На руках квиток на громадський транспорт на 72 години, акредитація від Český statistický úřad, перелік виборчих дільниць в Zbraslav та Radotín, переклад на англійську місцевого закону про вибори до Чеського парламенту. Позаду декілька днів зустрічей з місцевими активістами, громадськими діячами, журналістами та навіть політиками. У нашій команді – Наталя з російського «Голосу», перекладач Альона з «Празького майдану» та я, Гриць, з ОПОРИ. Поїхали.
У Чехії голосування на виборах до парламенту (volby) відбуваються два дні. На дворі п’ятниця, 20 жовтня, зранку пройшов легкий дощ, але сонце вже дразнить крізь хмари. Останній інструктаж від організаторів «спостереження», отримуємо орієнтовні райони Праги, де будемо працювати, знайомимося із перекладачкою. Виборчі дільниці для виборців відкриваються о другій годині пополудні, так що маємо час поснідати, визначити маршрут та спланувати поїздку.
Громадський транспорт в Чехії їздить чітко по графіку. Декілька станцій метро, пересідаємо на приміський двоповерховий потяг. За двадцять п’ять хвилин з центру Праги ми вже на місці – в Збраславі. Колись це було окреме містечко, зараз – адміністративна частина Праги, з десяток виборчих дільниць. По дорозі помічаємо агітацію. Дня тиші тут нема. Агітація заборонена тільки на дільницях та навколо.
У Збраславі маємо план з’явитися на дільницю завчасно, на «підготовче засідання». Закон не регламентує, коли точно воно має розпочатися. О 13:30 знаходимо найближчу дільницю від станції (в місцевій школі). Кружляємо, шукаємо вхід. Навколо бігають діти, ходять вчителі. За наводкою гардеробниці знаходимо вхід, поки жодних вказівників, піднімаємось на другий поверх приміщення. Шкільний клас – декілька людей всередині та стандартний виборчий інвентар: урни (непрозорі!), кабінки (не кабінки, а таке собі закрите з трьох сторін «місце для голосування»), стіл для членів комісії, на дверях уже є роздрукована на кольоровому принтері вивіска з номером дільниці.
Вітаємось, представляємось, показуємо акредитацію (роздрукований на принтері документ, який прийшов на електронну пошту; крім наших даних містить тільки інформацію про «цифровий підпис»). Нам відверто здивовані та просять зачекати голову комісії. За 5 хвилин підходить голова, статечний дядечко, уважно вислуховує та з посмішкою на обличчі просить покинути приміщення. Облом, нас не пускають! Ситуація така, що цій комісії про нас нічого невідомо, а рішення про все приймає голова комісії. Дядечко вирішує впустити нас рівно в 14 годині та радить звернутися до місцевого магістрату Збраслава (щось типу «районної ради»). Маємо хвилин 20, розділяємось. Я з перекладачкою Альоною біжу в магістрат, який на відстані 5 хвилин від дільниці, Наталя з «Голосу» залишається караулити дільницю з вулиці. В магістраті нас уважно слухають хвилин 10, а потім ввічливо пояснюють, що тупо не знають, що з нами робити, бо спостерігачі у них вперше. Будуть дзвонити в центр (Прагу) та уточнювати, що «нам можна, що ні». У законі про «спостереження» теж ні слова.
На годиннику вже по 14, повертаюсь на дільниці в супроводі голови виконавчого комітету магістрату Збраслава. Той по дорозі розпитується про нас, звідки ми, для чого приїхали. Пізніше Альона пояснить, що чехи дуже «допитливі» та люблять розбиратися в деталях до кінця. Розповідаю про EPDE, про ОПОРУ, про те, що в нас «навчальний візит», на дільницях нам цікаво все. Мені особисто цікаво, як працює їхня виборча система, так як вони рахують голоси.
Наталю впустили без мене рівно о 14, дали можливість потрусити непрозору урну сірого кольору, щоб пересвідчитись, що там порожньо. Помічаємо, що урна закрита на «китайський» підвісний замочок, неопечатана. Так само переносна: маленька, сіра, непрозора, із замочком, неопечатана. Чиновник з магістрату вітається з Наталею, з членами комісії, усі посміхаються. Уточнюємо, чи можна нам фотографувати в приміщенні. Закон віддає це рішення, як і всі інші, голові комісії. Той не проти. Робимо селфі команди з чиновником. Задаємо питання про кількість виборців, кількість виборців на дому та коли поїдуть (дзвонитимуть виборцям та узгодять час). Цікавимось про «відкріпні талони». Уточнюємо чи є серед членів комісії представники від партій. Один, від комуністів. Всі інші – від магістрату. Спостерігачів голова (декілька виборчих кампаній) ніколи на дільниці не бачив. Такий контроль, але для чехів – це окей, вони «довіряють».
Виборці приходять із синіми конвертами в руках. Чехи отримують поштою в таких конвертах списки партій у своїх округах (усього в країні 14 округів). Фактично в конверті, який вони отримують на свої виборчі адреси, на окремих листках роздруковані регіональні списки партій. Одна партія – один список – один листок – він же фактично «бюлетень», який не є бланком суворої звітності. Такий листок-список партії не має жодних захисних елементів.
Виборці мають можливість наперед ознайомитись із кандидатами у списках та використати отриманий на пошту список на виборчій дільниці. Такий же список виборець може отримати й на самій дільниці. У списку конкретної партії можна обрати від 0 до 4 кандидатів, це так звані преференції. Далі цей список вкладається в конверт іншого кольору (на цих виборах він був сіро-білий), який виборцю видає комісія. Конверт простий. Із захисту – печатка. Помічаємо, що частина конвертів пропечатана наперед (отримали такі вже з магістрату, який організовує вибори), але окремі конверти секретар комісії пропечатує печаткою одразу на дільниці. Спитали, кажуть ок. Пізніше на інших дільницях ситуація повторювалася.
Виборець показує членам комісії документ, навпроти нього у списку виборців член комісії ставить галочку. Підпис виборець не проставляє. Далі вирушає в зону для голосування, навіть якщо він ще вдома обрав партію та відмітив кандидатів. У зоні виборець вкладає свій вибір до конверту. Пропечатаний конверт опускається в урну.
Всі виборці без виключень вітаються з членами комісії та кажуть «до побачення». Ввічливість та довіра всюди. І якщо чеське «Dobrý den» знайоме нашому вуху, то «Na shledanou» на початку трохи лякає. Вирішуємо йти на іншу дільницю. Від послуг супроводу чиновника відмовляємось.
Якийсь будинок культури. Дві дільниці в одному приміщенні симетрично від коридору. Кімнати маленькі, навіть малесенькі. Заходимо в ту, що направо. Візуально все так само як і на попередній дільниці, тільки урни опечатані – скотчем під колір національного прапора. Процедура представлення. Секретарка перехоплює ініціативу в голови комісії та починає кудись дзвонити. До того моменту нам дозволяють бути присутніми, проте, просять нічого не питати, не фотографувати, не заважати, тобто бути статистами. Секретар комісії – це такий член комісії, якого однозначно назначають з магістрату. Він чи вона курують весь організаційний процес, ведуть документацію, але їх голос не враховується при голосуванні. Інші члени комісій (найчастіше їх було 5 – 6) – це або представники партій, або, якщо їх нема, то знову ж таки люди за квотою магістрату. Будь-який суб’єкт (партія, кандидат може делегувати свого члена комісії), проте роблять це не дуже активно. На дільницях, де нам відповідали на це питання, партійних було від 1 до 3 членів. Голову комісії, який по закону цар і бог, обирають самі члени комісії поміж себе на першому голосуванні. У половині випадків дільниць, які ми відвідали, реальним царем і богом був секретар.
Оскільки на цій дільниці у нас облом – нам не відповідають на жодні питання та й взагалі ігнорують, переходимо коридор та йдемо до сусідньої. Тут легше – на питання відповідають, хоч і зі скрипом. Проте фото не дозволяють. Беремо в руки закон чеською та просимо показати, де «написано, що фотографувати заборонено». Члени комісії по черзі гортають закон хвилин десять. Цього місця не знаходять. Зате ми знаходимо пряму норму, яка забороняє членам комісії надавати будь-яку інформацію про перебіг виборчого процесу, крім явки до завершення голосування. До нас доходить, чому прості питання про кількість виборців, кількість «надомників» чи «відкріпників» викликають таку недовіру й приховану агресію у комісій. Трохи крутимось на цій дільниці. Все спокійно, приміщення мале, ми троє явно заважаємо виборцям. Приймаємо рішення піти повечеряти та їхати в інший район – Радотін.
У Радотіні перша ж дільниця виявилася супер дружньою. Тут теж ніколи не бачили спостерігачів. Оскільки час досить пізній, 8 година вечора, то виборців майже нема. Проговорюємо з головою та секретарем різні моменти з процедури, шукаємо відповіді на питання. За 20 хвилин вирушаємо на крайню цього дня адресу, де розташовано аж 5 виборчих дільниць. Там маємо зафіксувати, як дільниці закриваються на ніч, а завтра зранку маємо план відвідати цю ж адресу, щоб перевірити, як ці дільниці відкриваються.
Знову школа, на годиннику 9 вечора, до закриття ще ціла година. Другий поверх. Виборці з обмеженими можливостями ледве піднімаються та спускаються, таких візуально чимало, чи то, може, вони втрапляють в поле зору. На поверсі 5 дільниць. Заходимо в крайню. Знову ініціативу бере секретарка, сідає на телефон та починає кудись дзвонити – виясняти, що з нами робити. Ми тим часом оглядаємось на дільниці, представляємось голові. Помічаю, що велика урна неопечатана, а мала – опечатана. Акуратно питаю у голови, як так. Та відповідає, що можна. Ми цього дня вже надивились різних разностей на інших дільницях, а тому особливо на цьому не зациклюємось. І так – на неопечатаній урні знову китайський замочок. Наталя робить фото урни, члени комісії не проти.
Секретарка з телефоном у руках обходить інші чотири дільниці. Зразу видно, хто тут «головний». Поки її інструктують по телефону, ми відвідуємо інші дільниці. Десь нам відповідають на питання, десь відмовляються. Загалом все спокійно. Хвилин за 20 секретарка з першої комісії знаходить нас на іншій дільниці та повідомляє вже знайому інструкцію: нам нічого не можна, тільки можна бути присутніми. Пробуємо ввічливо апелювати – відмова. Виходимо в коридор. Через двері помічаємо, що неопечатану урну терміново опечатують у нашу відсутність. І тут стається те, чого ми ніяк не очікували.
Щойно ввічлива, хоч і строга, секретарка налітає на нас з криками. Прям істерика з вимогою видалити фото, які ми робили. Ми ввічливо відмовляємось. Пані налітає на Наталю, починає хапати її за руки, плечі. Їй на допомогу включаються ще дві членкині комісій. Усі намагаються вирвати в Наталі телефон. Вистрибую поміж ними. Піднімаю руки вгору, щоб бува нікого не зачепити в запалі. Голосно прошу відчепитися від нас, фактично розбороняю. Вовтузня з криками триває хвилини зо три та завершується викликом поліції з боку злої секретарки. Вирішуємо не загострювати непотрібний конфлікт, забрати речі з першої дільниці (ніколи, ніколи не залишайте речі, коли спостерігаєте на виборах!). Забираючи речі, потрапляємо в пастку – нас зачиняють у приміщенні дільниці. Маємо час віддихатись, Наталя пересилає фото та відео сутички в чат Фейсбуку, повідомляємо про проблеми інших учасників нашої групи. Наталя виходить в коридор та демонстративно видаляє фото неопечатаної урни та відео. Пробуємо покинути дільницю вдруге. Знову нас блокують. Майже протиснулись. Але по сходах вже піднімається поліція. У такі моменти згадуєш, що вибори дають не менше адреналіну, ніж якісь екстремальні хобі.
Пояснюємо поліції свою точку зору. Та перевіряє наші документи, візи, вислуховує членів комісії. Нас звинувачують у фотографуванні виборців без дозволу – заперечуємо, нас звинувачують у задаванні запитань – апелюємо до абсурдності такого звинувачення. «Задавати питання в Чехії – злочин?» – запитую я риторично в присутніх. Розповідаємо поліцейським історію про урну. За 10 хвилин – ми вільні. Робимо селфі з копом, який пообіцяв приїхати за декілька місяців у Одесу, де в нього друг.
22 година, якраз встигаємо на закриття однієї із дільниць у цьому ж приміщенні. Члени комісії залишають все, як є. Тільки дірки в урнах заклеюють скотчем та ставлять підписи. Закривають вхідні двері, опечатують скотчем. Ключі від усіх 5 дільниць у цьому приміщенні збирає одна із членкинь однієї з комісій. Питаємо, як так? Каже, що так вирішили, вона працює в цій школі, а тому, кому як не їй зберігати ці ключі. Навіть боюся подумати, чим це би обернулося в нас на виборах.
Повертаємось автобусом та метро до місця збору групи. Громадський транспорт – просто чудо. На місці збору ділимося емоціями. В інших груп усе спокійніше. Але ситуація приблизно така ж: відсутня процедура спостереження в законі, відповідно маємо різні маленькі непорозуміння. Йдемо спати, завтра до 8 ранку потрібно встигнути на дільницю в Радотіні на відкриття.
Зранку в суботу о 7:30 вже на місці. Членів комісії ще нема. Гуляємо навколо. Комісія збирається за 10 хвилин на восьму. Нас на «підготовче» знову не пускають. Чекаємо 8 ранку, заходимо. Спостерігаємо годину. Все спокійно, тому вирушаємо на інші дільниці. На одній із них зустрічаємо голову магістрату Радотіна, обговорюємо вчорашні пригоди, які вже встигли просочитися в дещо вивернутому вигляді в місцеву пресу. Преса, посилаючись на чийсь Твіттер написала, що «два рускіх мужика зривали вибори в Радотіні та фотографували всіх підряд». Цього дня всі дільниці були спокійними, до нас уже почали звикати.
Дільниці в суботу закриваються о 14 годині. Вирушаємо на найбільшу в Празі дільницю в Lipence, щоб спостерігати за підрахунком голосів. На дільниці понад дві тисячі виборців, 13 членів комісії. Ставлення до нас нейтральне, практично не помічають. Дільниця в шкільній бібліотеці. Рівно о 14 закривають двері перед цим, випустивши останніх виборців у велосипедних шоломах. Цього дня багато сімей з дітьми на дільницях, людей у спортивному екіпіруванні та з домашніми тваринами.
Далі починається підрахунок. Справжній жах для україно-російської команди. Усі діляться на міні-команди та починають опрацьовувати свою частину роботи. Секретарка зі значним досвідом минулих виборів, у неї вироблена своя система. По цій системі все чітко, кожен робить свій шматок роботи. Працюють злагоджено та швидко. Проконтролювати правильність підрахунку просто нереально.
Спочатку висипають конверти з урн. Далі витягують з конвертів списки-бюлетені, розкладають по партіям, в окрему стопку недійсні, потім кожну партію ділять на дві групи: з преференціями (відмічені кандидати) та без. Далі окремі команди по партіям беруть у руки такі собі «шахматки» та підраховують кількість голосів за кожного кандидата. Потім усі цифри передаються секретарці, котра сідає за комп’ютер, на якому встановлена спеціальна програма – такий собі «електронний протокол». Секретарка вносить усі цифри. Програма містить якісь автоматичні перевірки. У нас усі цифри сходяться. Протокол зберігається на флешку. Техніка – з магістрату, флешка – з магазину. Цифрові підписи ні на жодному етапі не накладаються. Протокол роздруковується в 2 екземплярах, усі члени комісії підписують друковані екземпляри. Нам видруковують теж копію протоколу, ставлять підписи. Уже за дві години все пораховано, введено, підписано, приміщенню повернуто вигляд бібліотеки.
Уся виборча документація разом з технікою без особливого запакування ванажиться в автомобіль та везеться за 200 метрів до регіонального статистичного офісу, підрозділу тої структури, яка видавала нам акредитацію. Приміщення статофісу знаходиться в будівлі магістрату. Пробуємо потрапити туди, хочемо спостерігати процес вводу даних у центральну систему, нас не пускають. Наше спостереження закінчено.
Замість висновків
На підсумковому обговоренні наша група оголошує свої враження. Ми чітко розуміємо і говоримо, що якби така ситуація сталася в Україні чи Росії, на запитання «Чи довіряєте ви виборам на дільниці, де спостерігали?» ми відповіли б «Ні». Проте це Чехія. Тут роль грає не спостереження та процедури, а довіра. Часом нам цієї довіри не вистачає, тут, в Україні. Але не зараз, і не під час виборів. Дивує пасивність чехів щодо спостереження. Лякає пасивність чехів щодо можливих зовнішніх викликів у безпеці виборів.
Сорочан Гриць, 09 листопада 2017 року, Шепетівка