Громадянська мережа ОПОРА продовжує системно моніторити ризики, пов’язані з поширенням у публічному просторі риторики, що може посилювати соціальне виключення й радикалізацію та послаблювати суспільну згуртованість. У цьому звіті проаналізовано комунікацію в українському сегменті Telegram у січні 2026 року, зокрема випадки висміювання, приниження й інших форм риторики, які потенційно можуть сприяти нормалізації або виправданню насильства.

Фокус дослідження спрямований не лише на окремі приклади агресивної чи дискримінаційної риторики, а й на їх сукупність як маркер ширших суспільних ризиків. Ідеться, зокрема, про зростання недовіри до державних інституцій, коли частина Telegram-каналів системно просуває образ української влади як “внутрішнього ворога”, а також про поглиблення поділів між “правильними” та “неправильними” українцями через розширення переліку груп, що зазнають маргіналізації в публічному просторі.

У межах дослідження проаналізовано український сегмент Telegram, зокрема 15 найпопулярніших загальнонаціональних анонімних каналів, 46 регіональних анонімних каналів і 6 каналів блогерів. Детальніше з методологією можна ознайомитися за посиланням.

Ключові знахідки: ієрархія ризиків

Загальне резюме

Ми поділили прояви насильницької риторики на три рівні загрози ескалації політично мотивованого насильства чи виключення певних груп із політичного життя (балотування на виборах, проведення публічних акцій та мітингів тощо). Для цього ми керувалися двома критеріями:

  1. Чи є в цьому контенті заклики до насильницьких дій або чи зображає він насильство як виправдану або нормальну дію?
  2. Масштаб і системність поширення такого контенту.

У січні 2026 року насильницька риторика в досліджуваних Telegram-каналах залишалася системною і стабільною, структуруючись навколо кількох ключових напрямів. Із понад 57 тис. повідомлень, опублікованих у 67 Telegram-каналах, 1641 допис містив ознаки насильницької риторики — більше, ніж у грудні (1425), листопаді (1323) та жовтні (1264). Зростання відбулося передусім у категоріях дискредитації мобілізації та військових, а також іншування різних соціальних груп. 

Як і в попередні місяці, прямі заклики до насильства залишаються поодинокими. Водночас фіксується стабільне поєднання делегітимаційної, дегуманізаційної та принизливої риторики з регулярним висвітленням насильницьких інцидентів, що в комплексі формує підґрунтя для зниження чутливості до насильства та посилення соціальної поляризації.

Найвищі ризики ескалації в січні були пов'язані з подальшою системною делегітимацією центральної влади та ключових державних інституцій, насамперед на тлі енергетичної кризи, а також із радикалізацією наративу навколо мобілізації й ТЦК. Крім того, ми виявили ознаки скоординованих інформаційних вкидів: окремі публікації поширювалися десятками каналів майже одночасно і практично з ідентичним текстом. Зафіксовано також подальше відтворення принизливої, дегуманізаційної та демонізаційної лексики щодо різних соціальних груп.

Високий рівень загрози

  • Системна делегітимація центральної влади й ключових державних інституцій. У січні дискредитація влади різко актуалізувалася на тлі тривалих відключень електропостачання під час морозів. Відсутність електроенергії й тепла часто подавалися не як наслідок російських ударів, а як результат корупції та некомпетентності. Основним об'єктом дискредитації залишався Президент: його зображали як людину, яка не зацікавлена в перемовинах, а тому несе відповідальність за страждання громадян. Центральним корупційним сюжетом лишився “Міндічгейт”: Telegram-канали писали, що люди, близькі до Офісу Президента, нібито заробили близько 2 млрд гривень на енергетиці. Антикорупційні органи — НАБУ, САП і ВАКС — зображали не як незалежні правоохоронні структури, а як інструменти політичного тиску. Судову систему дискредитували через резонансні кейси з кадровими призначеннями та майновими деклараціями суддів. Сукупно все це підриває базову довіру до інституцій і формує образ держави, що діє проти інтересів громадян.
  • Радикалізація риторики навколо мобілізації та ТЦК. У січні наратив навколо мобілізації залишався одним із найбільших за обсягом і емоційним навантаженням. Канали фіксували насильство з боку ТЦК по всій країні — у Львові, Одесі, Харкові, Дніпрі, Рівному, Тернополі, Полтаві й інших містах. Частина каналів подавала інформацію нейтрально, закликаючи компетентні органи зреагувати, тоді як блогери — передусім Мирослав Олешко — використовували ті самі інциденти для формування цілісного антидержавного наративу: ТЦК — “окупанти режиму Зеленського”, мобілізація — “сафарі” й “геноцид”. У Telegram-просторі з'явилася реклама застосунку для відстеження пересування ТЦК, що свідчить про поступову нормалізацію спротиву мобілізаційним заходам.
  • Нормалізація насильства в публічному дискурсі. У січні збереглася практика детального висвітлення насильницьких інцидентів — побиттів, жорстокого поводження з тваринами, сексуального насильства щодо неповнолітніх, вандалізму, побутових конфліктів. Хоча самі по собі такі повідомлення не є закликами до політично вмотивованого насильства, їхня регулярність і тональність сприяють зниженню чутливості до насильства як явища. 

Середній рівень загрози

  • Цілеспрямовані кампанії дискредитації з ознаками скоординованих вкидів. У січні зафіксовано публікації, поширення яких мало ознаки організованих інформаційних операцій: окремі матеріали одночасно розходилися по десятках каналів і містили фактично ідентичний текст. Такі кампанії поєднували звинувачення у корупції або зловживанні владою з принизливою і дегуманізаційною лексикою, а в деяких випадках — із компрометуючими деталями особистого або родинного життя публічних осіб. Попри відсутність прямих закликів до насильства, системне представлення конкретних людей як “ворогів”, “зрадників” або “лицемірів” знижує поріг емпатії й підвищує ризик схвалення агресивних дій.
  • Дегуманізація та приниження широкого кола соціальних груп. У січні дегуманізаційна риторика охоплювала значно ширше коло мішеней, ніж у попередні місяці: крім влади й ТЦК, до неї потрапили “заброньовані”, “ухилянти”, представники громадянського суспільства, волонтери та військові. Характерно, що дегуманізація стала системним інструментом передусім у блогерів, тоді як анонімні канали до неї вдавалися значно рідше. Повторюваність і нормалізація такої риторики створюють фоновий ризик закріплення ієрархічного поділу на “своїх” і “чужих”.

Низький рівень загрози

  • Поодинокі прямі заклики до насильства. У січні зафіксовано кілька прямих закликів до насильства щодо конкретних публічних осіб — переважно з боку тих самих блогерів, які домінують у категоріях дискредитації та дегуманізації. Хоча такі прояви не є системними, їхня публічна присутність у поєднанні з делегітимацією інституцій і демонізацією окремих груп підвищує ризики ескалації насильства у майбутньому.

Лінії конфліктів

У проаналізованому контенті за січень 2026 року чітко простежуються повторювані лінії конфліктів між різними соціальними групами та інституціями. Вони відтворюються з допису в допис і формують стійкі уявлення про “протилежні сторони” суспільних процесів. У перспективі такі протиставлення можуть трансформуватися в соціально-політичні кліважі — стабільні лінії напруження, навколо яких розгортатиметься політична конкуренція. На відміну від класичних кліважів, що мають історичне або територіальне підґрунтя, зафіксовані конфлікти здебільшого є продуктом поточної війни, мобілізаційних практик і трансформацій державного управління. Саме тому вони є динамічними, але водночас потенційно ризикованими з огляду на швидкість їх поширення й емоційну насиченість.

Порівняно з груднем, у січні лінія конфлікту між громадянами і ТЦК стала більш розгалуженою: до неї додалося протиставлення між “тими, хто воює” і “заброньованими”, які публічно підтримують мобілізацію. Також дещо помітнішою стала нова лінія напруження між тими, хто виїхав за кордон, і тими, хто залишився в Україні.

Ключові соціально-політичні конфлікти, які проявлялися в досліджуваному контенті:

  • держава vs громадяни;
  • влада vs громадяни;
  • військовозобов'язані vs держава (ТЦК);
  • “ухилянти” vs держава та суспільство;
  • “заброньовані” vs мобілізовані та ті, хто воює;
  • російськомовні vs українськомовні;
  • військові vs цивільні;
  • українці за кордоном vs ті, хто залишився в Україні.

Статистика

У межах дослідження було зібрано 57826 повідомлень із 67 Telegram-каналів (15 загальнонаціональних анонімних новинних каналів, 6 найпопулярніших каналів блогерів і 46 локальних каналів — по 2 з кожної області, крім АР Крим і Луганської області). Дані охоплюють період з 1 до 31 січня 2025 року. 

За допомогою мовної моделі Ollama Gemma 3 було автоматично виявлено повідомлення, що містять мову ворожнечі, заклики до насильства або іншу насильницьку риторику. Мовна модель визначила 3374 дописи як повідомлення з ознаками насильницької риторики. Після цього вручну було проведено поглиблений контент-аналіз, який показав, що 1641 повідомлення містило ознаки насильницької риторики: 621 — у каналах блогерів, 552 — в загальнонаціональних анонімних каналах, 467 — у локальних анонімних каналах. Детальний опис методології — за посиланням.

Дискредитація державної або місцевої влади

Протягом періоду спостереження зафіксовано 555 дописів, які містили дискредитацію української влади. У понад половині з них (312) ішлося про загальнонаціональні органи влади, зокрема Президента, уряд і парламент. Дописи з таким наповненням здебільшого публікували блогери (268), натомість анонімні Telegram-канали дискредитували центральну владу значно рідше (24 дописи в загальнонаціональних каналах, 20 — у місцевих). 146 допис містив дискредитацію державних інституцій: найбільше їх публікували загальнонаціональні анонімні канали (97) та блогери (40), а місцеві канали — лише 9. У 97 дописах було язафіксовано дискредитацію місцевої влади (34 — у загальнонаціональних анонімних каналах, 47 — у місцевих анонімних каналах, 16 — у каналах блогерів). 

У межах цього дослідження ми розділяємо публічну критику влади як спосіб забезпечення її підзвітності й важливу запоруку демократії та дискредитацію, що має на меті системну ерозію довіри і саботаж співпраці громадян із владою. Під критикою влади маємо на увазі контент, який містить негативні оцінки діяльності органів державної й місцевої влади та інших державних інституцій, незгоду з ними або зауваження до них у межах аргументованої критики, яка базується на фактах чи аналітиці й описує конкретні дії або бездіяльність без використання образливої чи зневажливої лексики. Під дискредитацією маємо на увазі контент, який підриває довіру до органів влади, державних інституцій і їхніх представників. Дискредитація проявляється як звинувачення у небажанні або неспроможності доброчесно виконувати свої обовʼязки через прагнення до вигоди, колабораціонізм, брак інтелекту чи професійних навичок, дискримінація за зовнішністю, статтю, етнічністю тощо. 

Дискредитація ключових інститутів державної влади (уряду, парламенту і Президента). У січні дискредитація державної влади була особливо активною на тлі енергетичної кризи, спричиненої російськими обстрілами під час зимових морозів. Відключення електропостачання, замерзлі квартири, брак генераторів — все це послідовно подавали не як наслідок російських ударів, а як результат корупції та некомпетентності влади.

Основним об’єктом дискредитації залишався Президент. Його зображали як людину, що сидить у Конча-Заспі з дизельним генератором, поки кияни мерзнуть. У Telegram-каналах підкреслювали, що Зеленський свідомо відмовляється від переговорного процесу, тож усі жертви та страждання людей — це його провина. 

Центральним корупційним сюжетом лишився “Міндічгейт”: канали детально описували схему, за якою трейдери, близькі до Офісу Президента, заробили близько 2 млрд грн у сфері енергетики під час морозів, скориставшись інсайдерською інформацією про підвищення цін. Натомість звільнення голови СБУ Василя Малюка подавали як помсту за позицію в справі Міндіча і ще один доказ того, що кадрові рішення Президента підпорядковуються його особистим інтересам, а не інтересам держави.

Верховна Рада фігурувала в кількох резонансних епізодах. Депутати “уважно слухали” виступ кандидата на посаду міністра оборони, але переважна більшість зали виявилася порожньою. Нардепам у прямому ефірі поставили питання, чи пропонували їм гроші за потрібні голосування — відповідь, за описом каналів, “убила”. Депутат від колишньої “ОПЗЖ” Гнатенко з трибуни Ради заявив, що “завдання парламенту — зруйнувати довіру, яку так важко виборюють захисники” — ця цитата розійшлася десятками каналів як “обмовка за Фрейдом”. “Європейську Солідарність” критикували за сприяння закриттю парламентської комісії з перевірки правоохоронців — мовляв, антикорупційна риторика закінчується там, де починаються власні інтереси.

Уряду критика діставалася переважно через конкретні рішення та заяви: прем’єрка Свириденко обіцяла відновлення електропостачання “до четверга” в морози до -20, а потім різко перестала коментувати цю тему; плани призначити Ляшка віцепрем’єром подавали як те, що влада “переставляє ліжка в борделі”; законопроєкт про покарання до 10 років за погрози чиновникам в інтернеті розповсюджували як ілюстрацію зміщення пріоритетів — у той час, коли країна без тепла і світла.

Переважна більшість найрадикальніших публікацій — з прямими образами, порівняннями з Гітлером і Голодомором, закликами до фізичної розправи — походить з одного джерела: каналу блогера Мирослава Олешка. Решта каналів здебільшого коментували події значно стриманіше.

Дискредитація державних інституцій. У січні дискредитація державних інституцій стосувалася передусім антикорупційних органів, судової системи і правоохоронців.

Найрезонанснішою справою січня стала підозра Юлії Тимошенко та пов’язана з нею дискусія про ефективність НАБУ і САП. Кілька каналів написали, що під час судового розгляду прокурор використав ім’я неіснуючого депутата Мазура і був змушений визнати, що у справі фігурують “вигадані дані”. Як ще один доказ неефективності НАБУ поширювали статистику про те, що за десять років існування НАБУ вручило 41 підозру чинним депутатам, але до обвинувального вироку дійшли одиниці. Канали послідовно формулювали тезу про НАБУ як “кіностудію” — орган, що вміє організовувати гучні медійні затримання, але не доводить справи до реальних вироків. Як доказ неспроможності НАБУ наводили історії про те, як колишній міністр екології Микола Злочевський “відбувся” штрафом у 68 тис. грн і пожертвою на дрони, бізнесмен Геннадій Боголюбов виїхав з України під чужим прізвищем у супроводі детективів самого НАБУ, а кілька фігурантів гучних справ нині перебувають в Ізраїлі чи Європі. Паралельно з’явилася інформація про те, що НАБУ засекретило дані про премії своїх співробітників після низки скандалів з елітною нерухомістю та криптовалютою в їхніх родичів.

Скандал навколо обрання Радою прокурорів Олексія Шевчука, адвоката Іллі Киви, до конкурсної комісії САП — попри визнання його невідповідним критеріям доброчесності ще у 2023 році — тиражували у десятках каналів як доказ системної дисфункції прокурорського самоврядування. Генеральний прокурор Кравченко погодив це призначення і понад тиждень не коментував ситуацію, що теж стало предметом публікацій.

Судову гілку влади найчастіше дискредитували через два резонансні кейси. Перший із них полягає в тому, що Верховний Суд визнав незаконною передачу ділянки під Національне меморіальне кладовище. Це спричинило масову критику з боку військових підрозділів, зокрема командувача Сил безпілотних систем Роберта Мадяра. Також досліджувані канали відзначали, що суддя, який підписав це рішення, має сина, котрий з листопада 2022 року перебуває в Іспанії, а сім’я декларує три квартири і дві автівки Mercedes. 

Другий резонансний випадок стосувався кандидата до Львівського апеляційного суду Соловйов. Той, посилаючись на радянську газету 1986 року, написав у своїй дисертації, що чоловіки здатні виношувати дітей. Ця новина розійшлася як ілюстрація якості кадрового відбору до судових органів.

Врешті, досліджувані канали звинувачували в корупції й інші інституції — ВЛК (голова ВЛК при ТЦК на Дніпропетровщині приймала хабарі прямо в кабінеті, вилучено 300 тисяч доларів), АРМА (продало Льовочкіну 460 гектарів карпатської землі по 2 тис. грн за сотку), “Київтеплоенерго” (8 січня, під час енергетичної кризи, уклало контракт на 33 млн грн для розробки проєктів відновлення ТЕЦ із фірмою, зареєстрованою на жінку, яка вже два роки працює кухаркою в словацькій мережі), митницю (НАБУ викрило “чорну касу” Волинської митниці, яку очолює чин посадовця Офісу Президента і яка, за даними слідства, приносила до 2 млн доларів щомісяця).

Дискредитація місцевої влади. У січні дискредитація місцевої влади розгорталася в кількох містах та охоплювала різні типи претензій — від звинувачень у корупції та некомпетентності до закидів щодо цинізму під час енергетичної кризи.

Найпомітнішим об'єктом критики став мер столиці Віталій Кличко. На тлі блекауту той закликав киян виїжджати з міста, що викликало гостру критику з боку досліджуваних каналів. Паралельно медіапростір наповнювався новинами про обшуки в Департаменті фінансів КМДА та вручення підозри його директору у справі про збитки міському бюджету. Критиці піддали і стан підготовки шкіл до навчання: перевірки виявили відсутність опалення, а потужність наявних генераторів була достатньою лише для освітлення укриттів. Крім того, канали поширювали інформацію про те, нібито муніципальний телеканал "Київ" просував тезу про обстріли як "наслідок порушення перемир'я українською стороною". Окремим маніпулятивним сюжетом стало протиставлення добробуту політиків і містян: стверджували, що Віталій Кличко та Вікторія Сюмар мають вартісні автономні системи енергозабезпечення, тоді як рядові кияни залишаються без тепла та світла.

Уже традиційно серед об’єктів дискредитації фігурує місцева влада Миколаєва. Цього місяця висвітлювали справи одразу трьох міських чиновників, які отримали підозри у незаконному збагаченні. Всі ці справи подавали як частину єдиної системи, збудованої мером. 

Натомість міському голові Дніпра продовжували “пригадувати” його висловлювання про “ухилянтів і переселенців”, які ми висвітлювали у грудні. Також канали іронізували над кейсами закупівлі газет по 153 грн за штуку для “нікому не потрібного видання” на 19 млн грн, “золотої огорожі навколо смітника” за 920 тис. грн, 230 млн грн на зовнішнє освітлення під час блекауту. Тон публікацій був переважно саркастичним — з відсиланнями до риторики самого Філатова про "ухилянтів і переселенців" як причину всіх міських проблем.

Одесі “дісталося” через депутата обласної ради Бабенка, який на камеру принижував будівельників за розмову російською мовою. З'ясувалося, що він приховав 28 млн грн незадекларованих доходів. 

Зрештою, писали й про депутата райради на Закарпатті, в будинку якого знайшли золоту статую і приховані 8,3 млн грн.

Окрему групу кейсів становили звинувачення в управлінській некомпетентності або демонстративній байдужості місцевих посадовців. Резонансним став випадок у Чернігові, де чиновник Геращенко у відповідь на скаргу мешканців на відключення світла запропонував "обговорити питання в ресторані". У відсутності системної роботи звинувачували владу Ірпеня. Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків зазнав критики від народного депутата Нагорняка за публічні заяви про можливе відключення світла на добу в тиловому місті, що розташоване неподалік популярного гірськолижного курорту. Хвилю обурення викликав інцидент у Бориславі на Львівщині: через нерозчищену дорогу труну до цвинтаря тягнули на мотузках

Персоналізовані закиди

Приниження

У січні повідомлень з ознаками приниження виявилося понад дві сотні (204). Хоча такий контент сам по собі не призводить до політично вмотивованого насильства чи дискримінації, систематичне приниження певних людей або груп в інформаційному просторі та його нормалізація можуть слугувати передумовою поступової ескалації соціальної напруги. Як і раніше, найчастіше контент із принизливою лексикою зʼявлявся у Telegram-каналах блогерів (180 дописів), значно рідше — у загальнонаціональних (18 дописів) і місцевих (6 дописів) анонімних каналах.

Як і в попередні місяці, найбільше принижень продукували Мирослав Олешко й Анатолій Шарій. Їхні фірмові “тактики” лишилися незмінними: слова "наркет" і "наркоман-узурпатор" на позначення Президента, "хряк" і "рейдер" — у бік Філатова, "мразота" і "жополіз" — представників ОП. 

Помітним залишається приниження публічних осіб через апелювання до їхніх родин і партнерів. Наречену Дмитра Кулеби Світлану Павелецьку висміювали у контексті вирваної з інтервʼю фрази про "грітися вібраторами" під час блекауту; доньку мовної омбудсманки Івановської — через TikTok-відео з російськими хештегами. Тараса Тополю принижували через злите інтимне відео його колишньої дружини з коментарями про "патріотичну украйномовну патріотку, яка триндить російською". 

Протягом січня 2026 року принизлива лексика в досліджуваних каналах стосувалася таких публічних осіб: Президент Зеленський, Олена Зеленська, Андрій Єрмак, Василь Малюк, Сергій Стерненко, Сергій Притула, Євген Карась, Ігор Лаченков, Віталій Кличко, Борис Філатов, Максим Бахматов, Дмитро Кулеба, Михайло Ляшко, Олена Івановська, Тарас Тополя, Олександр Дубинський, Андрій Пишний, Тіна Кароль, Наталя Мосейчук.

Дискредитація політиків

За час дослідження ми зафіксували 184 дописи із дискредитацією політичних діячів. Здебільшого такі публікації бачимо в загальнонаціональних анонімних каналах (60 дописів) і каналах блогерів (66 дописів), зрідка — в місцевих анонімних каналах (58 дописів).

Найбільш “популярною” в контексті дискредитації залишається Юлія Тимошенко у зв'язку з оголошеною їй підозрою. Фреймування цієї справи серед досліджуваних каналів різнилося: одні подавали її як реальне викриття корупції, хоча й у принизливих формулюваннях ("стара продажна дуреха, яка шептала прямо в мікрофон"), інші — як політичне переслідування конкурентки перед виборами. Зрештою, в досліджуваних каналах циркулювали матеріали, що висміювали саму Тимошенко: "реінкарнація Ківи", "слоніха", "Тимошонко".

Петро Порошенко став другим за популярністю об'єктом дискредитації. Центральним сюжетом були задекларовані ним понад 450 млн грн доходів від іноземних акцій та облігацій за новорічні свята на тлі блекауту в Києві. Канали іронізували, що Порошенко “наколядував” такі статки, і протиставляли його заможність скрутному становищу киян. Паралельно поширювали матеріали про його зв'язки з Коломойським як "ситуативний союз двох олігархів, яким загрожує тюрма", просування закриття парламентської ТСК з розслідування корупції, а також переговори з командою Залужного про пост прем'єра в обмін на "безліміт ресурсів". Один із каналів назвав Порошенка "гомосексуалістом" і "підстилкою Офісу Президента" — після його заяви про пріоритет мови і віри над виборами.

Колишній Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний фігурував у двох контекстах: через його відмову повернутися в Україну, попри пропозиції очолити уряд, СЗР або СБУ (що коментували як "кастинг на роль рятівника" і "берегти образ у Лондоні") та звинувачення у провині за загибель людей — від Маріуполя до Кринок. 

Гончаренка висміювали за “ТСК-шоу” з Коломойським: "хоче перетворити олігарха на клоуна для свого спектаклю", при цьому нагадуючи, що сам "чесно позичив гроші у тестя — водія Газпрому". Дмитрові Кулебі дісталося не лише через слова його нареченої, а й за власну пораду "сходити в кафе" під час відключень. 

Протягом місяця дискредитаційний контент стосувався таких політиків: Юлії Тимошенко, Петра Порошенка, Валерія Залужного, Олексія Гончаренка, Дмитра Кулеби, Аліни Загоруйко, Юрія Бойка, Нестора Шуфрича, Олександра Дубинського, Анни Скороход, Миколи Тищенка.

Дискредитація професійної діяльності окремих осіб

За час спостереження в обраних Telegram-каналах ми помітили 13 дописів, які містили ознаки дискредитації професійної діяльності певних публічних осіб. У січні такі повідомлення майже порівну розподілилися між каналами блогерів і загальнонаціональними анонімками (6 та 7 дописів). Натомість у локальних анонімних каналах не вийшло жодного такого допису.

Серед зафіксованих кейсів — матеріал про київського хірурга Бебиха, якого пацієнти звинувачували у наркотичній залежності та невдалих операціях. В.о. гендиректора "Українські розподільні мережі" Олександра Похилка характеризували як "професійного банкрута", який під час енергетичної кризи збирає крісла в наглядових радах обленерго. Мер Дніпра Борис Філатов, коментуючи обшуки в мерії, сам назвав правоохоронців "скаженими псами" і "п'ятою колоною" — і Telegram-канали подали ці слова як ілюстрацію його ставлення до правопорядку. Директорку ЦПК Дарію Каленюк звинувачували в непрофесійності — зокрема в тому, що вона "в очі ніколи не бачила жодного кримінального провадження", адже називає стандартні слідчі запити "переслідуванням". Мирослав Олешко називав блогера і волонтера Сергія Стерненка "сином мусора", а військових Павла Казаріна і Вахтанга Кіпіані — "ряженими покидьками", що розповідають "казки" про ТЦК, хоча самі буцімто не служать.

Згадки насильства

За січень ми зафіксували 242 повідомлення зі згадками про прояви насильства. Більшість таких дописів зʼявилася у місцевих (137 публікацій) і загальнонаціональних анонімних каналах (80 публікацій). Як і в попередні періоди спостереження, блогери згадували про насильство найменше — лише 25 разів. 

Вже традиційно найпомітніша частина контенту зі згадками насильства стосувалася мобілізації. Однією з найбільш обговорюваних подій місяця стало побиття ветерана працівниками ТЦК на Львівському вокзалі. Telegram-канали наголошували, що чоловік мав при собі документи, однак між ним і представниками центру комплектування виник конфлікт. Останні побили ветерана і використали проти нього газовий балончик. У повідомленнях про цю подію підкреслювали, що “після інциденту співробітники ТЦК миттєво зникли з місця події”. Розповідали й про випадки аналогічного насильства у Харкові: там працівники ТЦК побили ветерана та його дружину.

Серед інших резонансних епізодів — затримання в Одесі трьох співробітників ТЦК, які викрали чоловіка під час мобілізаційних заходів і вимагали хабар “за “свободу” та неявку до військкомату”; виламування дверей туалету на заправці під час затримання військовозобовʼязаного у Полтаві; побиття і застосування сили щодо мобілізованих у Одесі, Харкові, Дніпрі та на Хмельниччині. Також канали поширювали відео, де працівник ТЦК б'є мобілізованого у Рівному. У цих публікаціях підкреслювали, що інший співробітник ТЦК при цьому посміхається. Розповідали й про випадки помилкової мобілізації жінок і про те, що чоловіків “тягнуть в ТЦК і не дивлячись на стан здоровʼя визнають придатним для служби”. У таких повідомленнях автори Telegram-каналів, особливо блогери, описували працівників ТЦК як “бандитів”, “людоловів” і “окупантів режиму Зеленського”.

Окрема частина контенту стосувалася насильства щодо цивільних, які опинялися поруч із мобілізаційними заходами. Повідомляли, що в Дніпрі працівник ТЦК вдарив літню жінку, яка просила відпустити затриманого, а його колеги перед тим застосували газовий балончик. У Здолбунові під час силового затримання чоловіка балончик використали проти його 15-річної доньки. У Тернополі працівники ТЦК нібито викручували руки жінкам, що намагалися “відбити” мобілізованого чоловіка, а у Львові — “задували газом” старшого чоловіка, який “почав бити ТЦКашніка”. Крім того, розповідали про випадки насильства у відповідь від тих, кого намагалися мобілізувати: повідомляли про поранення викруткою працівника ТЦК в Ізмаїлі та ножове поранення іншого співробітника ТЦК в Умані.

Помітна частина контенту про насильство під час мобілізаційних заходів у січні містила ознаки фрустрації авторів через відсутність покарань працівників ТЦК за використання сили щодо мобілізованих. Зокрема, коментуючи побиття чоловіка у приміщенні ТЦК в Рівному, Telegram-канали іронізували, що “зараз знову буде ‘службова перевірка’ та штраф 850 грн, і ніхто не понесе кримінальну відповідальність за побиття”. Канали розповідали про насильство з боку працівників ТЦК, яких раніше вже звинувачували у перевищенні службових повноважень. Такі дописи супроводжувалися коментарями про те, що “повноваження перетворюються на вседозволеність”. Бгато каналів повідомляли й про випадки затримання співробітників ТЦК, які “принижували і били військовозобовʼязаних”. За повідомленнями деяких каналів, за це порушників “відправляли на фронт”. 

Окремо варто відзначити контент, спрямований на дискредитацію військових. Найбільшу увагу отримала історія про офіцера Збройних Сил, який “погрожував розстрілом підлеглим у разі невиконання наказів”. За повідомленнями Telegram-каналів, військовослужбовець імітував розстріл солдатів, “розстріляв мобільний телефон одного з військових та прицільно вистрілив йому в стопу”. Згодом, “намагаючись приховати злочин, наказав оформити поранення як самокаліцтво”. Втім, автори дописів наголошували, що офіцера затримало ДБР, а “йому загрожує до 12 років тюрми”. 

Також повідомляли про вбивство ветераном поліцейських на Черкащині. Зокрема, публікували заяву голови Національної поліції України, де той наголошував, що “деякі героїзують цього ветерана, не бачать в ньому холоднокровного вбивцю, який навмисне добивав вже поранених поліцейських”. Інші повідомлення з дискредитацією військових через застосування насильства публікував переважно Мирослав Олешко: він звинувачував “бандитів-бурятів-військовослужбовців ЗСУ” у побитті цивільних, “вбивстві солдатів” та “побитті машин, бо громадяни не донатять”. 

Як висвітлюючи мобілізаційні заходи, так і повідомляючи інші новини, Telegram-канали вдавалися до детального висвітлення насильства. Найчастіше йшлося про публічні вияви насильницької поведінки, зокрема бійки і напади на людей у публічних місцях. Особливо активно висвітлювали напад девʼятикласника київської школи на класну керівницю й однокласника. Telegram-канали детально повідомляли про поранення, отримані постраждалими, публікували фото нападника. Окремі блогери іронізували, що “чекають інформації про те, що його через соцмережі розвели російські спецслужби”. Повідомляли також про бійки, зокрема зі зброєю, через різні причини: відмову сплатити за проїзд у маршрутці, відмову повертати борг, обман, неадекватну соціальну поведінку тощо. 

Згадували Telegram-канали і про випадки вандалізму: розтрощені зупинки, поламані лавки та пошкодження портретів загиблих захисників на Алеях Слави у різних містах. У таких дописах правопорушників називали “варварами”, “свинями” та “нелюдами”. 

Коли йдеться про випадки крадіжок або шахрайства, то, серед іншого, згадували про “шахрайку, яка шантажувала підлітків через образливі публікації у Telegram-канал, за видалення яких вимагала кошти”, пограбування старших жінок на Дніпропетровщині, пограбування магазинів під час відключень світла та викрадення автомобілів у різних регіонах України. 

Розповідали і про спроби терактів: “підліток підпалив машину військовим за вказівкою ‘друга’ у Харкові”. 

Помітна частина контенту висвітлювала насильство, яке траплялося під час протестів через відключення електроенергії. Зокрема, повідомляли, що під час мітингів та перекриття доріг у Хмельницькому “один із чоловіків навіть комусь погрожував прострілити коліна і кидати гранати”, а на Вінниччині під час мітингу “люди побили начальника регіонального електропостачального підприємства”.

Доволі часто Telegram-канали розповідали про випадки побутового насильства, найчастіше — насильство старших членів родини щодо дітей. Так, публікували повідомлення про те, що у Миколаєві “21-річна ‘мама’ намагалася продати свою дитину за 10 тисяч доларів”, а на Кіровоградщині “матір-вихователька у дитячому будинку сімейного типу приковувала дітей ланцюгами”. Траплялися дописи про випадки домашнього насильства: “чоловік бив дружину на очах у трьох дітей на Волині”, “дружина зарізала чоловіка” в Одесі, “онука спалила власну бабусю живцем на Ніжинщині”, “чоловік знущався з 72-річної матері” у Рівному, “хотів убити родину коктейлем Молотова чоловік у Коростені” тощо. Ці дописи часто супроводжувалися детальними описами насильства. Помітною була історія Зінаїди Кубар, колишньої дружини Сергія Льовочкіна, яка в інтервʼю розповіла про домашнє насильство з боку ексчоловіка. 

Згадки про сексуальне насильство, як і в попередні періоди дослідження, переважно стосувалися неповнолітніх. Канали повідомляли про зґвалтування дітей батьками, вітчимами, дідусями й іншими дорослими — як родичами, так і сторонніми людьми. У дописах злочинців часто називали “нелюдами”, “чортами”, “покидьками” і “виродками”. Особливий резонанс викликала справа вчителя на Вінниччині, якого оштрафували лише на 1700 грн за домагання до учениць, — новину про цю подію поширювали в кількох каналах одночасно. У публікаціях на цю тему автори, як правило, наголошували на потребі покарати зловмисників і критикували чинне законодавство як надто м'яке. 

Описуючи випадки сексуального насильства щодо дорослих, Telegram-канали повідомляли про випадки сексуальної експлуатації жінок, часто використовуючи цю тему як спосіб реклами. Зокрема, повідомлялося про виявлені випадки сексуального рабства, а також домашнього насильства. Деякі дописи таких згадували випадки публічного оголення або публічної сексуальної поведінки, називаючи людей “збоченцями”.

Значна частина контенту була присвячена жорстокому поводженню з тваринами. Найбільшого розголосу набула історія про підлітка з Одещини, який знущався з собаки, знімаючи це на відео. Публікацію поширювали багато каналів одночасно, супроводжуючи її відеозаписом події та новими деталями: зокрема, повідомляли, що той самий хлопець раніше “спалив живцем курку та нацьковував собак на котів”. Автори дописів обурювалися м'якістю покарання — штрафом до 1700 грн, який наклали на матір дитини — і вимагали жорсткіших санкцій, називаючи хлопця “нелюдом” і “виродком”. 

Повідомляли й про інші випадки насильства, які часто супроводжувалися детальним описом подій, фотографіями та відеозаписами. Зокрема, йшлося про зґвалтування тварин, навмисне переїжджання їх транспортом, примус їх пити алкоголь, отруєння безхатніх тварин, вбивства та знущання із трупів. 

Зрідка описи насильства використовували, аби дискредитувати українських політиків. Зокрема, в межах масиву бачимо дописи про побиття військовослужбовців депутатом Сумської обласної ради від “ОПЗЖ” Олександром Кирією та його сином. Telegram-канали обурювалися такою поведінкою політика, називаючи його “недодепутатом” і додаючи, що “поліція нікого не затримала, бо бояться”.

Дописи, які висвітлювали заклики до насильства, у січні переважно цитували слова Лариси Ніцой про те, що “російськомовних українців потрібно цькувати, переслідувати, карати, не давати можливості навіть відкрити рота”. Водночас траплялися повідомлення, у яких автори контенту (переважно блогери Анатолій Шарій і Мирослав Олешко) схвально ставилися до різних проявів насильства та публікували прямі заклики до нього. Так, Анатолій Шарій, пишучи про народну депутатку Юлію Тимошенко, зазначав, що “її треба розстріляти, бо десятиліттями крадійка і брехуха мутить воду”. Олешко натомість заохочував до насильства щодо інших політичних діячів, пишучи, що “вся та пи****а має бути стріляна і пизджана”.

Ставлення до окремих суспільних груп

Іншування 

За січень 2025 року ми зафіксували 453 повідомлення з проявами іншування певних категорій населення. Під “іншуванням” маємо на увазі повідомлення, в яких певні суспільні групи наділені винятковими характеристиками, що потребують особливого ставлення до них — і позитивного, і негативного. “Особливим ставленням” у контексті цього дослідження ми не вважали враховування потреб людей для їхньої повноцінної участі в суспільному житті — підтримку людей з інвалідністю, малозабезпечених чи тяжкохворих. Натомість ішлося про формування узагальнених морально-етичних чи особистісних оцінок лише за фактом належності до певної суспільної групи. 

Більшість повідомлень із проявами іншування опублікована у загальнонаціональних анонімних каналах (166) та у каналах блогерів (154). Натомість у місцевих анонімних каналах ми виявили 133 такі дописи.

Найчастіше прояви іншування стосувалися:

  • мовного питання;
  • ухилення від військової служби;
  • матеріального становища;
  • неповаги до військовослужбовців або памʼяті про загиблих.

Найчастіше контент з проявами іншування стосувався чоловіків, які уникають мобілізації. Десятки каналів поширили пост київського ТЦК зі словами "Ухилянт — зрадник. Ухилянт — ворог. Ухилянт — вбивця". Ба більше, “ухилянтів” описували як "принизливих істот", "сіру масу" і "бляклий плебс". На цьому тлі військовослужбовець і екснардеп Ігор Лапін закликав заблокувати банківські рахунки двом мільйонам "ухилянтів", а київський прокурор Захарченко пропонував обмежити їх у правах за аналогією до ковідних обмежень. Ветеран Масі Найєм у дискусії про ухилянтів запитував: "Війна — це чоловіча історія, а ти не пішов. В мене питання — а як ти їб*шся?".

Помітним лишається іншування за мовною ознакою. Письменниця Лариса Ніцой, яку активно цитували численні канали, закликала "переслідувати, карати і не давати відкрити рот" російськомовним українцям, а тих, хто розмовляє "москальською мовою", називала жертвами "п'ятої колони" на шляху до зради. Мовна омбудсменка Олена Івановська заявила, що "всі українці, хто вважає себе homo sapiens, вже перейшли на державну мову". Рієлтор у Києві відмовив харківʼянину в оренді житла через мову. На Львівщині матір оштрафували на 850 грн за TikTok-відео доньки під російську музику — суд кваліфікував це як підрив патріотичного духу. Депутат Микола Бабенко публічно називав будівельників "сепарами" і "потворами" за вживання російської — хоча в нього самого на Instagram-сторінці збереглися дописи російською.

Окремою лінією стало іншування певних регіональних і соціальних груп. Ведучий церемонії прощання назвав тих, хто не зупинився під хвилину мовчання на Хрещатику, "злочинцями, колаборантами, москалями". Користувачів соціальних мереж звинуватили у “булінгу” хмельничан, які вийшли протестувати за, згідно з формулюваннями досліджуваних каналів, “справедливий розподіл світла”. Також деякі канали публікували повідомлення про те, що в Одесі ще багато “ждунів”.

Мізогінія, сексизм та обʼєктивація

За досліджуваний період ми виявили 81 допис, що містив мізогінну, сексистську або обʼєктивізаційну лексику. Такі дописи майже порівну розділилися між досліджуваними типами каналів: 33 — у загальнонаціональних, 25 — у місцевих анонімних каналах, 23 — у блогерів.

Найбільш систематичний сексизм фіксується в одеському регіональному каналі, який регулярно публікує контент із зображенням жінок як сексуальних об'єктів — через відеозаписи конфліктів, оголошення про сексуальні послуги та коментарі до зовнішності. Жінок у таких дописах знецінюють ("малиха", "соска з силіконовими грудьми"), а їхні вчинки коментують крізь призму сексуальної доступності.

Сексистський контент поширювався і в загальнонаціональному інформаційному просторі. Кілька каналів поширювали цитату Лукашенка про те, що "найкраща косметика для жіночої краси — лопата в руки та чистити сніг". Священник Олексій Філюк отримав майданчик для висловлювань про те, що "лиса жінка — бридотство і огида в очах Божих", що "контрацептиви — це гріх" і що "робити аборт після зґвалтування росіянином — це гріх".

Жінок у публічній сфері подекуди описували через сексуалізовану лексику: речницю КМВА Катерину Поп називали "політичною повією", Меланію Подоляк — "шалавою ТЦКшника", премʼєр-міністерку Юлію Свириденко — “п*здою”. 

Гомофобія

У масиві зафіксовано 15 повідомлень з ознаками гомофобії. Більшість із них опубліковані блогерами (8 дописів), дещо менше — місцевими анонімними каналами (6 дописів), а от у загальнонаціональних анонімних каналах таке повідомлення було лише одне.

Гомофобний слюр у січні використовували переважно як інструмент дискредитації конкретних осіб, а не як самостійну тему. Різними варіаціями гомофобного слюру називали Дубинського, Порошенка та мера Миколаєва Сєнкевича, деяких суддів з Вінницької області.

Расова й етнічна дискримінація

За час спостереження було виявлено 39 повідомлень із проявами расової й етнічної дискримінації, 37 з яких були опубліковані блогерами. Більшість цих повідомлень містила слово “вкраїнчик” у принизливому контексті, вказуючи на наївність і недалекість українців. Також трапилося кілька випадків використання зневажливого слова на позначення ромів. 

Релігійна дискримінація

У січні проявів дискримінаційної лексики за релігійною ознакою ми не зафіксували. 

Ейблізм

Протягом дослідження ми виявили 32 дописи із принизливою або зневажливою лексикою щодо людей з інвалідністю та різними захворюваннями, розладами, особливостями фізичного чи ментального здоровʼя. Більшість із них опубліковані в каналах блогерів (20), дещо менше — у місцевих анонімних каналах (11 дописів). В загальнонаціональному анонімному каналі такі висловлювання трапилися лише раз.

Переважна більшість повідомлень цієї категорії містили принизливі характеристики ментального стану, використовувані для приниження людей із ментальною інвалідністю: представників влади та публічних осіб словами "дебіл", "ідіот", "дегенерат" без будь-якого контекстуального обмеження — поруч з іншими образами: "дебіли вкраїнчики", "дегенерат губомозгий", "ідіотка-ректор". 

Подекуди траплялося використання психіатричних діагнозів як лайки. В одеському регіональному каналі фігурують "шизуха", "алкошиз", згадка про "11 системних наркоманів та 4 аутистів" у контексті висміювання мобілізаційного поповнення. Шарій у матеріалі про Найєма використовував вираз "одноокий підар" — поєднуючи фізичну особливість з гомофобним слюром як подвійну дискредитацію

Ейджизм

Серед 29 повідомлень з ознаками ейджизму абсолютна більшість належать місцевим анонімним каналам (19 дописів). Загальнонаціональні анонімні канали опублікували 7 дописів із таким змістом, а блогери — ще 3. 

Ейджизм у досліджуваних каналах проявлявся як щодо молоді, так і щодо літніх людей. До проявів ейджизму ми зарахували жарт Валерія Коломойського щодо обшуків у Юлії Тимошенко, що “за 40 тисяч … літню жінку потурбували”. У такому самому ключі деякі Telegram-канали описували підозри в корупційних правопорушеннях в одній фз військово-лікарських комісій, де голову комісії називали “бабульою”. Низка місцевих каналів зневажливо описували побутові конфлікти між старшими людьми ("діди поп*здил*сь за палку вареної ковбаси").

Крім того, деякі місцеві канали системно використовували слово “п*здюки”, осудливо описуючи поведінку молоді в публічному просторі. На цьому тлі звучали ейджистські закиди мера Дніпра Бориса Філатова, який веде публічний конфлікт з блогером Ігорем Лаченковим (Лаченом) і в межах цього конфлікту називав його “малолітнім чл*нос*с*м”.

Дискредитація професійних рис

У січні 2026 року ми зафіксували 13 дописів з ознаками дискредитації професійних рис. 6 із них опублікували блогери, ще 7 — загальнонаціональні анонімні канали. Серед традиційних повідомлень цієї категорії — дописи, що дискредитують поліцію словами “менти” чи “мусора” і називання публічних людей, які долучилися до війська, “ряженими” (цього місяця так називали Павла Казаріна й Вахтанга Кіпіані). Також згадували співзасновницю Центру протидії корупції Дарʼю Каленюк, звинуваючи її у непрофесійності та “нерозумінні базових юридичних механізмів”. Претензії до неї особисто у цьому ж повідомленні розширювали одразу на всю сферу: мовляв, “антикорупційні активісти не розуміються в галузі, які намагаються ‘реформувати’”. Врешті, досліджувані канали продовжували поширювати знецінюючий контент про найману роботу з використанням фрази “офісний планктон”.

Дискредитація на основі політичних поглядів

Протягом січня ми не зафіксували дискредитації на основі політичних поглядів.

Стереотипізація, приниження чи висміювання українців за кордоном

Дискредитація українців за кордоном зафіксована у 14 повідомленнях. Здебільшого вони опубліковані блогерами (7 дописів), менше — місцевими (2) і загальнонаціональними (5) анонімними каналами.

Домінантним наративом залишається звинувачення українців за кордоном у лицемірстві — патріотична поведінка в публічній площині попри проживання за межами України. “Прилітало” не лише українцям, які постійно живуть за кордоном, а й тим, хто періодично їздить за кордон по роботі чи у відпустку. Зокрема, згадували журналіста Віталія Портнікова, який, мовляв, “сидить у мішленівських ресторанах Кракова” і при цьому засуджує тих, хто не хоче воювати, а засновника ЗахідФесту Якова Матвійчука — як того, хто “виїхав у Польщу жити і звідти агітує воювати до кінця”. Анатолій Шарій саркастично описував українок, які “живуть в Італії за податки лохів-італійців”. Окремий пост коментував відмову українок у Варшаві повертатися додому з глузливим підписом. Одиничні публікації знецінювали досвід переміщення за кордон як такий, а життя будь-яких українців за кордоном описували як значно краще, ніж в Україні.

Колабораціонізм

За час дослідження було зафіксовано 52 дописи зі звинуваченнями людей у колабораційній діяльності. Здебільшого їх публікували місцеві анонімні канали (28 дописів), дещо менше — загальнонаціональні анонімні канали (18 дописів) та блогери (6 дописів). 

Найпоширенішим сюжетом є затримання завербованих ФСБ людей, які коригували ракетні удари. Канали повідомляли про арешт мешканки Рівненщини, яка фотографувала київські ТЕЦ для підготовки ударів, 16-річної дівчини з Кропивницького, яка встановлювала GPS-трекер для наведення ракет, агента з Дніпра, який зливав координати зсередини тилової військової частини, та групи закарпатців, які фіксували наслідки удару “Орєшніка” по Львівщині. В усіх випадках повідомлялося про підозру в держзраді із можливістю довічного ув’язнення.

Окремим сюжетом стали звинувачення у співпраці з ворогом у культурній та освітній сферах. Кілька каналів назвали “моральною капітуляцією” відмову співачки Йолки від українського громадянства та отримання нею російського паспорта. У цьому контексті згадували й роботу підпільної школи при монастирі УПЦ МП в Києві, яку викрили журналісти “Слідства Інфо”. Канали також висвітлювали системну пропаганду: СБУ викрила підпільну мережу “Народовладдя” у Житомирі та трьох областях, затримала фанатку “Вагнера” на Черкащині та начальницю ізолятора, яка публікувала антиукраїнський контент у TikTok. 

Окремо канали поширювали інформація про колабораціоністів Володимира Сальдо і Тетяну Монтян: перший заявив про намір повернутися до Херсона після “звільнення” — маючи на увазі повторну окупацію, друга повідомляла про масове вилучення квартир у Донецьку в людей, яких вважають нелояльними.

Висміювання, демонізація та дегуманізація

Протягом періоду спостереження в досліджуваних Telegram-каналах ми виявили наративи, спрямовані на приниження людської гідності. Це, зокрема, висміювання публічних людей і пересічних громадян, які потрапили на фото чи відео через кумедну, абсурдну, непристойну або неприйнятну, на думку авторів, поведінку. У січні таких повідомлень було 68. Різні типи каналів за час спостереження опублікували їх майже рівномірно: у каналах блогерів їх було 27, у загальнонаціональних анонімних каналах — 21, у місцевих анонімних каналах — 20. 

Найпомітнішим об'єктом глузувань у січні стала українська влада, зокрема Володимир Зеленський. Канали іронізували щодо його кадрових рішень та публічних заяв, поширювали жарти про те, що він “вигадав пісню для Тіни Кароль” про відключення світла. Також публікували саркастичні репліки з приводу того, що заступник голови ОП має світло, а сам Президент — ні. Зеленського іронічно називали “сонцем” та “вождем нації”, журналістів — “пропагандистами Зеленського”, а колишнього очільника Офісу Президента Андрія Єрмака — “примадонною”. 

Висміювали й депутатів рад місцевого рівня: зокрема, пишучи про випадки корупції серед депутатів на Закарпатті, канали підкреслювали, що “будинки всі в золоті”. Очільницю районного ВЛК при ТЦК на Дніпропетровщині, яка тримала хабарі у розмірі 300 тисяч доларів в тумбочці, називали її “коханкою Віктора Януковича”.

Серед політиків найбільше уваги привернули Юлія Тимошенко і Петро Порошенко. Обшуки в Тимошенко та поява на її суді “відьми Марії Тихої” стали джерелом численних саркастичних коментарів, як і те, що одразу після суду Юлія Тимошенко виступила у Верховній Раді. Глузували і з заяв Коломойського про те, що “за 40 тисяч стільки кіпішу, що літню жінку потурбували”. Порошенка висміювали через заяви про несправедливість санкцій щодо нього. Ба більше, глузували з Коломойського, Гончаренка й інших публічних політичних фігур — здебільшого через корупційні скандали та неоднозначні публічні висловлювання.

Серед публічних осіб Telegram-канали висміювали Тіною Кароль через її “оптимістичну” пісню про блекаут” і Тараса Тополю через його розлучення. Висміювали й блогера Лачена, який нібито збирає картки з покемонами, маючи бронь від ОП, поки “простих хлопців пакують на фронт”. Мирослав Олешко активно висміював Сергія Стерненка, який шукав радників до себе в офіс.

Окрему групу становлять публікації з висміюванням мобілізації. Канали іронізували з приводу абсурдних, на їхню думку, рішень ТЦК, зокрема поширювали новину про те, що Запорізький ТЦК замовив авіаперевезення на 333 млн грн — із саркастичним коментарем “бусики вийшли з моди”. Описували і випадки спроб уникнути мобілізації — чоловік, що втікав від військкомату та послизнувся на льоду, або “геній”, що намагався сховатись у коробці.

У частині публікацій висміювали курйозні ситуації, пов'язані з неконвенційною поведінкою певних людей або перебуванням під впливом алкоголю чи інших речовин. Подібний контент подавали як розважальний, провокуючи в аудиторії здивування чи відразу — без будь-якого аналізу чи співчуття до людей у кризових станах.

Дегуманізаційна риторика 

У січні ми зафіксували 89 повідомлень з дегуманізаційною лексикою. Здебільшого її використовували блогери (59 дописів), а от місцеві (18 дописів) й загальнонаціональні (12 дописів) анонімні канали до неї майже не вдавалися.

Дегуманізаційна риторика у досліджуваних каналах переважно звучала у форматі порівняння з тваринами-шкідниками, яких знищують (наприклад, зі щурами, тарганами) або вбивають для іншої мети (“свиня недорізана”). Так, наприклад, у січні ми продовжили фіксувати називання міського голови Миколаєва Сєнкевича “тараканом” (переважно “голубим тараканом”). 

Окрім цього, Анатолій Шарій писав, що Петро Порошенко — це “слякоть, а не людина”, а деякі Telegram-канали поширювали цитати Юлії Тимошенко, яка назвала детектива НАБУ “цей злочинець, який називає себе детективом НАБУ, ця істота”. 

Як і в попередніх періодах дослідження, найчастіше об’єктом дегуманізаційних повідомлень була українська влада. Найбільш концентровану дегуманізаційну риторику щодо влади у січні продукували канали Мирослава Олешка й Анатолія Шарія. Публікації стосувалися переважно Зеленського і його оточення. Характерна особливість цих текстів — поєднання конкретних звинувачень (бронювання від мобілізації, корупція, перемовини) із дегуманізаційною риторикою: фігурантів публікацій називали “псами”, “чмонями”, “скотиною”, “мразотою”, “покидьками”, порівнювали з тваринами або неживими об'єктами. Володимира Зеленського називали “узурпатором”, “наркетом” і “чучелом”. Часто діставалося й працівникам силових відомств: їх називали “сексотами”, “шавками” та “гнидами”. Блогерів Володимира Петрова і Сергія Іванова називали “пропагандистами Банкової” та “марними обрюзглими тілами”, акцентували на їхній брехливості, отриманні бронювання та нібито фінансових зловживаннях (“отримували зарплату прямо у Міндіча в Енергоатомі”). Серед місцевої влади діставалося Олександру Сєнкевичу та Борису Філатову (останнього називали “хряком”). 

Помітна частина дегуманізаційної лексики стосувалася працівників ТЦК. Їх називали “тиловими щурами”, які перебувають на “сафарі”, “пєтушарами”, “виродками”, “людоловами”, “мусорами” та “бандитами ряженими, перевдягненими у форму ЗСУ”. Водночас значна частина контенту із такою лексикою стосувалася людей, які отримали бронювання: “броньовані скотини”, “свини”, “півні”, “ряжене чмо в запасі”, “мразота” і “падло”. 

Час від часу дегуманізаційні вислови стосувалися представників громадянського суспільства. Їх називали “соросятами-сексотами” й “привілейованим лайном” та звинувачували у тому, що вони “отримали бронь та обурюються тому, що прості громадяни не хочуть йти на фронт”. Дісталося й відомим волонтерам: Сергія Притулу називали “кнуром”, а Сергія Стерненка — “ситим свинооковим Збагачинцем”. Час від часу блогери називали українське суспільство “стадом”, підкреслюючи, що українці нібито не здатні до критичного ставлення до влади.

У решті випадків лексика з ознаками дегуманізації містилася у повідомленнях жорстокого поводження з тваринами. 

Демонізація 

Протягом періоду дослідження зафіксовано 24 дописи з ознаками демонізації. Як і у випадку з дегуманізаційною лексикою, більшість дописів із демонізацією опублікували блогери (16). Анонімні канали говорили на цю тему дещо рідше: у загальнонаціональних каналах трапилося 7 таких дописів, у локальних — 1. 

Центральними об'єктами демонізації залишаються ТЦК та їхні співробітники. Переважно в їхній бік лунали такі висловлювання, як "людолови", "окупанти", "чорти-кадирівці" чи “буряти”, а їхні дії прирівнювали до внутрішньої окупації та дій російських військових, які скоювали особливо жорстокі воєнні злочини щодо цивільних українців на окупованих територіях. Один із підписників описував співробітників ТЦК як "героїв гоголівського ‘Вія’ тільки без рогів" — пряма демонологічна метафора. 

Натомість у комунікації київського ТЦК, імовірно, звучали прояви демонізації щодо людей, які ухиляються від військової служби. Деякі досліджувані канали посилалися на цитату, ймовірно опубліковану на офіційній сторінці Київського ТЦК та СП, де “ухилянтів” називали “принизливими істотами”, “зрадниками” та “ворогами”. На момент написання цього тексту ми не змогли верифікувати достовірність цієї цитати та скріншотів публікації, адже оригінальний пост був, швидше за все, видалений. 

Також траплялися поодинокі випадки проведення паралелей із нацистською Німеччиною: Мирослав Олешко порівнював команду Зеленського з Гітлером, а людей, що говорять російською мовою, називали майбутніми зрадниками України.

Ставлення до військових і політики мобілізації

За час дослідження ми виявили випадки дискредитації військовослужбовців, вищого військового керівництва і політики мобілізації. Зокрема, за січень зафіксовано 179 повідомлень з дискредитацією політики мобілізації. Більшість із них опублікували блогери (78 дописів), натомість загальнонаціональні (40 дописів) і місцеві анонімні канали (61 допис) приділили мобілізації дещо менше уваги.

Найпомітнішу частину публікацій про дискредитацію мобілізації становили повідомлення про насильство з боку працівників ТЦК під час мобілізаційних заходів. Канали фіксували інциденти по всій країні — у Львові, Одесі, Харкові, Дніпрі, Рівному, Тернополі, Полтаві, Хмельницькому, Сарнах. Публікації, як правило, супроводжувалися відеозаписами або детальними описами насильницьких дій. 

Показово, що серед дописів траплялися матеріали з діаметрально протилежним способом висвітлення новин: частина місцевих каналів подавала інциденти нейтрально, закликаючи “привернути увагу компетентних органів”, тоді як блогери (передусім Мирослав Олешко) використовували ті самі ситуації для підтвердження наративу про “внутрішню окупацію режиму Зеленського” та “бандитів ТЦК”. 

Загалом публікації Олешка зі згадками політики мобілізації та ТЦК формували цілісний антивладний наратив. ТЦК у його дописах системно називали “бандитами”, “окупантами”, “людоловами”, а саму мобілізацію — “сафарі”. Зеленського блогер описував як “наркомана-узурпатора”, відповідального за загибель цивільних від рук ТЦК та “геноцид” українського народу. 

Також варто відзначити часте використання слова “бусифікація” — його часто використовували блогери, однак час від часу його можна було побачити і в цитатах окремих політичних діячів. Так, зокрема, цитували народного депутата Георгія Мазурашу, який казав, що “‘бусифікація’ — ганебне явище, ми загнали нею людей у підпілля”, а також Володимира Зеленського, який закликав змінити процес “бусифікації”.

Окремий наратив стосувався дискредитації людей, які мають бронювання. Переважна більшість відповідних дописів належать Мирославу Олешку. Блогер глузував із “лицемірства заброньованих”, кажучи, що ті виказують “агресію та паніку, коли питаєш, коли вони відправляться на фронт”. За словами Олешка, кожен, хто має бронювання, вважає, що “лохи мають воювати” та “заробляє гроші на мобілізації”. 

Помітна частина публікацій стосувалась корупції в системі ТЦК та ВЛК. Найбільш резонансною стала справа очільниці районної ВЛК на Дніпропетровщині, у якої під час обшуку виявили понад 300 000 доларів США готівкою. Цю подію широко тиражували в місцевих каналах з обуреними коментарями. Повідомляли й про звільнення керівника Закарпатського ТЦК Савчука після знахідки 100 000 доларів США — але не зі Збройних Сил, що теж викликало обурення. Мирослав Олешко поширював твердження про те, що волонтер Сергій Притула отримав 50 млн грн держкоштів через Запорізьку ОВА після зустрічі з Зеленським, вписуючи корупцію в ТЦК у ширший наратив про те, що влада свідомо зацікавлена в продовженні війни заради власного збагачення. 

Певною мірою унікальну версію корупційного наративу пропонував канал Анатолія Шарія. Блогер описував системну схему “продажу” мобілізованих: за свідченням анонімного дописувача, вартість однієї людини на приймальному пункті становила від 8 тис. до 16 тис. грн, а вже “екіпірованого бійця” перепродавали командирам підрозділів за 3-7 тис. доларів. Ба більше, автори контенту обурювалися незрозумілими витратами ТЦК, як-от замовлення “Запорізьким ТЦК комплексу послуг з авіаперевезення на 333 млн грн”.

Прикметною характеристикою цього періоду дослідження стала поява у Telegram-просторі реклами додатків, які нібито “дозволять у режимі реального часу попереджати один одного про активність чортів з ТЦК у конкретній місцевості”. Також повідомляли про появу гри “Втеча з ТЦК” в українському App Store.

У 112 дописах ми зафіксували прояви дискредитації військових. Більшість таких повідомлень опублікували місцеві анонімні канали (58 дописів) та блогери (45 дописів), а в загальнонаціональних анонімних каналах їх кількість була незначною (9 дописів). 

Найбільш популярною історією з ознаками дискредитації військовослужбовців стала розповідь про Зінаїду Кубар — ексдепутатку від “Партії регіонів”. Її звинувачували в тому, що вона впродовж 4 років переховує свого коханця, сержанта-водія ДПСУ, від фронту. За даними каналів, чоловік жодного разу не був поблизу лінії бойового зіткнення, але регулярно бував у Києві та Одесі й публікував фото у військовій формі в соцмережах. Прикметно, що цю публікацію поширювали десятки місцевих каналів із практично ідентичним текстом та з посиланням на “журналістів” та “активістів”, що нібито скерували запити до керівництва ДПСУ. Така синхронна, скоординована поява однакового тексту в багатьох каналах водночас є ознакою організованого інформаційного вкиду, а не органічного поширення новини. 

Також у Telegram публікували дописи про провали командування та фронтові проблеми. Центральною постаттю цих дописів виявився колишній головнокомандувач Валерій Залужний. По-перше, канали активно поширювали інтерв'ю командира “Азову” Волинського, який назвав операцію в Кринках “велетенським провалом, трагедією і пеклом”, прямо поклавши відповідальність за загибель військових на Залужного. По-друге, розповідали про нібито деталі зустрічі Зеленського із Залужним: мовляв, останній відмовився від усіх запропонованих посад і обрав комфортне існування в Лондоні, готуючись до виборів. Обидва тексти поширювали у майже ідентичному вигляді декілька досліджуваних каналах. Крім того, Telegram-канали критикували військових, зокрема, угруповання “Курськ” за замовчування реального стану справ і брехливі доповіді, а Мирослав Олешко наполягав, що “тилові щури” роздають медалі замість того, щоб воювати. 

Ще одним наративом, який містив дискредитацію військових, були описи випадків насильства офіцерського складу над підлеглими. Найрезонанснішою стала справа заступника комбата на Сумщині, який погрожував розстрілом солдатам. 

Також ЗСУ дискредитували через звинувачення у системних проблемах. Канали поширювали інтерв'ю нідерландського добровольця Хендріка, який воював в Україні близько 3,5 року. Він описував зневажливе ставлення до іноземних бійців і невиплату обіцяних компенсацій родинам загиблих, стверджував, що в підрозділах Третього штурмового корпусу бачив нацистську символіку і нацистські вітання. Найгостріші звинувачення стосувалися латиноамериканських найманців, яких він описував як вихідців із наркокартелів. Мирослав Олешко доповнював цей образ української армії, публікуючи дописи про жахливе харчування в навчальних центрах.

Зрештою, Збройні Сили критикували шляхом дискредитації окремих військовослужбовців. Масі Найєма звинувачували в тому, що він публічно соромить “ухилянтів”, тоді як його брат не служив і нібито збагатився на будівництві оборонних споруд. Роберта Мадяра критикували за те, що він обіцяв блекаут в Росії, тоді як Київ сидить без світла. “Ряженого” Андрія Ковальова — за те, що бере участь у телемарафоні, поки інші воюють. 

Окремий розгорнутий сюжет стосувався Меланії Подоляк. Мирослав Олешко присвятив їй помітну частину дописів, дискредитуючи її через шлюб із фотокореспондентом Волинського ТЦК. Блогер називав Подоляк “шалавою ТЦКшника”, дорікав тим, що вона “поюзала медійність” загиблого коханого Джуса, а тепер “вийшла заміж за бандита”. Факт того, що чоловік служить фотокореспондентом, а не на передовій, подавали як доказ лицемірства — “блатна тепла посада”, доки інших “відправляють в піхоту”. 

Цей матеріал профінансовано в рамках програми міжнародного розвитку уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, але висловлені в ньому погляди не обов'язково відображають офіційну політику уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.