На сьогоднішній день у парламенті зареєстровано низку законодавчих ініціатив, які негативно оцінюються експертним середовищем, як такі, що містять норми, спрямовані на суттєве обмеження прав людини.

Так, автор зареєстрованого в парламенті законопроєкту  №3294  пропонує на час оголошення карантину зупинити перебіг строків розгляду звернень громадян, запитів на публічну інформацію та адвокатських запитів. ОПОРА критично оцінює ініціативи даного законопроєкту, вважаючи такі обмеження надмірними.  

Законопроєкт №3294 внесено до парламенту 30 березня 2020 року народним депутатом Сергієм Демченком (фракція ПП “СЛУГА НАРОДУ”). Вказаний законопроєкт передбачає доповнення раніше ухваленого Верховною Радою України Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” (надалі - Закон № 530-IX). Мова йде про викладення підпункту 3 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 530-IX у наступній новій редакції:  “2. Установити, що на період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19): … 3) з дня оголошення карантину зупиняється перебіг строків звернення за отриманням адміністративних та інших послуг та строків надання цих послуг, визначених законом, перебіг строків розгляду звернень громадян, запитів на публічну інформацію (поданих відповідно до законів України «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації»), адвокатських запитів, окрім звернень (запитів), що стосуються захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян. Від дня припинення карантину перебіг цих строків продовжується з урахуванням часу, що минув, до його зупинення”.

У пояснювальній записці ініціатор законопроєкту пояснив необхідність його прийняття тим, що кількість звернень під час карантину зросла, а  більшість працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування виконують роботу у віддаленому доступі, що ускладнює своєчасний розгляд таких звернень.

ОПОРА наголошує, що такі нововведення, у випадку їх запровадження будуть надмірними, встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним. Закладені у законопроєкті обмеження щодо доступу до інформації, включаючи інструменти запиту інформацію, адвокатського запиту та отримання відповіді на звернення громадянина не мають під собою належного обґрунтування. Більше того, чинне законодавство наділяє органи публічної адміністрації та посадових осіб, яким адресовані такі запити і звернення, повноваженнями щодо продовження строків розгляду звернень та запитів та визначає підстави відстрочення надання відповіді на запит на інформацію. Тобто, на сьогоднішній день чинне законодавство забезпечує дієві механізми спрощення роботи по наданню відповіді на запити в умовах карантину.

Так, зокрема частина 6 статті  22 Закону України “Про доступ до публічної інформації” встановлює, що відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Нагадаємо, що вищевказаний Закон № 530-IX й вніс відповідні зміни у чинне законодавство і відніс встановлений Кабміном карантин до обставин непереборної сили.

Також Закон України “Про доступ до публічної інформації” (частина 4 статті 20) надає змогу розпоряднику публічної інформації продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження (у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних).

Законом України “Про адвокатуру  та адвокатську діяльність” (частини 1, 2 статті 24) передбачено, що у разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено з п’яти до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.

Закон “України “Про звернення громадян” (частина 1 статті 20)  встановлює, що  звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Громадянська мережа ОПОРА наголошує на необхідності забезпечити відкритість і публічність всіх політичних процесів та занепокоєна можливістю обмеження права громадян  на доступі до публічної інформації на письмове звернення, в той час як отримання інформації в усному порядку, за особистим зверненням чи шляхом відвідування публічних обговорень та заходів, організованих органами публічної інформації, є обмежена у зв'язку зі встановленням  постановою КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”[1] карантину на території України.

Так, Конституцією України (ст. 34) кожному гарантовано право на інформацію, а саме право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Разом з тим здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Вказане положення Конституції відповідає вимогам статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме Конвенцією у статті 10 введено положення про те, що будь-яке обмеження свободи вираження поглядів (яке включає в собі й свободу одержувати інформацію) має відповідати трьом критеріям: бути встановленим законом, бути необхідним у демократичному суспільстві та мати легітимну мету (як то: інтереси національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, запобігання заворушенням чи злочинам, охорона здоров'я чи моралі, захист репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду).

Основними запитаннями для з’ясування допустимості обмеження права, є питання, чи необхідні вказані зміни до законодавства  у демократичному суспільстві та чи мають вони легітимну мету.

Під час карантину доступ до публічної інформації є надзвичайно важливим інструментом для отримання суспільно значимої інформації. Адже саме в цей непростий час, коли урядом на громадян було покладено чималу кількість обмежень і заборон, доступ до інформації про ефективність роботи владних інституцій в умовах карантину є важливим. Так, у справі "Фрессо і Руар проти Франції" Європейський Суд з Прав Людини захистив право журналістів на отримання та поширення інформації, що становила суспільний інтерес в умовах широкої громадської дискусії на тему, яка була висвітлена цими журналістами. 

Законодавець пропонує закріпити в законі випадки, яких вказані зміни не торкнуться, а це: звернення (запити), що стосуються захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян.

Але фактично законодавцем запропоновано “урізаний” та вичерпний перелік інформації, що має бути надана на запит без будь-якого відстрочення на час карантину. Таке формулювання фактично буде довільно тлумачитися розпорядником публічної інформації, та передбачатиме встановлення для громадянина нового обов’язку обґрунтувати та наводити додаткові докази пов’язаності запитуваної інформації з зазначеними в законі сферами. В той час як встановлення будь-яких додаткових умов збирання, зберігання, використання і поширення інформації, крім визначених статтею 34 Конституції, слід вважати її порушенням.

Приміром, як бути із запитами щодо витрачання державних коштів на боротьбу із поширенням небезпечних захворювань. Фактично, розпорядник на власний розсуд вирішуватиме, чи вказаний запит підпадає під першочерговий розгляд чи відстрочить відповідь після карантину.

Надання інформаційних запитів та отримання відповіді на них в сучасних умовах в більшості випадків не передбачають прямих особистих контактів, відтак здоров’ю запитувача та відповідальної за надання інформації особі нічого не загрожує.

Слід зазначити, що спеціальне законодавство у сфері запобігання поширенню інфекційних хвороб містить підвищені вимоги, щодо надання  громадянам інформації:

  • громадяни та їх об'єднання мають право на отримання достовірної інформації щодо епідемічної ситуації в Україні. За відмову у наданні інформації, умисне перекручення або приховування об'єктивних даних про захворювання населення на інфекційні хвороби посадові особи органів та закладів, зазначених у частині другій цієї статті, несуть відповідальність згідно із законом  (стаття 17 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”);
  • до основних  принципів здійснення цивільного захисту належать принципи гласності, прозорості, вільного отримання та поширення публічної інформації про стан цивільного захисту, крім обмежень, встановлених законом (стаття 7 Кодексу цивільного захисту України);
  • громадяни мають право на отримання інформації про надзвичайні ситуації або небезпечні події, що виникли або можуть виникнути, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі (частина 1 статті 21 Кодексу цивільного захисту України);
  • громадяни мають право на достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь (стаття 4 Закону України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”).

ОПОРА повністю підтримує позицію Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо непідтримання законопроєкту щодо відстрочки розгляду запитів та звернень на час карантину у зв’язку з тим, що запропоновані положення проєкту Закону значно обмежують право особи на інформацію та звернення, гарантовані статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Слід зазначити, що крім порушення загальновизнаного права на інформацію, норми законопроєкту обмежують професійне право адвокатів на заняття адвокатською діяльністю шляхом отримання інформації на адвокатський запит. Обмеження права адвоката на подання адвокатського запиту матиме негативний вплив на реалізацію права правничої допомоги та права на захист (ст. 59 Конституції України). В той же час суди продовжують  розгляд справ і всі зусилля законодавця спрямовані зараз на те, щоб забезпечити безперебійну роботу судових органів в умовах карантину (Закони України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та "Про внесення зміни до розділу XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні та розгляду окремих питань під час судового провадження на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”). Відсутність в адвоката можливості оперативного отримання інформації, необхідної для збирання доказів для захисту підсудного або представлення  інтересів клієнта в суді обмежує право особи на професійну правничу допомогу та ефективний судовий захист.

Наголошуємо, що згідно  зі статтею 15 Конвенції  під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вживати заходів, що відступають від її зобов'язань за цією Конвенцією, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням згідно з міжнародним правом. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від своїх зобов'язань, у повному обсязі інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і причини їх вжиття.

Україною на сьогодні не подано до Ради Європи відповідну заяву про дерогацію (намір відступити від положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Через пандемію COVID-19  на сьогодні про такий заявили 10 держав із 47 членів Ради Європи: Латвія, Румунія, Молдова, Вірменія, Естонія, Грузія, Албанія, Північна Македонія, Сербія та Сан-Марино.

Однак наразі Україна таку процедуру дерогації не розпочала, тому звуження прав на законодавчому рівні суперечить Конвенції та практиці її застосування, що в майбутньому може призвести до значних економічних втрат внаслідок задоволення скарг громадян України  щодо порушених прав в особливий період.