Політична мапа Львівської області

Соціально-економічний стан області 

Загальний огляд соціально-економічної ситуації в області до та після початку повномасштабного російського вторгнення

У силу свого географічного розташування і завдяки успішному стримуванню Збройними Силами України російської армії Львівська область не була окупації й протягом усього періоду повномасштабної війни перебуває у глибокому тилу. Через це вона зазнала незначних втрат — порівняно з регіонами, які перебували під окупацією чи розташовані біля фронту. Найбільше серед усіх галузей від війни постраждала енергетична інфраструктура Львівщини.

Це не означає, що регіон уникнув руйнувань. Як і всі області України, Львівщина зазнавала періодичних ракетних обстрілів і атак дронів-камікадзе. Станом на 25 березня 2023 року регіон обстріляли 31 раз, у результаті чого, за офіційними даними, загинуло щонайменше 47 людей, а ще 170 поранені.

Поступово оговтуючись від тиску непередбачуваних обставин, керівництво Львівської області та громади змінило системні підходи в роботі на прийняття швидких та нестандартних рішень. Згодом, коли ситуація стабілізувалася, з'явилися намагання налагодити сталий процес в умовах так званої new normality («нової нормальності»).

Повномасштабна російська агресія стала викликом для соціально-економічного розвитку Львівщини і негативно вплинула на окремі галузі й економіку області загалом. За попередніми розрахунками, зупинилося близько 180 великих та середніх підприємств — близько 23% так званого облікового кола статистичних спостережень, яке в області налічує близько 1100 підприємств (на їх основі вираховують річні показники). Поступово бізнес почав відновлювати роботу, і станом на березень 2023 року не працювали лише близько 20 підприємств, у яких є проблеми з ринками збуту продукції або постачання сировини. Індекс промисловості знизився до майже 88% станом на сьогодні порівняно з аналогічним періодом минулого року.

У перші місяці повномасштабної війни підприємці пристосовувалися до нових обставин, і вже до літа 2022 року вони зуміли відновити більшість виробничих потужностей. Однак восени почалися масові обстріли, що спричинило другу хвилю стрімкого падіння промисловості, від якої економіка оговталася лише наприкінці 2022 року. Внаслідок суттєвого ураження енергогенеруючих підприємств області, зокрема Добротвірської ТЕЦ і Львівської ТЕЦ-1, помітно скоротилося вироблення і споживання  електроенергії. 

Чи не найбільших втрат зазнала будівельна галузь, що знизила темпи виробництва на 40% порівняно з 2021 роком. Водночас за обсягом прийнятого в експлуатацію житла Львівщина посіла третє місце серед інших регіонів, а за темпом приросту — 14-те. На ринку зменшилася кількість первинного житла, але через те, що попит у Львові залишався стабільно високим (перш за все завдяки заможним ВПО, які активно купували нерухомість протягом 2022 року), ціни на житло суттєво зросли. 

Також постраждали легка промисловість (у березні-квітні 2022 року підприємства фактично зупинилися) і машино- та приладобудування. Навіть автономний та адаптивний IT-кластер зазнав втрат, оскільки іноземні замовники бачили війну в Україні як суттєвий фактор ризику у веденні бізнесу з українськими IT-компаніями. Сільське господарство — одна з небагатьох галузей, де були бодай незначні позитивні тенденції. Так, за попередніми даними, індекс виробництва валової сільськогосподарської продукції за 2022 рік становив 101% порівняно з 2021 роком, зокрема у сільськогосподарських підприємствах — 101,7%, а в господарствах населення — 100,6%.

Водночас унаслідок повномасштабної війни зросло торгівельне сальдо. Попри те, що експорт торгівельної продукції з Львівщини має добрі показники зростання — близько 6% (втім, до 2022 року в середньому він становив 13%) — частка імпорту зросла значно помітніше, а тому станом на зараз область має негативний торгівельний баланс. Раніше в регіоні стабільно було понад 1200 експортерів, але вже за пів року повномасштабної війни їх кількість зменшилась утричі. Раніше кожен п’ятий долар у львівській економіці був генерований експортом. Станом на початок 2023 року підприємствам вдалося надолужити втрати, хоча при цьому кількість експортерів коливається у межах 1000. Як поодинокий виняток у регіоні можна згадати виробника кормів для тварин ТОВ «Кормотех», який за минулий рік виріс на 12%, а за обсягами продажів — на 30% у грошовому еквіваленті.

Споживчі ціни в області за 2022 рік у цілому зросли на 26,4% (в Україні — на 26,6%). Як наслідок, збільшилася вартість так званого “борщового набору”, який є основою споживчого кошика. Споживча інфляція у 2022 році в основному сформувалася за рахунок подорожчання продуктів харчування, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, товарів та послуг у сфері транспорту, а також підвищення цін на товари та послуги у житлово-комунальній сфері, охороні здоров’я та освіті. Індекс споживчих цін на Львівщині щомісячно зростав експоненційно в середньому на 2–3% і в прогресії зріс від 101,6% у січні до 126,4% у грудні 2022 року.

Якщо вірити офіційній статистиці, до якої обласна та міська влади ставляться обережно, рівень безробіття у Львівській області за останній рік скоротився на 12,4%. До 2022 року рівень безробіття на Львівщині переважно коливався від 7% до 9%. Станом на тепер немає релевантних даних для підрахунків, як і розуміння, хто залишився, а хто поїхав з області. Згідно з припущенням посадовців, реальний рівень безробіття може коливатися в межах від 15% до 20%. Якщо на початку лютого 2023 року кількість актуальних вакансій на Львівщині становила 4 тис., то станом на 1 лютого 2022 року їх було 4,5 тис. На 1 лютого 2023 року допомогу з безробіття отримували 2,7 тис. осіб — проти 11,3 тис. осіб у лютому 2022 року. Тобто кількість отримувачів допомги за час повномасштабної війни зменшилася на 76%. Основною причиною суттєвих розбіжностей з реальним станом справ на ринку праці є небажання переважної більшості ВПО ставати на облік у центрах зайнятості, а тому офіційна статистика їх не помічає. Водночас багато львів’ян, зокрема безробітних жінок, виїхали за кордон, що зменшило кількість отримувачів допомоги. Найбільший попит на робочу силу у сферах переробної промисловості (28%), торгівлі (12%), транспорту (10%), освіти (7%).

Згідно з офіційною статистикою, реальні доходи мешканців Львівської області у 2022 році знизились орієнтовно на 20%, але реальна ситуація ще гірша. Особливо це відчули працівники бюджетної сфери, доходи яких прив’язані до мінімальних зарплат. Протягом минулого року відбулося незначне зростання зарплат, яке не відповідає ринку, проте не покриває показників інфляції, а тому багато львів’ян за підсумками 2022 року збідніли.

До позитивних показників можна віднести зменшення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам підприємств, установ та організацій. Її сума (без урахування підприємств, які припинили подавати звіти) станом на 1 січня 2023 становила 84 млн гривень, тобто зменшилася на 28% з початку 2022 року.

Адаптація економіки до нових умов

Економічна та інвестиційна ситуація у Львівській області після 24 лютого 2022 року змінилася докорінно. Нині немає підстав говорити про залучення прямих іноземних інвестицій. Якщо раніше на Львівщині супроводжували 129 інвестиційних об’єктів, то станом на літо 2022-го їх практично не залишилося. З кінця лютого до кінця червня 2022 року позиція фактично усіх інвесторів звелася до того, що вони залишаються на місці, але заморожують будь-яку розвиткову діяльність. Саме тому площина співпраці Львівської обласної військової адміністрації бізнесом змістилася. Тоді, як, зрештою, і нині, немає підстав говорити про інвестиції.

Зараз учасників ринку можна поділити на чотири категорії. Перші — іноземні інвестори, що знайомі з місцевими реаліями, а тому знають, що невдовзі почнеться відбудова країни, а разом із нею — ажіотаж. Вони пропальповують ситуацію, збирають дані, але займають вичікувальну й поки не готові інвестувати. Друга категорія — це інвестори, які вже прийняли для себе рішення про інвестування, тимчасово заморозили проєкти і дуже повільно повертаються до них. Третя — внутрішні інвестори, перш за все великі українські промислові групи, які диверсифікують свою діяльність і релокують її зі східних та південних регіонів України у тилові області. Четверта категорія — регіональні внутрішні інвестори та економічні еліти, які пам’ятають особливості ведення бізнесу у 1990-х роках і знають, що за кожною кризою настає зростання, а тому поступово реінвестують у власне виробництво або скуповують дешеві активи.

Економічний пріоритет змістився на підтримку національного виробника або його порятунок. Абсолютно новим напрямком роботи стала релокація бізнесу — створення умов для переміщення підприємств та їхніх потужностей зі сходу та півдня України на безпечніші території. Водночас між західними областями України існувала здорова конкуренція. Коли Міністерство економіки надсилало заявку на релокацію військовим адміністраціям Львівської, Волинської, Тернопільської та Івано-Франківської областей, усі вони відразу починали телефонувати заявнику.

Із процесом релокації було кілька основних проблем. Перша полягає в тому, що великі обсяги інформації надходили з різних каналів — таблиць Excel, Telegram-каналів, WhatsApp тощо. Синхронізувати цей процес було складно, допоки не запровадили спеціальну CRM-систему (Customer Relationship Management — менеджментська система комунікації з клієнтами). Друга — бізнеси, які хотіли переїхати, не вміли скласти належного запиту до необхідної йому локації. Тоді Львівщину розділили на три зони — Північну (Червоноград, Сокаль, Добротвір), Львівську (на основі Львівського району) та Передкарпатську (Дрогобич, Стрий, Борислав, Яворів, Розділ) — і проаналізували, куди заходять гілки залізничних колій. За опорні пункти взяли Львів. Дрогобич та Червоноград, де облаштували три величезні склади, куди можна було завезти обладнання на тимчасове зберігання, доки відбувався пошук локації.

Загалом за період із 24 лютого 2022 року Львівська обласна військова адміністрація обробила 957 заявок. За словами голови департаменту економічної політики ЛОВА Степана Куйбіди, з вересня 2022 року кількість запитів на релокацію зменшується. Нині влада опрцьовує 15-20 заявок від «теплих» контактів, аде рішення щодо них ще не прийняті. Переважно це диверсифікований бізнес, який розглядає Львівщину як одну з можливостей. Станом на серпень 2022 року в область релоковано 205 підприємств — переважно середнього та малого бізнесу. 60% із них перебуває у межах Львівського району. 130 підприємств вже запустилися і налагодили виробництво, а це близько 5 тисяч робочих місць. Решта перебуває у процесі облаштування або переїзду. Водночас у цю статистику зі зрозумілих причин не входять підприємства військово-промислового комплексу. 

До Львівської територіальної громади релокувалося 100 підприємств, що пов’язано з економічною привабливістю обласного центру. 18 із них планують повертатись або вже повернулись додому, залишивши у Львові свою філію. 

Слід зазначити, що до Львова переїхали відразу два гіганти машинобудівної галузі — ТОВ «УК «Вітропарки України» (у складі групи компаній ПАТ «Краматорський завод важкого верстатобудування») та «Пожмашина» — лідер на ринку пожежної, спеціалізованої та сільськогосподарської техніки. Також релокувався один із найбільших виробників матраців «Matroluxe» та виробник кави з Броварів.

У середині березня 2022 року до Львівської міської ради звернулося релоковане підприємство ТОВ «Харківський завод засобів індивідуального захисту», що спеціалізувалося на виготовленні спорядження для військових, зокрема бронежилетів. Його представники хотіли відновити роботу у Львові. Дуже швидко для забезпечення потреб повного циклу виробництва об’єдналося близько 10 інших підприємств. Так утворився Львівський оборонний кластер (ЛОК) — громадське об’єднання, що поставило за мету якомога швидше виготовити на потреби Збройних Сил України 100 тисяч бронежилетів. На момент написання цього тексту мети досягли на 80%, а Міністерство оборони визнало ЛОК основним координатором волонтерського руху з виготовлення бронежилетів Україні. ЛКП «Інститут міста» теж увійшов у цей кластер як організація, що, зокрема, відповідає за фінансовий менеджмент.

Через релокацію бізнесу актуалізувалися питання логістики й транзиту територією області. Регіон став логістичним хабом України, «воротами у Європу», що виявилося колосальним викликом для керівництва області, а наслідки реагування на нього стануть відчутними найближчим часом. Через обмежені можливості морських шляхів існує висока ймовірність того, що основний експорт відбуватиметься залізничним транспортом. Україну відділяє від Європейського Союзу різниця в ширині колій у 88 міліметрів. Вузька (європейська) колія є у Мостиськах, вона заходить у «Мостиський сухий порт» [індустріальний парк], але й там не вся її протяжність здана в експлуатацію. Лише зараз вузьку колію підводять до Рави-Руської — у Нижанковичах (селищі на кордоні з Польщею) її наразі немає.

Паралельно міська рада Львова працювала над розробкою Концепції комунального індустріального парку «Спарроу Парк Львів» у міській промисловій зоні Сигнівка. Цей документ депутати мають затвердити у квітні 2023 року, а в червні цього року парк уже має розпочати свою діяльність.

Крім цього, з листопада 2022 року, згідно з новою бюджетною програмою, Львівська міська рада компенсовує ОСББ, керуючим компаніям і підприємцям ресторанної сфери та роздрібної торгівлі продуктами харчування 50% від вартості генераторів. Для перших максимальна компенсація становить 30 тис. грн, а для других — 80 тис. гри. Нині цією програмою скористалися близько 50 підприємців Львова.

Виклики для обласної та міської влади в умовах війни

З першого дня повномасштабної війни Львівська область спершу стихійно, а згодом скоординовано виконувала функції міграційного та гуманітарного хабів. Вона стала прихистком для тисяч внутрішньо переміщених осіб та основними воротами у Європейський Союз. Львів також є одним із основних центрів отримання іноземної гуманітарної допомоги. Тут діє потужний волонтерський рух, завдання якого — максимальне тилове забезпечення прифронтових територій та ЗСУ.

Перші три місяці влада області та обласного центру активно працювали над залученням та розподілом гуманітарної допомоги. Це доволі бюрократизований процес: потрібно було писати листи за кордон, підтримувати зв’язок із митницею, партнерськими організаціями, які надавали допомогу, узгоджувати потреби різних сторін, висвітлювати цю підтримку в медіа.

Водночас влада адаптовувала стратегічні бачення розвитку міста до нових умов. Зокрема, у Львові продовжує діяти затверджена у 2021 році Інтегрована концепція розвитку, яка містить основні принципи Комплексної стратегії розвитку міста на 2012–2025 роки та компоненти, які стосуються ролі Львова як центру громади. Цей документ об’єднує всі інші стратегії, такі як План міської мобільності, Комплексну стратегію озеленення, Стратегію розвитку культури до 2025 року тощо. Довгострокові цілі до 2030 року залишаються актуальними, а от короткострокові програми на 3–5 років потрібно змінювати. Після 24 лютого найбільш відчутною для громади стала потреба в детальному економічному стратегуванні, яке б дозволило сфокусуватися на точкових речах. З цією метою, в тому числі за участі ЛКП «Інститут міста», було розроблено програму «7 дій економічного поступу Львова в умовах воєнного стану», що задає вектор розвитку міста і пропонує пріоритетні галузі економіки та цілі, на які має орієнтуватися діяльність міської ради.

Що стосується орієнтирів від держави, то громада очікує формування загальноукраїнської стратегії, у межах якої можна було б зрозуміти перспективи розвитку Львова як регіонального центру. Навіть у кризових умовах команда міської ради бачить своєю амбітною метою лідерство Львова у регіоні Східної Європи.

Тим часом Львівська обласна військова адміністрація має побоювання, що регіон опиниться осторонь національних процесів відновлення та відбудови України у межах державних і міжнародних програм. Самк тому триває оновлення й адаптація нещодавно прийнятої Стратегії розвитку Львівської області на період 2021–2027 років до викликів війни, зокрема відновлення регіону і критичної інфраструктури. Львівщина має також має отримати справедливу частку ресурсу для майбутнього відновлення країни, яким розпоряджатиметься нещодавно створене Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України.

Крім цього, з середини 2022 року триває спільна з Львівською міською радою робота над розробкою стратегії Львівської агломерації, яка може об’єднати 17 територіальних громад довкола обласного центру. А з літа 2022 року триває дискусія довкола справедливої трансформації Червоноградського вуглевидобувного мікрорегіону і пошуку можливостей для спільного розвитку територіальних громад Червоноградського району за новою економічною моделлю.

Львівська область потребує програми післявоєнного відновлення, але наявні загальні критерії оцінки втрат не завжди релевантні для регіону. Наприклад, кількість населення області зменшилася більш як на 15%, але при цьому не враховується та обставина, що натомість сюди могла приїхати стільки ж (або й більше) внутрішньо переміщених осіб. По суті, кількісні показники могли не зазнати суттєвих змін, проте якість та структура населення помітно змінилися. Це означає нову демографію в умовах нової нормальності. Ще одним критерієм є кількість руйнувань населених пунктів і приватного сектору — їх, на щастя, небагато.

Після того як Програма відновлення для області буде розроблена, подібні програми створюватимуть для окремих територіальних громад Львівщини. Відкритим також залишається питання, як можна виносити на обов’язкове громадське обговорення чутливу в безпековому розумінні інформації під час розробки Програми.

Руйнування критичної інфраструктури

Львівська область зазнала руйнувань від ракетних обстрілів. Збитки від них, хоч і відчутні, все ж значно менші, ніж на тимчасово окупованих територіях і в прифронтових регіонах. Станом на вересень 2022 року в області зруйновано 86 об’єктів, на відновлення яких потрібно близько 360 млн грн. Ідеться про 37 приватних та 20 багатоквартирних житлових будинків, об’єкти військової та критичної інфраструктури, заклади освіти, готелі, підприємства, медичну установу та відділення поліції.

Перших великих втрат і руйнувань завдав обстріл Міжнародного центру миротворчості та безпеки (Яворівський полігон) 13 березня 2022 року. Згодом, 18 квітня, ракета влучила в шиномонтаж у Львові. Восени росіяни пошкодили електромережі — обстріли відбулися 11 жовтня, 15 листопада та 23 листопада. Найчастіше цілями ракетних атак були об’єкти критичної військової інфраструктури (Львівський державний авіаційно-ремонтний завод, Львівський бронетанковий завод, Яворівський військовий полігон, військові частини в Бродах, Новому Калинові, Кам’янці-Бузькій, Радехові тощо), залізничної інфраструктури у Львові, Яворівському, Стрийському та Золочівському районах, освітньої інфраструктури, а також енергетичної інфраструктури у Львові, Добротворі, Стриї.

Водночас ситуація з критичною енергетичною інфраструктурою Львівської області надзвичайно складна. Від її надійності залежать можливості для промислового виробництва, зайнятості населення і забезпечення його базових потреб. Збитки енергетичної галузі області наразі підрахувати складно, але їх сума надзвичайно велика. Через те, що основне обладнання залишилося з совєцьких часів, а генеруючі підприємства не інтегровані у європейську енергетичну мережу, устаткування складно замінити. Енергетичний сектор потребує тотальної модернізації, яка прописанп у Стратегії розвитку Львівської області, але досі не реалізована. Основні прибутки від постачання електроенергії споживачам отримує ПрАТ «Львівобленерго», тоді як амортизаційні витрати припадають на енергогенеруючі компанії. Підприємство традиційно відносять до сфери впливу братів Григорія та Ігоря Суркісів (мажоритарна частка власності) й умовної групи «Приват» Ігоря Коломойського і його бізнес-партнера Геннадія Боголюбова (міноритарна частка).

Через несправедливий розподіл доходів від продажу електроенергії дуже мало коштів вкладали в модернізацію мереж, яка після масових ракетних обстрілів стала критично необхідноб. Також потрібно диверсифікувати генеруючі потужності зі ставкою на мережу малих станцій (тепло-, гідро -, вітрові) та розглянути варіант розміщення їх під землею для захисту.

У результаті руйнувань енергетичної інфраструктури з осені 2022 до кінця зими 2023 року у Львові були серйозні проблеми з енергопостачанням. Проблему блекауту місцева влада і «Львівобленерго» розв’язували, запроваджуючи графіків погодинних відключень. У перші місяці цей графік часто не виконували, але згодом, коли ситуацію взяли під контроль, відключення відбувалися за планами. Так тривало до початку березня 2023 року, коли цілодобове енергопостачання відновили. За цей час на Львівщині також розгорнули 45 «пунктів незламності», 20 із яких — у Львові. В місті створили мапу з їх розташуваннями, а також локаціями, де можна підзарядити техніку.

Тим часом Львівська міська рада за підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва GIZ працює над створенням просторового енергетичного плану Львівської міської територіальної громади — геоінформаційної системи енергетичної інфраструктури міста. Основна ідея — оцифрувати всю інфраструктуру громади, щоб мати змогу моделювати критичні ситуації та пропонувати обґрунтовані рішення. 

Зміни в структурі населення області

Упродовж багатьох років (ще з першої половини 1990-х) динаміка кількості населення у Львівській області була переважно негативною (населення стабільно зменшувалося в межах 0,5–1% щорічно). Кількість наявного населення області на 1 січня 2022 року становила 2478,1 тис. людей. Упродовж 2021 року воно скоротилося на 19 616 осіб. Кількість померлих суттєво перевищувала кількість живонароджених: на 100 смертей припало лише 49 народжень.

Упродовж 2021 року міське населення скоротилось на 10 409 людей, сільське — на 9 207 (у 2020 році — на 7273 та 7061 людину відповідно). Станом на 1 січня 2022 року кількість міського наявного населення становила 1516,3 тис. людей, сільського — 961,8 тис. Збереглася ця тенденція і в 2022 році, незважаючи на виклики повномасштабної російської агресії.

Після 24 лютого 2022 року Львівщина вимушено стала міграційним хабом. Станом на 25 квітня 2022 року державний кордон в області перетнули 1,751 млн громадян України, а повернулося з-за кордону лише 177 тис. осіб.

До того ж Львів став одним із основних центрів прийому внутрішньо переміщених осіб в Україні. За даними обласного керівництва, на залізничні вокзали Львова щодня прибувало 30 евакуаційних потягів із 25–35 тисячами людей. У перші два з половиною місяці, за даними мобільних операторів, у місті постійно перебувало 2 млн людей. Тобто, крім довоєнного населення у 800 тис. мешканців, щодня у місті було ще 1,2 млн людей. Усі вони десь розміщувалися: хтось приїжджав на день, хтось — на годину, хтось — на три місяці, а хтось і досі залишається тут. За перші сто днів через Львів проїхали понад 5 млн осіб, із яких понад 2 млн перебували в місті певний час. Переважно це внутрішньо переміщені особи.

З першого дня повномасштабного вторгнення за ініціативи міської ради у Львові створили три штаби: для отримання й розподілу гуманітарної допомоги, залучення волонтерів та розміщення ВПО. Найбільша складність у їх роботі полягала в тому, що кількість людей, які потребували допомоги, різко зросла. Помічним у реагуванні частково виявився попередній досвід — станом на початок лютого 2022 року у Львові вже проживало близько 7 тисяч осіб зі статусом ВПО. Однак масштаб проблеми після початку повномасштабної війни був безпрецедентним. За приблизними підрахунками, за час «волонтерської мобілізації», що тривала з лютого до червня, через систему, яку координував Центральний волонтерський штаб у Львові, пройшло понад 10 тисяч волонтерів. У червні більшість функцій, пов’язаних із забезпеченням потреб ВПО, перейшли до міського Центру соціальної підтримки осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування і внутрішньо переміщених осіб.

Протягом перших 60 днів повномасштабної війни у Львівській області поселилися 325 тис. тимчасово переміщених осіб. Однак, за даними операторів мобільних мереж, у регіоні перебувало приблизно 450 тис. ВПО. Достеменно відомо, що у місцях тимчасового поселення залишається 265 тис. вимушених переселенців, проте офіційно зареєструвалися лише 145 тис. Найчастіше люди зупинялися у Львівському районі — у Львові, Винниках, Брюховичах, а також Жовкві, Новояворівську, Дрогобичі й Червонограді.

З травня 2022 року міграційні процеси в області вже не зазнавали суттєвих змін. Кількість офіційно зареєстрованих ВПО на Львівщині залишається більш-менш сталою, але влада не розуміє внутрішню міграційну динаміку: скільки людей згодом виїхали за кордон, повернулися додому або вирішили залишитися у Львівській області. Ще складніша ситуація з тими ВПО, які ніде не зареєстровані й не потрапляють у жодну статистику. За припущеннями, їх може бути приблизно стільки ж, скільки й офіційно зареєстрованих.

Станом на березень 2023 року на Львівщині залишаються близько 240 тис. людей зі статусом ВПО,, серед яких 94 тис. проживають безпосередньо у Львові. Результати соціологічного дослідження «Переселенці Львівської області: хто вони та чого потребують», проведеного в червні 2022 року, показали, що 73% внутрішньо переміщених осіб — це жінки, і лише 27% — чоловіки. Також виявилося, що 75% із тих переселенців, які мали роботу до повномасштабної війни, відчули зміни у своїй професійній зайнятості. Водночас 86% опитаних переселенців на Львівщині задоволені наданою їм гуманітарною допомогою. 

Управління соціального захисту Львівської міської ради, говорячи про виклики на 2023 рік, звертає увагу на зростання кількості вразливих груп населення, зокрема за рахунок внутрішньо переміщених осіб. Станом на сьогодні їх у Львові близько 120 тис. осіб.

Існує проблема реєстрації переміщених осіб, більшість із яких не бажають ставати на облік через фактор невизначеності. У співпраці з обласним центром зайнятості було узгоджено, що для обліку ВПО достатньо будь-якого документа. Самепослуги для ВПО, пов’язані з набуттям цього статусу та оформленням виплат, стали найпопулярнішими у ЦНАПах у цей період. Станом на осінь 2022 року офіційного статусу ВПО у Львівській громаді набуло 109,5 тис. людей. Усі вони ідентифіковані через відповідний державний реєстр та мають спеціальний документ — довідку переселенця, з якою потім звертаються для оформлення інших документів або допомоги.

Однією з найбільш актуальних для ВПО потреб залишається питання житла. Як показали результати соціологічного дослідження агенції «Фама», у кожного четвертого ВПО, який переселився на Львівщину,  житло знищене або пошкоджене. Якщо спочатку переселенцям надавали тимчасовий прихисток у не завжди облаштованих будівлях — школах, садках, гуртожитках, то пізніше постала проблема постійного житла, особливо для родин, чиї будинки зруйновані внаслідок бойових дій. Львівська обласна військова адміністрація та Львівська міська рада залучають міжнародних та українських партнерів для реконструкції наявних об'єктів і побудови нового житла.

Оскільки в перші місяці повномасштабного вторгнення перед керівництвом Львова постав виклик поселення величезної кількості осіб, політика міста була спрямована на швидку побудову тимчасового житла у форматі модульних містечок, де наразі проживає близько 1000 внутрішньо переміщених осіб. Перше з них побудували в квітні, воно розраховане на 350 осіб. Вже за місяць відкрили друге містечко, де розмістилися понад 300 осіб. Ще 300 людей мешкають у третьому містечку на Сихові. Ці модульні містечка надані урядом Польщі, а місто зі свого боку забезпечило виділення земельної ділянки для їх розміщення. У січні 2023 року відкрили четверте модульне містечко коридорного типу, більш комфортне для проживання взимку. Туди перемістили всіх мешканців літніх будиночків, а самі тимчасові споруди законсервували.

Облік постраждалих осіб з-поміж ВПО, які потребують житла для тимчасового проживання, та порядок його надання визначені розпорядженням голови Львівської обласної військової адміністрації від 19.07.2022 року №195/0/5-22ВА «Про організацію роботи щодо забезпечення тимчасовим житлом внутрішньо переміщених осіб, працівників переміщених підприємств, установ та організацій». За даними департаменту Адміністративних послуг Львівської міської ради, станом на березень 2023 року переселенці подали близько 600 заяв про потребу в житлі.

Основним локальним документом, спрямованим на допомогу з житлом для внутрішньо переміщених осіб, є Програма реалізації пріоритетних інфраструктурних проєктів у Львівській області. В квітні 2022 року до неї внесли зміни, затвердивши перелік об'єктів, що потребують відновлення і модернізації для розміщення ВПО та працівників підприємств, переміщених з інших областей на територію Львівської області. Інвестиції переважно спрямовували в заклади соціальної сфери — гуртожитки при закладах професійно-технічної освіти. Як зазначав голова обласної військової адміністрації, ця програма виконана на 99,8%. Її обсяг становив 305,3 млн грн, з яких фактично використали 304,7 млн грн. В 2022 році відремонтували 32 заклади та створили 2800 місць для проживання людей, які через війну втратили дім. Окрім коштів обласного бюджету, залучиои 84,1 млн грн від донорів (Міжнародна організація з міграції, Норвезька рада з питань біженців, Solidarités international, People in need, БФ «Запорука», Червоний Хрест, Move Ukraine, БФ «Щасливе сонечко», ГО «Будуємо Україну разом»); 23 млн грн допомоги від Малопольського воєводства Республіки Польща; 49,4 млн грн від 12 громад Львівщини; 4,5 млн грн спонсорських коштів закладів. У 2023 році на цю програму передбачено 102 млн гривень, з яких 100 млн грн — кошти обласного бюджету, а 2 млн грн — субвенція з місцевого бюджету обласному. Ця сума може збільшуватися шляхом внесення змін до бюджету. В планах на 2023 рік — відремонтувати 23 об’єкти у 21 громаді для створення 1283 додаткових місць для внутрішньо переміщених осіб.

Львівська обласна військова адміністрація активно працює з міжнародною організацією з міграції (МОМ), яка напрацьовує пропозиції для будівництва нового житла і реновації законсервованих будівель для їх перепрофілювання в житловий фонд. Наразі йдеться про реконструкцію недобудованого гуртожитку в Кам’янці-Бузькій і недобудованої Старосамбірської лікарні, а також концепції будівництва містечок у Старому Добротворі та Дрогобичі. 

У жовтні 2022 року Льівська міська рада підписала грантовий договір із Міжнародною фінансовою корпорацією (IFC) щодо надання співфінансування для реновації муніципальних будівель та створення тимчасового житла для ВПО. Як зазначив начальник управління інвестицій та проєктів департаменту економічного розвитку Андрій Павлів, місто може розраховувати на співфінансування ремонтно-будівельних робіт у розрахунку 3000 доларів на одну особу, яка проживатиме в облаштованому житлі. Станом на початок березня донор уже погодив із владою міста два об’єкти. Загалом передбачається, що організація виділить на допомогу українцям 25 млн євро. Кошти розподілять між містами, які приймають вимущених переселенців.

Тим часом у Великих Грибовичах, що входять до складу Львівської міської територіальної громади, в кінці 2022 року побудували перше немодульне містечко. Завдяки допомозі меценатів, зокрема GIZ і Мальтійської служби допомоги, реконструювали місцевий довгобуд — народний дім. Це житло призначене для родин військовослужбовців, які захищають Україну, чи загинули, захищаючи її. Орієнтовно там можуть проживати від 70 до 150 осіб.

19 грудня міська рада також оголосила про підписання грантової угоди з Європейською комісією, яка виділить 19,5 мільйонів євро на будівництво соціального житла для ВПО з інвалідністю. Термін реалізації проєкту — 18 місяців. Відповідно до ухвали ЛМР №2597 про погодження істотних умов цього договору, планують побудувати будинок на 8 поверхів на земельній ділянці площею 0,7254 га із загальною площею квартир 5010 кв.м, На сайті НЕФКО — інституції, яка супроводжує угоду, — вказано, що тендери на закупівлю робіт, товарів та послуг у містах, визначених цією програмою, планують розпочати з березня 2023 року.

Міжнародні донори, які нині спрямовують кошти на житло для ВПО, поступово змінюють підхід. Замість фінансування проєктів тимчасового проживання (шелтерів) вони переходять на підтримку реновації старого або будівництва нового бюджетного багатоквартирного житла зі змінюваним плануванням. Це житло буде не безкоштовним, але доступним для оренди чи придбання дешевдше від середньої ринкової вартості з пріоритетним правом на його приватизацію згодом. Фонди готові будувати постійне житло в територіальних громадах і передавати його на баланс місцевим радам. На відміну від шелтерів, такі проєкти стимулюють ВПО до економічної активності.

Інший проєкт Львівської міської ради, що виник як реакція на воєнні виклики і новий порядок денний громади, — це будівництво національного реабілітаційного центру «Незламні» («Unbroken») на базі Першого медичного об’єднання Львова. Станом на серпень 2022 року тут пролікувалися близько 5 тис. поранених українців, 1200 з яких — діти.  За приблизними підрахунками, на рік тут очікують від 50 тис. до 100 тис. звернень від поранених цивільних. Водночас Львівська обласна військова адміністрація підтримує розвиток медичного центру «Superhumans Center» — спеціалізованої клініки для протезування дорослих і дітей.

Крім того, в липні 2022 року за сприянням Товариства Червоного Хреста в Україні у Львові збудували Центр матері і дитини «Незламні матусі», призначений для тимчасового проживання понад 100 вагітних та породіль із-поміж внутрішньо переміщених осіб.

Якщо у першій половині 2022 року міграційні тенденції на Львівщині переважали в бік виїзду мешканців області за кордон, а кількість новоприбулих ВПО була меншою, то вже у другій половині року внутрішніх переселенів було більше, ніж тих, хто виїхав з області за межі України. Загалом погіршилися і кількісні показники працездатного населення, і якісні — на ринку праці не вистачає фахівців. Новоприбулі не зуміли замістити тих, хто виїхав за кордон, тому можна говорити про зменшення частки працездатного населення в області на щонайменше на 10%.

На ринку праці не вистачає працівників у будівельній галузі й легкій промисловості — швачок та закрійників, електрогазозварників, водіїв важких транспортних засобів. Запит на цих фахівців був завжди і залишився актуальним після 24 лютого 2022 року.

Керівництво Львівської області не має надійних даних про кількість і структуру населення регіону, яке виїхало за кордон після вторгнення. Не існує статистики, на основі якої можна було б прослідкувати зміну соціальної структури. Втім, є розуміння, що виїхали, по-перше, економічно активні громадяни працездатного віку, і, по-друге, переважно жінки віком від 30 до 55 років — часто з дітьми. Найбільше з них перебуває в Польщі, Чехії або Німеччині, де місцева влада і бізнес намагаються створювати умови, аби вони залишилися тут назавжди. Є побоювання, що якщо після перемоги у війні держава не створить умов для реабілітації ветеранів, нових робочих місць, програм для придбання житла в кредит і підтримки малого бізнесу, то повернути тих, хто зараз перебуває за кордоном, а також втримати тих, хто наразі живе в Україні, від еміграції буде складно.

У контексті міграційних процесів варто згадати про журналістське розслідування організації «Наші гроші. Львів» про зловживання та корупцію довкола видання Львівською ОВА дозволів для виїзду за кордон через систему «Шлях». Виявилося, що протягом багатьох місяців діє схема, до якої залучені організатори, вербувальники і посадовці. Вони заробляють мільйони на хабарях від військовозобов’язаних, які втікають за кордон. На це розслідування відреагував голова ЛОВА Максим Козицький. У своїй колонці він справедливо написав, що питання внесення даних про водіїв до системи «Шлях» не врегульоване жодними нормативно-правовими актами України. Водночас ЛОВА відмовилася надати інформацію про організації, які подавали звернення, та осіб, яким надали дозвіл на виїзд за кордон.

Інтеграція внутрішньо переміщених осіб

Передовсім існує забезпечення внутрішніх переселенців роботою. Для цього керівництво області погодило з Львівським обласним центром зайнятості спрощений порядок обліку ВПО, які шукають роботу, — для цього достатньо подати будь-який документ. Однак за весь час повномасштабної війни до центрів зайнятості зголосилися не більше 2 тис. осіб. Серед об’єктивних причин — невідповідність спеціальностей та професійної кваліфікації фахівців видобувних та промислових регіонів до структури економіки Львівщини. Тому обласний центр зайнятості запровадив ваучери на навчання, перекваліфікацію чи підвищення кваліфікації ВПО за державні кошти.

Також місто допомагало релокованій з Луганщини Рубіжанській панчішній мануфактурі знайти гуртожиток для працівників, які виїхали разом із виробництвом. Натомість Угнівський аграрно-будівельний ліцей спершу поселив у себе внутрішніх переселенців, а згодом допоміг їм перекваліфікуватися для подальшої роботи у швейному цеху.

Більше як рік повномасштабної війни показав, що процес інтеграції внутрішньо переміщених осіб у Львівській області відбувається повільно та непросто. Серед причин — як неготовність місцевої влади до викликів, так через небажання самих ВПО докладати зусиль.

Для допомоги внутрішньо переміщеним особам Львівська обласна військова адміністрація створила вісім Консультаційно-координаційних центрів — при кожній районній адміністрації та центральний у Львові. Водночас Львівська міська рада створила Міський центр підтримки вимушено переміщених осіб. Для надання адміністративних послуг використовують також міські ЦНАПи. Вони переважно надають інформаційні та консультаційні послуги, психологічну допомогу, а також виготовляють або відновлюють документи. Крім цього, раніше тут групували ВПО залежно від рівня їхніх потреб.

Обласна адміністрація отримали від уряду стандартну програму підтримки внутрішньо переміщених на період дії воєнного стану в Україні. Однак вона не працює так, як повинна була б. Аж у другій половині 2022 року, коли міграційна ситуація в регіоні дещо стабілізувалася, обласна та міська влада почали думати над тим, як надавати не лише швидку допомогу для забезпечення базових потреб, а системно працювати з ВПО. З одного боку, слід уникнути гетоїзації переселенців, попередити ситуацію, коли б вони закрилися у своєму середовищі, а з іншого — не варто спонукати їх до цілковитої асиміляції в місцеве середовище. Для цього необхідно розробляти інтеграційні заходи в освітній, культурній, економічній, житлово-комунальній сферах. 

Інтеграції ВПО також перешкоджає ситуація невизначеності, у якій перебуває більшість із них. Вони живуть із відчуттям готовності повернутися додому при першій же можливості, але це залежить від результатів воєнних дій. Через це переселенці часто не хочуть влаштовуватися на роботу, віддавати дітей у місцеві школи, починати власну справу, зрештою, навіть вивчати українську мову.

Видатки обласного й міського бюджетів у 2022 та 2023 роках

Стан львівського обласного та міського бюджетів суттєво кращий, ніж описані вище показники реального сектору економіки. Ситуація дещо парадоксальна: економіка падає, а бюджет зростає. Це специфіка економіки в умовах воєнного стану, коли бюджетна сфера насичена грошима передовсім за рахунок ПДФО військовослужбовців, який отримують громади до місцевих бюджетів. 

За словами Максима Козицького, Львівська область перевиконала бюджет у першому кварталі саме за рахунок податків на доходи фізичних осіб і податків місцевих підприємств. За перший квартал 2022 року до загального фонду обласного бюджету надійшло 1,1 млрд грн, що на 31% більше, ніж за аналогічний період 2021 року. Порівняно з 2021 роком план виконали на 126%. Крім цього, до місцевих бюджетів мобілізували понад 7 млрд грн податків і зборів, а це на 28% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Станом на початок квітня 2022 року 75% підприємств, закладів харчування та магазинів у Львові відновили роботу.

Згідно з попередніми підрахунками ЛОВА, за 2022 рік до загального фонду бюджету області надійшло 29,9 млрд грн податків. Це на 11% або 2,9 млрд грн більше від плану. Порівняно з надходженнями 2021 року зростання становить 43% або 9 млрд грн. Виконання планових завдань та позитивна динаміка досягнуті практично за всіма основними податками і платежами.

До обласного бюджету мобілізували 5 млрд грн податків, що становить 149% до надходжень за 2021 рік та 118% до плану на 2022 рік. Загальний обсяг місцевих бюджетів Львівщини за доходами у 2022 році — 40 млрд грн. Такий показник досягнуто за рахунок виконання на 109% надходжень податків і платежів (28,6 млрд грн), отриманих трансфертів з державного бюджету (8,8 млрд грн), власних надходжень бюджетних установ (2,6 млрд грн). Попри воєнний стан, із місцевих бюджетів Львівщини профінансували більшість пріоритетних видатків.

Видаткова частина бюджету Львівської області на 2023 рік становить 6,8 млрд грн. Із них 2 млрд грн передбачені на обласні цільові програми, а 4,8 млрд — на поточне утримання комунальних закладів та установ обласного підпорядкування у сфері освіти, охорони здоров’я, культури, соціального захисту і спорту. З поміж останніх 45% видатків традиційно підуть на Комплексну програму охорони здоров’я та на фінансування закладів освіти Львівської області — 2 і 3,1 млрд грн відповідно. Лише близько 150 млн грн у бюджеті області на 2023 рік можна умовно назвати розвитковими видатками, а переважна більшість інших — бюджет утримання, адже соціальні зобов’язання влади превалюють.

Натомість бюджет Львівської міської територіальної громади на 2023 рік, хоч і трішки дефіцитний, на 600 млн гривень більший, аніж минулорічний. Прогноз доходів у поточному році становить 13,6 млрд грн, тоді як заплановані видатки — 13,7 млрд грн. При цьому бюджет розвитку становить 1,8 млрд грн, що навіть більше, ніж у попередньому році. Левову частку коштів передбачено для житлово-комунальне господарство, також у пріоритеті залишаються медицина, освіта, співфінансування проєків за грантові кошти, підтримка приєднаних громад, допомога військовим. Крім цього, понад 200 з близько 1700 працівників Львівської міської ради звільнять — утім, це буде радше скорочення вільних ставок, ніж реальне звільнення посадовців. Окремим предметом суперечки між виконавчими органами і депутатським корпусом були зовнішні запозичення (нові кредити) у розмірі 1 млрд грн, які міська рада щорічно бере без крайньої на те необхідності. Львів — єдине місто в Україні, яке вибрало 100% дозволених фінансових запозичень, адже вони не мають перевищувати бюджету розвитку, що для Львівської міської територіальної громади становить 3 млрд грн. Попри заперечення частини депутатів, ці кредити погодили більшістю голосів.

Найбільше на реалізацію фінансової політики Львівської області і громади порівняно з періодом до 24 лютого 2022 року вплинули зміни у правовому полі. Із запровадженням воєнного стану, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 9 червня 2021 р. № 590, місцеві бюджети обмежили у деяких видатках, перш за все на капітальне будівництво та інфраструктурні витрати. У другій половині 2022 року дозволили тільки капітальні ремонти, і лише у кінці року — нове будівництво. З міркувань економії ресурсів і факторів безпеки Львів минулоріч відмовився від проведення десятків форумів, фестивалів та інших культурних подій. Окремі витрати все ж продовжили фінансувати — зокрема, погашення фінансових зобов’язань громади по інфраструктурних об’єктах з європейськими інституціями. поповнення статутних капіталів стратегічно важливих підприємств, наприклад, ЛМКП «Львівтеплоенерго», ЛМКП «Львівводоканал» тощо. При цьому в минулому році бюджет розвитку Львова з продажу майна і землі був меншим 20% від планових надходжень за цими статтями.

Паралельно в 2022 році у Львівської громади з’явилася потреба у фінансуванні незапланованих видатків. Це статті, пов’язані з забезпеченням життєдіяльності міста в умовах війни, підготовкою критичної інфраструктури, розміщенням внутрішньо переміщених осіб, а також потребами військових — чотирьох підрозділів, які базуються на Львівщині: 24-та окрема механізована бригада, 80-та окрема десантно-штурмова бригада, 103-тя і 125-та окремі бригади територіальної оборони.

В цілому області вдалося перевиконати зведений бюджет. Аналогічна ситуація з загальним фондом бюджету Львівської громади за рахунок податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). Основна причина — зарплатний фонд військових частин, а також так звані «бойові». Ці суми дозволяють покрити недоотримані надходження з інших запланованих статей дохідної частини бюджету — продажу землі й нерухомості. Водночас ПДФО, яке зараз генерується в місцевих бюджетах, не є податком реального сектору економіки, а ситуативним податком військовослужбовців на території Львівщини. 

Натомість бізнесу стає щоразу складніше платити «біле» ПДФО, а перед державою постає питання, що з цим робити. Також виникають питання з відшкодуванням ПДВ. Територіальні громади більш-менш радять собі з податковими надходженнями, хоча в малих громадах з ними є проблеми.

Іншою проблемою місцевого бюджетного процесу є Постанова уряду №252, яка на період дії воєнного стану дозволила погоджувати зміни до бюджету на засіданнях виконавчого комітету без погодження з депутатським корпусом. У Львівській міській раді це питання обговорювали доволі жваво, зокрема щодо ризику усунення депутатів від прийняття рішень. Тим часом в умовах обмежень бюджетних витрат кошти за рішеннями виконкому часто скеровували на потреби військових частин, укомплектованих головно мешканцями Львова та Львівської області.

Локальні програми мікрогрантів для малого бізнесу

Якщо брати до уваги кількість юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, які зареєструвались або припинили діяльність протягом 2022 року, то у Львівській області спостерігається позитивна динаміка за кількісними показниками. Якщо ж розглядати ситуацію на основі якісних характеристик (показників фінансової діяльності підприємств, інвестування в основні фонди, прибутковості), помітне суттєве просідання.

У квітні 2022 році Львівська обласна військова адміністрація першою в Україні розробила Програму підтримки бізнесу на період воєнного стану. Перший її напрямок скерований на підтримку релокованого бізнесу, який відразу отримує 100 тис. грн за те, що розпочав роботу в Львівській області, або 200 тис., якщо при цьому він створив 20 і більше робочих місць. Додатково інвестиційна компанія Horizon Capital дублює одну з цих сум від ЛОВА. Другий напрямок Програми — надання ваучерів на маркетинг і сертифікацію для малого та середнього бізнесу. Третя форма підтримки передбачає надання до 500 тис. грн на закупівлю обладнання. За підсумками 2022 року було освоєно усі 50 млн грн, передбачені цією Програмою. Нею скористалися 230 суб’єктів підприємницької діяльності: першим напрямком користувалися релоковані підприємці, а іншими двома — переважно місцеві підприємці з територіальних громад майбутньої Львівської агломерації (має об’єднати 16 громад довкола Львова), які мають такий досвід попередніх років.

На 2023 рік обласна адміністрація продовжила дію Програми, скоригувавши її цілі. У ній залишаться два перші напрямки підтримки релокованого бізнесу, а ваучерну підтримку розширять, оскільки місцеві експортери часто зверталися до ЛОВА з запитами про підтримку їхньої участі в міжнародних виставках. Крім цього, залишаються вільні кошти, які планують скерувати на кредитування. Спільно з київським Фондом розвитку підприємництва буде відкрита нова лінія бланкових кредитів. Вони мають дуже високу відсоткову ставку через ризиковість, оскільки для їх отримання не потрібно кредитної історії та заставного майна. Відсоткова ставка таких бланкових кредитів на Львівщині запланована на рівні 5-7%: держава видаватиме їх під 15%, а комерційна ставка становить 40%. Їх надаватимуть тим, хто відкриває бізнес, зокрема учасникам АТО й ветеранам російсько-української війни, щоб у них був стартовий капітал без необхідності залучати дорогі банківські кредити.

Практику видачі ваучерної допомоги для підтримки релокованих та місцевих підприємців у 2022 році також використовувала Львівська міська рада. З липня 2022 року розпочався прийом заявок. За умовами міської програми можна отримати до 300 тис. грн на підтримку чи розвиток власної справи. Зокрема, передбачені кошти на компенсацію придбання обладнання, будівельних чи інших матеріалів, оновлення матеріально-технічної бази, купівлю чи оренду нерухомого майна. Станом на березень 2023 року міська рада допомогла близько 35 підприємцям, зокрема тим, які постраждали під час ракетних обстрілів або через відсутність електропостачання змушені працювати на генераторах та, відповідно, витрачати додаткові кошти. Ваучерами може скористатись і місцевий, і релокований бізнес. Місто компенсує кошти підприємцям, які перевозили устаткування або орендували приміщення для виробництва та мають підтверджувальні документи про оплату відповідних послуг. Заявники можуть звернутися за компенсаційним ваучером на загальну суму не більше 100 тис. грн.

Допомога центральної влади у розв'язанні соціально-економічних проблем області

Керівництво області та міста в приватних розмовах каже, що в умовах повномасштабної війни не очікує особливої підтримки держави, дві третини фінансових ресурсів якої спрямовані на армію. Водночас представники місцевого самоврядування просили, щоб уряд не забирав частину ПДФО до державного бюджету і залишив реверсні дотації місцевим бюджетам на 2023 рік. Врешті, як показав час, ці прохання держава виконала. Іншої фінансової допомоги влада Львівщини не очікувала, хоча цього не можна сказати про менші територіальні громади області, фінансове становище яких значно гірше, ніж Львова й області загалом.

Також керівництво Львівської області зверталося з проханнями якщо не скасувати постанову уряду №590 (вона обмежує видатки з місцевих бюджетів на капітальне будівництво та інфраструктуру) , то бодай послабити її. Загалом у 2022 році до цього документа внесли понад 20 змін, дозволивши ремонтні роботи і частково будівництво. Тому можна вважати, що в цьому випадку держава також дослухалася до регіонів.

Політична ситуація в області та обласному центрі

Загальний огляд політичної ситуації до та після початку повномасштабного вторгнення

Політична ситуація в органах влади міста й області за час дії воєнного стану суттєво не змінилася. Замість Львівської ОДА запровадили обласну військову адміністрацію, хоча її керівник, Максим Козицький, при цьому залишився незмінним. Також війсбкові адміністрації запровадили для усіх семи районів. Інші органі місцевого самоврядування залишились у тому складі, в якому вони були обрані за підсумками місцевих виборів 2020 року.

До Львівської обласної ради восьмого скликання пройшло дев'ять партій (як і попереднього скликання), які розділяють між собою 84 депутатських мандати. Найбільше їх отримала партія «Європейська Солідарність» — 28. Інші партії мають значно менше мандатів: Об’єднання «Самопоміч» і «Слуга народу» — по 9, ВО «Батьківщина» та «Голос» — по 7,  «Народний рух України», «Українська галицька партія», ВО «Свобода» і «За майбутнє» — по 6.

Спершу ситуативну більшість в ЛОР формували «Європейська Солідарність», ВО «Батьківщина», «Народний рух України» і «За майбутнє», а в опозиції перебували всі інші п’ять фракцій. Головою ради обрали Ірину Гримак («ЄС»), яка обіймала цю посаду до 6 квітня 2023 року. Однак у 2021 році розподіл сил у раді почав змінюватися, і в результаті «Європейська Солідарність» втратила контроль над процесом прийняття рішень. Причиною цього стала конкуренція між керівництвом ради і й державної адміністрації, також окремі посадовці ОДА суміщали посадові обов’язки з депутатськими — наприклад, голова ЛОДА Максим Козицький або колишній його заступник Юрій Холод. У цьому фракція «Слуги народу» в ЛОР подібна до фракції «Самопомочі» в Львівській міській раді, багато депутатів якої також при цьому є посадовцями міської ради.

В результаті цієї конкуренції, міжпартійної боротьби і внутрішньопартійних конфліктів у Львівській обласній раді з кінця 2021 року не було дієвої більшості, а діяльність самої ради маргіналізувалася. В такому стані ЛОР застала повномасштабна війна, але з тією умовою, що новостворена обласна військова адміністрація отримала додаткові повноваження у зв’язку з впровадження воєнного стану, зокрема в бюджетній сфері, що ще більше знецінило депутатський корпус. До літа 2022 року обласна рада не проводила засідань і лише з червня почала відновлювати роботу. 

Водночас в обласній раді триває перманентний процес заміщення депутатських мандатів. Усе розпочалося ще у кінці 2021 року, коли «Українська Галицька Партія» ініціювала відкликання 5 з 6 депутатів своєї фракції, який триває донині через розгляд справ у Львівському окружному адміністративному суді. Щодо одного з депутатів, Тараса Чолія, 9 лютого 2023 року суд підтвердив відкликання. Пізніше Григорій Козловський та Микола Седіло із «ЄС» також подали заяви про складання мандатів, але замість них досі не призначили наступних кандидатів по списку, оскільки процес саботує Львівська обласна територіальна виборча комісія. Згодом помер депутат Володимир Квурт («ЄС»), а Юрій Фольварочний («УГП») та Іванна Герус («Голос») написали заяви про відмову від депутатських мандатів. Жоден із цих мандатів досі не заміщений. 

Станом на сьогодні в обласній раді аж дев’ять «підвішених» депутатських мандатів, п’ять із яких наразі вакантні, а доля решти може з’ясуватися за рішенням суду. Ймовірно, найближчим часом таких мандатів може стати ще більше, адже Михайла Дзюдзя («ЄС») ув’язнили за хабарництво. Крім того, 8 квітня 2023 року рада Львівської територіальної організації «Європейської Солідарності» повідомила про виключення з партії та позбавлення мандата депутата обласної ради Олександра Ганущина (він очолював обласну раду в 2015–2020 роках) через голосування за висловлення недовіри голові обласної ради Ірині Гримак, яка була його однопартійкою. Однак справжньою причиною такого рішення, ймовірно, є давні розбіжності між Ганущиним та обласним керівництвом партії в особі народного депутата від «ЄС» Олега Синютки. Через усі ці проблеми Львівська обласна рада є неефективним та слабо керованим представницьким органом, а реальна влада належить керівництву Львівської обласної військової адміністрації.

Поточне восьме скликання Львівської міської ради суттєво відрізняється від попереднього. За результатами місцевих виборів 2020 року чинний мер Андрій Садовий вчетверте поспіль переобрався на цю посаду. Натомість він втратив власну більшість у міській раді, яка зберігалася протягом 2015–2020 років. У поточному скликанні більшість формують опозиційні до мера фракції «Європейська Солідарність» та ВО «Свобода», які нараховують 32 із 64 депутатів. Водночас мерська партія «Об’єднання “Самопоміч”» перебуває у меншості — 17 депутатів. Крім цього, у місцевій раді є ще дві менші фракції — партій «Голос» (8 депутатів) і «Варта» (7 депутатів).

Після 24 лютого 2022 року у депутатському корпусі Львівської міської ради не відбулося жодних структурних змін чи міжфракційних переходів. Водночас варто звернути увагу на одну важливу кадрову проблему — вивільнення посади секретаря ради Львівської міської ради, яку обіймав Любомир Лопачак. На початку березня він добровольцем пішов до лав Збройних сил України, а тому склав свої обов’язки. 5 березня 2022 року Андрій Садовий підписав розпорядження №200, яким у зв’язку із призовом на військову службу Маркіяна Лопачака наказав «увільнити від виконання посадових обов’язків із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку». На час його відсутності обов’язки секретаря Львівської міської ради оклали на директорку департаменту «Секретаріат ради» Марту Рудницьку, що викликало заперечення частини депутатського корпусу, Профільна комісія з питань законності і депутатської діяльності розглядала це питання на своєму засіданні, проте не отримала підтримки членів комісії, зокрема представника ВО «Свобода». Ймовірно, ця партія побоювалася втратити посаду секретаря ради, яку донедавна обіймав їхній однопартієць. Замість Лопачака не обрали когось іншого, а тому ця посада досі лишається у «підвішеному» стані.

Загалом Львівська міська рада до 24 лютого 2022 року і після видаються двома абсолютно різними місцевими радами. Закриті офлайн-засідання виконавчого комітету замість щомісячних публічних депутатських засідань, одноосібне прийняття рішень виконавчими органами замість системи стримування та противаг депутатського корпусу, монополія бюрократії замість політичної конкуренції, «військовий» бюджет замість бюджету розвитку. Така ситуація зберігалася до кінця 2022 року, і лише на початку 2023-го засідання ради почали транслювати онлайн. Перше засідання ЛМР після повномасштабної російської агресії відбулося аж 30 червня 2022 року після тривалого наполягання депутатів. Далі відбулося ще сім пленарних засідань ради. Для порівняння: Львівська обласна рада провела перше засідання 14 червня.

За інформацією ОПОРИ, в депутатському корпусі Львівської міської ради після 24 лютого 2022 року сформувалася певна спільна позиція всіх п’яти фракцій на час дії воєнного стану. Посадовці домовилися тимчасово відкласти міжпартійну конкуренцію для спільної роботи. Однак контекст поступово змінюється, а тому щоразу більше повертаються ознаки політичного життя. Міжпартійні розбіжності залишилися, хоча їх намагаються не показувати публічно — протягом 2022 року вони проявлялися як міжінституційна конкуренція депутатського корпусу з виконавчим комітетом, де центром суперечок традиційно були поодинокі звинувачення в бік міського голови про його намагання узурпувати владу й одноосібно керувати містом.

Напруга між депутатським корпусом і виконавчим комітетом на чолі з міським головою Андрієм Садовим поступово наростала і частково існує дотепер. Її посиленню сприяла постанова уряду №252, яка надала виконкому на час воєнного стану повноваження приймати бюджетні рішення без їх обов’язкового погодження з депутатами, що, згідно з законом «Про місцеве самоврядування в Україні», є інструментом депутатського контролю за бюджетним процесом. Так виникла ситуація паралельних повноважень виконкому і депутатів. Ця постанова уряду перегукується з ухвалою Львівської міської ради від 24 лютого 2022 року, згідно з якою виконавчі органи отримали можливість самостійно розпоряджатися бюджетними коштами у межах до 50 млн грн. Утім, після того, як ситуація в країні стабілізувалася, депутати паралельно з вимогою відновлення пленарних засідань почали дискусію про необхідність обмеження цієї можливості, чому всіляко опирався міський голова. Під час вересневої сесії суму, якою може розпоряджатися виконком, зменшили з 50 млн до 2 млн грн. Відповідне рішення підтримали 44 обранці, але вже 4 жовтня Андрій Садовий наклав на нього вето. В результаті до кінця 2022 року депутатський корпус і виконком врешті дійшли згоди про зменшення цієї суми, а також про відновлення відкритості роботи міської ради. На початку 2023 року Львівська міська рада частково повернулася до режиму роботидо 24 лютого 2022 року, хоча певні особливості режиму воєнного стану все ще залишаються.

Інституційна спроможність активних політичних партій

Після повномасштабної війни політичні партії у Львівській області не були активними суб’єктами політичних процесів. Місцеві осередки не проявляли себе, але, зрештою, і не мали для цього особливих нагод, оскільки керівництво процесами в умовах воєнного стану закономірно перейшло до виконавчих органів влади, а представницькі органи відійшли на задній план. Через це політичні партії досі перебувають у «сплячому» режимі.

Водночас неприємна для самих партій правда полягає у тому, що навіть до 24 лютого 2022 року їхні осередки у Львівській області не були надто активними учасниками політичних процесів. Певну діяльність переважно проводили народні депутати і депутати місцевих рад, обрані за списками цих партій. Публічно ці депутати представляли і самих себе, і свої політичні сили. Також якусь активність проявляли партії, які мали власні фракції в обласній та міській радах. Інші ж політичні сили взагалі майже не діяли. Прийом громадян призупинили або скоротили, оскільки виборці перестали звертатися до політиків або робили це не так часто.

Суттєвих змін у структурі чи керівництві місцевих партійних організацій протягом 2022 року не відбулося. Парадоксально, але через високий запит суспільства на консолідацію партії зробили паузу в політичному процесі, яка триває донині. Міжпартійна боротьба відійшла на другий план, але це не означає, що амбіції та старі образи кудись зникли — їх просто відклали до кращих часів. Також є розуміння, що після перемоги України у війні політичний ландшафт країни та області зазнає кардинальних змін, а тому ініціювати конфлікти зараз нерозважливо.

Після 24 лютого 2022 року активні партійні осередки змінили профіль діяльності через виклики часу й зосередилися на волонтерській діяльності — особливо у перші пів року повномасштабної війни. Для цього вони використовують ресурси своїх осередків на місцях або створюють волонтерські організації та фонди. Партії надають гуманітарну допомогу внутрішньо переміщеним особами та Збройним Силам України. Також депутати обласної ради ініціювали створення Координаційного центру для переселенців на стадіоні «Арена Львів». Обласна та міська рада спільно запустили «Гуманітарний штаб Львова», до діяльності якого причетні й низка депутатів місцевих рад. Одними з найбільших приватних волонтерських організацій є «Центр волонтерства та захисту», «Варта Львова» і «Народна самооборона Львівщини» — їх координують депутати Львівської міської ради. Активно волонтерською діяльністю займаються депутати фракцій «Варта», «Європейська Солідарність», ВО «Свобода», «Голос» і «Самопоміч».

У зв’язку з воєнним станом в законодавство внесли зміну ad hoc, яка перенесла розгляд усіх справ про заборону 16 проросійських партій до Восьмого апеляційного адміністративного суду, розташованого у Львові. Таким чином уможливили оскарження протиправних дій політичних партій відповідно до положень спеціально прийнятого 15 березня 2022 року закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність», а також закону 2015 року «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки».

Перший судовий процес відбувся 8 червня, а останній — 16 серпня 2022 року. У справах усіх 16 проросійських партій суд прийняв рішення про заборону їхньої діяльності. Згодом 7 партій оскаржували це рішення у Верховному Суді України.

В силу регіональних особливостей та історичних передумов в органах місцевого самоврядування Львівської області не було представників жодної з 16 заборонених судом проросійських політичних партій — ні фракцій, ні окремих депутатів. Діяли підпільні осередки «Опозиційної платформи – За життя» і «Опозиційного блоку», які після 24 лютого 2022 року миттєво самоліквідувалися. Крім цього, такі колишні політики з Львівщини, як Тарас Козак, напередодні втекли до Росії, хоча окремі його місцеві поплічники залишилися в регіоні.

Розподіл політичних впливів в обласній та міській радах

Ситуація у Львівській обласній і міській радах суттєво відрізняються. Повномасштабна війна і, як наслідок, запровадження воєнного стану суттєво обмежили повноваження представницьких органів місцевого самоврядування — перш за все у сфері бюджетного процесу і контролю за витратами. Однак і поза цим, ці два органи також відрізняються за поточним рівнем функціонування і впливу.

Львівська обласна рада дисфункційна, неефективна і часто не спроможна виконувати функції контролю в бюджетній сфері і балансування виконавчих органів Львівської обласної військової адміністрації. Певною мірою це можна пояснити особливостями правового режиму воєнного стану та запровадженням на рівні області військової адміністрації на чолі з Максимом Козицьким (він обіймає посаду голови ЛОДА з лютого 2020 року), що дає їй право фактично одноосібно приймати рішення у бюджетній сфері. Однак це право, а не обов'язок, та й практика застосування цих норм у різних областях відрізняється залежно від безпекових або політичних обставин. 

Оновна причина відсторонення депутатського корпусу від бюджетного процесу і контрольних функцій лежить у політичній площині. Поточна ситуація ручного режиму управління у Львівській обласній раді з одного боку, пов'язана з давньою проблемою хиткого балансу сил у раді і конкуренції між фракціями та групами впливу всередині фракцій, що бере свій початок ще у 2021 році і загострилась після 24 лютого 2022 року. Коаліція фракцій «Європейська Солідарність», «Слуга народу», ВО «Батьківщина», Народний рух України, «За майбутнє», створена у кінці 2020 року, розсипалась ще у 2021 році, а нова так і не утворилася, що не дозволяє жодній із груп утримувати більшість. Через це робота ради нестабільна, ситуативні союзи змінюють конфігурацію залежно від питання, яке розглядають на порядку денному.

З іншого боку, в умовах неконтрольованості ради її керівництвом на чолі з Іриною Гримак («ЄС») після запровадження воєнного стану депутатський корпус перейшов у режим ручного керування, зокрема за участі керівництва ЛОВА. Там, де адміністрації не вдається отримати необхідну більшість голосів, цей вплив використовують для блокування незручних для неї рішень. По суті, роботу поточного скликання обласної ради свідомо довели до ситуації «політичного болота», тому цей орган перестав виконувати представницькі функції виборців Львівської області. Як уже йшлося вище, станом на сьогодні в «підвішеному» перебуває 9 із 84 депутатів ЛОР. Згідно з рішеннями обласної ради, п’ять із них позбавлені депутатських мандатів, але через саботаж Львівська обласна ТВК за останні дев’ять місяців не може зібрати кворуму або з інших причин досі не прийняла рішення про призначення замість них наступних у територіальних списках партій кандидатів. Крім цього, майже з кінця 2021 року триває епопея з відкликанням «УГП» за процедурою народної ініціативи п'яти з шести своїх депутатів. Вони оскаржують рішення партії у Львівському окружному адміністративному суді, який лише недавно прийняв єдине наразі рішення у справі Тараса Чолія.

Оскільки облрада втратила політичну вагу, Львівська ОВА отримала можливість ігнорувати позицію депутатського корпусу. Тим більше, в умовах воєнного стану це формально дозволено законодавчо, хоч і недоречно в регіоні, розташованому далеко від лінії фронту. Якби депутатський корпус Львівської обласної ради був консолідованим, а його структура зберігала конфігурацію за підсумками виборів 2020 року, такої ситуації не склалося б.

У Львівській міській раді протягом першої половини 2022 року міський голова Андрій Садовий фактично одноосібно керував громадою. Однак уже з літа депутатський корпус почав поступово повертати втрачені позиції. Цьому сприяло те, що у поточному скликанні мер не має власної більшості. Об’єднання «Самопоміч» — друга за чисельністю фракція в раді, а ситуативну більшість формують фракції партій «Європейська Солідарність» і ВО «Свобода».

Серед змін у складі Львівської міської ради варто виділити добровільне складання депутатського мандату Ігором Шолтисом з фракції «Голос», який ще до 2022 року був військовослужбовцем Збройних Сил України. Замість нього депутатом став наступний у списку Тарас Репицький. Ще один обранець Юрій Гринів із «Європейської Солідарності» помер, і замість нього визнали обраною наступну в списку Ірину Бжезінську. 

Крім цього, як ми вже вказували вище, у міській раді немає секретаря. Замість призваного на військову службу Маркіяна Лопачака його обов’язки виконує директорка департаменту «Секретаріат ради» Марта Рудницька. 

Загалом на військовій службі перебуває 5 із 64 депутатів Львівської міської ради та 5 із 84 депутатів Львівської обласної ради.

Сесії міської та обласної рад

У перші місяці повномасштабної війни Львівська обласна і міська ради взяли вимушену довготривалу паузу, поки ситуація в країні не стабілізувалася. Депутати ЛМР зібралися на позачергове засідання 24 лютого 2022 року, а наступне засідання дев’ятої сесії мало відбутися 17 березня. Однак 11 березня депутати отримали повідомлення про те, що його переносять на невизначений період. Згодом усі намагання депутатів провести засідання зазнавали невдач, і для цього було дві причини. Перша — розгубленість і часто самоусунення частини депутатів від будь-яких процесів у регіоні. Друга — стримування з боку виконавчих органів області і міста, які не поспішали з проведенням засідань. Депутати Львівської міської ради щонайменше двічі — 12 квітня і 6 травня — зверталися до міського голови з проханням скликати засідання, перш ніж воно нарешті відбулося 30 червня 2022 року. 

Львівська обласна рада провела своє засідання трішки раніше, 14 червня. Доти були неодноразові спроби зібратися у травні, але тоді не було кворуму. З цього часу Львівська міська рада збирається щомісяця, провівши 7 пленарних засідань, а Львівська обласна рада провела лише 4 засідання. 

Поступово також зростав рівень відкритості, публічності й доступності обох місцевих рад, і нині він є найвищим із моменту початку повномасштабної війни.

Таким чином, у першій половині 2022 року робота обох місцевих рад була непублічною і до певної міри непідзвітною перед депутатами та громадськістю. З безпекових причин засідання виконкому досі відбуваються у закритому режимі, їхні рішення не публікують і не розсилають на електронну пошту депутатам ради, що раніше було звичною практикою. Відповідно, депутатський корпус був позбавлений можливості брати участь в управлінні містом.

Коли ж регулярні пленарні засідання відновили, виникла інша проблема — робота в закритому режимі, без права доступу для журналістів та громадськості й без онлайн-трансляції. Єдиною аргументацією такого рішення були безпекові фактори. У цьому була певна логіка, але понад 95% обговорюваних питань не містили жодної чутливої інформації. Із цим погоджувалися депутати, проте не погоджувалися виконавчі органи. При цьому було загальне розуміння, що питання, які містять важливу безпекову інформацію, слід розглядати в закритому режимі.

В результаті засідання Львівської обласної ради невдовщі стали доступними для журналістів, хоча й відбувалися нечасто. Натомість засідання Львівської міської ради залишалися закритими аж до початку 2023 року через небажання міського голови Львова. Лише в січні пленарні засідання стали відкритими і публічними для сторонніх осіб, хоча й за попереднім записом, оскільки в обох місцевих радах діє спеціальний пропускний режим.

Водночас залишається проблема оприлюднення нових рішень рад і доступності текстів старих. Поступово реєстри відкривають, проте це відбувається повільно, а обсяг доступної інформації обмежений. Це, зокрема, пов’язано з хакерськими атаками на інформаційні ресурси органів місцевого самоврядування. За час повномасштабної війни міська рада зазнала щонайменше двох таких атак — у кінці лютого і в середині травня 2022 року.

Розподіл політичних впливів в обласній військовій адміністрації 

Після перемоги Володимира Зеленського на президентських виборах у 2019 році одним із трьох претендентів на посаду керівника Львівської обласної державної адміністрації був Максим Козицький, якого призначили на цю посаду 6 лютого 2020 року. Це технократ, який ніколи раніше не брав участь у політичному процесі, виходець із місцевого енергетичного бізнесу, засновником і керівником якого є його батько Зіновій Козицький. Той за останні два роки масштабував бізнес і розширив сферу діяльності, суттєво збільшивши свої доходи. Сьогодні його фірма посідає шосте місце в Україні за обсягами видобутку вуглеводнів. Загальна капіталізація бізнесу — близько 300 млн євро. Заступники голови ЛОВА — такі ж технократи, які вперше прийшли у місцеву політику разом із головою адміністрації: першим заступником є Андрій Годик, трьома іншими заступниками — Юрій Бучко, Іван Собко і Олександр Кулепін.

Керівництво області, хоч і безпартійне, тісно пов’язане з партією влади. Максим Козицький був одним з основних спонсорів обласного штабу виборчої кампанії партії «Слуга народу» під час місцевих виборів 2020 року, а з червня 2020 року є керівником її обласного осередку на Львівщині.

Варто звернути увагу, що голова ЛОВА також є депутатом Львівської обласної ради від партії «Слуга народу» й очолював список партії під час місцевих виборів-2020. Протягом певного часу суміщали роботу у виконавчій та представницькій владі ще два обранці президентської партії — Юрій Холод та Іван Собко. Перший ще до виборів був заступником голови Львівської обласної державної адміністрації, а після обрання його депутатом також став заступником голови Львівської обласної ради. Втім, сьогодні він більше не має посади в керівництві ЛОВА. Натомість Іван Собко, який з жовтня 2019 року є заступником голови ЛОВА, певний час поєднував цю роботу з представницьким мандатом, але він не є депутатом Львівської обласної ради.

Військові адміністрації в окремих містах та районах

24 лютого 2022 року указом Президента України на базі Львівської обласної державної адміністрації утворили Львівську обласну військову адміністрацію. Її начальником незмінно залишається Максим Козицький. Крім цього, автоматично створили військові адміністрації на базі усіх семи районних державних адміністрацій, керівники яких також продовжують виконувати свої обов’язки.

Періодично в інформаційному просторі, а ще частіше — у непублічних розмовах протягом 2022 і на початку 2023 року лунали твердження про можливе запровадження військово-цивільної адміністрації на базі Львівської міської ради. Вперше цю ідею обговорювали в перші місяці повномасштабної війни, коли Офіс Президента розглядав можливість створити ОВА в усіх містах-мільйонниках, зокрема у Львові. Вдруге про це активно говорили наприкінці 2022 і на початку 2023 років, коли тривали суди про позбавлення посади міського голови Чернігова Владислава Атрошенка. Спершу Яворівський районний суд визнав його винним у порушенні законодавства про конфлікт інтересів, а згодом Львівський апеляційний суд залишив чинним рішення першої інстанції. Тоді до Львова на судове засідання підтримати Атрошенка прийшли міський голова Києва Віталій Кличко, мер Львова Андрій Садовий, мер Житомира Сергій Сухомлин та міські голови кількох менших міст, а також народні депутати Олег Синютка, Андрій Кіт і депутати місцевих рад.

Попри видиму співпрацю і конструктивні відносини між керівництвом Львівської області і Львова, проте насправді між ними існує конкуренція і часто несприйняття у зв’язку з політичними амбіціями Андрія Садового і Максима Козицького. Якби існувала законна підстава запровадити у Львові військово-цивільну адміністрацію та усунути міського голову, Львівська обласна військова адміністрація і Офіс Президента з радістю нею скористалися б. У зв’язку з цим пригадується протистояння колишнього голови ЛОДА Олега Синютки з Андрієм Садовим, що призвело до тривалої сміттєвої кризи у Львові. Воєнний стан — не час займатися політичним протистоянням, але це не означає, що подібних намірів не існує.

Серед керівництва області, Львова і територіальних громад не було випадків колаборації чи державної зради. Це передбачувано, якщо брати до уваги те, що в західних регіонах України проблема проросійських політиків ніколи не була суттєвою.

Вплив Росії на політичну ситуацію в області

Російський вплив у регіоні завжди був слабким, тому з самого початку повномасштабної російської військової агресії не було жодних сумнівів у тому, що населення регіону не схвалить таких дій Кремля. Через досвід російської та совєцької окупацій Галичини війну сприймали як спробу повторення історичного минулого. Крім того, російська пропаганда розглядала західні області як сепаровоні від решти території України, яку Росія хотіла окупувати та інтегрувати.

Попри те, що російську армію в Львівській області ніхто не чекав, Росія все ж намагалася чинити вплив у регіоні. Його ознаки можна відшуковувати у спробах російського бізнесу зайти на територію Львівщини — наприклад, через купівлю та руйнування Львівського автобусного заводу, присутність росіян у готельному бізнесі або фінансування діяльності ковідних дисидентів на зразок Остапа Стахіва чи інших маргінальних активістів.

До повномасштабної війни у Львові працював осередок політичної партії «Опозиційна платформа — За життя», який очолював одіозний соратник Віктора Медведчука Тарас Козак. Останній після 24 лютого 2022 року втік до Росії. Довкола нього в місті сформувалося невелике середовище маргінальних активістів, завданням яких була дестабілізація ситуація в регіоні. Однією з них була Інна Іваночко, яку заарештували і судитимуть за державну зраду.

Відносини та публічна комунікація між основними центрами прийняття рішень

У перші тижні повномасштабної російської агресії простежувалася конкуренція і певне напруження між Максимом Козицьким та Андрієм Садовим. Кожен із них намагався брати на себе ініціативу першочергового інформування про ситуацію в області. Якщо голова Львівської обласної військової адміністрації, залишаючись регіональним управлінцем-технократом, почав виконувати невластиву для себе раніше функцію основного публічного спікера, то міський голова Львова позиціонував себе у вже звичній подвійній ролі — міського управлінця і політика національного рівня.

Можна стверджувати, що тепер між ними немає суттєвих протиріч, а їхня співпраця конструктивна, хоча й не без поодиноких непорозумінь. Між Андрієм Садовим та Максимом Козицьким сформувалися робочі взаємини, що, втім. не усуває фактора політичної конкуренції. Керівник військової адміністрації отримав усю повноту влади в області та відносинах із місцевим самоврядуванням. Будучи частиною президентської вертикалі управління на місцях, він перебуває у більш вигідному становищі, ніж міський голова, який, хоч і не підпорядковується керівництву області, в умовах воєнного стану змущений обмежити свої політичні амбіції.

Покращилися на певний час і відносини між Львівською обласною військовою адміністрацією та Львівською міською радою. Це відбулося радше завдяки горизонтальним зв’язкам посадовців поміж собою, аніж через співпрацю інституцій та установ. Більшість нагальних питань розв’язують через комунікацію на індивідуальному рівні, де між обласними й міськими посадовцями немає проблем у розумінні, співпраці та пошуку швидких рішень.

Протягом 2022 року час від часу виникали непорозуміння між керівництвом області і Львова, але, як пояснюють посадовці обидвох місцевих рад, їх не виносили в публічну площину. Скажімо, в перші місяці повномасштабної війни ЛОВА і ЛМР не синхронізували роботу між собою, хоча де-факто Львів узяв на себе левову частку організаційного навантаження. Також складною була комунікація щодо релокації бізнесу, де основну роботу виконувала обласна адміністрація, а міська рада докладала недостатньо зусиль. Також не завжди є належна співпраця посадовців різних рівнів для реалізації спільних політик у сферах реабілітації військовослужбовців, соціальних питань, охорони здоров’я, логістики тощо. 

Приватно посадовці ЛОВА повідомляють, що відносини голови Максима Козицького з Офісом Президента залишаються чудовими від моменту його призначення на цю посаду. У Києві задоволені його роботою і певний час навіть розглядали його кандидатуру на одне з міністерських крісел в уряді, який свого часу планували переформатувати. Ймовірно, йшлося про Міністерство енергетики, що перегукується із сферою бізнесу його батька. 

Натомість відносини Андрія Садового з Офісом Президента не настільки приязні, але конструктивні. Свого часу в процесі формування територіальних громад йому вдалося переконати уряд затвердити межі Львівської міської громади у її нинішньому вигляді, хоча проти цього було чимало заперечень. Після 24 лютого між Андрієм Садовим і центральною владою не було серйозних протиріч або конфліктів, хоча говорити про дружні відносини між ними теж немає підстав.

Водночас між головою ЛОВА Максимом Козицьким і головою Львівської обласної ради Іриною Гримак, котра є креатурою народного депутата від «Європейської Солідарності» Олега Синютки, ще з 2021 року відносини напружені, а за період повномасштабної війни вони ще більше загострилися. Це пов’язано з конкуренцію за повноваження між військовою адміністрацією і депутатським корпусом. В результат маргіналізації обласної ради керівництво ЛОВА зуміло отримати контроль за її роботою і впливати на неї в режимі ручного управління. 

Крім цього, з осені 2022 року планували змінити голову Львівської обласної ради, ймовірно, на представника партії «Слуга народу». Серед можливих кандидатур згадували Юрія Холода, який наразі займає посаду заступника голови ЛОР. Тоді Ірині Гримак вдалося зберегти посаду. Водночас це не перший випадок, коли їй доводиться боротися за збереження свого місця, адже у 2021 році на цю посаду претендував її однопартієць Олександр Ганущин, очільник Львівської обласної ради з 2015 до 2020 року.

Під час позачергової пленарної сесії Львівської обласної ради 6 квітня 2023 року несподівано для більшості спостерігачів Ірині Гримак висловили недовіру, прийнявши рішення про дострокове припинення її повноважень. До цього вона виступила перед депутатами зі звітом за підсумками роботи за останні два роки (оскільки звіту у 2022 році не було). Його обранці визнали незадовільним. За звільнення Ірини Гримак проголосували 48 депутатів з усіх фракцій, крім «Європейської Солідарності», яка назвала таке рішення «переворотом». Серед причин цього спонтанного голосування — конкуренція за повноваження між керівництвом Львівської обласної ради і Львівської обласної військової адміністрації в умовах воєнного стану, протистояння всередині колишньої ситуативної більшості між фракціями «Європейська Солідарність» і «Слуга народу», а також особисто між Олегом Синюткою і Максимом Козицьким, протиборство всередині самої фракції «Європейської Солідарності», яке найкраще ілюструє «дисидентство» Олександра Ганущина. Крім цього, в представників більшості фракцій накопичилися особисті претензії до Ірини Гримак щодо її неефективності в представленні та захисті інтересів депутатського корпусу, неякісному менеджменті роботи ради, залежності у прийнятті рішень від Олега Синютки тощо.

До обрання нового голови Львівської обласної ради його обов'язки виконуватиме перший заступник Євген Гірник. Наразі не зрозуміло, коли оберуть нового голову і як довго триватимуть консультації та переговори з узгодження його кандидатури між фракціями. Цей процес може затягнутися надовго — скажімо, до червня 2023 року, і тоді на літні канікули обласна рада піде без очільника. Серед ймовірних кандидатів — перший заступник голови Євген Гірник або інший представник фракції ВО «Батьківщина», голова фракції «Голос» Ярослав Добош, поки що член фракції «Європейська Солідарність» Олександр Ганущин, заступник голови ради Юрій Холод, Микола Іщук або Роман Филипів з фракції «Народний Рух України». Є й екзотичні, але малоймовірні версії, такі як перший заступник голови ЛОВА Андрій Годик або голова обласної адміністрації Максим Козицький.

Сама Ірина Гримак, найімовірніше, очолить фракцію «Європейська Солідарність» замість Олега Дуди — чи, якщо коректніше, тієї частини фракції, яка залишається вірною Олегові Синютці, тобто орієнтовно 16 з 28 депутатів. Натомість інші обранці від партії, ймовірно, займатимуть окрему позицію та, можливо, шукатимуть співпраці зі «Слугами народу» в майбутньому.

Найактивніші політичні сили та лідери

Політичний процес на Львівщині після повномасштабного російського вторгнення завмер і дуже мляво відновлюється. Це не означає, що партії припинили існування, політики роз’їхалися й змінили сферу діяльності, а політичні амбіції старих та нових потенційних суб’єктів виборчих процесів зникли. Однак у силу обставин війни і суспільного запиту на консолідацію всі політики вкладають свої зусилля у неполітичну діяльність.

Основними ньюзмейкерами регіону були і залишаються голова Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький і міський голова Львова Андрій Садовий. Вони є першоджерелами не лише більшості новини, а й коментарів про поточну ситуацію в області, реагування на виклики і плани на майбутнє. Посадовці проводять офіційні зустрічі з вищим керівництвом держави, міжнародними партнерами, політиками, бізнесменами, селебріті, акторами тощо. В силу розподілу повноважень у Козицького більше можливостей і нагод для публічної діяльності, проте Садовий намагається шукати не лише приводів з’являтися в інформаційному просторі, а й шукати собі місце в нових реаліях української політики, де після 24 лютого 2022 року існує лише один політик — Володимир Зеленський — та його оточення. Конкуренцію між Козицьким і Садовим не завжди легко приховувати, як і епізодичні напруження між їхнім найближчим оточенням, але такі непорозуміння, якщо їх зробити публічними, не додадуть рейтингу жодному з них.

Серед інших керівників області в інформаційному просторі також періодично з’являлися колишня голова Львівської обласної ради Ірина Гримак, заступник голови обласної ради Юрій Холод і перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко. Втім, природа їхньої активності різна. Вони проявляли свої політичні амбіції до 24 лютого 2022 року, але протягом останнього року в них для цього не було нагоди. Періодично в інфопросторі з’являються інші вищі посадовці обох місцевих рад, проте це переважно технократи, які позиціонують себе як членів команди або оточення Максима Козицького чи Андрія Садового. Це, звісно, не означає, що не зможуть проявити себе як самостійні політичні гравці у майбутньому, коли відновиться повноцінний політичний процес в Україні.

Регулярно нагадують про себе народні депутати, обрані по Львівській області або пов’язані з регіоном. На початку березня 2022 року у Львівській обласній військовій адміністрації відбулася зустріч керівництва області з народними депутатами — як мажоритарниками, так і списочниками, що представляють Львівщину у Верховній Раді. Серед них були Софія Федина, Наталія Піпа, Галина Васильченко, Ростислав Тістик, Михайло Цимбалюк, Олег Синютка, Орест Саламаха, Ярослав Рущишин, Тарас Батенко, Юрій Камельчук, Микола Княжицький, Павло Бакунець. Предметом обговорення були питання безпеки й укомплектування військових підрозділів — 103-ї і 125-ї бригад територіальної оборони, які на той момент проходили навчання.

Найактивніше намагаються «світитися» в місцевому інфопросторі Олег Синютка, Ростислав Тістик, Микола Княжицький, Наталія Піпа, Тарас Батенко, Галина Васильченко. Перший із них, будучи головою Львівської територіальної організації партії «Європейська Солідарність» і головою Львівської ОДА у 2014–2019 роках, зберігає давні політичні амбіції в регіоні, проте має конфлікт із керівництвом області і Львова. У кінці 2019 року він намагався налагодити співпрацю місцевої «Європейської Солідарності» з президентською партією «Слуга народу» в обласній раді і керівництвом ЛОДА, проте це протривало не довго. До того ж у нього є давній особистісний конфлікт з Андрієм Садовим, який розпочався у 2016 році і мав конвертуватись у перемогу Олега Синютки на виборах міського голови Львова у 2020 році, але цього не сталося. Протягом 2022 року він був активним учасником закулісної боротьби за контроль над роботою Львівської обласної ради разом зі своєю протеже Іриною Гримак, проте також не зумів досягти успіху. Загалом нинішнє становище Олега Синютки у львівській політиці близька до того, яке займає колишній президент України і лідер партії «Європейська Солідарність» Петро Порошенко у національній політиці протягом 2022 року.

Мають політичні амбіції окремі депутати Львівської обласної і міської рад (не лише лідери фракцій), хоча наразі офіційно не декларують їх публічно. Багато з них живе у передчутті кардинальної зміни політичного ландшафту в державі і регіоні. Також є чимало тих, хто розчарувався в місцевій політиці і не планує згодом брати участь у виборах.

Загалом модель поведінки депутатського корпусу Львівської обласної і міської рад кардинально різні. Якщо у міській раді після 24 лютого 2022 року фракції та депутати консолідувалися, то у Львівській обласній раді ситуація діаметрально протилежна. Після повномасштабної війни відносини всередині депутатського корпусу ЛОР погіршилися — і між окремими фракціями, і в самих фракціях. Через партійні, бізнесові та корпоративні інтереси депутатів у раді панує хаос.

Окремо також варто відзначити тісну співпрацю між Андрієм Садовим і міським головою Маріуполя Вадимом Бойченком. Спершу вона проявилася влітку 2022 року, коли у Львові відкрили центр підтримки "Я — Маріуполь", де переселенці з Маріуполя можуть отримати гуманітарну, інформаційну, консультаційну, медичну та психологічну допомогу. Згодом Львівська і Маріупольська міські ради підписали спільну декларацію. Крім цього, Садовий призначив кількох посадовців Маріупольської міської ради своїми позаштатними радниками, що стало одним з предметів критики в його бік — у такій тісній взаємодії опоненти Садового вбачають плани майбутньої співпраці міського голови Львова з олігархом Рінатом Ахметовим.

Наміри політичних партій та лідерів щодо участі в повоєнних виборах

Публічних заяв від львівських політиків та керівників місцевих осередків політичних партій про виборчу систему і формат проведення перших повоєнних виборів наразі не звучало. Вони обережні в обговоренні подібних питань, адже такі заяви можуть бути сприйняті суспільством як блюзнірство або передвиборчий фальстарт.

У приватних розмовах депутати місцевих рад і львівські народні депутати обмінюються думками про доцільність збереження наявної пропорційної виборчої системи в багатомандатних виборчих округах з (напів)відкритими виборчими списками — на їхню думку, можливл, краще повернути пропорційну систему з закритими списками, простішу в адмініструванні. Також обговорюють актуальні для Львівщини питання участі в голосуванні внутрішньо переміщених осіб та участі у виборах мешканців регіону, які виїхали за кордон — причому не меншої їх кількості, ніж прибулих у регіон ВПО, адже поточна міграційна ситуація може серйозно вплинути на результати майбутніх місцевих виборів.

Загрози зловживання адміністративними ресурсами

Одним з основних політичних акторів в області є Максим Козицький, який прийшов у політику завдяки президентській політичній силі «Слуга народу». Він очолював її виборчий список під час місцевих виборів із позиціонуванням «Команда Козицького», був одним зі спонсорів виборчої кампанії, згодом став головою обласного осередку партії, а сьогодні обіймає посаду голови Львівської обласної військової адміністрації. Попри те, що він заможна і самодостатня людина, моніторинг Громадянської мережі ОПОРА за виборчим процесом у 2020 році показав, що місцева команда «Слуги народу» проводила виборчу кампанію з використанням адміністративного ресурсу. 

Крім того, Максима Козицького призначили на посаду голови ЛОДА в результаті погодження його кандидатури Офісом Президента. Серед його конкурентів був Дениса Шмигаль, який тоді очолював Івано-Франківську обласну державну адміністрацію, а далі пішов на підвищення в уряд і згодом став прем’єр-міністром. Дещо пізніше вже самого Козицького розглядали на можливе міністерське крісло під час задуманого переформатування уряду. Посадовець мав довіру Кирила Тимошенка, заступника голови ОП, який відповідав за регіональну політику і був координатором урядової програми «Велике будівництво» до моменту звільнення останнього 23 січня 2023 року.

У разі збереження Максимом Козицьким посади голови ОДА після перемоги у війні залишається ймовірність використання ним адміністративного ресурсу під час майбутньої виборчої кампанії, зокрема завдяки реалізації національних та регіональних проєктів і програм відновлення України у Львівській області. Такі ризики будуть особливо високі, якщо голова ЛОВА балотуватиметься до Верховної Ради і вестиме нову «Команду Козицького» до парламенту та/або Львівської обласної ради. Водночас попередній багатолітній досвід спостереження за виборами в Україні показує, що цієї можливістю скористався би будь-хто, хто був би у цей час на його місці.

Андрій Садовий, хоча офіційно не є головою політичної сили «Об’єднання “Самопоміч”», незмінно залишається її лідером та основним політичним капіталом. Де-факто партія існує завдяки міському голові Львова, а не навпаки. На останніх місцевих виборах «Самопоміч» показала слабкий результат, що не завадило Садовому вчетверте поспіль переобратися на посаду голови Львівської міської територіальної громади, яка крім Львова, об’єднала ще 20 довколишніх населених пунктів. Утім, це було до повномасштабної війни, і позиції партії після неї можуть змінитися. Водночас той самий моніторинг місцевих виборів-2020 показав, що Андрій Садовий теж використовував адмінресурс.

Голова Львівської обласної ради Ірина Гримак, яка раніше була заступницею голови Львівської обласної державної адміністрації, коли її очолював Олег Синютка, не має досвіду зловживання адміністративним ресурсом. Своєю політичною кар’єрою вона завдячує Синютці, як і, зрештою, обранням її на початку 2020 року головою обласної ради. Водночас в ОПОРИ не було доброї нагоди для перевірки використання Олегом Синюткою адміністративного ресурсу на посаді голови ЛОДА під час виборів, оскільки його призначили на цю посаду після місцевих виборів-2015, а подав він у відставку відразу після другого туру президентських виборів 2019 року. Втім, тоді в президентської партії «Європейська Солідарність» був перший неоднозначний досвід розподілу коштів субвенцій соціально-економічного розвитку і коштів ДФРР, зокрема в межах Львівської області.

Частина посадовців Львівської обласної і міської рад, які зрідка з’являються в інформаційному просторі і роблять публічні заяви, найбільш ймовірно, з’являться у виборчих списках під час парламентських або місцевих виборів. Це переважно технократи, члени команд Максима Козицького чи Андрія Садового. Підтвердженням цього можуть бути фракція партії «Слуга народу» в обласній раді і фракція «Самопомочі» у міській раді, до яких входять чинні або колишні посадовці органів місцевого самоврядування, які суміщають посадові обов’язки з представницьким мандатом.

Благодійні фонди, пов'язані з місцевими чи національними політиками

Після 24 лютого 2022 року більшість політичних партій та депутатів у Львівській міській та обласній радах скерували свої зусилля на волонтерську діяльність. Водночас окремі політики займалися нею задовго до повномасштабної війни, ще з 2014 року. Попри те, що ці люди є членами різних політичних середовищ, публічно вони майже не використовують брендів партій, адже це негативно сприймають виборці. Для волонтерської діяльності використовують громадські організації, які не завжди мають прямий зв’язок із політичними силами.

Місцеві депутати займаються волонтеркою з кількох причин. По-перше, це напрямок роботи, де вони відчувають свою безпосередню корисність і причетність до підтримки стійкості України. По-друге, у них є для цього можливості, ресурси і контакти. По-третє, у майбутньому ця діяльність може конвертуватися в електоральну підтримку. Зрозуміло, що політики волонтерять не лише заради майбутніх виборів, але допомога тим, хто її потребує, — це найкращий спосіб поєднати бажання бути корисним із найпродуктивнішою формою залученості в умовах замороження політичного процесу.

Одним із найбільших волонтерських осередків у Львівській області (та, можливо, у всіх західних областях України) є осередок, який створила Львівська обласна військова адміністрація. Хоча його позиціонуєть як ініціативу виконавчої влади, насправді її реалізовують депутати фракції «Слуга народу» у Львівській обласній раді — від імені військової адміністрації та без прив’язки до партії. Гуманітарний напрямок осередку координує заступник голови ЛОР Юрій Холод, військовий — Олександр Тіщенко, колишній головний військовий комісар Львівщини, також тут працюють Юрій Доскіч, Роман Феденяк та інші.

Самостійно волонтерською діяльністю займається народний депутат від партії «Слуга народу» Ростислав Тістик (він конкурував із Козицьким за посаду голови обласного осередку партії), який зосереджується на допомозі 125-й окремій бригаді територіальної оборони. На волонтерську діяльність також переключився голова Золочівської районної ради і колишній кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу» по виборчому округу №119 Орест Кавецький, який віддавна займається благодійністю, зокрема передвиборчою. Для цього він використовує родинний благодійний фонд «КАВА». 

Крім цього, за цініціативи ЛОВА створили Гуманітарний штаб Львівщини, керівником якого є директор Львівського палацу мистецтв, колишній депутат облради Юрій Візняк. У перші пів року повномасштабної війни це був один із найкращих центрів допомоги населенню та військовим у Львові.

Депутати партії «Варта» у Львівській міській раді (Ігор Зінкевич, Наталія Шелестак, Юрій Мартинюк) сформували власний осередок «Центр волонтерства і захисту», який, хоч і функціонує на базі партійної структури, дистанціюється від партії. Він займається гуманітарною допомогою (харчування, медикаменти, одяг тощо). .Ці депутати волонтерили ще з 2014 року в громадських організаціях «Варта» і партії «Громадський рух “Народний контроль”», а в 2022 році переформатували свою діяльність. 

Також депутати від цієї партії мають ще одну організацію — «Центр забезпечення військових Народної самооборони Львівщини», заснований у 2014 році депутатом Валерієм Веремчуком (від партії «Народний контроль» у попередньому скликання, від «Варти» у поточному) займається допомогою українським військовим, пошуком автівок, купівлею тактичного спорядження тощо. 

Депутати фракції «Європейська Солідарність» у Львівській міській раді теж об’єднали зусилля. Вони не створювали окремої організації, а працювали це на базі міського осередку партії. Крім голови фракції Петра Адамика, волонтерством займаються Назар Бербека, Остап Доскіч, Володимир Марусяк, Іван Рудницький, Роман Грицевич, Євген Кузик та інші.

Окремо волонтерить народний депутат і голова обласної організації партії «Європейська Солідарність» Олег Синютка та його соратники і депутати місцевих рад, а також ще одна народна депутатка Софія Федина. До повномасштабної війни партія використовувала організацію «Справа громад», а також Фонд Петра Порошенка.

Депутат фракції ВО «Свобода» у Львівській міській раді Адріян Гутник допомагає українським військовим — перш за все «свободівцям», які воюють на фронті. Для цього він кооперується з однопартійцем Русланом Кошулинським, який є військовослужбовцем.

Депутати фракції «Голос» у Львівській обласній та міській радах скоординувалися довкола обласного партійного осередку. Також вони співпрацюють із львівським осередком скаутської організації «Пласт» і холдингом мережі концептуальних авторських ресторанів «!FEST». Серед тих, хто активно долучається до волонтерства, — керівник фракції в обласній раді Ростислав Добош, Іванна Герус, Захар Миляник, народні депутати Ярослав Рущишин, Галина Васильченко, Наталія Піпа.

Народний депутат від «Самопомочі» та колишній міський голова Яворова Павло Бакунець у співпраці з головою Яворівської районної військової адміністрації Ярославом Коминським також займаються волонтерською діяльністю. Переважно це  гуманітарна допомога для військовослужбовців і внутрішньо переміщених осіб, що живуть у Яворівському районі.

Водночас жерналісти виявили факти виїзду за кордон через систему «Шлях» у приватних справах під виглядом волонтерської діяльності. Серед таких псевдоволонтерів є багато публічних осіб, зокрема нею скористалася низка депутатів Львівської обласної і міської рад.

Найактивніші волонтери

На Львівщині працюють десятки організацій та фондів, які допомагають військовим і внутрішньо переміщеним особам. Це, зокрема, такі:

• Благодійний фонд «Рабів до раю не пускають» (керівник Іван Спринський) — військове оснащення та спорядження для окремих підрозділів ЗСУ (з 2014 року).
• Благодійний фонд «Рокада» — гуманітарна та психологічна допомоги ВПО, пошук притулку.
• Громадська організація «Допоможи фронту» (керівник Богдан Масляк) — збірка для закупівлі військового спорядження
• «Група 35» (керівник Євген Філяк) — об'єднання представників Бізнес-школи Українського Католицького Університету, Greencubator і львівських IT-підприємців. Основний напрямок роботи — допомога територіальній обороні України з придбанням захисного обмундирування та засобів зв'язку.
• Волонтерська організація «Car4Ukraine» (керівник Роман Гапачило) — волонтерська організація, яка збирає кошти для купівлі автомобілів (так звані «бандеромобілі») для військових підрозідів.
• Благодійний фонд «Право на захист» (керівник Олена Грекова) — правозахисна організація, яка надає гуманітарну і психосоціальну підтримку ВПО.
• Медичний батальйон «Госпітальєри» (керівник Яна Зінкевич) — медичні препарати, устаткування, аптечки.
• Благодійний фонд «З янголом на плечі» (керівник Юрій Федечко) — гуманітарна допомога.
• Волонтерський центр «Львівський Лицар» (керівник Андрій Салюк) — військове спорядження та індивідуальна допомога військовим (з 2014 року).
• Волонтерський рух «Будуємо Україну разом» (керівник Юрій Дідула) — рух Львівської освітньої фундації, який після 2022 року займається гуманітарною діяльністю.
• Центр підтримки «Я — Маріуполь» (керівник Вадим Бойченко) — центр підтримки переселенців з Маріуполя та сходу України.
• Центр волонтерства «Корпорація добрих справ» (координатор Сергій Канюка) — харчування та одяг для ВПО і нужденних.

Медіаринок

Окремого дослідження про зміни на медіаринку Львівщини протягом останніх двох років не проводилося. Останній такий матеріал підготував сайт «Наші гроші. Львів» ще у вересні 2020 року, а до цього відповідні публікації виходили ще в 2015 і 2013 роках. Через це достеменних даних про те, як повномасштабна війна вплинула на львівські ЗМІ, немає. Водночас контент-аналіз і спостереження за роботою місцевих медіа дозволяють зробити певні фрагментарні висновки.

Перше, на що варто звернути увагу, — це те, що початок повномасштабної війни змусив усі центральні телеканали тимчасово евакуюватися з Києва в обласні центри на заході України. До Львова на пів року переїхала студія «Суспільного», звідки транслювали телемарафон «Єдині новини». Крім цього, його регіональні філії у 2022 році почали готувати власний міжрегіональний проєкт «Суспільне. Спротив». Спочатку цей марафон створювали лише на базі львівської філії, а виходив він у вечірній час. Також до Львова тимчасово переїхали студії телеканалів ТРК «Україна», «24 каналу» і «Еспресо», які мають тут регіональні офіси.

Активно розвивається обласний комунальний телеканал «Перший Західний», засновником якого є Львівська обласна рада, а також «Радіо Перше». На 2023 рік на його діяльність у бюджеті передбачили 39 млн грн. Закономірно, що частими гостями каналу є обласні депутати і посадовці ОВА, хоча й не лише вони. Канал активно розвиває свій YouTube канал.

Жодних змін не відбулось у власності медіахолдингу «ТРК Люкс», який контролює дружина міського голови Львова Андрія Садового Катерина Кіт-Садова. До нього, крім самої однойменної загальнонаціонально радіостанції, входить національний новинний «24 канал», кілька регіональних радіостанцій, а також портали Zaxid.net та Футбол 24. Протягом 2022 року активно розвивався канал «ZAXID.NET» на YouTube.

Прямим конкурентом останнього є медіахолдинг «Вголос / Vgolos», який перебуває під впливом членів ВО «Свобода» і колишнього депутата Львівської обласної (у поточному скликанні, проте він добровільно відмовився від мандату) і міської рад (у попередньому скликані) від БПП «Солідарність» / «Європейська Солідарність» Григорія Козловського. До нього входять телеканал «НТА», а також сайт та радіостанція «Вголос». На каналі з 2019 року виходять дві суспільно-політичні розмовні програми: «Говорить Великий Львів» і «Народне толк-шоу». Їх створювали для просування основного конкурента чинного міського голови Львова під час місцевих виборів-2020. А вже з 2021 року холдинг суттєво розширив аудиторію, зокрема завдяки співпраці з телеканалом «Еспресо», в ефірі якого транслюють перше ток-шоу. Медіа цієї групи завжди гостро критикували Андрія Садового та його оточення, а до 24 лютого 2022 року — центральну владу в особі команди Володимира Зеленського (однак після початку повномасштабного вторгнення критики в його бік немає). Водночас вони компліментарно ставляться до ВО «Свобода» та «Європейської Солідарності», представники яких є постійними гостями ефірів. Канал активно використовує YouTube і соціальні медіа для просування контенту.

Іншим серйозним гравцем в інформаційному полі Львівщини є національний телеканал «Еспресо», який після повномасштабної війни перевіз центральну студію до Львова. На базі регіональної студії «Еспресо-Захід» він цілком перезапустив свою роботу, а також перевіз сюди більшість працівників. Крім цього, канал активно розвиваться на платформі YouTube і в соціальних мережах. Власником левової частки (77,5%) каналу є син колишнього народного депутата та генерального директора гірничодобувної компанії Ferrexpo Костянтина Живаго Іван, а 22% статутного капіталу каналу належить дружині народного депутата від «Європейської Солідарності» Миколи Княжицького Ларисі. Канал критикує міського голову Львова, хоча робить це виваженіше. Іншим об’єктом постійної критики є Володимир Зеленський і президентська партія «Слуга народу». У зв’язку з цим частими гостями ефірів «Еспресо» є народні й місцеві депутати від «Європейської Солідарності» — Олег Синютка, Софія Федина, Володимир Марусяк, Ірина Гримак, Святослав Шеремета, а Антон Борковський є постійним ведучим телеканалу.

Також існує телеканал «Правда Тут», який розпочав свою діяльність на Київщині, проте вже багато років автономно працює у Львові. Протягом 2022 року він частково згорнув свою діяльність, проте активно присутній на YouTube. Власниками каналу є львів’янин Василь Левицький та івано-франківець Олександр Островський, співзасновники однієї з найбільш активних будівельних компаній міста «LEV Development». Про їхній прямий стосунок до місцевих політичних партій інформації немає.

Медіахаб «Твоє Місто» — це громадське медіа Львова, куди входять портал, дискусійна платформа, онлайн-телебачення, громадська організація з розвитку журналістики «Твоє місто Львів» та продакшн-студія. Очільник медіа — Тарас Яценко. За наявною інформацією, одним з інвесторів медіахабу є львівський бізнесмен Володимир Матківський, бенефіціарний власник ТОВ «Радехівський цукор» (Радехівський цукровий завод). Він також є єдиним інвестором сайту «Збруч», шеф-редактором якого є Орест Друль, та фінансує проєкт «Локальна історія», під маркою якого виходить відеопроєкт про українську історію та культуру «Без брому з Віталієм Ляскою». Володимира Матківського часто називають спонсором «Української Галицької партії».

Активно розвивається новий медіахолдинг «Lviv.Media», засновником та власником є родина голови ЛОВА Максима Козицького. Однойменний сайт почав роботу в середині 2021 року і з цього часу набирає обертів. У кінці 2021 року Нацрада видала ліцензії на цифрове мовлення у Львові для ТРО «Телефакт» (Самбір), власником якого є його батько Зіновій Козицький. Паралельно активно розвивається канал на YouTube, для додаткової розкрутки якого у 2022 році почали регулярно публікувати інтерв’ю з військовополоненими росіянами й представниками так званих «Л/ДНР», які перебувають у військовому таборі на заході Україні. Робить це журналіст і ведучий, а також радник голови Львівської обласної військової адміністрації Любомир Ференс. На цих ресурсах часто з’являються матеріали про роботу Львівської обласної військової адміністрації і компліментарні сатті про Максима Козицького.

До медіахолдингу Мирослава Хом’яка (колишнього члена СДПУ(о)) входить радіостанція «Львівська хвиля» та інформаційне агентство «Гал-інфо», якими він володіє за посередництвом близьких родичів та друзів. Колишній медіахолдинг братів Дубневичів, до якого входять сайт «Galnet» і радіостанція «FM-Галичина», у 2021 році придбав медійник Ігор Шумило, який вже у січні 2022 року повідомив про закриття сайту. У серпні минулого року також закрилося видання «Діло», засновником і головним редактором якого був Олег Радик, котрий віднедавна є радником голови ЛОВА Максима Козицького.

Інформаційна агенція «Дивись.info» у середині 2021 року теж отримала нового власника, яким став депутат Львівської міської ради від «Європейської Солідарності» і власник будівельної компанії «Львівська інвестиційна компанія» Назарій Бербека. Колишній редактор сайту «Дивись.info» Олег Довганик сьогодні є власником двох львівських сайтів «Кулемет» та «Четверта студія», які дуже комплементарні до місцевої «Європейської Солідарності» і гостро критикують Андрія Садового. 

Тижневик «Ратуша» перебував у комунальній власності Львівської міської ради. Тривалий час його головний редактор Микола Савельєв перебуває у гострому конфлікті з міським головою, допоки ЗМІ не роздержавили у 2020 році — відтоді 52% власності видання належить Савельєву. Ще одним постійним критиком Андрія Садового і Максима Козицького є сайт «Варіанти», співзасновниками якого є львівські журналісти Ірина Марушкіна й Олександр Ковальчук

Попри бурхливий розвиток технологій, частина львів’ян продовжує читати газети. У цьому сегменті лідерами залишаються «Експрес», «Високий замок» і «Львівська пошта». Періодично об’єктами критики у перших двох є міський голова Андрій Садовий і голова ЛОВА Максим Козицький.

Тим часом у Львові триває судовий процес у справі блогера і псевдополітолога Гліба Ляшенка. Правоохоронці підозрюють його у державній зраді та пропаганді війни через пости у Facebook. Врешті, головний редактор видання «Mind.ua» Євген Шпитко є підозрюваним у кримінальному провадженні щодо незаконної реалізації військового спорядження, отриманого як гуманітарна допомога за кошти українських благодійників, а також привласнення добровільних пожертв громадян, які виводили з рахунків через банківські термінали та відділення.

Діяльність великих бізнес-груп

Наразі складно достеменно сказати, наскільки повномасштабна війна вплинула на попередні зв’язки бізнесу з політиками. Крім цього, в умовах очікування кардинальних змін політичного ландшафту на Львівщині багато хто зайняв вичікувальну позицію.

Вже звично почати варто з колишнього депутата Львівської обласної ради поточного скликання і Львівської міської ради попереднього скликання від БПП «Солідарність», а згодом «Європейської Солідарності» Григорія Козловського. Він є власником Винниківської тютюнової фабрики, власник футбольного клубу «Рух», «Гранд готелю» та іншої нерухомості у Львові й області. Один із основних спонсорів місцевої партійної організації. Хоча його участь у політиці незмінно була пов’язана з політичними силами Петра Порошенка, це не заважає йому вести самостійну лінію всередині місцевої партії. Він має власну групу депутатів у складі фракції «Європейська Солідарність» у Львівській обласній і міській радах, обидві з яких мають конфлікт з її керівництвом — Олегом Дудою і Петром Адамиком. У попередньому скликанні Григорій Козловський був найбільшим критиком та опонентом Андрія Садового, але за останні два роки ситуація кардинально змінилася — можливо, політики домовилися про робочі відносини. Крім цього, у поточному скликанні в Козловського не склалися взаємини з головою Львівської територіальної організації «Європейської Солідарності» і народним депутатом Олегом Синюткою, але натомість він знайшов спільну мову з місцевим керівництвом президентської партії «Слуга народу» — зокрема після того, як на Винниківській тютюновій фабриці відбулись обшуки Бюро економічної безпеки України. Водночас станом на сьогодні складно сказати, чи збережеться співпраця бізнесмена з «Європейською Солідарністю» у майбутньому. Не можна виключати того, що на перших післявоєнних виборах Григорій Козловський співпрацюватиме іх зовсім іншими політичними силами та/або балотуватиметься до Верховної Ради.

Ще одним інвестором «Європейської Солідарності» є бізнес-партнер Козловського Олександр Свіщов, син якого, Віталій Свіщов, є депутатом облради та був депутатом міської ради попереднього скликання. Також їхнім партнером вважають ще одного депутата міської ради двох останніх скликань Сергія Іваха, власника компанії «Діамант Аурум». Депутати Юрій Ломага й Олексій Різник формують основу так званої групи «юристів Козловського» у Львівській міській раді, які перебувають у конфлікті з головою фракції Петром Адамиком.

Голова фракції «Європейська Солідарність» у міській раді Петро Адамик, який є депутатом чотирьох останніх каденцій, має напружені відносини і з народним депутатом Олегом Синюткою, і з Григорієм Козловським. Він формує власну групу депутатів в ЛМР. Адамик є співзасновником фірми «Британський двір», котра займається ресторанами та надає послуги мобільного харчування. Також серед інвесторів місцевого партійного осередку є депутат міської ради і власник компанії «Львівська інвестиційна компанія», що будує житло під брендом «Нова оселя», — Назарій Бербека, а також депутати Львівської обласної ради — львівський перевізник, директор ТзОВ «Львівське АТП-14631» Андрій Дума, власник ПП «Рома» з ремонту доріг Роман Демчина і директор з корпоративних питань IDS Group, що володіє трьома заводами з виробництва мінеральних вод під брендами «Моршинська» та «Миргородська» Всеволод Білас. Однак чи залишаться усі вони з «Європейською Солідарністю» у майбутньому — наразі відкрите питання.

Міський голова Львова Андрій Садовий від початків своєї політичної кар’єри у 2006 році був і залишається одним зі спонсорів своєї політичної діяльності. За посередництвом своєї дружини він є власником ПАТ «Телерадіокомпанія Люкс» і ПАТ «Радіокомпанія Люкс». Крім цього, Садовий задекларував торгову марку «Самопоміч» і зазначив, що є членом ГО «Інститут просвіти», ГО «Об’єднання Самопоміч» та БФ «Інститут розвитку міста».

Серед інших соратників та інвесторів Об’єднання «Самопоміч» — члени фракції у Львівській міській раді Роман Федишин, співзасновник великого оптового ринку сільськогоподарської продукції «Шувар», акціонер ПАТ АКБ «Львів» та ПАТ «Південьзахіделектромережбуд», та колишній народний депутат Олег Лаврик, директор Львівської обласної дирекції «Укргазбанку» Олег Василишин, виконавчий директор адвокатського об'єднання «Павленко і Партнери» Юрій Мельник. Раніше партійним спонсором також був один із засновників IT-компанії «ELEKS» Олексій Скрипник, який раніше був народним депутатом по списку Об’єднання «Самопоміч».

Серед ймовірних інвесторів Об’єднання «Самопоміч» також називають російського олігарха Міхаїла Фрідмана, співвласника консорціуму «Альфа-груп» («Альфа-банк») та брендів «Моршинська» й «Миргородська», засновника мережі продуктових магазинів «Близенько» Олександра Бережанського, а також ключового власника будівельної компанії «Авалон» Юрія Федоріва, діловим партнером якого колись був Григорій Козловський. Протягом 2022 року Львівська міська рада тісно співпрацювала з керівництвом Маріупольської міської ради в особі Вадима Бойченка, якого вважають людиною Ріната Ахметова. Дехто почав шукати у цьому ознаки майбутньої співпраці Андрія Садового з олігархом.

Відносно новим, але впливовим гравцем на політичній арені Львівщини є засновник і власник «Західнадрасервісу» та десятка інших підприємств у сфері видобування газу, відновлювальної енергетики та аграрного бізнесу Зіновій Козицький. Загальний дохід бізнес-групи у 2021 році становив 4 млрд грн, а капіталізація — 300 млн грн. Він є батьком голови Львівської обласної військової адміністрації Максима Козицького, який раніше працював у родинному бізнесі. Завдяки йому розпочалась політична кар’єра сина — той має амбіції спробувати себе у політиці національного рівня. Крім цього, Зіновія Козицького підозрюють у тому, що він вливає на роботу обласної адміністрації і прийняття нею рішень. Також родинна Козицьких була одним з основних спонсорів виборчої кампанії і місцевого осередку президентської партії «Слуга народу», головою якої у Львівській області є Максим Козицький.

Серед інвесторів партії також родина голови Львівської обласної ради Юрія Холода. Його батьки — Ігор і Романна Холод — власники великого підприємства ТОВ «Ромус-Поліграф», яке займається неспеціалізованою гуртовою торгівлею, виробництвом меблів для офісів і торгових підприємств та поліграфією. 

Ще один депутат фракції «Слуга народу» в обласній раді Юрій Доскіч є співвласником компаній, пов’язаних із виробництвом кабелів та торгівлею металом — «ГАЛ-КАТ», «Будресурс», «Укркабель», «Укркольормет» та низки інших. Він — один із найбагатших місцевих депутатів серед тих, хто офіційно задекларував свої доходи. Водночас його рідний брат Остап Доскіч є депутатом Львівської міської ради від «Європейської Солідарності» і кінцевим власником близько десятка фірм, які займаються виробництвом та продажем труб, кабелю, ремонту двигунів тощо, а також головою благодійної організації «Фонд братів Доскічів». 

Крім цього, серед спонсорів партії «Слуга народу» — голова Золочівської районної ради Орест Кавецький, власник великої аграрної фірми виробництва молочної продукції й засновник благодійного фонду «КАВА». Раніше інвестором виборчої кампанії партії також був львівський забудовник, генеральний директор «Корпорації Нерухомості РІЕЛ» Ростислав Мельник.

Давнім політичним гравцем на політичній арені Львівщини є Ігор Кривецький, якого віддавна називають спонсором ВО «Свобода». Він є головою так званої економічної ради партії, що об’єднує бізнесменів, котрі дають гроші на її потреби. Ще у 2010 році він був депутатом Львівської обласної ради від ВО «Свобода», а у 2012 році став народним депутатом, але згодом відійшов у тінь і рідко з’явдявся публічно. Кривецький — власник готелю «Жорж», львівського казино «Фешн клаб», готельного комплексу «Edem Resort» у Перемишлянському районі та низки інших розважальних закладів Львова, які входять у ПАТ «Фіеста — Фантастика». Нещодавно Кривецький взявся за видобуток літію в Кіровоградській області. Останні кілька років він проживає за кордоном і веде справи дистанційно. Спільно з Григорієм Козловським Ігор Кривецький є власником мехіахолдингу «Вголос / Vgolos».

Іншим інвестором ВО «Свобода» є депутат Львівської міської ради Андріян Гутник, власник аквапарку «Пляж» та колишній член економічної ради партії. Раніше він вів спільний бізнес із Олександром Свіщовим.

Колись дуже впливові в області Богдан і Ярослав Дубневичі після 2019 року розгубили колишній статус і ресурси. Після серії обшуків, арешту майна і судових процесів вони стали непублічними. У 2019 році Ярослава Дубневича втретє обрали народним депутатом від партії «За майбутнє», а Богдан Дубневич 2020 році став головою Солонківської селищної ради.

Сьогодні Ярослав Дубневич є спонсором місцевої партійної організації «За майбутнє», яка має фракцію у Львівській обласній раді. У різні періоди брати Дубневичі були пов’язані з партіями ВО Батьківщина БПП «Солідарність» і «Європейська Солідарність», будучи інвесторами місцевих партійних структур. Водночас підтримку обласній організації партії «За майбутнє» дає народний депутат Тарас Батенко, який є її головою.

Наближеним до братів Дубневичів також вважається «Народний Рух України», який має власну фракцію у Львівській обласній раді. Офіційно найбільшим спонсором місцевої партійної організації є колишній перший заступник голови Львівської облради, а нині депутат облради Богдан Гагалюк. Він займається великим будівництвом у селі Конопниця під Львовом і є.власником восьми земельних ділянок, двох житлових будинків та ще двох об’єктів незавершеного будівництва у цьому селі, а також трьох квартир (двох у Львові та однієї у Києві), невеликої ділянки у Брюховичах.

Місцеві партійні організації «Голосу», які мають свої фракції в обласній та міській радах, отримують підтримку від місцевого IT-кластера, перш за все компанії «SoftServe». У 2021 році п’ятеро з восьми львів’ян, які потрапили до списку топ-100 найбагатших українців, були її співзасновниками, хоча за підсумками 2022 року туди потрапив лише один з них — Тарас Кіцмей. Не всі з них цікавляться політикою, проте достеменно відомо, що окремі з них були спонсорами партії «Голос». Серед інвесторів партії також є львівські ресторатори Юрій Назарук і Андрій Худо, співзасновники Холдингу емоцій «!FEST» — мережі концептуальних авторських ресторанів.

Локальна партія «Варта», яка має фракцію у Львівській міській раді, створена напередодні виборів 2020 року групою підприємців, пов’язаних із будівельним бізнесом і сферою харчування. Серед її спонсорів — депутати Юрій Мартинюк та Наталія Шелестак, а також Роман Городечний, Артем Хмиз, Орест Печенко.

«Українська Галицька партія» має фактично єдиного великого спонсора — це львівський бізнесмен Володимир Матковський, бенефіціарний власник Радехівського цукрового заводу

Навколополітичний неурядовий сектор області

Після 2022 року Спілка ветеранів АТО і кілька комбатантських організацій стали більш впливовими у зв’язку з високим суспільним статусом військовослужбовців ЗСУ. Через це органи місцевого самоврядування до них прислухаються, а іноді неохоче йдуть їм на поступки — через побоювання заходів прямої дії або насильства та суспільного осуду.

Необхідно відзначити, що після 24 лютого 2022 року зникли з публічного простору організації, які тривалий час вдавали з себе інститути громадянського суспільства, будучи при цьому пов’язаними з політичними партіями. Зникли також псевдоактивісти на зразок ковідного дисидента Остапа Стахіва, який займався підривною діяльністю на Львівщині.

Нагадаємо, що останнє подібне дослідження щодо соціально-політичної ситуації у Львівській області ОПОРА робила ще у кінці листопада 2019 року.