Сьогодні я повернувся з подорожі Чехією та іншими країнами, яка мені запам’яталася не лише готичними та бароковими соборами, різдвяними ярмарками, а і декількоденним сидінням в автобусі біля Бродів у заторі та зустріччю Кінця світу в автобусі з банкою консервованої Скумбрії про всяк випадок))
Бєлий снєг кружитьса і падаєт…
Суботній ранок 15 грудня починався пречудово. Ми з наплічниками та посмішками прибрели на вокзал, сіли в гарненький автобус і стрімко поїхали на зустріч європейській культурності та благодаті. Вже на виїзді з Києва нам почали траплятися дорогою фури, що застрягали в снігу, аварії. Цікаво, що снігу було не так і багато, просто дороги були не чищеними, ну, і ще давав про себе знати «професіоналізм» окремих водіїв. Що далі ми їхали, то дороги були у гіршому стані. Складалося враження, що про чищення доріг там місцева влада не чула. Одначе, вже згаданий, «професіоналізм» окремих водіїв фур дав про себе знати під Бродами. Декілька автівок, не розрахувавши сил при підйомі нагору, утворили аварійну ситуацію і заблокували дорогу. Інші їхні колеги почали перти напролом всіма смугами як свого напрямку, так і зустрічного. Зрозуміло, що все закупорилось. Сніг мів сильний, але я б не сказав, що критичний чи незвичний. До речі, йшов він не постійно. Звісно стоячі автівки швидко замітає, тож багато і не треба було.
Після блокування дороги в гру включилось Міністерство з надзвичайних ситуацій. Точніше, офіційно включились, через заяви для ЗМІ і подібне. На ділі ж, перший день роботи не проводилось жодної. Наступного дня, коли в Інтернеті, а потім і по телебаченню з’явилась інформація про 30-тикілометровий затор і чотири туристичних автобуси з людьми, які застрягли посеред дороги на заправці, з усіх боків підперті фурами та снігом, Азаров заявив, що особисто контролює ситуацію і, О ЧУДО (!), о годині 19-й дорогою пройшов перший за весь час грейдер і трохи прочистив дороги. Потім приїздив Бобік з МНСником, який подивився на ситуацію. На питання він відповісти не зміг, адже не володів жодною інформацією щодо ситуації на дорозі та розчищувальних робіт. Ще через годину приїхала пожежна машина, привезла чаю і бутербродів, штук 20-30. Пожежники радо пофоткалися з поневоленими людьми і так само, не повідомивши про ситуацію нічого, відкланялись і поїхали геть.
На ранок третього дня стало відомо, що одну лінію дороги розчистили, але автівки пускали лише в бік Києві, причому, більшість з них були фурами. В бік же Львова проїзд заборонили, причому, навіть нашим чотирьом туристичним автобусам. І лише після того, як водії автобусів та керівники груп пішли до найближчого посту, який знаходився за добрих енну кількість кілометрів, і особисто через вимоги та довгі пояснення домовились про те, щоб нас пропустили, ми рушили і потроху вискочили з облоги. Дорогою я бачив дійсно декілька заметених легковушок, які направду застрягли через Фури, які заблокували дорогу, і вже потім їх замело. Бачив ряди фур, які стояли вздовж дороги. Декілька (2-3) грейдерів (!), декілька Бобіків, декілька одиниць іншої техніки, все з вигляду року випуску тако 70-го, не пізніше. І звісно ж, український народний трактор – молодих вояк, але було їх загалом чоловік 30. Як на ситуацію, яку взяв під контроль сам Прем’єр-Міністр, погодьтесь, надто мало. ЩО ЦІКАВО, ПОНЯТТЯ «РОЗЧИЩАТИ ДОРОГУ» БІЛЬШЕ ПОЛЯГАЛО У РОЗТЯГУВАННІ ФУР, А НЕ У РОЗЧИЩАННІ ДОРОГИ ВІД СНІГУ. Підкреслю ще раз, що снігу насправді не було аж так багато, пагорби траплялися лише місцями.
І чітко було видно, що за три дні роботи було зроблено дуже мало. А заяв про ситуацію, яка контролюється і ліквідацію наслідків негоди – надто багато.
І ще мене потішили коментарі під моїм постом у Фейсбуці, який я зробив задля поширення інформації, адже це дійсно багато дало і змусило чухатись наших владарів. Наприклад, коментар нєкто Oles Bilous: «Що мене найбільше дивує, так це те, що ніхто сам і пальцем об палець не вдарить. Всі чекають... Невже на тій заправці немає кількох лопат? Чи люди не знають що таке лопата? Державі байдуже – це типово, але як може бути пофіг до самого себе? Замість того, щоб піти на заправку по лопату і впоперек усьому розгрібати потрошку сніг (дивись і решта з машин повилазить) – хлопець (!) пише: "Збиратиму матеріали та враження поки, ще напишу. Бувайте, друзі. ;-)" Нація фотографів і блогерів. Дожилися.».
Що тут можна сказати, Олегу. Пройшовся б і порозгрібав 30 кілометрів, це по-перше)). Не люблю людей, які всіх роблять дибілами, не розібравшись у ситуації. Бо, бачте, написав у Фейсбуці. А дізнався б спочатку чи стоїмо ми через снігові завали, чи ж через те, що фури заблокували дорогу, а наші МНСники неспроможні розтягнути їх. І чи виходили самостійно люди, і блогери у тому числі, розгрібати сніг, чи ні. Звісно, круто бути таким розумником, сидячи у теплі біля компа.
Краків, Прага, Дрезден – контрасти
Знаю, що про те як «ТАМ» добре, а «У НАС» погано всі знають і тема вже ця заїжджена, але хочеться поділитись одним спостереженням. Складні погодні умови, багато снігу, завалені дороги з добрячою кіркою льоду одразу ж після кордону з Республікою Польща перетворюються на нормальну дорогу, де сніг лежить обабіч. І стежки там не потрібно посипати піском чи сіллю, там вони чищені нормально. Звісно, я не намагаюсь показати ідеальну країну, але після дводенної засади під Бродами, мене подібне просто вразило.
Краків ми просиділи під тими ж Бродами, тому його я не побачив навіть здалеку)). Але думаю, що там гарно і мені б сподобалось)).
До Праги ми приїхали зранечку, йшов дощ. Температура на межі +3 – 0. Прага дуже красива, причому, сподобалось мені не лише Старе місто, але і цілком індустріальні чи спальні райони, де у мене був готель, і де ми прогулювалися вечорами. Вразила екскурсія історичними місцинами, Кафедральний собор, астрономічний годинник, багато інших споруд та різдвяний ярмарок зі смачним глінтвейном. У Празі дійсно варто побувати. Але найбільше я приділив уваги не історичним пам’яткам, а книжковим магазинам. Там їх багато. Книжковий вибір великий, не одну годину я провів за процесом перебабрування та обнюхування книг. Вражали конструкції, одразу зрозуміло, що з книговиданням у Чехії набагато простіше, ніж в Україні. Серед дитячої літератури багато неформатних книг, некомерційних, з незрозумілими ілюстраціями, текстами тощо. Тобто таких, які б в Україні не насмілився видати жоден видавець. Цікава тенденція і з Дорослою художкою. 90% книг, які потрапили мені у поле зору були в суперобкладинці та із заокругленим корінцем. Варто відзначити, що дизайн обкладинок також вирізняється більш творчим підходом, часто зовсім без врахування комерційних моментів, що на мою думку, тільки додає книгам унікальності та краси, яка приваблює читача. Саме цього сліпо не хоче розуміти більшість українських видавців. Також поширеним є використання тканин та різноманітних фактурних паперів для покриття палітурок. Сам папір та колористика друку теж мене потішила. Плюс, в метро та трамваях багато реклами книжкових новинок, що говорить саме за себе.
На Дрезден у мене було теж мало часу, але там дуже сподобалось. Фрауенкірхе – це щось, Художня академія і… трамваї, швидкісні жовті трамваї – це щось. Але найголовніше – це велосипеди, які там скрізь. Велорух розвинений на фантастичному для України рівні. З книгарнями у них теж все в порядку)).
Пака Канєц свєта, здравствуй Новий свєт!
Темою Кінця світу заморочувалася моя Женя, тому, щоб зменшити хвилювання та «убезпечитись», ми в дорогу взяли дві банки консерви: Сардини і Скумбрію. Сардини я благополучно затоптав у готелі в Празі. А Скумбрія мала бути золотим запасом на випадок Кінця світу. Ну, і ще декілька пляшок чеського вина.
Ранок 21-го нічого доброго, як і нічого поганого не обіцяв. Було сіро і похмуро. Вже годинку під 11-ту вперіщило сонце і поясненням цьому було або те, що НАСА все наплутала і замість колективного вимкнення електрики і занурення Планети в темряву, ми всі згоримо в пекельному вогні, або ж те, що Майя просто прогнали, ну, або ж вченні не зрозуміли їхнього посилу. Потім я заснув і, прокинувшись під вечір, зрозумів, що Кінець світу знову переноситься. Як неочікувано!))
Тож, банка Скумбрії благополучно доїхала до Києва і разом з пластмасовою ялинкою прикрашає зараз наше фортепіано як нагадування про потенційну небезпеку Кінця світу, який колись таки може прийти.
P.S.: Маю купу вражень, книг, новенькі труси з Верони та відсиджену в автобусі дупу.