У двох попередніх матеріалах Громадянська мережа «Опора» з’ясовувала, як представники ключових російських «опозиційних» груп — Антивоєнного комітету, Форуму вільної Росії та команди Навального — публічно комунікують свої погляди на стратегію виходу РФ з війни. Цього разу дослідниці з’ясовували, як російські медіа, що називають себе опозиційними, висвітлюють майбутнє українсько-російських відносин і політику спокути злочинів, скоєних росіянами в Україні. Для цього дослідили 4500 статей, які публікували на своїх сайтах видання «Медуза», «Настоящее время», «Дождь», «Медиазона» та «Новая газета» за період із 24 лютого 2022 року до 7 лютого 2023 року.

Після псевдореферендумів на тимчасово окупованих територіях (ТОТ) України у вересні 2022 року Росія розгорнула активну політику вписування всіх сфер життя ТОТ у російську вертикаль управління. Так, згідно з російським законодавством, відразу після окупації в так званих "нових регіонах" почав діяти "перехідний період", який триватиме до 1 січня 2026 року. За цей час "нові території мають повністю інтегруватися у всі сфери життя держави", в тому числі культурне. 

Намагаючись підкорити захоплені українські території, російський окупаційний режим перетворює всі сфери публічного життя, зокрема й культуру, на інструмент контролю. Чого вартує лише той факт, що з Президентського фонду культурних ініціатив РФ на заходи на ТОТ протягом 2022–2023 років виділили близько 38,3 млн доларів США. І це лише одне з джерел фінансування — у межах дослідження культурної політики росіян в окупованих українських регіонах Громадянська мережа ОПОРА нарахувала щонайменше 46 державних, громадських і "громадсько-державних" російських інституцій, залучених до насадження російської культури. Також ми дослідили, як росіяни комунікують тему культури в окупаційних телеграм-каналах, та зафіксували низку повідомлень про проведені на ТОТ офлайн-заходи та події. У цьому матеріалі розповідаємо, як росіяни намагаються змінити ідентичність українських дітей на ТОТ.

У червні 2023 року українці, міжнародна аудиторія та росіяни спостерігали за так званим “маршем справедливості” — стрімкою, але провальною спробою заколоту, яку організував керівник ПВК “Вагнер” Євґєній Пріґожин. Під час самого “маршу” він особисто озвучив кілька версій того, чому поввернув своїх бійців на Москву. Однак єдине, що може констатувати напевне сторонній спостерігач, — це очевидний конфлікт між російськими політичними елітами, який закінчився переміщенням “вагнерівців” на територію російського сателіта Білорусі та ймовірною загибеллю самого “заколотника”. 

Нещодавнє дослідження, проведене Громадянською мережею ОПОРА, опитувало українців, які були змушені покинути свої домівки через війну, про їхні мотиви повернутися додому. Дослідження показало, що більшість українців за кордоном планують повернутися додому, причому мешканці великих міст висловлюють більше бажання повернутися, ніж мешканці менших населених пунктів. Дослідження також виявляє суб'єктивні чинники їхнього бажання повернутися.

Маркетингова стратегія месенджера "Телеграм" – позиціонування себе як майданчика тотальної свободи слова у відповідь на політики модерації інших платформ спільного доступу, наприклад, Фейсбуку, Інстаграму чи Твіттеру. Телеграм сприймає модерацію контенту як філософське питання етики та моралі, ніби будь-яке втручання має функцію винятково “виховання” користувачів. Втім, це філософське питання має цілком реальні наслідки на практиці.

Дезінформаційний наратив Карлсона про “диктатуру Зеленського” та “скасування виборів” швидко підхопили й інші американські діячі, зокрема членкиня Палати Представників США Марджорі Тейлор Грін та журналіст Глен Грінвальд. Громадянська мережа ОПОРА дослідила, хто ще доклався до дискредитаційної кампанії в американському сегменті твіттеру і фейсбуку та які ключові дезінформаційні наративи щодо українських виборів ширяться в цих соцмережах.

У цьому матеріалі на вже знайомому нам прикладі дезінформації щодо Запорізької АЕС ми розглянемо, як побудована архітектура російської дезінформації та якими є її ключові техніки і принципи. Отже, ми виокремили, що ключовими акторами поширення російської дезінформації є представники державної влади РФ, російські державні майданчики для глобальної комунікації, проксі-джерела, приховані впливи в соціальних мережах та хакери. У контексті дезінформації щодо російської окупації ЗАЕС ми виявили, що основними спікерами дезінформації є місцеві колаборанти, представники російської дипломатії, окремі представники «Росатому», російські політики та військові. Ми визначили, що домінантними техніками, якими послуговуються росіяни в дизайні дезінформаційних наративів, є «дискредитуй» і «роззброюй», і розглянули, як росіяни їх застосовували у контексті ЗАЕС. 

Про що говорить останнє опитування вимушених переселенців у США та Європі Українці, вимушені лишатися за кордоном через збройну агресію Росії, досі інформаційно занурені в український контекст і прагнуть повернутися додому, коли це буде безпечно для них та їхніх дітей. Такі висновки випливають з останнього опитування ОПОРИ у 7 країнах: США, Великій Британії, Ізраїлі, Іспанії, Німеччині, Чехії, Угорщині. 

У цьому дослідженні ми вкотре доводимо, що український онлайн-простір має справу з дезінформаційними кампаніями. Вони відбуваються одразу на двох рівнях: (1) спершу створюють координовану мережу сайтів, де публікують маніпулятивні або дезінформаційні повідомлення, які згодом (2) розповсюджують через схожі мережі сторінок у фейсбуці. Аби Україна могла ефективно протидіяти таким кампаніям, необхідна не лише співпраця української влади та соцмереж, а й пильність самих українських користувачів.

Ми виокремили 6 ключових наративів російської дезінформації: “росія лише охороняє ЗАЕС, а не загрожує їй”, “проковації та ядерний шантаж з боку України”, “Україна прагне нашкодити ЗАЕС, своїм громадянам та світу”, “секретна ядерна зброя України”, “ЗАЕС має належати росії”, “росія підтримує функціонування ЗАЕС та іде на співпрацю з усіма”. Розглянемо докладніше, як формувався та трансформувався протягом року спостереження кожен з наративів.

діджитал-агітація закордоном