22 липня 2021 року. Цю дату я заздалегідь позначив у календарі, поставив купу нагадувань в своєму телефоні і повідомив мабуть всіх своїх друзів, що 22-го мене немає, бо я їду в архів. Цей день мав стати, якщо не кінцем, то принаймні відчутним чек-пойнтом, на якому можна перевести дух і подумати про вічне в моєму квесті з пошуку протоколів районних в місті Києві виборчих комісій з виборів Київського міського голови (пройшли 25 жовтня 2020 року). Простіше кажучи, протоколів з тих виборів, коли кияни знову обрали Віталія Кличка.
Якщо всі ці складні словосполучення і назви вас не налякали, то значить ви в темі, що таке вибори, або ж добровільно і без примусу читаєте цей текст.
Мій запис був на 9:00 ранку. Але оскільки з містечка, в якому я мешкаю, до Києва, де знаходиться потрібний архів, 120 кілометрів, то прокинувся я о 5:00. Навіть ранкова маршрутка із неперевершеним і вже мабуть класичним музичним репертуаром, метро з Видубичів до Дорогожичів та кава пауза на Лук’янівці не затримали мене. Тому десь о пів на 9-ту я вже сидів на найближчій до пункту призначення лавочці і додивлявся якийсь серіальчик зі свого смартфону. При цьому інколи поглядав на відсоток заряду, бо телефон мав сьогодні виконати ще й функцію камери, якою я мав скопіювати всі потрібні документи. Тут теж була купа острахів: як-то чи вистачить пам’яті, чи нормальна буде якість тощо. Між тим годинник показував, що за 10 хвилин настане назначений час, тому закинувши рюкзак за спину, вдягнувши маску та рукавички (на сайті архіву писали, що без рукавичок працювати в читальному залі не можна), я рушив до входу. Це були довгі 10 хвилин, під час яких разом із місцевим охоронцем я мав чудову нагоду спостерігати за тим, як місцеві голуби віддають перевагу білому хлібу перед чорним. Зрештою сам охоронець мабуть стомився від цієї медитативної забавки і покликав мене заходити у приміщення, мовляв немає різниці де я чекатиму. Я звісно ж не був проти.
Далі швидке заповнення документів, моє фото на картку, речі в камеру схову, усвідомив, що забув ручку... але зрештою сиджу в читальній залі і чекаю на працівника архіву, котрий має видати замовлені мною справи. Все це відбувалось доволі оперативно. І от підійшла пані, котра в руках мала до десяти папочок. Я вже точно знав, що весь цей стос документів - те, за чим я сюди прийшов. Остання формальність — заповнення анкети. І я зможу робити фотокопії. А ні, ще поставити підпис під кожною отриманою справою. Але тут пані з архіву робить маленьку паузу і говорить: "Ми маємо обмеження на видачу до 1000 сторінок на один візит, тому для вас підготували не все...". Не можу описати спектр моїх емоцій, але саме він переніс мене туди, де все розпочалось за 3 місяці. Якщо вам досі цікаво, то мусите прочитати більш довгу версію історії про те, що я робив в цьому архіві.
Травень 2021 року
Я не пам’ятаю чи було вже у травні спекотно, але чомусь спогади про цей не такий і далекий період минулого вперто вказують, що з погодою ситуація була ліпша, ніж зараз. Тому давайте уявимо, що то був чудовий весняний день, коли я погодився на відповідальну місію з пошуку виборчої документації. Спочатку коротко розповім про себе і як я дотичний до виборів. Мене звати Олексій, і останні 7 чи може вже й 8 років свого життя я в тій чи іншій мірі долучаюсь до виборчих кампаній в Україні як спостерігач від Громадянської мережі ОПОРА. Коли в дитинстві запитували, ким я хочу бути, то я точно не обрав би подібну опцію, бо навіть не знав про її існування. Та мушу визнати, що ця сфера є дуже й дуже цікавою. У той час, як більшість роботи із виборами, що цілком логічно, припадає на виборчі кампанії, значна частина роботи лишається на позавиборчий час.
І коли вже всі давно проголосували і повернулися у свою реальність, коли увага ЗМІ та громадськості знову прикута до різних селебрітіс, а не до свята демократії, ось тут всі процеси, які раніше були дуже динамічними, переходять в “режим збереження енергії”. Якщо під час кампанії всі дотримуються або принаймні намагаються дотримуватись чітких дедлайнів, то в позавиборчий період процес, який раніше займав кілька днів, може розтягнутися на кілька місяців. Тож на початку травня, ще не маючи особливих планів на вже чергове COVID’не літо, я з радістю погодився на пропозицію колег допомогти знайти протоколи з виборів Київського міського голови.
Що це за протоколи і чому вони важливі? Місцеві вибори на яких кияни обрали чинного очільника столиці відбулися 25 жовтня 2020 року. Тоді кілька екзит-полів та безліч профільних експертів сходились в думках, що на Київ чекає повторне голосування, котре в простослів’ї кличуть другим туром. При цьому лише екзит-пол партії “Удар” показував результати, за якими перемогу здобував її лідер Віталій Кличко ще в першому турі. Одразу зазначу, що ми не маємо на меті поставити під сумнів результати виборів, але враховуючи те, що питання однотурової перемоги вирішилось дуже малим відсотком голосів і те, що Київська міська територіальна виборча комісія рахувала голоси та оголосила результати лише за 12 днів (а це, до речі, максимальний визначений Виборчим Кодексом термін), нам стало цікаво поглянути на результати у розрізі окремих дільниць. От тільки дільниць в Києві більше 1000, а це значить, що опрацювати належало б понад 4000 сторінок документації.
Тому ми вирішили піти дещо простішим шляхом і взяти за основу протоколи районних в місті Києві виборчих комісій. Річ в тому, що в своєму документі кожна районна ТВК, котрих в Києві 10, зазначає всі дані з протоколів дільничних виборчих комісій, документацію від яких приймає. Таким чином кількість сторінок, з якими нам належить працювати, мала б скоротитися приблизно у 8 разів. Спершу ми вирішили зануритись з пошуком даних документів у сайти ЦВК та КМДА, проте там нам не вдалось знайти оприлюднених протоколів. Відкривши і перечитавши Виборчий Кодекс, прийняли рішення звернутися до Київської міської територіальної виборчої комісії. Адже відповідно до законодавства районні ТВК мали передати копії своїх протоколів до комісії, котра встановлює результати виборів, тобто до міської ТВК. Остання мала ж передати документацію на зберігання до архівної установи. От тільки ми не знали, до якого саме архіву можуть бути передані документи. Саме це нам потрібно було з’ясувати у комісії. Це здавалося максимально простим рішенням, з огляду на те, що ми могли отримати всі документи в одному місці і доволі швидко їх опрацювати. От тільки на наше телефонне звернення в середині травня пані голова Київської міської ТВК Валентина Королькова зазначила, що документація все ще знаходиться в комісії і перебуває на “фінішній прямій” опрацювання. Втім ознайомитись з цими документами ми не маємо змоги, оскільки вони вже упакован. Тож все що лишилось для їх передач це, вочевидь, бюрократичні процедури.
Ми ще направили до міської ТВК офіційний запит від 25 травня 2021 року. Втім на швидку відповідь не розраховували, а отже вирішили піти і складнішим шляхом та звернутись за інформацією до районних ТВК. Адже вони мали ще й свої примірники протоколів, котрі теж повинні були передати на зберігання до архівної установи. Тут є два важливих моменти. Перше — на даному етапі головним завданням було з’ясувати, де саме знаходяться протоколи, щоб розуміти, в які двері стукати. Друге — я усвідомив, що пошук протоколів це не завдання на два-три тижні, а тривалий квест.
Червень 2021 року
Вирішивши шукати відповідь на питання “де протоколи” в районних виборчих комісіях, я знову обрав найпростіший шлях. Запитати в самих комісій. От тільки було одне але. Вибори давно закінчились і комісії давно відпустили ту історію. Навіть початок літа і спеки не став на заваді, щоб спробувати обдзвонити керівний склад районних ТВК та поцікавитися, куди вони здали свою документацію. Не буду вдаватися у деталі скажу лише наступне: за підсумками моїх кількоденних переговорів 6 районних ТВК повідомили, що передали документацію до районних архівних установ, 2 сказали, що передали до Держваного архіву міста Києва, а ще 2 запевнили, що вони точно про це не забули і ось-ось передадуть до потрібного архіву. Розуміючи, що 8 це краще ніж 0, я підготував запити до Державного архіву міста Києва та до відповідних районних архівних установ, з тим щоб отримати змогу ознайомитись з протоколами та зробити їх фотокопії.
Районні архіви відповіли дуже оперативно, перша відповідь була вже наступного дня, а до кінця тижня мені стало відомо, що жоден районний архівний відділ не отримав потрібних мені документів. У цей же час прийшла відповідь і від Державного архіву міста Києва, котрий теж зазначав, що документів немає. Я подумав, що сталась якась плутанина, адже як може бути так, що документів немає абсолютно ніде, коли комісії стверджують, що вони їх передали?
Тому знову взявся за телефон, щоправда цього разу моїми співрозмовниками стали вже архівні установи. Після короткого “розслідування” вдалось з’ясувати, що всі протоколи мають бути передані на зберігання саме до Державного архіву міста Києва. Тому 7 червня 2021 року, ми з колегами підготували новий запит до установи, цього разу включивши в перелік питання по отриманню документів з усіх районних в Києві ТВК.
Далі було очікування відповіді, під час якого я все ж не стримався і десь на другий тиждень подзвонив до Державного архіву міста Києва. Складно описати, як я зрадів, коли почув, що протоколи в них є, а відповідь на мій запит готується, проте потребує ще трішки часу оскільки ми запросили великий об’єм інформації. Далі моє очікування було вже абсолютно спокійним. І ось 1 липня 2021 року у своїй електронній скриньці я побачив лист від 30 червня 2021 року, в якому Державний архів міста Києва повідомляв про те, що має в розпорядженні виборчу документацію 5 ТВК: Деснянської, Шевченківської, Оболонської, Святошинської та Солом’янської. Разом з тим в листі було зазначено, що протоколи Голосіївської, Дарницької, Дніпровської, Печерської, Подільської районних у місті Києві ТВК на зберігання до Державного архіву м.Києва не надходили.
Ми з вами пам’ятаємо, що в умовах дефіциту інформації все, що більше 0, це вже добре. Тому я радісно зателефонував до архіву з питанням, коли ж туди можна прийти. Виявилось, що дуже… не скоро. Найближча вільна дата була 22 липня, саме на неї мене й записали до роботи в читальній залі.
***
Тут маємо повернутись туди, де я почав свою розповідь. Адже зараз ви маєте розуміти, якою була моя реакція на повідомлення працівниці архіву: "Ми маємо обмеження на видачу до 1000 сторінок на один візит, тому для вас підготували не все".
Маю вас заспокоїти, виявилось, що архів підготував для мене не лише протоколи ТВК (які мені були потрібні), а й протоколи ДВК (які мені були не дуже потрібні і слугували планом Б). Тож проглянувши опис справ до ознайомлення і зрозумівши, що маю документи по 5 потрібних мені ТВК, я поправив свої рукавички і зробив дві сотні фотографій. Цей процес був значно швидшим, ніж я розраховував, тому вже до обіду 22 липня всі фото були згруповані та посортовані.
Якщо ви подумали, що це хеппі-енд, то мушу вас розчарувати — це скоріше кінець першої серії, адже ми маємо міцний кліфхенгер. Ви ж пам’ятаєте, що комісій 10, а протоколів ми маємо лише 5? А пам’ятаєте, що ми звертались із запитом і до Київської міської ТВК? Вони відповіли. 26 липня 2021 року Київська міська виборча комісія повідомила, що станом на 29 червня 2021 року всі запитувані нами протоколи передані до Державного архіву міста Києва. Все було б окей, якби архів у своїй відповіді не зазначав, що станом на 30 червня 2021 року має документи лише з 5 ТВК. Не будучи експертами з усіх процедур передачі документів, ми вирішили направити новий запит до архіву.
Поки чекаємо відповіді, хочемо запросити вас долучитись до оцифрування тих скарбів, котрі вже маємо, і в такий спосіб долучитись до протокольних історій. Ось тут фейсбук-подія, де є вся інформація: https://fb.me/e/TKvEHu46. Зустріч плануємо на 17 серпня. Для реєстрації потрібно заповнити форму.
Читайте також: