За відсутності прямого державного фінансування політичних партій їх поточна діяльність та електоральна конкурентоспроможність повністю залежить від приватних пожертв заможних донорів. Неконтрольований обсяг фінансових внесків у партійні каси від фізичних та юридичних осіб та відсутність дієвих механізмів фінансової підзвітності партій сприяють політичній корупції та спотворюють демократичну суть виборчого процесу. Виборчі фонди партій слугують лише інструментом для легального адміністрування фінансовими ресурсами сумнівного походження, які позиціонують як «власні кошти» партії. Щонайменше 80 % обсягу офіційного сукупного виборчого фонду парламентської кампанії 2014 року, який складає 650 мільйонів гривень, становлять власні кошти партій. Реальні джерела походження цих колосальних ресурсів, що офіційно витрачаються партіями на передвиборчу агітацію залишаються невідомими громадськості. Добровільні внески фізичних осіб де-факто використовується партіями лише як альтернативний спосіб переведення власних партійних ресурсів до виборчого фонду. Хоч цей спосіб комплектування виборчого фонду є більш прозорим, він не виконує своєї головної функції – мобілізації коштів громадян. Аналіз добровільних внесків до виборчих фондів партій вказує не те, що за більшістю таких пожертв стоять партійні функціонери й активісти.
Сукупна вартість виборчої кампанії постійно зростає, попри граничні обмеження на витрати виборчих фондів. А медійна агітація поглинає понад 90 % фінансових ресурсів партій. У цій ситуації більш доцільно встановлювати обмеження на певні види агітації, а не на обсяг витрат. Зберігається практика фінансування кампаній в обхід виборчих фондів, зокрема витрати на агітацію до моменту офіційного реєстрації партії в якості суб’єкту виборчого процесу; пожертви в не грошовій формі, які не відображають у виборчій фінансовій звітності; зловживання адміністративними ресурсами. При введенні жорстких обмежень та відсутності механізмів контролю, загроза подальшої тінізації виборчих фінансів зберігається.
Непрозорість комплектування виборчих фондів призводить до надмірних та неконтрольованих витрат ресурсів на виборчу кампанію. Для «Батьківщини» і «Опозиційного блоку» ціна одного мандату (за пропорційною системою) на парламентських виборах 2014 року склала 6,4 і 3,9 мільйонів гривень відповідно.
Центральна виборча комісія, на яку покладено обов’язок державного нагляду за фінансуванням виборчих кампаній, не має достатніх повноважень та ресурсів для дієвого контролю за виборчими фінансами партій та протидії порушенням законодавства.
Опубліковані ЦВК фінансові звіти про надходження та використання коштів виборчих фондів містять лише загальні відомості про доходи та витрати партій на агітацію. Детальна інформація не оприлюднюється. Аналіз фінансових звітів є суто формальним і не відображає реальної картини фінансування виборів. В Україні досі немає прецедентів щодо застосування санкцій за порушення процедур фінансування партій і виборчих кампаній.
Формування виборчих фондів партій
Виборчий фонд партії – це грошові кошти, сформовані партією за рахунок її власних грошових ресурсів та добровільних внесків фізичних осіб з метою забезпечення фінансування передвиборчої агітації та передання в управління визначеним партією розпорядникам цих коштів. Відповідно до частини третьої статті 45 Закону «Про вибори народних депутатів» усі агітаційні заходи та матеріали мають фінансуватися виключно з виборчого фонду. Відповідальність за ведення обліку коштів, забезпечення дотримання фінансової дисципліни і подання звітів про надходження та використання коштів виборчого фонду покладена на розпорядників коштів.
Частиною другою статті 45 Закону «Про вибори народних депутатів України» на партію покладено обов’язок утворити власний виборчий фонд для фінансування своєї передвиборчої агітації. Виборчий фонд партії вважається сформованим після того, коли в установах банків були відкриті один накопичувальний рахунок, на яких надходять кошти для фінансування передвиборчої агітації та поточні рахунки (не більше одного на території одного одномандатного округу), з яких здійснюється фінансування витрат на передвиборчу агітацію. Однак дві партії – Конгрес Українських націоналістів та Партія Зелених України – так і не сформували своїх виборчих фондів. За час виборчої кампанії вони не здійснювали жодних офіційних витрат на передвиборчу агітацію у зв’язку з відсутністю коштів на рахунках. А партія КУН взагалі не відкрила поточного рахунку виборчого фонду. Разом з тим, відповідальності за невиконання вимог Закону щодо обов’язкового утворення партією виборчого фонду не передбачено.
Попри нульовий розмір виборчого фонду, задекларований Партією Зелених України, ця політична сила делегувала своїх представників до складу 137 окружних виборчих комісій, забезпечивши собі повноцінне представництво (на рівні з найбільш активними партіями) в складі ОВК. Врешті, Партія Зелених України, не витративши ні копійки з виборчого фонду, отримала підтримку майже 40 тисяч виборців (0,25 %). Навіть Ліберальна партія України, яка отримала на парламентських виборах найнижчий результат з показником 0,05 % голосів виборців, витратила з виборчого фонду на агітацію 216 тис. грн. Понад 1 мільйон гривень витратила Національна Демократична партія України, що не делегувала жодного представника до складу ОВК і за яку проголосувало лише 0,07 % виборців.
Відповідно до частини першої статті 50 Закону виборчий фонд партії формується за рахунок власних коштів партії, а також добровільних внесків фізичних осіб. Формування виборчого фонду за рахунок інших джерел, зокрема внесків юридичних осіб, забороняється виборчим законодавством. Однак партії можуть вільно долати це обмеження, залучаючи кошти юридичних осіб на партійний рахунок (що дозволено Законом «Про політичні партії в Україні») і згодом декларуючи їх як власний внесок партії у виборчий фонд. Крім того, забороняється робити внески до виборчого фонду партії іноземцям та особам без громадянства, а також анонімним жертводавцям. На практиці ж громадянин може зробити перерахунок коштів на користь партій без документів, що посвідчують його громадянство. І ці кошти, у вигляді власного внеску партії у виборчий фонд, спокійно можуть витрачатися на агітаційні цілі.
Надходження коштів до виборчих фондів партій
Починаючи з виборів до Верховної Ради України 2002 року, існувала практика встановлення граничного розміру добровільного внеску фізичної особи до виборчого фонду однієї партії: не більше однієї тисячіх виборах 2006, 2007 і 2012 років. У 2012 році добровільний внесок у грошовому еквіваленті складав 447 200 грн. Окремі експерти звертали увагу на те, що дозволена сума внеску в Україні є значно більшою, ніж практикується в країнах Західної Європи і США. Однак на позачергових парламентських виборах 2014 року добровільні внески фізичних осіб до виборчого фонду партії взагалі не підлягали обмеженню за сумою.
Втім, це автоматично не призвело ні до зростання кількості пожертв на агітаційну діяльність партій з боку фізичних осіб, ні до підвищення обсягу таких пожертв від окремих жертводавців. У структурі сукупного виборчого фонду усіх партій, які отримали більше 1,5 % голосів виборців, частка добровільних внесків фізичних осіб склала 20,5 %.
Традиційно, офіційні цифри добровільних внесків не відображають реального рівня фінансової підтримки партій громадянами. Бо на практиці левова частка добровільних пожертв до виборчого фонду вноситься самими партійцями на вимогу чи з ініціативи партії. Прикладом такого підходу є структура виборчого фонду партії ВО «Батьківщина», де 98 % задекларованих надходжень склали добровільні внески фізичних осіб. Всього таких внесків було зроблено трохи більше семисот, а сума майже кожного з них є абсолютно однаковою і складає 149 900 гривень. Важко уявити, що одночасно декілька сотень громадян спонтанно і незалежно один від одного пожертвували однакову суму коштів на агітаційну діяльність партії і тим самим сформували найбільший виборчий фонд парламентської кампанії 2014 року. Особливо якщо брати до уваги, що партія не проводила масштабної фандрайзингової кампанії зі збору коштів. Також цифра в 98 % добровільних внесків до виборчого фонду «Батьківщини» різко контрастує з показниками інших партій. Серед 12 найпопулярніших партій (які отримали більше 1,5 % голосів виборців) лише дві – «ЗАСТУП» і «Правий сектор» мають достатньо високу, хоча й неспівмірну з «Батьківщиною», питому вагу добровільних внесків у виборчому фонді (36 % і 35 % відповідно). В інших 9 партій частка залучених добровільних внесків не перевищує 13 % виборчого фонду. Один із лідерів виборчих перегонів – «Блок Петра Порошенка» задекларував нульову частку добровільних внесків у виборчому фонді. Не мають добровільних пожертв і «Свобода» та КПУ, що позиціонують себе як антиолігархічні партії.
Грошові внески обсягом до 149 тисяч гривень популярні не лише серед жертводавців «Батьківщини», але й серед інших партій. «Самопоміч» задекларувала 17 (з понад 60) перерахунків від фізичних осіб на однакову суму – 149 тисяч гривень, всі решта внесків (крім одного) не перевищують цієї суми. Також усі 11 добровільних внесків до виборчого фонду «Народного Фронту» не перевищують 148 тисяч гривень. Партія «ЗАСТУП» отримала 33 пожертви по 100 тисяч гривень і 7 пожертв по 149 тисяч гривень.
Причина таких збігів в цифрах не випадкова і криється в Законі «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Відповідно до частини першої статті 15 згаданого Закону фінансова операція підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу у разі, якщо сума, на яку вона здійснюється, дорівнює чи перевищує 150 000 гривень. Саме бажання уникнути фінансового моніторингу спонукало жертводавців суворо дозувати свої внески до виборчих фондів партій. Таким чином, за відсутності формальних обмежень щодо граничного розміру добровільного внеску фізичної особи до виборчого фонду, норми антикорупційного законодавства стримували жертводавців від надмірних одноразових внесків.
Тому лише в поодиноких випадках фіксувалися великі розміри добровільних внесків фізичних осіб на користь партій. Так, єдиним приватним жертводавцем «Опозиційного блоку» виявився майбутній народний депутат від «Опозиційного блоку» Вадим Новинський, який вніс до виборчого фонду партії 12 925 000 гривень. Олександр Абдуллін, 17 номер у виборчому списку «Батьківщини» зробив найбільший внесок до виборчої скарбниці ВО «Батьківщина» – 4 000 000 грн. Виборчий фонд Радикальної партії Олега Ляшка на 3 390 000 грн поповнив майбутній депутат від цієї політичної сили Олексій Кириченко. Найбільшим офіційним меценатом «Самопомочі» став Тарас Сітенко, що кандидував від партії в ОВО № 168 м. Харків і вніс до виборчого фонду 500 000 грн.
Таким чином, якщо в структурі сукупного виборчого фонду не враховувати 100 мільйонів гривень, які в якості добровільних внесків задекларувала ВО «Батьківщина», то загальна частка внесків фізичних осіб на парламентську виборчу кампанію 2014 року становитиме лише близько 4 %. Це співвідноситься з показниками попередніх років (4,28 % – у 2007 році, 13,23 % – у 2006 році, 5,1 % – у 2012 році) і свідчить про те, що так звані «власні кошти» партій залишаються домінуючим ресурсом, за рахунок якого формуються партійні виборчі фонди.
Не маючи прямого державного фінансування, не проводячи публічних кампаній зі збору коштів і маючи заборону на заняття комерційною діяльністю, партії акумулюють на своїх рахунках десятки мільйонів гривень, які перераховують до виборчих фондів. Джерела походження «власних коштів» партії не розкривають, і очевидно саме в цьому проявляється їхня залежність від приватного фінансування з боку великого бізнесу. У щорічних фінансових звітах партій про доходи, видатки та майновий стан ця інформації відсутня. Зрештою доступ громадян до таких звітів є обмеженим, бо партії публікують їх нерегулярно і переважно в партійних друкованих виданнях, а не на власних веб-сайтах. Так, актуальні фінансові звіти (за 2014 рік) партій, які потрапили до Парламенту, досі не оприлюднені.
Не рідко цифри, представлені у щорічних фінансових звітах партій слабо співвідносяться з тими, які ці ж політичні сили декларують у звітах про надходження і витрачання коштів виборчих фондів. Наприклад, відповідно до звіту ВО «Батьківщина» за 2013 рік доходи партії склали трохи більше 10 мільйонів гривень (з яких 9,6 млн членські внески та добровільні пожертви), але вже на парламентських виборах 2014 року «власні кошти» партії у виборчому фонді склали лише 2,5 мільйони гривень, натомість добровільні внески фізичних осіб сягнули 107,5 мільйонів. А лише кілька років тому «Батьківщина» декларувала значно більші доходи партії: 165 млн грн у 2010 році, 114,5 млн грн у 2012 році. «Свобода» у 2013 році отримала фінансові надходження у розмірі близько 6 мільйонів гривень, а вже через рік сума власних коштів, які партія перерахувала до виборчого фонду склала майже 39 мільйонів гривень.
Використання коштів виборчих фондів партій
Востаннє законодавчі обмеження щодо суми витрат виборчого фонду застосовувалися на парламентських виборах 2002 року. Тоді гранична сума витрат виборчого фонду партії була встановлена на рівні ста п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (2,55 млн грн). Формальних обмежень щодо величини виборчого фонду не було, регулювалася лише величина витрат фонду. Як наслідок, максимальний виборчий фонд на виборах 2002 року становив 2,7 мільйона гривень (сформований Блоком «Єдність»). За відсутності будь-яких обмежень, протягом наступних парламентських кампаній виборчі фонди партій стрімко зростали – від 112 млн грн у 2006 році до 218 млн грн у 2012 році (усі рази рекордсменом була Партія регіонів), демонструючи реальну офіційну вартість виборів для партій.
Змінами до Закону «Про вибори народних депутатів», внесеними у 2013 році, було закріплено норму про обмеження розміру виборчого фонду сумою дев’яносто тисяч розмірів мінімальної заробітної плати (майже 110 мільйонів гривень). Відтак найбільший партійний виборчий фонд на парламентських виборах 2014 року склав 109,5 мільйона гривень у ВО «Батьківщина». Через недосконалість законодавства, надмірні обмеження величини виборчого фонду призводять не стільки до зменшення витрат на агітаційну кампанію, стільки до їх тінізації. Формально декларуючи максимальний розмір виборчого фонду, партії дофінансовуюють виборчу кампанію за рахунок непрямих (натуральних) внесків, через фінансування заходів третіми особами і оплачуючи агітацію задовго до початку виборчої кампаній і створення виборчого фонду.
Зокрема, за результатами довгострокового спостереження Громадянської мережі ОПОРА за перебігом парламентських виборів 2014 року було виявлено, що ключові політичні партії («Блок Петра Порошенка», ВО «Свобода», ВО «Батьківщина», «Громадянська позиція», Радикальна партія, «Народний Фронт», «Опозиційний блок», «Самопоміч») розгорнули зовнішню, вуличну та медійну агітацію щонайменше за кілька тижнів до офіційної реєстрації в ЦВК.
Показовими є дані щодо початку оплат за використання ЗМІ з виборчого фонду партій. Нагадаємо, що кампанія офіційно стартувала 28 серпня 2014 року. Тоді як перші витрати з виборчого фонду Радикальної партії Олега Ляшка датуються аж 1 жовтня, «Опозиційного блоку» – 30 вересня, «Самопомочі» і «Блоку Петра Порошенка» – 29 вересня.
В цілому, витрати на використання ЗМІ (ефірний час на телебаченні, радіо, матеріали в друкованих ЗМІ) склали понад 90 % усіх офіційних партійних витрат на агітаційну кампанію. Найбільше витратили «Опозиційний блок» (понад 100 млн грн) і ВО «Батьківщина» (трохи більше 99 млн грн). Витрати на інші види агітації (зовнішня реклама, друковані агітаційні матеріали) є непропорційно меншими. Так, найбільша офіційна сума витрат на зовнішню рекламу склала 7,3 мільйони гривень («Народний Фронт»). Тоді як Радикальна партія Олега Ляшка, проводячи не менш потужну агітаційну кампанію на зовнішніх рекламних носіях, витратила лише 280 тисяч гривень. Розглядаючи питання про законодавче обмеження певних видів агітаційної діяльності, потрібно враховувати, що саме фінансові витрати на використання ЗМІ є домінуючими.
Попри зменшення розмірів виборчих фондів партій на парламентських виборах 2014 року, сумарні витрати усіх партій на виборчу кампанію виросли на 11 % порівняно з попереднім роком і склали 674,5 мільйони гривень. Серед партій, які пройшли до Парламенту у 2014 році найдорожче голос одного виборця обійшовся ВО «Батьківщина» – 122 грн. Найменше витратила «Самопоміч» – 16 грн на одного виборця. Для порівняння, у 2012 році голос виборця найдорожче обійшовся Партії Регіонів – 36 грн, а найдешевше ВО «Свобода» – 11 грн. Серед непрохідних партій рекордсменом у 2014 році стала «Сильна Україна» – 124 грн за голос, тоді як у 2012 році «Наша Україна» витратила 280 грн на одного виборця.
У розрізі отриманих депутатських місць за пропорційною системою найдорожче депутатський мандат обійшовся також ВО «Батьківщина» – 6,7 млн грн. Тоді як «Самопоміч» на кожне здобуте депутатське місце у Верховній Раді витратила 0,9 млн грн.
Звітування про надходження та використання коштів виборчого фонду
Відповідно до змін, внесених до Закону «Про вибори народних депутатів України», у 2013 році на партії і кандидатів було покладено обов’язок проміжного і остаточного звітування про надходження і використання коштів виборчого фонду. А за ЦВК та окружними виборчими комісіями закріплено обов’язок оприлюднення аналізу фінансових звітів партій і кандидатів на веб-сайті.
Значна частина кандидатів не подала до ОВК проміжні та остаточні звіти, тому вони досі не доступні для ознайомлення на веб-сайті ЦВК. Така ситуація є прогнозованою, адже відсутня юридична відповідальність за порушення строків подання звіту про надходження і використання коштів виборчого фонду.
Форми фінансових звітів та порядок проведення їх аналізу було встановлено відповідними постановами ЦВК. 25 листопада ЦВК оприлюднила остаточні фінансові звіти про надходження і використання коштів виборчих фондів політичних партій і результати їх аналізу. Проведений ЦВК аналіз був суто формальним і охоплював лише перевірку вчасності та вичерпності поданої партіями інформації про надходження та використання коштів виборчих фондів. ЦВК не здійснювала аудиту фінансових витрат партій і не з’ясовувала наскільки коректними і об’єктивними є представлені партіями відомості. Також ЦВК, попри існуючі недоліки у фінансуванні виборчих кампаній (зокрема витрати на агітацію до створення виборчого фонду), не ініціювала жодної перевірки чи публічного розслідування щодо допущених партіями маніпуляцій і зловживань. Очевидно ЦВК не здатна гарантувати забезпечення належного контролю за фінансуванням виборчих кампаній через обмежені повноваження і брак кадрових та фінансових ресурсів.
Також ЦВК оприлюднила лише консолідовані звіти про надходження і витрачання коштів виборчих фондів без детальних розшифровок. Практика ЦВК щодо оприлюднення відомостей про виборчі фонди партій розходиться з Рекомендаціями GRECO в рамках Третього Раунду оцінювання щодо України, яка вважає недостатнім відображення у фінансовій звітності лише загальних сум надходжень та витрат, оскільки виборці в такий спосіб позбавлені можливості отримати значущу інформацію.
Недосконалість форм фінансових звітів також полягає в тому, що в них відсутня вимога щодо включення інформації про непрямі (негрошові) внески до виборчого фонду партій. Не підлягає оприлюдненню у фінансових звітах інформація про операційні витрати партій у виборчий період, зокрема на функціонування виборчих штабів, діяльність агітаторів. Обидва питання потребують детального законодавчого врегулювання.
РЕКОМЕНДАЦІЇ:
- Необхідно законодавчо обмежити можливість проведення партіями і кандидатами агітаційної кампанії до початку виборчого процесу і створення виборчих фондів.
- Вичерпні звіти про надходження і використання коштів виборчого фонду мають оприлюднюватися на сайті ЦВК у доступній формі і зручному для порівняння форматі.
- Партії повинні добровільно розкривати інформацію про власні виборчі фінанси і самостійно оприлюднювати вичерпні звіти про надходження і використання коштів виборчого фонду в зручному для ознайомлення та користування форматі.
- Діяльність партійних виборчих штабів має бути легалізована і законодавчо врегульована. Інформація про витрати на виборчий штаб повинна стати прозорою і включатися у фінансові звіти про надходження і використання коштів виборчого фонду.
- Зобов’язати партії в обов’язковому поряду оприлюднювати вичерпні фінансові звіти напередодні виборчої кампанії. А також публікувати усі фінансові звіти на власних веб-сайтах.
- Звіти партій про надходження і використання коштів виборчого фонду обов’язково мають підлягати незалежному аудиту. Результати аудиту мають оприлюднюватися разом з фінансовими звітами.
- Функція контролю і моніторингу за фінансуванням виборчих кампаній має бути покладена на незалежний та спеціалізований орган, наділений достатніми повноваженнями для виявлення та запобігання порушень законодавства. Таким органом може бути Антикорупційне бюро, якщо його уповноважити проводити розслідування й застосовувати дієві санкції у разі виявлення порушень законодавства щодо фінансування виборів і політичних партій.