Насильницька риторика в українському сегменті Telegram. Серпень 2025

 

Вступ

Через тривалий стрес, болісний досвід війни, втрати й погіршення побутових умов українці стають дедалі більш вразливими до емоційних тригерів. Це посилює напруження в публічних дискусіях: замість спокійної аргументації суперечки переходять у взаємні образи, зневагу і приниження тих, хто має іншу позицію. У результаті формуються поділи на “правильних” і “неправильних” українців та “нормальні” й “недопустимі” погляди чи дії.

Коли подібна риторика повторюється систематично, її починають сприймати як звичну частину публічного простору. Це відкриває шлях до толерування дискримінації або навіть агресії проти певних груп. Поступово такі тенденції створюють ґрунт для появи політично вмотивованого насильства — ворожих, агресивних або насильницьких дій, зумовлених політичними мотивами чи прагненням прямо або опосередковано вплинути на політичні процеси в країні або на систему її управління. У підсумку онлайн-конфлікти можуть ставати цілком реальними, а частину суспільних груп фактично відтіснятимуть від участі у суспільно-політичних процесах — не через законодавчі обмеження, а через тиск, стигматизацію й розпалювання ворожнечі.

Громадянська мережа ОПОРА розпочала системне відстеження таких ризиків. У цьому дослідженні ми проаналізували контент в українському сегменті Telegram (15 найпопулярніших загальнонаціональних анонімних каналів, 46 регіональних анонімних каналів та 6 каналів блогерів) за серпень 2025 року. Ми прагнули виявити риторику, яка може сприяти виключенню певних груп із суспільно-політичного життя: від висміювання й приниження до прямих закликів до насильства. У центрі нашого аналізу — не лише окремі випадки агресивної чи дискримінаційної комунікації, а й ширші процеси, які формують сприятливе середовище для радикалізації. Також ми відстежуємо зміцнення недовіри до державних інституцій і посилення поділів між “правильними” і “неправильними” українцями через розширення груп, яких маргіналізують у публічному просторі. Докладніше з методологією нашого дослідження можна ознайомитися за посиланням.

Попереднє дослідження (за липень 2025 року) доступне на сайті ОПОРИ. 

Ключові знахідки: ієрархія ризиків

Загальне резюме

Ми поділили прояви насильницької риторики на три рівні загрози ескалації політично мотивованого насильства чи виключення певних груп із політичного життя (балотування на виборах, проведення публічних акцій і мітингів тощо). Для цього ми керувалися двома критеріями:

1. Чи є в цьому контенті заклики до насильницьких дій або чи зображає він насильство як виправдану або нормальну дію?
2. Масштаб і системність поширення такого контенту.

Рівень ризику ми визначали за сукупністю ознак, зафіксованих у нашій методології: присутність дегуманізаційних чи демонізаційних висловлювань і закликів, схвалення насильства, дискредитації державних інституцій, іншування соціальних груп тощо.

У серпні 2025 року насильницька риторика в досліджуваному масиві даних траплялася нечасто. Серед понад 49 тисяч повідомлень із 67 Telegram-каналів лише 2740 дописів (5,6% від загальної кількості) мали ознаки насильницької риторики. Втім, порівняно з попереднім місяцем, де частка дописів з насильницькою риторикою становила близько 3,6%, помітне незначне зростання. Крім того, на відміну від попереднього місяця, коли більшість дописів із проявами насильницької риторики були сконцентровані навколо протестів щодо НАБУ і САП, цього місяця вони були розподілені більш рівномірно протягом усього часу спостереження.

Контент із найбільшим потенціалом до ескалації насильства стосувався передусім системної делегітимації державних інституцій, дискредитації політики мобілізації та Сил Оборони та нормалізації насильства. У серпні особливо помітним стало посилення наративів про державні структури як “загрозу” і послідовне використання дегуманізаційної й демонізаційної лексики щодо представників влади. Паралельно ми регулярно фіксували приниження, висміювання та знецінення цілих груп суспільства — російськомовних громадян, “ухилянтів”, “заброньованих”, жінок, ЛГБТ-спільноти, працівників ТЦК тощо. 

В основному виявлені нами заклики до насильства стосувалися неполітичних сфер, зокрема жорстокого поводження з тваринами або побутових конфліктів. Політичного виміру такі заклики до насильства набували лише поодиноко — наприклад, у публікаціях окремих блогерів, які використовували тему мобілізації як підставу для радикалізації суспільства та підбурювання до силового спротиву.

Високий рівень загрози

• Системна делегітимація владних інституцій. Як і попереднього місяця, у серпні ми спостерігали системну ерозію довіри до центральної й місцевої влади, державних інституцій та окремих політичних діячів. Автори каналів зображали органи різних гілок влади та їхніх представників як корумпованих і некомпетентних, схильних до скоєння злочинів та підриву спроможностей держави. Державу й ключових політичних гравців (Президента, представників уряду і парламенту) описували як “внутрішніх ворогів”, що не спроможні виконувати свої функції та вдаються до репресій проти суспільства заради особистої вигоди. Такі дописи переважно супроводжувалися принизливою лексикою, висміюванням, дегуманізаційними та демонізаційними висловлюваннями. Ризик конфлікту полягає в тому, що системна і стабільна делегітимація владних інституцій призводить до підриву довіри до держави. Громадяни перестають вірити, що влада здатна виконувати свої функції, а будь-які її рішення сприймають як маніпулятивні або шкідливі. Все це може створити підґрунтя для протестів, бунтів та опору рішенням влади. Хоча в серпні заклики до протестів та інших форм опору були спорадичними, регулярне підігрівання незгоди з діями уряду може призвести до кампаній непокори та насильства проти представників держави в майбутньому. Крім того, делегітимація владних інституцій створює вікно можливостей для інформаційних операцій, що мають на меті розкол всередині України.
• Дискредитація політики мобілізації та Сил Оборони. У досліджуваному контенті ТЦК послідовно зображали як “бандитів режиму” і “внутрішніх окупантів”, які викрадають людей, застосовують фізичну силу, переслідують або навіть убивають мобілізованих. На відміну від попереднього місяця, у серпні активніше поширювалися схвальні сюжети про опір мобілізації: бунти, протести, втечі затриманих, напади на працівників ТЦК. У серпні також виразно сформувалося нове протиставлення між “заброньованими” та “простими чоловіками, яких насильно мобілізують”. Паралельно бачимо системне просування негативного образу військовослужбовців — як неконтрольованих, небезпечних, схильних до залежності від алкоголю чи наркотиків. Натомість публічних військових часто звинувачують у розкішному способі життя. Дискредитують і рішення військового командування: операції подаються як “провальні та беззмістовні”, а командирів описують як безвідповідальних, непрофесійних, байдужих до особового складу. Ризик конфлікту полягає у комплексному підриві обороноздатності держави: формуванні недовіри до Сил Оборони України, делегітимізації мобілізації та нормалізації насильства щодо працівників ТЦК. Додатковим ризиком є поглиблення розколу між військовими, “ухилянтами” і “заброньованими”, що може спричинити наростання соціальної напруги.
• Системна делегітимація політичних і громадських акторів. Протягом дослідження ми зафіксували масштабні кампанії з дискредитації політиків і публічних осіб — активістів, журналістів, волонтерів та правозахисників. У цих дописах використана емоційно забарвлена лексика, принизливі звинувачення в корупції, зраді, некомпетентності, ухиленні від мобілізації, незаконному збагаченні й діях “в інтересах ворога”. Найбільше дописів стосувалися антикорупційних активістів (Дарʼї Каленюк, Віталія Шабуніна, інших представників Центру протидії корупції), Петра Порошенка, Сергія Стерненка, Дмитра Шерембея, Михайла Жернакова, журналістів, інших громадських діячів. Ризик конфлікту полягає у зниженні довіри до watchdog’ів та підриві довіри до політичного плюралізму. Антикорупційні, правозахисні, медійні організації та волонтерські ініціативи називали корумпованими й лицемірними, їх звинувачували у “держзраді” чи причетності до “схем”, що знижує довіру до громадського контролю. Водночас дискредитація політичних діячів призводить до того, що політичний процес стає тотальним очорненням конкурентів, а не змаганням світоглядів та ідей. У результаті зростає популярність популістичних рухів та знижується інтерес до політичного життя серед суспільства.
• Нормалізація насильства в публічному дискурсі. У серпні збереглася тенденція до графічного, клікбейтного й деталізованого висвітлення випадків неполітичного насильства, які перетворюють насильство як таке на розвагу: детальні описи травм і обставин убивств, нерозмиті фото й відео тощо. У більшості випадків ідентичність агресора не вказана, за винятком представників силових структур чи військових, чиє насильство особливо підкреслювали. Дегуманізаційна лексика, погрози й заклики до насильства траплялися рідше, ніж у попередньому місяці. Ризик конфлікту. Регулярне споживання подібного контенту нормалізує сприйняття насильства та підвищує толерантність до нього як засобу розв’язання конфліктів. 

Середній рівень загрози

• Приниження й висміювання публічних осіб та суспільних груп стабільно фіксувалися протягом усього періоду спостереження. Більшість таких дописів були спрямовані на представників влади, зокрема Президента і його Офісу, та інших українських політиків. У таких публікаціях бачимо дегуманізаційну та демонізуючу лексику, елементи гомофобії та мізогінії. Серед суспільних груп принизлива лексика здебільшого стосувалася дітей, російськомовних, жінок, військових у тилових областях та людей з алкогольною чи наркотичною залежністю. Принизлива лексика часто поєднувалася з “гумористичним” контентом — висміюванням людей, які потрапили в кадр у незручний або принизливий момент, і жартами про девіантну поведінку. Ризик конфлікту. Приниження й висміювання рідко призводять до різкого погіршення суспільного ставлення до певних людей або груп. Однак системна присутність цих явищ нормалізує приниження та знецінення як прийнятну поведінку, стигматизує вразливі групи та поглиблює лінії розколу між соціальними групами. Крім того, приниження політичних діячів з часом починає поширюватися й на їхніх прихильників, що з часом може призвести до ескалації поляризації та виключення певних груп із політичних процесів.

• Іншування різних соціальних груп. Як і минулого місяця, значна частина контенту була спрямована на формування образу “чужих” — суспільних груп, яких зображають як менш вартісних чи небажаних. Найчастіше зазнавали іншування російськомовні, військовозобов’язані, які уникають мобілізації (“ухилянти”), працівники ТЦК, “заброньовані”, “грантожери”, представники ЛГБТ-спільноти, роми, українці за кордоном, люди з залежностями тощо. Іншування часто супроводжувалося емоційно навантаженою, принизливою й навіть вульгарною лексикою, дещо рідше — проявами мізогінії, гомофобії, расизму, ейблізму й ейджизму, висміюванням і знеціненням насильства. Загальною ж логікою іншування — незалежно від групи, якої воно стосувалося — було формування образу цих груп як таких, що не мають повноцінного місця в суспільстві й можуть бути виключені з політичного чи соціального життя. Ризик конфлікту. Хоча іншування мало менші масштаби, ніж інші прояви насильницької риторики, воно стосувалося ширшої кількості суспільних груп. Це знижує ймовірність негайної ескалації, однак формує нові та поглиблює старі лінії розколу всередині суспільства. Ерозія горизонтальної солідарності послаблює готовність людей підтримувати одне одного й може стати каталізатором конфліктів, особливо у поєднанні з іншими наративами.

Низький рівень загрози

• Мізогінія, сексизм і гендерна дискредитація. В межах дослідження ми виявили 161 допис із мізогінною, сексистською й обʼєктивізуючою лексикою. Переважно вона стосувалася жінок, а самі публікації висвітлювали насильство щодо них як кумедні епізоди й нормалізували їх сексуальну експлуатацію. Ризик конфлікту. Хоча подібний контент траплявся доволі рідко, жінки були серед найбільш висміюваних і принижуваних груп, яких стосувалося іншування. Це нормалізує мізогінію й поглиблює гендерні стереотипи, які, зрештою, можуть бути інструменталізовані під час політичної боротьби. 
• Гомофобія. Дискредитація представників ЛГБТ-спільноти загалом менш системна, ніж інші прояви іншування: якщо минулого місяця їх дискредитували лише у 20 дописах, то цього — вже у 57. У цих дописах представників ЛГБТ висміюють, використовують щодо них принизливі метафори, сленг і вульгарну лексику. Також поширеною є практика дискредитації політиків або політичних діячів через використання щодо них гомофобних наративів. Ризик конфлікту. Через несистемність появи у публічному просторі гомофобних наративів вірогідність швидкої ескалації насильства щодо представників ЛГБТ-спільноти є низькою. Водночас поширення наративів, у яких легітимізується ворожість та схвалюється насильство щодо ЛГБТ може поступово поглиблювати соціальну нетерпимість та стигматизацію представників цієї групи.
• Расова й етнічна дискримінація. У досліджуваному масиві зафіксовано 24 повідомлення з проявами расової чи етнічної дискримінації. Попри те, що ця кількість порівняно незначна, основним обʼєктом іншування вже другий місяць поспіль є представники ромської спільноти. Їх принижують, описують як злочинців і соціально неблагонадійних. Ризик конфлікту. Наразі висловлювання з расовою й етнічною дискримінацією не несуть ризику ескалації насильства, однак можуть бути інструменталізовані як привід до розпалювання ворожнечі у певних регіонах за певних політичних умов.

Лінії конфліктів

У проаналізованому контенті ми помітили виразні й повторювані лінії конфліктів між різними групами суспільства. Нижче наведено їх короткий перелік. Ми будемо відстежувати, наскільки він змінюватиметься протягом дослідження. Докладніше прояви цих конфліктів описані в основній частині звіту.

Такі системні конфлікти можуть сформувати соціальні кліважі — стійкі лінії “тертя”, навколо яких буде розгортатися політичне змагання. Хоч традиційно кліважами вважають історично чи географічно зумовлені конфлікти (етнічні, класові чи релігійні), через радикальні й системні зміни соціально-політичної ситуації в країні виникають “нові кліважі”. 

Ключові соціально-політичні конфлікти, які проявлялися в досліджуваному контенті і в липні, і в серпні:

• держава vs громадяни,
• влада vs громадяни,
• російськомовні vs українськомовні,
• військові vs цивільні,
• військовозобов'язані vs держава,
• бідні vs багаті,
• “ухилянти” vs держава,
• “ухилянти” vs військові,
• “грантоїди” vs держава.

Нові соціально-політичні конфлікти, які зʼявилися у досліджуваному контенті в серпні:

• “заброньовані” vs “незаброньовані”,
• ЛГБТ-спільнота vs консервативна спільнота.

Статистика

У межах дослідження було зібрано 49360 повідомлень з 67 Telegram-каналів (15 загальнонаціональних анонімних новинних каналів, 6 найпопулярніших каналів блогерів і 46 локальних каналів — по 2 з кожної області, крім АР Крим і Луганської області). Дані охоплюють період з 1 до 31 серпня 2025 року. За допомогою мовної моделі Ollama Gemma 3 було автоматично виявлено повідомлення, що містять мову ворожнечі, заклики до насильства або іншу насильницьку риторику. Мовна модель визначила 7761 допис як повідомлення з ознаками насильницької риторики. Після цього вручну було проведено поглиблений контент-аналіз, який показав, що 2740 повідомлень містили ознаки насильницької риторики: 1106 у локальних Telegram-каналах, 861 — у каналах блогерів та 773 в анонімних новинних каналах. Детальний опис методології — за посиланням.

 

Дискредитація державної або місцевої влади

За час спостереження ми виявили 866 дописів із дискредитацією української влади. Переважна більшість із них (601) стосувалися загальнонаціональних органів влади, зокрема Президента, уряду або парламенту: 519 дописів було опубліковано у каналах блогерів, 71 — у загальнонаціональних анонімних каналах, 11 — у місцевих анонімних каналах. 186 дописів містили дискредитацію інституцій: 112 таких повідомлень ми знайшли в загальнонаціональних анонімних каналах, 46 — у каналах блогерів, 28 — у місцевих каналах. У 79 дописах зафіксовано ознаки дискредитації місцевої влади (36 — у загальнонаціональних анонімних каналах, 24 — у каналах блогерів, у 19 — у місцевих анонімних каналах).

У межах цього дослідження ми розділяємо публічну критику влади як спосіб забезпечення її підзвітності й важливу запоруку демократії та дискредитацію, що має на меті системну ерозію довіри й саботаж співпраці громадян із владою. Під критикою влади в цьому дослідженні маємо на увазі контент, який містить негативні оцінки діяльності органів державної й місцевої влади та інших державних інституцій, незгоду з ними або зауваження до них у межах аргументованої критики, яка базується на фактах чи аналітиці й описує конкретні дії або бездіяльність без використання образливої чи зневажливої лексики. Під дискредитацією маємо на увазі контент, який підриває довіру до органів влади, державних інституцій і їхніх представників. Дискредитація проявляється як звинувачення у небажанні або неспроможності доброчесно виконувати свої обовʼязки через прагнення власної вигоди, колабораціонізм, брак інтелекту чи професійних навичок, дискримінація за зовнішністю, статтю, етнічністю тощо. 

Дискредитація ключових інститутів державної влади (уряду, парламенту і Президента). Як і в попередньому місяці, найбільш дискредитованим представником державної влади став Президент України. В його бік лунало багато звинувачень у корупції, небажанні йти на поступки під час мирних перемовин та посиленні авторитарних тенденцій у внутрішній політиці. 

Особливо активно до дискредитації Президента долучилися Анатолій Шарій і Мирослав Олешко. Обидва називали Володимира Зеленського наркоманом і корупціонером, звинувачували його у постійній брехні та штучному посиленні патріотичних настроїв у суспільстві шляхом політичних убивств (йшлося про Андрія Парубія). І Шарій, і Олешко критикували міжнародну політику Президента — наголошували, що настав час завершувати війну, бо переговорна позиція України погіршується, а суспільство “вже три роки могли б жити в мирі — без обстрілів і мобілізації, якби Зеленський у травні 2022 року не відмовився підписати погоджені обома сторонами мирні угоди”. 

Шарій підкреслював, що рейтинг Зеленського критично низький, висміював його виступи, ставлення до Росії та процесів всередині країни-агресора, а також до Європейського Союзу, який, на думку блогера, Зеленському потрібен винятково заради грошей. На думку Шарія, через дії влади Україна втрачає підтримку союзників — такі дописи блогер супроводжував цитатами іноземних видань про те, що Президент України понад усе прагне зберегти свою владу. Дискредитував Шарій і рішення української влади: атаки на нафтопровід “Дружба”, законопроєкти про позбавлення незалежності НАБУ і САП та “відмову від проведення виборів”. Уже традиційно лунали тези про “диктатуру Зеленського”, який “забороняє партії та церкву”. 

Мирослав Олешко натомість багато уваги приділяв дискредитації інформаційної політики держави. Він писав про цензуру і пропаганду в Україні, закликав відмовитися від хвилини мовчання (бо ніхто з владних кіл її не дотримується, однак робити це “примушують рабів”), публікував “ключові факти з офіційного звіту США про порушення прав людини в Україні у 2024 році”, писав про воєнну хунту (через обмеження на проведення мітингів у Києві) й навіть прямо закликав до повстання проти “внутрішньої окупації”, вимагаючи “імпічменту Зеленського”. Блогер наголошував, що коли відбудеться зовнішній аудит допомоги, наданої Україні, всі “будуть обурені”. Окрему увагу Олешко приділив українській ракеті “Фламінго”: блогер писав про значні корупційні схеми навколо розробки цієї зброї та дискредитував Президента за фотографії з виробництва — мовляв, той викрив розташування заводу, і тепер “жителям Вишневого треба бути вкрай обережними”. 

Оскільки досліджуваний період збігся з активізацією мирного треку, значна частина повідомлень, спрямованих на дискредитацію Володимира Зеленського, містили цитати Дональда Трампа і його команди. Зокрема, канали звинувачували Президента України в нераціональному використанні американської допомоги і продовженні війни (адже “для танго потрібні двоє”) та висміювали його одяг під час офіційних зустрічей. Траплялися цитати про те, що США можуть ввести санкції проти України, а ключовою перешкодою до зустрічі президентів РФ та України є те, що “путіну не подобається Зеленський”. Висміювали й бажання Зеленського долучити до перемовин європейських лідерів: на думку авторів Telegram-каналів, це недоречно. Деякі канали повідомляли, що українська команда боїться нової зустрічі в Овальному кабінеті, адже та може обернутися ще одним фіаско. Анатолій Шарій у цьому контексті сварив Зеленського за непоступливість на перемовинах і наголошував, що той дратує Дональда Трампа. Ба більше, за словами Шарія, Трамп не принижує свого українського колегу, а ставить його “на місце”, бо той може “зірвати” завершення війни. 

Уряд і міністерства звинувачували у корупційних схемах, порушенні законодавчих процедур, проведенні фейкових тендерів, “покриванні” контрабандних шляхів, обстоюванні інтересів великих компаній і “відмазуванні” їх від правоохоронних органів, відсутності уваги до стану державних установ — у цьому контексті згадували МОЗ і МОН. Також дискредитували економічну політику держави, зокрема несприятливі умови для економічної діяльності, через які в країні щомісяця припиняють діяльність тисячі юридичних осіб. Дописувачі відзначали затягування з призначенням голови Бюро економічної безпеки й іронізували щодо різних програм, запущених урядом: на їхню думку, збільшення виплат вразливим категоріям населення та дозвіл на виїзд за кордон 18-22-річним хлопцям — це спосіб створити позитивний образ влади і певною мірою “задобрити” суспільство. 

Траплялися й звинувачення державної влади у тиску на місцеве самоврядування. Наприклад, невиділення Міністерством фінансів коштів на розвиток соціальної сфери Одеси висвітлювали як “прагнення Києва прибрати до рук всі фінансові потоки”. Популярним стало повідомлення про те, що Офіс Президента “змародерив” у Києва 8 мільярдів на “Укрзалізницю”: мовляв, через це в місті у кілька разів зросте вартість проїзду в громадському транспорті, а саму місцеву владу “визнають недієспроможною і передадуть її повноваження КМВА”. Додатково Telegram-канали вказували, що “Третя штурмова бригада” незадоволена цим рішенням, бо гроші нібито мали бути витрачені на допомогу військовим. Врешті, представники ОМС публічно звинувачували центральну владу в узурпації влади — адже публічні заходи в Києві необхідно погоджувати з Генштабом. 

Українську владу загалом звинувачували у зневажливому ставленні до родин захисників, відсутності державного захисту вразливих категорій населення (військових, переселенців тощо), заведенні політично вмотивованих справ на “незгодних”, нерозслідуванні політичних убивств (Олеся Бузини й Андрія Парубія), цензурі (зокрема проросійських Telegram-каналів). На думку авторів дописів, центральна влада “продає державу як повію” Великій Британії (в рамках сторічної угоди) та США (в рамках угоди про доступ до надр). У поширенні конспірологічних теорій особливо відзначився Анатолій Шарій. Він наголошував, що українська влада блокує доступ ізраїльських паломників до місць поклоніння, прагнучи помститися уряду Ізраїлю, проводить “масштабні політичні репресії”, жертвою яких став журналіст Гонсало Ліра, який помер “у застінках київського режиму”. Врешті, за словами блогера, атаки на “Північні потоки” організувало вище політичне керівництво України. 

Значна частина дискредитаційного контенту щодо української влади стосувалася політики мобілізації: Telegram-канали пророкували, що ось-ось розпочнеться мобілізація жінок, говорили, що “руки Зеленського в крові”, бо той дозволяє діяти “бандитам ТЦК”, життями звичайних українців розпоряджаються “броньовані клоуни”, а сам Зеленський “розкидав на кордоні з Білоруссю міни для українців які намагаються вийти через Білорусь до Європи”. Військове керівництво називали “мавпами, яким дали зброю і владу над іншими”, а також виробників зброї, бо серед них йде “гризня за те, хто більше заробить”. Окрему увагу приділяли Митній службі (“Поки армія воює і тримає фронт, митницею керують чорти з російськими паспортами”). Серед силових структур найчастіше дискредитували Василя Малюка: над його висловлюваннями глузували та звинувачували його у відмиванні репутації президента.

Вдавалися досліджувані канали й до дискредитації державних інституцій. Найчастіше це були звинувачення в корупції в таких органах, як Національна поліція України, Прикордонна служба, Митна служба, Державний центр зайнятості, АТ “Укрнафта”, Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України, Агенція оборонних закупівель, суди. Канали розповідали про випадки хабарництва і, як наслідок, розкішне життя деяких працівників цих установ, а у випадку силових структур — про сприяння чоловікам, які хотіли незаконно перетнути український кордон, та ігнорування випадків торгівлі наркотичними речовинами. Йшлося і про те, що судова гілка влади працює винятково за вказівками “згори”: зокрема, так говорили в контексті вбивства Андрія Парубія, яке, на думку дописувачів, стане ще одним прикладом бездіяльності правоохоронців. 

У неякісному виконанні своєї роботи звинувачували ТЦК, Міністерство оборони, Службу безпеки України, Національну поліцію, “Укрзалізницю” (здебільшого через проблеми з доступом до квитків), комунальні служби, Національний банк України (називали навіть конкретних працівників, які “поховали десятки банків і платіжних систем”) і університети (активно поширювали відеозаписи з жахливими умовами в гуртожитку КПІ). 

Час від часу дискредитація супроводжувалася принизливою лексикою: поліцейських називали “ментами” або “мусорами”, представників ТЦК — “бандитами” і “покидьками”. 

Як і в попередньому місяці, значна частина контенту була присвячена дискредитації діяльності НАБУ і САП: канали писали, що під час приймання на роботу в цих установах фальсифікують конкурси, а гучні справи — “зливають”. За словами авторів публікацій, працівники обох інституцій співпрацювали з ФСБ, ігнорували справи відомих корупціонерів і самі залучені до корупційних схем. Популярною стала історія про топчиновника НАБУ Руслана Магамедрасулова, який, за даними Telegram-каналів, “продавав коноплі в Дагестан, фактично сприяючи російській армії, адже з коноплі роблять порох”. За даними тих-таки каналів, батько Магамедрасулова має російський паспорт, а мати — громадянство РФ та “ДНР”. 

Дискредитація місцевої влади здебільшого виявлялася у скаргах місцевих жителів на якість життя в певному населеному пункті. Згадували про поганий стан громадського транспорту, комунальні проблеми (відсутність боротьби з рослинами-шкідниками, низька якість доріг). Згадували про недоречні, на думку авторів Telegram-каналів, проєкти, на які виділяє кошти місцева влада: закупівлю в Одесі “19 туалетів для інвалідів” і паркоматів у Дніпрі. 

Фігурантами корупційних скандалів стали голова Мукачівської РДА Сергій Гайдай, мер Одеси Геннадій Труханов та мер Вилкового Матвій Іванов. Найбільшого поширення набула історія з Миколаєва, де контракт на вивезення побутових відходів отримала Анна Замазєєва, наближена, на думку дописувачів, до міського голови Олександра Сенкевича. Місцеві канали звинувачували Сенкевича та Замазєєву в спробах привласнити кошти з міського бюджету й закликали генерального прокурора звернути увагу на цю ситуацію. Блогер Мирослав Олешко послідовно дискредитував депутатку Київської міської ради Аліну Михайлову: він писав, що та “наживалася на війні” та “заробляла гроші на батальйоні”, за які купила собі два мерседеси. 

Крім того, Telegram-канали повідомляли про випадки недоречної поведінки можновладців: повідомляли, що голова Деснянської РДА Києва Бахматов вдарив жінку, депутатка Київради Мирослава Смірнова “розважалася в ресторані, святкуючи 50-річчя свого ‘друга’ в день жалоби, а мер Івано-Франківська назвав громадського активіста, який прийшов до нього на прийом, “громадським довб*йобом”. 

Час від часу дискредитацію місцевої влади використовували для піару інших Telegram-каналів: публікуючи сенсаційні новини про місцевих політиків, канали закликали переходити за посиланнями та дізнаватися більше.

Персоналізовані закиди

Приниження

Кількість дописів, які містили принизливу лексику, фактично залишилась на рівні минулого місяця: якщо в попередньому дослідженні ми виявили 323 такі повідомлення, то цього місяця їх було 314. Хоча подібний контент сам по собі не призводить до появи політично вмотивованого насильства чи дискримінації, систематичне приниження певних людей або груп в інформаційному просторі та його нормалізація може слугувати передумовою поступової ескалації соціальної напруги. Більшість контенту з принизливою лексикою опублікували блогери — 243 дописи. Ще 54 дописи ми зафіксували в місцевих анонімних каналах, 30 — у загальнонаціональних. 

Принизлива лексика здебільшого стосувалася представників влади й була частиною дискредитаційної риторики. Президента України називали “поганою мраззю”, “наркогнидою”, “виродком”, “утирком”, “сином брудної бомжихи”, “чучелом”, “неповноцінним дебілом”, “собакою”, “шматком гівна”, “розумово відсталим дегенератом”, українських політиків — “подонками”, “тваринами”, “півнями Зеленського”, “сворою ряжених”, представників Офісу Президента — “трубадурами Офісу” та “чортами з Банкової”, а прихильників Володимира Зеленського — “стадом” і “кріпаками”. 

Окремо варто виділити прояви демонізації: Президента називали “чортом” і “корупційним антихристом-наркоманом”. Канали вказували, що він “піариться / заробляє на трупах” (йшлося про відкриття Національного військового кладовища), “торгує дітьми як товаром” (“Зеленський масово повертає сиріт інвалідів з безпечної Європи під обстріли”), є “узурпатором”. Деякі Telegram-канали порівнювали Україну з Північною Кореєю (через “відсутність свободи слова”, “терор режиму Зеленського”) й називали її “недодержавою”, наголошували, що саме українська влада вбиває українців (“двері росіянам в Бучу відкрив Зеленський”, “Зеленський убив родину [в Києві], бо не забезпечив їх укриттям біля будинку та заборонив виїзд за кордон”). Канали Анатолія Шарія й Мирослава Олешка, як і раніше, поширювали принизливі повідомлення про нібито інтимні стосунки між Володимиром Зеленським і Андрієм Єрмаком.

Принизлива лексика іноді стосувалася цілих суспільних груп. Наприклад, дітей називали “школотою” і "пес^дюками”. Людей з алкогольною чи наркотичною залежністю (або тих, хто перебував під впливом таких речовин) фільмували й фотографували у стані сп’яніння, не закриваючи їхніх облич, а публікації супроводжували принизливою лексикою: “алкаш”, “наркоша”, “нахабні йолопи курять шмаль”, “алкодробер”, “сольові”, “наркососи” тощо. 

Приниження інколи поєднувалося з іншуванням певних категорій населення, особливо випадками гомофобії (“гей посiпаки”). Військових, які проходять службу в тилових областях, називали “маминими ряженими царапінками”. Українців за кордоном таврували “патріотками”, які “політично більше не вважаються українцями”, звинувачували в дружбі з росіянами та закликали “їх всіх депортувати до України, нехай посидять під обстрілами своїх братішек”. 

Час від часу публічним особам “діставалося” за висловлення певних поглядів: Ірму Вітовську засуджували за слова про недоречність ігнорування хвилини мовчання (Мирослав Олешко написав, що акторка вдається до кращих традицій КДБ та “стукачів”, які здавали в лапи “правосуддя” українців), Олену Мандзюк — за вислів про те, що її діти можуть вдарити своїх російськомовних однолітків (її називали “кугутським бидлом з Хмельницького” та “косоокою з нездоровою шкірою, бровами різеншнауцера та фуфловим Gucci, що дуже хвалиться перед бідняками трьома сумками у своєму гардеробі, зшитими десь у Хмельницькій області.”). 

Нерідко принизливі ярлики діставалися російськомовним: їх називали “москвоязими”, які знущаються з поранених військових. Водночас ми виявили приниження тих, хто обстоював українську мову (“кончені ідіоти”, “корінні одесити з полтавського села”). Автори публікацій вказували, що бізнеси, які забороняють російську мову в своїх закладах, мають труднощі з пошуком клієнтів і “завжди пусті столики”. 

Зрідка принижували жінок: крім використання відповідної лексики щодо жіночої статі загалом (“малиха”, “тупа шлюха”, “типова проблядь”, “самка богомола”), Telegram-канали часто принижували конкретних жінок, які нібито намагаються “відмазати від служби чоловіків” (“придурошна, яка хоче воювати, але чоловіка тримає під спідницею”, “шмара-пропагандистка Лариса Волошина, яка так і не відповіла на питання, хто з її рідних воює”, “ніхто з родини Джамали не мобілізований заради звільнення рідного Криму”). 

Врешті, дописи з приниженням стосувалися людей, які скоювали правопорушення: “уйобки”, “клоуни”, “виродки”, “довбоящери”, “гнидичі”, “суки”, “гонщики” та “діарейники” (останні дві лексеми вживали на позначення водіїв, які перевищували швидкість). Принижували й людей, яких підозрювали у колабораційній діяльності: їх описували як “ждунів” та “виродків”.

 

Дискредитація політиків

За період спостереження ми зафіксували 113 дописів із дискредитацією політичних діячів. Більшість з них було опубліковано в анонімних загальнонаціональних каналах (68), дещо менше в каналах блогерів (37) та локальних анонімних каналах (9).

Абсолютна більшість дискредитаційних дописів (58) стосувалися Петра Порошенка, якого часто називали “сивочолим” і “гетьманом”. Автори дописів наголошували, що політик має тісні звʼязки з УПЦ МП (“адже служив паламарем та щедро фінансував російську церкву”), довгий час мав бізнес у РФ, а зараз “заробляє на війні”. Крім того, Порошенка звинувачували в тому, що він “примазується до удару по [нафтопроводу — прим. авт.] ‘Дружба’”, але “саме при ньому Путін по ‘Дружбі’ качав нафту роками та заробив 36 млрд доларів на війну проти України”. Популярним було висміювання виступу політика у Верховній Раді, де той зазначав, що “основою перемовин має бути його слоган “Армія. Мова. Віра”. Адміністратори Telegram-каналів активно розповсюджували допис із критикою цього виступу військовими, де ті підкреслювали звʼязки колишнього президента з РФ. Поширеними були наративи про те, що політик лікується від діабету в Лондоні за $200 тис., тоді як саме за його каденції “було знищено програму підтримки хворих на діабет”, а також про прихильність Порошенка до надміру дорогого вбрання, яке він одягає навіть на зустрічі з військовими (у дописах політика порівнювали із “аборигеном в бусах та пір’ї” та “папуасом”). На додачу до Порошенка, дискредитували й представників його партії “Європейська Солідарність”: за повідомленнями дописувачів, “депутати масово виїхали на пляжі Ніцци та Монако, поки військові стримують штурми”, сам політик із дружиною — “до синів у Лондон”, а команда експрезидента “імітує діяльність у соцмережах, спекулюючи на темі війни, аби їхню відсутність в країні не помітили”. 

Дискредитували й Андрія Єрмака (його звинувачували в інтимних звʼязках із Володимиром Зеленським, приниженні перед Трампом, називали “нікчемою”, “🏳️‍🌈переговірником”), першу леді Олену Зеленську (її називали “Олена Скумбрія”), Рустема Умерова (називали “дегенератом” та “розумово неповноцінним”), премʼєрку Юлію Свириденко (поширювали повідомлення про те, що її брат — “ухилянт”). Понад те, згадували Сергія Гайдая (через причетність до корупційних скандалів), Федора Веніславського (мовляв, просуванням дозволу на виїзд 18-22 річних, він “намагається врятувати свого 21-річного сина”), Олексія Гончаренка (публікували заяву Олени Мандзюк, що такі, як він, “десятиліттями знищують український простір російським смородом”), Аліну Михайлову, Дмитра Кулебу (звинувачували у брехні), Борислава Березу (кажучи, що він “переховується у Європі” та намагається “очолити систему”), Олексія Кулебу (звинувачували у поганому виконанні службових обовʼязків: “тільки після розголосу починає працювати або хоча б робити видимість роботи”), Антона Швачка (говорили, що він “йобаний дегенерат”), Сергія Кузьміних, Максима Бужанського, Ігоря Шевченка, Руслана Стефанчука, Ярослава Железняка, Романа Костенка, Романа Лозинського й Ірину Верещук. Траплялися випадки мізогінного ставлення до Марʼяни Безуглої: автори дописів рекламували інші канали, зазначаючи, що в них начебто є оголені фото політикині. 

 

Дискредитація професійної діяльності окремих осіб

Протягом звітного періоду ми зафіксували 125 дописів з ознаками дискредитації професійної діяльності певних публічних осіб. Переважну більшість цих дописів опублікували загальнонаціональні анонімні Telegram-канали (76 дописів). У каналах блогерів було зафіксовано 48 таких дописів, а у локальних анонімних каналах — 1.

Наймасштабнішою виявилась інформаційна кампанія з дискредитації Дарʼї Каленюк та Віталія Шабуніна як представників Центру протидії корупції, котрі намагалися захистити топчиновника НАБУ Руслана Магамедрасулова від переслідування. Їх звинувачували у “свідомому відбілюванні держзрадників”, “подвійних стандартах” і шахрайстві, самого Шабуніна — в ухиленні від військової служби, використанні військового авто у власних цілях та “приховуванні будинку у США вартістю понад 1 млн доларів, придбаного на вкрадені гранти”. Абревіатуру “ЦПК” розшифровували як “Центр Підтримки Кротів”. Серед інших працівників ЦПК дискредитували Олену Щербан, адвокатку Руслана Магамедрасулова: автори дописів стверджували, що її брат, старший детектив НАБУ Тарас Лікунов, “знайшов в ‘Укрзалізниці’ корупцію і пішов туди працювати”, попередньо “організувавши кримінальну справу та підозру своєму попереднику”. Для дискредитації Дарʼї Каленюк поширювали історії про те, що вона “назвала ‘московською гнидою’ українського військового-добровольця Кирила Марусова, поки переховує від мобілізації свого військовозобов’язаного чоловіка”. Повідомлення про її чоловіка Ореста Рудого зводилися до того, що він “володіє нерухомістю й автомобілем, не маючи офіційного доходу” та “уникає проходження військової служби”.

Не менш активною була кампанія з дискредитації Сергія Стерненка, до якої особливо доклалися Мирослав Олешко й Анатолій Шарій. Волонтера називали “крадієм, вбивцею та наркобаригою”, “сексотом”, “торговцем зброєю”, звинувачували його у звʼязках з Офісом Президента (який нібито готує Сергія до політичної карʼєри, забезпечуючи йому піар), та висміювали його дописи із засудженням дозволу на виїзд для хлопців 18-22 років, називаючи “лицемірною скотиною, що заробляє мільйони доларів на збуті дронів, ні дня не воювавши в окопі”. Волонтера закликали мобілізуватися, називаючи його самого та його прихильників “уйобками”. Стерненка й інших відомих волонтерів звинувачували в тому, що насправді вони не збирають донати на армію, а забезпечують функціонування “схеми збуту дронів і РЕБів в обхід державних тендерів”, а зібране витрачають на себе.

Ще одна виявлена нами дискредитаційна кампанія була спрямована проти правозахисника Дмитра Шерембея. Його звинувачували в розкраданні понад 100 млн доларів міжнародної допомоги, лобіюванні інтересів фармацевтичних монополій, зокрема “Дарниці”, та збагаченні на волонтерських зборах. Писали, що “в окопах ніхто його не бачив, але зарплати та виплати за участь в бойових діях він отримував”. 

Аналогічну кампанію запустили проти Михайла Жернакова з Фундацїі DEJURE: активіста називали “ексставлеником Януковича та суддею Майдану”, звинувачували у “крадіжці щонайменше 500 тисяч доларів західної допомоги” та “активному ухилянні від мобілізації”.

У масиві ми зафіксували й дискредитацію відомих журналістів. Яніну Соколову називали “конченою пропагандисткою” (за цитування речника Сухопутних військ про те, що більшість відео зі злочинами ТЦК — фейкові),  Андрія Цаплієнка — “СБУшним агентом” (за цитування західних політиків про те, що “не можна зупиняти війну, бо буде знову війна”), Єгора Чичеринду — “ряженим тиловим лайном”, Дениса Бігуса — “сином вокзальної повії, який вдає, що він не шістка Офісу Президента”. Віталія Портнікова звинувачували у прихильності до позиції Юлії Тимошенко в контексті закону про позбавлення незалежності НАБУ і САП, Романа Цимбалюка — у тому, що він “навчає, як любити Батьківщину” з Польщі, 

В досліджуваних Telegram-каналах також траплялася дискредитація відомих людей, майже завжди — авторства Мирослава Олешка. Наприклад, він згадував Олександра Алфьорова (“гнида та типовий символ зеленої клоунади, тиловий підарас, який за підлизування Зеленському отримав від Кабміну теплу посаду з баблом”) і Євгена Дикого (називали “свинячою наволоччю” та питали, “як збирається жити в Україні після падіння режиму). В іншиї Telegram-каналах лунали прізвища Олега Гороховського (його звинувачували у крадіжці грошей з “ПриватБанку” і тому, що він “корчить з себе патріотика, який купує портрети диктатора Зеленського”), Ігоря Лаченкова (“ОПшний блогер”) та Масі Найєма (“грантожер і адвокат вбивці Стерненка”). Серед культурної спільноти найчастіше дискредитували Святослава Вакарчука (“продажний, безхребетний покидьок з братом із ТЦК”), Джамалу (“ніхто з родини не мобілізований заради звільнення рідного Криму”), Віктора Павліка й Анатолія Анатоліча. 

Згадки насильства

Загалом за серпень 2025 року ми зафіксували 544 повідомлення, які висвітлювали прояви насильства. Більшість із цих публікацій (366) належать місцевим Telegram-каналам, ще 150 — загальнонаціональним анонімним. Блогери опублікували 28 таких дописів. 

З минулого досліджуваного періоду зберігається тенденція до графічного висвітлення насильства: описи побоїв, каліцтв і вбивств супроводжуються детальними текстовими описами, інколи навіть великими літерами, щоб напевне привернути увагу читача. Заради клікбейту в заголовки додають текст на кшталт “ЖЕСТЬ!”, “Багато крові!”, “Трешак”, нерозмиті фото і відео з місця подій. На відміну від першого місяця спостереження, нам трапилася принаймні одна публікація, де автори вказали, що не публікуватимуть фото і відео з місця подій, щоб не шокувати аудиторію. У деяких випадках, коли в адміністраторів каналу не було фото- чи відеоконтенту, щоб проілюструвати новину, вони пропонували купити такі фото і відео в підписників. Так Telegram-канали не просто призвичаюють свою аудиторію до насильства і нормалізують його, а й заохочують її створювати відповідний контент. 

Дуже зрідка автори постів вказували професію чи іншу ідентичність агресора — переважно наводили його стать (“хлопець”, “чоловік”, “дівчина”), вік (“підліток”, “дід”) і місце, де сталася подія (“вдома”, “в парку” тощо). Винятками з цього правила є дві обставини: якщо названий авторами нападник виконував службові обовʼязки (“охоронець”, “поліцейський”, “працівник ТЦК”) або є військовим чи ветераном — навіть якщо йдеться про побутовий конфлікт.  В одиничних випадках нападником назвали священника УПЦ МП. Як бачимо, автори Telegram-каналів виокремлюють представників силових, правоохоронних і військових структур із решти суспільства — як тих, хто є носіями державної монополії на насильство, однак зловживають нею в робочий та позаробочий час. Таке відокремлення є ще однією складовою наративу ворожості держави проти своїх громадян та відсутності захисту від неї. 

Висвітлюючи сексуальне насильство, більшість каналів або висміювали такі випадки та використовували комічні евфемізми на позначення статевих органів, або ж відзначали, що постраждала жінка була в нетверезому стані. Особливо активно висміювали випадки публічної мастурбації та ексгібіціонізму, які є кримінальним злочином та можуть стати травматичним досвідом для свідків. Однозначне засудження або хоча б нейтральне висвітлення траплялося у випадку сексуального насильства проти дітей та літніх людей. Окремі місцеві Telegram-канали взагалі позиціонували прояви насильства в публічному насильстві як розвагу. 

На відміну від попереднього місяця спостереження, дегуманізаційна лексика траплялася значно рідше: лише в деяких випадках в адресу кривдників звучали слова на зразок “виродок”, “воно”, “сволота”, чи “гнида”. 

Погрози і заклики до насильства трапилися у масиві даних 22 рази. Хоча переважно йшлося про побутові сварки, бачимо й випадки політично вмотивованих погроз на широку аудиторію. Декілька Telegram-каналів поширили цитату письменниці Лариси Ніцой про те, що онуків її самої та її однодумців виховують так, щоб “чистити пики” російськомовним дітям, і це має слугувати попередженням для їхніх батьків. Кілька місцевих Telegram-каналів опублікували під хештегом “#нам_пишуть” заклик “виховувати силою” за зневагу до військових та фіктивні благодійні збори коштів для війська. 

Досліджувані канали активно поширювали цитату праворадикального публічного діяча Дмитра Корчинського про те, що той чекає, коли працівники ТЦК “відкриватимуть вогонь у відповідь” на агресію з боку цивільних для “педагогічного ефекту”. Один із місцевих Telegram-каналів Сумщини від власного імені опублікував заклик до самосуду за колабораціонізм (“Таку мразоту тільки пи*дити ногами, а не довічне. Віддати людям, хай роблять з нею що захочуть”).

Ставлення до окремих суспільних груп

Іншування 

За час дослідження ми виявили 626 повідомлень із проявами іншування певних категорій населення. Під “іншуванням” ми розуміли повідомлення, в яких певні суспільні групи наділені винятковими характеристиками, що потребують особливого ставлення — і позитивного, і негативного. “Особливим ставленням” у контексті цього дослідження ми не вважали врахування потреб різних груп людей для їхньої повноцінної участі в суспільному житті — підтримку людей з інвалідністю, малозабезпечених чи тяжкохворих. Натомість ішлося про формування узагальнених морально-етичних чи особистісних оцінок лише за фактом належності до певної суспільної групи. Більшість повідомлень, які містили прояви іншування, були опубліковані в каналах блогерів (242) і загальнонаціональних анонімних каналах (232). У місцевих анонімних каналах зафіксовано 152 такі повідомлення.

Найчастіше прояви іншування стосувалися:

• мовного питання;
• ухилення від військової служби й отримання бронювання;
• матеріального становища;
• “грантожерства”;
• неповаги до військовослужбовців або памʼяті про загиблих;
• людей з алкогольною або наркотичною залежностями.

У контексті мовного питання канали повідомляли про конфлікти через використання російської: зауваження за розмови російською чи прослуховування російської музики, відмови в обслуговуванні українською мовою, заклики “звільняти з роботи та штрафувати”, “карати та проводити жорстоку українізацію” російськомовних і навіть випадки насильства, бійок та втручання поліції. Деякі дописувачі доводили, що російська мова — маргіналізована “мова охоронців та прибиральниць”. Батьків неодноразово закликали проводити виховні бесіди з “школотою”, яка слухає “русняві пісні”. Популярними стали слова військового про те, що “перемога у війні буде лише тоді, коли українці забудуть російську мову”. У деяких каналах автори обурювалися через те, що місцеві жителі досі послуговуються радянськими назвами вулиць (“Леніна” замість “Личаківська”), і критикували продаж літератури російською мовою.

Помітно поширилася і вже згадана історія про Олену Мандзюк, яка, за словами дописувачів, “закликала БИТИ дітей, які розмовляють російською”. Її називали “гнидою”, повідомляючи про відкрите проти неї після заяви депутата Олексія Гончаренка кримінальне провадження за статтею про розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Депутат пояснив, що “кримінальна справа не стосується її проукраїнської позиції, а пов'язана з навчанням дітей насиллю над іншими українцями”. У відповідь Мандзюк заявила, що “такі, як Гончаренко /…/ десятиліттями знищують український простір російським смородом”. 

У цьому ж контексті згадували вислів письменниці Лариси Ніцой, яка закликала “чистили пики обмосковленим дітям”: її називали “йобнутою,”. Серед інших публічних осіб згадували Настю Каменських, яка “легко забула” про свою заяву ніколи не співати російською і “на концерті у США почала виконувати свої пісні мовою окупанта”.

Деякі місцеві Telegram-канали висміювали боротьбу з російською мовою в громадському просторі: “Активісти закликали не ходити на Привоз, бо там відмовились змінювати російськомовні вивіски”, — а самих активістів назвали “мовними інспекторами-геями”. Ці ж канали повідомляли про випадки отримання жовтих карток на футбольних матчах через спілкування гравців російською. Мирослав Олешко відреагував на цю новину, припустивши, що “скоро дійдемо до зірки Давида на шию”. Автори окремих публікацій не погоджувалися з закликами представників ОМС “повідомляти про російськомовну рекламу в місті”. Врешті, адміністрації каналів інколи публікували “пости для срача”, супроводжуючи їх скріншотами повідомлень із закликами відмовлятися від російської мови та провокуючи в такий спосіб свою спільноту на конфлікт. 

Мирослав Олешко називав людей, які роблять зауваження російськомовним, “навіженими” та “мовнюками”: мовляв, “сьогодні вимоги РФ про захист російськомовних — не пропаганда”, адже “навіжений Талібан підняв голову, залякавши більшість”. Також він висловив сумніви в достовірності результатів опитування, які поширював “Офіс Президента через ручну соцгрупу Рейтинг”. За його словами, показник у лише 10% українців, які вдома говорять російською, нереалістичний, адже люди “скоріш за все, бояться визнати” протилежне. Людей, які обстоюють українську, блогер називав “незламниками”.

Ухилення від військової служби як привід для іншування фігурувало в текстах про те, як жителі прикордонних регіонів або “волонтери” організовували схеми “вивезення ухилянтів”, а прикордонні загони затримували чоловіків, які “планували злиняти через держкордон”. Telegram-канали розповідали про нові “схеми” та “розцінки” для “ухилянтів”, поширювали заяви про те, що “силове доставлення до ТЦК — особиста проблема ухилянта, який не оновив дані”, а “єдиною користю від Трампа” називали те, що “він вижене зі США всіх військовозобов’язаних чоловіків в Україну”. Популярними були й тези “Майже 650 тисяч чоловіків мобілізаційного віку втекли з України” та “Українці, які хотіли уникнути служби чи обов’язків перед державою, вже давно виїхали”. Багато писали про брата премʼєрки Юлії Свириденко, який “поїхав на навчання до Лондона під час війни й не повернувся”. А блогер Мирослав Олешко стверджував, що “ухилянтів більше”, і запитував, чи дійсно “меншість обирає тепер владу”.

Тісно повʼязані з дискурсом ухилення від військової служби повідомлення про бронювання. Особливо тут відзначився Мирослав Олешко, який послідовно проводив лінію розмежування між “простими людьми” й “тими, хто мають бронювання”. Наприклад, він дискредитував працівників “Української правди”, які після отримання бронювання начебто почали публікувати статті про те, що “87% усіх повідомлень про злочини ТЦК є фейком”. Блогер підозрював, що вони отримують “проценти, які вираховують по тільки їм відомим формулам”. Аналогічно він говорив про синів політиків і публічних діячів (зокрема Святослава Вакарчука та Раміля Насірова) — за його словами, всі вони заброньовані. Про Ігоря Лаченкова Олешко заявив, що той “воює вдома, поки інших 26 річних женуть в окопи на реальну війну”. За словами блогера, ці люди отримують від війни користь і гроші: “Як же їм погано буде без війни, коли буде мир”.

Тема бідності й багатства теж була проявом іншування. Саме її використовували для дискредитації експрезидента Петра Порошенка: автори повідомлень підкреслювали, що він одягається у “лакшері” одяг, аби покрасуватися перед іншими, “лікує діабет в Лондоні за $200 тис.”, а його статки за час війни зросли “майже до $1,5 млрд”, тому він “з 15 позиції багатіїв під час війни увійшов до ТОП-3 олігархів України”. Нам трапилася навіть серія дописів із розбором вартості одягу Порошенка, серед якого, за даними авторів контенту, траплялися “куртки за €18400 та перчатки за €1000”. У таких дописах підкреслювалося, що “під час війни така демонстрація статусу є особливо недоречною”, та й загалом “у цивілізованих країнах ‘великі гроші мовчать’, а не дефілюють перед військовими у багатотисячному одязі”. 

У контексті бідності й багатства лунали згадки про “золоту молодь” — дітей “суддів-мільйонерів”, які “ведуть лакшері-життя за кордоном, поки Україна бореться за виживання”. Мирослав Олешко багато уваги приділив волонтерам, дискредитуючи їхню роботу через їхній рівень життя. Зокрема, він звинувачував у незаконному збагаченні Аліну Михайлову, писав про її “два Мерседеси” й “Ролекси в бойфренда комбата на Майорці”.

Іншим полюсом теми бідності та багатства стали згадки про людей, які не мають постійного місця проживання. Щодо них використовували принизливу лексику (“бомжі”), їх описували як агресивну маргінальну групу, яка часто скоює злочини. Популярним стало відео спілкування голови Соломʼянського району Києва “із бомжами, які пʼяні спали в укритті”. 

Понад те, траплялися прямі протиставлення людей із різними рівнями доходу: автори порівнювали поїздки до Одеси з Києва та Дніпра “Укрзалізницею”, підкреслюючи, що першим потягом їде “еліта”, а другим — “плебс”. Висвітлювали й інші нерівності: мовляв, в “Одесі багато безногих чоловіків”, але нікого з них не видно “на басейнах ‘Яхти’ чи в ‘Облаках’”. Натомість тих, хто відпочиває в цих закладах, називали “мажорами”. Деякі канали поширювали повідомлення про високу вартість оренди житла в Одесі, запитуючи “хто ж може дозволити собі такі ціни під час війни”. Деякі канали навіть писали, що “з біднішими приємніше спілкуватися”, адже вони “краще відчувають співрозмовника — краще зчитують емоції та підлаштовуються під настрій”.

Дискурс “грантоїдства” найчастіше фіксувався як дискредитація діяльності Центру протидії корупції й особисто Віталія Шабуніна та Дарʼї Каленюк. Здебільшого йшлося про їхню начебто причетність до масштабних розкрадань міжнародної допомоги, використання ними цих коштів для власного збагачення, купівлі дорогого майна й нерухомості. Згадували й інших співробітників ЦПК, звинувачуючи їх у причетності до шахрайства та корупційних схем: мовляв, і “$1,5 млн грантів отримали, і на роботу до звинувачених у держзраді влаштувались”. Канали намагалися легітимізувати свої закиди до ЦПК, наголошуючи, що особливо негативно ставляться до цієї ГО військові — ті нібито “закликали закрити Центр протидії корупції”. 

Тему “грантоїдства” не оминув і Мирослав Олешко. Він називав громадських активістів “грантожерами”, “іноземними агентами-соросятами”, “пінчучатами”, підкреслював, що саме вони найактивніше говорять із західними ЗМІ. На думку Олешка, “грантожери” просувають порядок денний, в якому “виключно поганий Трамп і нуль критики Зеленського, який нас довів до такого ганебного стану та слабкої позиції”. Блогер писав, що сутністю антикорупціонерів є “білборди за корупційні бабки", і прямо закликав до того, що “соросня має бути заборонена в Україні” шляхом прийняття закону “по американському прототипу про ‘іноземних агентів’”.

Неповага до військовослужбовців і памʼяті про загиблих теж використовувалася для іншування певних категорій людей. Telegram-канали засуджували випадки гучних святкувань і концертів у День пам'яті загиблих захисників України або в дні жалоби після масованих обстрілів, ігнорування кортежів із загиблими військовими, розповідали про випадки “обкрадання тіл загиблих воїнів” медичним персоналом, наруги над могилами та пограбування родичів загиблих військових тощо. Одним з прикладів такого засудження була широко розповсюджена Telegram-каналами реакція вдови загиблого воїна на рекламу “А мій в Азові”. У своїй публікації дописувачка ділилася, що її “тригерить ця реклама”, оскільки її чоловік “в могилі”. Врешті, критикували випадки неповаги до родичів полонених військових під час акцій. 

Люди з алкогольною або наркотичною залежностями також ставали обʼєктами іншування з боку Telegram-каналів, які повідомляли про “наркопритони” у квартирах і укриттях, висміювали поведінку залежних, називали їх “сольовими товаришами”, “обдовбишами” або “алкоменами” тощо. Іноді цих людей звинувачували у незаконному зберіганні зброї.

 

Мізогінія, сексизм та обʼєктивація

За час дослідження було виявлено 161 допис, який містив мізогінну, сексистську й обʼєктивізуючу лексику. Місцеві анонімні канали опублікували абсолютну більшість цих дописів (100 повідомлень), натомість у загальнонаціональних анонімних каналах (38 дописів) і каналах блогерів (23) їх кількість була значно меншою.

Найчастіше автори контенту використовували жіноче тіло та сексуальність як основний об'єкт уваги та джерело жартів або приниження. Жінок часто згадували через призму їхньої зовнішності, одягу або поведінки, супроводжуючи це вульгарними коментарями і принизливою лексикою: “малихі”, “шалави”, “ескортниці”, “мандолини”. Канали писали, що “жінка в білизні влаштувала фотосесію біля сміттєвих баків”, чи про те, що біля озера “засмагала гола дівчина”, запитували, чи “є мінуси” в тому, що “онліфанщиця знімає відео голою прямо біля вікна”. Деякі канали публікували посилання на оголені фото нібито різних відомих жінок, зокрема й політикинь, — такі повідомлення використовували для реклами інших Telegram-каналів. У частині повідомлень ішлося про вигадані “свята”, такі як “День менструального болю”, “День шалави” або “День протизаплідних засобів”. Зрідка жінок висміювали через погане водіння авто (“жінки і автомобілі 😵”). Помітним у Telegram-просторі стало публічне інтервʼю коміка Віктора Розового, в якому той принизив колишню дружину.

Нерідко випадки мізогінного ставлення поєднувалися з висвітленням насильства. Зокрема, прояви побутового насильства висвітлювали як смішні або неважливі: повідомляли, що мешканець Черкас отримав штраф за те, що “сів на свою колишню 😅” (хоча жінка отримала легкі тілесні ушкодження), або залишали коментар “Сім'я року 🫠” до новини про те, що чоловіка оштрафували за примус дружини до сексу. 

Значна частина контенту нормалізувала експлуатацію жінок, а саме ескорт і комерційний секс. Деякі місцеві канали стабільно називали жінок “ескортницями” та публікували дописи про переваги роботи на OnlyFans. Багато повідомлень містили цитату Кирила Буданова про те, що “повії й ескорт активно застосовуються у розвідці”, тож він “не бачить проблеми, якщо розвіднику потрібно переспати з повією для досягнення мети”. 

Траплялися й випадки сексизму щодо чоловіків: їх називали “тюбіками” або “папіками”,  говорили про вигадане свято “День підкаблучника”, висміювали випадки насильства (“мужик душив косметолога, бо йому не сподобались губи дружини”). Поширеною стала цитата Кирила Буданова про те, що “чоловіки тупіші за жінок: їх легше завербувати”.

Гомофобія

У масиві зафіксовано 57 повідомлень з ознаками гомофобії. Більшість із них опубліковані блогерами (21 допис), дещо менше — загальнонаціональними (19) та місцевими (17) анонімними каналами. 

Здебільшого в таких дописах глузували з представників ЛГБТ-спільноти: писали про “гейський двіж”, супроводжуючи допис емодзі 🐔, рекламували закриті канали дописами про те, що “два геї на громадському пляжі влаштували справжню розпусту”, повідомляли, що один з працівників поліції Ізмаїлу “втік за кордон разом зі своїм хлопцем”. Траплялися і звинувачення президента Зеленського в інтимних стосунках з головою ОП Андрієм Єрмаком (мовляв, у Зеленського “лишилось два почуття: любові до свого партнера Єрмака та гострого бажання самозбереження”), називали Зеленського словом “підор”, а Єрмака — “гомо-собачкою”. Блогери риторично запитували, чи підтримують “вкраїнчики легалізацію операцій для дітей по зміну статі”. А в один із днів жалоби активно поширювали повідомлення про “гучні вечірки в столичному гей-клубі”.

Водночас Telegram-канали розповідали про ситуацію на відкритті ХарківПрайду, куди “прийшла група представників правих, націоналістичних і християнських організацій ‘Права молодь’, ‘Гетьманський гарнізон’ і ‘Братство’”, які стверджували, що “хочуть просто прочитати молитву українського націоналіста” та “вимагали скасувати захід і казали, що геїв і лесбійок їм шкода, бо це “гріх, як і зґвалтування, наркоманія тощо”. Повідомляли і про сутички та силове протистояння між представниками вищеназваних організацій та учасниками ХарківПрайду. 

Також публікували заяву міського голови Івано-Франківська Руслана Марцінківа з подякою “молоді, яка протестувала проти відкриття ЛГБТ+ центру” в місті.

Расова й етнічна дискримінація

За час спостереження виявлено 24 повідомлення з проявами расової й етнічної дискримінації. Більшість із цих повідомлень опубліковані в анонімних Telegram-каналах: загальнонаціональних (9 дописів) та місцевих (11 дописів). Ще 4 дописи розмістили блогери. 

Майже половина з цих повідомлень містять знецінення представників ромської національності: за словами авторів, “цигани” розкрадають контейнери з одягом у Чернівцях, крадуть велосипеди, перевищують швидкість на дорогах та влаштовують бійки в лікарнях. Водночас деякі Telegram-канали обурювалися, що “закарпатські цигани в теплі та ситі, а українці — під бомбами”: мовляв, роми безперешкодно виїжджають за кордон, де їх “безкоштовно забезпечують житлом і харчуванням”. Деякі канали писали, що будинки ромів “виглядають краще, ніж Білий дім”, і повідомляли про випадки насильства щодо ромів. 

Крім того, Telegram-канали активно поширювали повідомлення про те, що російський суд “визнав фрази зі словом ‘хохли’ розпалюванням ворожнечі до українців” та оштрафував росіянку на 10 тисяч рублів за використання цього слова. Рідше траплялися висловлювання, де поляків називали “ляхами”, висміювали людей китайської та грузинської національностей. Деякі блогери використовували для опису українців термін “вкраїнчики”.

Підкреслення регіональних відмінностей

У масиві зафіксовано 72 повідомлення, які підкреслюють відмінності між різними регіонами України. Найбільше дописів із цими наративами опублікували місцеві анонімні канали (59), дещо менше —  загальнонаціональні анонімні канали (10) та блогери (3). 

Більшість повідомлень у цьому контексті повʼязані з питанням мови. Популярною стала історія про конфлікт у Львові, де місцева мешканка зробила зауваження перехожим щодо спілкування російською і заявила, що люди зі східних областей “через ракети поприпиралися у Львів, а тепер права качають”, на що “харківʼяни запропонували їй посидіти під харківськими обстрілами”. Деякі канали поширювали допис про те, що “розколює Україну не російська мова, а ті, хто здавав біженцям житло “за ціною апартаментів в Парижі”. 

Поширювали й тези про нібито проросійськість певних регіонів. Наприклад, Telegram-канали писали, що під час дитячого футбольного матчу на Львівщині команду з Харківщини називали “фашистами”, кричали, що “рашисти тут не переможуть” та “ваші мами бл*ди, а ви вибл*дки”. Також поширювали цитату Олени Мандзюк, яка заявила, що “у Харкові найбільше довб*йобів-ждунів, які чекають росію”.

Чимало повідомлень у цьому контексті повʼязані з особливостями певних регіонів і стереотипами щодо них. Йшлося про більшу релігійність у Львові (повідомляли про пропозицію виконувати “Отче наш” після хвилини мовчання), високу вартість оренди у Львові та Одесі, гумор в Одесі, “менталітет чистоти” в Харкові, вищу зарплату та ціни у Києві. Траплялися і негативні асоціації: запорізькі канали писали, що місто стає “наркостолицею”, полтавські — про порушення водіями громадського транспорту правил дорожнього руху.

Релігійна дискримінація

Серед 12 повідомлень з ознаками дискримінаційної лексики за релігійною ознакою 6 були опубліковані місцевими анонімними каналами. По 3 повідомлення вийшли на каналах блогерів та загальнонаціональних анонімних каналах. 

Загальнонаціональні канали висвітлювали лише одну історію: про священника, який намагався допомогти чоловіку виїхати з України до Словаччини, сховавши його“під рясою”. 

У локальних каналах натомість згадували про конфлікти між вірянами ПЦУ та УПЦ МП — здебільшого вони виникають через те, що громада офіційно переходить до ПЦУ, а храм певний час залишається у власності УПЦ МП. Дискримінаційна лексика здебільшого стосувалася представників УПЦ МП: церкву називали “антидержавною структурою” і “прорашистами” через її звʼязки з Російською православною церквою. Деякі канали поширювали історію, що священник цієї церкви “забив до смерті військового”.

Блогери ж публікували слова пастора Марка Бернса, духовного радника Дональда Трампа, з різкою критикою Російської православної церкви в Україні (“Інституція, яку Кремль використовує, щоб виправдовувати війну, благословляти ракети та обманювати мільйони, прикидаючись, що їхнє вторгнення якимось чином священне”). 

Деякі канали повідомляли про кількість заброньованих священнослужителів у певних регіонах, запитуючи в підписників, чи “духовенство справді повинне мати такий захист”, чи тут більше “особливого ставлення”.   

Ейблізм

Під час дослідження ми виявили 50 дописів із принизливою або зневажливою лексикою щодо людей з інвалідністю. Абсолютна більшість цих дописів опубліковані в місцевих анонімних каналах (31 допис), дещо менше — у каналах блогерів (17) та загальнонаціональних анонімних каналах (2). 

Переважно ці дописи не стосуються людей з інвалідністю напряму. Однак у них використані слова на кшталт “інвалід” або певних діагнозів для приниження дій чи поведінки інших людей (“дебіли”, “сліпі”, “шизики”, “дегенерати”, “розумово відсталі”, “психічно хворі”, “олігофрени”, “ідіоти”, “неадеквати”), що поєднуються зі звинуваченнями у вживанні алкоголю або наркотичних речовин чи скоєнні злочинів. Такі слова вживали щодо працівників ТЦК, прихильників Володимира Зеленського і політичних діячів (Володимира Зеленського, Рустема Умерова тощо). 

Деякі канали, описуючи певну людину, підозрювали її у психічному захворюванні та жалілися, що “дурка за ним не приїжджає”. Також поширювали повідомлення про те, що “бандити ТЦК гребуть вже інвалідів з аутизмом”.

У деяких повідомленнях автори все ж розповідали про людей з інвалідністю. Частина контенту була присвячена висвітленню проблем та викликів, із якими мають справу ці люди: вони рідко мають змогу відпочивати у звичайних рекреаційних зонах, час від часу їм відмовляють у безкоштовному проїзді та обслуговуванні. 

Ейджизм

Серед 37 повідомлень з ознаками ейджизму абсолютна більшість опубліковані у місцевих анонімних каналах (33). Блогери опублікували 3 дописи з таким змістом, загальнонаціональні анонімні канали — лише 1. 

Здебільшого у дописах побачимо принизливу лексику щодо підлітків та молоді (“школота”, “пездюки”, “молокососи”), висміювання (“77% зумерів приходять на співбесіду з батьками”) або засудження їхніх дій (бійки, демонстрацію нацистської символіки, поїздки на самокатах із небезпечною швидкістю, ламання дитячих майданчиків чи лавок у парках тощо). 

Інша частина повідомлень присвячені літнім людям: щодо них теж вживають принизливу лексику (“бабка”, “стара кляча”, “пристарілі ждуни”), їхні думки або дії (агресивну поведінку, нерозуміння сучасних технологій або політичного контексту) висміюють.

Дискредитація професійних рис

Усі 19 дописів з ознаками дискредитації певних професійних рис опубліковані блогерами. 

У 16 з цих дописів, автором яких є Мирослав Олешко, йшлося про працівників Національної поліції України і ТЦК: блогер послідовно називав їх “мусорами”, які “душать” та “викрадають цивільних”, “бʼють вагітну жінку у живіт”, “принижують ветерана з інвалідністю”, “вбивають людей”. За його словами, “мусора обурені, що хтось не хоче йти на фронт вмирати”, а тому готові “вриватися до помешкань громадян”, “збільшувати бусифікацію” і згодом будуть готові “кидати на асфальт та душити жінок, які не хочуть сідати в бус”. Олешко закликав заборонити їм займати будь-які державні посади, позбавити їх всіх виплат і пенсії.

Рідше дискредитували медійників: їх звинувачували в роботі на Офіс Президента та небажанні жити в Україні.

Дискредитація на основі політичних поглядів

Загалом у масиві зафіксовано 10 повідомлень із дискредитацією на основі політичних поглядів. Усі ці дописи належать Мирославу Олешку. 

Блогер дискредитував прихильників Володимира Зеленського, називаючи їх “зеленими пиздоболами” та “гнидами”, наголошував, що вони винні в тому, що “з країни створили концтабір”, закликав до “вигнання Зеленського”, “партії війни” і “всієї гопоти, яка, перефарбувавшись, буде лізти на вибори”. 

Інша велика частина дописів Олешка стосувалася людей, які вийшли на протести проти позбавлення незалежності НАБУ і САП. Блогер називав їх “картонним Майданом”, “соросятами з картонками”, які “домовилися з Офісом президента” і тепер “сидять тихо”. Він порівнював ці протести з “Майданом у Вінниці”: мовляв, саме так, як у Вінниці, “виглядає народне обурення”, за яким “не стояли агенти іноземних спецслужб чи проплачені агенти Сороса”. 

Стереотипізація, приниження чи висміювання українців за кордоном

Дискредитація українців за кордоном наявна у 37 повідомленнях масиву. Здебільшого вони опубліковані загальнонаціональними анонімними каналами (24), дещо менше — блогерами (11) та місцевими анонімними каналами. 

Значна частина дописів стосувалися інциденту під час концерту Макса Коржа у Варшаві, де українські фани розгорнули прапори України та ОУН-УПА. Канали повідомляли про реакцію польської влади на цю подію, зокрема депортацію 57 українців та вибачення причетних, публікували інсайди з концерту (“росіяни та українці разом жили у наметовому містечку”). 

Час від часу траплялося висміювання українців за кордоном: їх називали “ТРО Варшава”, “патріотки” тощо. Канали писали про плани іноземних країн скорочувати підтримку для українців, що вимушено перебувають за кордоном: йшлося, зокрема, про заяви польського й угорського президентів та партії “Альтернатива для Німеччини”. 

Блогери також дискредитували українців за кордоном — мовляв, ті переховуються від мобілізації й крадуть гроші, зібрані на допомогу Україні. Поширення набула цитата нардепа Олега Дунди: “Ті, хто понад шість місяців пробув за кордоном, не можуть політично називатися “українцями”.

Колабораціонізм

У масиві зафіксовано 54 дописи зі звинуваченнями людей у колабораційній діяльності. Здебільшого про це писали місцеві анонімні канали (40 дописів), значно менше — загальнонаціональні анонімні канали (10 дописів) та блогери (4). 

Канали повідомляли про “агітацію” на користь проросійської позиції, заклики до диверсійної діяльності чи співпрацю українських громадян з РФ або окупаційними адміністраціями на ТОТ. Щодо таких людей лексика часто емоційно навантажена: їх називали “ждунами”, “мразотою”, “зрадниками”, закликали до довічних увʼязнень і навіть самосуду (“віддати людям, хай роблять з нею що захочуть”). Поширювали й повідомлення про випадки вербування росіянами, застерігали від участі в диверсіях і розповідали про покарання, передбачене за такі дії (зокрема для дітей). Крім того, засуджували публічних осіб, які відкрито перейшли на сторону РФ та висловлювалися на підтримку російської агресії.

Висміювання, демонізація та дегуманізація

Протягом періоду спостереження в досліджуваних Telegram-каналах ми виявили наративи, спрямовані на приниження людської гідності.

У 164 публікаціях автори висміюють публічних осіб чи пересічних людей, які потрапили на фото чи відео через кумедну, абсурдну, непристойну чи неприйнятну, на думку авторів публікацій, поведінку. Здебільшого ці повідомлення публікували місцеві анонімні канали (73 дописи), натомість у блогерів (48) та загальнонаціональних каналах (43) їхня кількість була меншою. Більшість публікацій належать трьом каналам: блогам Анатолія Шарія та Мирослава Олешка, а також каналу “Х*евая Одесса”. 

З минулого місяця збереглася тенденція висміювання агресивної чи девіантної поведінки в громадських місцях — публічного справляння нужди, згаданого вище ексгібіціонізму, образливих викриків чи розмови самих із собою людей у стані зміненої свідомості, бійок Такі публікації подають під соусом “гумористичного треш-контенту”, де щодо постраждалих чи нападників використовують жартівливі евфемізми. Як уже згадувалося вище, найчастіше висміювання трапляється щодо сексуального насильства, публічних мастурбації чи сексу. 

30 дописів із висміюванням стосуються українців за кордоном — такі повідомлення виходили на каналах усіх типів. Переважно ці публікації стосувалися видворення громадян України з Польщі через прапор УПА на музичному концерті й наведеної вище цитати народного депутата Олега Дунди.. 

Натомість публічні особи нечасто потрапляли в радари “анонімок”: “діставалося” лише Петрові Порошенку — переважно за його зовнішній вигляд. Більшість персоналізованих образ опублікував Анатолій Шарій, який продовжує висміювати Президента України та його команду. Подібні за тоном і повідомлення Мирослава Олешка. Особливо активно останній атакує честь і гідність публічних осіб та пересічних коментаторів, що намагаються заперечити ключові тези в риториці блогера — про “диктатуру Зеленського”, який перетворив Україну на “концтабір” та “Північну Корею”, і про масові вбивства українців представниками ТЦК та ставлення військового командування до мобілізованих “як до гарматного мʼяса”. За спроби підважити ці твердження Олешко називає співрозмовників нецензурними чи гомофобними словами. Окремою вотчиною Мирослава Олешка стало приниження тих, хто критикує зневажливе висвітлення теми мобілізації, — так званих, зі слів Олешка, “захисників ТЦК”. 

Ба більше, блогер продовжує послідовно публікувати принизливі висловлювання про військову і депутатку Київської міської ради Аліну Михайлову, яка заявила, що подала проти нього позов про наклеп. 

Дегуманізаційна риторика 

Протягом періоду спостереження виявлено 40 повідомлень з ознаками дегуманізації. Половину цих дописів опублікував Анатолій Шарій, а його колега Мирослав Олешко — ще 7. Ми спостерігаємо різні тенденції щодо використання дегуманізаційної лексики у цих двох блогерів та в анонімних Telegram-каналів.

В анонімних місцевих Telegram-каналах дегуманізаційна лексика переважно стосується людей, які жорстоко поводяться з тваринами (бʼють, катують їх чи вбивають), і злочинців, які вчиняли фізичне насильство — їх називали “гнидами”, “нелюдами” та “виродками”. Третя тема, щодо якої анонімні Telegram-канали вживають дегуманізаційну лексику, — мова. Таких випадків було два, і вони мали протилежне забарвлення. У першому випадку “Труха Ужгород” назвали блогерку Олену Мандзюк “гнидою, яка вже довго крутиться в інфопросторі”. У другому випадку, навпаки, висвітлювали конфлікт на вулиці у Львові, учасників якого назвали російською мовою “львівськими мразями, через яких розпочалася війна”. 

Натомість Мирослав Олешко, як уже зазначено вище, переважно атакує публічних людей, із поглядами яких він не згоден. Так, наприклад, він “запропонував” журналісту медіа “Ґрунт” Олександру Нотевському “виснажувати Росію ціною його тушки в окопі” (тут блогер апелює до свого постійного наративу про військових як про “гарматне мʼясо”). Працівників ТЦК Олешко назвав “нелюдами”, а волонтера Назара Смика — “істотою”, що “заробляє на війні”. 

З етичних міркувань не будемо наводити всі “епітети”, які використовував Анатолій Шарій. Відзначимо лише, що протягом періоду спостереження дегуманізаційна лексика на його каналі була спрямована проти журналіста та військового Дениса Бігуса, Володимира Зеленського та його Офіс. Понад з тим, Шарій закликав до поширення ненависті щодо Президента своєї аудиторії – “йдіть і мочіть цю мразь у соцмережах! Зносьте цю наркогниду!”. 

Демонізація 

Ми зафіксували 105 дописів, які містять ознаки демонізації. Більшість із цих повідомлень  опублікували блогери (71 допис, 58 із яких — авторства Мирослава Олешка). У загальнонаціональних анонімних каналах трапилося лише 33 такі дописи, у локальних — 2. 

Найчастіше Telegram-канали демонізували українських політичних діячів, здебільшого — Володимира Зеленського. Його називали “чортом” і “фюрером”, його оточення — “кодлом”, закликали, аби він “йшов до пекла”. Аби доповнити його образ як абсолютного зла, писали, що він особисто віддає накази на вбивства активістів та журналістів, відмовляється виконувати власні обіцянки, є “головним винуватцем Бучі” і посилає військових на “марну смерть” — через “амбіції та прагнення утримувати владу безмежно довго”. Зеленського називали “диктатором”, Україну — “Північною Кореєю”, “Талібаном” та “українським рейхом” під управлінням “терору Зеленського”, ТЦК — “бандитами режиму”, “чортами”, “фашистами” та “окупантами”. 

Значна частина контенту з демонізацією влади стосувалася інформаційної кампанії проти “вилучення у Києва 8 млрд грн”: канали цитували Віталія Кличка, який звинувачував центральну владу в тиску на місцеве самоврядування і підготовці до виборів (“До яких виборів ви готуєтеся? У держдуму?”, “У нас раніше пахло, а зараз вже смердить авторитаризмом”). 

Рідше демонізували Петра Порошенка: канали писали, що “його реальні ‘цінності’ роками були: розкрадена армія, російська мова і московська віра”. 

Об’єктами демонізації стали й активісти: в межах описаної вище кампанії проти ЦПК й особисто Віталія Шабуніна і Дарʼї Каленюк їх називали “чортами”, звинувачували у “свідомому відбілюванні державних зрадників” і роботі “в дусі кремлівських пропагандонів”. 

Також демонізували представників УПЦ МП і російськомовних: зокрема, йшлося про дитячий матч на Львівщині, під час якого дітей із Харківщини називали “фашистами”.

Ставлення до військових і політики мобілізації

Протягом дослідження ми спостерігали випадки дискредитації військовослужбовців, вищого військового керівництва і політики мобілізації. Зокрема, нам вдалося виявити 277 повідомлень із дискредитацією політики мобілізації. Більшість із них опублікували блогери (120) й місцеві анонімні канали (98), менше (59) — загальнонаціональні канали.

Працівників ТЦК послідовно зображували як злочинців, викрадачів і нелюдів, що діють проти “простого народу”. Щодо них використовували принизливу лексику: “інваліди”, “ТЦК-шники”, “бандити режиму Зеленського”, “внутрішні окупанти”, “ряжені клоуни”, “пси ТЦК”. Мобілізацію називали “бусифікацією” й “облавою”. Telegram-канали повідомляли про випадки викрадення людей із вулиць та авто (“навіть не встигнеш моргнути, як людини вже немає”), застосування фізичної сили (“людей травлять газом, бʼють дубинками та зрештою пакують у буси”, “ТЦК до крові побили чоловіка біля “Аерополю”), переслідування (“поліція з ТЦК влаштували погоню за машиною з дітьми”) та бійки. У деяких дописах повідомлялося про смерть мобілізованих: навіть якщо в офіційних заявах йшлося про серцевий напад, автори контенту наполягали, що причиною цих смертей є насильство. Зокрема, Мирослав Олешко писав, що відбуваються “МАСОВІ ВБИВСТВА ЦИВІЛЬНИХ БАНДИТАМИ ТЦК-ЗСУ” (збережено оригінальне написання). Блогери наголошували: хоча зараз мобілізація стосується лише чоловіків, скоро її розширять на жінок. Олешко навіть прямо закликав до “жіночої бусифікації”. 

Зрідка ТЦК висміювали: наприклад, писали, що “працівники ТЦК бігли за чоловіком, але не розібралися, в який бік відчиняються двері”. 

Повідомляли і про випадки неправомірних затримань: “Батька-одинака мобілізували на блокпосту, а 7-річних дітей залишили на узбіччі самих”, “ТЦК ‘запакували’ та побили пенсіонера на Черкащині”. У деяких дописах є інформація про те, що працівники ТЦК несли юридичну відповідальність через подібні випадки перевищення повноважень.

У межах цього наративу багато повідомлень присвячені опору мобілізації. Telegram-канали висвітлювали напади цивільних на ТЦК (“Люди з битками та металевими трубами напали на представників ТЦК Миколаївської області”), випадки, коли жінки перешкоджали ТЦК затримати чоловіків (“Жінки поруч почали відбивати мужика і не давати бусу поїхати, хтось увімкнув кмітливість і ножем пробив усі колеса буса, щоб той не поїхав”). Багато уваги було присвячено протестам у Вінниці, які виникли через конфлікт місцевих мешканців із ТЦК біля тимчасового пункту збору на стадіоні. Канали писали, що люди “штурмують будівлю стадіону ‘Локомотив’ для визволення чоловіків від ТЦК”, вибивають ногами ворота та “кричать, що не покинуть місце бунту, доки ТЦК не випустять тих, хто утримується в будівлі”. 

Деякі канали розповідали про схеми ухилення від мобілізації (повідомляли, за скільки можна “відкупитися від військкомату”) й про те як деякі затримані ТЦК чоловіки тікали: вистрибували з автомобілів і вікон, викрадали машини (“В Одеській області чоловіки викрали машину військкомату під час затримання”), вчиняли спроби самогубства. Популярною стала цитата директора аналітичної групи “Левіафан”: “Силове доставлення до ТЦК — це особиста проблема ухилянта, який не оновив свої дані в ТЦК”. Інші ж канали поширювали заяву омбудсмена Дмитра Лубінця, який говорив, що “ТЦК не мають права застосовувати силу”.

Описуючи реакцію суспільства на політику мобілізації, багато каналів повідомляли про негативне ставлення людей до ТЦК. Місцеві канали повідомляли, як діти грають “у ТЦК”: “скрутили когось і ведуть в невідомому напрямку”. Мирослав Олешко у своїх дописах наголошував: “Треба буде після падіння режиму знести це лайно. Відділення ТЦК будуть закриті, а біля тих які лишаться — будуть меморіальні стели з іменами закатованих і вбитих цивільних руками вже арештованих бандитів”. Крім того, за його словами, те, що чоловіки не виходять з дому через страх мобілізації, є “формою опору, не менш важливою за інші”, адже такі чоловіки “зберігають не тільки своє життя, а й здоров’я, гроші, стабільність і психіку своїх рідних”, а “пропаганда працює, щоб змусити їх горіти за чужі інтереси”.

І все ж Деякі Telegram-канали намагалися мотивувати чоловіків до мобілізації: писали, що через погану політику мобілізації військові “не мають можливості на відпочинок, сидять без ротацій, служать без можливості піти у відпустку, щоб побачити рідних”. Поширювали й цитати про ставлення військових до мобілізації: зокрема про те, що “громадянин України знає, що в нього є права, але забув, що в нього є обов’язки”, і що “в Україні має бути лише дві категорії людей — ті хто відслужив та ті, хто готується до служби”. Мирослав Олешко, втім, не погоджувався з цим твердженням і наполягав: “Нема ніяких обовʼязків, коли держава перестає їх виконувати зі своєї сторони”, — а він сам не може “серйозно ставитись до закликів про ‘обов’язокє, коли немає жодної згадки про те, що донька Зеленського, діти Стефанчука, Кулеби та інших при владі — теж не задіяні в Силах оборони”. Блогер наполягав, що існує поділ між “заброньованими” і “простими хлопцями, яких насильно мобілізують”. Ба більше, за його словами, “заброньовані” дуже обурені, що “замість них в піхоту не хочуть йти вмирати інші хлопці”. Однак, як писав блогер, “не хочуть хлопці бути покаліченими, загинути, стати інвалідами і ярмом для рідних”. 

Деякі ТЦК повідомляли, що “всі інциденти, повʼязані з порушеннями з боку ТЦК — фейки та ІПСО”; але здебільшого канали ставились до цих цитат доволі іронічно.

У 80 повідомленнях зафіксовано прояви дискредитації військових. Абсолютну більшість цих дописів опублікували блогери (70), натомість в загальнонаціональних (6) та місцевих (4) анонімних каналах кількість дописів була незначною. 

Найбільш вираженим способом дискредитації військових було створення їхнього образу як потенційно небезпечних, неконтрольованих, залежних від алкоголю чи наркотиків. Зокрема, Telegram-канали публікували повідомлення про злочини, скоєні військовослужбовцями: “стріляли з вікна дому”, “пʼяний чоловік напав на підлітків… почав кричати, що він військовий і нібито щойно повернувся з Покровська”, “військовослужбовець СЗЧ спочатку задушив жінку, потім наніс їй ножове поранення” тощо. Мирослав Олешко розповідав: “Аватари (військові ЗСУ) збивають насмерть жінок в селах”, “Касирка в АТБ привіталася російською до ветерана ЗСУ, а в нього ПТСР і він розгромив пів магазина”. 

Іншим способом дискредитації було висвітлення військовослужбовців як людей, що мають доступ до великих грошей і, як наслідок, ведуть розкішний спосіб життя. Повідомляли про нібито розкішне життя Аліни Михайлової, про те, що “військовослужбовиця з Полтавщини замість служби 8 разів відвідувала закордонні курорти”, “відповідальний за оборону Покровська комбат Філімонов чілить на Майорці та орендує вілли по 30 тисяч євро на тиждень”. 

Час від часу у масиві зʼявлялася дискредитація воєнних рішень. Ішлося про важку ситуацію на різних напрямках, викликану неправильними рішеннями командування, “брехнею з середньої ланки нагору”, відсутністю “відповідальності командирів за недбале ставлення до особового складу” тощо. Анатолій Шарій і Мирослав Олешко критикували Курську операцію як “провальну та беззмістовну”.

Інше

У масиві бачимо й контент зі згадками про нацистську, комуністичну, іншу радикальну символіку чи дії (18 дописів) та дискредитацією медіа (24 дописи).

Серед зафіксованих повідомлень зі згадками нацистської, комуністичної, іншої радикальної символіки чи дій більшість стосувалися випадку, коли працівниця Святошинського суду міста Києва Анастасія Мирзак опублікувала своє фото з прапором Третього Рейху. Telegram-канали розповсюдили цю новину і згодом повідомляли про відкриття кримінального провадження проти дівчини, якій загрожує “5 років в'язниці за демонстрування нацистської символіки”. Інший випадок стався в Івано-Франківську, де чоловік “вирішив зіганути під час гімну України”.

У повідомленнях із дискредитацією медіа йшлося переважно про те, що вони не дотримуються журналістських стандартів і є упередженими (“працюють на Офіс Президента”). Анатолій Шарій наполягав, що багато статей в українських медіа — замовні, а самі новинарні часто компліментарно ставляться до представників влади й готові просувати найбільш неймовірні теорії, аби лише посилити її позиції. Блогер іронізував: “Українська журналістика — це мем такий буде колись”. Мирослав Олешко ж додавав, що українські медіа — це “помийки фінансовані USAID-Сорос”. У цьому контексті дискредитували такі медіа, як “Українська правда”, “Цензор.нет”, “Громадське”, “Тексти” тощо.

Цей матеріал профінансовано в рамках програми міжнародного розвитку уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, але висловлені в ньому погляди не обов'язково відображають офіційну політику уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.