Країна живе у стані постійних виборів – президентські, парламентські і ось тепер місцеві. Хоча і планують, що місцеві  вибори відбудуться більше ніж через рік після виборів до Верховної Ради, однак складається враження, що Україна не виходила зі стану виборчих перегонів. Немаркована політична реклама, діяльність благодійних фондів під крилом політичних діячів, розпіарене меценатство і не тільки – це все вияви цього процесу. Серед українців у останній період спостерігаються деякі зміни у ставленні до таких речей. Те, що ще вчора викликало захват та інтерес, сьогодні починає викликати недовіру, а то й дратує. І це не дивно, адже народ починає більш усвідомлено ставитися до свого вибору, більше запитувати та вимагати конкретних відповідей. Для тих, хто якраз перебуває на цьому шляху – короткий путівник про те, чим відрізняється політична діяльність, меценатство та благодійність.

Політика – це про що?

Теоретично, політична діяльність має на меті досягнення влади – завоювання, утримання та використання. Мотиви «йти в політику», як ми звикли говорити, бувають дуже різноманітними – від задоволення егоїстичних бажань і до збільшення загального блага. Часто саме мотивація стає відправною точкою для самого шляху в політику і визначає, чи буде людина використовувати маккіавелівські засоби і виправдовувати їх великою метою, чи буде діяти доброчесно. Саме це показує повагу до своїх виборців і те, чи політик сприймає їх як людей, чий голос можна «купити», а пильність приспати, чи все ж апелює до них із раціональними пропозиціями порядку денного громади/міста/області/ держави.

Громадянин має право здійснювати політичну діяльність у межах партії або як позапартійний. Конституція чітко визначає, що ніхто не може бути обмежений у правах через належність чи неналежність до політичних партій. Тобто, і у праві обиратися та бути обраним.

Як законодавчо розмежовано діяльність політичних партій та благодійництво?

Закон визначає, що політична партія це зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Цілі та завдання партії викладені у її програмі. Партія обов’язково повинна бути зареєстрована з метою державного контролю за такою діяльністю.

Так само і з фінансуванням, законодавство чітко забороняє здійснювати внески на підтримку політичних партій незареєстрованими громадськими об’єднаннями, благодійними чи релігійними організаціями, а також іншими політичними партіями. Ціль – відстежити, звідки кошти, хто фактично є власником таких ресурсів. Однак, з цього не випливає, що зареєстровані благодійні організації можуть спонсорувати партії, про це – далі.

Щодо співпраці політичних партій з іншими організаціями громадянського суспільства, то закон надає право для партій ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні. Тобто, політичні партії можуть сприяти, щоб громадяни з різноманітними інтересами гуртувалися і організовано реалізовували свої права – у культурній, спортивній, екологічній, правозахисній сфері тощо. Партії часто використовують громадські організації для своїх потреб – як кузню кадрів, джерело фінансових надходжень, волонтерів. Іноді таке співробітництво може приносити корисні результати і ширше залучати громадський сектор до формування порядку денного.

Завдання партії - розробити певну програму суспільного розвитку, яку підтримують виборці і отримати представницький мандат. Для того, щоб у окреслений вектор розвитку держави повірили люди, він має відповідати їх запитам та потребам. Партія має відображати інтереси суспільства чи його груп та відстоювати їх при формуванні державної політики владними інституціями. Якщо представники партії перебувають при владі, вона має можливість безпосередньо брати участь у постановці порядку денного, встановленні правил та їх реалізації, якщо в опозиції або не отримала мандат на представництво - може моніторити ситуацію та інформувати про це громадськість, обстоювати свою позицію з питань державного та суспільного життя, брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, подавати свої пропозиції, які обов’язкові для розгляду, лобіювати важливі суспільні питання через громадський та експертний сектор і таким чином контролювати владу.  Тобто, політична діяльність має на меті шляхом використання влади здійснювати системні зміни у важливих сферах життя суспільства. Так, завданням політичної діяльності не є самостійно пофарбувати усі пішохідні переходи у місті, а встановити такі умови і пріоритети фінансування, за яких це питання буде вирішено автоматично.

Що таке благодійна діяльність і в яких формах вона може здійснюватися?

Благодійна діяльність це абсолютно інший вид діяльності порівняно із політичною - це добровільна особиста та/або майнова допомога для досягнення визначених  цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням отримувача такої допомоги.

Благодійну діяльність найчастіше здійснюють через благодійну організацію. Вона може бути створена як благодійне товариство, благодійна установа чи благодійний фонд залежно від кількості засновників, їх участі у формуванні активів організації та виду установчого акту.

Засновником благодійних організацій можуть бути дієздатні фізичні та юридичні особи, крім органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб публічного права.

Благодійні організації набувають прав та обов’язків юридичної особи з моменту їх державної реєстрації.

Цілями благодійної діяльності є надання допомоги для сприяння законним інтересам отримувачів допомоги у визначених законом сферах благодійної діяльності, а також розвиток і підтримка цих сфер у суспільних інтересах.

Спектр сфер благодійної діяльності, передбачений законом є досить широкий - від освіти до сприяння обороноздатності та мобілізаційної готовності країни, захисту населення у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного стану.

Благодійники можуть здійснювати благодійну діяльність у різних видах, зокрема, безоплатно передавати у власність кошти, інше майно, право користування та інші речові права на майно і майнові права; безоплатно передавати доходи від майна і майнових прав; безоплатно надавати послуги та виконувати роботи, публічно збирати благодійні пожертви; проводити благодійні аукціони, негрошові лотереї, конкурси та інші благодійні заходи і так далі.

Однак, благодійні організації не мають права надавати благодійну допомогу політичним партіям або від імені політичних партій, а також брати участь у виборчій агітації.

Найчастіше про благодійні організації політиків ми звикли згадувати у період передвиборчої гонки. Чому? Бо саме їх кандидати найчастіше використовують для непрямого підкупу виборців. Натомість, закон вимагає, щоб усі витрати на кампанію фінансувалися з виборчого фонду, щоб їх можна було відстежити.

Ще Вищий Адміністративний суд у 2016 році в узагальненні своєї практики зауважив, що законодавча заборона надання виборцям безоплатно чи на пільгових умовах матеріальних цінностей поширюється на будь-які благодійні фонди, громадські організації, що надають під час виборчого процесу закладам благодійну допомогу (тим більше засновниками яких є кандидати у депутати), якщо такі дії прямо пов’язуються з конкретним кандидатом у депутати. Така допомога має розцінюватись як непрямий підкуп виборців.

Юридична радниця Громадянської мережі ОПОРА Тетяна Юзвяк вказує, що практика залучення благодійних  організацій до агітації на користь кандидата чи партії є дуже поширеною. І форми такого залучення є різноманітними: кандидати створюють “іменні” фонди або фонди, які не містять в своїй назві прізвища кандидата, проте в яких кандидати виступають засновниками або керівниками або ж асоціюються з кандидатом або партією, яку він представляє. Розглядаючи такі справи і визначаючи, чи є ознаки непрямого підкупу виборців, суди передовсім вивчають питання, чи здійснювалася агітація (спонукання голосувати за або проти певного конкретного кандидата), чи здійснювалося надання матеріальних цінностей і яких (важливою також є грошова вартість цих цінностей), кому надавалися ці цінності (виборцям, неповнолітнім, юридичним особам тощо) і ким саме здійснювалася агітація та надання таких цінностей. В сукупності ці зібрані докази надуть підстави для оскарження дій таких осіб в адміністративному суді, для застосування до кандидата передбачених законом заходів або ж до притягнення винних осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Юристка звертає увагу, що чинний Виборчий кодекс не розв’язує всього комплексу проблем, пов’язаного з підкупом виборців, однак є сподівання на виправлення цих недоліків у зв’язку з розглядом Верховною Радою України законопроекту №3485, який передбачає суттєві якісні зміни у правовому визначенні непрямого та прямого підкупу виборців та відповідальності за нього. Також юристка застерігає благодійні організації від порушення ч. 3 ст. 3 Закону України “Про благодійну діяльність та благодійні організації”, згідно з яким благодійні організації не мають права надавати благодійну допомогу політичним партіям або від імені політичних партій, а також брати участь у виборчій агітації. 

 В Україні чимало персональних благодійних організацій. Якщо переглянути декларації народних депутатів, то помітимо, що такі організації досі популярні у політиків. Здебільшого, вони є не рядовими членами, а їх засновниками чи мають посади в правлінні.

Як свідчать численні новини у ЗМІ, депутати активно використовують свої благодійні фонди не лише у період агітації, але й поза ним. Особливо яскраво це проявлялося під час боротьби з коронавірусом. Раніше ОПОРА писала про депутатську благодійність у період карантину і як ці дії оцінюють представники громадянського суспільства -  Олександр Неберикут, аналітик Громадянської мережі ОПОРА та Юрій Лазаревич, голова правління ГО «Мережа сто відсотків життя Рівне».

Благодійні організації мають з обережністю ставитися до будь-яких пропозицій співпраці із політичними силами чи їх представниками,  як під час  виборчого періоду, так і загалом.  Вони мають розуміти, що мета політиків і мета благодійників може бути різною і коли до організації приходить політик із пропозицією допомоги ліпше одразу довідатися про його мотиви. Це нормально, коли депутати співпрацюють із благодійними організаціями і бізнесом з тим, щоб напрацювати додаткові законодавчі механізми стимулювання благодійництва. І це ненормально, коли депутати роздають продуктові набори під блиск фотокамер, коли б мали спрацювати так, щоб люди отримали достойний рівень пенсійного забезпечення від держави.

А яка ситуація в Україні з меценатством?

Меценатська діяльність - це благодійна діяльність у сферах освіти, культури та мистецтва, охорони культурної спадщини, науки і наукових досліджень. Наразі вона  регулюється тим же законодавством, що і благодійництво. Проєкти законів про меценатство загалом та меценатство у сфері фізичної культури і спорту поки так і залишилися проєктами, однак другий вже знаходиться на розгляді у парламенті.

Меценатська діяльність передбачає підтримку заходів за умови забезпечення вільного доступу до них охочих. Меценатська діяльність не застосовується до заходів, пов’язаних з рекламою (крім соціальної реклами), виборчої агітації, а також до відтворення чи використання комерційних (фірмових) найменувань, торговельних марок (знаків для товарів і послуг) і промислових зразків, які охороняються у встановленому законом порядку.

Меценатство - це добровільна безкорислива діяльність. Саме тому її варто відмежовувати від спонсорства - добровільної матеріальної, фінансової, організаційної та іншої підтримки фізичними та юридичними особами будь-якої діяльності з метою популяризації виключно свого імені, найменування, свого знака для товарів і послуг.  Ключова відмінність - у спонсорстві втрачається безкорисливість. Побутує думка, що українські політики часто займаються саме спонсорством, а не меценатством. Саме тому підтримка наукових розробок чи книговидання завше в державі не на часі, бо для формування іміджу вони здебільшого сприяють населенню у питаннях більш насущних. Капіталовкладення у культуру не швидко монетизуються у вигляді бюлетенів.

Оскільки меценатська діяльність не стосується виборчої агітації, то концерт, дитяче свято, спортивний захід, організований за сприяння кандидата на виборну посаду це не меценатство, це - агітація і їх треба розмежовувати. Однак, не зайве сказати, що для багатьох політиків “культмас” у вигляді свят вулиці/концертів/фестивалів/ярмарок увійшов у розуміння як щось не відокремлене від їх повноважень і тоді, коли вони вже отримали мандат.

Зазначимо проте, що в Україні є чимало меценатів. Не всі вони вкладають у культуру сотні тисяч гривень, іноді - кілька гривень у капелюх вуличним музикантам, іноді - хорошим проєктам, таким як Ukrainer чи фонд Сергія Жадана.

Замість висновку

Джерелом влади в Україні є народ. Завдання депутатів – активно і ефективно використовувати свої повноваження на благо усього народу. Депутат має працювати на системні зміни, а не латати дірки; правильно розподіляти бюджет, а не фарбувати лавочки у парку. Звісно, що депутати чи кандидати в депутати такі ж люди, як і всі інші, тож можуть мати щире бажання, а іноді й можливість допомогти громаді чи конкретним її представникам. Проте, вони мають пам’ятати, що український закон хоч і забороняє підкуп виборців саме у період виборчої кампанії, в інший час діють принципи доброчесності і добропорядності. Добрі справи люблять тишу, а не блиск камер. Звісно, кожен сам вирішує, для чого творить добро – для піару чи підтримки тих, хто цього потребує. Однак, з кожним роком виборці стають більш вимогливими, тож зможуть дати належну оцінку таким вчинкам.

Мирослава Клічук, комунікаційниця Громадянської мережі ОПОРА у Рівненській області

rivne@opora.org.ua