Насильницька риторика в українському сегменті Telegram. Грудень 2025

Громадянська мережа ОПОРА продовжує системно моніторити ризики, пов’язані з поширенням у публічному просторі риторики, що може посилювати соціальне виключення й радикалізацію та послаблювати суспільну згуртованість. У цьому звіті проаналізовано комунікацію в українському сегменті Telegram упродовж грудня 2025 року, зокрема випадки висміювання, приниження й інших форм риторики, які потенційно можуть сприяти нормалізації або виправданню насильства.

Фокус дослідження спрямований не лише на окремі приклади агресивної чи дискримінаційної риторики, а й на їх сукупність як маркер ширших суспільних ризиків. Ідеться, зокрема, про зростання недовіри до державних інституцій, коли частина Telegram-каналів системно просуває образ української влади як “внутрішнього ворога”, а також про поглиблення поділів між “правильними” та “неправильними” українцями через розширення переліку груп, що зазнають маргіналізації в публічному просторі.

У межах дослідження проаналізовано український сегмент Telegram, зокрема 15 найпопулярніших загальнонаціональних анонімних каналів, 46 регіональних анонімних каналів і 6 каналів блогерів. Детальніше з методологією можна ознайомитися за посиланням.

Ключові знахідки: ієрархія ризиків

Загальне резюме

Ми поділили прояви насильницької риторики на три рівні загрози ескалації політично мотивованого насильства чи виключення певних груп із політичного життя (балотування на виборах, проведення публічних акцій та мітингів тощо). Для цього ми керувалися двома критеріями:

Чи є в цьому контенті заклики до насильницьких дій або чи зображає він насильство як виправдану або нормальну дію?
Масштаб і системність поширення такого контенту.

У грудні 2025 року насильницька риторика в досліджуваних Telegram-каналах лишалася системною, стабільною і структурованою навколо кількох ключових напрямів. Із понад 50 тис. повідомлень, опублікованих у 67 Telegram-каналах, 1425 дописів містили ознаки насильницької риторики — дещо більше, ніж у листопаді (1323) та жовтні (1264). Порівняно з попередніми місяцями, окремі наративи стали більш інтенсивними: помітно зросла кількість повідомлень із принизливою лексикою (зі 118 у листопаді до 173 у грудні) та гомофобних дописів (з 9 до 27). Водночас кількість дописів із дегуманізаційною й демонізаційною лексикою суттєво скоротилася.

Як і в попередні місяці, прямі заклики до насильства залишаються поодинокими. Водночас фіксується стабільне поєднання делегітимаційної, дегуманізаційної та принизливої риторики з регулярним висвітленням насильницьких інцидентів, що в комплексі формує підґрунтя для зниження чутливості до насильства та посилення соціальної поляризації.

Найвищі ризики ескалації у грудні були пов'язані були пов’язані з подальшою системною делегітимацією центральної влади й окремих державних інституцій, зокрема парламенту на тлі голосування за держбюджет і збільшення депутатських зарплат. Якщо в листопаді центром дискредитаційних наративів були Президент, його Офіс і Кабмін у зв'язку зі скандалом довкола операції “Мідас”, то в грудні фокус змістився на Верховну Раду. Водночас тривала системна дискредитація антикорупційних органів — НАБУ, САП і ВАКС. Суттєвим ризиком залишається наратив навколо політики мобілізації: резонансний кейс у Львові, де цивільний смертельно поранив працівника ТЦК, спровокував публічну дискусію про “допустимість самооборони” від дій силових структур, чого в попередніх місяцях не спостерігалося. Крім того, фіксувалося подальше відтворення принизливої, дегуманізаційної й демонізаційної лексики щодо широкого кола осіб — від представників влади до пересічних людей, які потрапляли у фокус публікацій.

Високий рівень загрози

Системна делегітимація центральної влади і ключових державних інституцій. У грудні в центрі уваги опинився парламент. Фізична бійка між депутатами, блокування трибуни, напівпорожня сесійна зала — усі ці епізоди тиражували як ілюстрацію того, що парламент саботує роботу в складний для держави момент. Паралельно поглибилася дискредитація антикорупційних органів: НАБУ, САП і ВАКС зображали не як незалежні правоохоронні структури, а інструменти політичного тиску в руках Офісу Президента. Дискредитація Кабміну будувалася навколо непрозорих рішень і кадрових призначень за принципом лояльності, зокрема в енергетиці та портовій інфраструктурі. Сукупно все це підриває базову довіру до інституцій і формує образ держави, що діє проти інтересів громадян.
Радикалізація риторики навколо мобілізації та силових структур. У грудні з'явився якісно новий елемент насильницької риторики, якого не було в попередні місяці: резонансний кейс у Львові, де цивільний смертельно поранив працівника ТЦК під час затримання, спровокував публічну дискусію про “допустимість самооборони” від дій силових структур. Частина каналів вимагали звільнення підозрюваного, наполягаючи, що він захищався від “групового нападу”, а блогери Шарій та Олешко послідовно героїзували спротив ТЦК. Розголосу також набуло побиття ветерана Маріуполя працівниками ТЦК в Одесі. На відміну від попередніх місяців, ця риторика дедалі частіше не просто описує насильство з боку ТЦК, а легітимізує агресивні дії у відповідь.
Нормалізація насильства в публічному дискурсі. У грудні зберігалася вже традиційна практика детального висвітлення насильницьких інцидентів — побиттів, вбивств, сексуального насильства щодо неповнолітніх, насильства щодо українців за кордоном. Хоча самі по собі такі повідомлення не є закликами до політично мотивованого насильства, їхня регулярність і тональність можуть сприяти зниженню чутливості до насильства як явища та формувати сприйняття агресії як звичного способу реагування на конфлікти.

Середній рівень загрози

Цілеспрямовані кампанії дискредитації з елементами сексуалізації та демонізації. У грудні спостерігалися кампанії дискредитації окремих політиків, публічних осіб, антикорупційних активістів і чиновників. Такі кампанії часто поєднували звинувачення у корупції чи зловживаннях із принизливою або дегуманізаційною лексикою, а також із гомофобними наративами. Характерною рисою грудня стала поява розгорнутого наративу про “гомолобі” у вищому керівництві держави: політичних діячів зображали через сексуалізовані метафори, а не як державних посадовців. Попри відсутність масових прямих закликів до насильства, системне приниження або представлення конкретних осіб як “ворогів”, “зрадників” або “маріонеток” знижує поріг емпатії й підвищує ризик схвалення агресивних дій проти них у разі ескалації конфліктів.
Дегуманізація та приниження соціальних груп. У грудні канали використовували принизливу риторику не лише до традиційних “мішеней” — політиків і публічних осіб, — а й до пересічних людей, які потрапляли у фокус публікацій. Попри те, що такі прояви здебільшого не ставали масовими, їх повторюваність створює фоновий ризик закріплення ієрархічного поділу на “своїх” і “чужих” та створює потенціал до більш радикальних форм виключення представників цих груп із суспільно-політичного життя.

Низький рівень загрози

Заклики до радикальних дій. У грудні зафіксовано поодинокі, але якісно відмінні від попередніх місяців прояви: заклики до звільнення цивільного, який убив працівника ТЦК, подавали як питання відновлення справедливості, а не як маргінальну позицію. Показовою є цитата Євгена Дикого, здивованого відсутністю в ТЦК дозволу стріляти на ураження, — вона широко розійшлася каналами без осуду. Хоча такі прояви ще не є системними, їхня публічна прийнятність у поєднанні з делегітимацією інституцій і демонізацією окремих груп підвищує ризики ескалації насильства у майбутньому.

Лінії конфліктів

У проаналізованому контенті за грудень 2025 року чітко простежуються повторювані лінії конфліктів між різними соціальними групами й інституціями. Вони відтворюються з допису в допис і формують стійкі уявлення про “протилежні сторони” суспільних процесів. У перспективі такі протиставлення можуть трансформуватися в соціально-політичні кліважі — стабільні лінії напруження, навколо яких розгортатиметься політична конкуренція. На відміну від класичних кліважів, що мають історичне або територіальне підґрунтя, зафіксовані конфлікти здебільшого є продуктом поточної війни, мобілізаційних практик і трансформацій державного управління. Саме тому вони є динамічними, але водночас потенційно ризикованими з огляду на швидкість їх поширення й емоційну насиченість.

Ключові соціально-політичні конфлікти, які проявлялися в досліджуваному контенті:

держава vs громадяни;
влада vs громадяни;
військовозобов'язані vs держава (ТЦК);
“ухилянти” vs держава та суспільство;
російськомовні vs українськомовні;
військові vs цивільні;
переселенці vs місцеві мешканці.

Статистика

У межах дослідження було зібрано 50788 повідомлень із 67 Telegram-каналів (15 загальнонаціональних анонімних новинних каналів, 6 найпопулярніших каналів блогерів і 46 локальних каналів — по 2 з кожної області, крім АР Крим і Луганської області). Дані охоплюють період з 1 до 31 грудня 2025 року.

За допомогою мовної моделі Ollama Gemma 3 було автоматично виявлено повідомлення, що містять мову ворожнечі, заклики до насильства або іншу насильницьку риторику. Мовна модель визначила 3278 дописів як повідомлення з ознаками насильницької риторики. Після цього вручну було проведено поглиблений контент-аналіз, який показав, що 1425 повідомлень містили ознаки насильницької риторики: 493 — у каналах блогерів, 491 — в загальнонаціональних анонімних каналах, 441 — у локальних анонімних каналах. Детальний опис методології — за посиланням.

Дискредитація державної або місцевої влади

Протягом періоду спостереження зафіксовано 366 дописів, які містили дискредитацію української влади. У понад половині з них (225) ішлося про загальнонаціональні органи влади, зокрема Президента, уряд і парламент. Дописи з таким наповненням здебільшого публікували блогери (172), натомість анонімні Telegram-канали дискредитували центральну владу значно рідше (40 дописів у загальнонаціональних каналах, 12 — у місцевих). 108 допис містив дискредитацію державних інституцій: їх найбільше опублікували блогери (54), а залишок майже порівну розділився між місцевими (15) й загальнонаціональними (39) анонімками. У 33 дописах було зафіксовано дискредитацію місцевої влади (13 — у загальнонаціональних анонімних каналах, ще по 10 — у місцевих анонімних каналах та у каналах блогерів).

У межах цього дослідження ми розділяємо публічну критику влади як спосіб забезпечення її підзвітності й важливу запоруку демократії та дискредитацію, що має на меті системну ерозію довіри і саботаж співпраці громадян із владою. Під критикою влади маємо на увазі контент, який містить негативні оцінки діяльності органів державної й місцевої влади та інших державних інституцій, незгоду з ними або зауваження до них у межах аргументованої критики, яка базується на фактах чи аналітиці й описує конкретні дії або бездіяльність без використання образливої чи зневажливої лексики. Під дискредитацією маємо на увазі контент, який підриває довіру до органів влади, державних інституцій і їхніх представників. Дискредитація проявляється як звинувачення у небажанні або неспроможності доброчесно виконувати свої обовʼязки через прагнення до вигоди, колабораціонізм, брак інтелекту чи професійних навичок, дискримінація за зовнішністю, статтю, етнічністю тощо.

Дискредитація ключових інститутів державної влади (уряду, парламенту і Президента). На відміну від попередніх місяців спостереження, у грудні в центр уваги потрапив парламент — через голосування за держбюджет. Зокрема, найбільш обговорюваною (і критикованою) стала стаття про збільшення коштів на Фонд депутатських повноважень, а також заробітних плат нардепів. Переважно ми фіксували критичні або ж іронічні коментарі зі звинуваченнями депутатів у зажерливості й бажанні покращувати власний добробут, тоді як звичайні українці (особливо згадувалися пенсіонери) — ледве виживають, а військовим зарплати не підняли. У цьому контексті пригадували зафіксовану нами лінію дискредитації депутаток “Європейської Солідарності”, яких у листопаді звинувачували у “фейковому” відрядженні в Мілан начебто “заради шопінгу на чорну пʼятницю”. У соцмережі іронізували, що виплати підняли, аби депутаткам вистачало на шопінг. Разом з тим, деякі канали публікували фотографії напівпустої сесійної зали Верховної Ради та дорікали, що, мовляв, депутати вже “по курортах” чи святкують різдвяні свята замість роботи. Також представників опозиції критикували за блокування трибуни: мовляв, ті займаються популізмом замість справжньої роботи. Також низьку явку депутатів привʼязували до слідчих дій НАБУ — мовляв, боячись розслідування, частина з них уже “виїхала в бік кордону”.

Бійка між Тарутою і Безуглою в сесійній залі, блокування трибуни, публічний обмін образами між депутатами — всі ці епізоди тиражували як ілюстрацію того, що парламент "імітує роботу" в один із найскладніших для держави моментів. Разумков, який ініціював засідання в суботу, щоб "змусити парламент працювати", сам став інструментом дискредитації колег: "вони вже відпрацювали — проголосували трошки для себе і готуються до відпустки".

Суттєво рідше згадували Кабмін. Дискредитація уряду будувалася переважно навколо непрозорих рішень і кадрових призначень за принципом лояльності. Найбільш детально описували ситуацію з портом Чорноморська: у вихідний день, "без Prozorro і зайвих очей", Кабмін запустив процедуру передачі терміналів в оренду на 40 років. Автори публікацій характеризували ці дії як "легалізацію рейдерства".

Також кілька каналів описували "тихе захоплення" Українських розподільчих мереж людьми в.о. міністра Некрасова — через призначення його давнього соратника Похилка, фігуранта кримінальних справ про розтрату на кількох попередніх посадах. Натомість міністра охорони здоров’я Віктора Ляшка атакували за спробу дозволити продаж ліків на АЗС через постанову Кабміну в обхід Верховної Ради, а законопроєкт про управління водними ресурсами фреймували як підготовку до "водного колапсу", схожого на енергетичну кризу.

Дискредитація державних інституцій. Найбільш системно у грудні дискредитували антикорупційні органи — НАБУ, САП і ВАКС. Їх зображали не як незалежні правоохоронні структури, а як інструменти політичного тиску з боку Офісу Президента. Зокрема, поширювали матеріали про те, що справи фабрикують під заздалегідь визначений результат, докази добирають вибірково, а ВАКС без заперечень задовольняє клопотання прокурорів. Тимчасова слідча комісія Верховної Ради під керівництвом Власенка і Бужанського, представивши звіт, розкритикувала роботу НАБУ — і водночас оцінила як відмінну роботу ДБР, яке раніше фігурувало в кількох скандалах. Кілька каналів коментували це як свідчення того, що комісія діє в інтересах Офісу Президента.

Ілюстрацією керованості НАБУ називали справу ексголови Державної судової адміністрації Сальнікова — із залученням агента з громадянством РФ і підробленими документами — а також ситуацію з детективом НАБУ Гусаровим, якого спочатку помістили під варту, а потім відпустили без видимих підстав: мовляв, "захотіли — посадили, захотіли — відпустили". Паралельно дискредитували топдетектива НАБУ Магамедрасулова — через матеріали про його нібито зв'язки з російськими структурами та корупцію. Голова САП Клименко, який задекларував 760 тис. грн надбавки наприкінці року при місячних доходах менш як 200 тис. грн у попередні місяці, слугував ілюстрацією того, що антикорупційні чиновники живуть за тими самими стандартами, що й ті, кого мають переслідувати. Обшук ДБР у керівника ЦПК Шабуніна з подальшим витоком його особистих фотографій коментували як свідчення того, що правоохоронні органи використовуються для компромату, а не для реального розслідування.

Судову систему дискредитували переважно через контраст між показною суворістю щодо пересічних людей і м'якістю щодо наближених до влади. Нардепці Скороход обрали заставу замість тримання під вартою, ексочільнику “Укренерго” Кудрицькому, який виписав собі при звільненні 40 млн грн премії, поступово пом'якшували запобіжний захід — це описували як "стару схему”: “застава, браслет, домашній арешт, особисте зобов'язання, вільний". Кандидата на голову Касаційного адмінсуду Рибачука пов'язували з елітною нерухомістю, оформленою на родичів, — як приклад того, що система відтворює сама себе через "правильних" людей. Ситуацію з чернігівським судом, який використав ChatGPT для редагування постанови і не прибрав технічної фрази з тексту, тиражували як символ загального стану системи.

СБУ дискредитували через матеріали про корупцію: кілька каналів описували майно керівників регіональних управлінь — нерухомість і преміальні авто, оформлені на родичів, — і наголошували на відсутності будь-якої інституційної реакції. Інцидент з українським дроном Sea Baby, знешкодженим румунськими військовими у Чорному морі, фреймували як наслідок некомпетентності СБУ, що "дала Путіну козир" для атак на українські порти.

Першу заступницю генпрокурора Вдовиченко, у якої виявили родичів з російськими паспортами, зображали як людину, що переслідує посадовців київської мерії винятково задля самозбереження на посаді.

НБУ дискредитували, використовуючи два паралельні наративи. Перший — виштовхування Revolut з України: мовляв, голова НБУ Пишний свідомо блокує незалежний від нього європейський банк, займаючись при цьому "дерусифікацією копійки через вигаданий шаг" замість реальної євроінтеграції. Другий наратив стосувався заступника голови НБУ Олійника, якого пов'язували зі схемами Міндіча: банківський нагляд під його керівництвом називали "сервісною службою для VIP-клієнтів", а не органом реального фінансового контролю.

Дискредитація місцевої влади здебільшого стосувалася Одеси, Миколаєва, Дніпра, також кілька разів згадували Житомир. Переважно йшлося про підозри в корупційних правопорушеннях, резонансні висловлювання та критику за надмірно розкішне життя місцевих управлінців — представників і місцевого самоврядування, і військових та державних адміністрацій. У цьому контексті, наприклад, очільника Запорізької ОВА Івана Федорова звинувачували у перетворенні будівництва фортифікацій в області та будівництва укриттів для шкіл на “бізнес для своїх”.

Також активно обговорювали цитату Бориса Філатова, який серед причин проблем із вивозом сміття назвав “ухилянтів, які ховаються вдома від ТЦК і замовляють курʼєрську доставку”. Висвітлювали цю цитату переважно саркастично або обурено: або висміюючи такі спроби зняти з себе відповідальність, або прямо критикуючи мера за небажання працювати над усуненням проблеми.

Паралельно тиражували матеріали про демонстративний достаток місцевих посадовців: депутатів Одеської міськради на сесії — з годинниками Rolex за понад 1 млн грн і туфлями за 50 тис. грн — називали символом розриву між владою і рештою суспільства, особливо у поєднанні з нагадуваннями про пенсії в 4 тис. грн і мінімальну зарплату в 8 тис. грн. Мера Миколаєва Олександра Сєнкевича дискредитували через ремонт кабінетів на тлі бюджетної "дірки" в 200 млн грн і затримки зарплат бюджетникам. Окремі Telegram-канали продовжили застосовувати принизливу і дегуманізаційну лексику щодо Сєнкевича, називаючи його “тараканом”.

Як звичну й очікувану практику описували кадрові призначення за принципом лояльності до Президента та його Офісу. На посаду голови Дніпропетровської ОВА, мовляв, просували ексвикладача фізкультури з ПТУ, якого в політику "заніс зелений ліфт" і просуває нардеп, що "вирішував питання" зі силовиками в Кривому Розі. Голову Черкаської ОВА Табурця, попри численні питання до нього — від сина призовного віку в Європі до рейдерського захоплення олійного заводу — начебто утримували на посаді завдяки "даху". Львівську ОВА дискредитували через рекомендації місцевим редакціям не висвітлювати конфлікти за участю переселенців — це коментували як курс на замовчування проблем замість їх розв’язання.

Персоналізовані закиди

Приниження

У жовтні повідомлень з ознаками приниження виявилося понад 150 (173). Хоча такий контент сам по собі не призводить до політично вмотивованого насильства чи дискримінації, систематичне приниження певних людей або груп в інформаційному просторі та його нормалізація можуть слугувати передумовою поступової ескалації соціальної напруги. Як і раніше, найчастіше контент із принизливою лексикою зʼявлявся у Telegram-каналах блогерів (135 дописів), значно рідше — у загальнонаціональних (14 дописів) і місцевих (24 дописи) анонімних каналах.

У грудні в досліджуваних каналах зафіксовано систематичне застосування принизливих характеристик щодо конкретних публічних осіб — передовсім представників виконавчої гілки центральної влади. На відміну від змістовної критики, ці повідомлення спрямовані не на дії чи рішення цих людей, а на їхню особистість, тіло, сексуальність та людську гідність.

Найбільш популярною формою принизливих закидів стала сексуалізація оточення Офісу Президента. Кілька каналів поширювали розгорнутий наратив про "гомо-лобі" у вищому керівництві держави: Єрмака, Власюка, Литвина й самого Зеленського зображали як людей, що мають між собою сексуальні взаємини, а не як державних посадовців. Окремим треком стала сексуалізована інтерпретація переговорів Зеленського з Трампом: зустрічі описували через метафори сексуального підкорення з використанням нецензурної лексики.

Другою за масштабом формою приниження залишалося маркування через нецензурну і стигматизаційну лексику. Зеленського позначали передовсім як "наркомана" й "актора" — маркери, що заперечують його легітимність як глави держави. Щодо Єрмака використовували слова "нікчема", "п*дар", "співмешканець". Кулеба, Ляшка, Карася, окремих депутатів системно іменували нецензурними словами без прив'язки до конкретних дій. Водночас частина каналів вдавалися до приниження через психіатричні й інтелектуальні ярлики: публічних осіб характеризували як "дегенератів", ставили під сумнів їхній психічний стан ("хто її з дурки випустив?"), а саме приниження фактично заміняло собою будь-який аналіз дій чи рішень.

Окремо слід виділити приниження миколаївського міського голови Олександра Сенкевича: його послідовно називали "голубим тараканом", приписували йому користування популярними серед жінок косметичними послугами (ламінування вій, татуаж брів), що подавали як доказ його негідності на своїй посаді. Цей підхід поєднував гомофобну риторику зі зневагою до будь-якого відхилення від маскулінної норми.

Окремою тенденцією стало поширення принизливої лексики щодо жінок у публічній сфері. Критика професійної діяльності блогерок і журналісток регулярно переходила у знецінення особистості: йдеться про порівняння з одіозними персонажами російського медіапростору, коментарі щодо зовнішності та способу заробітку.

Помітною рисою грудневого масиву стало й те, що принизлива лексика в частині каналів поширювалася не лише щодо публічних осіб, а й щодо пересічних людей. У бік чоловіка, якого знімали під час сутички з працівниками ТЦК на заправці, публікували образливі коментарі з приводу його зовнішності; водія маршрутки, що порушив правила дорожнього руху, — нецензурно обізвав адміністратор каналу; відповідального за зачинене укриття образили замість вимоги виправити ситуацію. Навіть у повідомленнях про кримінальні події — побутове насильство, ДТП — фігуранти новин незмінно отримували принизливі ярлики. Нецензурна лексика функціонувала як редакційна норма частини каналів, а не як виняток.

Дискредитація політиків

За час дослідження ми зафіксували 195 дописів із дискредитацією політичних діячів. Здебільшого такі публікації бачимо в загальнонаціональних анонімних каналах (95 дописів) і каналах блогерів (71 допис), зрідка — в місцевих анонімних каналах (29 дописів).

Найбільше уваги в грудні було прикуто до народної депутатки Анни Скороход. За даними слідства, її підозрюють в організації діяльності злочинної групи, яка пропонувала підприємцю за хабар “домовитися”, щоб РНБО наклала санкції на його конкурента. СБУ і НАБУ оприлюднили відеозапис, на якому депутатка погрожує підприємцю найняти людей, які "десь у провулку" з ним розберуться, якщо він не віддасть гроші. Запис широко розійшовся по досліджуваних каналах. Найчастіше це відео подавали через іронічне зіставлення: того самого дня Скороход виступала у Верховній Раді — в тому самому вбранні, з тими самими сережками — зі скаргами на те, що "крадії приходять у стіни Верховної Ради". Цей контраст відтворювали десятки каналів, нерідко з глузливими коментарями. Реакція самої Скороход на суді — що її "обісрали на всю країну" і що відео є "монтажем" — також активно тиражували, воно слугувало додатковим матеріалом для висміювання.

Зіставною за обсягом поширення була дискредитація Безуглої. Блокування трибуни, фізичну сутичку з нардепом Тарутою і нецензурну лексику в бік колеги називали свідомим розхитуванням парламенту у воєнний час. Частина каналів прямо вказувала, що така поведінка "грає на руку РФ" і "підживлює російську пропаганду", переводячи персональну дискредитацію в площину звинувачень у пособництві ворогу.

Протягом грудня активною була дискредитація Залужного. Фотографії колишнього головнокомандувача на пляжі в Домінікані поширювали синхронно кілька регіональних каналах — із незмінним контрастом між цитатою з його книжки про те, що він "вийде з Києва останнім", і реальністю відпочинку в тропіках. Паралельно розгортався наратив про те, що Залужний нібито вже формує свою передвиборчу команду з "політичних трупів" та людей, пов'язаних із Порошенком, — Пашинського, Берези, Сюмар. Самого Залужного при цьому характеризували як людину, "якій добре пробачати зірваний контрнаступ", і як потенційну маріонетку в чужих руках.

Єрмак після відставки також залишався мішенню дискредитації. Повідомлення про його "півгодинну істерику" перед Зеленським, знахідки при обшуку — вуду, дзеркала, ритуальні предмети — та спроби перетнути кордон за документами на чуже ім'я формували образ не просто корупціонера, а людини морально і психологічно нікчемної.

Кулеба фігурував у контексті теми мобілізації: його публічні заяви про готовність іти на фронт "як тільки отримає повістку" накладалися на відео з відвідин концерту Монатіка та коментарі про відсутність будь-якого реального тиску з боку ТЦК. Нардепи Микола Тищенко і Руслан Горбенко стали символами лицемірності: їхнє голосування за підвищення власних зарплат до 200 тис. грн/міс. подавали поряд із даними про їхнє майно та класом автомобілів.

Дискредитація професійної діяльності окремих осіб

За час спостереження в обраних Telegram-каналах ми помітили 16 дописів, які містили ознаки дискредитації професійної діяльності певних публічних осіб. У жовтні більшість таких повідомлень ми помітили у каналах блогерів (12 дописів). Натомість у загальнонаціональних анонімних каналах було зафіксовано 4 дописи, а в локальних анонімних каналах — жодного.

Правоохоронців і працівників ТЦК послідовно позначали словом "мусора" — незалежно від контексту повідомлення. Цей маркер з'являвся як у матеріалах про прояви підтвердженого чи непідтвердженого насильства — збиту дитину, побитого під час "викрадення" чоловіка з переліком тілесних ушкоджень — так і в дописах про корупцію чи судові рішення щодо ветеранів.

Журналістів, медійників і представників громадянського суспільства позначали як "грантожерів" — ярлик, що поєднував кілька звинувачень: залежність від іноземного фінансування, лояльність до влади в обмін на бронювання від мобілізації, відірваність від реальності. У кількох дописах цей ярлик поєднували з мізогінними характеристиками щодо конкретних журналісток — їхню професійну діяльність описували через сексуалізовані метафори обслуговування влади.

Згадки насильства

У грудні ми зафіксували 214 повідомлень зі згадками про прояви насильства. Більшість таких дописів зʼявилися в місцевих (109 публікацій) і загальнонаціональних анонімних каналах (64 дописів). Блогери згадували насильство найменше — лише 41 раз.

Найбільш помітна частина контенту зі згадками насильства стосувалася політики мобілізації: понад чверть відповідних дописів містили абревіатуру “ТЦК”. Найчастіше повідомляли про насильство з боку працівників ТЦК щодо мобілізованих, зокрема побиття цивільних, які намагалися чинити спротив мобілізації. Описуючи ці випадки, Telegram-канали підкреслювали, що працівники ТЦК “силоміць затягують до авто, бʼють, застосовують газ та викидають мобілізованих на дорогу під час руху”, “вдесятьох намагаються впоратися із однією людиною”, “відкривають вогонь” по цивільних чоловіках, “викрадають людей”, погрожують рідним мобілізованих та “нічим не відрізняються від бурятів”. Також розголосу набула історія, коли працівники ТЦК “побили та намагалися мобілізувати ветерана, захисника Маріуполя, нещодавно звільненого з полону”.

Як і в попередні періоди дослідження, Telegram-канали вдавалися до детального висвітлення насильства. Особливо доклалися до створення жорстокого образу працівників ТЦК блогери Анатолій Шарій і Мирослав Олешко: обидва повідомляли, що ТЦК “вчергове вбивають цивільних українців”. Наприклад, Шарій писав, що на вулицях українських міст знаходять трупи “з пошкодженнями голови”, які нібито зʼявилися через працівників ТЦК (час від часу блогер навіть публікував їхні імена). Натомість Олешко розповідав про 53-річного чоловіка, якого нібито “забили до смерті співробітники ТЦК”: блогер описував, що чоловіка спробували мобілізувати прямо під час розмови телефоном із сином. За словами блогера, “батько сказав: ‘Cлухай, здається, за мною їдуть ТЦК’”, а вже “за кілька хвилин батько вже не підняв слухавку”. Крім того, блогер детально описав наслідки “побиттів під час спроби викрадення” — від “перелому верхньої щелепи в 5 місцях” і до “забою головного мозку”. Інші Telegram-канали також публікували подібні повідомлення: говорили про “побиття ТЦКшниками”, а також про погрози фізичним насильством чи зґвалтуванням у бік мобілізованих.

Також Telegram-канали розповідали про насильство проти цивільних (“працівники ТЦК залили газом жінку разом із дитиною”) й обурювалися через комунікацію місцевого центру комплектування — заклики до цивільних не перешкоджати роботі ТЦК і не “прикриватися дітьми як щитом від закону”. Окремо варто згадати про повідомлення на тему насильства з боку цивільних щодо ТЦК. Telegram-канали повідомляли, як “у Святвечір невідомі напали на співробітників ТЦК: вони ображали військових, а одного з них побили ломом”, у Харкові чоловік “кидав цеглу у військових ТЦК та погрожував ножем” тощо. Блогери Анатолій Шарій і Мирослав Олешко в цьому контексті намагалися героїзувати людей, які протистояли ТЦК. Зокрема, останній розповідаючи про хлопця, якого підозрюють “у вбивстві бандита ТЦК у Львові”, наполягав, що той “захищався від групового нападу” і закликав “звільняти хлопця” після “завершення війни і повалення режиму”. В цьому контексті блогер часто згадував про Сергія Стерненка: мовляв, він “ножем вбив беззбройного хлопця (ВІЙСЬКОВОГО!), що тікав від нього”, а тепер “вважає, що ТЦК мають дозволити вбивати зі зброї цивільних”.

На відміну від попередніх періодів дослідження, у грудні не спостерігалося використання описів насильства для того, аби дискредитувати українських військових. Водночас варто відзначити, що неправдиві дописи про нібито побиття групою підлітків військового використовували як рекламні — аби просувати певні Telegram-канали.

Інколи описи насильства використовували для того, аби дискредитувати українську владу. Зокрема, багато дописів згадували бійку між народними депутатами Сергієм Тарутою та Марʼяною Безуглою через блокування трибуни Верховної Ради останньою. Автори здебільшого іронізували з цієї події, відзначаючи, що “законодавча робота кипить”. Крім того, блогери використовували звинувачення у вбивствах для того, аби дискредитувати певних представників української влади. Наприклад, Володимира Зеленського звинувачували у “замовленні вбивства свого друга Міндіча, аби той не почав давати свідчення ФБР”.

Значна частина контенту висвітлювала насильницькі дії проти українців за кордоном. Особливу увагу привернула історія про фізичне та сексуальне насильство, якого зазнавали українські діти-сироти, евакуйовані до Туреччини. Канали детально описували умови, в яких перебували діти, зокрема те, що працівники готелю мали “неконтрольований доступ до приміщень, де жили неповнолітні”, часто “домагалися до дівчат онлайн” і “без згоди торкалися їх руками та по спині”. Водночас писали, що “прохання дітей про допомогу ігнорували”, “дітей били та карали”, часто — “ізоляцією” від інших. Автори контенту підкреслювали, що “двоє дівчат-підліток під час перебування в Туреччині завагітніли від повнолітніх турків”, при цьому “вихователі знали про стосунки”. Також цитували директорку інтернату, яка заявила, що “в крові цих діточок закладено отакий (асоціальний) спосіб життя”. Канали здебільшого покладали відповідальність за ці події на благодійний фонд Руслана Шостака, який займався евакуацією дітей у 2022 році. Водночас блогер Анатолій Шарій використовав цей випадок для того, аби дискредитувати подружжя Зеленських: зокрема, він наголошував, що “дружина Зеленського підтримує каламутний проект із вивезення українських дітей до Туреччини”, а сам президент нагородив Руслана Шостака орденом “За заслуги” III ступеня саме за цей проєкт.

Ще одна історія, яка набула значного розголосу, стосувалася катування і вбивства 21-річного сина заступника мера Харкова у Відні. Telegram-канали повідомляли деталі вбивства та підкреслювали, що його скоїли громадяни України (наголошували, що одним із убивць був син посла України в Болгарії).

Серед інших дописів, присвячених насильству проти українців за кордоном, згадували переважно прояви етнічної ненависті до українців у Польщі, особливо напади на них, які час від часу закінчувалися тим, що потерпілі “отримували тяжкі травми”. Також розголосу набула ситуація, коли у школі в польському Слупську вчитель принижував школярів-українців, називаючи їх “сволотами та погрожуючи, що вони не складуть іспити”, а також не зупиняючи інших учнів, коли ті “на заняттях вмикали звуки бомбардувань і казали українцям, що “час ховатися”. Telegram-канали підкреслювали, що така поведінка вчителя призвела до того, що після занять “двоє нападників жорстоко побили чотирьох українських підлітків”, через що ті отримали “перелом ключиці та струс мозку”.

Також варто відзначити дописи Анатолія Шарія, який часто публікував повідомлення з описами насильства, вчиненого мігрантами в країнах Європи. Блогер послідовно просував ідеї расової й етнічної нетерпимості, використовуючи інтенсивну антиміграційну риторику та підкреслюючи “ганебність” законодавства країн Європи.

Як і в попередні періоди дослідження, у грудні згадки про сексуальне насильство нерідко стосувалися неповнолітніх. Канали детально повідомляли про зґвалтування дітей та підлітків і створення порнографічного контенту за їхньою участю, називаючи зловмисників “виродками” й “тварюками” та обурюючись відносно короткими термінами увʼязнення за такі вчинки. Повідомляли й про випадки сексуального насильства щодо дорослих (зокрема вчиненого підлітками). Такі історії теж містили детальні описи злочинних дій і покарань, які отримали правопорушники. Помітна частина контенту описувала публічну девіантну сексуальну поведінку: ці дописи час від часу супроводжувалися відеозаписами або фото. Іноді контент зі згадками сексуального насильства використовували для реклами певних Telegram-каналів.

Помітна частина контенту у грудні була присвячена побутовому насильству. Telegram-канали повідомляли про судове рішення щодо примусового “перевиховання жінки, яка знущалася над своїм чоловіком”, випадки побиття чи навіть убивств, які відбувалися в межах родини або найближчого кола спілкування.

Окремі дописи були присвячені насильству щодо тварин. Telegram-канали детально описували, як господарі та сторонні люди били, навмисно травмували, катували чи навіть вбивали тварин. У таких дописах зловмисників називали “гнидами” або “виродками”.

Також у досліджуваному контенті спостерігалося багато повідомлень про порушення публічного порядку. Зокрема, розповідали про публічні бійки: “хлопця з макіяжем натовпом побили у центрі Вінниці”, “у Дніпрі жителі напали на бригаду енергетиків”, “у київському метро двоє чоловіків влаштували бійку, під час якої застосували газовий балончик”, “на Львівщині молодики напали на ансамбль ‘Гуцулія’, який повернувся в Україну після туру Європою” тощо. У каналах блогерів відчутну увагу отримала історія про “напад на людину в Одесі, яка принесла Пушкіну квіти”. Багато дописів також були присвячені висвітленню девіантної поведінки різних людей, зокрема тих, що перебували під впливом алкоголю або наркотичних речовин. До прикладу, розповідали про те, що “наркоман метає ножі у перехожих”, “шизик застрибнув на машину після ДТП” тощо.

Дописів зі схвальним ставленням до насильства та погрозами і закликами до нього не зафіксовано. Водночас популярною стала цитата Євгена Дикого зі здивуванням через те, що працівники ТЦК досі не застосовують зброю на ураження: за його словами, “будь-яка істота, яка піднімає руку на українського солдата, має прирівнюватися до російських солдат”. Також Telegram-канали розповідали про випадки покарань публічних осіб, зокрема блогерів, за заклики чинити спротив ТЦК.

Ставлення до окремих суспільних груп

Іншування

За жовтень 2025 року ми зафіксували 318 повідомлень із проявами іншування певних категорій населення. Під “іншуванням” маємо на увазі дописи, в яких певні суспільні групи наділені винятковими характеристиками, що потребують особливого ставлення до них — і позитивного, і негативного. “Особливим ставленням” у контексті цього дослідження ми не вважали враховування потреб людей для їхньої повноцінної участі в суспільному житті — підтримку людей з інвалідністю, малозабезпечених чи тяжкохворих. Натомість ішлося про формування узагальнених морально-етичних чи особистісних оцінок лише за фактом належності до певної суспільної групи.

Найчастіше прояви іншування стосувалися:

мовного питання;
ухилення від військової служби;
регіональної та класової приналежності;
неповаги до військовослужбовців або памʼяті про загиблих.

У контексті мовного питання мовний вибір фреймували як маркер лояльності. Тригером цього місяця стала історія про дитину в львівському дитячому садку, якій нібито відмовили в подарунку від Святого Миколая через те, що вона "москворота". Попри те, що згодом кілька каналів опублікували спростування, первинний допис розійшовся набагато ширше, ніж уточнення. Широкого резонансу набули й заяви письменниці Лариси Ніцой: вона порівнювала російськомовних українців із "зараженими", які "розповсюджують московські наративи", закликала "наїжджати" на тих, хто захищає право спілкуватися російською, а матерів, які вчать дітей "битися з російськомовними", характеризувала як борців із русифікацією. Блогерка Олена Мандзюк поставила собі "10/10 за те, що з'їла трьох уявних російськомовних дітей". Продюсер Ігор Кондратюк публічно закликав тих, кому "какая разница", їхати "чємодан, вокзал, Самара".

Понад те, досліджувані канали масово поширювали заяву співака Олега Винника про неприпустимість заборони російської мови: її тиражували як матеріал для осуду. На цьому ж тлі набрала 25 тисяч підписів петиція про заборону російськомовних версій сайтів — і ця новина також активно циркулювала в досліджуваних каналах.

Тема уникнення військової служби лишалася актуальною і в грудні. Найпопулярнішим кейсом стала вже згадана заява мера Дніпра Бориса Філатова, який назвав “ухилянтів” причиною труднощів з вивозом сміття в місті. Схожу риторику відтворювали й інші публічні фігури: офіцер Мельник закликав транслювати "з кожного екрану" тезу про публічний осуд ухилянтів, командир батальйону Карась характеризував “ухилянтів” як людей, які "дивляться PornHub і нічого не варті", а нардепка та командирка добровольчого батальйону “Госпітальєри” Яна Зінкевич пропонувала блокувати їм рахунки. Корчинський пішов далі — у кількох дописах він пропонував позбавити ухилянтів виборчого права і проводити вибори лише серед військових. Деякі досліджувані канали поширювали відео сутички між працівником ТЦК і цивільним на одеській заправці, де обидва учасники обмінювалися нецензурними образами.

У досліджуваному періоді траплялися випадки іншування людей із різних регіонів України. Наприклад, деякі блогери називали мешканців сіл “тупим вороватим жлобйом”. Зрештою, переселенці теж фігурували в переліку причин труднощів з вивезенням сміття у Дніпрі за версією Бориса Філатова.

Мізогінія, сексизм та обʼєктивація

За досліджуваний період ми виявили 40 дописів, що містили мізогінну, сексистську або обʼєктивізаційну лексику. У грудні такі повідомлення найчастіше фіксувалися у локальних анонімних Telegram-каналах (23 дописи) та каналах блогерів (11 дописів), а у загальнонаціональних анонімних каналах їх було значно менше (6 дописів).

Більшість повідомлень цього наративу містили не мізогінію, а сексуальну обʼєктивацію чоловіків і жінок. Telegram-канали публікували багато сексуалізованого контенту, де тіло та сексуальність використовували як елемент розважального або клікбейтного контенту, часто — у формі вульгарних жартів, натяків і принизливих коментарів. Зокрема, публікації супроводжувалися сексуалізованими жартами про інтимні частини тіла, провокативними питаннями або натяками, а також вигаданими “святами”, нібито присвяченими різним сексуальним практикам. Крім того, обʼєктивізаційніі повідомлення використовували для реклами: у різних регіональних каналах мережі “Труха” поширювали повідомлення із текстом “блогер-мажор запросив вчительку молодших класів покататися на машині і роздягнув її за гроші”. Ці дописи мали на меті прорекламувати інший Telegram-канал.

Серед мізогінних повідомлень найбільше уваги Telegram-каналів привернула історія про прокурорку Новобаварської окружної прокуратури Харкова, профіль якої знайшли на OnlyFans. Її висміювали — мовляв, “людина працює, щоб не брати хабарі”. Схожі повідомлення також стосувалися відомих телеведучих, яких принижували через наявність додаткової роботи за межами телебачення, говорячи, що вони “ніхто, і звати їх ніяк”.

Мізогінна й сексистська лексика особливо часто фігурувала в каналах блогерів. Вони називали жінок, особливо тих, які мали погляди, відмінні від поглядів авторів Telegram-каналів, “шалавами”, “хвойдами”, “повіями”, “ТП”, “істеричними тьолками” та “кобилами”.

Гомофобія

У масиві зафіксовано 27 повідомлень з ознаками гомофобії. Більшість із них опублікована блогерами (19 дописів), значно менше — загальнонаціональними та місцевими анонімними каналами (4 і 3 дописи відповідно). Абсолютна більшість повідомлень містили гомофобну лексику задля дискредитації влади, описаної вище, використовували гомофобний слюр для буцімто приниження маскулінності деяких політиків, а також називали Офіс Президента “гомолоббі”. Деякі місцеві канали глузливо висвітлювали випадки буцімто реєстрації гетеросексуального чоловіка на сайті для “гей-знайомств” із метою помсти та насмішки над проявами чоловічої тактильності на відео.

Расова й етнічна дискримінація

За час спостереження було виявлено 4 повідомлення з проявами расової й етнічної дискримінації, майже рівномірно розподілених між усіма трьома групами досліджуваних каналів. В одному з них згадувалося зневажливе слово на позначення ромів (“ц*г*ни”), а в трьох інших — зневажливе слово на позначення українців (“х*хли”)

Релігійна дискримінація

У грудні в межах дослідження не було зафіксовано повідомлень, які містили ознаки релігійної дискримінації.

Ейблізм

У досліджуваному масиві виявлено 42 дописи із принизливою або зневажливою лексикою щодо людей з інвалідністю. Більшість із них опублікована у каналах блогерів (21 допис) та місцевих анонімних каналах (16 дописів), значно менше — у загальнонаціональних анонімних каналах (5 дописів).

Як і в попередні місяці, здебільшого дописи із принизливою лексикою щодо людей з інвалідністю не стосувалися їх напряму. Ці слова використовували для приниження інших людей, які, на думку авторів контенту, вдавалися до соціально неприйнятної поведінки. Доволі часто цю лексику використовували блогери щодо українських політичних діячів, зокрема Володимира Зеленського. Президента неодноразово називали “дебілом”, “конченим”, “дауном”, “наркоманом”, парламентарів — “ідіотами” та “дегенератами”, українську владу — “дебілуватою”.

Значна частина виявленого контенту містила приниження людей, які вчиняли правопорушення або вдавалися до девіантної поведінки. Telegram-канали називали “неадекватами” людей, які запускали феєрверки у Вінниці, “дебілом” — чоловіка, який пошкодив авто іншого водія тощо. Ба більше, таку лексику використовували щодо людей, які перебували під впливом алкоголю або наркотичних речовин: їх називали “алкашами”, “алкошизами”, “солевими шизами” тощо. Деякі блогери характеризували як “дебілів” українців, які підтримують хвилину мовчання, інші блогери називали “кінченими імбецилами та ідіотами” тих, хто “вірить, що РФ не нападе, якщо віддати їм території”.

Ейджизм

У грудні було опубліковане лише одне повідомлення з ознаками ейджизму, — один із загальнонаціональних анонімних каналів назвав зумерів “найтупішим поколінням сучасності”.

Дискредитація професійних рис

За час дослідження ми зафіксували 16 дописів з ознаками дискредитації професійних рис. 12 з них опублікували блогери, ще 4 — місцеві анонімні канали. Як і в попередні місяці, цей тип контенту стосувався поліції, й окремих представників громадського сектору. Кілька повідомлень стосувалися працівників органів місцевого самоврядування (особливо міста Дніпро), яких називали “чинушами” за, мовляв, недобросовісне виконання своїх обовʼязків.

Дискредитація на основі політичних поглядів

Як і попереднього місяця, у грудні ми не зафіксували дискредитації на основі політичних поглядів.

Стереотипізація, приниження чи висміювання українців за кордоном

Дискредитація українців за кордоном зафіксована у 13 повідомленнях. Здебільшого вони опубліковані в загальнонаціональних анонімних каналах (10 дописів), ще 3 дописи опублікували блогери. Власне стереотипізуючого контенту — одиниці. Блогер Шарій послідовно зображав українців за кордоном як "бидлоту на пособіях", "клоунів-ухилянтів" і "збіглих покидьків", що сидять на шиї у європейських платників податків і при цьому дозволяють собі публічні акції під гаслом патріотизму. Один канал поширював матеріал про українських підлітків у варшавському парку, акцентуючи на бійках, п'янстві і викликах поліції.

Решта дописів висвітлювала випадки насильства і дискримінації щодо українців у Польщі: побиття школярів у Слупську польськими однокласниками з вигуками "На фронт, курва українська!", агресію поляка із нацистською символікою щодо українки-продавчині в Гдині, а також загальне погіршення ставлення до українських біженців, зафіксоване DW. Ці матеріали канали подавали з обуренням.

Колабораціонізм

У грудні зафіксовано 16 дописів зі звинуваченнями людей у колабораційній діяльності. Здебільшого їх публікували місцеві анонімні канали (11 дописів), значно менше — блогери (4 дописи) та загальнонаціональні анонімні канали (1 допис).

Більшість таких дописів стосувалися дій українських громадян на користь Російської Федерації. Telegram-канали розповідали про затримання людей за підпали релейних шаф, збір і передання росіянам відомостей про місця дислокації українських військових, підприємств ОПК, координат ТЦК, енергетичних обʼєктів, “координат блокпостів і мостів, якими рухається бронетехніка” тощо. Також говорили про участь людей в інформаційному протистоянні — “виправдовування в інтернеті російського вторгнення”. Таких людей у Telegram-каналах називали “зрадниками”, “виродками” та “нікчемами”. Деякі канали детально повідомляли про судові рішення щодо таких випадків, підкреслюючи, що всі зловмисники були засуджені за статтею про державну зраду.

Водночас у досліджуваному періоді помітна частина контенту містила інформацію про українських громадян, які перебувають на території Російської Федерації або на тимчасово окупованих територіях України. Зокрема, повідомляли про насильство російських військових щодо людей на ТОТ (яких називали “ждунами”), про настрої на окупованій Донеччині через відсутність стабільного водопостачання та історії про випадки переходу українських військовослужбовців на бік РФ. Траплялися й повідомлення про відомих публічних і політичних діячів (зокрема Макса Назарова, Андрія Деркача та Юрія Подоляка), в яких їх називали “зрадниками” та звинувачували у тому, що вони “роками відпрацьовували російські наративи і виправдовували воєнні злочини рашистів”.

Висміювання, демонізація та дегуманізація

Протягом періоду спостереження в досліджуваних Telegram-каналах ми виявили наративи, спрямовані на приниження людської гідності. Це, зокрема, публікації, де автори висміюють публічних осіб і пересічних співгромадян, які потрапили на фото чи відео через кумедну, абсурдну, непристойну або неприйнятну, на думку авторів, поведінку. У грудні таких повідомлень було 41. Найчастіше вони траплялися у Telegram-каналах блогерів (21 допис) та загальнонаціональних анонімних каналах (12 дописів), натомість у місцевих анонімних каналах їх було менше (8 дописів).

У грудні більшість дописів з ознаками висміювання стосувалися українських політичних діячів. Найбільше уваги Telegram-каналів отримав Микола Тищенко: його називали “Колею Котлетою” й іронізували з його зустрічей із пенсіонерами (“Коля-пенсія”, “підкорювач бабусиних сердець” тощо). Висміювали колишнього голову Офісу Президента Андрія Єрмака: мовляв, він “ще той фанат битви екстрасенсів, гадалок, таро, нумерології, астрології та чорної магії”. Його називали “магом фронтовиком” та вже традиційно натякали на інтимні звʼязки між ним та українським президентом. Також повідомляли про випадки висміювання “Кварталом 95” Тімура Міндіча, який раніше був співвласником компанії. Іронічні дописи час від часу стосувалися президента Володимира Зеленського: блогери називали його “генераліссімусом”, висміювали соціологічні дослідження, які показували, що його рейтинг виріс (опитування називали “замовними”, а соціологічні компанії — “клоунами”), висловлювали недовіру словам Президента про те, що в Ірландії “його літак переслідували дрони”.

Крім політичних діячів, блогери висміювали журналістику Яніну Соколову через її публікацію зі словами про те, що “генетичний аналіз за етнічним походженням показав, що я нащадок вікінгів”: овляв, так вона “пояснила, чому не буде мобілізовуватися до ЗСУ та ризикувати життям, як інші жінки”. Інші випадки висміювання переважно стосувалися людей, які перебували під впливом алкоголю або наркотичних речовин: канали публікували фото і відео з такими людьми, залишаючи до них саркастичні або іронічні підписи.

Дегуманізаційна риторика

У грудні ми зафіксували 14 повідомлень із дегуманізаційною лексикою. Здебільшого її використовували блогери (9 дописів), а от місцеві (3 дописи) й загальнонаціональні (2 дописи) анонімні канали до неї майже не вдавалися.

Більшість дописів із дегуманізаційними наративами стосувалися українських політичних діячів. Анатолій Шарій послідовно використовував щодо Володимира Зеленського слова “гнида”, “лайно” і “тварина”, працівників СБУ називав “поганню”, представників судової гілки влади і Миколу Тищенка — “тварями”, а українську державу — “брудом”. Також дегуманізаційну лексику використовували в бік працівників ТЦК — їх називали “тваринами” та “покидьками”. Також варто навести цитату Євгена Дикого, вже згадану вище: говорячи про необхідність дозволити працівникам ТЦК стріляти на ураження, він називав людей, які скоюють напади на ТЦК, “тиловими потворами”.

Інші випадки використання дегуманізаційної лексики переважно стосувалися людей, які вчиняли бійки або недоречно поводилися на дорогах. Зокрема, щодо них використовували слова “бидло” й “олені”.

Демонізація

Протягом грудня зафіксовано 15 дописів з ознаками демонізації. Як і у випадку з дегуманізаційною лексикою, більшість відповідних повідомлень опублікували блогери (11 дописів). Анонімні канали говорили на цю тему дещо рідше: як у загальнонаціональних анонімних каналах, так і у локальних ми зафіксували по 2 дописи з ознаками демонізації.

Переважна більшість дописів із демонізаційними висловами стосувалися мобілізації. Telegram-канали висловлювали доволі однозначне негативне ставлення до людей, які скоювали напади на працівників ТЦК: їх називали “істотами”. Водночас траплялися й дописи із демонізацією самих ТЦК. Деякі блогери писали, що ТЦК — “бандити та зло, які незаконно викрадають людей, хапаються за автомат і погрожують зброєю”.

Окремі дописи з ознаками демонізації стосувалися української влади, зокрема Володимира Зеленського — писали, що він “робить все можливе для продовження війни та крові українців”, є “чортом”, “демоном” та “узурпатором”, який “вирішив продовжити нелегітимне правління через вибори під час диктатури та можливості залякування чоловіків”. Верховна Рада, на думку деяких авторів дописів, “прагне капітуляції та знищення України як держави”. За словами блогерів, “народні депутати жадають, щоб російські військові катували і вбивали цивільне населення, щоб злочин геноциду набув ще більшого масштабу, щоб наша нація не мала шансів на виживання”.

Ставлення до військових і політики мобілізації

За час дослідження ми виявили випадки дискредитації військовослужбовців, вищого військового керівництва і мобілізації. Зокрема, за грудень зафіксовано 141 повідомлення з дискредитацією політики мобілізації. Майже порівну таких повідомлень опублікували блогери (54) та загальнонаціональні анонімні канали (51). Ще 36 дописів опублікували місцеві анонімні канали.

Домінантною темою лишається висвітлення насильства з боку працівників ТЦК. Канали описували побиття чоловіків під час затримань, застосування газових балончиків, зокрема проти жінки з дитиною на Рівненщині, викидання людей з авто в русі. Окремим широко ретрансльованим кейсом стало побиття в Одесі військового, нещодавно звільненого з полону після захисту Маріуполя: дев'ятеро працівників ТЦК зупинили його, попри пред'явлені документи, силоміць затягли до машини, побили і викинули на дорогу. Ці матеріали поширювали здебільшого без додаткових коментарів з боку каналу.

Також резонансним став кейс із Львова, де цивільний, якого працівники ТЦК затягнули до автомобіля і почали бити, смертельно поранив одного з нападників. Справу активно обговорювали: одні канали вимагали його звільнення, порівнюючи ситуацію з кейсом Стерненка, інші — засуджували. Цей епізод активізував дискусію про допустимість “самооборони” від дій ТЦК.

Обговорювали й тему корупції: під час обшуку у керівника Закарпатського ТЦК знайшли 100 тисяч доларів готівкою — новина, що розійшлася десятками каналів із саркастичними коментарями ("наколядував"). Кілька дописів містили підрахунки: зарплата в ТЦК — 20 тисяч гривень, хабар за звільнення від мобілізації — 5 тисяч доларів.

У 31 дописі ми зафіксували прояви дискредитації військових. Більшість таких повідомлень опублікували блогери (16) і загальнонаціональні (10) анонімні канали, а в місцевих каналах їх кількість була незначною (5).

Центральною темою стало протиставлення "справжніх" військових "ряженим", тобто тим, хто, на думку авторів цього контенту, перебуває у комфортніших умовах, ніж інші військові. Частіше формулювання “ряжені” звучало узагальнено і стосувалося військових, які говорять про необхідність ширшої мобілізації, висловлюються на захист репутації ТЦК чи скептично ставляться до переговорного процесу. Частина публікацій стосувалася окремих людей — наприклад, “ряженим” назвали вбитого під час перевірки документів військовослужбовця ТЦК Юрія Бондаренка і журналіста й військовослужбовця Павла Казаріна. Також протягом грудня поширювали скептичні повідомлення щодо полковника Валентина Манька: мовляв, той просувається по посаді через дружбу з Сирським.

Цей матеріал профінансовано в рамках програми міжнародного розвитку уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, але висловлені в ньому погляди не обов'язково відображають офіційну політику уряду Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.