Коаліція громадських організацій ініціатив, до якої увійшла і ОПОРА, оприлюднила Тіньовий звіт-2026 — незалежну оцінку того, як Україна виконує євроінтеграційні зобов’язання у межах кластера «Основи процесу вступу». У матеріалі читайте детальніше про все, що вихотіли знати про реформу виборчої системи для перших повоєнних виборів.


Які виборчі системи зараз діють в Україні?

На виборах Президента України завжди використовується мажоритарна система абсолютної більшості (два тури).

На виборах народних депутатів – пропорційна система з відкритими регіональними списками (за Виборчим кодексом).

На місцевих виборах:

  • у громадах із 10 тис. виборців і більше – пропорційна система з відкритими списками;
  • у громадах менше 10 тис. – мажоритарна система відносної більшості в багатомандатних округах;
  • міські голови в громадах від 75 тис. виборців обираються у два тури, у менших – в один тур за відносною більшістю.

Раніше (до Виборчого кодексу) парламентські вибори були змішаними, а місцеві – за кількома різними системами.

Чому Україна перейшла на пропорційну систему з відкритими списками?

Це відповідало рекомендаціям ПАРЄ та мало дати виборцям більше впливу на те, хто саме пройде до парламенту чи ради від партії. Партія формує списки, але виборець може підтримати не лише партію, а й конкретного кандидата в регіональному (територіальному) списку.

Як саме працює пропорційна система з відкритими списками на парламентських виборах?

Партія висуває загальнодержавний список (до 450 кандидатів) і регіональні списки. Перші 9 місць у загальнодержавному списку ­– «гарантовані», тобто кандидати під відповідними номерами стають обраними у будь-якому випадку. Виборець у регіоні голосує за регіональний список партії і за бажанням – за одного кандидата в ньому.

Партія має набрати 5% голосів по всій країні. Мандати розподіляються пропорційно. Спочатку отримують місця перші 9 кандидатів загальнодержавного списку, потім – ті, хто набрав не менше 25% виборчої квоти в регіоні (за кількістю голосів), решта – за порядком у списку. Залишок місць знову йде в загальнодержавний список.

На місцевих виборах правила схожі, але гарантоване місце лише одне (перший у єдиному списку), і кандидатів висувають місцеві організації партій.

Чи можна просто висунутися самостійно, без партії?

За чинним Виборчим кодексом самовисування на парламентських виборах і на більшості місцевих (де діє пропорційна система) заборонене. Це суперечить Копенгагенському документу ОБСЄ.

Наслідки: складніше представництво національних меншин (немає квот чи інших механізмів), стимул створювати нові партії «під себе» (фрагментація партійної системи) або домовлятися з партіями про «прохідне» місце (ризики корупції).

Що таке «гарантовані місця» і чому це проблема?

Перші 9 кандидатів у загальнодержавному списку партії на парламентських виборах (і перший кандидат на місцевих) отримують мандат автоматично, якщо партія проходить бар’єр – незалежно від того, скільки голосів набрали вони самі.

Це зменшує кількість місць, які реально розподіляються за голосами виборців, робить систему більш «закритою» і порушує рівність кандидатів: ці люди фактично не залежать від волевиявлення виборців у регіонах.

Чому виборці майже не впливають на те, хто пройде від партії?

Щоб кандидат піднявся в списку завдяки голосам виборців, він має набрати не менше 25% виборчої квоти. На місцевих виборах 2020 року цей бар’єр здолали лише 10–17% кандидатів.

У результаті відкриті списки майже працюють як закриті: порядок визначає переважно партія, а не виборці. Люди втрачають мотивацію голосувати за конкретного кандидата.

Чи підходить пропорційна система з відкритими списками для невеликих громад?

Зараз вона застосовується вже від 10 тис. виборців. У маленьких громадах округи невеликі, кандидатам дуже складно набрати 25% квоти, політизація рад зростає, а без можливості самовисування конкуренція обмежується.

Експерти (зокрема ОПОРА) вважають, що поріг варто підняти щонайменше до 50 тис. виборців, а в менших громадах залишити мажоритарну систему.

Чи хочуть депутати щось змінити в цих системах?

Так. У 2025–2026 роках з’явилося кілька законопроєктів: одні пропонують повернутися до змішаної системи чи закритих списків, інші – підняти поріг застосування відкритих списків до 30–50 тис. виборців, зменшити чи скасувати гарантовані місця, змінити правила розподілу мандатів тощо.

Жоден не прийнятий навіть у першому читанні, але всі включені до порядку денного. Позиції депутатів розходяться. Міжнародні та українські організації загалом підтримують збереження відкритих списків з їх удосконаленням.

Що думають самі громадяни?

За опитуванням 2022 року (до повномасштабного вторгнення) 42% підтримували пропорційну систему з відкритими списками на парламентських виборах. Закриті списки, мажоритарну чи змішану систему підтримували значно менше людей.

Що потрібно зробити, щоб система працювала краще?

ОПОРА та інші громадські організації рекомендують:

  • Дозволити самовисування хоча б на місцевих виборах.
  • Скасувати гарантовані місця (9 у парламенті та 1 на місцевих виборах).
  • Зробити так, щоб усі кандидати загальнодержавного списку були включені до регіональних списків.
  • Знизити бар’єр для просування кандидата в списку з 25% до 5% виборчої квоти.
  • Застосовувати пропорційну систему лише в громадах від 50 тис. виборців.

Ці зміни зроблять систему справді відкритішою, чеснішою для кандидатів і зрозумілішою для виборців, а також зменшать ризики для представництва меншин і політичної конкуренції.

Читайте повний текст звіту за посиланням: https://oporaua.org/es/tin-oviy-zvit-2026-koaliciya-go-za-koordinaciyi-lzi-oprilyudnila-nezalezhnu-ocinku-progresu-ukrayini-u-klasteri-osnovi-procesu-vstupu-26266 

Тіньовий звіт підготовлений коаліцією громадських організацій за координації Лабораторії законодавчих ініціатив у складі ЛЗІ, Transparency International Україна, Центру прав людини ZMINA, «Адвоката майбутнього», Асоціації правників України, «Європи без бар’єрів», Громадянської мережі ОПОРА, Центру демократії та верховенства права і за інформаційної підтримки «Європейської правди». Його зміст є виключною відповідальністю авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.