікації “Батьківщини”, яка активно проводить благодійні й соціальні заходи у регіоні. Йдеться про організацію подій для ВПО, дитячих і спортивних заходів, різноманітних акцій підтримки, у тому числі фінансованих або співфінансованих партійними структурами. Через такі формати “Батьківщина” послідовно вибудовує образ соціально відповідальної сили, транслюючи новини про власну благодійність як важливий елемент взаємодії з потенційним електоратом.
Також помітними є кілька волонтерських ініціатив, які відіграють важливу роль у підтримці війська, зокрема “Рух підтримки закарпатських військових”. Він сформувався ще з початку російсько-української війни у 2014 році навколо журналістки та громадської активістки Галини Ярцевої. Рух займається системною допомогою військовим із Закарпаття, збирає кошти, обладнання, одяг, ліки та інші необхідні ресурси для бригад і підрозділів на передовій. За роки роботи організація здобула широку підтримку в регіоні та за його межами. Водночас робота Ярцевої не була безконтроверсійною: їй оголошували підозру в продажі гуманітарної допомоги та військового спорядження, що викликало дискусії про підстави і справедливість втручання правоохоронців у роботу активістки.
Ще одним важливим представником волонтерського руху на Закарпатті є письменник і громадський діяч Андрій Любка. Він залучений у підтримку ЗСУ, зокрема організовує збори коштів на придбання автомобілів і техніки для військових. Наприкінці січня 2026 року Андрій Любка повідомив, що мобілізувався до Сил оборони України.
Також серед найбільш видимих у регіоні є організація “Творчі волонтери Ужгорода”, заснована активісткою Юлією Дуб, яка організовує різні події, у тому числі для дітей, збираючи гроші для війська.
Масові заходи
Масові заходи на Закарпатті в умовах воєнного стану відбуваються, хоча й потребують відповідних погоджень. За спостереженнями ОПОРИ, переважають події неполітичного формату — ярмарки, спортивні змагання, благодійні забіги, локальні фестивалі, які часто мають благодійний елемент. Водночас час від часу проводять і заходи з чітко вираженим соціальним або політичним посилом.
Найбільш помітною такою подією став мирний протест у липні 2025 року в Ужгороді проти ухвалених Верховною Радою рішень, які обмежували незалежність НАБУ та САП. Акцію на площі Поштовій ініціювала волонтерка і переселенка Тетяна Матвійчук, яка анонсувала протест у своїх соціальних мережах. За її словами, вона не очікувала такої кількості учасників, зважаючи на загальну пасивність міста до вуличних акцій, — на мітинг вийшло близько 200 людей.
Ще одна акція відбулася під час офіційного візиту Президента України Володимира Зеленського та прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо до Ужгорода — тоді мешканці Закарпаття вийшли на протест проти зведення вітропарків у Карпатах.
Паралельно в місті регулярно проходять благодійні події, організовані “Творчими волонтерами Ужгорода”, Рухом підтримки закарпатських військових та іншими ініціативами, однак вони мають радше соціальний і гуманітарний, ніж протестний характер. Загалом можна стверджувати, що саме спроба обмеження незалежності антикорупційних органів стала найбільш резонансною темою, яка змогла мобілізувати ужгородців на відкриту публічну акцію за весь період повномасштабної війни.
Водночас за роки повномасштабного вторгнення на Закарпатті фіксувалися й інші, значно менш масові протести, переважно зосереджені в районах. Зокрема, 25 березня 2024 року в селах Карпати і Ракошино Мукачівського району люди перекрили дороги, протестуючи проти мобілізації та роботи територіальних центрів комплектування. За інформацією поліції, того ж дня рух транспорту було відновлено, а правоохоронці відкрили провадження за фактом перекриття доріг. Голова Мукачівської РДА Сергій Гайдай повідомляв, що протест організували кілька десятків жінок, які вимагали пояснень щодо мобілізаційних процесів; на одній із ділянок учасниці навіть пішли на розмову до місцевого ТЦК.
23 вересня у селі Іза віряни Хустської єпархії УПЦ МП намагалися блокувати дорогу, а частина парафіян зібралася на протест під стінами районного територіального центру комплектування. Причиною стало доставлення до ТЦК двох священників — братів Василя і Степана Гука. За інформацією поліції, повного блокування руху не відбулося: група людей певний час ходила пішохідним переходом, на місці працювали екіпажі правоохоронців. Як зазначала речниця поліції Закарпатської області Ганна Дан, заяв про тілесні ушкодження чи інші протиправні дії до поліції не надходило. Цей випадок вкотре продемонстрував, що протестна активність у регіоні часто має вузьку соціальну основу й не переростає у ширші громадянські рухи.
Загалом, за спостереженнями Громадянської мережі ОПОРА, на Закарпатті не фіксувалося публічних повідомлень про офіційні заборони на проведення масових заходів у період воєнного стану. Водночас у регіоні діє специфічна практика погодження масових заходів: нині безпеку їх проведення погоджує обласний ТЦК та СП. Важливо, що ТЦК формально не надає дозволу на проведення заходів, а лише погоджує безпекові аспекти. Про це публічно заявляв начальник групи психологічної підтримки персоналу Закарпатського ОТЦК та СП Андрій Акімов. Такий механізм не є типовим для інших регіонів України, що свідчить про підвищену інституційну роль і вплив ТЦК у Закарпатській області.
Загалом громадський рух на Закарпатті залишається слабко розвиненим — ця характеристика була притаманна регіону ще до повномасштабного вторгнення, а з початком війни суттєво не змінилася. Навіть у випадках, коли йдеться про теми, що безпосередньо зачіпають широкі верстви населення, як-от встановлення вітряків на полонинах, залучення громадян залишається обмеженим, а протести рідко виходять за межі кількох десятків або сотень учасників.
Після початку повномасштабної війни значна частина активних громадян перемкнулися на волонтерство й гуманітарну роботу, що фактично замінилм класичні форми громадської участі. Водночас навіть поодинокі протести, як правило, не призводять до конкретних управлінських змін чи перегляду політик. Найчастіше їхній ефект обмежується публічною увагою та короткочасним резонансом. Реакція влади у таких випадках зазвичай є формальною: коментарі посадовців, заяви про “взяття ситуації на контроль”, обіцянки діалогу або точкові зустрічі з ініціативними групами. Це дозволяє знизити напругу, але не створює механізмів для системного врахування позиції громади.
Військово-громадська діяльність
Після початку повномасштабної війни на Закарпатті не з’явилося нових яскравих локальних лідерів із середовища військових. Найбільш помітними залишаються люди, які були публічно активними ще до 24 лютого 2022 року, але змінили фокус роботи з громадського або політичного активізму на волонтерство.
Показовим є приклад окремих персоналій, які з набуттям статусу військових отримали принципово інше суспільне ставлення. Йдеться про активіста організації “Карпатська Січ”, відомої скандалами й нападами на активістів правозахисного руху, Тараса Деяка. У 2019 році його оголошували у розшук у зв’язку зі справою за ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу — хуліганство, вчинене групою осіб. У 2020 році Тарас Деяк балотувався до Ужгородської міської ради від партії “Альтернатива”. Після початку повномасштабної війни він і його побратими з організації служили на різних напрямках, а згодом Деяк став “обличчям” проєктів із розвитку ветеранського спорту в області.
Також на Закарпатті, а саме на території Мукачівської територіальної громади, юридично зареєстрований третій армійський корпус, створений на базі Третьої штурмової бригади під командуванням Андрія Білецького. Таку інформацію ОПОРА отримала від експертів з області, однак юридичної адреси корпусу немає у відкритому доступі, зокрема в реєстрі YouControl, з безпекових міркувань.
На вулицях Ужгорода помітна реклама різних підрозділів та армійських корпусів, спрямована на мотивацію громадян вступати до лав Збройних Сил. Ця візуальна агітація поєднується з практичними кроками: 1 травня 2025 року в ужгородському ЦНАПі відкрили центр рекрутингу — 19-й в Україні. Центр створено у співпраці Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ, Ужгородської міськради та Закарпатської ОВА. В ньому супроводжують усіх охочих вступити до Збройних Сил України та інших військових формувань. Працівники установи допомагають підібрати посаду відповідно до кваліфікації та побажань кандидатів, що дозволяє систематизувати процес мобілізації й забезпечує ефективне залучення населення до оборонних структур.
Загалом контекст Закарпаття у площині політичної активності залишається сталим: старі неформальні структури нікуди не зникли, а лише наповнилися новими ресурсами — грошима, людьми та воєнною риторикою. Додаткові впливи, зокрема з боку бізнесу з інших регіонів, відчутні, але є локальними і концентруються в окремих зонах інтересів, а не в масштабі всієї області. Громадська ж діяльність на Закарпатті не є чинником глибоких суспільних змін, а радше вписалася в наявний регіональний ландшафт, підсилюючи вже наявні ієрархії та способи легітимації впливу.
Цей матеріал профінансовано в рамках програми міжнародного розвитку уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, але висловлені в ньому погляди не обов'язково відображають офіційну політику уряду Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії.