22 липня Громадянська мережа ОПОРА організувала неформальний захід з обговорення концепції законопроєкту про політичні партії з представниками аналітичних центрів громадянського суспільства. Представниці робочої групи з напрацювання законопроєкту розповіли про основні засади, які планують включити в текст законопроєкту, який хочуть зареєструвати у парламенті до 1 грудня 2021 року. Але деякі норми викликали дискусію, тому пошук компромісу триває.

Голова правління Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська модерувала захід та зазначила, що говорити про демократичні наступні чергові парламентські вибори у 2023 році буде неможливо, якщо партії не будуть самі ставати демократичними інститутами та розвивати внутрішньопартійну демократію. Якісний закон та його завчасне прийняття напередодні чергових парламентських виборів 2023 року буде стимулювати розвиток політичних партій і їхню внутрішню демократію. Партії, які здобули монополію на висування кандидатів під час виборів до представницьких органів влади, стануть спроможними формувати політичну волю громадян та на практиці зможуть реалізувати принципи демократичного врядування. Нова редакція Закону «Про політичні партії» вже пройшла перший цикл оцінки експертів Венеційської комісії.

Ініціаторка законопроєкту, народна депутатка, голова підкомітету електронної демократії Комітету з питань цифрової трансформації Вікторія Подгорна розповіла про одну з основних суперечок із Венеційською комісією щодо новацій цього законопроєкту. «Ми спробували поміняти підхід до регулювання політичних партій. Тому що в світі існує два підходи, які описані в Рекомендаціях Венеційської комісії: 1) ліберальний, який відображає чинна редакція нашого ЗУ «Про політичні партії» та передбачає ринок партій, вільну конкуренцію, багатопартійність; 2) егалітарно-демократичний, який передбачає, що партії є напівдержавними агенціями, що виконують важливі публічні функції в політичній системі й не можуть регулюватись як звичайні громадські об’єднання. І ці підходи є полярними. Навіть рекомендації Венеційської комісії говорять, що треба шукати серединний шлях для того, щоб збалансувати нашу ситуацію. Адже егалітарно-демократичний підхід це про що? Про те, щоб створити рівні умови, щоб всередині партійного списку була конкуренція, щоб звичайні члени партії та регіональні осередки мали можливість впливати на формування цих списків, щоб була звітність та прозорість діяльності тощо. Тобто, нібито нормальні принципи, але дуже багато країн ЄС досі дотримуються ліберального підходу. Але за останні 10 років став помітним новий тренд у зв’язку з ерозією партійної системи в європейських країнах відбувається поступовий перехід ближче до егалітарно-демократичного підходу. Тому що всі розуміють, що демократії замало, якщо просто існує ринок партій», - розповіла вона.

Членкиня правління «Центру політико-правових реформ» Юлія Кириченко зазначила, що нова редакція набагато більша змістовно, ніж чинний закон. В основному за рахунок четвертого розділу про внутрішньопартійну демократію і великої декларативної частини, що стосується принципів діяльності політичних партій в демократичних суспільствах. Вона назвала кілька тез із законопроєкту, які викликали дискусії й під час інших обговореннях, так само як і на цьому. Зокрема, говорила про спрощення процедури реєстрації (кількість осередків лише в 5 виборчих округах, а не по всій території України), обов’язкову кількість в 1000 членів партії, щоб вона могла взяти участь у виборах, повного чи часткового відкриття публічного реєстру членів політичних партій (для всіх, або лише для органів, які мають перевіряти приналежність людини до партії чи подвійну партійну приналежність, коли йдеться про обіймання аполітичної посади чи кандидування на виборах), 40% гендерну квоту в партійних структурах, заснування переліку іноземних партій, що можуть становити загрозу національній безпеці та намагатись втручатись у партійнобудівні процеси в Україні тощо.

Голова громадської організації «Інтегріті ЮА» Юлія Зальцберг окреслила основні моменти щодо фінансування політичних партій. Зокрема, зазначила про необхідність повернутись до державного фінансування для партій, які не подолали виборчий бар’єр, але набрали велику кількість голосів виборців – 2-3%; відсотковий перерозподіл державного фінансування (10% за дотримання гендерної квоти, 20% всім партіям рівними частинами, 70% розподіляти пропорційно до набраних голосів), щоб вирівняти фінансові можливості парламентських та позапарламентських партій; обмеження суми пожертв на політичну партію від громадян, наприклад, на рівні 20% сукупного доходу людини за 5 років за прикладом країн Балтії; чітке декларування партіями дозволу для громадських організацій та благодійних фондів, які хочуть вести агітаційну діяльність за партію; чітко виписати санкції за порушення звітності, які наразі не є пропорційними.

Нагадаємо, про «ринок» політичних партій можна почитати в матеріалі ОПОРИ, а про готовність партійних осередків у регіонах до місцевих виборів 2020 року читайте у дослідженні ОПОРИ.