Насильницька риторика в українському сегменті Telegram. Жовтень 2025

Громадянська мережа ОПОРА продовжує системно моніторити ризики, пов’язані з поширенням у публічному просторі риторики, що може посилювати соціальне виключення й радикалізацію та послаблювати суспільну згуртованість. У цьому звіті проаналізовано комунікацію в українському сегменті Telegram упродовж жовтня 2025 року, зокрема випадки висміювання, приниження й інших форм риторики, які потенційно можуть сприяти нормалізації або виправданню насильства.

Фокус дослідження спрямований не лише на окремі приклади агресивної чи дискримінаційної риторики, а й на їх сукупність як маркер ширших суспільних ризиків. Ідеться, зокрема, про зростання недовіри до державних інституцій, коли частина Telegram-каналів системно просуває образ української влади як “внутрішнього ворога”, а також про поглиблення поділів між “правильними” та “неправильними” українцями через розширення переліку груп, що зазнають маргіналізації в публічному просторі.

У межах дослідження проаналізовано український сегмент Telegram, зокрема 15 найпопулярніших загальнонаціональних анонімних каналів, 46 регіональних анонімних каналів і 6 каналів блогерів. Детальніше з методологією можна ознайомитися за посиланням.

Ключові знахідки: ієрархія ризиків

Загальне резюме

Ми поділили прояви насильницької риторики на три рівні загрози ескалації політично мотивованого насильства чи виключення певних груп із політичного життя (балотування на виборах, проведення публічних акцій та мітингів тощо). Для цього ми керувалися двома критеріями:

Чи є в цьому контенті заклики до насильницьких дій або чи зображає він насильство як виправдану або нормальну дію?
Масштаб і системність поширення такого контенту.

У жовтні 2025 року насильницька риторика лишалася системною і стабільною, структуруючись навколо кількох ключових напрямів. Із понад 53 тис. повідомлень, опублікованих у 67 Telegram-каналах, 1264 дописи містили ознаки насильницької риторики. Ці повідомлення були рівномірно розподілені протягом усього періоду спостереження. Порівняно з попередніми місяцями, окремі наративи стали більш цілісними й повторюваними, що свідчить не лише про реактивність інформаційного середовища, а й про поступове закріплення певних рамок сприйняття держави, інституцій та окремих соціальних груп.

Як і в попередні місяці, прямі заклики до насильства залишаються поодинокими. Водночас фіксується стабільне поєднання делегітимаційної, дегуманізаційної та принизливої риторики з регулярним висвітленням насильницьких інцидентів, що в комплексі формує підґрунтя для зниження чутливості до насильства та посилення соціальної поляризації.

Найвищі ризики ескалації були пов’язані з подальшою системною делегітимацією центральної влади та окремих державних інституцій, а також із цілеспрямованими кампаніями дискредитації публічних осіб, які супроводжуються мовою приниження й демонізації. Помітним лишається конфліктний наратив навколо мобілізації та діяльності представників ТЦК і силових органів, що підсилює напругу між державою і громадянами. Крім того, фіксувалося подальше відтворення принизливої, дегуманізаційної та демонізаційної лексики щодо різних соціальних груп: військовослужбовців, працівників ТЦК, “ухилянтів”, “заброньованих”, жінок, російськомовних українців, українців за кордоном та ін.

Високий рівень загрози

Системна делегітимація центральної влади і ключових державних інституцій. У жовтні поглибилася тенденція до послідовної дискредитації Президента, уряду, парламенту й окремих державних органів. Значна частина контенту формує образ держави як структури, що діє проти інтересів громадян, керується корисливими мотивами або свідомо ігнорує потреби суспільства. Делегітимація супроводжується принизливою й дегуманізаційною лексикою, звинуваченнями в авторитаризмі, узурпації влади чи співпраці з ворожими силами. Сукупно це підриває базову довіру до інституцій і створює передумови для виправдання непокори, саботажу або агресії щодо представників влади.
Радикалізація риторики навколо політики мобілізації та силових структур. Суттєвим ризиком залишається системне зображення мобілізації та діяльності ТЦК й інших силових органів як насильницьких, репресивних і нелегітимних. У жовтні ця риторика поєднувалася з емоційним описом окремих інцидентів, що формувало образ цих структур як загрози. Таке фреймування сприяє поглибленню конфлікту “держава vs громадяни” та може знижувати готовність до співпраці з інституціями, а в окремих випадках — створювати підґрунтя для виправдання агресивних дій щодо їхніх представників.
Нормалізація насильства в публічному дискурсі. У жовтні, як і протягом минулих місяців, була опублікована значна кількість повідомлень, що детально описують випадки побутового, кримінального або публічного насильства. Часто такі публікації супроводжувалися емоційною або зневажливою лексикою щодо учасників подій. Хоча самі по собі такі повідомлення не є закликами до політично мотивованого насильства, їхня регулярність і тональність можуть сприяти зниженню чутливості до насильства як явища та формувати сприйняття агресії як звичного способу реагування на конфлікти.

Середній рівень загрози

Цілеспрямовані кампанії дискредитації з елементами демонізації. У жовтні спостерігалися кампанії дискредитації окремих політиків, громадських діячів, журналістів і волонтерів. Такі кампанії часто поєднували звинувачення у корупції чи зловживаннях із принизливою, гомофобною або дегуманізаційною лексикою. Попри відсутність масових прямих закликів до насильства, системне представлення окремих осіб як “ворогів”, “зрадників” або “паразитів” знижує поріг емпатії та підвищує ризик схвалення агресивних дій проти них у разі ескалації конфліктів.
Дегуманізація та приниження соціальних груп. У жовтні, як і раніше, канали використовували принизливу риторику щодо різних соціальних груп — через стать, професію, мову спілкування, залежності чи сексуальну орієнтацію. Попри те, що такі прояви здебільшого не ставали масовими, їхня повторюваність у межах окремих каналів створює фоновий ризик закріплення ієрархічного поділу на “своїх” і “чужих” та створює потенціал до більш радикальних форм виключення представників цих груп з суспільно-політичного життя країни.

Низький рівень загрози

Поодинокі схвальні згадки про насильство або радикальні дії. У жовтні зафіксовано окремі випадки, коли насильство або жорсткі силові дії подавалися як допустимий або ефективний спосіб розв’язання конфліктів. Такі прояви не є системними та не формують домінантного тренду. Втім, у поєднанні з делегітимацією інституцій та дегуманізацією окремих груп вони можуть підвищувати ризики подальшої ескалації, особливо в контексті можливого повноцінного розгортання політичного процесу.

Лінії конфліктів

У проаналізованому контенті за жовтень 2025 року чітко простежуються повторювані лінії конфліктів між різними соціальними групами та інституціями. Вони відтворюються з допису в допис і формують стійкі уявлення про “протилежні сторони” суспільних процесів. У перспективі такі протиставлення можуть трансформуватися в соціально-політичні кліважі — стабільні лінії напруження, навколо яких розгортатиметься політична конкуренція. На відміну від класичних кліважів, що мають історичне або територіальне підґрунтя, зафіксовані конфлікти здебільшого є продуктом поточної війни, мобілізаційних практик і трансформацій державного управління. Саме тому вони є динамічними, але водночас потенційно ризикованими з огляду на швидкість їх поширення й емоційну насиченість.

Ключові соціально-політичні конфлікти, які проявлялися в досліджуваному контенті жовтня:

держава vs громадяни;
влада vs громадяни;
російськомовні vs українськомовні;
військові vs цивільні;
військовозобов'язані vs держава;
бідні vs багаті;
“ухилянти” vs держава;
“східняки” vs “западенці”.

Статистика

У межах дослідження було зібрано 53229 повідомлень із 67 Telegram-каналів (15 загальнонаціональних анонімних новинних каналів, 6 найпопулярніших каналів блогерів і 46 локальних каналів — по 2 з кожної області, крім АР Крим і Луганської області). Дані охоплюють період з 1 до 31 жовтня 2025 року.

За допомогою мовної моделі Ollama Gemma 3 було автоматично виявлено повідомлення, що містять мову ворожнечі, заклики до насильства або іншу насильницьку риторику. Мовна модель визначила 3105 дописів як повідомлення з ознаками насильницької риторики. Після цього вручну було проведено поглиблений контент-аналіз, який показав, що 1264 повідомлення містили ознаки насильницької риторики: 471 — у локальних Telegram-каналах, 411 — в анонімних новинних каналах, 382 — у каналах блогерів. Детальний опис методології — за посиланням.

Дискредитація державної або місцевої влади

Протягом періоду спостереження зафіксовано 347 дописів, які містили дискредитацію української влади. У понад половині з них (156) ішлося про загальнонаціональні органи влади, зокрема Президента, уряд і парламент. Дописи з таким наповненням здебільшого публікували блогери (106), натомість анонімні Telegram-канали дискредитували центральну владу значно рідше (32 дописи в загальнонаціональних каналах, 18 — у місцевих). 91 допис містив дискредитацію державних інституцій: їх найбільше опублікували блогери (46), а залишок майже порівну розділився між місцевими (21) та загальнонаціональними (24) анонімками. У 100 дописах було зафіксовано дискредитацію місцевої влади (25 — у загальнонаціональних анонімних каналах, 41 — у місцевих анонімних каналах, 17 — у каналах блогерів).

У межах цього дослідження ми розділяємо публічну критику влади як спосіб забезпечення її підзвітності й важливу запоруку демократії та дискредитацію, що має на меті системну ерозію довіри і саботаж співпраці громадян із владою. Під критикою влади маємо на увазі контент, який містить негативні оцінки діяльності органів державної й місцевої влади та інших державних інституцій, незгоду з ними або зауваження до них у межах аргументованої критики, яка базується на фактах чи аналітиці й описує конкретні дії або бездіяльність без використання образливої чи зневажливої лексики. Під дискредитацією маємо на увазі контент, який підриває довіру до органів влади, державних інституцій і їхніх представників. Дискредитація проявляється як звинувачення у небажанні або неспроможності доброчесно виконувати свої обовʼязки через прагнення до вигоди, колабораціонізм, брак інтелекту чи професійних навичок, дискримінація за зовнішністю, статтю, етнічністю тощо.

Дискредитація ключових інститутів державної влади (уряду, парламенту і Президента). У жовтні тематика дискредитаційних повідомлень була менш різноманітною, якщо не враховувати дописів Анатолія Шарія та Мирослава Олешка. Уряд, парламент, Офіс Президента та їхніх представників переважно звинувачували у бажанні збагатитися, зловживаючи своїми посадами. Так, наприклад, низка досліджуваних каналів поширювали інфографіку з підрахунком витрат на компенсацію оренди житла народних депутатів, додаючи іронічні коментарі: мовляв, “українці оплачують їм житло”, бо їм “більше потрібна” [допомога]. Багато досліджуваних каналів поширювали цитату Олега Скрипки про те, що він підтримує воєнний переворот в Україні: “Аби поставити нормального військового чи навіть допустити до політики лише військових. Тих, хто пройшов бойові дії”.

Схожим чином висміювали пропозицію нардепа Олександра Федієнка блокувати банківські рахунки за ухилення від військової служби: до його слів додав “забрати майно і роздати нужденним депутатам”. У цьому контексті пригадували реальні підозри у корупції (наприклад, щодо нардепа Приходька) і спекулювали на різних атрибутах статку — наприклад, писали про приватний будинок нардепки Вікторії Сюмар. Особливо гостро критикували Данила Гетманцева, який очолює парламентський Комітет з питань фінансів, податкової і митної політики. Йому закидали антиукраїнську діяльність і вимагання хабарів з ігрового бізнесу за відсутність обмежень його діяльності.

Звинувачення у незаконному збагаченні та розкраданні державних коштів лунали й у бік представників уряду. Найчастіше йшлося про міністра охорони здоровʼя Віктора Ляшка і темпи відновлення дитячої лікарні “Охматдит”, частково зруйнованої російським ракетним ударом у липні 2024 року.

З місяця в місяць обʼєктом висміювання залишається Марʼяна Безугла. У жовтні її імʼя виринало в контексті спроб потрапити на засідання правоохоронного комітету, до якого їй обмежили доступ, і через її законодавчу ініціативу щодо регулювання нікотинових виробів. До того ж автори досліджуваних каналів насміхалися над Миколою Тищенком, називаючи його “Коля Катлєта”. Переважно про нього згадували в контексті відео, які він викладав у соцмережах і на яких показово допомагав літнім жінкам. Тищенка звинувачували у спробах політичного піару та підготовки до наступних виборів, які ще навіть не оголошені.

Дискредитація державних інституцій. Протягом жовтня найбільше уваги досліджувані канали привертали до антикорупційних органів, судової та правоохоронної систем. І блогери, і анонімні канали різних рівнів закидали НАБУ неефективну й недоброчесну роботу. Зокрема, обʼєктом атак лишався Руслан Магамедрасулов — детектив НАБУ, який брав участь в операції “Мідас” (розслідування можливого розкрадання коштів у сфері енергетики) і якого на момент публікації цих повідомлень утримували під вартою. Канали-”анонімки” дискредитували людей, що свідчили на його користь, звинувачуючи їх у брехні. Самому ж Магамедрасулову закидали створення “спецназу для лжесвідків”. Також анонімні канали перераховували справи, які “можуть стати вироком” для НАБУ. Стверджувалося, що бюро переслідує невинних, ігноруючи випадки справді масштабної корупції.

Значно частіше дискредитація державних інституцій лунала узагальнено — наприклад, як висвітлення резонансних прикладів незаконного збагачення чи й просто надміру розкішного способу життя публічних людей без аргументів про незаконне походження їхніх статків.

Дискредитація місцевої влади здебільшого стосувалася управлінців Києва, Миколаєва й Одеси, трохи рідше — Дніпра і Черкас. Найширший спектр принизливої та дискримінаційної лексики лунав у бік міського голови Миколаєва Олександра Сєнкевича. І загальнонаціональні, і місцеві канали називали його прізвиськом “Сєня”, а для приниження використовували гомофобний слюр. Зокрема, у лексиконі авторів каналів закріпилася фраза “латентний мер”, що відсилає до поширених в українському публічному просторі фраз про “латентну гомосексуальність” чоловіків, які поводяться “недостатньо маскулінно”. У тій же традиції Сєнкевича називали “голубим” або додавали біля його імені емодзі веселкового прапора ЛГБТК+ спільноти. Крім того, в бік Сєнкевича лунали висловлювання з ознаками дегуманізації — його називали “тарганом”, “вусатим”, “бровастим”, “старіючим” тощо. Вітаючи депутатку Миколаївської міської ради від “Слуги народу” Тетяну Домбровську з днем народження, редактори каналу “Труха Миколаїв” закликали її “продовжувати давити голубого таракана”.

Автори загальнонаціональних і місцевих каналів описували Миколаївську міську раду як глибоко корумповану інституцію, без неформального погодження якої “не зможе працювати жоден бізнес у місті”. Депутата цієї ради Федора Панченка звинувачували у створенні “тіньового урядування” й утриманні “монополії на владу”, попри відсутність реальних повноважень. Схожі звинувачення лунали і в бік київської міської влади — Telegram-канали називали імена “смотрящіх”, які “тримають місто за горло”.

Про інші міські ради переважно згадували в контексті незаконного збагачення — у корупційних зловживаннях звинувачували представників влади Дніпра, Харкова, Чернігова, Чернівців і Львова. Хоча такі звинувачення були точковими й несистемними, у фреймуванні подібних випадків простежується спільна тенденція. Кейси корупції висвітлюють через різке протиставлення стражданням, викликаним повномасштабною війною. Акцент роблять на моральній деградації представників місцевого самоврядування, які цинічно нарощують власні статки на фоні загальнонаціональної кризи: наприклад, один із дніпровських каналів, коментуючи місцеві протести, звинуватив “мародерів-щурів” в узурпації влади в місті.

Персоналізовані закиди

Приниження

У жовтні повідомлень з ознаками приниження виявилося понад сотню (106). Хоча такий контент сам по собі не призводить до політично вмотивованого насильства чи дискримінації, систематичне приниження певних людей або груп в інформаційному просторі та його нормалізація може слугувати передумовою поступової ескалації соціальної напруги. Як і раніше, найчастіше контент із принизливою лексикою зʼявлявся у Telegram-каналах блогерів (66 дописи), значно рідше — у загальнонаціональних (14 дописів) і місцевих (26 дописів) анонімних каналах.

Найбільшу частину контенту з приниженням продукують Мирослав Олешко й Анатолій Шарій. Протягом жовтня ми спостерігали вже знайомі нам із цього моніторингу “фірмові” тактики приниження Президента і його Офісу, представників уряду та інших публічних осіб із застосуванням гомофобного слюру, слів “чучело”, “клоун”, “нікчема”, різних варіацій “туалетної” лексики (“лайно”, “обісрані” тощо). Представників законодавчої та виконавчої гілок влади називали синами “крадія та шл*ю*и”, блогерку Олену Мандзюк — “вонючкою”, волонтерку Тетяну Малковську — “свиноматкою”, Сергія Стерненка — “Сперменком”, а Ігоря Лаченкова — “сексотом і пропагандистом”.

Втім, і сам Лаченков теж “відзначився”, називаючи представників київської міської влади “політичними потворами” й “посіпаками”, підозрюваного у хабарництві нардепа Сергія Кузьміних — “п*дар*м”, а Данила Гетманцева — “лотерейщиком-дегенератом” і “чортом”.

Також публічних осіб принижували через зовнішність (“лисий”, “безглуздий”, “неохайний”) або за допомогою дискримінаційної лексики на позначення порушень когнітивних навичок і здібностей (“тупий”, “розумово відсталий”, “дегенерат”, “розумово неповноцінний” тощо). Частина цієї принизливої лексики мала ознаки дегуманізаційної риторики, як-от описані вище приклади дискредитації міського голови Миколаєва Олександра Сєнкевича. Крім того, ми фіксували висловлювання на кшталт “людське сміття”, які детальніше описані у розділі про дегуманізацію.

Загалом протягом жовтня принизлива лексика в досліджуваних Telegram-каналах стосувалася таких публічних осіб: Володимир Зеленський, журналіст Михайло Ткач, екснардеп Сергій Лещенко, депутати Данило Гетманцев, Микола Тищенко, Сергій Кузьміних, Олексій Гончаренко, підозрюваний у держзраді Олександр Дубинський, блогери Олена Мандзюк, Ігор Лаченков, Сергій Стерненко, Дмитро Карпенко, Віталій Портніков, Анатолій Ясечко, громадська діячка Дарʼя Каленюк.

Дискредитація політиків

За час дослідження ми зафіксували 87 дописів із дискредитацією політичних діячів. Здебільшого такі публікації бачимо в загальнонаціональних анонімних каналах (39 дописів) і каналах блогерів (36 дописів), зрідка — в місцевих анонімних каналах (12 дописів).

Майже чверть дискредитаційних повідомлень присвячена народному депутату Данилу Гетманцеву. Telegram-канали писали, що він “перетворився на головного генератора конфліктів у владі”, є фігурантом низки корупційних справ, “займається незаконними лотереями”. На думку авторів контенту, його діяльність як голови Комітету ВРУ з питань фінансів, податкової й митної політики “знищує бізнес в Україні”, а “кожна його ініціатива спрямована лише на те, щоб зібрати копійки податків із простих людей”. У значній частині дописів нардепа звинувачували в роботі на росіян: автори контенту стверджували, що Гетманцев є “агентом російського впливу”, “може зливати дані про українських розробників дронів і фінансувати агентурну мережу ФСБ через схеми з відшкодування ПДВ”, має бізнес в окупованому Криму та “платить податки росії”. Дописувачі згадували його заяву липня 2020 року, коли нардеп Максим Бужанський подав законопроєкт про скасування окремих положень Закону України “Про функціонування української мови як державної”, а Гетьманцев підтримав цей документ, сказавши, що раніше в гуманітарній сфері України панував “фашизм”. У таких дописах політика називали “чортом”, “популістом”, “висококваліфікованим лотерейщиком-дегенератом”.

Іншим політиком, якого часто дискредитували у Telegram-каналах, традиційно був Петро Порошенко. Експрезидента звинувачували у причетності до корупційних схем, зокрема за межами України — в так званому Придністровʼї. Канали цитували журналіста Сергія Лямця, який висловлював сумнів в існуванні так званих “плівок Міндіча”, наполягаючи, що вони є брудною інформаційною кампанією проти чинної влади напередодні виборів, і називав Порошенка одним із бенефіціарів такого “вкиду”. Понад те, Порошенка звинувачували у співпраці з Орбаном та отриманні фінансування від нього, співпраці з РФ, захопленні приміщень біля Києво-Печерської лаври його політичною силою та спробах піару на мовному питанні (хоча водночас, на думку інших дописувачів, саме Порошенко доклався до панування російської мови в Україні). Telegram-канали обурювалися тим, що Петро Порошенко використовує для власного піару допомогу ЗСУ — “РЕБи, куплені за державний кошт”.

Тісно повʼязаною з дискредитацією Порошенка виявилася дискредитація Олексія Гончаренка: Telegram-канали писали, що взаємини цих двох нардепів — це “стосунки між злодієм і дрібним політичним аферистом”. Самого ж Гончаренка принижували, називаючи “беззмістовним чучелом, яким можна витирати ноги”.

Також у межах дослідження натрапляємо на випадки дискредитації Миколи Тищенка, якого висміювали, цитуючи його вислови, ставлячи під сумнів його інтелектуальні здібності та наполягаючи, що він активно готується до наступних виборів. Доволі поширеними стали відео, на яких нардеп дарує літнім жінкам кравчучки: Telegram-канали іронічно називали такий жест “щедрістю космічного масштабу”. Описуючи цю історію, Мирослав Олешко назвав Тищенка “мраззю, яка плює, харкає в народ”. Крім того, Telegram-канали повідомляли про перебіг слідства над Тищенком, принагідно нагадуючи, що його звинувачують у “незаконному позбавленні волі колишнього військовослужбовця у Дніпрі”.

Ще одним політичним діячем, якого дискредитували в жовтні, виявився Олексій Кулеба — міністр розвитку громад та територій. Часто про його діяльність писали саме блогери: на їхню думку, Кулеба “нічого не зробив”, особливо в сфері “захисту енергетичної інфраструктури”. Ба більше, за словами авторів дописів, посадовець “зливає фото систем захисту наших об’єктів — причому тих, які будував не він, а колишні міністри — тепер РФ точно знає, як краще коригувати удари”. Блогери неодноразово закликали звільнити міністра, адже “провалені всі напрямки діяльності”.

Серед інших політиків, які зазнавали дискредитації, варто згадати Ярослава Железняка (йому радили “більше займатися парламентською роботою”, а не підтримувати в суді ексголову “Укренерго” Володимира Кудрицького), Жана Беленюка (дописувачі іронізували з його допису про те, що той шукає, “кого відп*здити”), Віталія Кличка (“його власні сини — надійно захищені в безпечній Британії”) та Вікторію Сюмар (“дерев’яний дачний будинок Вікторії Сюмар виявився елітним котеджем”).

Дискредитація професійної діяльності окремих осіб

За час спостереження в обраних Telegram-каналах ми помітили 13 дописів, які містили ознаки дискредитації професійної діяльності певних публічних осіб. У жовтні більшість таких повідомлень ми помітили у каналах блогерів (10 дописів). Натомість у загальнонаціональних анонімних каналах було зафіксовано 3 дописи, а в локальних анонімних каналах — жодного.

Помітна частина дописів з ознаками дифамації стосувалися народного депутата Данила Гетманцева. Telegram-канали відверто іронізували з його професійної діяльності, називаючи політика “експомічником агента РФ, спільником цілої сітки проросійських пропагандистів, котрий і зараз ходить у гості до пропагандистів Медведчука”. Також нардепа критикували за підтримку законопроєкту “проросійського Бужанського про скасування окремих положень закону України про функціонування української як державної” і прагнення “вбити держслужбу”.

Дісталося й Петру Порошенку та Олексію Гончаренку: першого звинувачували у лицемірстві через “спроби піаритися в день мови”, хоча “той захищав права російськомовного населення”, а другого називали “беззмістовним чучелом”, який “просиджує штані в ПАРЄ та проїдає зарплату на самопіар”.

Зрештою, журналістку Яніну Соколову називали “пропагандисткою, сексотом”, яка “закликає до арештів критиків влади, агітує за вічну війну проти миру, виправдовує злочини ТЦК”, Сергія Стерненка та Віталія Портнікова звинувачували у співпраці з КДБ і “кримінальних справах за розбій, вбивство та збут наркоти”, а Ігоря Лаченкова — у “публічній підтримці узурпатора Зеленського та участі в переслідуванні критиків влади”.

Згадки насильства

За жовтень ми зафіксували 212 повідомлень зі згадками про прояви насильства. Більшість таких дописів вийшли у місцевих (112 публікацій) і загальнонаціональних анонімних каналах (71 публікація). Блогери згадували насильство найменше — лише 29 разів.

Найбільш помітна частина контенту зі згадками насильства стосувалася політики мобілізації. Telegram-канали повідомляли про випадки насильства з боку працівників ТЦК і поліції щодо мобілізованих, доповнюючи такі дописи відеозаписами й фотографіями. Нерідко в цих публікаціях працівників ТЦК описували як “бандитів” або “чортів”, котрі “душать”, “бʼють заброньованих”, “оточують і затягують людей в бусік”, “незаконно затримують і утримують” людей, “катують і вимагають гроші”, застосовують насильство проти журналістів і сторонніх. У деяких дописах відео з випадками силового затримання використовували для того, аби прорекламувати інші канали. Також у Telegram-просторі активно поширювали історію про загибель мобілізованого чоловіка у Подільському ТЦК в Києві.

Повідомлення про спротив мобілізаційним заходам містили численні згадки про насильство. Зокрема, Telegram-канали поширювали інформацію про напади на транспортні засоби ТЦК, втечі, блокування службової діяльності й застосування підручних предметів проти представників відомства. Часто такі публікації супроводжувалися схваленням дій тих, хто вдавався до сили. Окрему увагу привернула риторика Анатолія Шарія, який позитивно оцінив інцидент, коли мобілізований вистрелив із пістолета у двох працівників ТЦК.

Окремо варто відзначити контент, спрямований на дискредитацію військових: під час моніторингу нам неодноразово траплялися повідомлення зі звинуваченнями військових у катуванні й вимаганні грошей, викраденні людей, неадекватній поведінці, фізичному насильстві щодо дітей, погрозах малому бізнесу тощо.

Інколи описи насильства використовували для того, аби дискредитувати українську владу: блогери Мирослав Олешко й Анатолій Шарій повідомляли, що правоохоронці та представники силових структур нібито застосовують насильство проти “опозиційних діячів” (зокрема представників УПЦ МП), аби примусити їх до співпраці.

Як під час висвітлення мобілізаційних заходів, так і повідомляючи про інші новини, Telegram-канали вдавалися до детального висвітлення насильства. Крім докладного опису дій злочинців, стану жертв, завданих пошкоджень та використаних для цього інструментів, канали публікували фото і відео цих подій (інколи навіть зображення трупів). Контент містив описи знущань підлітків над однолітками, бійок із застосуванням холодної зброї чи перцевих балончиків, пограбувань і вандалізму. Значного розголосу набула історія про жорстоке побиття велосипедиста водієм позашляховика — останній намагався виправдатися тим, що його дружині стало погано. Окремий пласт повідомлень стосувався домашнього насильства, зокрема вбивств дітей через “непослух” та побиття жінок. У таких дописах автори називали правопорушників “покидьками”, “виродками” чи “чмо” й акцентували на їхній алкогольній чи наркотичній залежності.

Помітна частина контенту висвітлювала насильницькі дії проти українців за кордоном. Популярною стала історія про інцидент у Швейцарії, коли росіянин напав на українську родину з вигуками: “Я росіянин, ми вас, с*ка, будемо вбивати”, — а згодом вибив телефон із рук жінки, яка знімала його на відео. Telegram-канали, розповідаючи про цей випадок, наголошували, що українець “повалив його та вибив усі зуби”, а росіянина згодом затримала поліція Швейцарії. Аналогічна історія трапилася у Німеччині. Також повідомляли про випадок у Польщі, де підлітки побили українця й “намалювали нацистську символіку” на його обличчі.

Згадки про сексуальне насильство нерідко стосувалися неповнолітніх. Telegram-канали повідомляли про зґвалтування дітей і підлітків їхніми родичами, вчителями, опікунами, працівниками закладів освіти або іншими дорослими, дитячого сексуального рабства та виготовлення дитячої порнографії. Зокрема, резонанс викликало вбивство та зґвалтування 15-річної дівчини військовослужбовцем на Вінниччині — висвітлення цієї події в деяких каналах супроводжувалося надмірною деталізацією обставин злочину. У таких дописах автори зазвичай фокусувалися на покаранні для зловмисників, критикуючи чинне законодавство як надто м’яке та закликаючи до радикального посилення санкцій, аж до кастрації.

У каналі Анатолія Шарія повідомлення про зґвалтування дитини іноземцем містили расистські висловлювання, спрямовані на розпалювання ворожнечі до громадян інших країн. Деякі анонімні Telegram-канали звинувачували у зґвалтуваннях дітей українських політиків, зокрема Миколу Княжицького. Час від часу канали повідомляли про випадки девіантної сексуальної поведінки, використовуючи такі дописи для привернення уваги підписників із рекламною метою.

Частина контенту була присвячена насильству щодо тварин. Telegram-канали повідомляли про знущання з домашніх і диких тварин та їх убивства, нерідко доповнюючи ці публікації детальними описами або відео насильства. У таких дописах правопорушників називали “живодерами”, “виродками”, “тваринами”, для них вимагали якнайжорсткіших покарань.

Дописів зі схвальним ставленням до насильства та погрозами і закликами до насильства ми не зафіксували.

Ставлення до окремих суспільних груп

Іншування

За жовтень 2025 року ми зафіксували 296 повідомлень із проявами іншування певних категорій населення. Під “іншуванням” маємо на увазі повідомлення, в яких певні суспільні групи наділені винятковими характеристиками, що потребують особливого ставлення до них — і позитивного, і негативного. “Особливим ставленням” у контексті цього дослідження ми не вважали враховування потреб людей для їхньої повноцінної участі в суспільному житті — підтримку людей з інвалідністю, малозабезпечених чи тяжкохворих. Натомість ішлося про формування узагальнених морально-етичних чи особистісних оцінок лише за фактом належності до певної суспільної групи.

Більшість повідомлень із проявами іншування опубліковані у загальнонаціональних (118) та місцевих анонімних каналах (103). Натомість у каналах блогерів ми виявили 75 таких дописів.

Найчастіше прояви іншування стосувалися:

мовного питання;
ухилення від військової служби;
матеріального становища;
неповаги до військовослужбовців або памʼяті про загиблих.

У контексті мовного питання частина Telegram-каналів поширювала зневажливі дописи про обмеження використання російської мови. Зокрема, автори обурювалися заявами депутатки Наталії Піпи про необхідність оштрафувати блогерку Анни Алхім за систематичне порушення мовного законодавства у приватному блозі. Також тиражували висловлювання Анастасії Приходько про те, що “такі, як Мандзюк, ведуть країну до громадянської війни”, і заклики Євгена Комаровського “публічно карати тих, хто розпалює ворожнечу, в тому числі через мову”. Ці ж канали іронічно ретранслювали особливо гострі заяви окремих спікерів (“дітям у російськомовних сімʼях вставляють ватний чіп”) і заклики “не давати освіти, роботи та кримінально переслідувати російськомовних” і “посилити штрафи та тиск на суспільство, формуючи психологічну неприязнь та зневагу до російської мови”. Деякі Telegram-канали іронізували з різних креативних спроб просувати українську мову (“вивчати українську лайку на уроках в школі, щоб діти забувати російські матюки”) та наголошували, що багато українських військових говорять російською

Помітним елементом обговорень мовного питання у Telegram-каналах стало висвітлення конфліктів російськомовних з українськомовними. Наприклад, повідомляли про спроби активістів домогтися утилізації російськомовних видань на книжковому ринку в Києві, суперечки щодо перегляду російського контенту та прослуховування російської музики в публічних місцях. Згадували й випадки протистояння на вулицях: розповідали про суперечку ексвійськовослужбовця і вуличного музиканта, коли перший вимагав заспівати пісню російською та почав принижувати музиканта, коли той відмовився. Частина дописів висвітлювала суперечки в потягах через розмови російською або суржиком.

Активну роль у підтримці протистояння російськомовних та українськомовних відіграли блогери. Мирослав Олешко неодноразово вживав вислів “мовний Талібан” на позначення української держави та “мовний патруль” і “мовнюки” — на позначення тих, хто обстоює використання української мови. Блогер звинувачував активістів у лицемірстві, наголошуючи, що всі вони в побуті насправді російськомовні, ухиляються від військової служби та прагнуть “тримати фронт у Києві, воюючи з книгами на російській мові”. За словами блогера, “головною задачею мовних активістів є дискредитація всього українського”. Анатолій Шарій наполягав, що активісти насправді використовують українську та вдягають “сільські рубахи” (так він називає вишиванки) лише перед камерами, “для стада, бо стаду подобається”.

Інші блогери теж висловлювалися доволі радикально, але щодо російськомовних: їх звинувачували у тому, що вони “чекають російських окупантів і тренуються зустрічати їх з квітами на іх радном язікє”. Автори закликали підписників переходити на українську, бо тоді “старим маразматикам”, які захищають російську, “буде тяжче обґрунтовувати свої маразми”.

Тема уникнення військової служби теж була постійно присутня у досліджуваному контенті. Зокрема, деякі канали повідомляли про статистику ухилення від мобілізації у різних областях України. Регулярно траплялися іронічні слова на позначення уникнення військової служби: таких людей називали “ухилянтами” й “ухилесами” (“в Україні продають парфуми під назвою ‘Ухілес’ для чоловіків, які не виходять із дому, нічого не роблять та пʼють пиво”).

У дописах нерідко з’являлися іронічні або критичні реакції на заяви політиків або інших публічних осіб щодо покарання чи обмеження прав “ухилянтів”. Зокрема, траплялися дописи з цитатами народного депутата Юрія Здебського: мовляв, “чоловіки мають самі мобілізуватися”, але вони “сидять, довідки зробили, вступили у якісь незрозумілі інститути, зробили бронь”. Деякі канали іронізували з приводу закликів Юрія Луценка змусити “ухилянтів до кінця свого життя платити військовий збір” і запитували, що в такому випадку робити з корупціонерами. Публікували також реакцію військовослужбовців на покарання для тих, хто уникає мобілізації: за словами Андрія Іллєнка, в нього є відчуття несправедливості, бо “якщо ти ухилянт — штраф, а якщо ти став військовим і пішов в СЗЧ — тюрма 10+ років”.

Деякі Telegram-канали поширювали повідомлення про публічну стигматизацію й осуд “ухилянтів”, засуджуючи негативне ставлення до чоловіків, які уникають мобілізації. Наприклад, ішлося про появу в житлових під’їздах оголошень із закликами повідомляти про конкретних чоловіків до ТЦК. Такі дописи часто супроводжувалися смайликами “🤡”, що підкреслювали негативне ставлення авторів контенту до такої поведінки. Водночас траплялися схвальні дописи про людей, які використовували різні способи, аби уникнути мобілізації: наприклад, історію про те, як “жінка за допомогою коректора змінила собі групу інвалідності у документах, щоб її син не пішов в армію” називали “лайфхаком року”.

Згадували й про чоловіків, які перебувають за кордоном: багато каналів із нашої вибірки цитували експремʼєра Польщі, який закликав передати Україні “мільйони українців призовного віку, які покинули Батьківщину та не хочуть воювати”, та очільника німецької партії ХСС, який говорив, що “молоді українці мають залишатися в Україні й воювати, а не виїжджати до ЄС”. Ці публікації перегукувалися з дописами, в яких Telegram-канали цитували Євгена Дикого: “треба було просто мобілізовувати… покоління 18–24, яке одразу виїхало, як їм дозволили”.

Апелюючи до теми бідності й багатства, Telegram-канали розповідали про розкішне життя українських чиновників та публічних осіб, зокрема керівника ДП “Укренергомашини”, який, за повідомленнями, має “власні палаци, гектари землі та навіть агробізнес”, але “підозру йому так і не оголосили”.

Деякі блогери поєднували протиставлення багатих та бідних із протиставленням влади й народу: “нардепи Зеленського, які заробляють десятки тисяч доларів на місяць знайдуть вихід, як нагнути кріпаків”. Аналогічні питання лунали й до інших публічних осіб, зокрема волонтерів, найчастіше — від Мирослава Олешка. Блогер розповідав читачам про купівлю нових авто “пропагандистами та волонтерами”, поки “лошки донатять”. За його словами, відомі українські волонтери (Лаченков, Стерненко, Лебіга) вже “перейняли улюблений вислів нардепів — ‘мені подарували’”, тоді як “нема грошей щоб в усіх містах годувати кожного дня охочих людей похило віку, багато з яких переселенці котрі втратили майно”.

В інших каналах можна було прочитати історії про літніх людей, які “збирають та здають каштани, аби купити собі ліки”. Автори пропонували “згадати наших депутатів та їхню зарплату” і робили висновок, що “до звичайних людей їм справи немає”. Також ми фіксували специфічну лексику на позначення багатих людей: власників дорогих автомобілів називали “мажорами”. Деякі канали висміювали дівчину, яка, демонструючи новий телефон, казала, що інші “ходять з жебрацькими айфонами”, та поширювали цитату голови Миколаївської ОВА Віталія Кіма про те, що українці живуть у комфорті під час війни (“з караоке, концертами, ресторанами і всім іншим”).

Показово, що теми багатства і корупції використовували для реклами: публікуючи повідомлення про неймовірні масштаби вивезення коштів з України, адміністратори запрошували читачів підписатися на інші канали, які “публікують всі схеми корупціонерів”.

Іншування ми фіксували і в контексті українців за кордоном, хоча й у дещо менших масштабах. Часто воно поєднувалося з повідомленнями про міграцію іноземців до України після завершення війни. Зокрема, канали тиражували цитати бізнес-омбудсмена Романа Ващука (“із кожним українцем, який виїжджає чи гине, звільняється робоче місце для іноземця”) і Тимофія Милованова (“після закінчення війни нам доведеться завезти близько 10 мільйонів трудових мігрантів”). Мирослав Олешко й Анатолій Шарій супроводжували ці повідомлення лексикою з проявами етнічної дискримінації: “Ви подихайте, а бангладешці будуть займати ваші покинуті посади, робочі місця”.

У досліджуваному періоді були помітні випадки іншування людей з різних регіонів України. Зокрема, розповідали про блогерку з Нікополя, яка принижувала мешканців західних регіонів України, називаючи їх “западенцями” та переконуючи підписників, що “захід гірший за фашистів”. Крім того, повідомляли про випадки відмови в оренді квартири людям зі східних регіонів України, а мешканців Костянтинівки, які не виїжджають із міста, називали “ждунами”.

Прояви іншування спостерігалися й у темі неповаги до військовослужбовців або памʼяті про загиблих. Telegram-канали засуджували людей, які не пропускали на дорогах колони з загиблими українськими захисниками (таких водіїв характеризували як “бидло” та “діарейники”). У дописах про паплюження банерів із фотографіями загиблих військових або підпалення хрестів на могилах захисників правопорушників називали “виродками”, “вандалами” та “недорозвиненими”, відзначаючи, що “такі дії не мають виправдання”.

Серед особливих випадків іншування, які траплялися цього місяця доволі рідко, йшлося про іншування тих, хто досі зберігає звʼязки із Росією (“Світлана Лобода таємно виступила на весіллі футболіста рф, який пишається своїм російським паспортом”), і людей, які мають бронювання від мобілізації (“броньований підар-сексот розповідає, що всі українці підтримують бусифікацію, а в нього бронь — бо він корисний в тилу”). Також траплялися дописи з іншуванням залежних від алкоголю чи наркотичних речовин (їх називали “синіми”, “алконафтами”, “алкашками”) і власників торгових мереж, які різко підняли ціни на зарядні станції (їх називали “баригами”).

Мізогінія, сексизм та обʼєктивація

За досліджуваний період ми виявили 18 дописів, що містили мізогінну, сексистську або обʼєктивізаційну лексику. Такі дописи найчастіше зʼявлялись у Telegram-каналах блогерів (13 дописів), натомість у місцевих (4 дописи) і загальнонаціональних (1 допис) анонімних каналах ми їх майже не фіксували.

Більшість мізогінної лексики стосувалася жінок, які займаються активізмом або політичною діяльністю. Особливо часто таку лексику використовував Анатолій Шарій: лідерку опозиції Венесуели Марію Коріну Мачадо блогер називав “телкою, що отримала Нобелівську премію”, а активістку, яка протестувала проти політики Дональда Трампа, — “жирною, неохайною, брудною” та “людським сміттям”. Також Шарій називав жінок “хвойдами”, “бабіщами”, “повіями”, “україномовними дурами” і “смердючками”. Мирослав Олешко використовував щодо жінок слова “хвойда” та “свиноматка-волонтерка”. Інші Telegram-канали здебільшого висміювали жінок, називаючи їх “малихами” й іронізуючи щодо їхніх інтелектуальних здібностей. Також траплялися сексистські висловлювання про те, що чоловіки потребують “захисту нервової системи від насильницьких дій зі сторони жінок”.

Гомофобія

У масиві зафіксовано 9 повідомлень з ознаками гомофобії. Більшість із них опубліковані блогерами (7 дописів), дещо менше — загальнонаціональними анонімними каналами (2 дописи), а от у місцевих анонімних каналах таких повідомлень не спостерігалося.

Найчастіше гомофобні вислови використовували блогери, аби підкреслити своє негативне ставлення до певних публічних осіб. Однією з мішеней став Сергій Стерненко: Мирослав Олешко неодноразово називав того “геєм”, “підаром” та “пєтухом”. Схожі вислови лунали від Олешка й щодо Віталія Портнікова і Данила Гетманцева. Натомість Анатолій Шарій використовував гомофобну лексику, аби принизити Олексія Гончаренка: блогер називав його “гомосексуальним героєм російських федеральних ЗМІ” та “губатим гомосексуалістом”. У загальнонаціональних анонімних каналах гомофобна лексика лунала в поєднанні з дегуманізаційною та найчастіше стосувалася мера Миколаєва Олександра Сенкевича: його називали “голубим тарганом” та “старіючим тарганом Сенею 🏳️‍🌈”.

Расова й етнічна дискримінація

За час спостереження було виявлено 9 повідомлень із проявами расової й етнічної дискримінації. Більшість із них опубліковані у загальнонаціональних (4 дописи) та місцевих (4 дописи) анонімних каналах, і лише 1 — на каналі блогера Ігоря Лаченкова.

Переважно такі дописи цитували дискримінаційну лексику, яку використовують щодо українців росіяни (“х*хли”). Зокрема, Telegram-канали розповідали, що росіяни пишуть це слово на снарядах та дронах, які запускають по Україні. Крім того, публікували слова губернатора Бєлгородської області рф про те, що “Белгород хочуть здати хохлам”. Траплялися й публікації про дівчину з Нікополя, яка закликала, аби “ракети прилетіти в будинок кожного западенця”. Автори повідомлень засуджували поведінку дівчини, називали її принизливою щодо мешканців західних регіонів України.

Значно рідше дискримінаційну лексику використовували щодо ромів: їх висміювали та поширювали стереотип про те, що вони багато крадуть. Крім того, траплялися повідомлення з цитатою Тимофія Милованова: “Або ми всі починаємо вчитися, або імпортуємо індусів мільйонами”.

Релігійна дискримінація

У масиві трапилося лише 2 повідомлення, які містили ознаки дискримінаційної лексики за релігійною ознакою. Обидва були опубліковані місцевими анонімними Telegram-каналами та стосувалися священників УПЦ МП.

В одному з повідомлень ішлося священнослужителя з Чернівеччини, який “організував переправку ухилянтів”. Автори допису запитували в читачів, чи є чоловік справжнім священником, чи “вже чистої води контрабандистом”. В іншому дописі згадували священнослужителя з Дніпропетровщини, який під час літургій вихваляв окупантів і закликав українців скласти зброю.

Ейблізм

Протягом дослідження ми виявили 27 дописів із принизливою або зневажливою лексикою щодо людей з інвалідністю. Більшість із них опубліковані в місцевих анонімних каналах (19 дописів), значно менше — у каналах блогерів (7) та загальнонаціональних анонімних каналах (1 допис).

Більшість дописів із грубою лексикою на позначення людей з інвалідністю не стосувалася їх напряму. Натомість автори контенту використовували її для приниження інших, що своєю чергою нормалізує використання подібних слів у публічному просторі. Зокрема, українських політичних діячів називали “розумово відсталими”, “ідіотами”, “дегенератами”, “олігофренами”, “дебілами” тощо. Нерідко подібну лексику використовували щодо водіїв (“неадеквати”, “дебіли”) та порушників громадського порядку, які перебували під впливом наркотичних речовин (“солевий шизік”, “ненормальний” тощо). Інколи ейблізм з’являвся в гумористичних повідомленнях: автори закликали підписників привітати своїх друзів із “днем психа”.

Ейджизм

Серед 17 повідомлень з ознаками ейджизму абсолютна більшість опубліковані в місцевих анонімних каналах (13 дописів). Загальнонаціональні анонімні канали опублікували 4 дописи з таким змістом, а у каналах блогерів таких повідомлень ми не зафіксували.

Більшість повідомлень містили ейджистські повідомлення стосовно підлітків і молоді. Telegram-канали повідомляли про порушення ними громадського порядку (зачеперство, вандалізм, перевищення швидкості на самокатах, збори коштів під виглядом донатів на ЗСУ тощо), називаючи їх “шибениками”, “малолітніми вандалами”, “пездюками” тощо. Також повідомляли про випадки, коли підлітки наражали себе та інших на небезпеку (розпилювали гранату, погоджувалися на терористичні дії заради “легких грошей” тощо) — в цих випадках їх називали “пездюками” і “зрадниками”.

Траплялося й знецінення представників старшого покоління. Telegram-канали публікували іронічні дописи зі згадками "пʼяних пенсіонерок", "бабок" та "алкодідів", описуючи їхню поведінку як підкреслено неадекватну і таку, що порушує соціальні норми.

Дискредитація професійних рис

За час дослідження ми зафіксували 7 дописів з ознаками дискредитації професійних рис. 4 з них опублікували блогери, ще 3 — місцеві анонімні канали.

Зокрема, автори контенту дискредитували працівників Національної поліції України, називаючи їх “загонами СС”, “зе-мусорами” та “ментами” і звинувачуючи їх у надмірній жорстокості. Крім того, діставалося журналістам (“грантожерні іноземні агенти-соросята”) і локальним чиновникам (про них говорили як про “чинуш”, які залучені до різних “муток”).

Дискредитація на основі політичних поглядів

Протягом досліджуваного періоду ми не зафіксували дискредитації на основі політичних поглядів.

Стереотипізація, приниження чи висміювання українців за кордоном

Дискредитація українців за кордоном зафіксована у 30 повідомленнях. Здебільшого вони опубліковані загальнонаціональними анонімними каналами (18 дописів), менше — місцевими анонімними каналами (10 дописів) та блогерами (2 дописи).

Більшість дописів у межах цього наративу стосувалися протиправних та насильницьких дій щодо українців за кордоном. У таких повідомленнях громадян України зображували як жертв неадекватної поведінки, образ та знецінення. Схожий підхід простежувався і в публікаціях про наміри влади країн ЄС запровадити додаткові обмеження для біженців, зокрема “обмежити масовий в’їзд молодих українських чоловіків до Німеччини”. Водночас реакція каналлів на пропозицію запровадити для емігрантів “пожиттєвий військовий збір” була різко негативною: мовляв, це “примусова дискримінація групи людей через місце перебування чи поведінку”, що “може лише посилити розкол у суспільстві”.

Деякі дописи натомість містили приниження українців за кордоном. Наприклад, Telegram-канали критикували українку, яка “розчарувалася, дізнавшись, що в Німеччині її ніхто не буде безплатно годувати”. Інші автори цитували радикальні висловлювання військовослужбовців про те “дітям тих, хто ухиляється або виїхав за кордон, треба обмежити право навчання в школі та університеті”.

Колабораціонізм

За час дослідження було зафіксовано 55 дописів зі звинуваченнями людей у колабораційній діяльності. Здебільшого їх публікували місцеві анонімні канали (36 дописів), дещо менше — загальнонаціональні анонімні канали (13 дописів) та блогери (6 дописів).

Більшість дописів зі згадками колабораціонізму повідомляли про випадки співпраці українських громадян із росіянами. Зокрема, розповідали про касирку банку, яка “передавала ФСБ персональні дані військових клієнтів”, коригувальників ворожих обстрілів, засуджених за державну зраду, які просили обміняти їх на українських військових, онлайн-агітаторів на підтримку рф тощо — таких людей називали “зрадниками”, “виродками”, “терористами” тощо. В цьому контексті часто згадували священників УПЦ МП: за повідомленнями Telegram-каналів, ті “закликали українців скласти зброю”, освячували білоруські онлайн-казино тощо. Крім того, засуджували відомих уродженців України, які підтримують російське вторгнення: Таїсію Повалій, Тетяну Монтян, Юлію Вітязєву. Чимало дописів стосувалися Володимира Леонтьєва, ексгауляйтера Нової Каховки, який загинув унаслідок підриву автомобіля через влучання українського дрона. Telegram-канали повідомляли про обставини його смерті, називали цю подію “святковою”, а деякі — навіть публікували її відеозаписи.

Серед повідомлень, присвячених колабораційній діяльності, часто траплялися дописи зі згадками медійних осіб, які виправдовували російську агресію проти України або ж сприяли її розгортанню. Наприклад, багато Telegram-каналів публікували відео тарологині Юлії Левченко та блогерки Корячки, які на основі розкладу карт прогнозували, що “Україна буде розділена: Одещина, Харківщина й Миколаївщина перейдуть до рф”. Більшість каналів супроводжували ці відео закликом до правоохоронних органів звернути на цих жінок увагу. Іншим резонансним кейсом стали прямі ефіри блогерки Анастасії Кускевич, яка мешкає у Львові й закликає Росію знищити Захід України (“Хай буде день! Хай будуть ракети! Хай прилетить до будинку кожного западенця!”). Telegram-канали висловлювали своє обурення такими словами, а згодом повідомляли про затримання блогерки.

Висміювання, демонізація та дегуманізація

Протягом періоду спостереження в досліджуваних Telegram-каналах ми виявили наративи, спрямовані на приниження людської гідності. Це, зокрема, публікації, де автори висміюють публічних осіб і пересічних співгромадян, які потрапили на фото чи відео через кумедну, абсурдну, непристойну або неприйнятну, на думку авторів, поведінку. У жовтні таких повідомлень було 60. Частіше їх публікували загальнонаціональні (24 дописи) анонімні канали, натомість у місцевих анонімних каналах і каналах блогерів їх кількість була меншою (по 18).

Висміювання часто стосувалося політичних діячів. Дописувачі згадували заяви Олексія Арестовича про готовність віддати Крим та 4 українські області Росії, висміюючи його спроби забрати ці слова назад, а оголошення його в розшук в росії коментували словами “зрадників ніде не люблять”. Висміювали також Данила Гетманцева за спроби промотувати себе у Telegram-каналах і Дмитра Гордона за сенсаційні заголовки. Деякі блогери висміювали Володимира Зеленського, називаючи його “клоуном” і натякаючи на його нібито сексуальні стосунки з різними політиками.

Частина дописів з ознаками висміювання і приниження стосувалися людей, які потрапляли у незручні або недоречні ситуації в публічному просторі, зокрема перебуваючи під впливом алкоголю або інших речовин.

Дегуманізаційна риторика

У вересні ми зафіксували 28 повідомлень із дегуманізаційною лексикою. Здебільшого її використовували блогери (14 дописи), а от місцеві (9 дописів) й загальнонаціональні (5 дописів) анонімні канали до неї майже не вдавалися.

Найчастіше дегуманізаційні висловлювання були спрямовані проти мера Миколаєва Олександра Сєнкевича. Telegram-канали послідовно дискредитували його роботу й особисте життя: повідомляли, що він “душить малий бізнес” та зраджує дружину. Ба більше, його називали “старіючим”, “голубим” і “бровастим” “тарганом”.

Своює чергою Микиту Потураєва називали “поганою твариною” та “мерзотою”, Олексія Гончаренка — “беззмістовним чучелом”, Миколу Тищенка — “мраззю”, Володимира Зеленського — “гнидою”. Українську владу як таку називали “щурами в клітці” та “зграєю скажених собак”, СБУ — “тваринами”, “мразями”, “чортами” та “свинями”.

Дегуманізували в Telegram-каналах і людей, що вчиняли насильство. Їх називали “виродками” та “тварюками”, вандалів — “недолюдьми” і “недорозвиненими”, а деяких українок за кордоном — “тупими вівцями” тощо.

Демонізація

Протягом періоду дослідження зафіксовано 50 дописів з ознаками демонізації. Як і у випадку з дегуманізаційною лексикою, більшість дописів із демонізацією опублікували блогери (35). Анонімні канали говорили на цю тему дещо рідше: у загальнонаціональних каналах трапилося лише 14 таких дописів, у локальних — 1.

Демонізаційна риторика найчастіше траплялася в дописах, присвячених мобілізаційним заходам. Працівників ТЦК зображали як жорстоких катів, які “незаконно позбавляли волі, били і вимагали гроші” у мобілізованих, “тримали людей в полоні”, скоювали “масові щоденні вбивства” тощо. Особливо широко висвітлювали випадок, коли журналістка “записала інтерв’ю з речником ТЦК Київщини, закликаючи не вірити у ‘міфи про ТЦК’, а через тиждень у тому ж ТЦК був вбитий син її друзів”. Деякі блогери порівнювали ТЦК із “загонами СС в окупованому Києві 43-го”, підкреслюючи, що народ “доведено до стадії боягузтва і забитості”.

За період нашого дослідження ми зафіксували прояви демонізації української влади, найчастіше — Володимира Зеленського, якого називали “ненависником християнства” і “демоном”. Його звинувачували в брехні, “переслідуванні церкви”, прагненні вбити своїх опонентів, “окупації всієї України”, замовчуванні інформації про російські атаки, “аби було більше трупів”. Українську владу блогери називали “фашистським режимом”, саму Україну — “Північною Кореєю”. Окрема частина демонізації стосувалася теми просування української мови: активістів називали “мовнюками”, а Україну — “мовним Талібаном”.

Данила Гетманцева демонізували, називаючи “чортом” та звинувачуючи його у співпраці з РФ і знищенні бізнесу в країні. Писали й про Петра Порошенка: політична сила якого “захопила ряд приміщень біля Києво-Печерської Лаври” та “5 років не платила за оренду”. Сам Порошенко, за словами авторів контенту, співпрацював із молдовським олігархом, організовуючи “контрабанду та фінансові схеми” у Придністровʼї. Юрія Луценка і Ярослава Железняка звинувачували у прихильності або страху перед рф, Миколу Княжицького — у педофілії, а депутатів колишньої “ОПЗЖ” називали “безкарними і знахабнілими чортами”.

Ставлення до військових і політики мобілізації

За час дослідження ми виявили випадки дискредитації військовослужбовців, вищого військового керівництва, а також політики мобілізації. Зокрема, за жовтень зафіксовано 141 повідомлення з дискредитацією політики мобілізації. Більшість із них опублікували загальнонаціональні (66) анонімні канали, натомість місцеві анонімні канали (44) та блогери (31) приділили мобілізації дещо менше уваги.

Найчастіше у повідомленнях зі згадками мобілізації автори розповідали про затримання мобілізованих та застосування проти них фізичної сили. Telegram-канали писали, як “бандити ТЦК викрадають людей”, “годують мобілізованих гірше, ніж російських полонених”, порушують правила дорожнього руху, намагаються мобілізувати жінок, “знищують бізнеси”, мобілізують людей разом із домашніми тваринами та вбивають. Працівників ТЦК називали “катами власного народу”, “колгоспними жлобами”, “гестапо”, для яких “ціна життя цивільного — нуль”.

Telegram-канали підкреслювали несправедливість мобілізаційних заходів. Резонансною стала цитата народного депутата Олександра Федієнка про те, що “працівники ТЦК спеціально вішають боді-камери так, щоб не було видно, що вони роблять з людьми”. Також поширювали слова працівника Київського ТЦК, який казав, що “ТЦК може мобілізувати по бєспрєдєлу будь-кого”, адже “немає ніякої відповідальності” за порушення процедур. Багато каналів публікували суми, які начебто потрібно заплатити, аби відпустили з ТЦК: мовляв, у Києві ця “послуга” коштує $6500, а загалом “коли тебе ТЦК хапають за руку — €500. Садять в бус — €1000. Привозять в ТЦК, оформлюють документи — €10.000”. Повідомляли й про арешти працівників ТЦК за хабарництво.

В межах цього наративу лунало схвалення насильства проти працівників ТЦК або протистояння з ними. Telegram-канали повідомляли про випадок на ринку в Одесі, де люди “перевернули бус ТЦК”, “кидалися покришками” та вигнали представників ТЦК з приміщення. Також повідомляли про випадки, коли жінки намагались протистояти працівникам ТЦК, “відбивали” в них чоловіків, псували майно ТЦК тощо. Деякі блогери описували поранення працівника ТЦК із вогнепальної зброї як акт самозахисту мобілізованого чоловіка.

Особливістю цього періоду дослідження стала поява повідомлень із насмішками над спробами публічних спікерів покращити суспільне ставлення до ТЦК. Зокрема, Telegram-канали висміювали допис Київського обласного ТЦК із закликами “не дивитися відео з ‘бусифікацією’”, не знімати їх і не поширювати, бо “якщо сьогодні москалі перетворять нас на овець, то завтра вони будуть різати нас як свиней”. Аналогічно висміювали слова нардепа Микити Потураєва про те, що “майже всі відео ‘бусифікації’ — це підробка”, “або знята не в Україні, або створена за допомогою штучного інтелекту”. Потураєва називали “поганою твариною” та “мраззю”, а до відео з силовою мобілізацією додавали підписи на кшталт “це ШІ створено студією ‘Потураєв ipso 🇷🇺’”. Також публікували заклик журналіста Яна Доброносова “закрити рот по-доброму” тим, хто пише про “примусову мобілізацію ТЦК на сторінках в соцмережах”. Деякі канали цитували Євгена Дикого: “Українці вважають ворогами і москалів, і ТЦКшників, але легше перенести свою злість на ТЦКшника, бо він поруч і свою агресію на нього можна виплеснути безкарно”.

Частина дописів містили обурення з приводу ставлення різних людей до мобілізації. Багато каналів публікували цитати волонтерки Тетяни Мялковської (“треба мобілізувати кожного чоловіка, який ходить по Україні”) і командувача ДШВ Олега Апостола про те, що “бусифікація — це правильно”, а інший варіант — “збирати сумки в Карпати”.

Водночас деякі дописи містили критику процесу мобілізації, зазначаючи, що її проблеми можна виправити. Йшлося про те, аби в мобілізованих не забирали телефони під час перебування у ТЦК, виправлення системи бронювання, щоб ТЦК не могли оголосити в розшук заброньованих працівників, а також введення у шкільну програму практичних завдань, повʼязаних із військовими операціями (“вивчення балістики на уроках математики”).

У 47 дописах ми зафіксували прояви дискредитації військових. Більшість таких повідомлень опублікували блогери (22) і загальнонаціональні (21) анонімні канали, а в місцевих каналах їх кількість була незначною (4).

Найбільше дискредитаційних дописів стосувалися полковника Валентина Манька, який, за даними Telegram-каналів, спершу опублікував у соціальних мережах відео з мапами бойових дій із грифом “таємно”, а згодом — відео, де танцював під російські пісні та хвалив російський серіал “Слово пацана”. Канали повідомляли про обурення військових такою поведінкою Манька, який на той час готувався очолити Штурмові війська ЗСУ.

Дискредитували й інших військовослужбовців: традиційно “діставалося” Аліні Михайловій та Валерію Залужному. Також дискредитаційні дописи стосувалися військових, які перевищували свої повноваження. Згадували про випадки, коли “військовий посадовець відправив бійців крутити шаурму та працювати на його родину замість служби” у Покровську. Писали і про затримання військовослужбовців Третьої штурмової бригади, які “займалися викраденням людей та автомобілів” у Тернополі, і про випадки, коли військовослужбовці порушували правила дорожнього руху або скоювали злочини. Ще одним способом дискредитації військовослужбовців було висвітлення мобілізаційних заходів: Telegram-канали повідомляли, що “ТЦК в навчальні центри почали все частіше й частіше привозити бомжів”.

Цей матеріал профінансовано в рамках програми міжнародного розвитку уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, але висловлені в ньому погляди не обов'язково відображають офіційну політику уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.