Безліч людей майже готові вбити Табачника, та лише одиниці готові померти за рівний доступ до освіти

А як можна опонувати людям, які вважають тебе «козлом»? Спробуйте провести експеримент: як відреагує нормальна людина, коли Ви їй скажете: «Ти – урод, учора на мене косо глянув!» А хіба ми себе не поводимо з Табачником аналогічно? Хіба ми даємо шанс йому виправитися? Хіба ми назвали йому перелік того, що ми хочемо від нього; а він на нього глянув і подумав: «Якщо я зроблю це, вони мене будуть принаймні ненавидіти тихо…» От і виходить патова ситуація: ми вимагаємо відставки Табачника, підсвідомо розуміючи, що його туди ніхто не збирається посилати.

І зараз тут почнеться проведення стін, мене назвуть провокатором, колабораціоністом, кремлівським прислужнем. Тому прошу занести до протоколу, що я просто не можу заперечити те, що антиукраїнські висловлювання не личать українському політикові і що нелюбов лідерів нації до її частини (галицької в нашому випадку) є чимось, що суперечить самій дефініції лідера нації. Але поруч з тим прошу записати до протоколу, що я також не можу заперечити існування Бога, геніальності Айнштайна та краси творінь Пікассо. Це речі, які для всіх є фундаментальними, але все ж у когось вони викликають сумнів. Так само, як викликають сумнів у східняків аргументи про антиукраїнські висловлювання міністра.

Тому ми підійшли до логічного питання, яке кожен мав би поставити на цьому етапі нашої розмови: якщо Табачника не можна відправити у відставку, то що з ним робити? І тут я мушу навести приклад з життя учителя Ганді, оскільки думаю, що в його мудрості тут ніхто не сумнівається. Учитель вважав, що не можна судити супротивника суворіше, ніж себе самого, до нього слід ставитися так, ніби його мотиви є не менш справедливі, ніж Ваші. Попереджаючи віце-короля Індії лорда Ірвіна про проведення соляного маршу проти державної монополії на сіль, Ганді писав: «Погляньте на вашу платню! Ви одержуєте понад 700 рупій щоденно, тоді як пересічний прибуток індійця становить менш ніж 2 ани на день (розрив у 3500 разів). Британський прем’єр-міністр отримує лише в 90 разів більше, ніж пересічний англієць. Стаючи на коліна, прошу Вас замислитися над цим. Я занадто поважаю Вас як людину, щоб намагатися образити Вас. Можливо, вся сума йде на милосердні вчинки, але система, яка схвалює такий стан речей, заслуговує на те, щоб її скасували». Годі й казати, що ніяких свідчень витрачання віце-королем хоча б частини своєї платні на «милосердні вчинки» не було. Ганді ніколи не вимагав відставок і ніколи не боровся проти британців, він боровся з британською колоніальною системою, яка породжувала несправедливість.

А тепер повернімося до Табачника і розгляньмо ситуацію суто в прагматичному вимірі. Ми, мабуть, всі вже забули, що у 2007 році, коли вводили систему зовнішнього незалежного оцінювання, тодішній нардеп був чи не найярішим її опонентом. А зараз, вже як міністр, змінив свою позицію і готовий «вдосконалювати» систему. Що трапилося? Що вплинуло на його позицію? Виявляється, зовсім не галицьке лобі, а позиція тих представників південно-східного електорату, які стали бенефіціаріями реформи Вакарчука-Брюховецького, які змогли безперешкодно вступити до вишу, і члени їхніх сімей. Отже, ми переконали Табачника опосередковано. А чи переконаємо ми так само опосередковано Азарова, що висловлювання про галичан є приводом для відставки? Чи сприйме Схід меседж українофобства?

От і виходить, що рівний доступ до освіти – це меседж, а українофобство — баласт, який нас обмежує. Виходить, що врахування атестату у 100-бальній шкалі в цьому році та введення додаткових іспитів та співбесід у наступному – це порушення рівного доступу до освіти. А українофобські вислови – це тільки те, що образило нас особисто, але не зачепило прагматичне прагнення справедливості українців сходу. Чи зробило введення тестування мовами нацменшин щасливими ці нацменшини? Так, але ж у вузах країни вони не зможуть ними навчатися і це забезпечити неможливо. Тому така послуга не зробила представників нацменшин конкурентноздатними. Конкретні ж вимоги полегшать лобіювання, а готовність до діалогу дасть можливість їх донести до того, хто приймає рішення.

І не треба боятися цього світлого майбутнього, в якому ми дискутуватимемо з Табачником, а аргументом буде наша кількість. Нової влади можна боятися до безкінечності, а можна її змінити. Змінити її підхід до нас, її підхід до справи. Якщо зараз ми сприймаємо її чільників як варварів, які прийшли знищити наш Поліс, наш вільний спосіб життя, наші можливості, то ми можемо обрати дві опції наших подальших стратегічних дій. Перша полягає у будівництві стін, відгородженні від них, формуванні світу нашого і світу їхнього, світу цивілізованого і світу, якого для нас не існує. Такі стіни будували споконвіків: китайці від монголів, римляни від німецьких племен, совки від решти світу. Проблемою таких стін є те, що вони рано чи пізно падають, і варвари таки палять Поліс, вриваються у наше життя, змінюють нас силою ненависті. Другий підхід полягає у спілкуванні, забезпеченні комунікації, відкритості, поступовому перетворенні варварів на частину нашого цивілізованого світу: те, що зробили греки з болгарськими племенами, пустивши їх за стіни Східної Римської імперії.