Фінансування політичних партій та практики політичної корупції в Україні

Відкрити у PDF

Методологія

Польовий етап дослідження у вигляді опитування провела соціологічна служба Центру Разумкова з 21 по 27 березня 2024 року, на замовлення Громадянської мережі ОПОРА за підтримки IFES в Україні. Опитування методом face-to-face відбувалося у Вінницькій, Волинській, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях та місті Києві (у Запорізькій, Миколаївській, Харківській, Херсонській областях — лише на тих територіях, які контролює уряд України та на яких не відбувається бойових дій).

Опитування проводилося за стратифікованою багатоступеневою вибіркою із застосуванням випадкового відбору на перших етапах формування вибірки та квотного методу відбору респондентів на заключному етапі (коли здійснювався відбір респондентів за статево-віковими квотами). Структура вибіркової сукупності відтворює демографічну структуру дорослого населення територій, на яких проводилося опитування, станом на початок 2022 року (за віком, статтю, типом поселення).

Опитано 2020 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Разом з тим, додаткові систематичні відхилення вибірки можуть бути зумовлені наслідками російської агресії, зокрема, вимушеною евакуацією мільйонів громадян.

Наші громадяни не демонструють бажання особисто брати участь у фінансуванні діяльності політичних партій. 96% опитаних вказали, що вони ніколи не робили внесків до виборчих фондів партій чи кандидатів на виборах (робили подібні внески 1%), а 94% — ніколи не робили внесків на підтримку політичної партії у міжвиборчий період (робили внески близько 3%).

Немає підстав очікувати зростання активності населення щодо фінансування наявних політичних партій чи політиків (навіть тих, чию політичну позицію громадяни поділяють). Адже лише 3% респондентів, які мають подібні симпатії, зазначили, що планують (або вважають правильним) фінансувати відповідну політичну партію чи кандидата; натомість 89% не мають таких планів.

У суспільстві переважає думка, що політичні сили мають фінансувати себе самостійно за власний рахунок. Зокрема, 38% опитаних вважають, що політичні партії й кандидати мають фінансувати агітацію за рахунок членів цих партій, 14% виходять з того, що таке фінансування мають забезпечувати керівники партій, а 11% підтримують фінансування тими, хто симпатизує цим партіям і кандидатам, або багатими людьми. Натомість надання коштів з державного бюджету підтримали тільки 7% респондентів.

Схильність до покладання фінансування політичної діяльності на самих політиків має місце в усіх регіонах, і представники більшості регіонів мають доволі схожі погляди. Відзначити можна лише мешканців південних областей, де: 1) трохи більше тих, хто вимагає покладання тягаря фінансування на лідерів політичних партій (на Півдні такий підхід підтримали 20% опитаних, на відміну від 12–15% в інших регіонах); 2) менше тих, хто підтримує фінансування членами політичних партій (28%, на відміну від 38–41% в інших регіонах); 3) дещо більше тих, хто підтримує фінансування з державного бюджету (11% проти 5–8% в інших регіонах).

Половина опитаних не змогли визначитися щодо того, чи варто обмежувати сумарні річні внески на користь політичних партій / кандидатів певною сумою, а ще 18% не вважають за потрібне запровадження таких обмежень. Підтримують законодавче обмеження фінансування політичних суб’єктів лише 29% респондентів.

З фактами політичної корупції в нашій країні з особистого досвіду або через інформацію зі ЗМІ виявилися ознайомленими менше половини опитаних (47%). Найчастіше в цьому контексті згадували факти незаконного фінансування мітингів чи інших зібрань (про них згадали 31% опитаних), а також інших політичних / агітаційних заходів (18% згадувань).

Більш високі показники обізнаності з фактами політичної корупції фіксуються в західному та центральному регіонах. Тут 52% та 50% опитаних відповідно відзначили знайомство з такими фактами — на противагу 33% в південному, та 43% в східному регіонах.

Також рівень обізнаності в цьому питанні залежить від рівня матеріальної забезпеченості респондентів. Якщо в середовищі малозабезпечених про знайомство з фактами політичної корупції заявили 42%, а в групі осіб з посереднім рівнем забезпеченості — близько 47%, то в групі достатньо забезпечених респондентів ця частка сягнула 59%.

Досить обмеженою виявилася готовність респондентів інформувати контролюючі органи про такі дії, як незаконне здійснення внесків на користь кандидатів чи партій, незаконне фінансування мітингів, політичних заходів, агітаційних матеріалів, порушення порядку звітування партіями чи кандидатами. Більшість опитаних або не готові подавати таку інформацію (42%), або не мають визначеної позиції (21%). Натомість без всяких умов готові вдаватися до подібних дій 12% респондентів, а 25% згодні на це за умов конфіденційності й анонімності.

Схильність до участі в боротьбі з фактами порушення фінансових вимог щодо ведення виборчої кампанії приблизно однакова в усіх регіонах України, за винятком західного. Тут готовність інформувати контролюючі органи про такі порушення задекларували 48% опитаних, а в інших регіонах відповідний показник склав 34–35%.

Також готовність особисто протистояти фінансовим порушенням під час виборчих перегонів менша серед представників найстаршої вікової групи (60 та більше років). В ній 70% не виявили готовності до подібних дій, тоді як в інших вікових групах цей показник становив 58–61%.

Наші співгромадяни переважно не бачать користі від запровадження винагороди тим особам, які повідомлятимуть контрольні органи про випадки порушення фінансових вимог щодо виборчої діяльності партій та кандидатів. Лише 36% опитаних вважають, що подібна практика суттєво посприяє протидії таким порушенням, 21% очікують несуттєвого сприяння, а 43% нічого від цього не очікують або не змогли визначитися в цьому питанні.