Післявоєнні вибори мають бути організовані й проведені так, щоб здобути довіру переважної більшості українок та українців. Це буде означати, що комісії всіх рівнів працюють лише в законних рамках, кандидати і партії не порушують, а тих хто чинить зло — опрацьовують різні правоохоронці.
Списки виборців і їх Державний реєстр — база, ґрунт і фундамент виборів. Саме з їх допомогою ми будемо знати хто може голосувати і на якій дільниці. Тож, їх точність критична для вдалих виборів.
Із повномасштабним вторненням зʼявились нові виклики, як от “відключення Реєстру виборців” на його початку. Відповідно, необхідно буде оновити дані, та це буде залежати від коректності робити різних реєстрів. Крім цього, за весь час існування Реєстру виборців не проводилось жодного аудиту його наповнення, хоча локальні питання щодо точності виникають постійно.
Окремо треба проговорити питання із тим, що багато українських громадян знаходяться за кордоном і не стоять на жодному державному обліку. Це значить, що ми про них не знаємо і включити їх до списків виборців буде важко. Робочі групи пропонують зокрема запровадити варіант активної реєстрації. Тобто, українцям за кордоном необхідно буде самостійно додатково зголоситись взяти участь у голосовуванні на противагу потраплянню до списку виборців за замовчанням зараз. Так само і всередині країни частина громадян ніде не реєструється як ВПО.
Станом на зараз Реєстр виборців вже частково відновлюється і якісь дані уточнюються або вносяться. Після перемоги або завершення активної фази війни в Україні мають відбутися вибори Верховної Ради та Президента. І одним із дуже важливих, хоч і маловідомих, компонентів цього процесу буде саме Реєстр виборців. Його адмініструє Центральна виборча комісія, а дані передаються з багатьох різних реєстрів, з яких і формуються списки виборців. У ньому ж підчищають дублікати та “мертві душі”.
До запровадження Єдиного державного реєстру виборців у 2009 році, питання точності списків виборців було одним із головних, про які говорили спостерігачі та партії. Списки виборців складались спеціальними робочими групами, створеними на базі “старого” районного поділу, використовуючи дані з попередніх років, та вручну, уточнюючи тих, хто вибув чи з’явився. Наприклад, в ті часи студенти, які поселялись в гуртожитки могли не проголосувати бо їх не встигали включити, померлих не мали часу виключити, а при зміні прізвища його таки не встигали виправити. На цих же проблемах іноді створювались цілі схеми фальсифікації виборів (наприклад, “косинка” чи “печиво”), а місцеві штаби політичних партій також могли отримувати шматки цих даних у власне користування від учасниць чи учасників цих робочих груп.
Зі створенням Реєстру виборців та його регіональних відділень, котрі працювали над списками і між виборами, кількість проблем значно зменшилась, а організація виборів полегшилась. Проте, тоді не вистачало незалежного або партійного аудиту точності складених списків виборців. Юридично такий механізм існує для політичних партій (однак, лише для тих, які мають фракції в парламенті), але все організовано так, що провести контроль за точністю даних майже неможливо — треба працювати з даними виключно в будівлі ЦВК і за їхнім комп’ютером. Публічний контроль зі сторони громадських організацій, які спостерігають за виборами чи окремими процесами, не передбачений взагалі. Остання відома спроба поговорити про публічний контроль Реєстру — це вибори Президента в 2019 році. Тоді це хотів зробити Анатолій Гриценко, але через складність процедури так і не зробив.
Українки та українці мають довіряти результатам виборів, як вони це робили під час останніх національних кампаній 2019 та 2020 років. Для цього, зокрема, списки виборців мають бути точними і повними. Щоб це зробити якомога краще політичні партії та громадські організації мають отримати реальні можливості для публічного контролю за реєстром виборців та достатньо часу, щоб провести його аудит перед початком виборів.
Для публічного контролю чи аудиту Реєстру потрібні дані. Проводити його за комп’ютером ЦВК в їх же в приміщенні, виписуючи ручкою на папір інформацію, виглядає штучною перепоною. Ще в 2016 році Україна підписала Хартію відкритих даних, а в 2022 році піднялася на друге місце серед 35 країн Європи у рейтингу відкритих даних Open Data Maturity.
Держава спроможна якісно оприлюднити дані так, щоб із ними могли працювати дослідники і в той же час убезпечити громадян та не публікувати їхню персональну інформацію. Велика кількість місцевих громадських організацій та партій долучаться до перевірки Реєстру і зможуть допомогти втримати високу довіру до нього.
Люди, які виїхали за кордон від війни і лишаться там на вибори, можуть стати невільними інструментами для зловживань усередині країни. Якщо вони лишаться внесеними до списків виборців за своїми “старими” адресами, а самі будуть за кордоном, то це дають потенційним фальсифікаторам сильний інструмент для впливу. Бюлетені на них будуть видані в Україні і можуть бути вкинуті у скриньки.
Крім цього, неучасть кількох мільйонів громадян у виборах підриває довіру до процесу та результату. Технічно це низька явка, коли всі довкола будуть говорити що голосувати прийшло не так і багато людей. Тому, формування закордонних списків виборців та реєстрація там максимально великої кількості українців, які перебувають за кордоном, а також їхня активна участь у виборах Верховної Ради та Президента — дуже важливі завдання, до яких долучаються і громадські організації.