В своєму інтерв’ю “Німецькій хвилі” матір Георгія заявила, що “Я цього не знаю, мене це не цікавить і мені це не потрібне, тому, що я свого сина мертвого не бачила. І йти зі свічкою за своєю дитиною, якої я не бачила мертвою, я не буду, це аморально”. Таким чином, Леся Гонгадзе висловила своє обурення проти ситуація що склалася навколо справи зникнення її сина.
Її не можливо не розуміти. Адже важко жити і не знати правди про той трагічний вечір 16 вересня. І ніби вже все ясно, ніби є злочинці, які сидять, ніби є хронологія подій, ніби справедливість… Проте в цій справедливості ще надто багато білих плям. Зокрема, досі не знайдено голови Таращанського тіла, яке, на думку слідчих, належить Георгію. Досі не названі мотиви вбивць, а точніше, не названі імена замовників, у наявності яких сьогодні вже ніхто не сумнівається. І… досі не хочеться вірити, до кінця, що його вже немає, що таки вбили, за правду.
Її не можливо не розуміти. Як не можливо не розуміти будь-яку матір, котра втратила сина. А ще гірше, коли про долю сина нічого не відомо. А навколо тільки шум: всі хочуть допомогти, всі хочуть пропіаритись на популярній темі, всі хочуть правди, яку та ревно оберігають ті, хто ще вчора голослівно заявляв про необхідність “довести справу до кінця”.
І в ситуації, що склалася, саме ми, український народ, виглядаємо чи не найостаннішими покидьками. Адже за нас постраджав Георгій, не за себе. І народився він не тут, в Україні, а в далекій Грузії, по відношенню якої ще нещодавно доволі двозначно повівся все той же ж український народ. Ну може не весь, але його “еліта”, його керівництво, його влада. І оце відчуття безпорадності, неможливості щось змінити, когось втішити, комусь довести що все не так, що не такі ми й покидьки.
І сьогодні ми вийдемо на акцію пам`яті Георгія не задля того щоб догодити політику, чи переконати когось у своїй правоті. Це наша маленька місія, можливо все, що ми можемо зробити для людини, яка віддала свої найкращі роки боротьбі за гідне життя нас, українського народу. І сьогодні ми не будемо поминати Георгія. Ми згадаємо його таким, яким він був - завжди енергійним, справедливим, відданим. Ми розуміємо, що у справі зникнення Гонгадзе відомо ще далеко не все і ми останню крапку ставити не будемо. Ми просто покажемо тим хто обіцяв - український народ не забув. А час іде.