А Ви дискутували коли-небудь про виборчі гендерні квоти? Підозрюю, що могли – бо, направду, це питання контроверсійне і непросте.
Навколо гендерних квот, як і гендерних питань в цілому, точаться запеклі суперечки. Скептики (можливо й Ви до них досі належите) щиро переконані і переконують інших у тому, що такі квоти – це, мало не «пряма дискримінація чоловіків» і взагалі «порушення принципу рівності» у політичних процесах.
Ви знаєте, я колись думала майже так само. Аж поки не почала цікавитися питанням збалансованості гендерного складу в органах влади глибше, досліджувати досвід інших країн та порівнювати його з нашим.
Якщо Вам теж хочеться випробувати свій скептицизм та розширити власні усвідомлення – давайте спробуємо трохи розібратися з тим, що таке гендерні виборчі квоти, для чого вони. А ще – розглянемо кілька найпоширеніших міфів, пов’язаних із цим питанням.
Гендерна виборча квота – обов’язкова кількість/співвідношення жінок та чоловіків у певному органі влади – найчастіше в парламенті. Такі квоти бувають різними: зарезервовані місця (конкретно визначена кількість, яка відведена саме для жінок) в органах влади, квоти для політичних партій, квоти для офіційних кандидатів тощо. Також квоти можуть бути встановлені на рівні законодавства (як поки ще є в Україні, наприклад, але не факт, що так буде вже із завтрашнього дня) або ж добровільно визначені політичними партіями.
«5 чому» про гендерні квоти на виборах
Для чого встановлюють гендерні виборчі квоти? Чули колись про теорію «5 чому»? Якщо Ви хочете дістатися суті запитання – запитайте 5 разів «чому». Спробуємо?
1. Чому потрібні гендерні виборчі квоти? Бо загалом вони сприяють тому, щоб всім людям у державі (або й у світі) жилося краще.
2. Чому гендерні виборчі квоти сприяють тому, щоб всім жилося краще? Бо на певному етапі розвитку держави такі квоти сприяють більш збалансованому формуванню органів влади та більш ефективній політиці на різних рівнях.
3. Чому не можна досягти такої збалансованості без введення квот? Бо, особливо у патріархальних суспільствах, усталені такі моделі поведінки, які, з одного боку, призводять до браку мотивації у жінок займатися політикою, а з іншого – несприйняття суспільством жінок у політиці. Квоти як тимчасовий «штучний» механізм можуть сприяти зміні такого стану речей.
4. Чому гендерні квоти можуть дійсно вплинути на політичні процеси? Бо ці ж політичні процеси залежать від багатьох факторів, у тому числі й бажання політичних партій формувати свої спільноти з числа чоловіків та жінок, мотивувати тих та інших до участі в політичному житті. Квоти є своєрідним інклюзивним стимулом для політичних гравців і, зрештою, сприяють плюралізму – тобто, врахуванню думок та інтересів різних груп суспільства.
5. Чому ці квоти дозволяють враховувати різні інтереси? Бо люди різних гендерних ролей краще усвідомлюють та розуміють інтереси та потреби відповідних груп у відповідних сферах і можуть пропонувати ефективні рішення.
І що – тепер так буде завжди? Ні, гендерні квоти не повинні існувати завжди, бо суспільство, яке розвивається до певного рівня, вже не потребує примусу в таких питаннях. Адже в розвинених суспільствах це як розуміння того, що усім потрібна електроенергія або ж вода.
Але у Верховній Раді України VIII скликання кількість жінок складала 12,6%, а це лиш на 1/4 більше, ніж у Фінляндії 112 років тому (9,5% жінок пройшли до парламенту Фінляндії у 1907 році). Натомість вже дійсний парламент України має на 1/5 жіночий склад – тобто більше 20%. При цьому до 2013 року, коли українське законодавство перейняло практику добровільних гендерних квот для політичних партій (партії, які у своєму складі мали не менше 30% певної статі, отримували додаткове державне фінансування), жіноче представництво у ВР не сягало навіть 10%. Натомість за двоє виборів після прийняття відповідних змін про квоти цей показник зріс більше, ніж удвічі. Співпадіння? Навряд чи.
Міфи та легенди ̶д̶а̶в̶н̶ь̶о̶ї̶ ̶Г̶р̶е̶ц̶і̶ї̶ щодо гендерних квот
Якщо Ви ще досі вагаєтесь, потрібні нам гендерні квоти чи ні, пропоную розглянути кілька найвідоміших міфів-аргументів, які часто можна почути від «скептиків». Їх є чимало, але ось два моїх улюблені.
Міф №1: Для чого квоти – хіба жінкам хтось забороняє йти в політику?
Скажіть, а Ви завжди ходили до школи, навіть при тому, що Вам не просто не забороняли, але ще карали за те, що Ви туди не прийдете?
Так і в політиці. Політика – це важко, це відповідальність, складність, фізичне і психологічне навантаження. І, так само, як для хорошої освіти треба докласти чимало зусиль – для хорошої політики їх потрібно не менше.
А ще, відсутність заборони не означає автоматично дійсного досягнення рівності. Рекомендую почитати про дві концепції рівності – «можливостей» та «результату».
Пригадайте третє «чому» вище. Не мали такого досвіду? У Вашій родині чи оточенні ніколи не було гендерних стереотипів, і як дівчаток/жінок, так і хлопчиків/чоловіків заохочували до активної життєвої позиції та діяльності? Тоді Вам дійсно пощастило.
Але так – далеко не в усіх родинах. Пригадайте зміст новин, передач, коментарів стосовно жінок на політичних посадах, особливо на державному рівні. Цікаво, скільки разів Вам траплялося почути, що якийсь чоловік отримав посаду міністра чи керівника управління, наприклад, через красиву зовнішність або ще краще – через ліжко? А скільки разів такі формулювання траплялися щодо жінок, які здобули високі посади?
Отож-бо. Як вважаєте, чи дуже мотивує жінок таке ставлення суспільства йти в політику і щось змінювати?
А ще таке: «Яка політика? Тобі треба заміж, дитину народити і бути хорошою берегинею домашнього вогнища. Політика для чоловіків – то чоловіча справа». Не чули? Думаєте, що це минулий день? Почитайте свіже березневе дослідження.
Або таке: «Ні, вона розумна, звісно ж, але мабуть за кілька місяців вона (оберіть відповідне) надумає родити дитину/вийти заміж/замріється/витрачатиме надто багато часу в салонах краси/жінка – краще візьмемо на цю посаду цього хлопця». То як? Теж не чули?
Ще раджу прочитати більше про «скляну стелю» чи «липку підлогу» – дізнаєтеся багато цікавого.
Ні, жінкам вже +/- століття не забороняють «йти в політику». Але ще в світі з 1948 року заборонена расова дискримінація, а кожній людині гарантований гідний рівень життя. А ще є гороскопи, в які теж вірять багато людей. Тож стверджувати, що жінки, принаймні в Україні, мають рівний доступ до політичних процесів із чоловіками – майже те ж саме, що вірити в гороскопи.
Міф №2: Гендерний склад органу влади не впливає на його ефективність.
Не вірите, що жінки можуть бути ефективними у владі, або не розумієте, як саме? Почитайте, до прикладу, трохи про досвід Нової Зеландії та про їхню теперішню прем’єр-міністерку Ясінду Ардерн або ж про жінок у владі вже згаданої Фінляндії. А якщо часу багато немає – можна подивитися коротке відео на YouTube. Або ж почитати недовге, але змістовне інтерв’ю з Мариною Бардіною чи дослідження Ірини Троян, яке вона опублікувала ще у 2015 році. Або ж з новіших – цікавий авторський блог Вікторії Феофілової (частина 1 та частина 2).
Та, якщо зовсім коротко, то активне залучення жінок до політики сприяє:
- збільшенню розміру ВВП на 1 людину (а це вже про рівень життя, між іншим);
- більш ефективній протидії гендерно-обумовленому насильству (давайте домовимося – скасуємо гендерні квоти в Україні тоді, коли такий вид насильства перестане бути проблемою, годиться?);
- запровадженню більш дієвої та розумної соціальної політики;
- подоланню конфліктів на різних рівнях – громади, регіону, країни, міжнародному.
Ні, це не пусті слова, які я сама придумала для цього блогу, а досвід світової спільноти, окремих країн та України зокрема, викладений у численних дослідженнях і підтверджений конкретними цифрами та фактами. Окрім посилань в тексті, рекомендую книгу гендерної експертки Тамари Марценюк «Гендер для всіх. Виклик стереотипам», 2017. А також дослідження Проєкту ЄС-ПРООН з парламентської реформи у співпраці з офісом Урядової уповноваженої з питань гендерної політики «Гендерна рівність: міфи, факти та державна політика» 2020 року, чи пройти онлайн-курс чи інші ресурси, які будуть зручні саме Вам.
***
У 2019 році Україна зробила крок у напрямку розвитку і подальшої демократизації. Із прийняттям Виборчого кодексу та включенням до нього положень щодо гендерних квот, цей рух продовжився. Звісно, гендерні квоти – не панацея, а лише один із дуже багатьох гвинтиків, які можуть допомогти зібрати нашу розпорошену політику до купи і створити механізм для забезпечення гідного життя. Але рішення про те, який гвинтик лишити, а який викинути – за кожним із нас, ну і за нашими парламентарями.
Читайте також: