Чи має вибір цінність? Чи приречені ми на вибір? Чи можемо ми не обирати, і що це означає? Відповіді на ці питання у мінілекції Вахтанга Кебуладзе, філософа, спеціаліста з феноменології, професора, публіциста, який виступив на Форумі ОПОРИ «Виборча реформа: оцінка через призму цінностей, політичних прав, якості процедур».
Філософ накреслив мапу фундаментальних цінностей вибору:
• свобода;
• необхідність;
• відповідальність перед собою та іншими;
• солідарність;
• щастя разом з іншими солідарними, вільними, відповідальними людьми;
• безпека.
Якщо говорити про вибір з філософського погляду, то треба додати категорію свободи. Дискусія про свободу волі точиться дуже давно. Категорії свободи протистоїть інша категорія – необхідність. Наприклад, телеологічне вчення про цілі говорить, що наші вчинки зумовлюють наші цілі. Але вони теж можуть зумовлювати нас не відносно до нашої волі. Якщо все визначено наперед, наприклад, за постулатами християнської традиції, то де місце для нашої свободи вибору?
Поняття відповідальності: якщо я вільний – я відповідальний. Якщо я відповідальний, я можу розраховувати на свободу.
За визначенням Спінози, свобода – це пізнана необхідність. Я вільний лише тоді, коли я пізнаю необхідність цього світу, а отже я можу вільно обирати, що мені робити, або не робити в цьому світі.
На думку французького філософа Дж. Сартра, ми приречені бути вільними, тобто ми не обираємо обирати чи не обирати. Відмова від вибору – це вільний вибір людини.
У сучасному політичному просторі важливе ще поняття безпеки. Той, хто відмовляється від свободи рано чи пізно відмовляється від безпеки.
Люди – істоти інтерсуб’єктивні, адже ми живемо з такими ж істотами, як і ми, і маємо з ними спільний вибір (і стосується це і тих, хто буде жити в майбутньому).
Що є найвищою цінністю людського життя? Відповідно до Аристотеля, це – щастя. Щасливим можна бути лише серед щасливих, не можна бути вільним серед рабів.
Якщо я хочу бути щасливим, то обирати я маю не лише спираючись на мій сьогоднішній інтерес, а й на широку та розлогу інтерперспективу. Я маю згадувати про тих, хто був до мене, бачити людей навколо себе, і думати про власних нащадків – людей, хто буде після мене.
Тут постає ще категорія цінності солідарності. Я можу так мислити, якщо солідаризуюся з іншими людьми, з минулого та майбутнього.
Вільні суспільства – це суспільства солідарних конкурентів. Це важко зрозуміти тим, хто жив в авторитарних чи тоталітарних суспільствах, адже вони – суспільства автомізованих ворогів, в яких панує несвобода і недовіра.
Нова Європа після Другої світової війни народжується із «солідарності приголомшених»: вільні солідарні люди можуть обирати своє майбутнє.
Що важливіше: інтереси чи цінності? Не варто зосереджуватися лише на індивідуальних егоїстичних інтересах під час вибору, не варто забувати про цінності, які нас об’єднують, адже так зберігається гідність.