Зазвичай для людини місця несвободи це щось, як мінімум, моторошне, щось, що лякає. Але там перебуває сотні тисяч наших співгромадян. І це не обов’язково місця позбавлення волі, як прийнято вважати.

Поняття «місця несвободи» не є усталеним у законодавстві України. Натомість широко вживається у спеціальній літературі з урахуванням положень Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, який Україна ратифікувала 21 липня 2006 року. Безперечно, насамперед, це – установи виконання покарань, слідчі ізолятори, ізолятори тимчасового тримання. Але, з урахуванням статті 4 цього Протоколу, не лише.

Згідно із Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» місцями несвободи в Україні, які має право відвідувати без попереднього повідомлення про час і мету відвідування Уповноважений, можна вважати будь-які місця вимушеного перебування, в яких утримуються, або потенційно можуть утримуватися люди. До таких, зокрема, також належать: психіатричні заклади; психоневрологічні інтернати; геріатричні пансіонати, будинки-інтернати для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю; пансіонати для ветеранів війни і праці; соціально-реабілітаційні центри. Наведений перелік не є вичерпним.

Особи, які перебувають у цих закладах, водночас, є виборцями, за умови, що рішенням суду вони не визнані недієздатними. Відтак, як виборці, вони мають гарантоване Конституцією України право голосу, право обирати владу. А держава в особі уповноважених органів зобов’язана сприяти реалізації цього права й у разі потреби – захистити.

Для прикладу, згідно із даними, зазначеними у відповіді Львівської ОДА на інформаційний запит ОПОРИ, на Львівщині функціонують 8 психоневрологічних інтернати, що належать до комунальної форми власності (Комунальний заклад Львівської обласної ради «Грушківський психоневрологічний інтернат», Комунальний заклад Львівської обласної ради «Монастироцький психоневрологічний інтернат», Комунальний заклад Львівської обласної ради «Лешківський психоневрологічний інтернат», Комунальний заклад Львівської обласної ради «Поповицький психоневрологічний інтернат», Комунальний заклад Львівської обласної ради «Підкамінський психоневрологічний інтернат», Комунальний заклад Львівської обласної ради «Созанський психоневрологічний інтернат», Комунальний заклад Львівської обласної ради «Судововишнянський психоневрологічний інтернат», Комунальний заклад Львівської обласної ради «Ходорівський психоневрологічний інтернат») та 3  геріатричні пансіонати (Комунальний заклад Львівської обласної ради «Великомостівський  геріатричний пансіонат», Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський геріатричний пансіонат», Комунальний заклад Львівської обласної ради «Підбузький геріатричний пансіонат»). Загалом там постійно чи тимчасово перебувають близько 1340 виборців, з них 383 особи мають у списку виборців відмітку НСП, тобто голосують за місцем перебування у вищезазначених закладах.

Місця несвободи є закритими режимними закладами, і ймовірність впливу, маніпуляцій та дискримінації з боку адміністрації, зокрема, щодо реалізації виборчих прав, є достатньо високою. Відтак, Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) вказувала на важливість захисту права голосу вразливих категорій населення, таких як особи, які проживають у будинках для осіб похилого віку, ув’язнені, солдати й люди з інвалідністю. На думку Комісії, повинні бути вжиті відповідні заходи для того, щоб уникнути необґрунтованого впливу осіб, які доглядають за особами похилого віку, наглядового персоналу чи вищих начальників, зокрема шляхом забезпечення таємниці голосування.

Залишаються також невирішеними окремі проблеми, пов’язані з доступністю до виборчих дільниць виборців, які знаходяться в місцях несвободи. І, як варіант, в окремих випадках доцільно було б створювати спеціальні виборчі дільниці (на постійній чи тимчасовій основі) у таких закладах. Проте законодавство України, зокрема, Закон України «Про вибори Президента України» містить певні прогалини з цього питання. Так, згідно із ч. 2 ст. 20 цього Закону спеціальні виборчі дільниці утворюються у стаціонарних лікувальних закладах, в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, на суднах, які перебувають у день голосування у плаванні під Державним Прапором України, на полярних станціях України та в інших місцях тимчасового перебування виборців з обмеженими можливостями пересування. Аналогічна норма міститься й у ст. 21 Закону України «Про вибори народних депутатів України». Відповідно, пансіонати та будинки-інтернати до таких не належать.

Сподіваюсь, у проекті Виборчого кодексу України ця прогалина буде усунена. Бо кожен голос громадянина України має значення.

Завданням органів публічної влади є забезпечення можливості реалізації права голосу кожного громадянина України, який є виборцем. Завданням громадянського суспільства є контроль за діяльністю органів публічної влади, в тому числі і щодо гарантування виборчих прав. Отже, контролюємо та моніторимо далі.

 

Підготовлено в рамках проєкту “Виборча реформа задля посилення впливу агентів змін та підтримки публічного діалогу”, який реалізує Громадянська мережа ОПОРА за підтримки ЄС ombudsman.oporaua.org/about_project