Після повномасштабного вторгнення росії на територію України 24 лютого 2022 року Громадянська мережа ОПОРА як неурядова організація, що має значний досвід спостереження за виборчим процесом в Україні та фіксації виборчих правопорушень, використовуючи свої найкращі практики на шляху забезпечення невідворотності покарання, спрямувала зусилля на сприяння належному документуванню міжнародних злочинів шляхом створення веб-ресурсу https://russiancrime.org.

Метою збору інформації щодо міжнародних злочинів, учинених під час цього міжнародного конфлікту, є їх подальше передання національним і міжнародним органам розслідування та правосуддя. З урахуванням мети збору цієї інформації та змісту згоди про її використання у звіті не вказані персональні дані постраждалих осіб чи заявників. 

За період з 25 березня по 31 травня 2022 року через вебсайт https://russiancrime.org зареєстровано 32 повідомлення, які можуть свідчити, зокрема, про використання забороненої зброї, вбивство (погрозу вбивством), шкоду здоров'ю цивільних осіб, насильницьке переміщення та зникнення людей, знищення та привласнення майна, зґвалтування та ін.

Переважна більшість цих повідомлень мають ознаки складу кримінального правопорушення за ст. 438 Кримінального кодексу України (Порушення законів та звичаїв війни), що вимагає звернення до норм міжнародного гуманітарного права. Тому у звіті запропонована кваліфікація можливих порушень норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного кримінального права.

Опис повідомлень про злочини

ПЗ-1. 25 березня 2022 року було повідомлено, що у селі N Київської області тримають у заручниках сім'ю, одного з членів якої поранено в ногу. Також у цьому повідомленні йшлося про розстріл усіх тварин та викрадення автомобіля з причепом.

ПЗ-2-3. 26 березня 2022 року надійшло повідомлення про вчинення окупантами в селі N Ніжинського району Чернігівської області низки незаконних дій, зокрема згвалтування неповнолітніх дівчат віком 14-15 років, примушення до прислуговування, вирізання худоби, розміщення військової техніки серед цивільної інфраструктури (облаштування окопів для військової техніки на приватній земельній ділянці). Крім цих фактів, у цьому населеному пункті, відповідно до іншого повідомлення від 30 березня 2022 року, також зазначалося про замінування багатоквартирного будинку, другий поверх якого в результаті обстрілів знищений. Також повідомлено про розстріл цивільного та тримання у полоні 40 чоловіків. 

ПЗ-4. Повідомлено про затримання росіянами 14 березня 2022 року на блокпосту неподалік міста N Запорізької області двох громадян України, одного з яких звільнили за викуп. 

ПЗ-5. Повідомлено про артобстріл 9-поверхового багатоквартирного будинку у місті N Луганської області, що відбувся 13 березня 2022 року, внаслідок якого вигоріло кілька квартир в одному з під'їздів. Також у повідомленні зазначено про можливі жертви серед людей, які в той час перебували у будинку.

ПЗ-6. 28 березня 2022 року повідомлено про масові розстріли людей в селі N Бердянського району Запорізької області.

ПЗ-7. У повідомленні від 3 квітня 2022 року вказано, що в тимчасово окупованому місті N Запорізької області викрадають волонтерів, які допомагають цивільним особам виїхати з міста. Також під час мітингів у місті викрали близько 30 осіб. Подальша доля викрадених цивільних осіб невідома. Крім цього, під час виїзду з міста під обстріл потрапила евакуаційна колона.

ПЗ-8. У повідомленні від 5 квітня 2022 року зазначено, що у селі N Сумської області відбувся обстріл цивільного населення, а також житлових будинків. Один обстріл о 13:30 відбувся із крупнокаліберної зброї, однак загалом обстріли проводилися з періодичністю в одну годину з пропускного пункту на межі села N. У результаті обстрілів зникло електропостачання.

ПЗ-9. У повідомленні від 11 квітня 2022 року (датою події зазначено 10 квітня 2022 року) вказано, що у місті N Запорізької області окупанти надають автобуси для здійснення евакуації. До населення доводять інформацію, що евакуація здійснюється в Україну, однак насправді у людей забирають паспорти, примусово переміщують до тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та видають паспорти російської федерації. Також повідомляється, що окупаційне керівництво сформувало так звану таврійську губернію (від міста Бердянська до міста Пологи).

ПЗ-10. У повідомленні від 12 квітня 2022 року вказано про те, що колишній зять, який є лейтенантом авіамістечка у місті N, телефонує та погрожує розправою усій сім’ї. 

ПЗ-11. У повідомленні від 17 квітня 2022 року зазначено, що військові російської федерації у селі N Високопільської селищної громади Бериславського району Херсонської області прийшли додому до потерпілого та забрали в нього автомобіль.

ПЗ-12. У повідомленні від 20 квітня 2022 року зазначено з посиланням на інформацію від сусідів-очевидців про викрадення чоловіка, який служив у зоні антитерористичної операції. Вказано, що 19 квітня 2022 року окупаційні війська увірвалися до будинку, в якому проживав чоловік, одягли йому мішок на голову та викрали. Також у заголовку повідомлення зазначено, що списки з особами передав голова територіальної оборони.

ПЗ-13. У повідомленні від 26 квітня 2022 року, з посиланням на інформацію від дружини потерпілого, зазначено про викрадення чоловіка разом із документами військовослужбовцями російської федерації на блокпості в одному з мікрорайонів міста N 25 квітня 2022 року.

ПЗ-14-15. Надійшло два схожих повідомлення від 27 квітня 2022 року з міста N Запорізької області, які стосуються низки подій. По-перше, зазначено про те, що особа є свідком польоту ракет з населеного пункту N Херсонської області в напрямку Одеси, Запоріжжя та Миколаєва. По-друге, зазначено про “вербуванні” місцевого населення з метою виявлення осіб, причетних до окремого загону спеціального призначення “Азов”, або учасників антитерористичної операції, а також схиляння їх “на свій бік”. По-третє, стверджується про прослуховування населення на постійній основі. По-четверте, повідомлялось про примушування персоналу поліклініки міста N Запорізької області до укладання контрактів з російською федерацією. По-п’яте, зазначалось про випадки мародерства та викрадення цивільного населення.

 ПЗ-16. У повідомленні від 28 квітня 2022 року зазначено, що представники російської армії у місті N Донецької області вимагали викуп за полоненого військовослужбовця України. Телефонний дзвінок із вимогою особисто передати 7 тис. дол. надійшов матері військовополоненого. Як початковий строк виплати спершу оголосили той самий день до вечора, проте під час розмови його продовжили до 2-3 днів. Також матері дали можливість поспілкуватись із військовополоненим, який повідомив, що він живий, проте йому важко навіть щось говорити. Про місце передання викупу не повідомили. Окрім змісту повідомлення та контактних телефонів матері, додаткових доказів не надано.

ПЗ-17. Повідомлено про згвалтування неповнолітнього 15 квітня 2022 року у селі N Запорізької області. За наданою інформацією, неповнолітній хлопчик повертався додому з магазину, після чого пролунало 3 постріли і його згвалтували на очах у матері. Внаслідок знущань хлопчик не вижив. Як докази надано письмові свідчення (зміст повідомлення) та контакти батьків.

ПЗ-18. Повідомлено, що на окупованій території в центрі села N Новотроїцької громади Генічеського району Херсонської області 1 травня 2022 року громадянин України зняв російський прапор, через що 4 травня 2022 року росіяни увірвалися у його приватний будинок і погрожували вбити членів його родини.

ПЗ-19. 4 травня 2022 року надійшло повідомлення щодо катування та вбивства одного з військовослужбовців у Чернігівській області. Долоня загиблого була біла, ніби після опіку, а його рука ніби зламана, біля тіла лежали дрібні кістки, пальці відстріляні решетом, всі ноги прострілені, весь в синцях, сердце прострілене, голова чорна, ніби його били прикладом по голові. Загиблий пролежав близько місяця біля церкви, де його катували.

ПЗ-20. Вранці 5 травня 2022 року в селі N Мелітопольського району Запорізької області окупанти побили двох фермерів та вивезли їх у невідомому напрямку, а також забрали фермерську техніку.

ПЗ-21. 5 травня 2022 року було повідомлено, що в селі N Снігурівського району Миколаївської області після наступу 12 березня 2022 року російських військ місцевий мисливець, захищаючи село, пропав безвісти. 28 квітня 2022 року його знайшли мертвим, а на тілі виявили прострілену грудну клітку, зламану шию, відрізані пальці лівої руки, також у нього не було очей, носа, вух.

ПЗ-22. 5 травня 2022 року повідомлено про залякування і побиття військовими рф рідних осіб, які 30 квітня 2022 року зняли прапор рф біля сільської ради села N Новотроїцької громади Генічеського району, з метою встановлення місця їх перебування. У пошуках зазначених осіб російським військовим допомагають староста села N, а також деякі місцеві жителі.

ПЗ-23. Повідомлено, що 23 квітня 2022 року в селищі міського типу N Харківської області озброєні люди викрали громадянина України. За непідтвердженою інформацією, його утримують на окупованій частині Харківської області у місті Вовчанськ (фільтраційний табір на агрегатному заводі). Також зазначено, що там утримують багато захоплених цивільних.

ПЗ-24. Повідомлено про масове викрадення людей 5 та 6 травня 2022 року на місцевому ринку в селищі міського типу N Генічеського району Херсонської області. Військові рф, які приїхали на викраденому шкільному автобусі, били та грабували людей, а потім забрали з собою близько 25 цивільних. Наголошується, що це вже не перший такий випадок, але попередні були менших масштабів. Також зазначається, що росіяни перешкоджають постачанню їжі та медикаментів для мирного населення, виїзду з окупованої території, насильницьки утримують людей, а також вчиняють репресії проти місцевого населення, переважно щодо колишніх військовослужбовців, зокрема тих, які відбували службу в зоні проведення АТО чи ООС. Крім того, чоловіче населення у віці від 18 до 60 років примусово переміщують (депортують) або забирають до ЗУ рф.

ПЗ-25. 28 квітня 2022 року російські окупанти на шляху з села N Вовчанського району Харківської області в напрямку селища міського типу N Вовчанського району Харківської області зупинили автомобіль і почали перевіряти документи, наказали ввімкнути мобільні телефони та забрали їх. Людей примусили повертатися назад і сказали, що телефони вони потім зможуть забрати у сільського голови. Також у повідомленні зазначено, що 21 квітня 2022 року окупанти вистрілили у приватний будинок одного з жителів села N через те, що він відмовився віддавати їм овець, і вони вважали, що він передає дані українським захисникам.

ПЗ-26. 7 травня 2022 року повідомлено, що у місті N російські військові викрали колишнього військовослужбовця полку “Азов” за місцем його проживання та вивезели до міста Донецьк, де утримують у в'язниці. Крім того, зазначено, що він зазнав катувань, а орієнтовно з 8 жо 10 травня 2022 року має відбутися судовий процес над ним за звинуваченням у тероризмі. Йому погрожують довічним ув'язненням або розстрілом.

ПЗ-27. У повідомленні від 8 травня 2022 року зазначено про викрадення 29 квітня 2022 року у селі N Високопільської об'єднаної територіальної громади Бериславського району Херсонської області жінки двома озброєними особами у військовій формі, які приїхали та наказали пройти за ними в автомобіль, після чого зв’язок із потерпілою був втрачений.

ПЗ-28. У повідомленні від 9 травня 2022 року зазначено зі слів матері, що її повнолітнього сина із села N Донецької області затримали під час проходження процедури “фільтрації”, коли він разом із своїми неповнолітніми дітьми намагався виїхати. Вказано, що причиною цього став його досвід військовослужбовця в минулому. Попри пред’явлення документів, що посвідчують статус батьківства, чоловіка назвали “терористом, який прикривався дітьми” та відправили до Донецького слідчого ізолятора, а дітей віддали до опікуна у міста Новоазовськ (на момент повідомлення зазначено, що вони перебували у лікарні та піддаються вербуванню). 

ПЗ-29. У повідомленні від 10 травня 2022 року зазначено, що приблизно о 8:30 у селі N Білозерського району Херсонської області до будинку доньки, яка мешкає з родиною, приїхали російські військовослужбовці, які контролюють село, та під приводом здійснення перевірки відібрали мобільні телефони. Також вказано, що вони заходили й у інші будинки, стріляли у стелі, відбирали мобільні телефони, а у декого – коштовні прикраси. Однак за декілька годин телефони повернули і сказали, що відповідний наказ віддав російський офіцер.

ПЗ-30. У повідомленні, надісланому 19 травня 2022 року, вказано, що 16 травня 2022 року до одного з оздоровчих центрів у місті N Запорізької області прибули озброєні представники російської окупаційної влади та вимагали відкрити центр. У відповідь на відмову власникам почали погрожувати звільненням персоналу та зміною керівництва.

ПЗ-31. У двох повідомленнях, надісланих 19 травня 2022 року, зазначено про отримання телефоном інформації щодо примусового тримання чоловіка із синами у підвалі міста N Донецької області, яких росіяни також змушують виконувати деякі роботи – прибирання територій, поховання загиблих. У підвалі особи перебувають у нелюдських умовах: на брудній холодній підлозі, незначні порції їжі дають лише після виконання робіт, не дають можливості зв'язатися з будь-ким.

ПЗ-32. У повідомленні від 21 травня 2022 року зазначено про обстріл колони з двох цивільних автомобілів (евакуаційної колони), що призвело до загибелі волонтера громадської організації, який цю колону очолював. 15 травня 2022 року колона рухалася з окупованої території Херсонської області в напрямку підконтрольної території України. Пройшовши огляди та обшуки на блокпосту, рухаючись зі швидкістю в середньому 30-50 км/год приблизно через 20 хв. колона цивільних автомобілів, один з яких був оснащений піктограмою “ДІТИ”, зазнали обстрілу. Після запуску сигнальних ракет почалися автоматні черги, волонтера громадської організації вбито пострілами в голову, а його сестра зазнала ушкоджень голови осколками. Одна особа вибігла з автомобіля з криком “ми цивільні”, після чого з посадки вийшли військовослужбовці росії, які зазначили: “я по колесам стріляв”, “що ви хочете – війна”, “у нас наказ розстрілювати усіх, хто їде цією дорогою”. На наступному блокпосту російські військовослужбовці повідомили, що не знали про такий наказ, а оскільки зв’язок у них не працює далі, ніж на 5 км, вони не змогли попередити снайперів у посадках.

Кваліфікація порушень МГП та МКП

Вбивство, завдання шкоди здоров'ю цивільних осіб (зокрема у ПЗ-1, ПЗ-2-3, ПЗ-6, ПЗ-7, ПЗ-20, ПЗ-22, ПЗ-24, ПЗ-26, ПЗ-31, ПЗ-32). Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, насилля над життям і особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де стосовно осіб, які не беруть активної участі в бойових діях. Також, згідно з ч. 2 ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів, насильство над життям, здоров'ям і фізичним та психічним станом цивільних осіб, які перебувають під владою сторони, що бере участь у конфлікті, зокрема вбивство, тілесні покарання, тримання у нелюдських умовах, обмеження доступу до їжі, ліків та ін.

У цьому випадку можуть бути ознаки воєнних злочинів, передбачених у п.п. i), іі), iii) п. а), п.п. i), iv), xxv) п. b) ст. 8 Римського статуту.

Умисне створення таких умов життя, що позбавляють доступу до продуктів харчування та ліків, спрямованих на те, щоб знищити частину населення (зокрема ПЗ-24) може кваліфікуватись як злочин проти людяності у формі винищування (п. b) ч. 2 ст. 7 Римський статут). 

В окремих повідомленнях ішлося про розстріл евакуаційних колон (зокрема у ПЗ-7, ПЗ-32). Варто зауважити, що норми міжнародного гуманітарного права не містять визначень так званих “зелених”, “евакуаційних” чи “гуманітарних коридорів”, які переважно оголошують для безперешкодного виведення цивільного населення або поранених військових із району бойових дій на більш безпечні території або подолання гуманітарної катастрофи. З урахуванням відсутності чіткого правового регулювання цих “коридорів” у міжнародному гуманітарному праві, останнє заохочує домовленості щодо таких “коридорів” між сторонами конфлікту, а головним чином – захищає цивільне населення та цивільні об’єкти в будь-яких ситуаціях, в тому числі під час виведення їх із зони вогневих атак цими “коридорами”, та категорично забороняє напад на них. Власне, принцип захисту цивільного населення та цивільних об’єктів є одним із основних принципів МГП поруч із захистом жертв війни, дотриманням розрізнення між комбатантами та некомбатантами, неприпустимістю дискримінації особи, повагою до прав людини, кримінальною відповідальністю за порушення принципів і норм міжнародного гуманітарного права, гуманністю, воєнною необхідністю тощо. Захист МГП поширюється як на особу, так і на об’єкт, який є цивільними і не використовується з воєнною метою.

Таким чином, у цьому випадку можуть бути ознаки декількох воєнних злочинів, передбачених пп. і), ііі), іv) п. а) та п.п. і), iv) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту.

Погроза вбивством (погроза розстрілом) (зокрема у ПЗ-10, ПЗ-18, ПЗ-22). У п. е) ч. 2 ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року передбачено, що заборонені й будуть залишатися забороненими в будь-який час і в будь-якому місці погрози вчинити будь-яку з дій, передбачених у ч. 2 ст. 75, серед яких вбивство та інші форми насильства над життям, здоров'ям і фізичним та психічним станом осіб, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів. Такі дії можуть вважатися жорстоким поводженням, яке є забороненим і залишатиметься забороненим будь-коли та будь-де стосовно осіб, які не беруть активної участі в бойових діях відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про захист цивільного населення під час війни.

Такі дії можуть містити склади воєнних злочинів та злочинів проти людяності у формах, передбачених п.п. іі), ііі) п. а), п.п. і), ххі), п. b) ч. 2 ст. 8 та п. h) та п. k) ч. 1 ст. 7 Римського статуту.

Вбивство та катування (тортури) військовополонених (зокрема ПЗ-19, ПЗ-21). Такі випадки порушують ст. 13 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року, ч. 2 ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року. 

Стаття 13 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими передбачає, що з військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно. Будь-який  незаконний  акт  чи  бездіяльність із боку держави, яка тримає особу в полоні, що спричинє смерть або створює серйозну загрозу здоров'ю військовополоненого,   що  перебуває  під  її охороною,  забороняються  та  будуть  розглядатися як серйозне порушення цієї Конвенції. Зокрема, жодного військовополоненого не можна піддавати фізичному каліцтву або медичним чи науковим експериментам будь-якого характеру, які не обґрунтовані потребою в проведенні медичного, стоматологічного або стаціонарного лікування військовополоненого та не здійснюються в його інтересах. Так само військовополонені завжди повинні бути захищеними, зокрема від актів насилля чи залякування, а також від образ та цікавості публіки. Застосування репресій до військовополонених забороняється.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 17 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, будь-які фізичні чи моральні тортури та будь-яка інша форма примусу не можуть застосовуватися до військовополонених для одержання від них будь-яких відомостей.  

Також у п. а) ч. 2 ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, передбачено, що насильство над життям,  здоров'ям і фізичним та психічним станом осіб, зокрема вбивство, катування всіх видів, тілесні покарання, каліцтво, заборонено й буде залишатися забороненим у будь-який час і в будь-якому місці, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів.

Порушення зазначених норм МГП мають ознаки воєнного злочину у формі вбивства або поранення комбатанта, який, склавши зброю чи не маючи більше засобів захисту, беззастережно здався, передбаченого пп. vi) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту.

Військовополонені також мають право на справедливе й нормальне судочинство, тому позбавлення їх життя в позасудовому порядку без дотримання стандартів судочинства, встановлених МГП (ПЗ-26), становить склад воєнного злочину згідно з п.п. vi) п. a) ч. 2 ст. 8 Римського статуту, а у разі позасудової страти вона також може кваліфікуватися як умисне вбивство.

Кваліфікація випадків примусового позбавлення волі (зокрема ПЗ-26, ПЗ-27, ПЗ-28) особи може відрізнятися залежно від статусу особи (цивільна особа, військовополонений) та мети здійснення. Остання може мати ознаки:

  • військового полону (що саме по собі не становить склад злочину, якщо особа підпадає під статус військовополоненого згідно з Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 та IV Конвенцією про закони і звичаї війни на суходолі та додаток до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907);
  • інтернування або примусового поселення на визначеній території (саме по собі не становить становить склад злочину, проте має здійснюватись з дотриманням вимог, зокрема, Розділу II Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 та Розділу IV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, залежно від статусу особи);
  • бути формою кримінальних або дисциплінарних санкцій (саме по собі не становить становить склад злочину, проте має здійснюватись з дотриманням  з дотриманням вимог, зокрема, Глави III Розділу VI Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 та Глави IX Розділу IV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949, залежно від статусу особи, а за наявності ознак позбавлення військовополоненого або іншої особи, що перебуває під захистом, права на справедливе й нормальне судочинство це становитиме склад воєнного злочину згідно з п.п. vi) п. a) ч. 2 ст. 8 Римського статуту);
  • взяття у заручники цивільного населення (становить склад воєнного злочину, передбаченого п.п. viii) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту);
  • насильницького переміщення (становить склад воєнного злочину, передбаченого п.п. viii) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту, або злочину проти людяності, передбаченого п. d) ч. 1 ст. 7 Римського статуту).

Взяття у заручники цивільного населення (зокрема у ПЗ-1, ПЗ-2-3, ПЗ-4, ПЗ-7, ПЗ-12, ПЗ-13, ПЗ-14-15). Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, насилля над життям та особистістю, зокрема захоплення заручників, є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно осіб, які не беруть активної участі в бойових діях, а у ст. 34 прямо вказано – захоплення заручників забороняється.

Також у п. с) ч. 2 ст. 75 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, передбачено, що взяття заручників заборонено й буде залишатися забороненим в будь-який час і в будь-якому місці, незалежно від того, чиняться вони представниками цивільних чи воєнних органів.

Взяття заручників становить склад воєнного злочину, передбаченого п.п. viii) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту.

Варто зауважити, що примушування цивільного населення до прислуговування може розглядатися як одна з форм поневолення (зокрема у ПЗ-17, ПЗ-31). У зв'язку з цим варто зазначити, що пункти 1 і 2 статті 8 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, які передбачають заборону рабства, работоргівлі, тримання в підневільному стані, є абсолютними зобов'язаннями, тобто такими, від яких держави-учасниці не можуть відступити навіть в умовах міжнародного збройного конфлікту. Такі дії можуть мати ознаки поневолення, передбаченого п. с) ч. 1 ст. 7 Римського статуту та є формою нелюдського поводження.

Крім того, випадки системного, масового затримання людей й вивезення їх у невідомому напрямку може містити ознаки “насильницького зникнення людей” (зокрема ПЗ-23, ПЗ-24), під яким Римський статут розуміє арешт, затримання або викрадення осіб державою чи політичною організацією або з їхнього дозволу, за їхньої підтримки чи за їхньою згодою, з подальшою відмовою визнати таке позбавлення волі або повідомити про долю чи місце перебування цих осіб з метою позбавити їх законного захисту протягом тривалого періоду часу. Багаторазовість, системний та масовий характер вчинення вбивств, катувань, насильницького переміщення та зникнення людей може свідчити про здійснення цілеспрямованої політики проти місцевого населення та кваліфікуватися як “напад, спрямований проти будь-якого цивільного населення” (зокрема ПЗ-24). Зазначені склади належать до злочинів проти людяності, відповідальність за які передбачена у ч. 1 ст. 7 Римського статуту.

Насильницьке переміщення (зокрема у ПЗ-9, ПЗ-24, ПЗ-28). Ст. 42 Конвенції про захист цивільного населення під час війни вказує, що розпорядження стосовно інтернування або примусового виселення осіб, що перебувають під захистом, може бути видане лише тоді, коли це є абсолютно необхідним для забезпечення безпеки держави, яка затримує. Також у ст. 49 забороняється, незалежно від мотивів, здійснювати примусове індивідуальне чи масове переселення або депортацію осіб, що перебувають під захистом, з окупованої території на територію окупаційної держави або на територію будь-якої іншої держави, незалежно від того, окупована вона чи ні (однак окупаційна держава може здійснювати загальну або часткову евакуацію з певної території, якщо це необхідно для забезпечення безпеки населення або зумовлено особливо вагомими причинами військового характеру).

Відповідно до норм звичаєвого міжнародного гуманітарного права, заборонено повністю або частково депортувати чи примусово переміщувати цивільне населення окупованої території, крім випадків, коли цього вимагають безпека цивільного населення чи особливо вагомі причини військового характеру (відповідні обмеження передбачені у нормах 129, 131, 132 звичаєвого міжнародного гуманітарного права).

Такі дії можуть містити склад воєнного злочину, передбаченого п.п. viii) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту, а саме переміщення, прямо чи опосередковано, окупаційною державою частини її власного цивільного населення на окуповану нею територію чи депортація або переміщення всього або частини населення окупованої території у межах чи за межі цієї території.

Також варто зазначити, що відповідно до п. d) ч. 2 ст. 7 Римського статуту «депортація або насильницьке переміщення населення» означає насильницьке переміщення відповідних осіб, шляхом виселення або інших примусових дій, з території, на якій вони законно перебувають, за відсутності підстав, дозволених міжнародним правом. У разі наявності зазначених ознак насильницького переміщення населення можуть бути ознаки злочину проти людяності, передбаченого п. d) ч. 1 ст. 7 Римського статуту.

Використання забороненої зброї (зокрема у ПЗ-2-3, ПЗ-5, ПЗ-8). У ПЗ-8 можливе застосування зброї невибіркової дії, яка заборонена відповідно до Конвенції про заборону або обмеження застосування конкретних видів звичайної зброї, які можуть вважатися такими, що завдають надмірних ушкоджень або мають невибіркову дію. За таких умов будуть ознаки складу воєнного злочину, передбаченого п.п. хх) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту, а саме застосування зброї, боєприпасів і матеріалів, а також методів ведення війни такого характеру, що спричиняють надмірні ушкодження чи непотрібні страждання або які є невибірковими за своєю суттю в порушення норм міжнародного права збройних конфліктів, за умови, що така зброя, такі боєприпаси, матеріали і методи ведення війни є предметом всеохопної заборони.

Враховуючи це, такі дії мають ознаки складу воєнного злочину, передбаченого п.п. хх) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту, а саме застосування зброї, боєприпасів і матеріалів, а також методів ведення війни такого характеру, що спричиняють надмірні ушкодження чи непотрібні страждання або які є невибірковими за своєю суттю в порушення норм міжнародного права збройних конфліктів, за умови, що така зброя, такі боєприпаси, матеріали і методи ведення війни є предметом всеохопної заборони.

Вимога викупу за військовополоненого (зокрема у ПЗ-16). Відповідно до ч. 1 ст. 12 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими, військовополонені перебувають у руках ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин, які взяли їх у полон. Незалежно від відповідальності, яку можуть нести окремі особи, держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. Згідно зі ст. 13 цієї ж Конвенції, з військовополоненими необхідно завжди поводитися гуманно, а ст. 15 передбачає, що держава, яка тримає в полоні, зобов'язана забезпечувати безоплатне утримання військовополонених, а також надавати їм безоплатну медичну допомогу, якої вимагає їхній стан здоров'я. Загалом описані у повідомленні дії мають ознаки грубого порушення порядку поводження з військовополоненими, передбаченого в Женевській конвенції про поводження з військовополоненими. 

Описані у ПЗ-16 дії можуть мати ознаки воєнних злочинів, таких як взяття заручників, передбаченого п.п. viii) п. а) ч. 2 ст. 8  Римського статуту, посягання на людську гідність, зокрема образливе і принизливе поводження, передбаченого п.п. xxi) п. b) ч. 2 ст. 8  Римського статуту,  катування або нелюдське поводження, передбаченого п.п. іі) п. а) ч. 2 ст. 8 Римського статуту. 

Зґвалтування (зокрема у ПЗ-2-3, ПЗ-17). Випадки зґвалтувань порушують, зокрема, ст. 27 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, ст. 76 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року. Залежно від характеру правопорушення такі дії можуть кваліфікуватися як воєнний злочин, передбачений пп. xxii) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту або злочин проти людяності, передбачений п. g) ч. 1 ст. 7 Римського статуту.

Стосовно зґвалтування неповнолітніх (зокрема ПЗ-2-3, ПЗ-17) слід вказати, що діти користуються особливим захистом під час збройних конфліктів. Так, згідно з ч. 1 ст. 77 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року діти користуються особливою повагою і їм забезпечується захист від  будь-якого роду непристойних посягань. Такі дії також є формою жорстокого поводження, яке є забороненим і залишатиметься забороненим будь-коли та будь-де стосовно осіб, які не беруть активної участі в бойових діях відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про захист цивільного населення під час війни. 

Випадки зґвалтування неповнолітніх, які призвели до смерті потерпілого (зокрема у ПЗ-17), мають ознаки таких воєнних злочинів або злочинів проти людяності (залежно від характеру правопорушення) як:

- вбивство, пп. i) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту або п. a) ч. 1 ст. 7 Римського статуту;

- катування, умисне заподіяння сильних страждань, пп. ii), iii) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту або п. f) ч. 1 ст. 7 Римського статуту;

- зґвалтування чи будь-яка інша форма сексуального насильства подібної тяжкості, пп. xxii) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту або п. g) ч. 1 ст. 7 Римського статуту.

У випадку зґвалтування осіб на очах у близьких осіб (зокрема у ПЗ-17) це може вважатися наругою над людською гідністю, зокрема образливим та принизливим поводженням, яке є забороненим і залишатиметься забороненим будь-коли та будь-де стосовно осіб, які не беруть активної участі в бойових діях відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про захист цивільного населення під час війни. Тому такі дії можуть додатково мати ознаки воєнного злочину у формі умисного заподіяння сильних страждань, передбаченого пп. iii) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту.

Знищення та привласнення майна (яке не зумовлене воєнною необхідністю) (зокрема у ПЗ-1, ПЗ-5, ПЗ-8, ПЗ-11, ПЗ-14-15, ПЗ-20, ПЗ-24, ПЗ-25, ПЗ-29). Згідно зі  ст. 53 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, забороняється будь-яке знищення окупаційною державою рухомого чи нерухомого майна, що є індивідуальною або колективною власністю приватних осіб чи держави, або інших громадських установ чи соціальних або кооперативних організацій, за винятком випадків, коли це необхідно для проведення воєнних операцій. Системний аналіз ст. 146 та 147 цієї ж Конвенції дозволяє зробити висновок, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються надати чинності будь-якому закону, необхідному для надання дієвих карних санкцій для осіб, які вчинять або наказують іншим учинити будь-яке серйозне порушення, серед яких широкомасштабне руйнування і привласнення власності, не виправдане воєнною необхідністю, і здійснюване незаконним чином і безцільно.

Розстріли тварин можуть кваліфікуватися як незаконне знищення рухомого майна, а вирізання худоби, крім цього, може ще й розглядатися як незаконне привласнення майна (ПЗ-1, ПЗ-2-3). До останнього також можуть належати й факти того, що у суспільстві часто іменують “мародерством”.

Такі дії можуть містити склад воєнного злочину, передбаченого п.п. iv) п. а) ч. 2 ст. 8 Римського статуту, а саме незаконне, безглузде та широкомасштабне знищення і привласнення майна, не викликане воєнною необхідністю.

Примусове укладання трудових контрактів, вербування осіб та здійснення заходів контролю (безпеки) необумовлених воєнною необхідністю (зокрема у ПЗ-14-15). Примусове укладання контрактів, “вербування” осіб та схиляння їх “на свій бік” – ч. 2 ст. 51 Конвенції про захист цивільного населення під час війни передбачає можливість окупаційної держави залучати до примусових робіт лише осіб, що перебувають під захистом, яким виповнилося 18 років, і лише до такої роботи, яка є необхідною для забезпечення потреб окупаційної армії або для належного забезпечення населення окупованої країни комунальними послугами, продуктами харчування, житлом, одягом, транспортом та медичними послугами. Водночас, згідно з ч. 4 ст. 51 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, примусове залучення до праці у жодному разі не повинне передбачати участі робітників в організаціях військового або напіввійськового характеру (зокрема ПЗ-24), а ч. 1 ст. 52 передбачає, що жодний контракт, угода чи положення не можуть обмежувати права робітника добровільного чи недобровільного, де б він не знаходився, звертатися до представників держави-покровительки з проханням про її покровительство. Також відповідно до ч. 2 ст. 52, забороняються будь-які заходи, що мають на меті спричинити безробіття чи обмежити можливості працевлаштування для робітників окупованої території, щоб примусити їх працювати на окупаційну державу (зокрема ПЗ-30). Примушення військовополоненого або іншої особи, що перебуває під захистом, до служби у збройних силах ворожої держави становить склад воєнного злочину, передбаченого п.п. v) п. а) ч. 2 ст. 8 Римського статуту. 

Стосовно вербування дітей (зокрема ПЗ-28), діти віком до п'ятнадцяти років перебувають під особливим захистом відповідно до Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (зокрема ст. 14, 23, 24, 50, 89 та ін.). Набір або вербування дітей віком до п’ятнадцяти років до складу національних збройних сил або їх використання для активної участі в бойових діях становить склад воєнного злочину, передбаченого п.п. xxvi) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту.

Щодо вербування, то воєнним злочином буде набір або вербування дітей віком до п’ятнадцяти років до складу національних збройних сил або їх використання для активної участі в бойових діях, згідно з п.п. xxvi) п. b) ч. 2 ст. 8 Римського статуту.

Варто зауважити, що відповідно до ч. 4 ст. 27 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, сторони конфлікту повинні застосовувати до осіб, що перебувають під захистом, таких заходів контролю чи безпеки, які будуть визнані за необхідні під час ведення війни. Прослуховування цивільного населення, не обумовлене такою необхідністю, порушує норми міжнародного гуманітарного права.

Поводження з померлими під час міжнародного збройного конфлікту (зокрема у ПЗ-19). Відповідно до норм звичаєвого міжнародного гуманітарного права: 

  • у всіх випадках, коли це дозволяють обставини, особливо після бою, кожна сторона конфлікту повинна негайно вжити всіх можливих заходів для того, щоб без будь-якої дискримінації розшукати, підібрати та евакуювати померлих;
  • кожна сторона конфлікту повинна вживати всіх можливих заходів для того, щоб запобігти пограбуванню померлих;
  • заборонено глумитися над тілами померлих;
  • сторони конфлікту повинні всіляко сприяти поверненню останків померлих на вимогу тієї сторони, до якої вони належать, чи на вимогу родичів померлих. Особисті речі, що належали померлим, також підлягають поверненню;
  • померлі повинні бути гідно поховані, а до їхніх могил необхідно ставитися з повагою та утримувати їх у належному стані;
  • з метою ідентифікації останків померлих кожна сторона конфлікту повинна реєструвати всю наявну інформацію перед похованням та позначати місця розташування могил.

Окрім цього, вимоги щодо поховання окремих категорій осіб та поводження з померлими містяться у Женевських конвенціях 1949 року про захист жертв війни (І – ст. 17, ІІ – ст. 20, ІІІ – ст. 120, IV – ст. 130), а також у ст. 34 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року.

Таким чином, залишення трупів убитих на вулицях порушуватиме, зокрема, положення міжнародного гуманітарного права щодо необхідності їх гідного поховання. Незважаючи на можливі порушення норм міжнародного гуманітарного права, у Римському статуті відсутній відповідний склад міжнародного кримінального злочину.

Список скорочень та джерел