Минулого року Україна нарешті зробила великий і вистражданий крок до цивілізованих виборів – депутати ухвалили Виборчий кодекс. Він вмістив у собі багато хороших і  прогресивних норм, але він не став ідеальним. Багато пунктів опинилися у заручниках політичних компромісів, багато не встигли подискутувати, бо тоді просто хотіли скоріше впоратися. Та й законодавство навряд буває ідеальним, тим паче виборче. Депутати пишуть закони, за якими потім самі ідуть на вибори – чим не конфлікт інтересів? Тому до того, що приймають, завжди потрібна посилена увага. В Україні, зважаючи на тотальну недовіру суспільства до організаторів і до учасників, у темі виборів потрібно враховувати все до дрібниць. До вдосконалення Кодексу депутати обіцяли повернутися і повернулися.

16 липня документ «підшаманили». Але чи став він від того кращим? Сьогодні пройдемося найбільшими багами виборчого законодавства.

Запис програми також можна переглянути на сторінці ОПОРИ у Facebook

Отож, Кодекс передбачає застосування в Україні двох типів виборчих систем: мажоритарна система відносної більшості для невеликих населених пунктів та пропорційна система з відкритими партійними списками для виборів у обласні ради та у населених пунктах, де виборців більше, ніж спочатку планувалося 90 тисяч, але в останній момент цифру знизили до 10 тисяч виборців. А як же табу на зміну виборчих правил за рік до виборів? Ні, не чули. Така раптова зміна виборчої системи для величезної кількості громад на самому старті виборів викликає праведний гнів, бо має мало спільного з міжнародними стандартами щодо стабільності виборчого законодавства.

Застосування пропорційної системи з відкритими списками у громадах, де більше 10 тисяч виборців, автоматично передбачає, що там іти на вибори буде можна тільки за партійними списками. І це в невеликих містах та селах, де люди без всяких партій часто знають один одного і обирають за справами, а не за брендами. Мабуть це й була причина – збільшити представництво у місцевих радах саме партій і позбутися конкуренції сильних лідерів на місцях. Тут, як не крути, вбачається обмеження права бути обраними для кандидатів, які  не хочуть пов’язувати себе з партіями. Суттєве обмеження можливості самовисування на місцевих виборах прямо суперечить рекомендаціям поважних міжнародних організацій, до того ж надмірна партизація може провокувати зайву партійну поляризацію регіонів. Тим не менше партії отримали монополію на участь у виборах. Хоча самі найчастіше до цього не готові: малоактивні на місцевому рівні та роками не ведуть системної роботи з виборцями.

Проведене на весні цього року дослідження ОПОРИ показало, що кожен третій партійний осередок в Україні юридично мертвий. Більшість формально діючих партійних організацій належать застарілим партійним проєктам: комуністичній, соціалістичні чи «Партії регіонів». Натомість провладна і рейтингова «Слуга народу» станом на квітень 2020 року мала лише один офіційний юридичний осередок, «Голос» – 17, ЄС – 29, а ОПЖЗ – 31. Чотири парламентські партії ще не зареєстрували жодної районної організації.

Загалом система відкритих партійних списків має багато переваг: дозволяє голосувати і за партію, і за конкретних кандидатів, краще зберігає зв'язок із виборцями, стимулює гендерно збалансоване представництво та сприяє кадровому оновленню партій.

Але диявол традиційно у деталях. Наприклад, відкриті списки виявилися напівзакритими – партії залишили за собою вплив на розподіл мандатів. Про новий принцип ви напевно вже чули – обирати можна не тільки партію, а й кандидата, який вам подобається. Хто набирає найбільше симпатій, той проходить за списком. Але водночас депутати забронювали перші 9 місць у списку на парламентських виборах та перше місце для лідера на місцевих. У випадку подолання партією прохідного бар’єру (5%) ці кандидати проходять у раду відповідного рівня незалежно від того, кого з цієї партії більше підтримали виборці.  Крім того, щоб просунутися до верхньої частини регіонально списку, кандидатам необхідно набрати високу підтримку виборців – 25% від виборчої квоти. Це надмірна вимога, яка обмежить конкуренцію між кандидатами і ослабить вплив виборців на їхнє просування у списку. Пропозицію зменшити квоту до 5% депутати успішно провалили. І тепер, якщо кандидати на виборах не добирають майже недосяжні 25%, мандати розподіляє партія. Ця система дуже нагадує стару добру пропорційну.

«Якщо взяти моделювання та парламентські вибори 2019 року і накласти на виборчу систему, яка впроваджується Виборчим кодексом, то отримуємо близько 7 тисяч голосів, – пояснює старша радниця з юридичних питань Громадянської мережі ОПОРА Ольга Коцюруба. – Тобто для того, щоб обігнати свого колегу по регіональному виборчому списку, кандидату потрібно аж 7 тисяч голосів».

Експертка зазначає, що у випадку невеликих політичних партій це буде дуже важко: «Моделювання показало, що за умови поєднання перших 9 місць та великої кількості голосів, яку треба набрати кандидату, для того щоб просунутися у верх по списку, для малих політичних проєктів, які потім будуть мати невеликі фракції у парламенті, фактично призводить до того, що ефект відкритих виборчих списків для них діяти не буде».  

Була надія, що тепер на виборах поменшає технічних кандидатів-двійників. У законі  пропонувалася можливість притягнення до відповідальності за підкуп кандидата. Наприклад, коли людину з правильним прізвищем та ім’ям фінансово стимулюють балотуватися у певному окрузі.

А ще Рада вдосконалила форму бюлетеня. Раніше місце, щоб вписати номер конкретного кандидата, пропонувалося внизу виборчого бланка. Тепер навпроти кожної партії у бюлетені буде окреме місце у вигляді трафарету для зазначення номера кандидата. Це сприятиме персоніфікованому голосуванню і  це можна було б навіть назвати це перемогою. Але пам’ятаємо, що на практиці кандидатам буде вкрай складно піднятися у списку через залишені в силі 25%.

А ще у Виборчому кодексі не помітили агітації в інтернеті. Соціальні мережі, реклама не регламентуються ніяк. Агітація в інтернеті відіграє все більшу роль. Обсяги такої реклами зростають, а прозорість джерел її фінансування залишає багато питань. Реальні витрати кандидатів не відповідають показникам їх офіційної звітності. Для порівняння, лише у лютому 2020 року на політичну рекламу у фейсбуці було витрачено більше 100 000 американських доларів. Уявляєте, що буде, коли почнеться активна фаза виборів? Але вимоги законодавства про передвиборчу агітацію та інформаційне забезпечення виборів на користувачів інтернету та соціальних мереж не поширюються.

Дискусії точилися довкола можливості ЦВК визначати процедуру проведення інтернет-голосування. Щоправда, після критики експертів в останній редакції проголосоване положення відповідно до якого експеримент може проводитися лише паралельно з існуючими процедурами та не може використовуватися для встановлення підсумків чи результатів виборів.

Більшість виборчих фахівців нині твердять: ризики впровадження таких технологій є значно більшими за можливі переваги, в Україні немає необхідної технологічної інфраструктури, зате є високий ризик технічних збоїв чи кібератак. До інтернет-голосування існує значна недовіра і виборців, і політиків. Тож набагато краще, аби пілотування регулювалося окремим законом.

Після внесення змін 16 липня у Кодексі з’явилося ще одне нововведення, яке раніше у виборчому законодавстві не траплялося. Тепер місцева організація партії може підписати угоду про співпрацю з депутатською групою у парламенті. Це гарантує їй обов’язкове включення кандидатур до виборчих комісій. До цього часу таке право належало лише депутатських фракціям. Таке нововведення може спричинити торгівлю угодами з боку депутатських груп.

Як бачимо, поговорити про хороше не надто вийшло. Багато норм у виборчому законодавстві досі потребують змін. Як оптимісти, ми віримо, що після завершення виборчого процесу, коли вщухнуть всі  пристрасті, депутати обов’язково згадають про це і повернуться до Виборчого кодексу. Адже хто, як не народні обранці зацікавлені у прозорих та демократичних виборчих правилах.

 

Трансляція програми «Вибори навиворіт» відбувається в ефірах hromadske.ua та 24 каналу. Нагадаємо, що програма мала перший та другий сезон.

Програма «Вибори навиворіт» підготовлена завдяки підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), в рамках проєкту USAID «Місцеве спостереження за політичними процесами в Україні». Позиція USAID може не співпадати з думками, висловленими у програмі.