Існують такі сфери публічної політики, у яких ті, хто ухвалює рішення, не прислухаються до голосу власних громадян, мотивуючи це відсутністю в останніх експертних знань або побоюючись, що вони почнуть вимагати чогось особливого. «Якби ми запитали в людей, чи мають вони бажання працювати довше, то заздалегідь відомо, яку відповідь ми б почули», – заявляють політики.

Тимчасом, приклад наради усіх громадян щодо майбутнього данської системи охорони здоров’я показує, що надання учасникам дебатів реальної інформації дозволяє проводити предметну дискусію, а голос громадян допомагає у майбутньому раціонально ухвалювати політичні рішення.

Контекст

Данська система охорони здоров’я загальновизнана як одна з найкращих у світі. Правом на отримання медичних послуг користуються громадяни та постійні мешканці країни, оскільки вони сплачують прогресивні внески, які нараховуються на заробітну платню, а у випадку безробітних це відбувається на принципах подібних до тих, які діють у Польщі. До того ж, кожен застрахований за додаткову оплату може обрати для себе розширену опцію медичного страхування, забезпечуючи собі доступ до більшої кількості медичних послуг.

Водночас, із кожним роком збільшується кількість осіб, які мають право на одержання медичних послуг. Тому, відповідно, зростають і витрати, пов’язані з цим. Але це ще не всі виклики, які стоять перед посадовцями або державними установами, які ухвалюють управлінські рішення в рамках системи публічної охорони здоров’я. Виходячи зі стратегічної перспективи, потрібно звертати увагу на демографічні зміни, які настають; з одного боку, збільшуватиметься кількість осіб похилого віку, для яких потрібно буде забезпечити тривале лікування, а з іншого – зменшиться група тих, які сплачують внески із заробітної платні. Це означає, що якщо хотіти від системи підтримання наявного рівня якості, то з часом це вимагатиме більших ресурсів та ефективнішого визначення пріоритетів діяльності. Є й інші виклики, які пов’язані з приватизацією значної частини медичних послуг та передачею данським регіонам відповідальності за планування та функціонування системи.

Наразі відповідальність за функціонування та фінансування системи лежить, власне, на регіонах – найвищому рівні данського місцевого самоврядування – які створено в рамках адміністративної реформи, проведеної на початку 2007 р. Власне, це тоді було зменшено кількість регіонів з кільканадцяти до п’яти, а також зменшено кількість громад.

90 відсотків обсягу регіональних бюджетів поглинає обслуговування завдань зі сфери політики охорони здоров’я. Важливим є також факт, що відразу після реформи було радикально змінено організацію мережі публічних лікарень. Було ліквідовано менші лікарні, в невеликих населених пунктах і, відповідно, посилено ті, які розташовані в більших, що часто викликало протести з боку місцевих середовищ.

У кінці 2007 р. Ради регіонів Данії ухвалили рішення провести громадські слухання стосовно майбутнього системи охорони здоров’я. Темою громадських слухань не були якісь конкретні пропозиції щодо змін або реформ, а лише отримання громадянами можливості висловити свою думку про те, якою вони бачать свою систему через кільканадцять років.

Опис процесу

Чотири з п’яти регіонів вирішили взяти участь у дослідженні (зокрема в його фінансуванні): Столичний, Північний, Центральний та Зеландія. П’ятий регіон під час ухвалення рішення з цього питання саме проводив подібний процес і не побажав взяти участь у загальнодержавних слуханнях, але разом з іншими регіонами взяв участь у наступних дебатах, які було повторено через три роки.

За підготовку та проведення процесу відповідала організація Данська рада технологій – ДРТ (Danish Board of Technology). Ця інституція, яку було створено у 1995 р., займається популяризацією знань у сфері технологій, їх можливостей, а також їх впливу на суспільство і довкілля. ДРТ також проводить публічні дебати на теми, пов’язані з присутністю технологій у громадському житті.

ІНСТРУМЕНТ: Громадянська нарада (Citizens Summit)

Організацію ДРТ було обрано, зокрема, виходячи з її досвіду у проведенні громадських слухань за методикою громадянської наради (Ctizens Summits). Ця методика, яку було запропоновано посадовцями із ради регіонів як взірець, використовує інструмент, який застосовується американською організацією America Speaks. Цей інструмент було адаптовано до данських умов організацією ДРТ. Він використовується з 2005 р.

Основною перевагою методики є можливість у рамках одноденної кількагодинної сесії представити політикам та іншим особам, що ухвалюють рішення, диференційовану позицію громадян щодо вибраної теми. Важливо, що методика передусім скерована на те, щоб вислухати громадян, а не порівнювати їх думку із експертними знаннями.

Невід’ємним і важливим елементом методики є голосування. З одного боку, вони повинні продемонструвати пріоритети, а з іншого – дати відповідь на питання, яким визначеним способам вирішення конкретних питань надають перевагу громадяни. Важливо, що учасники дебатів повинні бути поінформовані про те, що результати голосування жодним чином не зобов’язують політиків, а лише дають їм доволі точну картину громадських очікувань.

Дебати щодо майбутнього системи охорони здоров’я, з точки зору масштабів заходу, стали безпрецедентною подією у історії ДРТ. Вони вимагали провести відбір приблизно тисячі учасників, створити для них можливість потрапити на зустрічі (часто з віддалених, як на данські умови, населених пунктів), а також підготувати чотири паралельні дебати – у кожних повинні взяти участь понад 200 осіб.

Додатковим викликом, перед яким опинились організатори, була тематика дебатів. Питання, що стосуються системи охорони здоров’я, вимагають поглиблених експертних знань із багатьох галузей: медицини, громадського здоров’я, управління, фінансів; водночас, громадянські очікування щодо них сягають дуже далеко. Тому важливо було провести таку підготовку учасників, щоб отримана від них інформація не мала характеру претензій і вимог та якомога більше враховувала наявні передумови. Важливим був підхід ДРТ, представлений Якобом Нільсеном, представником цієї організації, який координував подібний процес у 2011 р.: «Ми визнали, що у питанні служби охорони здоров’я експертом є кожен громадянин, який нею користується».

Врешті дебати під назвою «Як би ти спроектував систему охорони здоров’я, якби все залежало від тебе» відбулися у листопаді 2008 р. У чотирьох паралельних зустрічах – по одній у кожному з регіонів – загалом взяло участь понад 800 громадян, також кільканадцять політиків. Останні виступали у ролі спостерігачів, які, відповідно до термінології громадянської наради, називалися свідками. Зустріч було повторено у 2011 р.

Вибір учасників

Першим важливим елементом вдалих громадянських дебатів є формування диференційованої групи учасників. ДРТ використовувала перелік із 500 тис. персональних ідентифікаційних номерів громадян, тобто данського аналога номера із Державного реєстру фізичних осіб, які дають право користуватися послугами публічної охорони здоров’я. Було вибрано кілька десятків тисяч осіб у віці 18–65 років, а з цієї групи вибрано по 6 тис. на кожен регіон, який брав участь у слуханнях, беручи до уваги інформацію, яку закодовано у номері (вік, стать та місце народження). Метою цього було створення групи, яка була б якомога більш репрезентативною щодо усього населення.

Водночас, ДРТ усвідомлювала, що, виходячи з таких характеристик, неможливо створити ідеальну репрезентативну групу. Організатори визнали, що це не є настільки важливим у випадку, коли учасників дебатів попросять не представити свою власну думку, а швидше вслухатися у очікування інших громадян.

Вибраним особам було розіслано поштою листи з інформацією про цілі дебатів, а також із запитанням, чи були б вони зацікавлені стати їх учасниками. Серед тих, які відповіли позитивно, було вибрано понад тисячу осіб – по 275 з кожного регіону – і запрошено на дебати. У кожних з чотирьох дебатів, які проходили паралельно, очікувалась участь близько 200 учасників; заздалегідь передбачалося, що частина запрошених з різних причин не зможе прибути на зустріч. Кількість із 200 учасників була оптимальною – з одного боку, вона давала можливість отримати досить хорошу репрезентативність різних точок зору, а з другого – дозволяла ефективно провести зустріч.

Матеріали

Кожен із запрошених отримав набір матеріалів, необхідних для участі в дебатах. Матеріали, автором яких був професійний журналіст, було виконано у формі кольорового журналу, що містив ряд текстів про функціонування данської системи охорони здоров’я, а саме: про фінансування, ресурси, витрати, демографічні прогнози тощо. Їх було представлено доступним чином, проілюстровано фотографіями та інфографікою. Організатори, бажаючи уникнути закидів щодо будь-якої політичної заангажованості представленого матеріалу, подбали про те, щоб у буклеті знайшли місце різні позиції та різні перспективи підходу до системи, які одночасно були б вихідною точкою дискусії.

Чотири конференції

Усі конференції було організовано в один день (суботу) в чотирьох різних містах (одні дебати на регіон). У день конференції учасників привозили на місця спеціальними автобусами.

Кожна зустріч починалась із пленарної сесії, на якій представлялись передумови та цілі дебатів, а також обговорювалась їх структура. Далі учасників ділили на 20 підгруп, які розпочинали дискусії за круглими столами.

Поділ на підгрупи було проведено ще до зустрічі, з врахуванням демографічних даних, які були відомі, виходячи з ідентифікаційних номерів. Метою було забезпечити якомога більше різноманіття за кожним зі столів. У випадку, якщо якась із груп виявлялась занадто малочисельною, організатори коригували ситуацію в ході дискусії. Це відбувалося також і після сесій, коли організатори сходились на думці, що зміни у підгрупах покращать якість дискусії – наприклад, у випадку, коли хтось у підгрупі занадто виразно домінував або навпаки – коли бракувало ініціаторів розмови.

Зустріч проходила в рамках трьох сесій. Кожна із них повинна була відповісти на одне з трьох основних питань: Яку охорону здоров’я ми хочемо бачити в Данії? Яким чином забезпечити відповідні умови для громадського здоров’я? Яким цілям повинна служити охорона здоров’я у майбутньому? Усі сесії велися таким чином, щоб кожен із учасників мав можливість висловитися. Сесії переривались некоординованими перервами на каву. Це робилося з метою уникнення ситуації, коли 200 осіб одночасно стануть у чергу до буфетів, що відразу продовжило б перерви в часі та викликало б загрозу порядку денному конференції.

Кожна сесія починалась із презентації коротких відео, які розповідали про виклики, що стоять перед данською охороною здоров’я в аспекті конкретних питань, за допомогою яких учасників доступним чином долучали до складної тематики. Далі учасників дебатів просили обговорити тему, виходячи з власного досвіду користування охороною здоров’я і зі знань, які вони отримали раніше завдяки інформаційним буклетам.

Наприклад, друга сесія, метою якої було отримати відповіді на питання, як забезпечити відповідні умови для громадського здоров’я, включала в себе дискусії про конкретніші питання: Хто повинен у більшій мірі відповідати за здоров’я громадян – самі люди, чи держава (суспільство)? Якою повинна бути співпраця громадян із системою охорони здоров’я? Як формувати проблематику превентивної охорони здоров’я?

Під час кожної сесії збиралися висловлювання та зауваження учасників. Їх записували (але не інтерпретували), а потім представляли всім учасникам наради на великих екранах. Учасники за допомогою спеціальних електронних пристроїв голосували за окремі варіанти вирішення і відповідали на питання, запропоновані організаторами.

Для прикладу, друга тематична сесія виявила: 79,5% учасників дебатів вважають, що відповідальність за здоров’я громадян повинна передусім лежати на державі; 18,3% учасників, заявили, що питання стилю життя, харчування і турботи про здоров’я – це індивідуальна справа кожного громадянина.

У голосуванні щодо наступного питання 42,1% учасників стверджувало, що держава повинна мінімізувати вплив негативних для здоров’я факторів, таких як нікотин, намагаючись видалити їх з ринку за допомогою заборон; на думку 32,3% опитаних, замість заборон краще застосовувати економічні стимули, наприклад, високе оподаткування тощо; 23,10% вважали, що достатньо поінформувати громадян і залишити вибір за ними.

Третє питання стосувалося способу, яким суспільство повинно реагувати на поведінку, яка може призвести до захворювань або до нещасних випадків, наприклад, види спорту із високим рівнем ризику або нездорове харчування. 46,6% учасників, які проголосували, стверджували, що такого типу поведінку слід викорінювати, підвищуючи її вартість для громадян (накладаючи відповідні податки); на думку 33,1% опитаних, рішення повинні ухвалюватися зацікавленими особами, виходячи з інформації, яка повинна бути надана відповідними органами (спосіб маркування продуктів та послуг); 13,3% стверджували, що у деяких випадках держава могла б впроваджувати заборони після громадських слухань, а 6,1% відповіли, що держава має право забороняти нездорову поведінку, навіть не проводячи попередніх дебатів.

Чергові більш конкретні запитання з цього раунду стосувались, зокрема, того, чи організація медичних послуг повинна бути адаптованою до стилю життя пацієнта, або ж навпаки. Тут з’явилося питання організації системи трансплантації – чи слід передбачати, що всі громадяни автоматично надають свою попередню згоду з можливістю застереження відсутності такої згоди, чи завжди потрібно вимагати зареєстровану згоду на трансплантацію.

Роллю модераторів, зокрема, було нагадування про наслідки того чи іншого вибору. Наприклад, щодо питання про бюджет охорони здоров’я, коли учасники повинні були вирішувати, чи потрібно збільшувати фінансування в міру збільшення потреб, чи шукати способи більш раціонального використання наявних ресурсів відповідно до сучасних можливостей. Тоді модератори застерігали, що збільшення витрат в одній галузі переважно спричиняє необхідність їх зменшення в інших. Можливо, їх зауваження мали вплив на результати голосування. Аж 62,8% учасників визнали, що бюджетні витрати на охорону здоров’я не повинні серйозно збільшуватися, хоча є необхідність більших інвестицій у конкретні способи вирішення, які підвищать продуктивність системи, зокрема, у нові технології.

Завдяки електронній системі, яка підраховувала голоси у режимі реального часу і висвітлювала їх на екранах, а також на веб-сторінці, всі учасники дебатів – як громадяни, так і політики – відразу бачили результати. Політики йшли із зустрічей, уже знаючи пріоритети та пропозиції вирішень, які бачать для системи її користувачі.

ДРТ також збирала думки, які висловлювались під час сесій за круглими столами, а також результати голосувань у кожній з чотирьох конференцій, а потім опублікувала звіт, що містив усі ці дані. Звіт невдовзі після закінчення дебатів був отриманий усіма учасниками, політиками та зацікавленими медіа. Перелік усіх не розподілених за ієрархією думок разом з результатами голосувань дозволяв здійснювати довільну інтерпретацію цієї суміші кількісних та якісних даних. Додатковою перевагою швидкої публікації результатів зустрічі на екранах та на веб-сторінці www.borgertopmoede.dk у день дебатів, а також у звіті невдовзі, була передача учасникам конкретного «продукту» зустрічі, що, на думку організаторів, є важливим для формування у громадян відчуття причетності.

Вагомість голосу громадськості зросла завдяки запрошенню на дебати політиків. Звичайно, їх участь була пасивною, оскільки вони не мали права висловлюватись, але, на думку Якоба Нільсена, для багатьох громадян участь політиків підвищила рівень дискусії і спонукала до продуманих і важливих для форми дебатів відповідей. Політики, слухаючи учасників, давали їм відчуття, що особи, які відповідають за впровадження змін, вислухають їх зауваження і є залученими до процесу. Політики, у свою чергу, після закінчення конференції стверджували, що хоча на початку вони побоювались претензійної позиції громадян, але все ж почули багато виважених думок, які враховували існуючі обмеження.

Крім звіту, який містив цитати висловлювань учасників і результати голосування, ДРТ після конференції підготувала документ із детальним аналізом зібраної інформації, а також відповідними рекомендаціями. Звіт і аналіз одержали окремі регіони.

ДРТ підкреслювала, що важливе значення для перебігу конференції мало врахування деталей, від способу доставки громадян на місце проведення дебатів, розкладу перерв, аж до характеру і типу освітлення на зустрічі. Мова йшла про те, щоб забезпечити учасникам максимальний комфорт під час дискусії і відчуття, що тебе вислухають. Наприклад, те, яким чином видавалися страви, те, що не було передбачено спільних перерв для всіх учасників, дозволило уникнути черг на місцях з кейтерінгом, обмежило час перерв, запобігло затягуванню порядку денного. У свою чергу, хороше освітлення забезпечувало можливість сприйняття матеріалів, які було підготовлено для зустрічі, а також не розпорошувало уваги учасників у великому залі з багатьма столиками, навколо яких відбувалися дискусії.

У випадку конференції щодо майбутнього системи охорони здоров’я, на думку організаторів, важливим було те, що зустрічі в окремих регіонах відбувалися одночасно. Це було зроблено, щоб результати роботи інших груп не впливали на хід дискусій, а також щоб вони проходили у якомога більш близьких умовах. Детальні вказівки відносно способів організації громадянських дебатів за формулою, яку запропонувала ДРТ, знаходяться у вільному доступі. Їх можна використовувати в інших випадках, хоча представники організатора підкреслюють, що правильна організація дебатів не є легким завданням. Для цього потрібно володіти досвідом та мати доступ до обладнання і програмного забезпечення, яке дозволяє збирати та висвітлювати результати голосувань у режимі реального часу.

Фінанси

Програмна і технічна підготовка до дебатів  тривала близько 15 місяців, а їх вартість у чотирьох регіонах склала близько трьох млн крон (10 млн гривень). Дебати були профінансовані регіонами. Найбільше коштували: організація конференції – оренда чотирьох залів  високого стандарту на близько 200 осіб; організація перевезень для запрошених учасників; робота експертів, які готували зустріч; інформаційні матеріали; післяконференційні документи тощо.

ДРТ також відповідала за роботу секретаріату громадянської наради, який дбав не лише про правильну організацію дебатів, а й про розголос щодо їх результатів у медіа.  За участь у конференції учасники не отримували жодної винагороди. Було профінансовано лише вартість їх доїзду та харчування на місці.

Результати

Безпосереднім результатом данської громадянської наради є створення переліку пріоритетних завдань, важливих для послуг охорони здоров’я. У дебатах щодо майбутнього системи охорони здоров’я громадяни звертали увагу на (відповідно до ієрархії важливості):

  • Необхідність кращої профілактики;
  • Концентрацію уваги на спроможності системи та доступних ресурсах;
  • Потребу докладання зусиль, які перетворять систему охорони здоров’я на привабливе робоче місце (з метою уникнення дефіциту персоналу);
  • Забезпечення однакового доступу до лікувальних послуг для всіх.

Відповідно до передумов методики, якою є громадянська нарада, результати дебатів не мали обов’язкового значення для посадовців, які ухвалюють рішення, але дали їм чітку картину громадських очікувань, а тим самим можливість підвищення легітимності у їх діяльності.

Складно говорити про впровадження вимог і пропозицій, оскільки метою конференції «Як би ти спроектував систему охорони здоров’я, якби все залежало від тебе» була не стільки розробка документу або зміна чинного законодавства, скільки відкриття дискусії та наближення позицій громадян і політиків у одній із найскладніших тематичних сфер, яка викликає значні емоції.

Дискусії щодо результатів дебатів проводились у січні 2009 р., під час зустрічі представників регіонів на тему політики охорони здоров’я, а також під час загальних зборів представників данських регіональних органів влади у травні 2012 р.

На думку організаторів, певну частину гасел охорони здоров’я, які прозвучали під час кампанії парламентських виборів, було запозичено із текстів звіту та аналізу. Оскільки, все ж, під час дебатів говорилось про те, якою повинна бути система через 15 років, зараз складно говорити про впровадження конкретних рішень.

Одним із найцікавіших результатів було те, що сторони, які часто бували антагоністами, тобто громадяни і політики, вели змістовні й конструктивні дискусії завдяки відповідним інструментам комунікації і знанням, які вони отримали.

Проблеми/виклики

Базовим викликом, на який звернули увагу організатори конференції, було донесення до громадян змістовних, об’єктивних та доступних експертних знань. Мова йшла про надання їм інформації, яка необхідна для змістовної участі у дебатах і яка б, водночас, не спотворювала їх бачення.

Серед наступних викликів була ефективна координація такого складного заходу, яким є відбір близько тисячі учасників дебатів і їх зібрання в один час і в одному місці. Це була перша подія, проведена ДРТ у таких великих масштабах.

Потенційною проблемою, на яку звертали увагу представники ДРТ і регіонів, була небезпека, що на дебатах домінуватиме претензійна позиція. Однак завдяки якісним інформаційним матеріалам та наданню конференції відповідного рангу цього вдалося уникнути.

Значним викликом стало також забезпечення присутності на конференції понад ста регіональних депутатів, які займаються питаннями соціальної політики і охорони здоров’я, які б прислухалися до того, що звучало на засіданнях і виконували за столами роль безсторонніх модераторів. Як сказав Якоб Нільсен, під час других дебатів уже не вдалося залучити таку кількість політиків. З цієї причини учасники вже не були настільки задоволеними, як під час першої конференції, а медіа продемонстрували меншу зацікавленість результатами зустрічі.

Певною проблемою також виявилося забезпечення відповідної репрезентативності учасників (хоча повна репрезентативність не є метою громадянської наради, але вона є важливою для отримання точної картини громадської думки щодо вибраної теми). У випадку охорони здоров’я важливе значення мав досвід хронічно хворих та осіб похилого віку, а вони, з огляду на власні обмеження, часто не могли прибути на дебати. Не було враховано і позиції тих, хто з різних причин не може користуватися данською системою публічної охорони здоров’я, наприклад, нелегальних іммігрантів, які не мають ідентифікаційного номеру і з цієї причини не брали участі в нараді.

Фактори успіху
  • Турбота про деталі. Якоб Нільсен підкреслював, що було точно сплановано логістику зустрічей, інформація про це міститься в документації громадянських нарад, доступ до якої надається ДРТ на підставі відповідної заявки. Детальний сценарій громадянської наради дозволив уникнути проблем і плавно провести процес, що додало всьому заходу поважності та професіоналізму.
  • Участь і залучення політиків. Організатори підкреслювали, що сприйняття проекту і декларування співпраці з боку місцевих політиків були ключовими для успіху проекту. Хоча процес переконання політиків вимагає багато часу і є складним, але за умови їх підтримки цей захід організувати легше. Громадяни також відчувають більше сенсу від участі у проекті. Участь політиків знаходить своє відображення у зацікавленості медіа, завдяки яким інформація про результати зустрічі доходить до більшої кількості осіб.  
  • Попередня підготовка громадян до дебатів. Перш ніж учасників було запрошено до дебатів і висловлення своєї думки в робочих групах, їх забезпечили конкретними знаннями щодо принципів функціонування данської системи охорони здоров’я. Організатори підкреслювали, що без цього проект міг би закінчитись на етапі висловлювання жалю, розчарування та закидів у бік тих, хто перебуває при владі. А громадяни, які володіють серйозними знаннями про те, як функціонують лікарні і поліклініки, а також про те, що є основними проблемами данської системи охорони здоров’я, були в змозі змістовно і конструктивно вести дебати щодо її майбутнього.
  • Турбота про світоглядний нейтралітет i ненав’язування визначеного бачення. Матеріали, отримані громадянами до саміту, представляли різні перспективи підходу до тематики охорони здоров’я. Організатори відкидали власні політичні симпатії та ідеї щодо майбутнього системи охорони здоров’я.
  • Зацікавлення медіа. Воно має велике значення для популяризації результатів та їх впливу на публічні дебати.
Коментар

Данський експеримент, описаний у цьому тексті, мабуть, може викликати лише заздрощі. Він показує, що з таких складних питань як реформа охорони здоров’я, можуть змістовно висловлюватись не лише лікарі, експерти та політики. Яким чином закінчується таке обмеження сторін у дискусії, ми досить болісно можемо переконатись, виходячи з польського досвіду. Голос тих, котрі, як здається, є найбільш зацікавленими, є користувачами (пацієнтами) системи, не є частиною цих дебатів. Найбільше, що залишається їм, це висловлювати своє розчарування або шукати послуги в приватному секторі. Зрештою, подібним чином виглядають справи, наприклад, у системі освіти. Вирішення придумують для них але без них. 

Цікаво, що у Данії, в якій рівень охорони здоров’я є казково високим, наважились на такий експеримент. Це відбувається у особливий момент – система держави-опікуна переживає ряд викликів навіть у таких заможних країнах як Данія. Зміни є необхідними, їх метою є підвищення ефективності системи і часом болісне визначення пріоритетів. Це важкі рішення, і для отримання політичної користі або з переляку можна намагатися дурити виборців, що вони не відчують цього на власній кишені. Можна також намагатись залучати до дискусії лише громадян і обговорювати з ними форму необхідних реформ. Данія не є єдиною країною, яка звернулась до такого типу механізмів. Варто пригадати про проект Австралія-2020 або американську дискусію щодо відбудови Ground Zero – одного із найбільш відомих проектів організації America Speaks.

Спільним у них є те, що за умови забезпечення відповідної структури процесу стає можливою розмова з дуже великою групою громадян, кожен із яких має можливість висловити свою думку. Надзвичайно важливим і унікальним також є те, що в данському експерименті участь у дебатах не базується на автоселекції (самовідборі, що часто призводить до «перехоплення дебатів»), а на жеребкуванні і, відповідно, репрезентативності. Важливим є той факт, що у цілому процесі воля політиків та експертів є обмеженою. Цього разу першим доведеться слухати, а другим – зрозумілим для широкої громадськості чином відповідати на запитання. Для перших і других це стало серйозним викликом, але остаточний результат став для них винагородою. Залишається вірити, що данська ідея якимось чином дійде до Польщі. Урешті-решт це не далеко.

Куба Вигнанський, Фундація «Сточня»

Ця публікація перекладена з польської мови в межах проєкту «Силабус публічних консультацій», що впроваджується Громадянською мережею ОПОРА та Фундацією «Лабораторія соціальних досліджень та інновацій «Сточня» та дофінансовується за програмою «RITA Зміни в регіоні», яка фінансується Польсько-американським фондом Cвободи