Факти публічного прояву сексизму чи цькування за гендерною або віковою ознакою проявляють рівень зрілості суспільства. Коли таке цькування стосується одночасно гендерних та сімейних ролей і поведінки публічних осіб – воно стає прикладом для наслідування як в публічному, так і особистому просторі. 

Громадянська мережа ОПОРА звернула увагу на інцидент та вважає за необхідне публічно на нього відреагувати. Так, 26 лютого 2021 року депутат Рівненської міської ради Зураб Кантарія на своїй приватній сторінці у мережі Facebook розмістив допис: “@oksana.maiboroda молодчинка ;) розказує про важливість зелених коридорів в містах з Поліною на руках”, – де позначив депутатку Оксану Майбороду, яка виступала на публічному заході, присвяченому тематичному напряму її діяльності з питань озеленення міста. Пані депутатка прийшла на захід зі своєю донькою Поліною. Цей допис прокоментували понад 900 користувачів, значна частина з яких вдавалася до сексистських висловлювань та цькування Оксани Майбороди за ознаками статі, соціальної і політичної ролі – материнства та політичної діяльності жінки. 

Нещодавно запроваджені в Україні гендерні квоти покликані збалансувати представленість жінок та чоловіків в органах влади і процесах прийняття рішень. Дієва вимога до рівного доступу чоловіків та жінок у політиці була позитивно оцінена експертним і правозахисним середовищем, міжнародними партнерами та суспільством в цілому. Втім, інтернет-платформи залишаються простором для мови ворожнечі та безпідставних агресивних нападів на жінок з ознаками кібербулінгу.

Громадянська мережа ОПОРА наголошує на неприпустимості публічного цькування жінок та жінок-політикинь, зокрема за ознакою статі та материнства, способу поєднання свого професійного та сімейного життя. Такі дії є відвертими проявами сексизму та утисків і виявляють реальну загрозу демократичним цінностям й  повазі до людської гідності й прав людини. 

Ми закликаємо органи місцевої влади, політичні партії вживати системних превентивних та просвітницьких заходів задля пояснення явища дискримінації серед широких верств населення, а також створювати інфраструктуру та середовище, зокрема і в приміщеннях органів влади, інших громадських місцях, які були б дружніми до матерів та батьків із дітьми і дозволяли б їм в реальному житті користуватися конституційними гарантіями. 

Ми також закликаємо всіх утримуватися у своїх діях та висловлюваннях,  зокрема і в соціальних мережах, від проявів сексизму, цькування чи іншої неприйнятної поведінки, яка породжує дискримінацію. Особливу увагу на неприпустимість такої поведінки звертаємо для публічних осіб та лідерів думок, позиція яких отримує автоматичне схвалення значної кількості людей – а, отже, є ще більш небезпечною. 

Заборона дискримінації та принцип рівності є ключовими засадами, закріпленими в Конституції та законах України. Частина 3 ст. 24 Конституції України гарантує, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Стаття 3 Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків” визначає серед основних напрямів державної політики у цій сфері “недопущення дискримінації за ознакою статі; застосування позитивних дій; запобігання та протидію насильству за ознакою статі, у тому числі всім проявам насильства стосовно жінок; забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень; забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків” та ін. 

Ці гарантії закріплені і в міжнародних документах: Загальній Декларації прав людини 1948 року; Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року; Кодексі належних практик з виборчих питань, прийнятому Європейською комісією за демократію через право (Венеційською комісією) у 2002 році; Резолюції Ради безпеки ООН 1325 “Жінки, Мир, Безпека” 2000 року; Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1706, 2010 років та багатьох інших. 

Тож, суспільство вже більше 70 років тому прийшло до розуміння важливості паритетного включення жінок до політичного та громадського життя, ефективного і вдалого поєднання материнства з роботою та політичною діяльністю.

Декларування гарантій у документах є недостатнім засобом. Важливо, щоб існувало середовище, в якому вони не будуть ілюзорними, але втілюватимуться на практиці. Така реалізація залежить від численних факторів: загальної та правової культури суспільства й подолання стереотипів, обізнаності та розуміння причинно-наслідкових зв’язків, послідовної політики держави, активної діяльності політичних партій із залучення жінок та їх підтримки і, зрештою, належного реагування на випадки неприхованої дискримінації.