Відмова підписати угоду асоціації із ЄС, побиття студентів Євромайдану, закони від 16 січня, корумповані правоохоронні органи та суди, вседозволеність чиновників та нахабство депутатів… У комплексі це все стало причиною народного невдоволення, яке призвело до зміни влади в країні. Здавалось би віднині речі, з якими першочергово потрібно боротися, зрозумілі та очевидні для всієї нації. Проте, раптово порядок денний був змінений на проблеми нацизму, фашизму, бандерівців та небезпеки російськомовного населення України. На поверхню винесло питання відірвані від повсякденного життя пересічного українця. За винятком хіба дискурсу чергової виборчої кампанії, чи в запалі суперечки ідеологічних супротивників.
Вибори
“Антифашистські” темники
Яким чином в спокійній Україні, де популярність фашизму приблизно на тому ж рівні, що й захоплення крикетом, подібні проблеми стали особливо важливими? На ці питання проливають трохи світла темники та методичні матеріали Партії Регіонів, вилучені з їхнього офісу в м. Чернівці. Документи потрапили до рук журналістів, громадських активістів та були проаналізовані автором статті. Зокрема це методичні та тематичні матеріали по проведенню «Антифашистських маршів» в травні 2013 року. У документах прослідковується цілеспрямована та активна робота над створенням «фашистського» іміджу опозиційних сил. Відповідно відбувається підміна понять, де під поверхнею “маршів” криється пропагандистська мета.
В темниках детально прописана організація заходів, котрі невдовзі були реалізовані у кожному з обласних центрів, кількість рекомендованих учасників в залежності від регіону та рекомендовані форми проведення заходів (мітинги, марші). В якості результату рекомендованих заходів передбачалося прийняття антифашистської резолюції. Відповідно текст резолюції теж пропонувався, конкретизуючи чотири послідовні частини:
За легендою організатором «Антифашистських маршів» є громадяни України та громадські організації, які звертались в приймальні Партії Регіонів та народних депутатів. Причиною цього стали занепокоєння політичною ситуацією в країні та парламенті, провокаційні дії опозиційних сил, котрі направлені на розпалювання міжнаціональної ворожнечі та релігійної нетерпимості. В особливості обурлива реакція спричинена діяльністю ВО «Свобода». В цих зверненнях громадяни пропонували дати відсіч фашистам, провести масові антифашистські мітинги з наміром продемонструвати позицію суспільства, висловити протест проти відродження фашизму в Україні.
В темниках прописані зміст та ключові повідомлення для транспарантів «ФАШИЗМ НЕ ПРОЙДЕТ», «В ЕВРОПУ БЕЗ ФАШИСТОВ»…. і запропоновано доповнювати лозунгами характерними для певного регіону. Також рекомендується написання транспарантів руками громадян з “власної ініціативи”. Належна увага приділяється музичному супроводу з глибоким змістовим навантаженням, відповідним емоційним настроєм, мобілізаційним ефектом.
Суть запропонованих заходів викривають ключові повідомлення, які мали бути там озвученими. Всі тези зводяться до критики опозиції і підкріплюються конкретними фактами у вигляді зареєстрованих опозиціонерами законопроектів, тез окремих політиків, або результатами голосування по окремих законах.
Серед ключових повідомлень:
- Антидемократична, аморальна, нацистська, шовіністична сутність лозунгів та закликів ВО «Свободи».
- Зрадницькі позиції Кличка та Яценюка, які задля досягнення своїх політичних цілей вступили в зговір з націоналістами Тягнибока, тим самим ставши посібниками неофашистів.
- Деструктивні дії опозиційних політичних сил, які намагаються дестабілізувати ситуацію в суспільстві, порушити громадський спокій, спровокувати міжнаціональну ворожнечу.
- Категорична позиція європейської спільноти щодо несприйняття і різкого засудження проявів неофашизму, діяльності націоналістичної партії ВО «Свобода», чиї расистські, антисемітські і ксенофобні погляди суперечать фундаментальним цінностям і принципам ЄС.
Пропонуються також і висновки спікерів. Отож підсумком повинні були служити ствердження, що опозиціонери оголосили «ворогами народу» практично всю Україну - ветеранів, загиблих воїнів, всіх, хто не вважає героями Шухевича і Бандеру, всіх, хто не відмовиться від рідної російської мови, всіх, хто з дитинства читав інші книжки, вчився взаєморозумінню та завжди залишитись людиною, всіх хто пам’ятає «с чего начинается Родина », «помнит товарищей живущих в соседнем дворе»…
Далі в матеріалах можна ознайомитись із порівняльною таблицею «праць» фашистської Німеччини та ВО «Свобода», а також проведення паралелей із теперішньою діяльністю. До порівняння беруться емблеми фашистської Німеччини, програма НСДАП, закони третього рейху, «Майн Кампф», цитати Гіммлера, Гітлера та символіка ВО «Свобода», її перевиборча програма, «Програма захисту українців», цитати Ігоря Мірошниченка, Олега Тягнибока, Ірини Фаріон та ін. Порівнюються штурмові загони НСДАП та ВО «Свобода», яка постійно проводить вишколи; факельні ходи гітлерівців та марші до річниці УПА; бойкот товарів та послуг як метод політичної боротьби; захоплення адміністративних будівель; протести проти кінопоказів…
Проводиться порівняння «10 заповідей націонал-соціалізму» Геббельса та «Декалогу» Степана Ленкавського.
Далі в матеріалах особлива увага приділяється діяльності Юрія Михальчишина, цитатам Ірини Фаріон, Юлії Тимошенко, Арсенія Яценюка, Віталія Кличка, співпраці опозиційних сил та їх голосування в парламенті стосовно мовних законів, згадуються цитати Степана Бандери та Романа Шухевича...
Виявлені матеріали підтверджують цілеспрямовану та тривалу роботу Партії Регіонів по дискредитації політичних опонентів, шляхом навішування ярликів «фашисто-бандерівців», користуючись маніпуляціями та необізнаністю громадян у специфічних темах. Щоправда, сприяла цьому також і діяльність ВО «Свобода», до того як партія потрапила в парламент 2012 року. Якраз до цього в основному і апелюють регіонали. Намагання «відбілити» свою репутацію перед європейськими колегами та співвітчизниками ВО «Свобода» відверто провалила і навіть стриманість партійців на ЄвроМайдані із закликами до ненасильницького спротиву не допомогли. Важко заперечити чи піддати сумніву, а тим більше пояснити більшості громадян України матеріали на http://nachtigal88.livejournal.com/, який веде один з лідерів ВО «Свобода» Юрій Михальчишин.
Окремої уваги вартий внутрішньопартійний документ датований 2012 роком напередодні виборів у Верховну Раду. У ньому керівник штабу Партії Регіонів дає вказівку здійснити підбір кандидатур членів комісій від інших технічних партій, які підконтрольні Партії Регіонів. З їх допомогою Партія Регіонів мала представництво в комісіях на рівні 60%. Серед цих партій можна побачити Всеукраїнську політичну партію «Братство» Дмитра Корчинського та політичну партію Українська Національна Асамблея (УНА-УНСО). Партія Корчинського відіграла критичну роль в подіях на вул. Банковій 01 грудня 2013 року, оскільки красномовне протистояння тиражувалось як приклад екстремізму ЄвроМайдану. УНА-УНСО входить в Правий Сектор, який офіційно взяв на себе відповідальність за початок силового протистояння на вул. Грушевського.
Таким чином “Регіонали” своєю діяльністю актуалізували тезу Уінстона Черчилля: «Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами». Заради перемоги над політичними опонентами, де-факто, потрапили під статтю 161 Кримінального кодексу України, «умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».
В результаті частина країни вірить в те, що «бандеро-фашисти» прийдуть із забороною російської мови та примусять покладати квіти під пам’ятником Степанові Бандері. І нікому вже не цікаві побиття студентів Євромайдану, закони від 16 січня, корумповані правоохоронні органи та суди, вседозволеність чиновників та нахабство депутатів…